Андрій Білик. Біблійні жінки

Андрій Білик. Біблійні жінки

Узявши за основу Біблію та твори відомих християнських письменників, автор намагається дослідити життя і роль жінок не лише в історії ізраїльського народу, а й усього людства. Збірка складається з шести частин, у яких змальовано більше ста героїнь із різних книг Святого Письма, починаючи від П’ятикнижжя Мойсея і закінчуючи Новим Завітом. Книга зацікавить викладачів (студентів) гуманітарних вузів, вчителів християнської етики й усіх, кому не байдужі духовні християнські цінності. 

Передмова

Про жінок написано мільйони книг. Жінка надихала художників, поетів, прозаїків, істориків, які створювали безцінні художні полотна, витвори літературного мистецтва та історичні праці. Важко уявити кінорежисера, котрий ризикнув би створити цікавий фільм без образу жінки в одній з головних ролей.

Жіноцтво — це більша частина суспільства. І як би “сильніша стать” не старалась підкорити, а часом навіть поневолити жінку, перетворюючи її на рабиню, вона, як той міфічний Фенікс, знову і знову встає з “попелу”недолугих людських традицій, усім своїм єством заявляючи, що вона, як і Адам, – вінець Божого творіння, рівна чоловікові і за передвічним промислом має виконувати унікальну роль, на яку нездатний чоловік, як би він цього не хотів. 

Створюючи Єву не із землі, а з ребра вже існуючого Адама, Творець “вмонтував” у її єство щось таємниче, що не піддається жодному дослідженню. Навіть проживши з дружиною півстоліття і більше, чоловік змушений визнати, що жінка так і залишається незбагненною для нього. Можливо, саме ця незбагненність є силою жінки, яка ховається за уявною слабкістю, що так приваблює чоловіка, робить його героєм або рабом, вельможею або невдахою. На жаль, не всі чоловіки здатні визнати, що своїми успіхами, кар’єрою і популярністю вони мали б завдячувати непомітному впливу особі, якій вони віддали своє сердце, а іноді і розум. Біблія та історія відкривають, що від доброго чи поганого впливу жінки не раз залежали долі не лише окремих держав, а й великих світових імперій. 

Той факт, що автор книги “Біблійні жінки” Андрій Білик, розпочав свій літературний доробок з образу жінки, тим більше жінки біблійної, викликає неабияку повагу і вдячність.

Зі змісту книги випливає, що автор не просто захоплюється біографічною констатацією фактів далекого минулого біблійних героїв, висвітлюючи відомі з тексту, а також уявні, подробиці життя, щоб полоскотати цим почуття читача і цим зацікавити його книгою. Вдало використовуючи коментарі відомих християнських авторів, історичні матеріали, а також додаткову літературу, А.Білик спонукає читача робити для себе певні висновки, свідомо при цьому вирішуючи, чи повторювати помилки біблійних осіб, поділяючи їхню сумну долю, чи обрати кращий шлях, рекомендований у Книзі книг. До того ж, позитивні приклади біблійних героїв, викладені в книзі, спонукають сучасників до повторення їхніх досвідів, тим самим впливаючи на їхню власну долю.

Цікаво зазначити, що автор не тільки згадує широко відомих біблійних персонажів, як Естер, Рут, Рахав, Дебору, Єзавель, Марію та інших, біографії яких широко висвітлені в Біблії та християнській літературі. Він також розповідає про маловідомих жінок, імен яких біблінйі автори не називають; і навіть дослідники Біблії при читанні можуть не звернути на них жодної уваги, але з досвідів яких автор виводить належні уроки.

Хоч праці А.Білика не орієнтують читача на ту чи іншу конфесію і їх сміливо можна назвати міжконфесійними, однак завдяки тому факту, що в їх основі покладене чисте вивчення Біблії, неупереджений читач, який шукає істину,(незалежно до якої конфесії він належить), знайде в цих книгах джерело небесної води, здатної втамувати спрагу втомленому подорожньому двадцять першого століття. 

