Проблеми біблійно-теологічного понятійно-категоріонального апарату в зв’язку зі зміною значення слів

Проблеми біблійно-теологічного понятійно-категоріонального апарату в зв’язку зі зміною значення слів

 

В зв’язку з реформаційними рухами в Європі почали виникати біблійні товариства, які ставили собі за мету дати читати людям тексти Святого Письма на доступній народній мові. Почали створюватися біблійні товариства в різних країнах, які перекладали тексти давньоєврейської та грецької мови на доступну для людей мову.

Сьогодні переважна кількість людей, незалежно від того, до якої конфесії вони відносяться, читають Синодальний переклад Біблії. Синодальний переклад був зроблений в середині XIX ст. на давньо-російську мову.

З часу, коли виник Синодальний переклад, пройшло приблизно 150 років. За цей період відбулися зміни в мові як орфографічні, фонетичні, так і лексичні.

ІСТОРІЯ СИНОДАЛЬНОГО ПЕРЕКЛАДУ

Опікунами і хоронителями перекладів, а також ініціаторами поширення Біблії на мовах народів світу стали в Новий та Новітні часи Біблійні Товариства. Перші Біблійні Товариства, які ставили за мету вивчення й поширення Біблії, виникли під впливом реформаційних ідей XVI-XVII ст. [6, c.6]

Найбільш відомим у світі є Британське Іноземне Біблійне Товариство (БІБТ), створене в Лондоні. Саме це товариство, дбаючи передусім про поширення Святого Письма в Уеслі, швидко переросло в потужний місіонерський рух з власними представництвами в світі.

Незабаром почали виникати Біблійні Товариства в інших країнах. Так, в Нідерландах і Росії такі Товариства були організовані у 1812 році. З 1816 року Біблійні Товариства діють у Північній Америці та інших християнських регіонах. Наприкінці XX ст. Об’єднані Біблійні Товариства перетворилися на розгалужену організацію. Українське Біблійне Товариство було засновано 22 червня 1991 р. [6, с.8]

В Україні Слово Боже прийшло спочатку через церковнослов’янську мову Кирила і Мефодія у IX ст. Біблійні тексти були вже поширені на наших землях ще до Кирила і Мефодія, це дає нам знати оповідання «Житіє Св. Кирила». В Криму вже була Євангелія, написана «руськими письменами». Це все було ще до впровадження кирилиці. Після хрещення Русі в церкві переважає старослов’янська, або церковнослов’янська, мова.

До того, як була видана Біблія на російській мові, люди користувалися церковнослов’янською Біблією, тобто Єлизаветською. 14 листопада Петро І видав наказ про новий переклад Біблії. Після смерті Петра І цю реформу продовжує Катерина І, а після неї – цариця Єлизавета. В 1751 році видається Єлизаветська Біблія в чотирьох томах на церковнослов’янській мові. Пізніше, до 1784 року, була вже восьма редакція з уточненнями і виправленнями.

До початку XIX ст. розрив між церковнослов’янською мовою і мовою, якою спілкувалися, був настільки великим, що слов’янські тексти стали дуже погано розумітися. Багато із аристократів читали Біблію на французькому – наприклад, О.С. Пушкін та Олександр І. Вже в кінці XVIII ст. переклад Писання був підготовлений архієпископом Мефодієм (Смірновим).

Історія перекладу Синодального тексту походить від створення Олександром І Російського Біблійного Товариства у 1812 році. Воно було створено під тенденцією розвитку Біблійних Товариств в Європі. Синодальний переклад розпочався у 1815 році, він був даний Петербурзькій духовній академії.

Олександр І особисто запропонував президенту Російського Біблійного Товариства, князю Голиціну, зробити переклад Біблії, відкритий для всіх верств населення на слов’янській мові: «Дабы предложил св. Синоду искреннее и точное желание Его Величества доставить и россиянам способ читать Слово Божие на природном своем российском языке, яко вразумительнейшем для них славянского наречия, на коем книги священного Писания у нас издаются». 

З ініціативи царя, при активній участі обер-прокурора Святійшого Синоду князя Голіцина, була створена комісія вчених – богословів, істориків, археологів і мовознавців. Під час перекладу бралися до уваги оригінальні давньоєврейські тексти Біблії (Масоретський текст), переклади давньогрецькою (Септуагінта) і латинською (Вульгата), а також тексти перекладів сирійською, арабською і халдейською мовами. Внаслідок цієї праці у 1822 році був надрукований Новий Заповіт. Цей переклад був заснований на грецькому тексті Нового Заповіту Християна-Фрідріха Маттейі (Matthaei Novum Testamentum Graece), виданого у 1807 році.

Старий Заповіт (до книги Рут) вийшов у 1825 році. В 1826 році переклад був зупинений і деякі книги були спалені на цегляних заводах. Після смерті Миколи І у 1856 році робота по перекладу була продовжена Олександром ІІ. Філарет (Дроздов) поставив на розгляд питання «О доставлении православному народу способа читать Священное Писание для домашнего назидания с удобнейшим по возможности разумением» і в 1858 році Олександр ІІ дозволив переклад і друк Біблії на російській мові. Переклад створювався за допомогою чотирьох духовних академій (Санкт-Петербурзької, Московської, Казанської та Київської).

Загалом переклад інших книг Біблії зайняв ще близько 30 років. Біблія російською мовою в сучасному вигляді, у так званому канонічному перекладі, уперше була видана у 1876 році. [6, c.23]

Синодальний переклад Біблії на російську мову був зроблений для домашнього використання. Для церковної практики використовувалася церковно-слов`янська мова.

В 1876 році був повністю виданий переклад Біблії на російську мову. При перекладі з Масоретського тексту Старого Заповіту в російський текст вставлялися слова в дужках, які були відсутні в Масоретському тексті, але присутні в грецькій Септуагінті і церковнослов’янській Єлизаветській Біблії. Ці дужки нічим не відрізнялися від знаків розділення. Потрібно взяти до уваги, що це був староросійський текст, який потрапив під реформу в 1917, а потім в 1956 році. 

Після публікації переклад мав і має багато критичної апаратури. Це обумовлено тим, що, згідно І.Ш.Шифману, в результаті перекладу перекладачі зробили текст близьким до догматики православ’я та іншим, ніж в Масоретському оригіналі. І.М.Дьяконов каже, що даний переклад не відповідає науковим рамкам.

В 1882 році Британське Біблійне Товариство надрукувало Синодальний переклад, який мав тільки канонічні книги. В цій редакції бажали відібрати слова і вирази з тексту Старого Заповіту, які були взяті з Септуагінти і Єлизаветської Біблії. Проблема була в тому, що було забрано всі слова і речення, які мали дужки в редакції 1876 року. Ця ж саме помилка була зроблена в редакції 1947 року Американським Біблійним Товариством.

