«Остатки хвостов» у людей – доказательство эволюции?

«Остатки хвостов» у людей - доказательство эволюции?

 

Распространённым аргументом в пользу эволюции является идея так называемых атавистических органов. Считается, что они являются «возвратом» к предполагаемому эволюционному предковому состоянию. Это, как утверждается, вызвано наличием в ДНК генетической информации этих предковых черт, которая каким-то образом (например, путём мутаций) «раскрылась» или смогла проявиться. Ранее она была «скрыта» или подавлена («выключена»), а теперь же стала «включённой».

Это связано с вопросом о так называемых «рудиментарных» органах, которые, как предполагается, являются бесполезными или вырожденными органами, «оставшимися» от нашего эволюционного прошлого. Ярким примером этого у людей был аппендикс, который, как известно сейчас, имеет определённую функцию.

Креационисты давно развенчали утверждения о рудиментарности человеческих органов и особенностей, таких как аппендикс, миндалины, копчик, мужские соски, волосы на теле и т.д. Даже многие эволюционисты отказались от этих слабых и заезженных аргументов. Некоторые стремятся переопределить или хотя бы переосмыслить термин «рудимент», пытаясь нивелировать эти опровержения, [1] но при тщательном рассмотрении становится понятно, что это не сильно помогает. Постоянно возникают более современные версии этих «рудиментарных» аргументов (таких как ошибочная идея «мусорной ДНК»), по мере того как более старые аргументы оказываются несостоятельными.

Причина этого неувядающего энтузиазма в том, что любые бесполезные или «остаточные» органы будут рассматриваться ими как следы нашего долгого эволюционного марша от более ранних организмов до нынешней формы. Почему ещё, говорят они, мы можем хранить генетическую информацию для органов и функций, которые сегодня не имеют никакой пользы? Разумеется, тот же самый аргумент применим, если можно указать на атавизмы, или спонтанно появившиеся «возвраты» к органу, который был у предка, но который не проявляется у большинства «нормальных» людей.

Люди с хвостами?

Популярным примером «атавизма» в наши дни является утверждение, что люди иногда рождаются с полностью функционирующими хвостами. Именно такое утверждение было высказано называющим себя христианином Карлом Гиберсоном (одним из самых активных участников теистически-эволюционной организации Biologos и автором книги «Спасая Дарвина; Как быть христианином и верить в эволюцию») во время дебатов со сторонником Разумного Замысла нСтивеном Мейером.

Описывая этот аспект дискуссии впоследствии, Гиберсон сказал:

«Почему геном человека содержит инструкции по созданию функций, которые мы не используем? Научное объяснение состоит в том, что мы унаследовали эти инструкции от наших хвостатых предков, но инструкции для их производства были скрыты в нашем геноме, поэтому большинство людей знают только одного человека с хвостом – Shallow Hal [2]. Но иногда инструкция «игнорировать эти гены» теряется при развитии плода, и дети рождаются с идеально сформированными, даже функциональными хвостами» [3].

Во время своих дебатов Гиберсон показал фотографию человека с хвостом, чтобы подтвердить свои утверждения [4]. К его смущению, фотография оказалась «фотошопом», по всей видимости, взятым с сатирического сайта cracked.com («рудиментарный остаток» журнала, пытавшегося конкурировать с журналом Mad), [5] а не настоящим медицинским примером! Позже Гиберсон извинился, но вряд ли это можно назвать хорошим примером должной осмотрительности для доктора философии. Зато это хорошее предупреждение для тех, кто слепо принимает такие эволюционные «доказательства» без тщательного изучения их состоятельности [6].

Известный атеист, эволюционист и биолог Джерри Койн делает подобные утверждения в своей книге «Почему эволюция верна». Он говорит:

«Изредка … ребёнок рождается с хвостом, выступающим из основания его позвоночника. Хвосты сильно различаются … некоторые … содержат позвонки … К счастью, эти неудобные выросты легко удаляются хирургами» [7].

Таким образом, многие эволюционисты утверждают, что иногда человеческие дети рождаются с «идеально сформированными, даже функциональными хвостами», которые являются примерами очевидного «возврата» к наличию хвоста у их эволюционных предков.

