12 липня – День Апостолів Петра і Павла

12 липня – День Апостолів Петра і Павла

В Україні з днем Петра і Павла пов’язувалося багато повір’їв, звичаїв, традицій та прикмет, але мало хто задумувався, що найбільше хвилювало цих апостолів Христа.

Ось що читаємо в посланнях апостола Павла: «А вам, хто утиски терпить, відпочинок із нами, коли з’явиться з неба Господь Ісус з Анголами сили Своєї, в огні полум’яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса. Вони кару приймуть, вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його» (2 Сол. 1:7-9);

 «Благаємо ж, браття, ми вас, щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього…  Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль» (2 Сол. 2:1,3).

Тобто, апостол Павло просить щоб християни готувалися до життя вічного, і в кожному листі пише про це. Так само нас просить готуватися до приходу Ісуса Христа апостол Петро.

 «Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння. Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було напочатку, а земля із води та водою складена словом Божим, тому тодішній світ, водою потоплений, згинув» (2 Петра 3:3-6).

Ще за 120 років до Всесвітнього потопу Бог попереджав людей про прийдешню катастрофу. Багато хто відмовлявся вірити, що таке може взагалі відбутися. Ной повірив Богові і намагався переконати інших, що саме так буде. Аби довести свою віру, він почав будувати великий корабель. Тільки вісім осіб, скориставшись порадою Бога, подбали про своє спасіння. Ной, його дружина, троє його синів із дружинами не загинули під час потопу і стали родоначальниками теперішньої людської цивілізації. Але Христос сказав, що останнє покоління мешканців Землі буде подібним до покоління Ноя: «Як було за днів Ноєвих, так буде і прихід Сина Людського. Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав, так буде і прихід Сина Людського» (Матв. 39-24:37).

Немає нічого поганого в  тому, що люди одружуються й створюють сім´ї, бо це не є ознакою Другого приходу. Основна думка в тому, що повернення Ісуса станеться несподівано. Коли воно відбудеться, люди будуть жити своїм звичайним, сповненим турбот життям. Лише деякі стежитимуть за ознаками часу. Так було за днів Ноя. Люди були настільки зайняті своїм життям, що в них не залишалося часу для Бога. А коли Ной почав говорити їм, що світ скоро буде затоплений, ніхто йому не повірив. Люди думали що Ной просто збожеволів і глузували з нього.

Вістка, яку проповідував патріарх, не користувалась популярністю. А якщо б хтось прийняв її, то виставив би себе на посміховисько. Так само сьогодні біблійна вістка видається дивною і свідчення віруючих нерозумними. Так само це сприймалося й за днів апостола Павла, який писав: «Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!» (1 Кор. 1:18).

Багато хто буде висміювати ідею повернення Ісуса. Вони будуть переконані, що все, як завжди, йтиме своїм шляхом, і наполягатимуть, що нічого страшного ніколи не відбудеться. Зрештою, ми й тепер бачимо, що до всіх, хто готується до Другого приходу Ісуса Христа, люди ставляться так, наче ми прибульці з іншого світу чи фанатики.

Люди перед потопом не були готові до цієї події, у такому ж самому стані буде багато людей, коли повернеться Ісус. Тобто, апостол Петро говорить, що перед Другим приходом історія повториться. Але цікаво те, що він пише ці слова не для атеїстів, а для віруючих людей, для «улюблених християн». Для тих, хто вірний Господу і готовий пройти все до кінця, до зустрічі з Господом. Апостол Петро попереджає, що це пророче слово буде настільки жахливим для світу, що світ не прийме його, буде ігнорувати й насміхатись над ним. А далі він каже: «А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей» (2 Петра 3:7).