Після реформи російської мови в 1917 році в Москві була видана Біблія, яка враховувала реформу мови.

ПРОБЛЕМА ЗМІНИ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ

Перехід від кількісного в якісне

Відомо, що значення слова в мові з часом більш-менш змінюється. Це пов’язано зі зміною в способі життя і мислення людей, появою нових предметів, яким потрібно давати імена. В результаті іноді значення слова настільки «спливає», що якщо трапляється старовинний текст, буває зовсім незрозумілим вживання слова в цьому тексті.

Найбільш очевидний і найчастіший тип змін пов’язаний з тим, що слова в мові перестають мати своє колишнє значення. Після цього зі словом можуть відбуватися дві речі: або воно продовжує вживатися – але в іншому, новому значенні (що відрізняється від старого або незначно, або деколи навіть дуже сильно), або це слово зникає з мови зовсім. У наведених рядках О.С.Пушкіна ми зустрічаємо, наприклад, слово «рогатка», яке означає кайдани особливого роду (надівалися на шию), – в сучасній мові ні сам цей предмет, ні слово рогатка в такому значенні не відомі.

Однак невірно думати, що слова змінюють своє значення (або зникають) тільки тому, що змінюються, або зникають речі, для позначення яких вони служать. Звичайно, такі випадки бувають, але їх мізерно мало в порівнянні з основною масою змін. Дієслово «покласть» у Пушкіна значить «вирішити, поставити за мету»; в сучасній мові воно в цьому значенні не вживається – це, звичайно ж, не свідчить про те, що люди стали думати і приймати рішення якось інакше, ніж раніше. О.С.Пушкін нерідко використовує замість сучасних слів лоб, пальці і щоки старовинні «чело, персты, ланиты», але ж ці частини тіла людини залишаються незмінними з незапам’ятних часів. [3]

Так що справа тут зовсім не в тому, що якась річ раптом зникає, або з’являються нові речі, які люди не знають як назвати. Справа в тому, що термін життя будь-якого слова в будь-якій мові обмежений – рано чи пізно слову доведеться зникнути, поступившись своїм місцем іншому.

А чому слова в мові не живуть вічно? Який «термін життя» слова? Чи у всіх слів він однаковий? Це дуже цікаві питання, але, на жаль, у лінгвістів поки немає на них чіткої відповіді. Можна з упевненістю сказати одне: у різних слів термін життя різний. У кожній мові є своя група «слів-довгожителів», і в дуже багатьох мовах довгожителями виявляються близькі за змістом слова – такі, наприклад, як батько, мати, вода, камінь, серце, кров, весь, білий, йти, брехати, два, три і деякі інші. Вдалося, наприклад, помітити, що слово «один» живе в мовах менше, ніж слово «два», а слово «хороший» – менше, ніж слово «новий». Близько п’ятдесяти років тому американський лінгвіст Моріс Свадеш, спираючись на такі спостереження своїх попередників, обстежив багато різних мов і склав список ста найбільш «стійких» слів. Цей список часто так і називається – «список Свадеша». Слова з цього списку зникають з мови дуже повільно: наприклад, вважається, що за тисячу років в середньому повинно зникати всього близько п’ятнадцяти слів зі ста.

Зміни в мові відбуваються постійно: одні слова застарівають, з’являються нові, а іноді навіть і таке трапляється, що слово змінює раптом своє значення.

Наприклад, словом «гість» ми називаємо сьогодні людину, яка прийшла нас відвідати, а в давні часи так називали приїжджого купця – це таких гостей в казці О.С.Пушкіна кликав до себе цар Салтан.

Є багато причин, з яких слова змінюють своє лексичне значення. Однією з головних виявляється сама природа мови, яка створює так, що слова отримують нове значення в залежності від життєвих ситуацій, в яких вони використовуються. Також слова змінюють своє лексичне значення під впливом культурних і соціокультурних змін в суспільстві.

Однією із  найголовніших закономірностей в зміні слів є тенденція, що чим більше й частіше використовується слово тільки в одному значенні, тим більш ймовірно, що інше значення буде забуто.

Є багато слів, які можна співставити й порівняти, наприклад: «краткий и короткий», «здравый и здоровый», «власть и волость», «преступить и переступить», «рождать и рожать», «участие и участок», «совратить и скоротить», «равный и ровный», «пристанище и пристань», «избрать и выбрать», «свергнуть и сбросить» і багато інших. І ми бачимо, що вони відрізняються за значенням. Інколи можна знайти щось спільне в цих словах. Наприклад, можна сказати «краткая речь», або «короткая речь», але можна сказати «короткие волосы», але не можна сказати «краткие волосы». Чому так відбувається? [8, c.81]

В церковній практиці слова використовуються зазвичай в абстрактному розумінні, наприклад «краткая жизнь, краткая беседа, здравый век». В світському розумінні слова використовуються зазвичай в динамічній і конкретній формі, наприклад: «короткий человек, короткие волосы, переступить порог». І таке використання слів з часом стало єдиним можливим. Слово «краткий» стало використовуватися з абстрактно-духовним значенням, а з конкретними явищами це слово вже не використовувалося. [8, c.82]

Від конкретного до абстрактного: дієслово «преступить» мало таке ж значення, як «переступить», але це дієслово використовувалося зазвичай в церковній літературі в поєднанні зі словами «заповідь, закон, завіт іт.д.». Через деякий час це дієслово почало розумітися як щось невіддільне від цих слів.

Значення цього слова змінилося, воно стало означати «сделать дурной поступок». Від нього пішли інші слова, наприклад: «преступление, преступник». Слово «предать» почало означати  «изменчески выдать», а не «передать вещь». [16, c.206]

Автори церковно-книжкових творів чітко слідували вимогам літературного етикету. Однією з цих вимог був так званий «трафарет ситуації». Це явище описане відомим істориком давньоруської літератури Д.С.Лихачовим. Воно, полягає в тому, що, по-перше, сюжети, ситуації створюються такими, які вони повинні бути згідно з традиційними уявленнями про мораль, етику і т. д. або просто запозичуються з Біблії і по-друге – в тому, що певні вирази і певний стиль викладу підбираються до відповідних ситуацій. У церковно-книжкових пам’ятках постійно повторюються одні й ті ж, переважно біблійні, сюжети і образи, які описуються одними і тими ж словами. І це викликає зміну значень даних слів. Так розвинулося, наприклад, значення слова «предать» – «по-зрадницькому видати». Спочатку воно мало значення, відповідні, мабуть, значенням грецьких дієслів παραδίδωμι, προδίδωμι. У перекладних пам’ятниках дієслово «предать» відповідало зазначеним дієсловам. Обидва ці дієслова означали конкретну «передачу» (παραδίδωμι – «передавати», προδίδωμι – «давати вперед»), так і передачу людини ворогові, мучителю, на смерть, на наругу. Ця передача в багатьох випадках супроводжувалася зрадою: найчастіше повторювався євангельський сюжет про зрадника Юду. Все це знайшло відображення в церковнослов’янських і давньоруських текстах – не тільки в перекладних, а й в оригінальних. [13]

Шляхом семантичного «зараження» змінювали свої значення багато слов’янізмів. Це дуже важливий процес в історії літературної мови. Ми розглянемо його докладніше на прикладах ще трьох слов’янізмів. Це дієслова з префіксом «пре-»: «превзойти, превознести і преставится».

