Причинки до історії протестантського книгодрукування та преси

Причинки до історії протестантського книгодрукування та преси

Журналістика та книговидання є протестантськими витворами, “дочкою Реформації”. Друкарський верстат уможливив постання такого типу релігійності, де раціональне пізнання, споглядання сакрального Тексту й особисте його тлумачення посіло центральне місце.

Реформація “перемогла завдяки книгодрукуванню” [1, с. 40], ставши “першою в історії світу інформаційною кампанією” [5, с. 37]. У ній знаходимо всі ознаки пражурналістики: швидкість розповсюдження інформації, популярну стилістику творів, прагнення формувати громадську думку, великі наклади: “виданий у Віттенберзі в друкарні Мельхіора Лоттера накладом 5 тис. примірників, памфлет розійшовся за п’ять днів. Спеціалісти вважають, що це був найбільший на той час тираж одного видання” [1, с. 38].

Завдяки книговиданню протестантські осередки почали змагати до насичення інформаційної сфери друкованими примірниками Біблії; сприйняття (слухання й пізніше читання) біблійного тексту індивідуалізувалося, ставши, кінець кінцем, особистою практикою.

Друкарство як провідний засіб комунікації пояснює спільні риси строкатої картини протестантських рухів на українських землях: тяжіння до раціоналізму, “сектантського” типу церковного устрою, індивідуалістичну свідомість послідовників цієї течії. Намагання створити розлогі богословські концепції сполучалося з нахилом до простоти християнського життя аж до його примітивізації.

Активістів розмаїтих течій на цих теренах, що їх зараховуємо до протестантів, об’єднує свідомо обрана релігійність, яка неминуче ставила її носіїв у опозицію до панівної колективної, спадкової віри. Пошук ідеологічного підґрунтя для релігійної меншини тією мірою, якою він відбувався в контексті вияву витоків християнської ортодоксії, включав намагання основувати віровчення на біблійному тексті на противагу церковному переданню.

Історію протестантської комунікації відлічуємо з XVI століття, коли виник сам термін “протестантизм”. Цей часовий відрізок включав два основні періоди: друкарська комунікація раннього протестантизму тривала з XVI до кінця XVII століття; друкарська комунікація пізнього протестантизму припадала на другу половину XIX – кінець ХХ століття.

Ранній протестантизм був епохою пражурналістики, коли відбувався випуск виключно книжок. Пізній протестантизм у XIX столітті використовував брошури й трактати, в тому числі православних видавництв, у XX столітті повністю домінували журнали.

Науковців не повинна бентежити та обставина, що ідентичність більшості українських протестантів доби державної незалежності не пов’язана, принаймні, із першим з цих періодів – пізні протестанти переважно не можуть співвіднести характер своєї віри та церковного устрою з тодішнім станом справ.

Для них “усе це більше схоже на Атлантиду, – підкреслює Вікторія Любащенко. Вони вважають це більше легендою, ніж історією, що зрозуміло, бо події середини XVII століття унеможливили спроби протестантів закріпити свою присутність у східній Україні, та й західній Україні вони були лише переміжно присутні до середини ХІХ століття. ХІХ сторіччя, отже, не відкрило нову сторінку у хроніці українського протестантства: тоді громади баптистів, адвентистів, лютеран і реформатів розпочинали діяльність фактично з нуля як толеровані чи переслідувані релігійні меншини” [2, с. 267].

Причинки до історії протестантського книгодрукування та преси

Книжкове видання Біблії тут постає взірцем, метою й засобом церковного спілкування. Особливо для протестантів Священна Книга є еталоном релігійної комунікації; трактат, брошура, журнал – спробами пояснити Книгу або вести до Книги, наблизити до неї, її пропагувати. Навіть неграмотні селяни-розкольники у ХІХ столітті виражали свою віру за допомогою метафор кшталту релігійний феномен як книга.

“Животною книгою” називали свої псальми неписьменні духоборці. Заперечуючи богонатхненність біблійних текстів, вони твердили, що віруюча людина є нерукотворною, живою книгою. Дух Святий вписує життя Христа в серце (розум) вірянина. Усне оповіщення, що йде від серця, себто ознаки нової, вдосконаленої людини вони вважали “книгою життя”, природною, “живою книгою”.

Примітною є реакція духоборців, яким довелося (деяким з них уперше) почути читання євангельського тексту: “Це нам усе відомо, це все у нас є у псальмах[,] і книгу цю (себто Євангеліє) від нас узято” [3, с. 49].

“Живою Книгою Нового Завіту” називали послідовники Кіндрата Мальованого – харизматичного лідера шалапутської течії, яка отримала назву мальованців. Вони “поклонялися йому від моменту його “Перетворення”… як “утіленню Слова Божого, яке дало [їм] духовне життя” [4, с. 244].

