Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину…

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є

Максим Балаклицький — доктор наук із соціальних комунікацій, професор кафедри журналістики Харківського національного університету ім. В. Каразіна, редактор служби новин Медіа Групи «Надія».

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є Максиме, що спонукало Вас обрати в житті напрям журналістики і літературознавства?

Моєю alma mater став Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, де я здобув кваліфікацію “вчитель української мови та літератури, англійської мови”.

Вступив у тому ж виші до аспірантури за спеціальністю “історія української літератури”. Уклав хрестоматію для 11 класу з української літератури ХХ століття, керував авторським колективом з підготовки серії методичних посібників з викладання української літератури в 5-11 класах середньої школи.

У київському Інституті журналістики імені Тараса Шевченка Національної академії наук України захистив кандидатську дисертацію, яку через рік оприлюднив як монографію під назвою “Нова релігійність” Івана Багряного”. Уклав том “Вибраних творів” Івана Багряного з передмовою та примітками.

З того часу працюю на кафедрі журналістики Харківського національного університету імені Василя Каразіна. Випустив посібник “Есе як художньо-публіцистичний жанр”.

Мій улюблений предмет — фотожурналістика. Також читаю дисципліни з управління медіапідприємством, розробив авторські курси “Альтернативні медіа” та “Медійна парадигма ХХІ століття”. Випустив докторську монографію “Медіатизація протестантизму в Україні 1991-2010 років”, захистив дисертацію та здобув ступінь доктора наук із соціальних комунікацій.

Обрав такий шлях, бо за станом душі є гуманітарієм. Та й гени, мабуть, даються взнаки: прадід Павло Іванович Балаклицький був у 1930-х роках літературним редактором газети “Вісті рад депутатів трудящих УРСР” і правив твори майбутніх класиків: Павла Тичини, Володимира Сосюри, Миколи Бажана.

З дитинства читання всього підряд, з белетристики починаючи, було моєю пристрастю. За темпераментом я сангвінік, тому шукати вільні вуха для своїх слів для мене природно. А медіа дозволяють “звучати” хоч цілодобово. Мені хочеться здійснювати вплив, досягати позитивних змін, застосовувати свої таланти на добро.

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є

Ви досліджували у Вашій першій дисертації українську літературу. Чи багато в ній є біблійних мотивів? Чи можна робити висновок, що Біблія впливала на українську літературу і культуру, а відповідно і на світогляд нашого народу. В якій мірі?

Для української книжності Біблія завжди мала значення.

Релігійність багатьох українців є щирою (під цим словом тут маю на увазі емоційність, силу релігійних почуттів, розуміння ваги духовних питань у житті, в принципі наявність страху й поваги перед Богом, Церквою “взагалі” як ідеальним представництвом Царства Божого на землі, Святим Письмом, схвалення релігійної етики).

Атеїзм для українців чужий. Наша інтелігенція від княжих часів до наших днів радше є містично орієнтованою, однак буде боронити “свою” церкву, принаймні як колиску культури, якщо не моралі та якихось вищих правд. Тобто українці хочуть вважати себе “духовними” (наближеними до церкви, віруючими людьми, в принципі моральними особами) та виглядати так у чужих очах.

На практиці все традиційно незрівнянно гірше: криза сімей, алкоголізм, корупція, брак громадянської активності, мояхатаскрайство є “традиційними рисами” нашої ментальності та практики життя. Додамо сюди не завжди раціональну поведінку, невміння об’єднуватися навколо спільних цінностей, стихійність, “отаманство”, гіперіндивідуалізм. Українець забобонний, практичний. Або трагічний герой-жертва, або (набагато частіше) живучий, гнучкий пристосуванець.

За таких умов постійної невизначеності й небезпеки (багато в чому спричинених його ж помилками, якщо не сказати різкіше) він змушений шукати захисту у вищих сил. І, побачивши церкву, перехреститься, і до ворожки не забуде сходити.

