Адвентисты седьмого дня и воинская служба: Размышления об этических вызовах службы в армии

Адвентисты седьмого дня и воинская служба: Размышления об этических вызовах службы в армии

Фрэнк М. Хазел1

Во времена, когда по всему миру растет количество войн и военных конфликтов и все большее количество адвентистов седьмого дня добровольно идут в армию, возникает срочная потребность более полно обсудить явные сложности, которые ставит перед адвентистской верой армейская служба2. Хотя ситуация в разных странах отличается и личное положение у каждого уникально, воинская служба часто ставит перед адвентистами этические и моральные дилеммы, которые очень трудно, если не невозможно, разрешить.

Проблема становится еще сложнее из-за того, что отношение человека к войне и участию в ней, вероятно, является «местом откровеннейшего столкновения с тем, как человек проходит через процесс принятия или непринятия унаследованной культуры или тем, насколько критически он к ней относится»3. Определенно, ни один народ не свободен от желания ставить свои интересы выше интересов других народов. Этот факт поднимает первую основополагающую проблему, связанную с военной службой: вполне вероятно, что человека заставят подчиняться приказам сражаться и применять насилие по причинам, не являющимся полностью правильными, или явно противоречащим Слову Божьему. Проблема усугубляется, когда вопрос связан с националистическими4 или патриотическими5 рассуждениями.

Этические проблемы национализма и патриотизма

Положительное отношение к воинской службе и готовность использовать оружие для защиты национального дела или национальных интересов пропорционально возрастает, когда националистические доводы сопровождаются выраженным полурелигиозными подтекстом. Такое случается, когда нация считает, что ей предназначено быть хранительницей мирового прогресса и оплотом мира и справедливости или защитницей правого дела. Эта тенденция проявляет себя вне зависимости от того, является ли это правое дело национал-социализмом, коммунизмом, фундаментализмом, капитализмом или любым другим «измом». Больше всего беспокоит готовность использовать смертельное оружие теми людьми, которые считают себя представителями «религиозной» или даже «христианской» нации и поэтому думают, что защищают честь своего бога, отстаивая дело свободы и демократии. Многих это приводит к тому, что называют «спасительным насилием». Один из исследователей дал проницательное описание такого мышления:

«Миф о спасительном насилии — это национализм, возведенный в Абсолют. Этот миф говорит за Бога; он не слушает слова Бога. Он приписывает себе Божье верховенство… он незаконно присваивает язык, символы и писания христианства. Он не ищет Бога, чтобы измениться: он использует имя Бога, чтобы предотвратить изменения. Его Бог — не беспристрастный правитель всех народов, но предвзятый и частично родоплеменной бог, которому поклоняются как идолу. Его образ — не путь, а крепость. Его символ — не крест, а металлический прут. Он предлагает не прощение, а победу. Его благая весть — не безусловная любовь к врагам, но их окончательное уничтожение. Его спасение — не новое сердце, а успешная внешняя политика»6.

Необходимо помнить, что как граждане государства мы имеем паспорт, подчиняемся местным законам и признаем авторитет правителей, но наше первостепенное гражданство как христиан — это царствие Божье, превосходящее любые государственные границы. Апостол Петр напоминает нам, что когда есть конфликт интересов, «должно повиноваться больше Богу, нежели человекам» (Деян. 5:29)7. Как адвентисты седьмого дня, мы первые и главнейшие сыны и дочери Царя царей и Господа господствующих. Поэтому наша глубочайшая преданность принадлежит Ему и Его царству мира! Важнее нашего этнического происхождения или гражданства наша идентичность как детей живого Бога. Это поднимает вопрос о нашей основной преданности, требующий внимательного рассмотрения.

Этический вызов нашей основной преданности

Решение служить в армии ставит вопрос о нашей основной преданности. Не важно, в какой армии служит человек, такая служба всегда предполагает принесение присяги. Присяга — это однозначно клятва верности не Богу, а главе государства и/или приказам офицеров, назначенных командовать призывниками. Это прописная истина, что каждый человек, служащий в армии, обязуется подчиняться всем приказам. Хотя текст присяги в разных странах отличается, общая иерархическая структура — когда человек должен подчиняться приказам старшего по званию — универсальна. На самом деле, способность армии выполнять свои задачи в значительной мере зависит от того, что приказы выполняются быстро и точно. Существует определенная военная этика, которой должен следовать каждый солдат8.

Это ставит перед нами следующие вопросы: Чему мы преданы как адвентисты седьмого дня? Какая верность первостепенна: верность конкретному государству и его политическому и военному руководству или верность Богу и Его написанному Слову? Часто интересы и ценности военных не соответствуют этике Иисуса, и поэтому все, вступающие в ряды вооруженных сил, оказываются перед этической дилеммой: Как мы можем жить в соответствии с нашими библейскими убеждениями и следовать зову совести в условиях, которые требуют неограниченного подчинения руководителям, которые часто нарушают библейские ценности и мирную этику Иисуса?