В історії цих слів дуже багато спільного. Всі вони спочатку означали переміщення в просторі: «превзойти» – «високо зійти», «превознести» – «високо піднести», «преставится» – «переміститися». У сучасній мові «превзойти» означає «виявитися вище, сильніше, значніше в якому-небудь відношенні», «превознести» – «дуже високо оцінити, розхвалити», «преставится» – «померти». Як же відбулася зміна їх значень? [16, c.206]

Дієслово «превзойти» вживалося зазвичай для передачі давньогрецького дієслова «υπερβαίνω»: 1) переходити, переступати, перетинати; 2) перевершувати, перевищувати. Пряме значення цього грецького слова складалося зі значень його частин: префікс «υπερ» відповідає старослов’янському префіксу «пре», а дієслово «βαίνω» означає «крокувати, ходити, сходити, підніматися». На основі прямого значення виникло переносне значення грецького дієслова «перегнати кого-небудь у чому-небудь, перевершити». Слов’янське дієслово «превзойти» відповідає як структурі грецького дієслова, так і його значенням: в старослов’янських пам’ятках і в церковно-книжкових пам’ятках, що виникли на Русі, воно вживалося у двох значеннях: 1) перейти, переходити, 2) перевершити, перевершувати. Вживання в прямому значенні були надзвичайно рідкісні.

Абсолютно переважало вживання дієслова «превзойти» для позначення переваги в чому-небудь, наприклад: «превзойти всех добродетелию» (перевершити всіх чеснотою) – «Києво-Печерський патерик»; «Злоба їх превзойде Содому і Гомору» («Пале», список 1406 г.). [8, c.87]

Поступово найбільш часте і типове для церковно-книжкових пам’яток вживання слова стає єдино можливим.

Дієслово «превознести» – «звеличувати» – вживалося для перекладу грецького дієслова «υπερυφόω» – «високо підносити» (префікс υπερ перекладався «пре», а дієслово «υφόω» – вознести). У буквальному сенсі – «високо підняти» – воно вживалося вкрай рідко, наприклад: «Сів цар на престолі високому і високо «вознесенном». Звичайним було переносне вживання дієслова  – «високо піднести на словах, в думках; возвеличити», наприклад: «возвеличить тебе сама цариця мати Божа і буде вихваляти». Згодом найбільш часте застосування слова перетворилося в його єдине значення. [18]

Дієслово «преставится» означало спочатку «переміститися з одного місця на інше, переставити себе». Однак найчастіше дієслово «преставится» вживалося для позначення лише одного переміщення – «з цього світу в інший світ».

Отже, розвиток значень дієслів «превзойти, превознести, преставится»  протікало в такий спосіб: в первинному, прямому значенні дієслова застосовувалися рідко, типовим було вживання дієслів у вторинних значеннях. Це найбільш часте використання в контексті стало єдиним значенням дієслів.

Як бачимо, у всіх розглянутих випадках типізація вживань слов’янізмів викликала зрушення в їх значеннях. А сама типізація викликана причиною, що знаходиться поза мовою, – розвитком церковно-книжкових жанрів з їх специфічними особливостями вживання слів.

Калькування

Деякі слов’янізми отримали нові значення тільки під впливом тих грецьких слів, для перекладу яких вони зазвичай застосовувалися. Таке, наприклад, слово «гражданин». Чим пояснити розвиток у цього слова значення «підданий держави, член суспільства»? Адже воно утворено від слова град – «місто» і мало б, подібно до російського слова «горожанин», позначати жителя міста. Справа в тому, що в пам’ятках старослов’янської та церковнослов’янської мов слово «гражданин» постійно вживалося для перекладу давньогрецького слова «πολίτης», яке позначало як жителя міста, так і підданого держави. Це слово було утворено від грецького «πόλις» – «місто-держава». Як відомо, давньогрецькі міста («поліси») представляли собою державні об’єднання. Тому городянин, член міської громади, був одночасно і громадянином, тобто, підданим певної держави.

Слов’янізм «гражданин» запозичив значення грецького «πολίτης». Довгий час слово «гражданин» вживалося у двох значеннях: 1) «житель міста»  2) «житель, підданий держави». Але «зустрівшись» в російській мові зі словом «городянин», що мали тільки одне значення – «житель міста», слов’янізм «гражданин» поступово закріпився тільки в тому значенні, яке його відрізняло від російського слова.

Чому ж «горожанин» не отримало значення «підданий держави»? Відповідь дуже проста: воно не могло калькувати значення грецького «πολίτης», так як взагалі не вживалося в пам’ятках, переведених з грецької мови: переклади, як вже говорилося, робилися на церковнослов’янську мову, в якій це споконвіку російське слово відсутнє. [8, c.82]

Подібним чином змінювалися значення слов’янізму «глава». Як і «гражданин», це слово зберегло те значення, яке було взято у грецького слова і яким воно відрізнялося від російського – «голова». Грецьке слово «κεφαλή» мало значення не тільки «голова як частина тіла», а й «верх, край» і вживалося для позначення початку твору, або його розділу. Так само стало вживатися і слово «глава».

Архаїзм, історицизм

Більшість архаїзмів було збережено в більш ранніх книгах Святого Письма, щоб відтінити їх глибоку старовину і основоположне значення для історії людського роду, що узгоджується з думкою святителя Московського Філарета про необхідність при перекладі зі слов’янської на російську мову відтіняти велич текстів, які говорять про такі події, як створення світу і людини, життя древніх патріархів, обдарування закону вибраного народу, чудеса і битви епохи Ісуса Навина і т. д.