Написана простою мовою, збірка знайде хороший відгук не лише серед жінок та дівчат, а й серед чоловіків, і особливо юнаків. Бо хіба ж можна щось писати про жінку, обминаючи сильну чоловічу стать? А це означає, що кожний читач, незалежно від віку і статі, знайде в книзі золоте зерно істини.
Микола Жукалюк, християнський письменник

Жінки у П’ятикнижжі Мойсея

Це дослідження пана Андрія Білика ролі жінки, а саме Біблійної Старозавітної, показує, як промисел Божий відкривається через жінку і яку важливу роль віддає Господь жінці. Ця книга відкриє для тих, хто її прочитає, багато нового про жінку як дочку, дружину, матір і учасницю суспільних подій.

Іоасаф Митрополит Івано-Франківський і Галицький УПЦ КП

Єва

Більшість дослідників стверджують, що Біблія подає нам мало інформації про першу жінку, ім’я якої Єва. І все ж, не двлячись на скупість інформації, ми з Божою допомогою можемо в достатній для нас повноті відновити її образ, як образ істинної праматері всіх людей. 

Чудовий християнський письменник Володимир Якович Канатуш (дослідження якого я іноді брав за основу статей про біблійних жінок і вони відповідно увійшли у цю збірку), зауважує, що про створення жінки в Біблії говориться детальніше, ніж про чоловіка.

Саме ім’я нашої праматері Єви (тобто життя, жива) говорить про те, що вона принесла життя усім поколінням людей, хоч саме через неї у світ увійшли гріх, смерть і страждання.

Ім’я Єва на давньоєврейській мові означає не просто “та, що дає життя тілу”, але й “та, що дає життя розуму”. В це ім’я закладений глибокий зміст, бо вона, як родоначальниця, як мати, передає своїм дітям духовне життя. Адже саме в цьому істинне покликання жінки — закласти в серцях своїх дітей духовні основи, щоб потім вони прилучались до життя з Богом. Матір приносить в жертву себе, своє життя і здоров’я, віддаючи дітям усю силу материнської любові, щоб вони пізнали істину і стали членами Церкви Христової. Таким є високе покликання жінки на землі.

Єва стала матір’ю всіх “живущих” – і грішників, і праведників. І саме Єві Бог дав обітницю, що її “насіння” зітре “голову” змієві (Бут. 3:15). Цією обітницею предвіщено прихід Христа, “що родився від жінки та став під Законом, щоб викупити підзаконних…” (Гал. 3:19; 4:4-5). Ісус Христос — Син Діви Марії, разом з тим, за пророцтвом, є Сином першої жінки світу.

Єва стала матір’ю усіх, хто ввійшов до громади Господа, в Його святу Церкву. Їх дуже і дуже багато (Об’явл. 7:9; 19:1). Всі святі по плоті — нащадки Адама і Єви, а по духу — народжені від Бога. Єва дала їм життя, виправдавши своє дивне ім’я, що означає життя. 

Але, напевно, ніхто з усіх жінок історії всіх часів і народів не зазнавав таких нарікань і звинувачень в усіх бідах на землі, як наша праматір Єва. Кожне нове покоління звинувачує її в усіх нещастях і стражданнях роду людського. Це вона не послухала Бога! Це вона порушила Його заповідь! Апостол Павло пише про неї: “І Адам був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ” ( 1 Тим. 2:12-15).

Ми не будемо приєднуватись до голосу тих, хто звинувачує Єву, адже Священне Писання стверджує, що головним винуватцем усіх бід і страждань людства є перш за все диявол.

Зупинимо свій погляд на образі Єви — найпрекраснішої з усіх жінок, яка вийшла з рук Творця досконалим створінням. Адже в кожному з нас тече її кров. Чи можемо ми її не шанувати за словами: ”Шануй свого батька та матір”? Це ж “перша заповідь з обітницею…” (Ефес. 6:2-3).

По-перше, варто зауважити, що образ Єви унікальний. Це перша жінка, перша дружина, перша наречена, перша матір у світі.

По-друге, звернемо увагу на те, що Сам Творець був для неї і Батьком, і Матір’ю. Отже, Сам Бог вклав в її серце багатство материнської любові, щоб вона могла передати це усім жінкам нашої планети. 

“І сказав Бог: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі”. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх” (Бут. 1:26-27).