Действительно, сложно соблюдать Божьи заповеди, когда ты обязан выполнять приказы, противоречащие им. Сложно свободно поклоняться Богу в субботу, как указано в Библии, когда служишь в армии. Эта нравственная дилемма приводит к другим серьезным этическим вопросам, связанным с природой церкви и воинской службы.

Природа церкви и воинской службы

Церковь адвентистов седьмого дня — это всемирная церковь, состоящая из мужчин и женщин всех национальностей, языков и народов. Это не государственная церковь, ограниченная лишь одной страной. Если кто-то решит служить в армии своей страны, а другие адвентисты седьмого дня также решат служить своей стране, они могут быть вынуждены стрелять и убивать христиан или даже братьев и сестер-адвентистов, служащих в армии (так называемого) врага! Проблема усугубляется еще и в свете того факта, что в современном военном деле при боестолкновениях чаще всего наибольшие потери несет гражданское население. Хотя большинство смертельного оружия стало более точным в наведении, печальный факт в том, что гражданские несут непропорционально больше потерь и общего ущерба. Как человек может вынести ответственность за свое участие в военных операциях, которые часто непредсказуемы и почти обязательно влекут за собой смерть и ранение невинных гражданских лиц,9 включая, возможно, и братьев по вере? Более того, насколько достойны доверия мы как церковь в своей евангелизации и миссии, когда проповедуем Божью любовь и весть о примирении, но действуем диаметрально противоположным образом, неся разрушение и смерть? Верно подмечено, что «миссия христианской церкви несовместима с жестокими методами»10. Это ставит перед нами этический вопрос о святости каждой человеческой жизни.

Этический вопрос святости человеческой жизни

Еще одной сферой, с которой связана серьезная этическая проблема, является святость и достоинство человеческой жизни. Если человек отражает образ Бога и тем самым обладает особым достоинством, как может кто-то учиться и получать навыки для отнятия человеческой жизни? Как мы можем участвовать в действиях, ранящих или убивающих мужчин и женщин, которых любит Бог? Как может кто-то следовать за Христом и выполнять Его заповедь любить врагов и благословлять проклинающих (Мф. 5:44), активно тренируясь уничтожать врагов и разрывать их на куски? Как можем мы следовать примеру Иисуса и делать добро ненавидящим нас (Лк. 6:27, 35) со смертельным оружием в руках или с возможностью выпустить смертоносную бомбу, уничтожающую человеческую жизнь и разрушающую собственность других людей? Христиане призваны быть последователями Христа, и посему должны следовать Его мирному примеру. Такой христоподобный образ жизни явно отличается от жизни военных.

Все преданные христиане, и в частности адвентисты седьмого дня, призваны следовать примеру Христа как миротворца. Это означает идти дорогой мира и прощения, а не путем войны, насилия и мести. Следуя по стопам Иисуса, люди могут быть готовыми скорее страдать или даже умереть ради Христа, чем стать инструментом, заставляющим страдать, приносящим боль и смерть другим людям. Стремясь следовать Его мирным путем, христиане не должны участвовать в войнах11.

Нравственный конфликт с Законом Божьим

Каждый человек, идя в армию, должен знать, что присяга военных не согласуется с преданностью Слову Божьему и Его неизменному закону, который приказывает, помимо прочего, не убивать другого человека (см. Исх. 10:13; Втор. 5:17).12 Солдата обучают носить оружие и использовать его с явной целью отнять жизнь другого человека. Один из бывших представителей Отдела капелланского служения Генеральной Конференции Адвентистов седьмого дня пишет:

«Какова цель тренировок с оружием или ношения оружия? Цель тренировок с оружием или его ношение — убить другого человека. Всем нам это ясно. Оружие предназначено для того, чтобы убивать… Тренировка с оружием для того, чтобы отнимать человеческие жизни — это то, в чем заключается война — попытаться уничтожить их пока они не уничтожили нас»13.

Поскольку Бог — Творец и Хранитель жизни, каждая человеческая жизнь драгоценна и несет в себе божественную священность, достоинство и ценность, которые нужно уважать. Поэтому Бог заявил, что мы не должны отнимать жизнь у другого человека (Исх. 20:13; Мф. 19:18). Поскольку на войне проливается кровь и гибнут люди, «дух войны есть дух сатаны«14. Может ли дух войны гармонично сочетаться с Духом Христа? Уважение и любовь к каждому человеку должны вести Адвентистов седьмого дня к неучастию в любых актах насилия, которые специально разрабатываются для того, чтобы умышленно отнимать человеческую жизнь.

Войны часто нарушают другие заповеди Божьи, такие как восьмая заповедь «Не укради» (Исх. 20:15)15 или десятую заповедь «не завидуй» (Исх. 20:17), что часто является корнем того, почему государства начинают войны или военные конфликты.

Истина — еще одна боевая потеря16. Истина часто — если не всегда — нарушается, как быстро показывает любая военная пропаганда. Неточное освещение новостей — это реальность, противоречащая девятой заповеди: «Не произноси ложного свидетельства» (Исх. 20:16). Утрата истины в войне делает особенно трудным выбор «правильной стороны» или принятие каких-либо определенных националистических доводов. Помимо этического конфликта с указанными выше заповедями, есть одна заповедь, особенно важная для адвентистов седьмого дня, которая вызывает немалое этическое противоречие, когда вопрос касается воинской службы: четвертая заповедь, «Помни день субботний, чтобы святить его» (Исх. 20:8).

