Библейское учение о происхождении зла

Библейское учение о происхождении зла

Библия говорит нам, что зло зародилось на небесах. За исключением ряда философов, ученых и христианских исследователей, которые считают зло волей Бога либо иллюзией, люди признают мрачный и неумолимый факт существования зла во вселенной. Действительно, его присутствие является самой ошеломляющей проблемой в философии и богословии. Эта проблема возникает из-за невозможности сочетать идею зла с концепцией благого, милосердного, любящего и всемогущего Бога.

В попытках разрешить проблему зла и оправдать благость и всемогущество Бога людьми были созданы несколько теорий. Но разрешить этот конфликт возможно только, опираясь на Библию. Именно эта книга дает нам представление что такое зло и кто является его причиной. И если все научные теории, пытающиеся оправдать Бога и разрешить проблему зла на земле, основываются только на взаимоотношениях Бога и человека, то Библия говорит нам, что есть третья сила, весьма влиятельная на нашей планете. Именно на ней и лежит ответственность за все беды.

Бог управляет всем происходящим. У Него есть план в отношении всего мироздания и на все времена, и Он постоянно действует, осуществляя этот Свой благой замысел. Но на Его работу падает черная тень: проблема зла.

«Дэвид Юм кратко сформулировал ее следующим образом: «Желает ли Он предотвратить зло, хотя и не может? Тогда Он бессилен. Может ли Он, хотя и не желает? Тогда Он зол. Или же Он и может, и желает – тогда откуда зло?1».

Если Бог велик, Он способен предотвратить всякое зло. А если Бог благ, Он не может желать, чтобы зло происходило. Но вокруг нас существует вполне очевидное зло. Таким образом, проблему зла можно понимать как противоречие, в котором задействованы три идеи: Божьего могущества, Божьей благости и присутствия зла в мире. Здравый смысл вроде бы говорит нам, что все эти три идеи не могут быть истинными одновременно.

В рамках этой проблемы существует два типа зла. С одной стороны, существует то, что обычно называется естественным или природным злом. Это зло, которое не подразумевает участия человеческой воли и человеческого действия, но действует против интересов человека. Это разрушительные стихийные бедствия: ураганы, землетрясения, торнадо, извержения вулканов и тому подобное. Эти катастрофические события приводят к гибели людей и наносят ущерб их собственности. Кроме того, большие страдания и гибель людей вызываются такими болезнями, как рак, сердечно-сосудистые заболевания и множеством других.

«Другой тип зла называют моральным злом. Это те виды зла, источником которых является выбор и действия свободных в нравственном отношении людей. Здесь мы видим войны, преступления, жестокость, дискриминацию и столь многочисленные виды несправедливости, что их просто невозможно перечислить2».

Если моральное зло можно возложить на проявление собственной свободной воли человека, то от проявления природных, естественных видов зла уклониться невозможно. Они как будто бы присущи сотворенному Богом миру.

В религиозной форме проблема зла обычно встает тогда, когда какой-то конкретный аспект опыта и переживаний человека приводит к возникновению сомнений в величии или благости Бога, следовательно – к угрозе отношениям между верующим и Богом. Мы видим, что последствия этой проблемы могут дойти вплоть до полного отречения благого и всемогущего Бога. Поэтому, как сказал Элвин Плантинга, человек, для которого некое конкретное зло представляет затруднение религиозного характера, нуждается особо в пастырском попечении. Со временем в богословской практике проблема зла получила название теодицея.

Теодице́я (новолат. theodicea – богооправдание от греч. θεός, «бог» + греч. δίκη, «право, справедливость») – совокупность религиозно-философских доктрин, призванных оправдать управление Вселенной добрым Богом, несмотря на наличие в мире зла. Термин введён Лейбницем в 1710 году. Со временем начал употребляться в светском значении «оправдания власти».

В политеизме ответственность за существование мирового зла возлагается на борьбу космических сил или всевозможных богов. Однако в собственном смысле этого слова проблема теодицеи проявляется в религиях теистического типа. Здесь Бог осмысливается как Абсолют, и Он оказывается последней инстанцией, несущей всю полноту ответственности за свое творение.

В контексте христианства, где уже на достаточно раннем периоде остро обозначилась эта проблема, теодицея оформляется в XVII–XVIII вв. Употребление термина «теодицея» закрепляется после появления трактата Лейбница «Опыт теодицеи о благости Бога, свободе человека и происхождении зла» (1710), где он защищал идею справедливости Бога, несмотря на существование зла. В русской литературе помимо известных работ Льва Толстого, опыт православной теодицеи представлен наиболее широко в труде знаменитого математика, философа-богослова, священника Павла Флоренского «Столп и утверждение Истины».

В рамках проблемы «оправдания Бога» богословами и философами были предложены несколько путей решения. «По большей части предлагаемые решения направлены на снижение остроты проблемы посредством видоизменения одного или более из тех трех элементов, сочетание которых и приводит к дилемме: величия Бога, Его благости и наличия зла3».