Що означає вислів “за образом Божим”? “В людині втілився образ Божий, вона уподібнювалась до Нього і зовні, і за своїм характером”. Слово “людина” в первинному значенні визначало дві особи — чоловіка й жінку. Ці дві особи були призначені для спільного, а не відокремленого проживання, і для створення сім’ї їхні нащадки також повинні були шукати представника протилежної статі. Поєднання чоловіка і жінки було потрібне для продовження людського роду і збереження суспільства.

У розумінні багатьох людей Бог асоціюється винятково з чоловічою статтю. І це природно, оскільки в єврейській мові слово “Бог” має закінчення чоловічого роду множини, і тому всі дієслова, які описують Його дії, набувають форми чоловічого роду. Однак, незважаючи на це, Біблія часто представляє Бога в жіночих образах і наділяє Його жіночими рисами. 

Окрім того, поняття “Бог”, як і первинне значення слова “людина”, містить в собі ідею множинності. Знаменник, використаний для опису Бога, має форму множини. “Створімо людину за Нашим образом і Нашою подобою” (Бут. 1:26).

Множинність Божества природна, адже “Бог є любов” ( 1 Івана 4:8). Для вияву любові необхідна особистість, котра зможе нею ділитись, а також друга особистість, на яку ця любов може бути спрямована. 

Чоловіки і жінки у своєму партнерстві відображають подібну любов, для них природно поєднуватись у любові. Любов пронизує усі людські взаємини. Людські істоти живуть, аби любити і дарувати любов у всіх її проявах (подружню, батьківську, синівську та інші). Люди, які не перебувають у шлюбі, також можуть певною мірою виявляти свою любов, але цей вияв відрізнятиметься від подружньої любові. Адже відомо, що Ісус не перебував у шлюбі.

“І сказав Господь Бог: “Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього” (Бут. 2:18).

Як пояснюють єврейські коментатори Біблії, в тексті книги Буття (2:18) слова “подібну до нього” можна перекласти як “навпроти нього”. З’єднуючись у шлюбі, чоловік і жінка перебувають “навпроти” один одного, і народжене ними дитя втілює первісну єдність чоловіка і жінки.

Бог не висловив наміру просто створити помічника Адамові. Єврейський текст дослівно означає “подібну до нього протилежність”. Його дружина не була просто помічником аби готувати їжу, виношувати дітей чи доглядати за садом. Єва була “його другим я”, його партнером у повному розумінні цього слова.

Жінка мала стати “поміччю, подібною до нього”. Цей єврейський вислів означає “помічник, що дорівнює йому”, “помічник такий, як він”, “його аналог, копія”. (“Створю для нього помічника — такого, як він”. – Переклад Рафаїла Турконяка). Такими словами Біблія оцінює жінку як рівну, як партнерку чоловіка, котрий у її товаристві знаходить найповніше задоволення, з якою він розділяє Божі образ і подобу. 

Ідея про помічника зовсім не означає, що йдеться про особу нижчого рівня, оскільки Біблія часто називає Самого Бога Помічником людини (Псал. 30:11; 54:6; 121:2; Євр. 13:6).

Яку глибину, яку безмежність материнських і жіночих почуттів, яке багатство любові і ласки потрібно було мати Єві, щоб стати праматір’ю усього людства! Створюючи її, Творець від початку наділив Єву цим скарбом в такій кількості, що вона не розгубила його навіть у стані падіння, зумівши передати його нащадкам аж до наших днів. Сам Бог в усій повноті Своєї любови створив її довершеною, прекрасною і чистою, і Адам, побачивши її, захоплено вигукнув: “Оце тепер вона — кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка” (Бут. 2:23).

У тексті книги Буття (2:23) перше почуття Адама при зустрічі з Євою відображене не як романтичне захоплення, а як радість, утіха. В єврейському тексті перше слово Адама може бути перекладене по-різному: “зараз” або “у цей час”, але найкраще відповідає вигук “Нарешті!”. Ось, нарешті, є жива істота, з якою він міг по-справжньому себе ототожнити. Жінка була не просто його “дублікатом”, вона у буквальному розумінні була частиною Адама, оскільки була створена з його ребра.

