Культово-освітня діяльність адвентистів сьомого дня на території ІІ Речі Посполитої

Культово-освітня діяльність адвентистів сьомого дня на території ІІ Речі Посполитої

Сьогодні у світі нараховується близько 20 млн. адвентистів сьомого дня. З моменту свого виникнення у 1863 році, адвентисти у своїй зовнішньо-церковній діяльності активно займалися і пропагували ідеї освіти, здоров’я та доброчинності [1]. Завдяки активній місіонерський діяльності, адвентисти є у 204 країнах світу, зокрема в Україні їх 45 тис. членів. Вперше адвентисти з’явилися у 1886 році на території Криму, а згодом розповсюдили свої ідеї по всій Україні [2, c. 35]. Волинь та Галичина – місця найбільшого зосередження адвентистів в Україні. Завдяки тому, що західна частина України входила до складу ІІ Речі Посполитої, на цих територіях активно розвивалися та поширювалися адвентистські освітні ідеї, особливо у міжвоєнний період. Причиною цього феномену було збільшення кількості членів волинських та галицьких громад, а оскільки географія адвентистів на Заході Україні збільшилась, виникла потреба в освічених керівниках та служителях волинсько-галицьких громад [3, c. 28].

Освітня діяльність адвентистів у міжвоєнний період мала два основні напрямки – це навчання духовних працівників (культових служителів, книгонош) та рядовим членів церкви (пресвітерів, дияконів, молодь та дітей). Культові служителі отримували освіту в спеціально створеній теологічній школі – «Огніско», яка була розташована на території Сілезії, а колполтери (книгоноші) отримували освіту на тижневих курсах, які проходили двічі на рік в містах Луцьк, Львів та селі Пожарки на Волині. Для рядових членів церкви основним джерелом теологічних знань стали уроки суботньої школи, які щоквартально розроблялися та розділяли на вікові категорії [4, c. 11]. В тих громадах, де було багато дітей, діяли недільні школи, спеціально для яких розроблено уроки релігії, які були видані адвентистським видавництвом «Поліглот» під назвою «Біблійні лекції Старого Заповіту». Рекламу підручника було зроблено в журналі «Слуга збору», де коротко подано зміст та вартість підручника. Це видання було призначено для навчання дітей і молоді. Воно містило історію Старого Заповіту і розроблено у формі запитань та відповідей. Видання мало 523 сторінки, 32 ілюстрації та видано у тканій оправі [5, c. 16]. Оціночні результати адвентистських недільних уроків, за вимогами міжвоєнної польської освітньої системи, вносилися в державний шкільний атестат [6].

Також, у кожному журналі «Слуга збору» була розміщена спеціальна рубрика «Суботня школа», в яких висвітлювалися та надавалися поради вчителям суботніх уроків. Друкувалися найкращі методики доступного викладання уроків. Щотижневе вчительське зібрання було обов’язковою умовою успішного проведення суботнього уроку [7, с. 4] До того ж кожен учень суботньої школи повинен був брати активну участь в обговоренні уроку. Класи складалися з 6-8 учнів, в яких навчали теоретичні знання втілювати у практику [8, с. 5]

В журналі, який вийшов у 1929 році, керівники суботньої школи надрукували 13 найпоширеніших помилок, які допускають вчителі суботніх шкіл:

  1. Вчитель дає знання, але без практики;
  2. Уроки поверхневі, формальні, позбавлені духовної сили;
  3. Брат має спокійний тон у розмові;
  4. Вчитель має навчати авторитетно, тому що він знає важливі істини;
  5. Формальне представлення уроку;
  6. Вчитель думає, що може навчити більше, ніж знає сам, хто навчає не підготувавшись – винним перед учнями;
  7. Вчитель читає проповідь замість того, щоб навчати;
  8. З кожної лекції учень має винести практичну користь, заховати у серце і використовувати щоденно;
  9. Вчитель замість біблійних історій розказує свої пусті історії;
  10. Вчитель на уроці використовує лише урок без іншої додаткової інформації;
  11. Вчитель не може навчати про Бога, не маючи з Ним особистих відносин;
  12. Уроки не пробуджують інтересу до духовних речей;
  13. Вчитель піднімає багато тем одразу. [9, с. 4]