Біблія привертає його увагу як джерело розмито потрактованих етичних норм і як збірка яскравих історій. Біблійні концепції, образи, герої, тези, цитати, алюзії наповнюють твори як середньовічних авторів від митрополита Іларіона з його теолого-політичним трактатом “Слово про закон і благодать”, так і ранньомодерних мислителів епохи бароко до загадкової спадщини Григорія Скороводи.

Із цим навіть комуністи не сперечалися: “ну що зробиш, тоді навіть найсвітліші уми не могли чинити опір релігійному дурману”. Але й модерна українська національна ідеологія, похідна з XIX століття, яка потужно орієнтувалася на ідеали соціальної справедливості та — в перспективі — насильницьких способів звільнення народних мас, черпала в Біблії “вічні теми”, класичні сюжети, сильні характери, натхнення та оптимізм.

У пізньому середньовіччі українські землі були провінцією Європи. Й пізніша інтелектуальна історія України завше брала до уваги Європу, її минуле та сучасне. Українська релігійність, церковність, віра зазнали “віддзеркаленого світла Реформації”.

Фактично Контрреформація як вимушене змагання з протестантами, необхідність осучаснювати церковне та суспільне життя стала осереддям духовних орієнтирів українських інтелектуалів.

Острозька Біблія постала як православна відповідь на ініційовану кальвіністами польську Радзивіллову Біблію. Православний митрополит Петро Могила модернізував Київську академію за зразком єзуїтської колегії.

Як зазначає релігієзнавець Вікторія Любащенко, нашою національною (помісною, якщо хочете) конфесією стало дітище Берестейської унії 1596 року — греко-католицька церква як реформоване православ’я. Потреба створити собі паству спонукала греко-католиків просувати освіту для священиків і мирян, захищати соціальні права парафіян, розвивати общинне життя. Подібне можна сказати і про Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ), створену в 1920-х роках на хвилі сподівань на власну державність.

Митрополит УАПЦ Іван Огієнко позитивно відгукувався про Реформацію в наукових працях і витратив півстоліття на переклад Біблії, який є найрозповсюдженішим серед україномовних християн і вважається одним із найточніших слов’янських перекладів Святого Письма.

До речі, західні протестанти чимало посприяли поступу бібліїстики та богословської думки на пострадянському просторі, зокрема в Україні. Засноване й підтримуване протестантами Британське біблійне товариство (ББТ) стало прообразом Російського біблійного товариства 1813-1831 років, яке розповсюдило 800000 примірників частин Святого Письма 20 мовами народів Російської імперії (крім, “звичайно ж”, української мови). Завдяки ББТ вперше побачили світ переклад Біблії Пантелеймона Куліша та Івана Пулюя, а також переклад Івана Огієнка. Західні протестанти оприлюднили в Парижі (видавництво “YMCA”) перекладну бібліотеку православної літератури, головно з богослов’я й філософії, чим презентували православну культуру для Заходу. Там же вперше вийшов російський переклад за редакцією єпископа Кассіана (Безобразова).

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є

Як Реформація вплинула на літературу і грамотність населення в Україні? Чи привела до трансформації цінностей?

Можна говорити про реформаційні риси української релігійної культури: діяльність православних братств, вимоги зрозумілої мови літургії, раціональності, інтерактивності богослужінь, морального рівня та підзвітності кліру.

Апелювати до Біблії як до оцінного інструменту церковного життя та поведінки священства українці стали давно. Багато українських інтелектуалів ХІХ століття, навіть заграючи із соціалізмом, критикували церковне та суспільне життя цілком у протестантському дусі: висміювали порожній містицизм, забобонність, неграмотність віруючих, ставили біблійних персонажів їм у приклад — позитивний або негативний, підводили біблійне підґрунтя під свої вимоги соціальної справедливості в церкві й поза нею, цікавилися історією Реформації, особливо на слов’янських землях, широко використовували Біблію в художній творчості, наукових працях, публіцистиці, збирали, вивчали й коментували пам’ятки релігійного письменства.

Однак говорити про помітний вплив Біблії на мислення народних мас слід обережно. Більшість пересічних українців на початку ХХ століття залишалися неграмотними. У парафіяльних школах системного уявлення про Біблію не давали.

