Андрій Білик. На шляху до Ніневії. Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2018

Андрій Білик. На шляху до Ніневії. Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2018

Білик Андрій Дмитрович — член Спілки християнських письменників України, член Національної Спілки журналістів України. Народився 20 травня 1959 року в місті Івано-Франківську, в сім’ї військовослужбовця. Навчався в середній школі №7. З 1978 по 1980 рік проходив службу в збройних силах Радянського Союзу. В 1984 р. поступив до Одеської духовної семінарії, яку не закінчив. У 1986 році служив у сформованому Міністерством внутрішніх справ протипожежному батальйоні, у складі якого брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. У 2000-2006 роках навчався на теологічному факультеті Буковинського біблійного інституту. У 2000 році став членом Церкви адвентистів сьомого дня. 

Разом з дружиною Оксаною Йосипівною, вчителем історії, виховують сина Андрійка.

Автор багатьох книг та статей на релігійні теми:

  1. Роздуми про духовне життя у двох томах;
  2. Біблійні жінки;
  3. На шляху до Ніневії. 

Представляємо Вашій увазі його книгу “На шляху до Ніневії. На основі книги пророка Йони.” 

Автор у цій праці (як і в попередніх книгах) дотримується принципу на “полотні” і в “рамках” загальної біблійної картини багато часу приділяє висновкам, які певним чином стосуються сучасних читачів, особливо молодих людей, що робить твір не лише цікавим,а й повчальним. Так, наприклад, на фоні подій, які відбувались в ассирійській Ніневії читач розкриє для себе такі теми, як ухиляння від свого прямого обов’язку, Божа милість і любов як до ворожих Богові народів, так і окремих людей. 

Рекомендовано для викладачів та студентів вищих навчальних закладів гуманітарного профілю, а також усіх, хто цікавиться Біблією. 

Передмова

Чергову працю Андрія Білика з дослідження книги пророка Йони за своїми стилістичними ознаками можна розглядати як новий жанр в літературній діяльності після жіночих біблійних сюжетів. Цікаво, що в цій книзі відсутні жіночі персонажі, хоча саме існування пророка свідчить, що у нього була матір, що йому має бути зрозумілою материнська доля і доля її дітей серед 120 тис. населення міста. Невідомо, чи була в нього дружина, адже біблійні пророки і навіть апостоли не спішать про них розповідати. Можливо цей факт слід пояснити культурою ізраїльського суспільства. Навіть про Мойсеєву дружину відомо небагато. Доцільно поставити запитання: а чи не тому у вчинках і поведінці Йони надто вже виявляється жорстокість?!

Як би там не було, але автор і в цій праці традиційно (як і в попередніх книгах) дотримується принципу: на “полотні” і в “рамках” загальної біблійної картини багато часу приділяє висновкам, які певним чином стосуються сучасних читачів, особливо молодих людей, що робить твір не лише цікавим, а й повчальним. Так, наприклад, на фоні подій, що відбувались в ассирійській Ніневії і відношенні пророка Йони до Божого доручення, читач розкриє для себе такі теми, як ухиляння від свого прямого обов’язку, Божа милість і любов як до ворожих Богові народів, так і до окремих людей. Читач дізнається, чи може риба проковтнути людину, яка пробула в череві кита три доби; який має бути піст і навіть що означає число “40” в біблійній нумерології.

Нам же залишається побажати члену Спілки християнських письменників України, Андрію Білику, доброго здоров’я, мудрості, натхнення і Божих благословінь в осягненні нових вершин у літературному служінні. 

Микола Жукалюк, пастор, церковний історик і християнський письменник

Від автора

Багато людей стверджують, що читають статті “Від автора” і “Передмова” після того, як прочитають книжку. І то лише у тому випадку, якщо вона їм сподобалась. Отже, якщо ви читаєте ці рядки — значить ви зацікавились тим, про що я хотів розповісти.

Насаперед хочу наголосити, що ця книга формувалася роками, впродовж яких я знову і знову повертався до неї. Цікавився матеріалом про пророка Йону з різномантних джерел.

Відомо, що перша частина Біблії (Старий Завіт) складається переважно із життєнарисів пророків та їхніх вісток. Ісая, Єремія і Єзекіїль вважаються “великими” пророками,а Йона належить до “малих” пророків, книгами яких і завершується Старий Завіт.

Можливо, хтось може подумати, що дванадцять малих пророків не так вже й важливі, як великі, але в даному випадку варто переглянути своє традиційне розуміння “великого” і “малого”. Ці пророки називаються малими не тому, що вони не менш важливі, ніж великі, а лише тому, що їхні книги значно коротші, ніж інших авторів Старого Завіту.