Как уже упоминалось ранее, они утверждают, что «рудиментарные» гены для этих хвостов остались закодированными в ДНК всех людей, и что хвосты образуются, когда эти обычно спящие гены случайно активируются. Другим доказательством этой идеи считается тот факт, что нечто, что считается «хвостом», можно увидеть в каждом человеческом эмбрионе (хотя этот «хвост» исчезает при нормальном развитии). Авторитетные медицинские исследователи теперь относятся к такой структуре как к «нарушению в развитии эмбриона, но не как к регрессу в эволюционном процессе.

Они также подчёркивают, что люди с этими хвостами при рождении часто совершенно нормальны и здоровы, а хвосты (как говорит Койн) «легко удаляются» (предположительно, чтобы укрепить идею о том, что эти эволюционные атавизмы не являются патологией, то есть «аномалиями», которые являются заболеванием или инвалидностью).

Есть ли у людей хвосты?

Люди иногда действительно рождаются с различного рода луковичными или трубчатыми отростками, по ряду различных причин. Если они находятся в нижней части спины, то хотя с медицинской точки зрения они называются «хвостоподобными придатками», их обычно называют «человеческими хвостами» [8]. Онлайн-поиск изображений по запросу «человеческие хвосты» показывает много (иногда неприятных) фото людей с таким отклонением.

Самая популярная и известная многим история – об Аршиде Али Хане, подростке из Пенджаба в Индии. Запрос «человеческий хвост» в интернете практически наверняка выдаст новостные сообщения, видеоролики и изображения с этим молодым человеком. Из-за его 18-сантиметрового хвоста некоторые восприняли его как реинкарнацию индуистского бога-обезьяны Хануман. К сожалению, как и большинство людей, рождённых с «хвостами», он столкнулся с медицинскими проблемами. Он не может ходить из-за частичного паралича и должен использовать инвалидное кресло. Газета Daily Mail (Великобритания) сообщила, что врачи рассматривают возможность удаления придатка, поскольку, хотя болезнь Аршида официально не диагностирована, они «… полагают, что его хвост и частичный паралич могут быть признаком того, что у него форма спинномозговой грыжи, называемая менингоцеле. Она развивается, когда мембраны проникают через отверстие между позвонками в спине» [9].

Что это за «хвосты»?

Вообще говоря, есть два типа таких отростков, имеющих в длину от нескольких сантиметров до более 10 сантиметров. В медицинской литературе некоторые из них называются «настоящими хвостами» (которые содержат мышцы, могут двигаться и начинаются от копчика), а другие называются «псевдохвостами» (которые обычно обездвиженные и могут быть расположены в самых разных местах). Сама эта терминология (основанная на эволюционных предположениях) является одной из проблем, о которой креационисты дискутируют с эволюционистами. Кто-то может найти научные статьи, в которых врачи и учёные используют термин «человеческие хвосты», поэтому многие люди дальше и не заглядывают, а цитируют их как экспертов, подтверждающих эволюционный аргумент.

Проблема в том, что термин «хвост» используется больше описательно, чем научно. Если кто-то рождается с трубчатым отростком, растущим от плеча или руки, [10] его обычно не называют хвостом, потому что он не расположен там, где большинство людей ожидали бы увидеть хвост. Но когда такой отросток появляется у человека на нижней части спины или ягодиц, легко понять, почему используется этот термин. То, что эти «хвосты» зачастую появляются не там, где обычно расположены хвосты у животных, является хорошим аргументом против того, что они действительно являются рудиментами, но скорее патологиями, то есть аномалиями нормального развития человека, не имеющими отношения к каким-либо «генам предков».

Как сказал один учёный из Медицинского центра Университета Дьюка (Дарем, штат Северная Каролина):

«Одним из самых ранних этиологических [причинных] объяснений «человеческого хвоста» было то, что он был остатком эмбриологического хвоста, наблюдавшегося во время беременности. Есть несколько проблем с этой теорией, наиболее очевидной из которых является то, что они встречаются в местах, отличных от эмбриологической области сакрококкиоза» [10].

Даже названия «настоящий хвост» и «псевдохвост» вводят в заблуждение, так как теперь считается, что причины каждого из этих нарушений связаны.

«Хвостоподобные придатки или человеческие хвосты были разделены Дао и Нецким на настоящие хвосты, которые содержат мышцы и подвижны, и псевдохвосты, которые не двигаются. Тем не менее, такое подразделение сейчас считается условным и не имеющим клинического значения, поскольку оба типа образовались из хордальных остатков, и этиология [= причина] обоих, вероятно, схожа» [11].