Архаїзм – це застаріле слово, що вийшло із спільного вживання. Деякі зі слів йдуть з мови зовсім, не залишаючи в ньому ніяких слідів. Так пішли такі слова, як «балия – лікар»; «вретище – мішок, кошик»; «гонозить – позбавити». [7]

Ряд слів збереглися тільки в географічних назвах, як загальні іменники вони давно перестали вживатися. Словниковий склад російської мови безперервно змінюється: зникають одні слова, з’являються інші. Відмирання слова відбувається не відразу, спочатку воно стає маловживаним, а потім і зовсім зникає.

Відмирання слів викликано самим життям. Якщо йде з життя який-небудь предмет, разом з ним йде і саме слово. Наприклад: конка, лавка, ціп і т. д. Такі слова називають історизмами.

У художній літературі застарілі слова використовуються для характеристики епохи, яку автор описує. Наприклад, в книзі С.Алексєєва «Розповіді про Суворова і російських солдатів» зустрічаються такі історизми: фельдмаршал, фельдєгер, сотник, гренадери, гусари, верста та ін. Чимало в книзі і архаїзмів: рать – «військо», вікторія – «перемога», мовити – «сказати».

Деякі застарілі слова збереглися в прислів’ях, приказках, стійких висловлюваннях, наприклад: «берегти як зіницю ока», «як аршин проковтнув», «шеляга ламаного не варто», «не ликом шитий».

Отже, в різні історичні періоди  змінювалася російська мова. Одні слова йшли з мови, інші приходили. Щоб дізнатися значення слова можна звернутися до етимологічного словника.

Неологізм

Долі слів схожі на долі людей: неологізми плавно переходять в розряд загальновживаної лексики, потім деякі з них і зовсім залишають активний словник як застарілі. Ще Горацій писав: «Так само, як з року в рік змінюють ліси свої листя – старі падають, – так і слова старіють і гинуть. Нехай! Але народяться і міцніють, як діти, на зміну інші».

В процесі розвитку мови у багатьох слів з’являються нові значення. Візьмемо, наприклад, слово «перо». Раніше писали тільки пташиним гусячим пір’ям. Коли перейшли на більш вдосконалене знаряддя письма, пером стали називати металеву вигнуту пластинку для писання чорнилом. [7]

Запозичення

Буває так, що нове слово береться з іншої мови. Зазвичай, це мова сусіднього народу, або просто широко поширене в ту епоху – такі слова називають запозиченнями.

Про деякі слова ми самі розуміємо, що вони “чужі”. Вони, так би мовити, живуть в мові як гості. В основному це слова, які увійшли в мову недавно. Всякий скаже, що «експеримент» або «компаньйон» – слова не російські. А чи знаєте ви, що колись такі слова, як «блюдо», «буква», «хата», «осел», «хлів» були запозичені російською мовою з давньо-германского; «грамота», «буряк», «зошит» – з грецького; «червоний», «башмак», «богатир», «сагайдак», «кінь» – з тюркських мов? [3]

У кожній мові запозичень дуже багато: мови, що живуть по сусідству один з одним, легко проникають одна в одну і, так би мовити, обмінюються своїми словами.

Цікава, наприклад, історія слова «шапка». Кілька сот років тому воно було запозичене російською мовою через польську та німецьку мови з французької (стара форма «chape») в значенні «головний убір європейського зразка». Однак пізніше французька мова сама запозичила це слово з російської: тепер поряд зі словом «chapeau» в сучасній французькій мові є і слово «chapka», яке позначає теплий головний убір на хутрі «російського зразка». Цей випадок не такий рідкісний, як може здатися: є досить багато прикладів того, як мови «обмінюються» одним і тим же словом по черзі.

РЕФОРМА РОСІЙСЬКОЇ МОВИ

Реформа обговорювалася і готувалася задовго до її практичного проведення. Вперше вона оформилася у вигляді «Попереднього повідомлення» – Орфографічної підкомісії при Імператорській Академії наук під головуванням А.А.Шахматова в 1904 році. В 1911 році особлива нарада при Академії наук в загальному вигляді схвалила роботи попередньої комісії і винесла з цього приводу свою резолюцію: детально розробити основні частини реформи. Відповідну постанову було опубліковано в 1912 році. З цього часу з’являються поодинокі видання, надруковані за новою орфографією.

Офіційно реформа була оголошена 11 травня 1917 року у вигляді «Постанов наради з питання про спрощення російського правопису», а 17 травня на підставі зазначених матеріалів Міністерство народної освіти Тимчасового уряду наказало піклувальникам округів негайно провести реформу російського правопису; ще один циркуляр вийшов 22 червня.

5 січня 1918 р. був опублікований декрет просвітлення Луначарського, який зобов’язав усі типографні відділки «Советской Росии» перейти на новий правопис типографії. Більшовики в листопаді захопили Зимовий палац і менше, як через два місяці зробили реформу в зміні мови. Більшовики розуміли, що хороша зброя – це інформаційна пропаганда. Люди були переважно безграмотні і їх потрібно було вчити заново; це вирішили зробити за допомогою того, що було відкинуто декілька літер з алфавіту – ять, фіта, десятирична, іжиця, а також твердий знак на кінці речення. Це давало змогу економити папір, а також – щоб люди не знали тих документів, які були написані до цієї реформи за доби царської влади. [10]

За нового правопису стара мова забувалася. Це те ж саме, що читати на румунському, болгарському для звичайного українця.

Цей проект був розроблений царською владою ще в 1912 р. в цілях простіше та економніше розуміти мову. Пізніше він був загальмований через свою  радикальність. Більшовики ж просто скористалися цим проектом в своїх цілях і продовжили його здійснення.

Ця реформа мала тимчасовий характер. Були запропоновані різні погляди з того, як далі розробляти реформу. В планах більшовиків було об’єднати всі країни. Тому кирилицею вони користуватися не могли. Більшість інтелігентних людей була з-за кордону і вони користувалися тільки латинню. Тому для звичайних робітників було запропоновано залишити кирилицю, а для високого класу – перейти на латину. Також був варіант – відкинути взагалі письмо для звичайних людей, тому що почала розвиватися кіноіндустрія. Були також ідеї перейти на ієрогліфи. Але коли потерпіли фіаско декілька революцій в світі, то влада забула про зміну орфографії. І від мови залишилося те, що залишилося.