Любая служба в вооруженных силах неизбежно приведет к конфликту относительно Божьей заповеди соблюдать и святить субботу. Могут ли те, кто служит в армии, действительно святить субботу на регулярной основе, как того желает Господь? Это довольно сложно17. Более того, практически нет способа избежать тренировок или отработки по субботам на начальной стадии базовой подготовки. Многие мероприятия по тренировке бойцов длятся до десяти дней и дольше, тем самым влияя на соблюдение субботы. В армиях, полностью состоящих из добровольцев, военные командиры не склонны быть особо терпимыми к религиозным убеждениям18.

Служба в армии также противоречит и другим библейскими заповедями — к примеру, божественным повелением относительно чистой и нечистой пищи (см. Лев. 11; Втор. 14:1-21). Нелегко соблюдать Божье указание не есть нечистую пищу, служа в армии19. Это особенно сложно во время военной операции, когда продовольствие достаточно скудно и ограниченно.

Нравственные трудности армейского образа жизни

Еще один серьезный этический вопрос связан с образом жизни и поведением, с которым человек сталкивается в армии. Адвентисты седьмого дня в армии сталкиваются с рядом настоящих вызовов для их веры, среди которых «светский образ жизни, который может привести к нерегулярной, а затем небрежной ежедневной духовной жизни; использованию силы (тренировки, ношение и использование оружия, чтобы причинить вред другим)20. В самом деле, «практически каждый аспект жизни, от одежды и рациона до тренировок, регулируется каким-то аспектом армейского устава или административных приказов»21.

Образ жизни, с которым сталкивается человек в армии, сильно отличается от библейского идеала и часто диаметрально противоположен ему.

«Он может быть очень-очень земным. Язык может быть отборным. Обсуждаемые темы всегда невысокого морального уровня. Безусловно, в армии есть хорошие, достойные мужчины и женщины с высокими нравственными ценностями. Но в целом, единственный нравственный стандарт в армии — это их желание, чтобы ты был физически крепким, и они хмурятся, если кто-то садится за руль в пьяном виде. В то же время все их социальные мероприятия вращаются вокруг еды и алкоголя»22.

Существует так называемая «ежедневная доза греха«23. Адвентисты седьмого дня не должны выбирать организацию, которая учит людей нести насилие и смерть, в которой пышным цветом цветут вещи, не соответствующие библейским ценностям сострадания, кротости, прощения, любви, милосердия и доброты. Адвентисты седьмого дня не должны поклоняться богу ненависти или поддаваться страсти к отмщению, но должны стремиться создавать и поддерживать мир. Важно помнить, что отнимать жизнь другого человека — мучительно. Хотя это не грех — заплатить чьей-то жизнью за мирные религиозные убеждения, осознанный выбор ситуации столь сильного искушения, нарушающей библейские ценности, — определенно не тот путь, к которому побуждал бы нас Иисус. Хотя мы можем быть уверены, что Иисус не покинет ни одного человека и не отвернется от него, даже если ему придется служить в армии, мы не должны принимать решений, из-за которых мы намеренно оказались бы в ситуации, когда мы сталкивались бы с искушением пойти против ясно выраженной воли Божьей или когда мы нарушали бы Божьи заповеди.

Есть ли в армии некомбатантные специальности?

В этот момент может возникнуть вопрос: Но разве мы не можем служить в армии на некомбатантной специальности — например, в медицинской службе или в качестве капелланов? Этот вопрос горячо обсуждался, особенно после выхода фильма Мела Гибсона «По соображениям совести» (2016), в котором рассказывается поразительная правдивая история адвентиста седьмого дня Дезмонда Досса. Досс, отказник по соображениям совести, служил военным медиком на передовой и спас около семидесяти пяти человек, без единого выстрела и даже не нося оружие24. Хотя героические действия Досса достойны искреннего восхищения, необходимо понимать, что Дезмонд Досс — редкий пример того, кто твердо отказался носить и использовать оружие.

Некомбатантная служба Дезмонда Досса не противоречит официальной позиции Церкви адвентистов седьмого дня. Адвентисты допускают возможность небоевой службы, особенно при призыве в армию. Согласно сайту Adventist Uniform25, термин «некомбатантная служба» означает:

а) службу в любом подразделении вооруженных сил, которое никогда не использует оружие; б) службу в медицинских подразделениях любых вооруженных сил, где бы она ни проходила; или в) любое другое назначение, исполнение которого не требует использования боевого оружия; с учетом того, что такое другое назначение приемлемо для человека и не требует от него носить оружие или учиться его применять26.

Кроме того, «термин «некомбатантное обучение» означает любое обучение, которое не относится к изучению, использованию или применению оружия»27. В связи с этим президент Генеральной Конференции Церкви адвенистов седьмого дня Тед Вильсоннедавно заявил, что «кроме того, чтобы придерживаться некомбатантной позиции, Церковь адвентистов седьмого дня призывает своих членов не вступать в ряды вооруженных сил»28.