Релігійне піднесення серед селян півдня України в кінці ХІХ століття наштовхнулося на репресії уряду, реформаційні течії православного походження не встигли виробити віронавчальних основ, як були розсіяні, емігрували або потрапили у жорна атеїстичних репресій. Біблійне християнство на українських землях усе ХХ століття було представлено сектантськими за своїм устроєм релігійними угрупованнями, які під фізичним, пропагандистським і адміністративним тиском держави були вимушені дбати про власне виживання.

Тому реформаційні хвилі на українських землях (шляхетська на Волині та Галичині в XVI та селянська в таврійських степах у ХІХ столітті) не залишили по собі якихось глобальних наслідків. Завдання біблійного просвітництва українського народу й тепер зберігає свою актуальність.

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є

Які твори українських класиків найбільше вплинули на ментальність і цінності нашого народу? Як Ви вважаєте, український народ багато читав, був освіченішим, ніж, наприклад, Європа чи Росія протягом останніх 500 років?

Складно напевне відповідати на такі запитання. До радянської колективізації українське село було простором обрядовірчої релігійності, решток язичництва, закодованих під етапи сільськогосподарського циклу, чуток і етичних норм, сформованих локальною громадою. Це був традиціоналістський консервативний світ.

Є свідчення про порівняно високий рівень грамотності українського населення в Гетьманщині XVII століття. А тих, кого ми називаємо українськими класиками, у ХІХ столітті була дрібка в морі російської, польської чи австрійської ідеології та культури. Є окремі народні пісні на вірші Сковороди та Шевченка.

Не маю даних для порівняння рівня грамотності селян і міської бідноти на українських чи російських землях до 1917 року, Однак підозрюю, що показники в цілому були низькі. Відомо, що в Австро-Угорщині ситуація стояла трохи краще, особливо щодо українців-греко-католиків.

За моїми даними, загальний рівень начитаності, освіченості в Російській імперії стабільно поступався загальноєвропейським показникам (а протестантські країни лідирували в Європі в цьому відношенні). У радянський час і пізніше українці, здається, читали й читають менше від росіян.

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є

Наразі журналістів називають “четвертою владою”. Ви згодні з цим? В Україні це дійсно так?

Хоч пострадянські та, зокрема, українські медіа і скаржаться на економічний тиск як “ринковий” ерзац цензури, цей тиск не можна порівняти зі щільністю “залізної завіси” та всеприсутністю партійного “Великого Брата”.

ЗМІ створюють робочі місця, формують громадську думку, радше виживають, ніж гинуть, притягують рекламу й не пропадають із поля зору політичних і бізнесових еліт. Відтак не статус “четвертої влади” ЗМІ є предметом наукових дискусій, а знак, якість, репутація та способи використання цієї влади. Найпесимістичніші голоси твердять, що (справжньої, тобто редакційно незалежної) “журналістики у нас немає”. А в технологічному, кількісному, інвестиційному відношенні медіасфера в Україні зростає.

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є

Як цінності авторів текстів, зокрема журналістів, впливають на моральний стан народу?

Напевне впливають. Сила та якість цього впливу залежать від низки факторів. Якщо соціальний горизонт людини низький, вона відчуває себе самотньою, то імовірно багато часу споживатиме мас-медійну інформацію.

Якщо людину оточують турботливі, приємні, відкриті, люблячі люди (друзі, близькі, однодумці, колеги, одновірці, сусіди), то це оточення буде більше впливати на неї та потужно опосередковувати її реакцію на мас-медійні повідомлення.

Що людина освіченіша, то критичніше вона сприймає будь-яку інформацію, надто у ЗМІ. Критичне мислення розвивається з віком. Чоловіки критичніші (я б сказав, скептичніші) від жінок. Містяни більше поінформовані про віддалені події, а мешканці сіл мають своєчасні та тверді відомості про найменші деталі життя людей зі свого оточення.