Тобто, апостол говорить про Слово, яке Бог запускає в дію. Це те слово, яке принесло потоп і дало спасіння Ною. Це слово спалило Содом і Гомору, але дало спасіння Лоту за його праведне життя. І ось тепер апостол Петро говорить, що слово Боже почне діяти, щоб знищити вогнем усі гріховні діла. Цікаво, що тепер гріх так сильно ввійшов в життя мільйонів людей, що це стало їх природою. І те, як вони грішать, видається їм нормою життя. Тому, по телевізору часто можна побачити, що нерідко люди, які ходять до церкви, шукають не Христа, а лише багатства цього світу і розваг.

В одній сучасній притчі розповідається про олігарха, який після смерті підійшов до райських воріт, але апостол Петро сказав, що той має йти до пекла. Олігарх почав обурюватись:

  • Та ти знаєш, скільки я побудував церков? Знаєш, скільки вагонів свічок я пожертвував?

Апостол Петро смиренно відповів, що нічим не може допомогти, бо олігарх мав багато гріхів і добавив:

  • Але ви не хвилюйтесь – гроші за свічки й церкви ми вам повернемо.

Нажаль, сьогодні в багатьох церквах вважається неетичним говорити людям, що вони грішники. Багато християнських лідерів побоюються, що люди перестануть ходити до церкви, або перестануть давати пожертвування. І церква тоді просто розпадеться.

В наступних віршах апостол намагається пояснити очевидну затримку Ісуса:

«Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день!» (2 Петра 3:8).

В цьому тексті особливо важливі дві думки апостола. Перша — це короткочасність людського життя. Скільки років може прожити людина? В Японії недавно померла жінка, якій було 130 років. Але хіба можна порівняти ці роки з вічністю? Тому прихід Ісуса не затримується. Порівняно з Божою вічністю люди живуть не більше, ніж мілісекунду.

Друга думка стосується Божої милості. Господь любить людей. Якби все залежало від Його любові, то кожен отримав би спасіння. Але спасіння вимагає особистого рішення. Ніхто не може в це втручатися, тому, що Бог створив людину вільною моральною істотою й завжди залишає за нами право вибору. І хоч Він дав нам Своє Слово, щоб наслідки вибору були зрозумілі, проте вибір залишається тільки за нами.

Бог любить кожного і довготерпить усім. Однак, це не свідчить про те, що двері благодаті будуть відчинені вічно. Тому Він продовжує словами апостола: «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петр. 3:9).

Ось головна причина затримки Ісуса Христа – щоб покаялись усі, але вибір за людиною.

Нас завжди духовно підкріпляють досвіди людей, як вони покаялись і прийшли до Бога. Ось один з таких прикладів. Після війни в колонії біля Воркути засуджені будували шахту. Серед в’язнів було лише двоє віруючих, які відмовлялись працювати в Господній день, за що їх часто били. Але якось прислали нового начальника табору і він вирішив з цим покінчити. Коли настав День спокою і віруючі знову відмовились працювати, в’язні побачили, що охорона замість двох, взяла шість вівчарок. До того ж, собаки були голодні, бо сильно гавкали. Начальник охорони наказав братам вийти зі строю і всі в’язні зрозуміли, що має відбутись щось страшне.

Два віруючих брата вийшли з шеренги і, пройшовши через ворота, пішли в тундру. Коли брати почули, що їх доганяють злі собаки, вони повернулись до вівчарок, схилили голови й почали молитись. Цілий табір ув’язнених, спостерігаючи за цим знав, що через декілька секунд собаки добіжать до братів і роздеруть їх. Тому багато з них закрили руками обличчя, але ті, хто дивився, стали свідками чуда, бо коли голодні собаки добігли до братів, то їхнє зле гарчання перетворилось в радісне повизгування. Потім вівчарки замахали хвостами, почали повзати по землі навкруги братів і нарешті стали обом в’язням лизати чоботи.

Крім того, як тільки собаки перестали гавкати, то в’язні почули, що віруючі співають якийсь псалом. Після побаченого засуджені й охорона почали хреститись а багато з них заплакали. Начальник табору збліднувши, пішов у свій барак, а охорона свистом закликала собак і сказала віруючим братам повернутись в свою шеренгу.