З 1878 року адвентисти у всьому світі організували 124 суботні школи та мали 4000 членів церкви. А за даними за 1929-й рік у світі налічувалося 6500 суботніх шкіл та 300 тисяч членів церкви, які проводили уроки на 279 мовах світу. [10, с. 4]. За даними статистики Польського уніону на території ІІ Речі Посполитої налічувалося 225 шкіл з 3619 учнями [11, с. 16].

Особлива нестача адвентистських культових служителів була відчутна у перші роки утворення церковної організації, а саме в новоутвореній ІІ Речі Посполитої. Основною причиною нестачі служителів стала Перша світова війна, а також повернення адвентистських німецьких служителів на свою батьківщину, які проживали на території України через європейські релігійні гоніння у XVIII столітті.

Після створення Польського уніону, у 1921 році адвентистське керівництво ухвалило стратегічне рішення про організацію та створення освітніх духовних закладів. До 1921 року культові служителі отримували теологічну освіту у Німеччині, в місті Фріденсау, тому питання утворення адвентистської школи стало одним із важливих завдань, які були ухвалені на І з’їзді Польського уніону [12 c. 5-6].

Згодом у 1925 році організовано шестимісячні теологічні курси в місті Бидгощі, де навчалося 13 духовних служителів під керівництвом Вільгельма Ландена, який приїхав із Сполучених штатів Америки [13, c. 219]. В першу чергу, створення духовної семінарії вимагало вирішення організаційних, матеріальних, адміністративних та юридичних питань, оскільки згідно зі статтею 110 березневої конституції ІІ Речі Посполитої, громадяни, які належали до релігійної меншості мали право на створення шкіл та інших освітньо-виховних закладів. Проте громади адвентистів сьомого дня такого права не мали згідно 113 статті тієї ж конституції, тому що церква АСД не входила до складу офіційно визнаних законних установ [14, c.4].

Після невдалої спроби відкрити теологічну школу у Варшаві (1926), адвентистське керівництво ухвалило стратегічне рішення придбати велике помістя в селі Каменка сілеська. В результаті чого 26 вересня 1927 року було відкрито великий адвентистський навчальний заклад, вихованцями якого стали волинсько-галицькі юнаки. Теологічній семінарії присвоїли офіційну назву – «Огніско молоді “Адвент” в Камянці Сілезькій», а у внутрішньо-церковному використані вживали термін «місійна школа в Польщі» [15, с. 16]. Викладачами школи стали Михайло Васідлов  і Мєчислав Остапович. Цього ж року відкрито перший заочний теологічний курс для діючих молодих служителів церкви. На третьому році функціонування школи налічувалося 45 студентів. 1930 році, за ініціативою керівництва школи, було запроваджено практичні місіонерсько-просвітницькі виходи у найближчі населені пункти [13, c. 226]. Мета цих виходів була розповсюдити культову літературу серед місцевого населення.

В 1929/30 навчальний рік до викладацького складу був запрошений відомий релігійний діяч, поет із Галичини – Андрій Мащак. Його перші враження про семінарію «Огніско» були такі: «навчання у семінарії розвивалося цікаво працьовито та інтенсивно. В кінці навчального року відбулися важливі адміністративні зміни у житті духовної семінарії. У зв’язку з обранням Генріха Руди на посаду керівника Сілезько-галицького об’єднання, а новим керівником школи “Огніско” став Вільям Лей» [12, c. 15]. 17 травня 1931 року відбулося особливе свято для  випускників, оскільки це був перший випуск 12 студентів, які пройшли чотирьохрічну програму. Більшість випускників 1931 року стали активними служителями на галицько-волинських територіях [16, c. 7].