Метью Генрі сказав, що жінка “була створена не з голови Адама, щоб головувати над ним, і не з його стопи, аби бути зневаженою ним, а з його боку, щоб бути рівною йому, знаходити захист під його рукою і перебувати біля його сердця як кохана”.

Побачивши жінку, Адам був настільки захоплений, що своє тріумфальне вітання дружині висловив у віршах (Бут. 2:23 — перший поетичний двовірш у Писанні). Створення Єви та її шлюб з Адамом повинні були стати великим благословінням. Один чоловік та одна жінка мали створити основу сім’ї, основний осередок, з якого буде походити і розвиватися життя усього людства. Так вони повинні були виконати Божий наказ: “Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю” (Бут. 1:28).

Адам одразу відчув і визнав Єву своєю половиною і помічницею. Бог з’єднав цю першу людську пару так міцно, що “Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, – і стануть вони одним тілом” (Бут. 2:24). З того часу Адам і Єва стали прабатьками усього людства: “І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкали всю поверхню землі…” (Дії 17:26).

Коментуючи текст з книги Буття (2:24), Ісус проголосив, що чоловік і жінка “вже буде не два, а одне тіло” (Матв. 19:6). Чоловік і жінка повинні бути поєднані соціально, емоційно, духовно й фізично.

Цей текст пропонує подружжю не лише залишити батьківський дім. Духовне розуміння цього тексту має на увазі зміну чоловіком і жінкою їхніх пріоритетів. Батьки більше не мають права домагатися першорядної ролі в житті молодят. Звісно ж, це не означає, що подружжя перестає шанувати своїх батьків, п’яту заповідь вони повинні виконувати протягом усього свого життя. Однак це повеління означає, що подружні стосунки є найціннішими, найтіснішими; у порівнянні з ними стосунки з батьками стають другорядними. 

Земне людство, як і сама людина, унікальне. Воно — шедевр божественного творіння, який зберігає свою геніальність протягом шести тисяч років.

Адам і Єва були ідеальною парою. Цікаву думку про ідеальний шлюб висловив американський письменник А.Бірс: “Шлюб — це спільнота, що складається з пана, пані і двох рабів, загальною кількістю в дві людини”. Таким шлюбом було перше подружжя, і плоди його благословення продовжаться до другого пришестя Христа і навіть у вічності. 

Єва була створена рукою Божою як помічниця своєму чоловікові і цілком відповідала йому в усіх аспектах. Відповідність була і в тому, що усі фізичні, душевні і духовні її якості були доповненням якостей Адама: його силі відповідала її ніжність, м’якість і покірність; його мужності — її чуйність, привабливість і врода; його витривалості — її терпеливість, смиренність, лагідність, любов; його рішучості — її обережність і стриманість; його ініціативі — її люб’язність. Вони в усьому доповнювали одне одного. Обоє, разом узяті, вони стали одним, що Сам Бог назвав великим словом чоло-вік, чоло вічності.

Бог благословив перший шлюб. Отже, автором цієї установи є Творець Всесвіту. “Шлюб є почесний” (Євр. 13:4). Це один з перших дарів, які Бог дав людині, і одна з двох постанов, які після гріхопадіння Адам і Єва винесли з собою за ворота раю. Коли в шлюбі керуються божественними принципами та підкорюються їм, він стає благословенням та допомагає зберегти моральну чистоту і щастя людського роду. Такий шлюб задовольняє соціальні запити і підносить людину фізично, інтелектуально та морально. 

Друга постанова — це день відпочинку, день спокою. “І скінчив Бог дня сьомого працю свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив. І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці своєї, яку, чинячи, Бог був створив.” (Бут. 2:2-3).

Після того, як Бог задовольнився спокоєм сьомого дня, Він освятив його, відокремив як день відпочинку для людини. Цього святого дня людина, наслідуючи приклад Творця, повинна спочивати, щоб, милуючись небесами і землею, роздумувати про великі діла Бога — Творця; щоб її серце, споглядаючи докази божественної мудрості і доброти, сповнювалося любові й пошани до свого Творця.

Благословляючи сьомий день, Бог тим самим встановив в Едемі пам’ятник Своїй творчій праці. Субота була дана Адамові — батькові та представникові усієї людської родини. Дотриманням суботі всі ті, хто житиме на землі, мали засвідчувати свою вдячність та визнання того, що Бог є їхнім Творцем і законним Повелителем, що вони є ділом рук Божих, підданими Його Царства.