Однако, большинство адвентистов, в настоящее время добровольно проходящих службу в армии, служат в боевых подразделениях. Более того, необходимо осознавать, что если человек идет в армию, для него фактически нет реальной возможности сохранять некомбатантную позицию. Уже подчеркивалось, что «невозможно занимать некомбатантную позицию, если в армии нет некомбатантных должностей»29 и даже добровольное вступление в ряды вооруженных сил в качестве медика часто требует компромиссов. Ни в одной армии нет чисто альтруистической мотивации, и даже у медиков цель — помочь сохранить боевые силы армии. С точки зрения вооруженных сил на поле боя, роль медиков заключается в том, чтобы «в первую очередь обслуживать тех, кто в состоянии вернуться в бой и лишь затем обращать внимание на тех, кто ранен более серьезно. Хотя армия не отрицает роль медиков в спасении жизней, лексика, используемая на учениях, больше подчеркивает их роль в сохранении эффективных боевых сил, перевязывают ли они раны, или поднимают боевой дух воинов. Если бы задачей медика было сохранить больше жизней, он бы в первую очередь лечил тех, кто более серьезно ранен, но у кого еще есть надежда на выживание, а тех, кто не находится непосредственно в смертельной опасности, оставил бы ждать, когда у него появится время, чтобы уделить им внимание. Однако, такое решение стало бы нарушением армейского устава«30.

С библейской позиции христианской любви медик оказывал бы такое же внимание раненным противникам, если бы они в нем нуждались, но ни одна армия не потерпела бы этого. Часто даже благонамеренные молитвы окрашены национальными интересами государства, которому служит человек.

Естественно встает важный вопрос о роли служения адвентистов седьмого дня в качестве военных капелланов. Поскольку задачи военного капеллана заключаются в том, чтобы «все усилия… максимизировали положительный результат военной миссии» и «повышали операционную готовность и боевую эффективность»31, они не могут эффективно провозглашать учение Иисуса и Его пример ненасилия32. Поскольку миссия любого офицера или командира подразделения — уничтожать врага, любые советы капеллана, идущие в разрез с этой миссией, естественно не приветствуются33.

Нравственные вызовы современного военного искусства

Кажется, что война стара, как человечество. Однако, нравственные трудности службы в армии и статуса вооруженного солдата усугубляются при взгляде на современное военное искусство. Западная цивилизация не просто высокоразвитое индустриальное общество, это общество с наиболее разрушительным оружием. Утверждается, что возможно «наиболее поразительная перемена в современной истории войны — это революционный характер ее методов«34. В древние времена война была занятием относительно небольшого класса профессиональных воинов. В Средние Века в ней участвовала феодальная и военная аристократия и ее сторонники. Однако, к концу восемнадцатого века Наполеон впервые привлек все население, а не только правящий или военный класс, к прямому участию в войне. В девятнадцатом веке Пруссия разработала систему всеобщей обязательной военной службы, которую вскоре переняли и другие страны35. Современная военная сфера стала большим индустриальным предприятием, используются новые стратегии и вооружение с беспрецедентным потенциалом массового уничтожения. В последнее время военная наука развилась настолько, что стало сложно защитить и обезопасить жизни невинных людей36.

Современное военное дело отражает максиму Карла фон Клаузевица (1780-1831 гг.), утверждавшего, что война — это продолжение политики с наибольшей силой, и представившего концепцию «тотальной войны», в которой ради победы жестокость доводится до крайности37. Из-за этого становится крайне сложно ограничивать жестокость и разрушение только вражескими солдатами. В современной войне, с современным оружием массового поражения, «большинство пострадавших — это не нападающие или агрессоры (кто это будет при ядерной атаке, вероятно, неясно). На самом деле, непосредственно наносящий удар летчик или ракетчик, как и руководитель государства или генерал, принявший решение атаковать, пострадает с меньшей вероятностью, чем большинство категорий гражданских лиц на линии огня»38.

В современной войне разница между тем, что однозначно является агрессией, и невиновностью все больше размывается. Более того, в современной войне эскалация конфликта практически неизбежна39.

Наконец, существуют нравственные вызовы, проистекающие из нашего библейского понимания миссии и эсхатологии.

Нравственные вызовы, проистекающие из нашего адвентистского понимания миссии и эсхатологии

У Адвентистов седьмого дня есть особая задача: провозглашать вечное евангелие всем людям, народам и племенам, приглашать людей принять Иисуса Христа как своего личного Спасителя. Эта задача не сочетается с участием в войне или применением оружия против других людей, ради которых умер Христос. Вместо этого в рамках этой задачи мы должны проповедовать вечное евангелие о спасительной миссии Христа и нести исцеление народам через медицинское служение, всестороннюю весть о здоровом образе жизни и гуманитарной работе. Адвентисты седьмого дня считают, что им дана особая задача подготовить людей к скорому пришествию Христа, таким образом осуществляя трехангельскую весть из Откр. 14:6-12. Терпеливая выносливость святых, соблюдающих Божьи заповеди и сохраняющих верность Иисусу, не может гармонично сочетаться с ношением оружия или выполнением армейских задач. Любая работа, которая нарушает Божьи заповеди и не проявляет мирный дух Христа, противоположна нашей миссии как адвентистов седьмого дня и поэтому не должна поддерживаться. Нравственная обязанность практиковать примирение и нести исцеление нуждающимся является фундаментом нашей адвентистской вести и миссии.