Аналізуючи книги цих пророків, можна зауважити, що в них міститься незначна інформація щодо самих пророків або їх діянь. Ми можемо дізнатись лише їх імена, звідки вони походять, дещо про батьків і все. Що ж стосується самого Йони, то його досвід становить основний зміст у книзі, хоч нам мало що відомо про його походження. Для малих пророків це швидше виняток, ніж правило.

Звичайно, кожна людина, яка будь-коли читала Біблію, зачувши ім’я Йони, одразу згадує, як його проковтула риба. Атеїсти колись любили насміхатись над віруючими: “Невже ви вірите у те, що велика риба могла проковтнути якогось чоловіка, який три доби провів у її шлунку і знову був викинутий на берег живим?”

 – Звісно, віримо, – відповідали ті, – адже історія Йони записана в Біблії, а Біблія — Боже Слово; отже, розповідь про Йону — частина цього Слова.

Ми віримо : “Усе Писання богонатхненне й корисне для навчання, для докору, для виправлення, для виховання в праведності” ( 2 Тим. 3:16). “Усе Писання” – у тому числі й книга Йони, тобто розповідь про нелухняного пророка, який став “наживкою” для риби. 

Незважаючи на слова Писання, навіть деякі вчені важають книгу Йони міфом, притчею, цікавою історією, що відображає певну богословську ідею, і не більше. Але вчені також можуть помилятися. Книга Йони була включена в канон, і, як ми побачимо далі, для цього існували вагомі причини. 

Варто наголосити: єврейські перекази вважають Йону учнем пророка Єлисея, який отримав виховання в тих пророчих школах, які були засновані Іллею (2Цар. 2:2-6; 2Цар. 9:1-8); припускають, що Йона був тим юнаком, якого Єлисей послав, аби той помазав на царство Єгуя ( 2 Цар. 9:1-11). 

За іншим переказом, про якого згадує блаж. Ієронім, пророк Йона був сином сарептської вдовиці, якого воскресив пророк Ілля ( 1 Цар. 17:17-23). Отож, дані перекази встановлюють зв’язок між Йоною і великими ізраїльськими пророками — Іллею та Єлисеєм. 

Навіть більше, стародавній історик Йосиф Флавій, переказуючи зміст книги Йони в “Юдейских Старожитностях” (ІХ кн. ІІ розд), вважає описану історію правдивою.

Попри дивовижні події, Книга пророка Йони сповнена важливими Божими вістками щодо упередженості, співчуття, розлюченості, послуху, благодаті і нашої (кожного зокрема) місії серед людей нашого світу. 

“Крім самої Книги пророка Йони, єдина згадка про Йону, сина Амітая, в Біблії зустрічається у другій книзі Царів 14:25, де сказано, що Йона пророкував про розширення території Ізраїлю в часи правління Єровоама ІІ. Це дозволяє датувати служіння Йони приблизно серединою восьмого століття до Р.Х., коли Ассирія та її столиця Ніневія являли собою серйозну загрозу для сусідів і активно з ними ворогували; хоча події відбувались за ціле покоління до того, як ассирійський цар Салманасар підкорив північне царство Ізраїлю у 772 р. до н.е., і Сеннахірім розорив частину Юдеї у 701 р. до н.е.”

Проте точно сказати, ким і коли були записані події з життя пророка Йони, неможливо. Можливо, це зробив сам пророк, і, якщо так, то це означає, що Йона став смиренною людиною, а Божі уроки після подій у Ніневії принесли гідний плід у його характері.

Досліджуючи книгу пророка Йони, читач неодмінно зрозуміє, що Бог передає і нам через неї важливу звістку, яка й через тисячі років залишатиметься нагальною.

1. Господнє доручення

Господь не робить нічого, не об’явивши намисли Свої Своїм слугам-пророкам (Амоса 3:7)

“Слово Господнє надійшло до Йони, сина Амітая: “Встань, іди в Ніневію, оте велике місто, і проповідуй проти нього, бо злоба їхня піднялася до Мене”(Йони 1:1,2).

Отже, згідно з цим текстом пророк Йона був сином Амітая, а значить походив з Ізраїльського племені Завулона. (І.Нав. 19:13-16). Жив він у місті Гат-Хефері (2 Цар. 14:25), за шість кілометрів на північ від Назарета. Дослідники пов’язують його ім’я з Єровоамом ІІ, який став царем у 835-му році до Н.Х. і займав Ізраїльський престол 41 рік (2 Цар. 14:23).

“У єврейському оригіналі книга пророка Йони починається фразою, котра часто перекладається, як “і було…”, “і сталося…”. Різні переклади не завжди передають значення цього єврейського специфічного вислову (наприклад, в перекладі короля Якова в книзі Йони просто використовується слово “тоді”, “у той час”), але в Старому Завіті подібний вислів завжди вживається перед початком історичної розповіді. Наявність цієї фрази вказує на два фактори: по-перше, наступні події є продовженням тих, що вже відбулися; по-друге, ці події достовірні. Отже, цей короткий єврейський вислів показує, що автор оповіді має намір описати реальні події.