Отже, ця постанова була дана усьому людству, а не лише для якогось певного народу, і мала служити постійним нагадуванням людині, що все, чим вона насолоджувалась і володіла, створив для неї Творець.

Бог бачив, що субота вельми важлива для людини, і навіть у раю людина мала потребу в тому, щоб в одному із семи днів залишити усі свої справи та глибоко роздумувати над ділами Божими, прославляючи Його силу, мудрість і доброту.

Єва, як і Адам, мала досконалий розум, здатний розуміти Бога і навколишню дійсність, розумно жити в ній і працювати. Як і Адам, Єва мала особисті стосунки з Творцем і особисту відповідальність перед Ним. Бог дав їй певні обов’язки, які вона повинна була виконувати. Разом з чоловіком вона доглядала сад.

Хоч Єва створена дещо пізніше від Адама, але з самого початку їй було відведено певну роль в Божому плані. Разом із чоловіком вони складали одне ціле; без нього вона нічого не значила, як і він без неї. Апостол Павло коментує це так: “Одначе в Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка. Бо як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку; а все — від Бога” (1 Кор. 11:11-12). За Божим планом ні чоловік не має права ігнорувати жінку, ні жінка — чоловіка. І лише в шлюбі створюється та повнота, при якій людина найкращим чином готується для Царства Небесного. Тому ми повинні і будемо поважати одне одного, яким б недосконалими не були наші чоловіки і дружини.

В шлюбі Єва покоряється Адамові. По суті, вона рівна чоловікові в усьому, але в своїх функціях вона повинна підкорятися йому невимушено, охоче і добровільно. Такий порядок встановлений Самим Богом. Як Син Божий підкоряється Отцю і як Церква підкоряється Христові, так дружина підкоряється чоловікові. Це створює гармонію в сім’ї, Церкві, суспільстві, всесвіті. І лише тоді, коли чоловік і жінка разом і їхні взаємини одухотворені однією ідеєю, одним Духом, вони створюють одне ціле — подружню пару. Подружжя — це не сума двох окремих істот, це формування нової неподільної єдності. Вони — одна плоть і один дух. Їхній союз заснований на послуху, взаємному коханні і повазі (Ефес. 5:33).

Як бачимо, перша жінка Єва була рівною своєму чоловікові і була необхідним доповненням його якостей. Як і він, вона мала вільну волю і могла вибирати, вирішувати, виконувати і дотримуватись певних правил.

Текст книги Буття (3:1) відкриває перед нами новий і несподіваний (на фоні описаного раніше) елемент — змія. Хоч Біблія не уточнює, які саме земні плазуни (Бут. 1:25) були створені, змій, безумовно, був одним з них. Напевно, не було нічого незвичайного в тому, що змій з’явився в саду. Однак те, що він розмовляв і спокусив Єву до гріха, було незвичним і нічим не пояснюється у двох попередніх розділах, де все створене було “вельми добре” (текст 31).

Якби існували тільки перші розділи книги Буття, люди не зрозуміли б, ким був змій і як він з’явився у створеному Богом досконалому світі. Як він міг розмовляти? Чому намагався обманути Адама і Єву? Як потратив до Едему?

Це говорить про те, як важливо використовувати всю Біблію для розуміння істини. Поява змія-спокусника наводить на думку, що за цим стоїть зовсім інша історія, про яку не сказано жодного слова в перших двох розділах книги Буття. (Хоч натяки є. Де саме?). Аби краще зрозуміти, що ж відбулося, людям необхідне було додаткове відкриття. І свого часу Бог дав його.

Одним з найсумніших наслідків життя в сучасному світі стала тенденція применшувати реальність сатани, зробивши його просто символом зла. Вважається безглуздим буквально вірити в існування злої істоти. Популярна культура сприяла тому, що в думках безлічі людей сатана перетворився не на що інше, як на персонаж голлівудських фільмів. Зрозуміло, потаємність завжди була улюбленим методом сатани. В Едемському саду він сховався під маскою змія, а сьогодні використовує більш витончені методи. Проте, як би він не діяв, наслідки однакові: люди вірять омані, ставлячи під загрозу власну вічну долю.