Более того, мы знаем из Библейских пророчеств, что в великой борьбе между добром и злом в последние дни земной истории будет широко распространен обман. Мировые лидеры — и служащие им армии под их командованием — будут следовать за обманывающими их злыми демонами (см. Откр. 16:13-14). Хотя кто-то может выглядеть как агнец, он на самом деле является драконом! (Откр. 13:11-16). Этот библейско-пророческий взгляд не поддерживает какое бы то ни было участие и вовлеченность в действия армий, находящихся под таким руководством.

Заключение

Упомянутые выше сферы противоречий показывают несовместимость ценностей, существующую между военными действиями и христианской жизнью. Любой христианин — адвентист седьмого дня должен помнить, что служба в армии ведет к многочисленным проблемам. Некоторые этические дилеммы практически неизбежны. Поэтому мы не должны добровольно стремиться оказаться в обстоятельствах, которые ставят нас под удар. Разве это не тщеславно? Дух войны — явно не дух Христа. Это дух сатаны. Эллен Уайт ярко описывает, что стоит на кону:

«Сатана находит особенное удовольствие в войне, поскольку она разжигает в душе человека самые низменные страсти, а затем уносит в вечность свои жертвы, оскверненные пороком и запятнанные кровью. Его цель состоит в том, чтобы натравливать народы друг на друга, поскольку таким образом он может отвлечь сознание людей от приготовления к пришествию Христа»40.

Вместо этого у нас есть возможность участвовать в христоподобном поведении и мы должны использовать всякую возможность нести справедливость и активно поддерживать мир. Эта работа ради мира весьма сложна и может потребовать больше жертв, чем даже самое жестокое сражение. Христианская любовь — даже к врагам — превосходит границы достойного гуманизма. На самом деле, она требует большой смелости и мудрости! Учитывая упомянутые выше вызовы и сложности, не рекомендуется поддерживать мысль о том, что адвентисты седьмого дня должны участвовать в военном насилии, поддерживать ее или ратовать за нее.

В свете этих серьезных нравственных проблем мы должны занять решительную позицию в пользу осознанного отказа от воинской службы. Идя по следам Господа, Иисуса Христа, адвентисты не участвуют в насилии и агрессии. Положительные отзывы об участии адвентистов в воинской службе подают неверный сигнал нашим молодым людям. Адвентисты седьмого дня должны быть известны как законопослушные граждане своего государства и верные, любящие последователи Христа. Как последователи Христа они не используют насилие, чтобы убивать людей, которых любит Иисус, и не будут нести смерть и разрушение. Война никогда не была подходом Иисуса к решению проблем (Ин. 18:36). Служба в армии не решает духовных проблем, которые являются центром всякого зла и греха в этом мире. Как верно подметил бывший президент Генеральной Конференции Ян Полсен: «Война, мир и воинская служба не являются нравственно нейтральными вопросами. Священное Писание не молчит об этих вопросах, и церковь, толкуя и выражая принципы Священного Писания, должна стать гласом нравственного авторитета и влияния«41. Мы не сотрудничаем с теми, кто применяет насилие. Скорее, мы должны сотрудничать со Христом. Он призывает нас выражать и практиковать Его дух прощения, чтобы стать Его инструментом мира, примирения и исцеления.

Фрэнк М. Хазел, помощник директора Института Библейских Исследований ГК.