Закономірність, думаю, зрозуміла: найкраще будь-яке повідомлення впливає в умовах монополії. Якщо альтернатив якійсь інформації немає, вона легко може викликати справжній психоз, як це було на початку військових дій на Донбасі. Будь-яка альтернативна теза, думка, ідея створює підстави для порівняння, аналізу, вибору.

Журналісти, як і інші люди, завжди чинять у найраціональніший з доступних їм способів. Мас-медіа — не панацея від усіх лих і не причина цих лих. Це ще одне дзеркало, яке відкриває людству його сутність.

У журналістів є відчуття соціальної відповідальності. Більшість їх хоче позитивно впливати на суспільство, винагороджувати заслуги, картати провини. Однак на них впливає рутина, редакційна політика, вимоги власника ЗМІ, потреба годувати сім’ю, а не прямо зараз витрачати півтора місяці на ризиковане розслідування, наприклад. Та й під словом “правда” дуже часто їхні читачі й глядачі розуміють лише одне — чергове “роздягання голого короля”, ще одну порцію доведеного, задокументованого (!) негативу. Тому й “маємо те, що маємо”.

Відтак, для гармонізації своїх стосунків зі ЗМІ я б порадив розвивати теплі близькі стосунки зі своїм оточенням, більше приділяти уваги “світу, до якого можете дотягнутися”, іти до тих, кому можете допомогти.

Якщо не можете практично зреагувати на почуте лихо, може, є смисл абстрагуватися від подальших повідомлень із цього джерела. Споживати інформацію через комунікаційні канали, які вимагають більших роздумів, аналізу, зусиль. Тобто більше читати й менше дивитися телевізор. Слухати музику, аудіокнижки, лекції та виступи мотиваційних ораторів. Приділяти увагу саморозвитку, роздумам, прогулянкам і плануванню свого життя. А про всі по-справжньому важливі речі ви й без ТБ дізнаєтеся.

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є

Наразі найбільші битви — інформаційні війни в інтернеті. Простому народу важко розібратися, яка інформація є правдива, хто проплачував журналістів і чи не перекручена інформація міститься у ЗМІ. Як би Ви порадили, як відрізнити правду від неправди у ЗМІ?

Людина, яка ставить собі ці запитання, вже не належить до касти “простих людей”. Бо в традиціоналістському суспільстві перевірка інформації за межами безпосереднього спостереження — марна справа.

Науковий факт там неможливо відрізнити від порожніх балачок. Усе підряд перевіряти неможливо. Якщо якась інформація вас дійсно хвилює, можна пошукати повідомлення з цієї теми в інших ЗМІ. Якщо підтвердження не буде, можливо, це “вкид” конкретних замовників. Якщо ідеологічні противники в чомусь згодні, є надія на те, що принаймні частина цієї інформації відповідає дійсності.

Гарна стратегія — пошукати свідків тих подій. Соцмережі дозволяють це робити безкоштовно, технічно нескладно й досить швидко. Також слід розрізняти новинарні повідомлення та аналітичні публікації. У критичні хвилини я б радив зосередитися на “голих” новинах і менше слухати “розумних голів”, більше 70% чиїх прогнозів не справджуються.

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є

Як Ви вважаєте, як викладач університету, які механізми ефективні у формуванні “морального журналіста”, який би писав правду і “не продавався за гроші”?

Відповідь на це питання вимагає осмислення всього вищенаписаного. Треба домовитися, що таке мораль (а багато сучасних людей серйозно беруться заперечувати навіть найпростіші моральні норми), що таке правда (для різних людей правдою буде, скажімо, одна з фраз із ряду: “Бога немає”, “хтозна, чи Бог є”, “не має значення, є Бог чи немає”, “Бог є, але ніхто Його не знає, не бачив, і Він ніяк не проявляє Себе в житті людства”, “Бог є любов, Він відкрив Себе в Ісусі Христі, Який віддав Своє життя за спасіння людства”), що таке “продаватися за гроші” (бо у низці українських вишів на одному відділенні можуть одночасно навчати журналістиці, рекламі й піару, що, приміром, для англо-саксонської журналістської традиції є нонсенсом).