«Ни один из них – и ни один из описанных в литературе примеров, о которых я знаю, – не является настоящим хвостом». — Майкл Эгнор, директор департамента детской нейрохирургии Университета штата Нью-Йорк в Стоуни-Брук.

Безвредные остатки?

Современные врачи, знакомые с таким явлением, похоже, единодушны в описании человеческих хвостов как результата врождённых дефектов. Как и в случае Аршида Али Хана, почти все из имеющих эти хвостовые придатки, имеют потенциально серьёзные заболевания. Из аномалий, с которыми сталкиваются люди, имеющие «хвост», наиболее распространёнными являются дизрафия спинного мозга, менингоцеле, спинномозговая грыжа (как таковая) и синдром фиксированного спинного мозга, а также многие другие [12].

Человеческие «хвосты» хотя и встречаются крайне редко, известны давно. Но лишь сравнительно недавно возникли такие методы, как компьютерная томография и МРТ (магнитно-резонансная томография), и некоторые из случаев, связанных с этими хвостовыми придатками, могут быть правильно диагностированы и оценены лишь с использованием такого оборудования.

В статье за 2010 год, описывающей один из таких случаев, говорится следующее:

«Человеческий хвост – редкая врождённая аномалия с заметным поражением в области пояснично-крестцового отдела. Многие авторы принимали это необычное и редкое явление, как подтверждение происхождения человека или его сходства с другими животными … Современные методы визуализации в последние десятилетия позволили провести более тщательное исследование таких пациентов и лучше определить их связь с дизрафией спинного мозга и синдромом фиксированного спинного мозга» [13].

В статье 2008 года в журнале «Journal of Perinatology» говорится:

«Важнейшей особенностью хвостоподобных придатков является возможная связь с дизрафией спинного мозга, которую необходимо лечить для того, чтобы предотвратить развитие неврологических симптомов. Поэтому хвостоподобные придатки требуют тщательной визуализации и анализа, проведённого неврологом, чтобы гарантировать, что будет выполнена надлежащая хирургическая операция для предотвращения прогрессирующих неврологических симптомов» [14].

«Настоящий человеческий хвост – доброкачественное явление, не связанное с какими-либо нарушениями в спинном мозге» [16].

Так что, более старые комментарии относительно этого отклонения серьёзно недооценивали медицинские проблемы пациентов с «хвостами» из-за отсутствия необходимого оборудования, а также из-за ошибочной дарвиновской концепции «атавистических органов», впитанной ими из учебников.

Независимо от того, имеет ли такой «хвост» мышцы (что делает его подвижным) или нет, из-за сильной корреляции с рядом аномалий, авторитетные медицинские исследователи теперь относятся к такой структуре как к «нарушению в развитии эмбриона, а не как к регрессу в эволюционном процессе» [17].

Жировое недоразумение

В некоторых случаях так называемый «хвост» оказывается простой жировой опухолью, липомой. Липомы – распространённое явление, и они могут возникать почти везде, где есть жировая ткань, обычно образуясь непосредственно под кожей. Они часто могут возникать даже у взрослых. В отличие от «человеческих хвостов», обсуждаемых учёными в области медицины, липому легко удаляют, даже врачи, которые имеют очень небольшой хирургический опыт. И при этом диагноз очевиден, то есть это не имеет ничего общего с хвостами, атавизмами или чем-либо подобным.

Сказка о человеческом эмбрионном «хвосте»

Тем не менее, такой мощной и наглядной идее, как «человеческий хвост», трудно умереть, и она остается популярной в интернете. Всё это подкрепляют тем фактом, что все человеческие эмбрионы имеют «хвосты» на определённом этапе. Многие считают, что гены, ответственные за этот «эмбриональный хвост» те же самые, которые приводят к формированию обсуждаемых здесь «человеческих хвостов».

Гиберсон говорит:

«… мы унаследовали эти инструкции [для хвостов] от наших хвостатых предков, но инструкции для их производства были скрыты в наших геномах …» «Иногда сообщение «игнорировать эти гены» теряется при развитии плода, и дети рождаются с идеально сформированными, даже функциональными хвостами» [18].

Он также выражает эту точку зрения в своей книге «Сохраняя Дарвина», где он пишет (выделено мной):

«Двухмесячные эмбрионы курицы, свиньи, рыбы и человека выглядят одинаково. У всех есть жабры, перепончатые руки и ноги, а также хвосты. Через несколько недель эти образования исчезнут у эмбриона человека» [19].