  1. Более детально библейские, исторические и этические аспекты воинской службы с адвентистской точки зрения обсуждаются в новой книге, изданной недавно. См. Adventists and Military Service: Biblical, Historical, and Ethical Perspectives, eds. Frank M. Hasel, Barna Magyarosi and Stefan Höschele (Madrid: Safeliz, 2019).
  2. В этой краткой статье мы не можем рассмотреть каждую грань этого сложного вопроса, но ограничим свое исследование некоторыми важными нравственными вызовами воинской службы. Более подробно с различными библейскими, историческими, этическими аспектами этой проблемы можно познакомиться в упомянутой выше книге.
  3. John H. Yoder, Christian Attitudes to War, Peace, and Revolution, eds. Theodore J. Koontz and Andy Alexis-Baker (Grand Rapids, MI: Brazos, 2009), 25. О меняющемся взгляде адвентистов седьмого дня и их отношении к воинской службе и войне см. краткий и полезный обзор в Jeff Boyd, «War, Peace, and Nonviolence» in Rudi Maier, ed., Church and Society: Missiological Challenges for the Seventh-day Adventist Church (Berrien Springs, MI: Department of World Mission Andrews University, 2015), 245–257.
  4. Здесь «национализм» означает верность нации, которая возвышает чью-то нацию над другими, где продвижение интересов одной конкретной нации часто сопровождается гордостью национальными достижениями. См. «Nationalism,» Merriam-Webster, доступ 16 августа 2018 г., https://www. merriam-webster.com/dictionary/nationalism.
  5. Здесь «патриотизм» означает любовь и приверженность своей родине. См. «Patriotism,» Merriam-Webster, accessed August 16, 2018, https://www.merriam-webster.com/dictionary/ patriotism.
  6. Walter Wink, Engaging the Powers: Discernment and Resistance in a World of Domination (Minneapolis: Fortress, 1992), 30, цитируется по James E. Atwood, Americans and Their Guns: A Theological Exposé (Eugene, OR: Cascade Books, 2012), 66.
  7. Все библейские цитаты приведены по Синодальному русскоязычному переводу.
  8. Любой человек, желающий служить в армии — не важно в какой стране — обещает, помимо прочего, сражаться за свою страну, эффективно использовать оружие, защищать свою страну, быть готовым убить врага и серьезно воспринимать свои воинские обязанности.
  9. Трогательное и заставляющее задуматься признание нескольких солдат, участвовавших в войне в Ираке и Афганистане, о данной конкретной дилемме, см. документальный фильм «We Were Soldiers in the War On Terror», снятый Эльзой Рассбах, на специальном слушании, состоявшемся в Сильвер Спринг, Мэриленд, 13-16 марта 2008 г., опубликованный 16 марта 2013 г., https://www.youtube.com/watch?v=-j1l4Y4PGE0w.
  10. Allison Bryan, «War and Christianity in the Contempo-rary World» в Barry W. Bussey, ed. Should I Fight?: Essays on Conscientious Objection and the Seventh-day Adventist Church (Belleville, Canada: Guardian Books, 2011), 207. Брайан указал на еще один важный аспект того, почему военные действия сопряжены с проблемами. Он пишет: «военное вторжение имеет все возможности нанести больше вреда, чем пользы. Вмешательство в такую сложную систему, как человеческое общество, неизбежно будет иметь целый ряд непреднамеренных последствий. Военное вторжение может немедленно остановить жестокие преступления против человечества, но долгосрочные последствия далеко не так предсказуемы… Сегодня слишком много примеров того, что у вторжений есть длительные последствия: Руанда, Балканы, Ирак и Афганистан — вот лишь некоторые из них» (там же).
  11. В «Свидетельствах для церкви», 1:361 Эллен Уайт пишет: «Мне было показано, что дети Божьи, являющиеся Его драгоценным достоянием, не могут участвовать в этой странной войне, ибо она противоречит всем принципам их веры. В армии они не смогут одновременно исполнять приказы офицеров и быть послушны истине. Им придется все время поступать против своей совести. Люди мира сего следуют мирским принципам и не могут оценить по достоинству какие-то другие принципы. Мировая политика и общественное мнение включают в себя принцип действия, который движет мирскими людьми и побуждает их делать то, что им кажется верным и справедливым. Но народ Божий не может руководствоваться этими мотивами».
  12. Центральным толковательным вопросом шестой заповеди является вопрос того, насколько широко распространяется этот запрет отнимать жизнь. Некоторые переводчики поддерживают традиционную формулировку: «You shall not kill» («Не убий») (KJV, ASV, RSV & RSV 2-е изд.., Лютера 1912, 1984 & 2017, Elberfelder 1905 & 1985, Zürcher 2007, Menge 2003, 1890 Darby Bible, Douay-Rheims Bible), а другие переводят как «You shall not murder» («Не совершай убийство») (например, NKJV, NIV, NASB, GNB, NET Bible, ERV, HCSB, NLT, NRSV, ESV, Einheitsübersetzung). Последний перевод стал более популярным в последние годы, хотя несколько современных переводов Библии по-прежнему содержат «Не убий». Еврейское слово ratsakh используется не только для обозначения убийства. Оно также может относиться к непреднамеренному убийству (см. Втор. 4:41-42). Более того, в Ветхом Завете оно относится к убийству человека (см. Числ. 35:22-28) и по крайней мере в одном случае используется для обозначения высшей меры наказания (Числ. 