Кризовим для адвентистської школи став 1933 рік. Фінансова нестабільність і безробіття на початку 30-х років, негативно відобразилися на функціонуванні більшості релігійних організацій, котрі в першу чергу залежали від добровільних пожертвувань членів адвентистських громад.

Всупереч усім зусиллям директора школи Мячеслава Остаповича, його звернення до абітурієнтів і перерахування на сторінках церковного журналу «Слуга збору» усіх переваг навчання в теологічній школі, навчальний рік 1933/34 не відбувся. Причинами цього стали з одного боку – неспроможність церкви утримувати заклад через великі державні податки, а з іншого  заборгованість студентів, які невчасно повертали свою частину оплати за навчання [13, c. 227]. Фінансова ситуація у суспільстві настільки загострилась, що не тільки в 1934 році, але й у наступному 1935-му так і не вдалося відновити роботу школи. В січні 1935-го керівник церкви Теофіл Бабієнко адресував до  адвентистської молоді пасторське звернення, де  повідомив про відкриття школи в 1935 році та максимальне зниження ціни оплати за навчання.

У повторному зверненні до молоді він сказав, що передбачена спеціальна система стипендій для студентів і отримання коштів для оплати навчання через продаж літератури. Навчальний заклад очолив новий директор Єжа Швітала та викладацький склад у кількості чотирьох осіб. Було запропоновано дві програми: дворічний курс і чотирьохрічний курс. Школа також отримала нову назву «Інтернат для молоді в Кам’янці на Сілезії», а в буденному житті називалася «Пансіонат Швіталя».

15 жовтня 1935 року відновлена роботи школи. Директор школи Єжа Швітала опублікував розгорнуту інформацію про інтернат. На сторінках серпневого номеру «Слуга збору» надруковано інформацію про вартість проживання та навчання, офіційну дату відкриття школи. Восьмий рік семінарського навчання1935/36 розпочався після другої річної перерви 15 жовтня 1935 року. У результаті роботи нової системи оплати навчання, яка передбачала отримання студентами кошів через продаж культової літератури – робота закладу налагодилася. Абітурієнтами школи могли стати юнаки, котрі мали бажання та здібності і були не молодше 16 років. При цьому членство в церкві було не обов’язковим. Перевага надавалася учням, які закінчили середню школу, 2-3 класи гімназійної школи [17, с. 10].

У рубриці «Школа», Гурман Руді написав: «освіта – магічне слово для кожної амбітної молодої людини. А вища освіта, без огляду на значення, які надаються цьому терміну – понукає до надзвичайних зусиль. Правдива вища освіта саме там де є Найвищий (Бог), який доводить до повного розвитку найбільші здібності, які подарував людській істоті. В цій освіті немає таємничості та відірваності. Це практичне виховання характеру, а також розвиток духовних, фізичних та інтелектуальних здібностей». [8, c.15]

Керівництво закладу розробило спеціальні додаткові курси ведення домашнього господарства, особистої гігієни та догляду за хворими і т.д., але після успішної трьохрічної роботи закладу, у зв’язку з новою фінансовою кризою, заклад призупинив свою діяльність. В лютому 1939 року у Варшаві керівництво знову підняло питання про відкриття школи, але Друга світова війна завадила цьому остаточно.

Отже, за 13 років існування польської теологічної школи, діючими були тільки 9 років. Двічі через фінансові та адміністративно-фіскальні труднощі навчання скоротилась на 4 роки, що стало основною причиною втрат освічених служителів культу. За період навчання 80 випускників успішно завершили навчання і стали штатними працівниками адвентистських громад. Незважаючи на фінансові та адміністративні проблеми, брак кваліфікованих викладачів, за допомогою теологічної школи «Огніско» адвентистські громади отримали 50 освічених служителів.