Таким чином, автор книги Йони дає зрозуміти, що це достовірний біблійний літопис. У даному випадку маємо справу не з казкою чи легендою, не з притчею чи алегорією, а зі Словом Господа. А такий вступ ще більше переконує в тому, що наступна розповідь — не вигадана Йоною, а є дорученням Бога.

Поміркуйте над значенням вищезгаданих слів. Бог, Творець Всесвіту, Володар усього існуючого, спілкується з людською істотою — крихітною часточкою на планеті Земля, яка своєю чергою є крихітною крапкою галактики, а та — ніщо інше, як — крихітна часточка Всесвіту…

Довжина Всесвіту, за останніми даними науки, складає понад 20 мільярдів світлових років. Це означає: якщо б ми пересувалися зі швидкістю світла (300 тис.км. за секунду), то нам потрібно було б 20 мільярдів років, щоб перетнути Всесвіт від краю до краю. А що за ним? На це питання наука (на відміну від Біблії), відповіді не дає.

І ось Творець безмежного космосу, Котрий підтримує Всесвіт Своєю силою, вступає в розмову з окремою людиною і дає їй доручення — вістку, яку вона має передати іншим людським істотам.

Можливо, хтось вважає, що його життя не має жодного значення і до нього нікому немає діла. Але книга Йони (як і все Писання) відкриває дивовижний образ Бога, Який не лише знає нас, але й готовий спілкуватися з нами. Він нахиляється через безкрайній космічний простір, аби потурбуватися долею кожного з нас.

Відвідавши вперше Національний музей “Чорнобиль”, я був приємно здивований, коли науковий директор музею, Анна Королевська, побачивши мене, одразу назвала моє прізвище та ім’я. Вияляється, що перш ніж вписати прізвище ліквідатора аварії на ЧАЕС у “Книгу пам’яті”, вона не лише детально вивчає його дані, але й ніби “пропускає” всю інформацію про людину крізь себе. Невідомо скільки сотень ліквідаторів вона таким чином запам’ятала і знає особисто, хоча знаємо, що для людини це не так просто зробити. Що ж у такому разі можна сказати про Бога, у книзі Якого записані усі мешканці Всесвіту?

Спробуймо поміркувати хоча б над тим, що Бог знає кожного з нас (як і усіх наших предків), на ім’я. Йому відоме наше походження. Він знав, що Йона — син Амітая; коли Бог кличе людей, Він не просто говорить їм: “Ей, ти!”. Він знає кожного по імені!

Саме така віра в біблійного Бога допомагає нам зрозуміти власну гідність. Сучасна філософська течія під назвою “екзистенціалізм” проголошує крайній індивідуалізм, стверджуючи, що в житті немає вищого змісту. Екзистенціалісти наполягають на тому, що людське життя беззмістовне й абсурдне, однак християни з цим не згідні. Ми віримо, що Господар неба і землі не лише дарує кожній людині життя, а й турбується про нас, знаючи усіх по імені!

“А вам усе волосся на голові пораховане” (Матв. 10:30). Книга Йони свідчить: Бог, хоча і не видимий для нас, проте близький до Свого творіння. Більше того, Його поінформованість щодо нас — людських істот — носить особистісний характер і включає усі подробиці. Бог знає про людину такі деталі, на які ми, в процесі пізнання інших людей, навіть не звертаємо уваги.

Це дивовижна риса характеру біблійного Бога. Вона відкриває незрівнянну можливість зрозуміти Його ставлення до людини. Коли Господь звертається до неї, Він не говорить: “Ей, ти!”. Вінприходить до неї, володіючи потаємними знаннями про те, ким вона є, який у неї внутрішній світ і зовнішє поводження. Отже, Бог знав Йону як особистість, а не певну часточку в морі людських істот.

Як бачимо, Бог знає не лише людей, але й місця їхнього проживання. І це природно, тому що люди, яких Бог любить і за котрих у визначений час помер, живуть у певному місці, і здебільшого конкретні обставини їхнього життя прямо пов’язані з місцем їхнього проживання. Бог знає назви всіх населених пунктів і Йому відомо, що там відбувається. Він турбується не матеріальними будинками, вулицями, але конкретно тими, хто ці будинки будував і мешкає в них.

Дослідники стверджують: щоб виконати Боже доручення, Йона повинен був вирушити в далеку подорож через пустелю і пройти пішки близько 1200 кілометрів. Однак його лякала не стільки велика відстань, скільки саме місто Ніневія. 

Придбати книгу тут

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21