Декретом за підписом радянського Народного комісара по освіті А.В.Луначарського, опублікованим 5 січня 1918 року, «всім урядовим і державним виданням» пропонувалося з 1 січня 1918 року «друкуватися згідно з новим правописом». З нового року перший номер офіційного органу друку РНК – «Газети Временного Рабочего и Крестьянского Правительства» вийшов в реформованій орфографії, в точній відповідності зі змінами, передбаченими в Декреті. Однак інша періодична преса на території, що контролювалася більшовиками, продовжувала виходити, в основному, в дореформеному виконанні, зокрема, офіційний орган ВЦВК – «Известия» обмежився лише невикористанням “ь”. Так само друкувався партійний орган – газета «Правда». «Декрет про введення нової орфографії» (з 15 жовтня того ж року) за підписом Покровського і Бонч-Бруєвича від 10 жовтня 1918 року, опублікований в «Известиях» 13 жовтня, набув фактичної дії, хоча і з запізненням: «Известия» перейшли на новий правопис з 19 жовтня того ж року, в заголовку газети – після 25 жовтня. «Правда» також перейшла на нову орфографію з 19 жовтня.

На жаль, справжнє значення даного нововведення в долях Росії в достатній мірі нами ще й досі не усвідомлено і не зрозуміле в силу цілого ряду причин. Зі шкільної лави ми погано щось представляли про старорежимну царську орфографію з нікому непотрібними «ятями», твердими знаками і ще якимись мертвими буквами алфавіту, які скасувала доблесна соціалістична революція російського народу, але якихось подробиць про характер даної реформи, істинні цілі і завдання ініціаторів даної авантюри досі нічого не знаємо.

З введенням нового правопису перетворилися на безглуздя багато виразів, приказок, прислів’їв, крилатих фраз. Навіть більшовицьке гасло «Мир миру» в своєму написанні став виглядати кричущо абсурдним, але це анітрохи не бентежило ревнителів нової культури, котрі відстоюють те, щоб скинути з п’єдесталу історії навіть Пушкіна та інших письменників.

Маса недоречностей виникла з написанням омонімів – слів однакового звучання, але різних за значенням. У царському правописі вони переважно писалися відмінно, в радянському ж такі слова, як «ели» – «дерева» і «ели» – «вживали їжу» стали писатися однаково.

Реформа російської мови 1918 року дала потужний імпульс до спотворення і подальшого спотворювання великої мови наших предків, мови просвітителів слов’янських – святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія. Особливо прискорився цей процес, пов’язаний з прямим знущанням і знущанням над традиціями свято-російської мови, і в наші дні.

Як ми зазначали вище, серед іншого знищувалися літери ѣ (ять), i (і десятеричная), ѵ (іжиця) і ѳ (фіта). В результаті виключення ѣ (ять) ми з вами сьогодні вже не розрізняємо на письмі такі різні за змістом слова, як «ѣсть» (їсти) і «есть» (бути), «лечу» (літаю) і «лѣчу» (виліковую) , «вѣдѣніе» (знання) і «ведение» (проводжання), «нѣкогда» (колись) і «некогда» (немає часу), «елі» (їли) і «ели» (дерева), «прѣніе» (гниття) і «прение» (суперечка), «вѣсти» (новини) і «вести» (проводжати), і в багатьох інших випадках. І далі, наслідком виробленої підміни букв стала підміна відмінків: при написанні відмінкових конструкцій загубилася відмінність в словах: «на морѣ» – де? І «на море» – куди?, «на полѣ» – де? і «на поле» – куди?, «на ложѣ» – де? і «на ложе» – куди? і т. д. [10]

А тепер декілька слів про наслідки. Серед іншого знищувалися літери ѣ (ять), i (і десятеричная), ѵ (іжиця) і ѳ (фіта). В результаті виключення ѣ (ять) ми з вами сьогодні вже не розуміємо старого письма.

Конкретні приклади зміни корегіального апарату

«Восхищены»

В 1Сол.4:17 написано: «Потом мы, оставшиеся в живых, вместе с ними восхищены будем на облаках в сретение Господу на воздухе, и так всегда с Господом будем». [1, c.260]

Слово «восхищение» розуміється в сучасних словниках, таких як Д.М.Ушакова, – «чувство радостного удовлетворения, состояние очарованности, восторг. Быть в восторге от чего-то. Прийти в восторг» та С.І.Ожегова – «высшая степень удовольствия, увлечения. Восхититься от чего-то. Выразить свое восхищение».

Старовині словники дають інше значення цього слова: наприклад, тлумачний словник живої великоросійської мови В.Даля дає таке визначення: «ВОСХИЩА́ТЬ – похищать, выхватывать, уносить, уводить силою; увлекать в высоту; возносить кого-то духом, приводить в восторженное состояние, в восторг, восхищение; радовать, утешать в высшей степени. Восхищать у кого силу (стар. одолевать, побеждать кого-то)».

Словник давньословянської мови, зіставлений по Остромировому Євангелію 1899 р., передає це слово як «похитить, унести, отнять, поймать, взять». [12]

Якщо вдатися до грецько-руського словника А.Вейсмана, то в ньому  застосовується грецьке слово «арпадзо» (лат. «рапере»), що означає «хватать, или схватывать быстро, похищать, грабить, уводить, скоро, жадно, штурмом занять гору». [4]

Симфонія з грецькими і єврейськими покажчиками передає грецьке «арпадзо» як «хватать». [14-15]

Проблема тлумачення цього слова в біблійному контексті полягає в тому, що можна розуміти слово «восхищены» як таке, яке означає, що ми отримуємо задоволення, почуття радості разом з Господом на хмарах, але текст 1Сол.4:17 каже за те, що віруючі люди будуть швидко схоплені на небо, етимологія цього слова говорить за раптовість і швидкість цієї події.

«Гостеприимство»

В Євр.13:2 написано: «Страннолюбия не забывайте, ибо через него некоторые, не зная, оказали гостеприимство Ангелам». [1, c.284]

Словник Д.М.Ушакова: «Гостеприимство – это радушие по отношению к гостям, любезный прием гостей». Словник С.І.Ожегова: «Радушный к гостям, например, гостеприимные люди, гостеприимно встретить».

Тлумачний словник живої великоросійської мови В.Даля: «Гостеприи́мство ср. радушие в приеме и угощении посетителей; безмездный прием и угощение странников, или странноприимство».

Словник давньословянської мови, зіставлений по Остромировому Євангелію 1899 р.: «гость, посетитель, иногородний, иностранный купец». [12]

Симфонія з грецькими і єврейськими покажчиками: грец. «ксенидзо» – «быть хозяином, принимать, угощать, гостить». [14-15]

Грецько-російський словник А.Вейсмана: «ксенидзо» –« угощать, радушно принимать кого-либо». [4]

Проблема розуміння цього слова в тому, що «гость» означає ще й чужу людину з іншої країни, а не просто вашого друга чи товариша, який вирішив завітати до вас на чай. «Гостеприимство» – це коли ми приймаємо чужу людину.