Спочатку, як говориться в Біблії, диявола не було, а був осяйний херувим Люцифер, який займав дуже високе місце в небесній ієрархії, поступаючись лише Христу. І ось у сердці Люцифера зароджується заздрість: чому він мусить поступатися Христу? Поступово заздрість заволоділа усім його єством, і він починає підбурювати інших ангелів до повстання, звинувачуючи Бога в несправедливості і деспотизмі. Херувим запевняє ангелів, що справжнє щастя, радість і свободу їм здатний подарувати не Христос, а він, Люцифер. Звичайно, Бог міг миттєво знищити заздрісника, але тоді перед ангелами і жителями інших світів Він виглядав би деспотом, чиє правління засновується не на любові, а на насиллі. І звинувачення Бога в несправедливості, кинуте Люцифером, залишилося б відкритим. Бог міг би змусити усіх служити Йому, але це було б уже не служіння з любові і вдячності, а покірність, викликана страхом. А такого поклоніння Бог не потребує. Господь дав можливість усім світам переконатися в тому, що насправді являє собою Люцифер і до чого призводить викликане ним боговідступництво. Усі повинні були пересвідчитись, що це не волелюбне творіння, яке страждає від несправедливості і якого ніхто не розуміє, а злочинець, котрий приведе усіх, хто йому повірить, до гріха і смерті.

І ось на небі виникає протистояння. Диявол наполегливо працює, схиляючи на свій бік ангелів. А коли на нашій планеті з’являється життя, він в образі змія спокушає перших людей, завойовуючи собі право керувати усією Землею — право, яке належало Адамові.

В книзі Об’явлення (12:7-9) описано заключний етап протистояння на небі: “І сталася на небі війна: Михаїл та Його Ангели вчинили зо змієм війну. Змій воював та його ангели, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить всесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його ангели були скинені”. Ось так аж до Другого приходу Христа дії диявола обмежені планетою Земля, жителі якої піддалися його спокусі.

“Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: “Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?” (Бут. 3:1).

Давньоєврейський вираз перекладений українською мовою як “хитріший над усю польову звірину” не означає, що усі польові звірі були хитрими, а змій — хитріший від усіх (як це можна зрозуміти з деяких українських і російських перекладів). У створеному Богом досконалому світі не було лукавства і хитрощів. Більш точний переклад фрази з давньоєврейської – “був хитрим серед усієї польової звірини”.

Змій заговорив людською мовою! Це був перший обман диявола на землі! Перша підробка! Змії, як колись, так і тепер, не можуть говорити людською мовою, бо це прерогатива виключно людини. І ця підробка призвела до гріхопадіння!

Коли наш Спаситель вознісся на небо, апостоли одержали дар Святого Духа і заговорили різними мовами, що дало їм змогу донести благу вістку іншим народам. Завдяки цьому молода християнська Церква зростала і міцніла (Дії 2:10,11). Справжні Божі дари проявляються в середовищі людей, які мають бажання виконувати Його волю — Його Святий Закон (1 Івана 2:3-4, Івана 14:15).

Більшість людей помилково вважає, що тільки Бог може зробити чудо чи дати дар говорити мовами. Так, справжній дар чи чудо походять від Бога. Але сатана чинить підробки, завдяки яким прихиляє на свій бік людей і заволодіває їхньою свідомістю ( 2 Солун. 2:9-10). Останній час перед приходом Христа буде відзначатися особливим проявом чудодійних сил не лише в Церкві, а й поза нею: “І я бачив, що виходили з уст змія, і з уст звірини, і з уст неправдивого пророка три духи нечисті,  як жаби…” (Об’явл. 16:13). Досліджуючи історію нашої планети та історію Церкви, кожна людина може дізнатись, що саме об’єднує в єдиний союз ці диявольські неправдиві чудеса.

На звабливі слова спокусника Єва відповіла: “З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю, – Бог сказав: “Не їжте з нього, і не доторкайтесь до нього, – щоб вам не померти. І сказав змій до жінки: “Умерти — не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро  зло”.