Первый путь – ограничение Бога в Его всемогуществе. Эти идеи пришли в христианство из греческой философии и приняли форму дуализма. Дуализм предполагает, что в мире есть не один, а два основных принципа или начала. Наряду с Богом существует также и сила зла. Это не сотворенная, а существовавшая всегда сила. Между Богом и этой злобной силой идет борьба с неясным конечным исходом. Бог старается победить зло, и Он победил бы его, если бы мог, но Он просто не может этого сделать. На ранних этапах становления богословия таких взглядов придерживался Августин.

«В XX веке пример подобного финитизма (учения об ограниченности Бога) дал Эдгар Ш. Брайтман, в течение многих лет преподававший философию в Бостонском университете. Он был ведущим представителем направления, известного как персонализм или личностный идеализм. Для решения проблемы зла он разработал концепцию ограниченного Бога. Бог Брайтмана – это личное сознание, существующее вечно; вечно активная, деятельная воля. Бог этот работает с «данностью». «Данность» отчасти состоит из вечных, несотворенных законов разума – логики, математических уравнений и платоновских идей. Она состоит также из вечных и несотворенных процессов нерационального сознания, которое демонстрирует все первичные, основные свойства чувственных объектов, беспорядочные импульсы и желания, такие переживания, как боль и страдание, формы пространства и времени, а также все то в Боге, что является источником иррационального зла». Они вечны для Бога. Они не являются продуктом воли или творческой деятельности4». Фактически для исполнения Божьей воли существуют ограничения.

Из утверждений Брайтмана можно сделать вывод, что Бог работает уже целую вечность, но так и не добился успеха в преодолении зла. Если это так, то какие у нас есть основания предполагать, что когда-нибудь в будущем Он преуспеет в том, чего не смог сделать к настоящему моменту? Он может уверять нас, что победа достанется Ему, но, будучи ограниченным в Своем могуществе, Он может и проиграть. Поэтому финитизм Брайтмана решает не проблему существования зла, а проблему проблемы зла. Иначе говоря, он дает объяснение причины существования зла, но не предлагает нам реальной убежденности, что зло в конечном итоге будет побеждено. Такой подход противоречит библейскому учению, поэтому не может претендовать на истину.

Второй путь – это внесение изменений в идею Божьей благости. Эту идею начал развивать Гордон Кларк. Для утверждения того, что Бог – причина всего, в том числе человеческих поступков, он без колебаний использует термин «детерминизм» – учение о взаимосвязи происходящих процессов и явлений. Кларк говорит, что все происходящие в мире события, включая ход человеческой жизни, определены Богом. «Он даже пишет: «Я хочу откровенно и категорично заявить, что если человек, напившись пьяным, застрелил членов своей семьи, то на это была воля Божья5».

Получается, что Бог является причиной греха. Бог – единственная конечная причина всего. Нет абсолютно ничего от Него независимого. Только Он – вечное существо. Только Он всемогущ. Только Он независим и полновластен. Это не означает, что Бог – инициатор греха. Бог не совершает греха, грех совершается людьми, а Бог Своей волей решает, чтобы грех произошел. И если грех есть нарушение Божьего Закона, то получается, что Бог стоит выше собственного Закона. И вообще, над Богом нет закона, который запрещал бы Ему принимать решения о совершении греховных поступков.

Кларк, по сути, вывел новую формулу благости: все происходящее – от Бога. Все исходящее от Бога – благо. Значит все происходящее – благо.

Но и эта формула противоречит Библии, где Иисус четко говорит, что пришел не нарушить Закон, но исполнить, также и потому, что не раскрывает великую благость Бога. «Смерть Христа была таким совершенно благим действием с Его стороны отчасти и потому, что хотя Он не был никому подотчетен и не был бы (по сути и не мог быть) наказан за уклонение от распятия, Он тем не менее пожертвовал Своей жизнью6».

С позицией Гордона Кларка очень схожи современные представления, что Бог использует зло во благо мира. Человек должен испытать на себе грех и зло, чтобы понять и оценить добро и Божью благость.

Еще один путь решения проблемы зла заключается в отрицании реальности зла, в результате чего становится ненужным объяснение возможности его сосуществования со всемогущим и благим Богом. Сторонники этого пути говорят: «Зло не имеет реальности. Это не личность, не место и не вещь, но просто верование, иллюзия материального ума и чувства».

Но эта позиция не изгоняет зло полностью. Представим, что болезни не существует, что это только иллюзия, тогда почему человек испытывает настоящую боль? Поэтому, хотя существование зла более не является проблемой, остается проблема иллюзии зла. Таким образом, проблема изменила свою форму, но осталась неразрешенной.

Все эти решения предлагаются без учета библейского понимания проблемы зла. И основываются на отношениях «Бог и человек». Тогда как Священное Писание показывает, что помимо Бога и человека существует еще третья сила, отвечающая за зло. Именно эта третья сила очень не хочет, чтобы о ней говорили, поэтому многие люди до сих пор считают Бога причиной всякого зла.