Идея о том, что у человеческого эмбриона есть жабры, уже давно дискредитирована [20]. Даже в стандартном труде по эмбриологии ещё в 1981 году говорилось, что канавки, часто называемые жаберными щелями, правильно называть глоточными, а не жаберными, так как «в человеческом эмбрионе настоящие жабры никогда не формируются» [21].

То же касается и идеи «перепончатых ног». Человеческие руки и ноги уникальны с самого начала, и, конечно же, мы однозначно не произошли от какого-либо уткоподобного предка. Человеческие пальцы формируются из эмбриональной пластины (см. «Несостоятельность теории эволюции 2», глава 6), в которой апоптоз (запрограммированная клеточная «гибель») уничтожает ткани между участками, которые должны стать пальцами. Изредка пальцы не полностью разделяются к моменту рождения, что, возможно, придало силу «перепончатому» мифу.

Идея о том, что все человеческие эмбрионы имеют «хвост», также ложна, если подразумевается, что это имеет какое-либо отношение к хвостатому предку. Это происходит из-за того, что в течение четвертой или пятой недели нормального процесса развития у всех людей образуется постериорное удлинение развивающейся костно-мышечной структуры эмбриона за анусом, которое помогает реализовать план строения человеческого тела и нервной системы. Но это не имеет никакого отношения к какой-либо рудиментарной «хвостовой ДНК». Это критически важная стадия запрограммированного эмбрионального развития человека, поскольку хорда и невральные трубки проходят практически по всей этой хвостоподобной структуре.

Эта структура, лишь очень поверхностно похожая на хвост, выполняет функцию шаблона, который индуцирует или направляет образование других структур в точно определённые моменты времени в ходе дальнейшего развития (например, хорда действует как шаблон для клеток, которые развиваются в позвонки). Как только это развитие завершается, генетическая программа обеспечивает удаление исходной структуры, поскольку она больше не нужна. И подобные процессы происходят не только с этим постериорным удлинением; многие такие структуры формируются и затем рассасываются в ходе нормального развития человека. Журнал «Annals of Anatomy» (хотя и, к сожалению, продолжает традиционно использовать термин «хвост»), описывает это так:

«Во время нормального развития человека формируется ряд переходных структур, которые затем полностью регрессируют. Одной из наиболее заметных структур, которые регрессируют во время развития, является человеческий хвост … Изначально человеческий хвост состоит из мезенхимы хвостовой почки, которая дифференцируется в каудальные сегменты, вторичную невральную трубку, хорду и хвостовую почку» [22].

Можно провести аналогию с сооружением арки каменщиком. Поскольку камни арки не будут держаться сами по себе до тех пор, пока не установлен краеугольный камень, каменщики сначала строят деревянную рамку (шаблон в форме арки), чтобы она поддерживала камни в процессе постройки. По завершении рамка выталкивается, и завершённая арка может поддерживать себя самостоятельно. Если вы не наблюдали процесс постройки арки, вы, возможно, никогда бы и не узнали, что там была деревянная рамка. И это типично для проектирования и конструирования, а не для беспорядочного случайного сбрасывания в кучу различных остатков.

Полностью функциональные хвосты?

Анализировать утверждения о том, что люди иногда рождаются с «полностью функциональными» хвостами, лучше, изначально определив, что такое настоящий хвост, какие бывают функции у хвостов, и какая структура необходима для выполнения этих функций, а затем сравнивая их с так называемыми «человеческими хвостами». Если речь идёт о «полностью функциональном» хвосте, то вопрос не в том, рождались ли когда-нибудь люди с отростком в том месте, где должен быть хвост. И не в том, что отростки, вызванные аномалиями развития, могут содержать мышцы (которые, если они связаны с нервами, могут сокращаться и, таким образом, приводить к движению отростка). А в том, бывают ли у людей на самом деле хвосты, которые можно сравнить с хвостами животных, или нет.

Хвосты у животных имеют полностью развитые структурные позвонки, продолжающиеся после тазовой кости с правильно прикреплёнными мышцами, нервами, активирующими эти мышцы путём передачи нервных импульсов для управления хвостом (от мозга и обратно) и другими необходимыми мягкими тканями, анатомически правильно связанные со всем перечисленным.