«Дар»

ВДії 2:38 написано: «Петр же сказал им: покайтесь, и да крестится каждый из вас во имя Иисуса Христа для прощения грехов; и получите дар Святого Духа». [1, c.143]

Сучасний словник Д.М.Ушакова дає таке визначення: «1. Приношение, подарок. 2. Врожденная способность, талант, дар слова». Тлумачний словник живої великоросійської мови В.Даля: «ДАРИ́ТЬ кому-то; отдавать навсегда безмездно, отдать даром, приносить в дар, дать подарок».

Грецько-російський словник А.Вейсмана дане поняття передає грецьким словом «дорон» – «дар, подарок». [4]

Розгланемо для прикладу слово «дар» в такому біблійному тексті: «Петр же сказал им: покайтесь, и да крестится каждый из вас во имя Иисуса Христа для прощения грехов; и получите дар Святаго Духа» (Деян.2:38).

Що таке дар, подарунок? Це те, що в даному випадку дарують по своїй волі і бажанню. А якщо попросити дар, то чим він стає? Подаянням. Ось перший приклад того, як люди, невірно зрозумівши слово «дар», починають просити вже подаяння, яке Той, Хто дає, планував подарувати в свій час і за власним бажанням, а не як подаяння за проханням. Дар – це подарунок який не вимагає нічого, а тільки – щоб цей подарунок прийняти.

«Изверг»

В 1Кор.15:8 написано: «… а после всех явился и мне, как некоему извергу». [1, c.227]

Сучасний словник Д.М.Ушакова дає два значення слова «изверг»: «1. Отвергнутый кем- чем-нибудь, выброшенный откуда-нибудь. Изверг природы. Изверг естества. Изверг человечества. Изверг рода человеческого. 2. Крайне злой, жестокий человек, мучитель. Мачеха была настоящим извергом».

 Грецько-російський словник А.Вейсмана передає значення грецьким словом «ектрематі» – «в связи с абортом». [4]

Симфонія з грецькими і єврейськими покажчиками: «1. Ранить, повреждать; выкидыш (аборт), недоносок, ребенок, который преждевременно родился, недоношенный ребенок. 2. Никчемный, подлый, негодный человек». [14-15]

Сучасний словник Ожегова приводить для прикладу слово «извержение» – «исключение из церковного клира, или лишение сана».

Тлумачний словник живої великоросійської мови В.Даля: «Выкидыш, недоносок, тот кто заслуживает быть выкинутим из общества, злодей, лютый, жестокий человек».

Отже, ми бачимо, що сучасне розуміння цього слова має значення: злодій, жорстока людина, поводить себе як звір. Сучасне розуміння неповне, в біблійних текстах закладено інше значення, а саме те, що Павло пише про себе, як він, будучи юдеєм по крові, не належав духовно до Ізраїлю, тому що відкидав Ісуса, як Месію і заслуговував відчуження від Ізраїльської громади.

«Наказывать»

В Об.3:19 написано: «Кого Я люблю, тех обличаю и наказываю. Итак будь ревностен и покайся». [1, c.289]

Сучасний словник Д.М.Ушакова дає два значення слова «наказывать»: «1. Взыскание, налагаемое имеющим право, власть, или силу, на того, кто совершил преступление или проступок; кара. Тяжкое наказание. Налагать на кого-нибудь наказание. Заслужить наказание. Подвергнуться наказанию за что-нибудь. Телесное наказание (причинение физических страданий, побоев). 2. Расплата. Болезнь послужила ему наказанием за неосторожность».

Грецько-російський словник А.Вейсмана передає грецьким словом «паідеуо» – «воспитивать, наставлять, образовать, наказывать, карать». [4]

Симфонія з грецькими і єврейськими покажчиками дає значення: «воспитывать ребенка, обучать, или наказывать». [14-15]

Тлумачний словник живої великоросійської мови В.Даля: «наставление, поучение, синоним слова «послушание».

Словник давньослов’янської мови, зіставлений по Остромировому Євангелію 1899 р.: «наставление, вразумление». [12]

Отже, раніше покарання було позитивним словом – той, хто карався, чогось учився. На цьому робився акцент. Але запам’ятовувалися учневі більш неприємні моменти, і позитивне значення з часом забулося.

Звичайно, при навчанні раніше часто вживалися покарання в нинішньому сенсі. Можливо, сенс слова помінявся зі зміною світогляду – раніше людина вважала, що якщо його хтось карає, то це сприяє його навчанню і вдосконаленню, а зараз – якщо людина терпить покарання, то вважає, що страждає тільки через те, що інші йому бажають зла. Неправильна інтерпретація цього слова показує нібито Бога в негативному сенсі, нібито Він постійно «б’є»  і карає своїх дітей.

«Позор»

В Кол.2:15 написано: «Отняв силы у начальств и властей, властно подверг их позору, восторжествовав над ними Собою». [1]

Сучасний словник Д.М.Ушакова дає два значення слова «позор»: «1. Бесчестье, постыдное для кого- чего-нибудь положение, вызывающее презрение. «Как вдруг – о чудо, о позор! Заговорил оракул вздор» (Крылов), «Не вынесла душа поэта позора мелочных обид» (Лермонтов). Покрыть кого-нибудь позором. Уйти с позором. 2. На позор (выставить, отдать) кого- что-нибудь, чтобы вызвать к кому-нибудь презрение».

Симфонія з грецькими і єврейськими покажчиками передає це слово грецьким словом «дейма» – «образец как показной, показывать, изобличать».

Грецько-російський словник А.Вейсмана: «грецьке «дейгматзо» от существительного «дейма» – виставлять на позор, изобличать, то, что показывается, проба, доказательство, пример – «дейгматос енеха» – место в порту, где выставляли товар на показ».

Словник давньослов’янської мови, зіставлений по Остромировому Євангелію 1899 р., дає значення «позорити» – «срамить при свидетелях, бесчестить, быть зрителем чего либо. Позорище – это зрелище, смотреть». [12]

На сьогодні з двух значень слова «позор» більш уживанішим є «безсоромне для когось положення», а значення як «видовище, дивитися» – майже забуте.

«Предать»

В Мф.26:16 написано: «И с того времени он искал удобного случая предать Его». [1]

Сучасний словник С.І.Ожегова дає три значення слова «предать»: «1. Подвергнуть действию чего-нибудь, отдать, предать суду (отдать под суд). Предать забвению (перестать помнить, забыть), предать земле (похоронить), предать огню (сжечь). 2. Изменнически выдать, предать кого-нибудь врагу. 3. Изменить, нарушить верность, предать родину, предать общее дело, предать друга».

Симфонія з грецькими і єврейськими покажчиками передає це слово грецьким «парадідомі» – «отдавать, сдаваться, уступать, вверять, поручать, разрешать, допускать».