За ініціативи директора школи «Огніско» Германа Руди у 1930 році організовано дворічні підготовчі курси в селі Пожарки на Волині. Бюджет школи становив 1225,25 злотих. Вона стала проміжною ланкою до вступу у школу «Огніско» в Бєльську. На ІІІ з’їзді адвентистських керівників прийнято статут новоствореної школи, де зазначалось, що предметна база закладу має містити елементарні предмети, тобто студенти повинні навчитися читати і писати на польський мові, а також освоїти базові знання Святого Письма. Курс повинен тривати два роки і 6 місяців. В перший рік до закладу зараховано 15 абітурієнтів. [18, c.5].

Отже, адвентистська культово-освітня діяльність на території ІІ Речі Посполитої мала важливе значення у становленні організаційної структури церкви. Утворені громади на нових територіях завдяки тому, що церква готувала освічених культових служителів, здатних якісно представляти членам церкви та населенню Польщі доктринальні положення адвентистського віровчення.

Валентин Шевчук,
аспірант кафедри Давньої історії України та архівознавства Львівського національного університету імені Івана Франка


Література

  1. Найт Д. Философия и образование. Введение в христианскую перспективу. / Джордж Р. Найт. – Санкт-Петербург: Анима, 2001. – 244 с.
  2. Жукалюк М. Крізь бурі, шторми, лихоліття / М. Жукалюк. – Київ: Джерело життя, 2009. – 544 с.
  3. Державний архів Волинської області (ДАВО). – Фонд 46. – Опис 9. – Справа 1359. – S. 28
  4. Czembor W. Codzienne uczenie sięlekcji Szkoły Sobotniej / W. Czembor. // Sługa zboru. – 1931. – №8. – S. 16.
  5. Kwieciński S. Lekcje Biblijne Starego Testamentu / S. Kwieciński. // Sługa zboru. – 1934. – №11. – S.
  6. Спогади Філіпчук Євген Іванович, 1924 року народження, село Пожарки Рожищанського р-ну Волинської обл. Інтерв’ю Шевчука В.А.(21квітня 2002 року)
  7. Klut E. Zebranie nauczycielskie / Klut. // Sługa zboru. – 1928. – №2. – S. 32.
  8. Cunitz R. Szkoła sabatnia / Cunitz. // Sługa zboru. – 1928. – №4. – S. 20.
  9. Cunitz R. Вłędy popołniane w szkole sabatniej / R. Cunitz. // Sługa zboru. – 1929. – №1. – S. 28.
  10. Cunitz R. Szkoła sabatnia / Cunitz. // Sługa zboru. – 1929. – №2. – S. 20.
  11. Kwieciński S. Sprawozdanie szkoły sobotniej w Polsce / S. Kwieciński. // Sługa zboru. – 1932. – №2. – S. 16.
  12. Polok W. Seminarium Duchowne im.M.B. Chechowskiego / Polok. // Sługa zboru. – 1976. – №5. – S.
  13. Lyko Z. Sytuacja prawna Kosciola Adwentystycznego w Polsce Miedzywojennej 1918-1939 / Lyko. – Warszawa: Znaki Czasu, 1979. – 410 s.
  14. Babienko B. Ogłoszenie / Babienko. // Sługa zboru. – 1934. – №4. – S. 24.
  15. Rudy H. Ognisko młodzieźy “Adwent”/ / H. Rudy. // Sługa zboru. – 1928. – №1. – S. 16.
  16. Will T. Uroczystość poźegnania w Ogisku “Adwent”/ / T. Will. // Sługa zboru. – 1931. – №3. – S. 8.
  17. Rudy H. Ognisko młodzieży “Adwent”/ / H. Rudy. // Sługa zboru. – 1928. – №1. – С. 16.
  18. Rudy Szkoła zborowa dla kresów wschodnich / H. Rudy. // Sługa zboru. – 1930. – №1. – С. 8.
Поділитися

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21