Автор книги пише, що саме в цю мить, він зрозумів, що є якась Сила, яка сильніша за любі земні сили. І цього дня він, як і більшість в’язнів повірили в Бога. Так само, в кожного з нас був момент і своя дорога до покаяння і саме для цього Ісус довготерпить, щоб ще багато зробили такий вибір.

«День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рухнуть, а земля та діла, що на ній, погорять…» (2 Петра 3:10). Тут знову бачимо елемент несподіванки. Злодії не дають нам знати наперед про той час, коли вони прокрадуться в наш дім. Тобто, апостол порівнює повернення Ісуса з непередбаченим пограбуванням, вказуючи, що це станеться несподівано: «день Господній прийде, як злодій вночі…». Для одних це буде день радості, а для інших день страху. Взагалі, досліджуючи Біблію люди часто задаються питанням: як би було добре, якби ми знали точну дату Другого приходу Спасителя. Причина цього, імовірно криється в природі людського серця. Але, якби ми знали точний час, ми б ігнорували Його поради щодо того, як нам потрібно жити. А за кілька годин до Його запланованого повернення, ми б намагалися швидко до цього підготуватися. І така підготовка не принесла б жодної користі. Ось чому Ісус прийде несподівано. Він Сам сказав: «А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець» (Матв. 24:36).

«А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться? Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі» (2 Петр.3:11-14).

Що ж ми повинні зробити, щоб зберегти цю чистоту? Тобто, що зробити, щоб наші духовні очі були відкриті і ми могли побачити  той день, який світ ігнорує?

«А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння, як і улюблений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю, як і по всіх посланнях, що в них він говорить про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибіль свою. Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вгрунтування, але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного!» (2 Петр.3:15-18).

Історія знає цікавий випадок, коли тисячі німців у 1989 році зруйнували берлінську стіну, яка ще в 1961 році розділила Німеччину на дві частини і проіснувала 28 років. Отже, коли зруйнували стіну й Німеччина стала єдиною країною, один чоловік прийшов до бібліотеки, яка знаходилась в Західному Берліні й приніс книги, які взяв у цій бібліотеці 28 років тому, перед тим, як ще спорудили стіну. Увесь цей час, чесний чоловік зберігав книги і вірив, що колись настане момент, коли він зможе їх повернути.

Ми сьогодні знаходимось в дуже подібній ситуації, тому, що на планеті Земля, де панує ворог, чекаємо, коли стіна, збудована дияволом, розділяючи нас з Богом, буде нарешті зруйнована, щоб ми змогли об’єднатись з жителями Небес. Звичайно, на протязі 28 років у того чоловіка були моменти, коли він міг втратити надію на повернення книг. Але його віра в грядущу свободу залишалась настільки сильною, що він був завжди готовий повернути книги їхньому власнику. За багато років чекання Ісуса, ми також, іноді, сумніваємось в тому, чи повернеться Ісус за нашого життя. Але віра повинна бути твердою, тому що стіна колись обов`язково буде зруйнована і нарешті зможемо повернутись додому. «Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з’явитися тим, хто чекає Його на спасіння» (Євр. 9:28).

Бог ніколи не обманює і Його слова — істина. Яка доля спіткала біблійну, лаодикійську церкву останнього часу? Церква зникла. Бог робив там великі чудеса, але люди зневажили це. Вони вибрали релігію замість близьких відносин з Ісусом Христом і вся та територія за короткий час стала мусульманською.

Так само й сучасна церква втрачає вогонь і стає теплою. І якщо ми проігноруємо слова Господа, розруха буде великою. «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст… Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Об. 17-3:15).