Грецько-російський словник А.Вейсмана: «Греческое слово «парадидоми» – отдавать, передавать, предавать». [4]

Тлумачний словник живої великоросійської мови В.Даля передає слово «преда́ть» – «что-то, кому-то, передать», более в значении «завещать, передать потомству обычаем, или законом». «Живем, как предали нам отцы и деды». «Заповеди преданы нам чрез Моисея». Передавать что-то, из рук в руки, а предавать, на произвол вручать, или отдавать с покорностью, со смиреньем».

Словник давньословянської мови, зіставлений по Остромировому Євангелію 1899 р.: «вручать, завещать, отдавать».

Отже, слово «предать» більш почало переважати в значенні «изменчески выдать» в зв’язку з церковною традицією і історією з Євангелій, як Юда передав Ісуса первосвященникам.

«Смущаться»

В Івана 14:1 написано: «Да не смущается сердце ваше; веруйте в Бога, и в Меня веруйте».

Сучасник словник Д.М.Ушакова передає значення слова «смущаться»: «Замешательство, смятение, волнение, связанное с утратой самообладания, внутреннего равновесия, состояние того, кто смутился, смущается. Покраснеть от смущения. Прийти в смущение».

Сучасний словник С.І.Ожегова передає значення: «Замешательство, состояние застенчивости, стыда. Прийти в смущение, покраснеть от смущения».

Грецько-російський словник А.Вейсмана грецьке слово «тарасо»: «смущать, мутить, устрашать, пугать, тривожить, потрясать».

Симфонія з грецькими і єврейськими покажчиками: «волновать (мутить воду), возбуждать, или смущать, возмущаться».

Тлумачний словник живої великоросійської мови В.Даля пише, що «смущение» – «тревога, переполох, возмущение, восстание, мятеж, общее неповиновение, раздоры между властю и народом».

Словник давньословянської мови, зіставлений по Остромировому Євангелію 1899 р., дає значення: «смущать, приводить в смутение, в замешательство». [12]

«Смута» – це старо-російське слово, що означає «тривожитися, боятися», а не «покрасніти від сорому».

«Срок»

В Гал.4:2 написано: «Он подчинен  попечителям и домоправителям до срока, Отцом назначенного».

Сучасний словник Д.М.Ушакова даєзначення: «Определенный промежуток времени. На короткий срок».

Сучасний словник С.І. Ожегова: «Момент наступления, исполнения чего-нибудь. Пропустить срок платежа. Представить работу в срок. Тюремное заключение определённой продолжительности по приговору суда».

Симфонія з грецькими і єврейськими покажчиками передає грецьким словом «протесміос»: «установленый ранее, назначенный день».

Грецько-російський словник А.Вейсмана дає значення: «заранее назначенное время, предназначенный день, или срок».

Тлумачний словник живої великоросійської мови В.Даля: «определенная продолжительность времени, и самый предел этого времени. На обжалованье судебных решений полагаются разные сроки. Работа взята на срок. Крепости предложена сдача, и дан суточный срок».

Словник давньословянської мови, зіставлений по Остромировому Євангелію 1899 р., передає як «точка».

Отже, слово «срок» не завжди має негативне значення, а іноді просто означає «отрезок времени».

«Язва»

В Об.16:21 написано: «И град, величиною в талант, пал с неба на людей; и хулили люди Бога за язвы от града, потому что язва от Него была весьма тяжкая».

Сучасний словник Д.М.Ушакова передає значення: «Длительно не заживающее воспалённое место на коже или слизистой оболочке, зло, вред».

Симфонія з грецькими і єврейськими покажчиками вживає грецьке слово «плеге» від дієслова «плесо» – «удар, рана, бедствие, бить, поражать. Это глагол сходный из «пласо», что значит с целью «выравнивать»».

Грецько-російський словник А.Вейсмана дає значення грецьким словом «плеге»: «удар, рана от удара, несчастье».

Тлумачний словник живої великоросійської мови В.Даля дає значення: «рана от наружного насилия».

Словник давньословянської мови, зіставлений по Остромировому Євангелію 1899 р.: «напасть, беда, ранение, порез, страдание, повредить».

Слово «язва» може значити як слово «рана», так і слова «біда, нещастя», тобто рана не завжди в буквальному сенсі.

«Язык»

В Об.5:9 написано: «И поют новую песнь, говоря: достоин Ты взять книгу и снять с нее печати, ибо Ты был заклан, и Кровию Своею искупил нас Богу из всякого колена и языка, и народа и племени». [1, c.290]

Сучасний словник Д.М.Ушакова дає значення слова «язык»: «орган в полости рта в виде подвижного мягкого выроста, являющийся органом вкуса, а у человека способствующий также образованию звуков речи». 

Симфонія з грецькими і єврейськими покажчиками передає грецьким словом «глосса»: «язык как орган;  наречие, говор, как средство общения;  народ». [14-15]

Грецько-російський словник А.Вейсмана: «язык как орган тела; язык, говор, наречие, речь; народ». [4]

Тлумачний словник живої великоросійської мови В.Даля: «язык во рту,  как речь человеческая признак народности, или национальности».

Отже, «язык» може означати як «народ», так і «орган тіла», і певна мова окремого народу. В залежності від контексту потрібно правильно розуміти це слово.

Мною було проведено дослідження, як розуміють значення вище розглянутих слів студенти богословського та інших факультетів різних курсів навчання. Кожному з них було запропоновано завдання, обрати значення слова серед запропонованих (Додаток 1). Всього було 12 запитань, у кожному по два варіанти відповіді. У дослідженні приймало участь 20 студентів. З них:

  • лише 2 студенти набрали 8 правильних відповідей з 12 питань;
  • 1 студент дав 7 правильних відповідей;
  • 9 студентів дали 6 правильних відповідей;
  • 5 студентів дали 5 правильних відповідей;
  • 3 студенти дали 4 правильні відповіді.

Результати представлені у вигляді наступних діаграм, для більшої наочності:

Потрібно також враховувати, що у дослідженні може мати місце похибка (тобто, на результати дослідження могло впливати те, що серед запропонованих варіантів відповіді можна було випадково натрапити на правильну відповідь, а також, можливо, деякі із студентів здогадувалися про цілі дослідження, тому навмисно обирали варіант відповіді, який на їх думку був менш за все вірогідним, і він виявлявся вірним). Але, не зважаючи на ці моменти, дослідження підтверджує те, що сучасне суспільство, навіть богослови, не до кінця точно розуміють значення багатьох слів, що вживаються у Святому Письмі.