35:30). Исследователи отмечают, что «это слово может использоваться как для преднамеренного, так и для случайного убийства, и более того, почти во всех случаях его употребления связаны с институтом убежища» (Eduard Nielsen, «The Ten Commandments in New Perspective: A Traditio-Historical Approach,» ed. C. F. D. Moule, James Barr, Peter Ackroyd, Floyd V. Filson and G. Ernest Wright, trans. by David J. Bourke, Studies in Biblical Theology, no. 7/2 [London: SCM Press Ltd., 1968], 108). О значении еврейского слова rstkh и доказательствах того, что его использование не ограничено убийством, см. Wilma Ann Bailey, » ‘You Shall not Kill’: The Meaning of RTSH in Exodus 20:13,» Encounter, no. 65/1 (2004): 39–54 и более подробно в Wilma Ann Bailey, «You Shall Not Kill» or «You shall not Murder»?: The Assault on a Biblical Text (Collegeville, MN: Liturgical, 2005).
  13. Jose McLaughlin, «Conscientious Objection, Non-combatancy, and the Seventh-day Adventist Church’s Position from 1953 until Today» in Bussey, Should I Fight?, 78–79.
  14. Это высказывание из Jeff Crocombe, «The Spirit of War is the Spirit of Satan: Conscientious Objection, the South African Seventh-day Adventist Experience» in Bussey, Should I Fight?, 87.
  15. Согласно Эллен Уайт, «завоевательные войны» нарушают восьмую заповедь (Патриархи и пророки, 309).
  16. Список возможных источников фразы «Первая боевая потеря — это истина» см. https://www.theguardian.com/ notesandqueries/query/0,5753,-21510,00.html (доступ 12 августа 2018).
  17. Есть благородные истории адвентистов седьмого дня, которые были вынуждены пойти в армию, или кто служил в армии и пытался сохранить святость субботы. См. Keith Phillips and Karl Tsatalbasidis. I Pledge Allegiance: The Role of Seventh-day Adventists in the Military (N.p.: self-pub., 2007), 105ff, 133–144, and Victor Hulbert, «14 Soldiers in God’s Army» in Adventist Review, October 22, 2014, http://www. adventistreview.org/141530-18. Документальный фильм на эту тему: «По соображениям совести», Британская унионная конференция, транслировался в 2014 году, https://artv.vhx.tv/ videos/a-matter-of-conscience.
  18. Отмечено, что «Адвентисты седьмого дня на самом деле имеют больше прав на альтернативную службу, когда идут в армию по обязательному призыву, чем когда идут туда добровольно» (Jose McLaughlin, «Conscientious Objection» in Bussey, Should I Fight?, 80).
  19. Среди четырех вызовов для веры, с которыми адвентисты седьмого дня сталкиваются в армии, Конселл называет «придерживаться левитской диеты» (Gary Councell, «Challenges for the Church» in Bussey, 355).
  20. Gary R. Councell, Seventh-day Adventists & Military Related Service (n.p.: 2011), доступ 2 июня 2018 г., http:// nadadventistchaplains.org/chaplaincies/military/, 37.
  21. Pastor Olaf Clausen, «Signing Your Life Away: A Recruiter’s Story» in Bussey, Should I Fight?, 309.
  22. McLaughlin, «Conscientious Objection» in Bussey, Should I Fight?, 81.
  23. Clausen, «Signing Your Life Away» in Bussey, Should I Fight?, 311.
  24. Дезмонд Досс был первым отказником по соображениям совести, награжденный Почетным орденом Конгресса США. Историю Дезмонда Досса читайте в Booton Herndon, Redemption at Hacksaw Ridge: The Gripping True Story the Inspired the Movie (Coldwater, MI: Remnant Publications, 2016); Ronald Kruk, Hacksaw Ridge: The True Story of Desmond Doss (N.p.: Create Space, 2017); и Frances M. Doss, Desmond Doss Conscientious Objector: The Story of an Unlikely Hero (Nampa, ID: Pacific Press, 2015). См также Ronald Osborn, «Violence, Adventism, and Desmond Doss,» November 4, 2016, в Young Adventists Speak, выпущенный Spectrum Magazine, https://spectrummagazine.org/article/2016/11/04/young-adventists-speak-ronald-osborn-desmond-doss.
  25. Adventists in Uniform — это служение World Service Organization (WSO), спонсируемой Генеральной Конференцией АСД. WSO поддерживает адвентистов, служащих в оборонных войсках или правительстве своих стран по всему миру. См. «О WSO», доступ от 19 февраля 2019 г, https://worldserviceorganization.org/about-wso.
  26. «What Does Non-Combatancy Mean?,» Adventists in Uniform, доступ 13 февраля, 2019 г. https://adventistsinuniform.org/military-service/non-combatancy.
  27. Там же. Официальная позиция Церкви адвентистов седьмого дня по некомбатантной службе была утверждена в документе «Отношение Адвентистов седьмого дня к гражданскому правительству и войне» и подтверждена решением Годичного совещания Генеральной Конференции адвентистов седьмого дня 1972 года, проходившем 14-29 октября в Мехико, Мексика. В заявлении, с которым можно ознакомиться по ссылке https:// adventistsinuniform.org/military-service/non-combatancy/ (доступ 13 февраля 2019 г.), гласит: «Истинное христианство проявляется в хорошем гражданстве и верности светскому правительству. Разразившаяся война между людьми ни коим образом не меняет высшую приверженность и ответственность христиан перед Богом и не изменяет их обязанность исповедовать свои убеждения и ставить Бога на первое место.