Скуштувавши плід з цього дерева, запевняв змій, Адам і Єва зможуть проникнути у вищі сфери буття; осягнути ще більші знання. Адже й він скуштував заборонений плід і завдяки цьому отримав дар мови. Так підступно ошуканець натякав на те, що Господь приховав ці плоди від них через ревнощі, щоб вони не стали рівними Йому, саме через дивні властивості цих плодів наділяти мудрістю та силою Бог заборонив не лише куштувати їх, а й навіть торкатися до них. Ніби мимохідь спокусник зауважив, що божественне застереження дане тільки на словах; мета його — налякати їх. Хіба могли вони померти? Чи ж не споживали вони плодів від дерева життя? Бог намагався лише перешкодити їм досягти вищого рівня розвитку й стати щасливішими. 

Саме так діє сатана від днів Адама і до теперішнього часу, і його зусилля мають великий успіх. Він спокушає людей з недовірою ставитися до Божої любові та піддавати сумніву Його мудрість. Він постійно намагається викликати в них гріховну, нездорову цікавість, невгамовне бажання проникнути в таємниці божественної мудрості та сили. Для багатьох людей, котрі докладають зусиль, аби дослідити те, що Бог вважав за потрібне приховати, залишаються непоміченими відкриті Ним істини, суттєво важливі для спасіння. Сатана спокушає людей до непослуху, примушуючи їх думати, що саме це відкриває їм шлях до чудового світу знань. Однак усе це — омана. Окрилені надіями на прогрес, люди, нехтуючи Божими вимогами, стають на шлях, що призводить до виродження й смерті.

Порівнюючи діалог змія та Єви з описом умов життя в раю в 2-му розділі книги Буття, неважко зауважити явне спотворення дійсності з боку змія. Доказом цього є питання про заборону їсти плоди усіх дерев (порівняйте Бут. 2:16). Таким чином, сатана намагався посіяти сумнів у любові Бога до Свого творіння і зобразити Його жорстоким, що обмежує свободу особистості. Коли ж Єва дає заперечну відповідь, диявол виголошує прямий обман: “Умерти — не вмрете!”. На івриті ця фраза звучить однозначно “Ло мот темутун”, що можна перекласти як “ні в якому разі не вмрете”.

Дивно, що Єва прислухається до слів диявола і вірить їм більше, ніж словам Бога (порівняйте Бут. 2:17 з Бут. 3:6). Слід звернути увагу на основний мотив, який спонукає Єву до порушення Божої волі: “… ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро і зло”. Бути “як Бог”, бути незалежним від Творця, ігнорувати Його закон, відкидати Його авторитет — ось основна ідея гріха, ось гасло оманливої свободи.

Хоч сьогодні слово “незалежність” є популярним, однак, незважаючи на усю його привабливість, повної незалежності ніколи бути не може: діти повністю залежать від своїх батьків, і ніхто не вважає це ненормальним; одна людина потребує спілкування з іншою, і без цього не може жити; все живе залежить від сонячного світла, повітря, води, і ніхто не думає, що є щось порочне в цій залежності. Всі творіння (в тому числі й людина) залежать від свого Творця — такий закон вселенської любові.

Цікаво, що один з напрямів, яким людство крокує в пошуках незалежнсті від Бог, на перший погляд, може здивувати багатьох. Це — релігія. Системи поклоніння настільки перенасичені правилами, обрядами і вимогами, що не залишилось потреби в Самому Бозі. Це стосується таких світових релігій, як іслам, юдаїзм, буддизм і навіть деяких версій християнства. У всіх цих релігіях людина може отримати задоволення від дотримання встановлених правил і обрядів, тим самим стаючи все більше незалежною від Бога. Саме тому щирі релігійні люди іноді такі повільні в сприйнятті Євангелія, яке приносить благодать, котру неможливо заслужити.

Ще одним шляхом, котрим іде людство для досягнення своєї незалежності від Бога, є накопичення грошових капіталів і матеріальних благ. 

Хитрий ворог упродовж тисячоліть набув неабиякої майстерності в тому, щоб впіймати в свої сіті якнайбільше людей, заманюючи їх земними цінностями.