Згадана мною світоглядна й моральна дезорієнтація багатьох людей є наслідком руйнування авторитарних моделей управління суспільством. Багато пострадянських людей ностальгує за “сильною рукою”, яка давала їм соціальні гарантії та карала те, що вважала провиною, визначаючи в такий спосіб “порядок денний” їхнього життя. Вакуум такої опіки спричиняє відчуття власної загубленості й непотрібності.

Подібно й журналіст не завжди має вироблені моральні орієнтири, не завжди впевнений у своєму покликанні. А коли у людини немає твердих переконань і цінностей, їхнє місце замінюють гроші.

У докторській дисертації я писав, що український протестантизм з його досвідом опору державному та суспільному тиску може бути гарним прикладом для вітчизняної журналістики. Але красиві фрази — це одне, а щоденно ризикувати піти шляхом Георгія Гонгадзе чи Павла Шеремета не кожний може.

Українське суспільство сьогодні формує запит до віруючих кіл: що люди, які претендують на знання волі Всевишнього, можуть зробити для реформування нашого суспільства? Треба засукати рукави й працювати. Чуда стаються, але до них треба бути готовими.

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є

Що б Ви порадили публічним людям, котрі намагаються жити чесно, однак “недобросовісні конкуренти” обливають їх брудом в інтернеті: спростовувати інформацію чи мовчати?

Якщо тобі є що сказати, скажи це. Ввічливо, доказово і спокійно. Якщо контраргументів немає, краще мовчати. А якщо на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є. Отже, менше пафосу, більше фактів і реальних справ. Робити свою справу та іти вперед.

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є

Як особисто Ви прийшли до розуміння, що Біблія — правдива книга і вчить жити по правді, бо в довгостроковій перспективі саме біблійні Десять заповідей дають успіх країнам і містам?

Для відповіді на це запитання треба було б переповісти моє життя за останні років 30. Я вірю не стільки якійсь конфесії, скільки Біблії — Слову Божому, Святому Письму. Воно тривожить і пробуджує мій розум, учить ставити коректні запитання, на які є шанс знайти відповіді, розповідає про походження світу, місце й гідність людської істоти, її призначення й долю, спонукає любити, прощати, молитися, працювати, досягати успіху, перемагати, зростати, сподіватися, очікувати. Поза біблійною перспективою я не можу уявити повноцінного життя.

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є

Які наукові докази цього Ви можете навести студентам чи Вашим учням?

Наукові докази — гарна справа для тих, хто відкритий для обох варіантів відповіді (а варіантів завжди більше, ніж два). Здається, в світоглядних питаннях таких людей майже не буває. Бо існувати “без керма і вітрил” людині нестерпно. Треба вірити у щось хоча б.

І поки ти молодий, ще не визрів для відповідальності, зобов’язань, то хочеться гратися у світ без Раціональної Причини. Ця гра здається кумедною, поки є що їсти й одягти, про тебе турбуються люблячі батьки, ти отримуєш освіту, подобаєшся одноліткам і весь світ лежить біля твоїх ніг.

Та проходить час (а життя — тривала штука), і гроші знецінюються, друзі зраджують, краса марніє, знання застаріває, батьки старіють. Людина починає замислюватися, шукати. Й тоді те, над чим вона сміялася вчора, сьогодні може вже не здаватися “примітивним” і “відсталим”. Тоді й до доказів можна перейти. Поговорити, наприклад, про науково обґрунтовану неможливість появи чогось із нічого, живої матерії з неживої, людської свідомості й моралі з поведінки тварин. Або про загальний дизайн Всесвіту — золотий перетин і числа Фібоначчі. Або про те, чому жодна людина не бажає помирати. І що з усім цим робити.

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є

Якщо ЗМІ на тебе знайшли компромат, то слід терміново ліквідувати першопричину, латати свої слабкі місця, які у всіх є

Бесіду вела Ольга Романенко
Джерело: r500.ua

share

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21