Можна виділити два періоди – магістерської чи “високої” й народної або радикальної Реформації. Комунікацію магістерської Реформації характеризували широта поглядів, нахил до екуменізму, терпимість (діячі Відродження висловлювали зневагу до конфесійних розбіжностей [5, с. 27]), використання передових технологій, європейська орієнтація, союз з православними проти католиків, спорадичний захист протестантами прав православного населення Речі Посполитої.

Другий період відмітний нижчим інтелектуальним рівнем інформаційного продукту, консерватизмом, нетерпимістю, почерговим зближенням церков із соціалізмом проти державного православ’я, а пізніше навпаки; технологічним відставанням – розпочати мовлення через електронні ЗМІ українські протестанти змогли лише з 1990-х років.

Винятки лише підтверджували правило: під час Першої світової війни у ходу були грамофонні платівки з піснями євангельських християн [6, с. 216], у 1980-і роки розповсюджувалися проповіді й пісні на любительських магнітофонних записах.

Перебуваючи в меншості, протестанти на українських землях традиційно вступали поборниками незалежного сумління, особливо у світоглядних питаннях. Відповідно, нетривалі прецеденти законодавчого забезпечення свободи совісті поставали каталізатором діяльності протестантських комунікантів – письменників, видавців і пізніше журналістів.

Книговидання, а “в другій половині XVI столітті протестантська література в Речі Посполитій кількісно переважала католицьку” [7, с. 85], була частиною ширшої культурної програми, котра включала шкільництво, перекладацтво, літературу й науку.

Протестанти відкривали школи майже при кожній громаді. Це була інша стратегія в гуманітарній сфері: їх навчальні заклади були світоглядно ширшими від шкіл інших церков у Речі Посполитій, характеризувалися “присутністю світського начала” [7, с. 130], давали вищий розумовий розвиток, ніж католицькі школи, готуючи не тільки священиків, а й діячів політичної й культурної сфери.

Важливу роль відіграли кальвіністи в підготовці польської – Радзивіллової – Біблії (1563), яка спонукала заходи щодо випуску Острозької Біблії (1581). Социніанин Василь Тяпинський здійснив переклад Євангелія слов’яно-руською мовою.

У середині ХІХ століття традиції активного мирянства заклали основи євангельського пробудження серед селян півдня Російської імперії, їх пошуку святості в православному контексті й volens nolens виходу цих активістів за межі православної традиції.

Невдовзі вони почали відрізнятися від решти селян найвищим рівнем грамотності; “після своїх зібрань штундисти зазвичай приходили додому й проводили усе свято, читаючи та обговорюючи релігійні книжки” [4, с. 196].

Причинки до історії протестантського книгодрукування та преси

Селяни-розкольники “підтримували наявні початкові школи та засновували власні школи. Українські штундисти були першими селянами, котрі створили власну систему релігійної освіти на півдні Російської імперії. Їхні школи були першими в українському селі, що належали самим селянам” [4, с. 223]. Розкольники нерідко виражали невдоволення непрактичністю навчальної програми парафіяльних шкіл, спрямованої на релігійну індоктринацію без набуття навичок, необхідних у селянському житті.

Німецькі й голландські колоністи, меноніти за віровизнанням, учили грамоті селян, що працювали на них. Хоча видавнича діяльність менонітів реально розгорнулася лише на початку ХХ століття [8, c. 227-228], вони представили православним селянам життєздатний приклад протестантської культури: трудову етику й навички общинного життя – взаємодопомогу й філантропію.

Протягом ХІХ століття зростав доступ селян до релігійної літератури. Діяльність Російського біблійного товариства (РБТ, 1813-1826) стала прецедентом масового релігійного просвітництва. Відділення РБТ були створені в Кам’янець-Подільському (1814), в Харкові, Сімферополі та Одесі (1816), у Києві та Володимир-Волинському (1817), в Чернігові та Полтаві (1818). Продавалися окремі видання книг з Єлизаветинської Біблії (1751).

У 1858-1876 роках тривала робота Синодальної комісії над знаменитим перекладом Біблії, якому судилося для наступних поколінь російськомовних християн, а протестантів і поготів, набути статус “канонічного”.

У 1860-х роках Пантелеймон Куліш розпочав роботу над перекладом Біблії українською мовою. У 1874-1878 роках у Санкт-Петербурзі проповідував протестантський місіонер барон Редсток, що дало початок євангельському пробудженню серед російської аристократії. Редсток створював тексти для “літучих листків для народу”, які перекладали його російські послідовники – редстокісти (пізніше їх називали пашковцями, згодом євангельськими християнами).

Товариство заохочення духовно-морального читання (1876-1884) – один з проектів активних редстокістів – випустило більше 200 популярних брошур при середньому накладі кожної 10.000 примірників [9, с. 93].

Дешева релігійна література популярного характеру (“Євангеліє для народу. Ціна 1 копійка”) продавалася в храмах, монастирях, на ярмарках. Книгоноші привозили духовні видання у віддалені регіони імперії, проникали з нею у незвичні місця (ті ж шинки). Про обсяги поширеної ними книжкової продукції свідчать такі цифри: один книгоноша розповсюдив 58 тис. Євангелій, інша активістка – 17 тис. [10].