В одній книзі розповідається про африканського мисливця, який вигадав геніальний і безвідмовний спосіб ловлення мавп. Знайшовши місце, де найчастіше збираються ці тварини, він закопував у землю горщики з вузькою і довгою шийкою, але так, що було видно лише вузький отвір. До горщиків він насипав по жмені рису та ягід,якими люблять ласувати мавпи. Після цього мисливець ховався.

Цікаві від природи мавпи підходили ближче і розглядали горщики. Помічаючи в горщиках ще й залишені ласощі, вони просовували руку в середину посудини і жадібно горнули їжу в жменю. Проте шийка глечика була надто вузька, і наповнений їжею кулак витягнути з посуду неможливо.

Цього моменту якраз і чекав мисливець. Він кидався зі своєї засідки на мавп, які ставали для нього легкою здобиччю. Мавпам навіть на гадку не спадало розкрити доллоню і висипати їжу, щоб звільнитися з пастки.

Я в жодному разі не хотів образити чиїсь почуття, розповідаючи цю історію. Але чи завжди ми пам’ятаємо, що на кожного з нас полює найхитріший і найпідступніший мисливець у всесвіті? Невидимий мисливець, “що панує у повітрі” (Ефес. 2:2), мисливець вишуканий і усміхнений, дуже діяльний і винахідливий. Він маскує свої пастки в шиарних машинах, багатокімнатних квартирах і будинках, яскравих журналах, телевізійних екранах і просто на вулицях. І його легкою здобиччю стають люди зі стиснутими долонями і згаслими серцями.

Чи не марнуємо ми свого життя, боячись розтулити свої долоні і випустити з них те, що здається нам необхідним і дорогим, а насправді є марнотою. Не забуваймо, що сказав Ісус: “Не лякайтеся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство. Продавайте достатки свої та милостиню подавайте. Робіть калитки собі не старіючі, – невичерпний скарб той у небі, куди не закрадаються злодій, і міль де не точить. Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше!” (Луки 12:32-34).

Прагнення бути незалежним від Бога відрізняє людей від істинних Божих творінь, котрі самі по собі є демонстрацією безумовної залежості від Творця. Жодне з небесних тіл не має й крихти бажання бути незалежним. Сонце знає, коли йому сходити і заходити: “І місяця Він учинив для означення часу, сонце знає свій захід” (Псал. 104:19).

Як би не бушували стихії, вони завжди коряться Богові. Те саме стосується і тваринного світу. Не дивно, що бунтівна людина часом почувається самотньою у світі, який живе в безумовній залежності від свого Творця.

Єдиний вихід — назад до залежності. Своїм Хрестом Ісус прийняв повне покарання за наші гріхи і тим самим зробив можливим те, що Бог може простити нам гріхи без усякого компромісу зі Своєю справедливістю. Прийнявши людську подобу, Ісус уособився з нашим незалежним, егоцентричним “я”, котре панує в житті кожної грішної людини. В Ісусі цей бунтівник був умертвлений. І для того, щоб стати учнем Ісуса, кожен з нас повинен скористатися цим подвійним цілющим засобом. По-перше, ми повинні переконатися, що через покаяння і віру всі наші гріхи прощені. По-друге, ми повинні погодитися зі смертним вироком, винесеним нашму бунтарському незалежному “его”. 

Білик Андрій Дмитрович — член Спілки християнських письменників України, член Національної Спілки журналістів України. Народився 20 травня 1959 року в місті Івано-Франківську, в сім’ї військовослужбовця. Навчався в середній школі №7. З 1978 по 1980 рік проходив службу в збройних силах Радянського Союзу. В 1984 р. поступив до Одеської духовної семінарії, яку не закінчив. У 1986 році служив у сформованому Міністерством внутрішніх справ протипожежному батальоні, у складі якого брав участь в ліквідації аварії на ЧАЕС. У 2000-2006 роках навчався на теологічному факультеті Буковинського Біблійного інституту. У 2000 році став членом Церкви Християн Адвентистів Сьомого Дня. 

Разом з дружиною Оксаною Йосипівною, вчителем історії, виховують сина Андрійка.

Автор багатьох книг та статей на релігійні теми:

  • Роздуми про духовне життя у двох томах;
  • Біблійні жінки;
  • На шляху до Ніневії. 

Замовлення книг: bohdan-books.com

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21