    Это партнерство с Богом через Иисуса Христа, пришедшего в этот мир не для того, чтобы уничтожать людские жизни, но чтобы спасать их, заставляет адвентистов отстаивать некомбатантную позицию, следуя за своим божественным Господином в том, чтобы не отнимать человеческую жизнь, но прилагать все возможные усилия, чтобы спасти ее. Они принимают обязанности гражданина и его преимущества, и их верность правительству требует, чтобы они с охотой служили государству в любом некомбатантном статусе, военном или светском, во время войны или без нее, в униформе или нет, внося свой вклад в спасение жизней и прося только, чтобы они могли служить на таких позициях, которые бы не нарушали их осознанные убеждения».
  28. Ted N. C. Wilson, «The Seventh-day Adventist Church and Conscientious Objection: The Historic Position Still Stands,» Adventist Review, July 31, 2018, https://www.adventistreview.org/church-news/story6338-the-seventh-day-adventist-church-and-conscientious-objection.
  29. McLaughlin, «Conscientious Objection» in Bussey, Should I Fight?, 83. Согласно Маклаглин, похоже, что в адвентистской литературе в настоящий момент не выпущено ничего, касающееся этого факта (там же)
  30. Phillips and Tsatalbasidis, I Pledge Allegiance, 69.
  31. Руководство для военнослужащих в Соединенных Штатах формулирует роль недвусмысленными терминами, из которых ясно, что капеллан, призывающий своих солдат следовать учению Христа и Его примеру не-жестокого отношения к врагам, скоро станет безработным капелланом. См. «Air Force Policy Directive 52-1: Chaplain Service,» цит. по Ronald Osborn, «The Christ of the Fifth Way: Recovering the Politics of Jesus,» in Bussey, ed., Should I Fight?, 189, 388, note 316.
  32. Об этом вызове см. John D. Laing, In Jesus’ Name: Evangelicals and Military Chaplaincy (Eugene, OR: Resource Publications, 2010). Лаинг отмечает, что «один из самых сложных вопросов, с которым сталкиваются протестанты в капелланской службе — в армии или нет — как служить эффективно в плюралистической среде» (там же, с. 155). Лаинг, армейский капеллан в США, отмечает: «Роль капеллана… обеспечивать определенные религиозные потребности всех людей в подразделении (или палате, или тюремном блоке и т.д.), по крайней мере насколько эти требования разумны и не нарушают закон» (там же, 25). Однако, это «не значит, что капеллан должен быть готов работать с представителями разных религий и избегать использования своего положения для убеждения или попыток обратить других в свою религию. В этом аспекте капелланство порой оказывалось камнем преткновения для протестантов» (там же, 25). Для Лаинга, описывающего общение с капелланом людей из разных религиозных групп, включая адвентистов седьмого дня, «ясно, что большее предпочтение отдается более либеральному богословию среди капелланов, в основном из-за того факта, что люди из более либеральных деноминаций менее склонны к сомнениях о том, как они могут/должны работать с людьми из религиозных групп, отличающихся от их собственной деноминации» (там же, 155, см. 129-147).
  33. Отмечено, что для военных капелланов «все религиозное служение должно осуществляться с одной мыслью, а именно с желанием воодушевлять, поддерживать и давать уверенность и убирать страх, оставляя человека храбрым и смелым… Даже в самых серьезных случаях, поддержка и уверенность должны быть главными руководящими факторами» (The Chaplains’ Spiritual Ministry for All Faiths in War Emergency, брошюра, вероятно выпущенная для военных капелланов США во время Второй мировой войны, цитируемая в Ken J. Walden, Challenges Faced by Iraq War Reservists and Their Families: A Soul Care Approach for Chaplains and Pastors (Eugene, OR: Pickwick, 2012), 27–28. См. также рассуждения в Phillips and Tsatalbasidis, I Pledge Allegiance, 39–66. Краткий, но значимый анализ исторических изменений в Церкви адвентистов седьмого дня, который привел к большему принятию адвентистов седьмого дня, которые служат военными капелланами в США см. Boyd, «War, Peace, and Nonviolence» in Maier, Church and Society, 252–254. О нравственных вызовах для военных капелланов с евангельской точки зрения см. Laing, In Jesus’ Name, 123–156.
  34. Guy F. Hershberger, War, Peace, and Nonresistance (Scottdale, PA: Herald, 1981), 9.
  35. Hershberger, 9–10.
  36. О проблеме количественного роста оружия и нацеливание на гражданских лицах в современном военном деле см. Thomas Trzyna, Cain’s Crime: The Proliferation of Weapons and the Targeting of Civilians in Contemporary War (Eugene, OR: Cascade Books, 2018).
  37. См. Robert G. Clouse, ed., War: Four Christian Views (Downers Grove, IL.: InterVarsity, 1991), 22–23.
  38. Yoder, What Would You Do? A Serious Answer to a Standard Question (Scottdale, PA: Herald Press, 1992), 20.
  39. Yoder, 23. Йодер заявил, что «не было ни одной крупной войны, которая бы со временем не приняла больший масштаб по разрушительности, чем задумывали те, кто ее начал» (там же).
  40. Эллен Уайт, Великая Борьба, 589.
  41. Jan Paulson, Adventist World, March 8, 2008, https:// www.adventistworld.org/march-2008/ (доступ 11 февраля 2019). См. также Wilson, «The Seventh-day Adventist Church and Conscientious Objection».

По материалам бюллетеня Института библейских исследований
Источник – logosinfo.org

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21