Животные, управляя своими хвостами, используют их как: цепкое схватывания, отмахивание от насекомых, приманку для защиты (когда ящерицы специально отбрасывают свои хвосты), общение (виляющая хвостом собака показывает, что она счастлива, или кошка, держа хвост трубой, показывает, что она расстроена), сохранения тепла (хаски сворачивается калачиком и укрывает хвостом свой нос), и, возможно, самое главное, для равновесия при ходьбе и беге.

Таким образом, утверждение о том, что люди иногда рождаются с «полностью функциональными» хвостами, является вводящим в заблуждение и ложным.

Несмотря на создаваемое впечатление, ни один так называемый «настоящий хвост» (помните, что у таких отростков есть мышцы), когда-либо обнаруженный у людей, не содержит костей или хрящей [23-24].И хотя обнаружено, что «псевдо-хвосты» содержат кости, они не содержат позвонков (утверждение Койна о том, что некоторые человеческие хвосты имеют позвонки, ложно, на основании всех описаний, которые мы смогли проверить). Таким образом, все эти хвостовые придатки структурно не похожи ни на один из хвостов животных. И ни один человек, родившийся с таким нарушением, не может использовать свой хвостовой придаток ни для одной из вышеперечисленных функций. Таким образом, утверждение о том, что люди иногда рождаются с «полностью функциональными» хвостами, является вводящим в заблуждение и ложным.

Врач и хирург доктор Майкл Эгнор (заместитель главы департамента нейрохирургии и директор департамента детской нейрохирургии Университета штата Нью-Йорк в Стоуни-Брук), имеет практический хирургический опыт, связанный с такими случаями. Он заявил следующее о «человеческих хвостах»:

«Ни один из них – и ни один из описанных в литературе примеров, о которых я знаю, – не является настоящим хвостом. Хвост имеет позвонки, является продолжением копчика, имеет развившиеся мышцы, нервы и другие мягкие ткани и т.д. Придатки, описанные в литературе, и все придатки, которые я оперировал, являются дисморфными мезенхимальными тканями, часто эпителизированными экзофитными дермальными свищевыми ходами, которые имеют внешнее сходство с «хвостом». Ни один из них не имел строения хвоста, даже в рудиментарной форме, и ни у одного из пациентов, которых я оперировал, он не был присоединен к копчику так, как хвост» [25].

Для тех, кто не знаком с медицинской терминологией, это означает, что эти так называемые человеческие хвосты являются аномалиями, состоящими из определённой группы деформированных клеток из среднего зародышевого слоя эмбриона, которые образуют повреждённый участок, через который ткани выступают наружу, образуя «хвостообразный» отросток. Кстати, именно этот средний слой зародышевых клеток, мезодерма, обычно развивается в структуры, из которых в том числе формируются мышцы. Поэтому случайное присутствие мышц в отдельных случаях неудивительно.

Выводы и заключение

  1. У эмбриона человека нет «хвоста» ни на одном из этапов.
  2. Аномалии развития изредка могут приводить к появлению хвостоподобных придатков, которые ошибочно называют «хвостами».
  3. Они могут быть разных типов и иногда содержать иннервированную мышцу, что делает их «подвижными».
  4. Хотя это, к сожалению, привело к появлению термина «настоящие хвосты», дети никогда не рождаются ни с чем, что можно было бы хотя бы отдаленно назвать настоящим хвостом, ни структурно, ни функционально.
  5. Медицинские исследователи и врачи, которые сталкиваются с этим редко встречающимся явлением, всё чаще заявляют очевидное (независимо от того, верят ли они в эволюцию), что ни один из них не является хвостом. Наоборот, они подтверждают, что это различного рода врождённые дефекты, не связанные с каким-либо «происхождением от животных».
  6. Люди с такими дефектами хвостоподобного придатка чаще всего страдают от различных потенциально серьезных заболеваний (и большинство придатков не «удаляются легко», как утверждают известные эволюционисты).
  7. Эти дефекты явно не подтверждают утверждения о том, что у людей в ДНК остались рудиментарные гены, кодирующие хвост.

В который раз дарвиновский миф, в данном случае об «атавистических» или «рудиментарных» органах, оказался ошибочным с научной точки зрения. Как бы они не старались, им не удаётся сделать из нас обезьян.