Тепер багато церков пишаються своїми величезними спорудами, благодійністю, дорогою апаратурою, величезними програмами, але забувають, що Бога цікавлять лише люди. І в першу чергу люди, які хочуть Йому служити. Сьогодні мало християн можна назвати посвяченими чи сильними у вірі, тому що попавши в маленькі випробування, вони готові йти на компроміс. Лиш би не було проблем на роботі, в сім´ї, щоб не сміялись сусіди, рідня чи знайомі. Але християнська віра, це в першу чергу віра принципу і Бог хоче, щоб Його діти були вперше чергу вірними. Щоб наше життя було заповнене Його Словом.

Дуже скоро настане день, коли люди прокинуться, як зазвичай, аби виконувати свої повсякденні обов`язки. Відкриються магазини, бари, ресторани й розважальні центри будуть переповнені. Люди як завжди будуть чинити добро і зло в гонитві за своїми мріями. Нічого незвичного, бо перед приходом буде все так, як за днів Ноя.

Цікаво, що в книгах Старого Завіту про повернення Ісуса Христа говориться 1527 разів, а в Новому — 319. Взагалі, в Новому Завіті кожний 25-й вірш говорить про другий Прихід Христа. Тому для християн немає нічого важливішого після народження, смерті і воскресіння Христа, як повернення Його на Землю: «Ото Він із хмарами йде, і побачить Його кожне око, і ті, що Його прокололи були, і всі племена землі будуть плакати за Ним…» (Об. 1:7).

Спочатку на небі з`явиться маленька крапка, яка з кожною секундою буде ставати дедалі більшою, а Земля почне трястися з неймовірною силою. Апостол Іван так описує цю сцену: І земні царі, і вельможі та тисячники, і багаті та сильні, і кожен раб та кожен вільний, поховались у печери та в скелі гірські, й кажуть до гір та до скель: Поспадайте на нас, і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця!…» (Об. 6:15,16).

Доки одні з жахом тікатимуть, ті, які очікували Другого приходу й готувалися до цього дня, піднімуть руки й вигукнуть: «Це наш Бог, що на Нього ми мали надію і Він спас нас! Це Господь, що на Нього ми мали надію, тішмося ж ми та радіймо спасінням Його!» (Iсаї 25:9).

Яку радість відчули спасенні люди, які були готові зустріти катастрофу. І який жах пережили ті, хто гинув у водах потопу, коли не вистачило часу приготуватися, оскільки буденні турботи і задоволення відволікали їх від неприємних вісток і роздумів. Такий самий вибір стоятиме перед кожним з нас. Чи захопимося ми справами цього світу настільки, що не встигнемо приготуватися до приходу Христа, чи будемо мудрими і приймемо пораду Христа, записану в Євангелії від Матвія: «Тому будьте готові й ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!» (Матв. 24:44).

Світ, як достиглий плід, чекає на свої жнива. Христос повертається, щоб покласти край довгій і сумній історії гріха. Повертається, щоб забрати вірних додому і щоб сказати, що ми є те найдорожче на цій Планеті. Що ми необхідні Йому такі, які є— з усіма нашими радощами, печалями, переживаннями, з усіма гарними якостями й помилками. Ми настільки необхідні, що Він приходив для того, аби померти за нас на Голгофському хресті, і тепер повертається, щоб забрати нас з Собою додому. А ось чи готуємось і чи готові ми до цього?

У нашому світі існує тільки два класи людей — духовно живі й духовно мертві. «Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, що не повірив в Ім’я Однородженого Сина Божого» (Iвана 3:18). Ісус стоїть між живими і мертвими; Він межа, точка переходу з одного стану в інший. І тільки через Нього ми можемо перейти від смерті до життя. А вибір за нами.

Отже, виходить, що єдине прохання апостолів Петра і Павла і найбільша перевага людини на планеті Земля — це знати Ісуса та приготуватись до Його приходу. Вибір за нами.

Андрій БІЛИК
Джерело – sda.if.ua

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21