ВИСНОВКИ

В сучасному суспільстві давньо-російські слова втратили своє значення або розуміються тільки в одному зі значень. Синодальний переклад писався людьми, які були народжені 200 років тому, і за цей час мова змінилася. Сьогодні, коли ми читаємо Синодальний переклад, ми ставимо зі слів ті значення, які залишилися, або змінилися.

Анкетування показало, що сучасні люди не до кінця розуміють значення слів, які були в минулому. Тому дуже важливо сучасному християнину вдаватися до давніх словників, щоб розуміти текст Святого Письма так, як було закладено автором.

Однією з головних проблем є сама природа мови, яка передбачає придбання словами нових значень в залежності від життєвих ситуацій, в яких вони вживаються. Також слова змінюють лексичне значення під впливом культурних та соціокультурних змін в суспільстві носіїв мови. Це пов’язано зі зміною в способі життя і мислення людей, появою нових предметів, яким потрібно давати імена. В результаті іноді значення слова настільки «спливає», що якщо трапляється старовинний текст, буває зовсім незрозуміло вживання слова в цьому тексті.

Коли ми вдаємося до Синодального перекладу, дуже важливо звертатися до старовинних слов’янських, грецьких, єврейських словників, що дають змогу краще розуміти переклад. Сам переклад є точним і глибоким і якнайкраще відкриває суть Священного Письма.

Дуже важливо пам’ятати, що від того, як ми розуміємо переклад, так ми розуміємо відношення Творця до своїх дітей, тому що це пов’язано з розумінням таких понять, як любов, милосердя, відречення тощо. Багато неправильних богословських ідей виникають саме через неправильне розуміння тексту Святого Письма. Хто такий Бог? Звідки постала людина? Куди вона йде? Що її чекає далі в майбутньому? На всі ці питання дає відповідь Святе Письмо, тому що це відкриття нам від Бога.

В 2 Пет.1:19-21 написано: «И притом мы имеем вернейшее пророческое слово; и вы хорошо делаете, что обращаетесь к нему, как к светильнику, сияющему в темном месте, доколе не начнет рассветать день и не взойдет утренняя звезда в сердцах ваших, зная прежде всего то, что никакого пророчества в Писании нельзя разрешить самому собою. Ибо никогда пророчество не было произносимо по воле человеческой, но изрекали его святые Божии человеки, будучи движимы Духом Святым».

Все, що написано в Біблії, – це звернення до людини через пророків, які, перебуваючи під впливом Духа Святого, передавали Слово Боже. А це говорить, що це і є Слово Боже.

Список використаних джерел

  1. Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета канонические– Москва: Российское Библейское Общество, 2001.– 303 с.
  2. Валгина Н. С. Русский язык (для профессионально-технических училищ / Н. С. Валгина, Д. Э. Розенталь, М. И. Фомина.– Москва: Высшая школа, 1968.– 416 с.
  3. Вартаньян Э. А. Из жизни слов / Э. А. Вартаньян.– Москва: Детская литература, 2009.– 240 с.
  4. Вейсман А. Д. Греческо-руский словарь / А. Д. Вейсман.– Санкт-Петербург: Санкт-Петербург, 1899.– 1370 с.
  5. Джепсон Р. Словник Біблійних Слів / Рид Джепсон.– Луцьк: Християнське життя.– 208 с.
  6. Жукалюк М. Коротка історія перекладів Біблії українською мовою / М. Жукалюк, Д. Степовик.– Київ: Українське Біблійне Товариство, 2003.– 176 с.
  7. Какие изменения происходили в русском языке с течением времени [Електронний ресурс] // Библиотека статей Hintfox.– 2015.– Режим доступу до ресурсу: http://www.hintfox.com/article/kakie-izmenenija-proishodili-v-rysskom-jazike-s-techeniem-vremeni.html.
  8. Лихачев Д. С. Поэтика древнерусской литературы / Д. С. Лихачев.– Москва: Наука, 1979.– 350 с.
  9. Ньюман М. Греческо-руский словарь Нового Завета / М. Ньюман.– Москва: Российское Библейское Общество, 2008.– 240 с.
  10. Откупщиков Ю. В. К истокам слова. Рассказы о науке этимологии / Ю. В. Откупщиков.– Москва: Авалон, 2005.– 352 с.
  11. Петрян В. Новые значения старых слов / В. Петрян, Л. И. Усенко. // Сборник статей IX Международной научно-практической конференции «Проба пера» ГУМАНИТАРНЫЕ НАУКИ».– 2013.– С.48–54.
  12. Словарь Древнего Словянского языка составленый по Остромирову Евангелию / Ф. Миклошич, А. Х. Востоков, Я. И. Бередников, И. С. Кочетов.– Санкт-Петербург: Суворина А. С., 1899.– 946 с.
  13. Филиппова В. М. Развитие глагольной фразеологии в русском литературном языке XVIII в. (Устойчивые глагольно-именные сочетания) // Русская литературная речь в XVIII веке. Фразеологизмы. Неологизмы. Каламбуры. / В. М. Филиппова.– Москва: Наука, 1968.– 160 с.
  14. Цыганков Ю. А. Симфония с еврейским и греческими указателями / Ю. А. Цыганков.– Санкт-Петербург: Библия для всех, 2003.– 1519 с.
  15. Цыганков Ю. А. Словарь-Указатель / Ю. А. Цыганков.– Санкт-Петербург: Библия для всех, 2005.– 559 с.
  16. Шмелев Д. Н. Очерки по семасиологии русского языка / Д. Н. Шмелев. – Москва: Просвещение, 1964.– 244с.
  17. Шанский Н. М. В мире слов / Н. М. Шанский.– Москва: Просвещение, 2007.– 319 с.
  18. Шанский Н. М. Краткий этимологический словарь русского языка / Н. М. Шанский, В. В. Иванов, Т. В. Шанская.– Москва: Просвещение, 1975.– 542 с.

Додаток 1

Тест. Яке значення раніше мали подані слова?

  1. Гость:

а) посланец, гонец

б) иноземний купец

  1. Изверг:

а) жестокий человек, негодяй

б) выкидиш

  1. Срок:

а) кусок

б) длинная розлука

  1. Язык:

а) народ

б) узник

  1. Позор:

а) преступление

б) зрелище

  1. Целовать:

а) привествовать

б) благословлять

  1. Язва:

а) печаль, беда

б) ущелье

  1. Присягнуть:

а) присесть

б) дотронутся

  1. Здоровый:

а) надежний

б) успешний

  1. Наказание:

а) кара

б) наставление

  1. Предать:

а) изменчески видать

б) дать в руки

  1. Страний:

а) отклонений

б) чужой

***

Автор – бакалаврант богослов`я
Михайло Кравець

Ілюстрація

share

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21