Кальвин Смит и Карл Уиланд
Перевод: Михаил Абакумов
Источник: creationist.in.ua

Ссылки и примечания

  1. Это относится к утверждению о том, что орган не должен быть абсолютно бесполезным, чтобы считаться рудиментарным. То есть он мог выродиться и утерять свою первоначальную функцию, а затем позже развил другую, т.е. был «кооптирован». Например, крылья нелетающих птиц (которые креационисты также часто считают результатом потери функциональных мутаций) могут использоваться для балансировки при беге.
  2. Фильм 2001 года, в котором изображен видный персонаж с предполагаемым «рудиментарным хвостом».
  3. Giberson, K., Science Wars, My Debate With an ‘Intelligent Design’ Theorist, The Daily Beast, 21 апреля 2014 г., thedailybeast.com.
  4. Это изображение можно посмотреть на sciencephoto.com/media/89784/view. 
  5.  Klinghoffer, D., Karl Giberson Apologizes for Photoshopped Image of Tailed Baby, evolutionnews.org, 6 июня 2014 г.
  6. В интернете можно найти много подредактированных или «фейковых» изображений и видео, о которых утверждается, будто они настоящие, на которых можно увидеть некоторые «функционирующие хвосты». К сожалению, подобное же часто делают и некоторые христиане, которые создают поддельные «археологические» и аналогичные «факты», якобы поддерживающие Библию, например, печально известные фотографии «скелетов допотопных людей-гигантов». См. «Аргументы, которые лучше не использовать креационистам».
  7. Coyne, J. A., Why Evolution Is True, OUP Oxford, 2009 г., стр.70.
  8. Gaskill, S.J. и Marlin, A.E., Neuroectodermal appendages: the human tail explained, Pediatr Neurosci 15(2):95–99, 1989 г.; US National Library of Medicine, National Institutes of Health, Pub Med.gov, стр. 97, nlm.nih.gov.
  9. Indian teenager is worshipped because he has a seven inch TAIL—but may need it removed as he’s unable to walk, The Daily Mail, 17 июня 2014 г., dailymail.co.uk.
  10. Gaskill & Marlin, ссылка 8, стр. 97.
  11. Herman, T.E. и Siegel M.J., Human tail-caudal appendage: tethered cord, Journal of Perinatology 28:518–519, 2008 г.
  12. Lu, F.L., Wang, P.J., Teng R.J., Tsou Yau, K.I., Frank L. Lu, Pen-Jung Wang, Ru-Jeng Teng, и Kuo-Inn Tsou Yau, The Human Tail, Pediatric Neurology 19(3), 1998 г.
  13. Chunquan C., Surgical treatment of a patient with human tail and multiple abnormalities of the spinal cord and column, Department of Pediatric Neurosurgery, General Hospital of Tianjin Medical University, no. 154, China, Research Gate, net.
  14. Herman, T.E. и Siegel, M.J., Human tail–caudal appendage: tethered cord, Journal of Perinatology 28:518–519, 2008 г. | doi:10.1038/jp.2008.39.
  15. Dao, A.H. и Netsky M.G., Human Tails and Pseudotails, Human Pathology 15(5):449–453, 1984 г.
  16. Spiegelmann, R., Schinder, E., Mintz, M. и Blakstein, A., The human tail: a benign stigma, Journal of Neurosurgery 63(3):461–462, 1985 г.
  17. Lu, F.L. и др., ссылка 12.
  18. Giberson, K., Science Wars, My Debate With an ‘Intelligent Design’ Theorist, The Daily Beast, 21 апреля 2014 г., thedailybeast.com
  19. Giberson, K., Saving Darwin: How to be a Christian and Believe in Evolution, HarperOne, New York, 2008 г., стр. 200.
  20. Langman, J., Medical Embryology, 4th edition, Williams & Wilkins, Baltimore, 1981 г.
  21. У эмбрионов человека нет жаберных щелей – в процитированной выше книге говорится (на стр. 268), что соответствующие мешочки «не имеют открытого сообщения с наружными расщелинами».
  22. Morphological diversity of dying cells during regression of the human tail, Annals of Anatomy 183:217–222, 2001 г., sciencedirect.com.
  23. Dao, A.H, Netsky, M.G., Human tails and pseudotails, Human Pathology 15(5):449–53, 1984 г.; US National Library of Medicine, National Institutes of Health, PubMed.gov, ncbi.nlm.nih.gov.
  24. Spiegelmann, R., и др., ссылка 16.
  25. Egnor, M., The Myth of Human ‘Tails’: A Physician and Surgeon’s Perspective, Evolution News and Views, 23 мая 2014 г., evolutionnews.org.
share

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21