На початку ХХ століття на українських землях виникла протестантська журналістика. Усе століття вона була представлена журналами. До середини 1920-х років регулярний вихід часопису було налагодити складно, редакції боролися із цензурою, лихоліттям і злиднями, тому чимало пересувалися в межах царської, пізніше радянської імперії та за її межі. До 1905 року журнали або ввозилися із-за кордону (нерідко контрабандою), або виходили нелегально.

На території Російської імперії першим протестантським часописом була “Беседа”, видавана євангельськими християнами у Владикавказі (1889-1892) і Санкт-Петербурзі (1892-1893), згодом у Стокгольмі (1894-1895) й Лондоні (1896-1898).

В Україні журналістська діяльність протестантів почалася з вільнодумної Одеси; тут у 1910-1911 роках виходив “Баптист”, заснований 1907 року в Ростові-на-Дону, у 1913-1914 роках баптистський часопис “Слово истины”, 1918 року євреї-євангелісти випускали журнал “Голос истины”. Однойменний часопис у 1918-1920 роках адвентисти публікували в Києві.

Із середини 1920-х років протестантські журнали виходили на заході й сході України.

Редакції містилися у Станіславові (“Віра і наука” 1925-1939, переїжджала до Коломиї, “Новий світ” і “Прозри” 1931-1939, “Стяг” 1932-1939) Києві (“Благовестник” 1926-1928), Харкові (“Баптист Украины” 1926-1928, “Евангелист” 1927-1928), Раві-Руській (“Післанець правди” 1927-1939, переїжджав до Львова), Одесі (“Евангелист” 1928), Львові (“Українська Реформація” 1928-1932, переїжджала до Коломиї, “Євангеліст” 1929-1932, “Маяк” 1934, “Дорога життя” 1935), Крем’янці (“Примиритель” 1929-1939, “Будівничий церкви Божої” 1935-1939, “Євангельський голос” 1936-1939), Коломиї (“Сіяч” 1932-1933), Тернополі (“Ознаки часу” 1933-1935).

У міжвоєнний період декілька часописів для українців-протестантів функціювало в Польщі. Вихід журналів на території Радянської України було насильницьки обірвано 1928 року, на Правобережжі ця преса протрималася до 1939 року.

Тільки в західній Україні були можливі такі “довгожителі”, як “Віра і наука” (14 років виходу), “Післанець правди” (12 років), “Примиритель” (10 років).

У Радянській Україні середній час виходу протестантського часопису становив 2 роки (часто неповні). За цей проміжок далеко не завжди редакція встигала випустити заплановані 24 номери (а серед цих журналів були й квартальники та піврічники).

Максим Балаклицький
доцент кафедри журналістики Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна

Джерела:

  1. Михайлин І. Історія української журналістики. Період становлення: від журналістики в Україні до української журналістики / І. Михайлин. – Х. : Прапор, 2005. – 320 с.
  2. Lyubashchenko V. Protestantism in Ukraine: achievements and losses / V. Lyubashchenko // Religion, State and Society. – 2010. – Vol. 38, No. 3. – Pp. 265-289.
  3. Бонч-Бруевич В. Животная книга духоборцев / В. Бонч-Бруевич. – С.-Петербург: Типография Б.М. Вольфа, 1909. – 326 с.
  4. Zhuk S. Russia’s lost Reformation. Peasants, millennialism, and radical sects in Southern Russia and Ukraine, 1830–1917 / S. Zhuk. – Washington: Woodrow Wilson Center Press – Baltimore and London: The John Hopkins University Press, 2004. – 457 pp.
  5. Історія релігій в Україні: у 10-и т. Редколегія: А. Колодний (голова) та ін. Протестантизм в Україні. Т. 5./ За ред. П. Яроцького. – К.: Світ знань, 2002. – 424 с.
  6. Решетников Ю. История евангельско-баптистского движения на Украине (первые результаты исследования) / Ю. Решетников // Богомыслие. – 1997. – № 6. – С. 203-233.
  7. Любащенко В. Істория протестантизму в Україні / В. Любащенко. – Львів: Видавнича спілка “Просвіта”, 1995. – 350 с.
  8. Reimer A. The print culture of the Russian Mennonites 1870-1930 / A. Reimer // Mennonites in Russia 1788-1988. Essays in honour of Gerhard Lohrenz. Ed. by John Friesen. – Winnipeg, Manitoba: CMBC Publications, 1989. – Pp. 221-238.
  9. Сарычев В. Особенности сектантской религиозной пропаганды среди молодежи / В. Сарычев // Актуальные проблемы научно-атеистического воспитания молодежи. – М.: Молодая гвардия, 1963. – С. 91-97.
  10. Каретникова М. Книгоноши / М. Каретникова // Мирт. – 2000. – № 2

Джерело: istpravda.com

share

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21