Самое первое повествование, имеющее отношение к проблеме зла, мы находим в третьей главе Книги Бытие. Вот что мы читаем: «Змей был хитрее всех зверей полевых, которых создал Господь Бог. И сказал змей жене: подлинно ли сказал Бог: не ешьте ни от какого дерева в раю? И сказала жена змею: плоды с дерев мы можем есть, только плодов дерева, которое среди рая, сказал Бог, не ешьте их и не прикасайтесь к ним, чтобы вам не умереть. И сказал змей жене: нет, не умрете, но знает Бог, что в день, в который вы вкусите их, откроются глаза ваши, и вы будете, как боги, знающие добро и зло7».

Конец этой истории всем хорошо известен: ослушавшись Бога, человек совершил первый в истории грех и стал его рабом. В этот момент в мир вошла смерть.

Следует вернуться немного назад, чтобы понять, о каком непослушании идет речь. «И заповедал Господь Бог человеку, говоря: от всякого дерева в саду ты будешь есть, а от дерева познания добра и зла не ешь от него, ибо в день, в который ты вкусишь от него, смертью умрешь8». «В таких словах Бог, по сути, проговаривает человеку условия его безопасности и самой жизни. В контексте третьей главы Книги Бытие становится понятным, что Бог предупреждает людей о возможной встрече с таинственным искусителем9». Библия говорит нам, пусть и довольно скупо, что это дьявол (с греч. «клеветник»). В Евангелие от Иоанна 8:44 дается характеристика этого существа: «Ваш отец диавол; и вы хотите исполнять похоти отца вашего. Он был человекоубийца от начала и не устоял в истине, ибо нет в нем истины. Когда говорит он ложь, говорит свое, ибо он лжец и отец лжи». А в первом послании Апостола Иоанна 3:8 говорится откуда появился грех: «Кто делает грех, тот от диавола, потому что сначала диавол согрешил. Для сего-то и явился Сын Божий, чтобы разрушить дела диавола».

Из Библии следует, что зло началось в ангельском мире. И дьявол тоже является ангелом, который решил поступать вопреки воле Бога, став в результате падшим ангелом.

В драматическом прологе к Книге Иова приоткрывается завеса над тайной великой борьбы между добром и злом, между Христом и дьяволом, или сатаной (от еврейского – противник). «Дьявол (сатана) до поры до времени пользуется некой властью для искушения людей. Он чувствует себя хозяином здесь, на земле, он – князь этого мира. Именно он и является виновником человеческого горя и страданий, если следовать логике этой древней книги. Многострадальный Иов пережил страшные испытания в своей жизни по той причине, что в его жизнь вмешался сатана. Эта роковая полоса в жизни Иова – не что иное, как проблема теодицеи на уровне отдельно взятой личности10».

Естественным становится вопрос – как же могло зародиться зло в совершенном ангеле? Ответом здесь может служить понимание характера Бога. Он создал существ, свободных в выборе. Потому что без свободы никакое существо не может реализовать себя в полной мере. И сатана сделал свой выбор – противиться Божьей любви, благости и справедливости. Откуда у него возникло это желание, мы не знаем. Это «великая тайна беззакония». Но Библия несколько раз упоминает, что причиной всему является гордыня.

«Сын человеческий! плачь о царе Тирском и скажи ему: так говорит Господь Бог: ты печать совершенства, полнота мудрости и венец красоты. Ты находился в Едеме, в саду Божием; твои одежды были украшены всякими драгоценными камнями; рубин, топаз и алмаз, хризолит, оникс, яспис, сапфир, карбункул и изумруд и золото, все, искусно усаженное у тебя в гнездышках и нанизанное на тебе, приготовлено было в день сотворения твоего. Ты был помазанным херувимом, чтобы осенять, и Я поставил тебя на то; ты был на святой горе Божией, ходил среди огнистых камней. Ты совершен был в путях твоих со дня сотворения твоего, доколе не нашлось в тебе беззакония. От обширности торговли твоей внутреннее твое исполнилось неправды, и ты согрешил; и Я низвергнул тебя, как нечистого, с горы Божией, изгнал тебя, херувим осеняющий, из среды огнистых камней. От красоты твоей возгордилось сердце твое, от тщеславия твоего ты погубил мудрость твою; за то Я повергну тебя на землю, перед царями отдам тебя на позор11».

Ту же картину рисует и пророк Исаия: «Как упал ты с неба, денница, сын зари! разбился о землю, попиравший народы. А говорил в сердце своем: «взойду на небо, выше звезд Божиих вознесу престол мой и сяду на горе в сонме богов, на краю севера; взойду на высоты облачные, буду подобен Всевышнему». Но ты низвержен в ад, в глубины преисподней12».

После приведенных стихов уместно дать ответ еще на один вопрос: почему Бог не пресек распространение зла в самом начале? «Ответ, скорее всего, опять же связан с понятием свободы. Мы можем предположить, что Бог допускает возможность злу не только появиться, но и проявить себя в его страшной яви. Означает ли это, что Бог берет на себя ответственность за появление зла? Нет. Это просто означает, что Бог с уважением относится к свободному выбору тех, кому Он эту свободу предоставил. Но мы однозначно можем утверждать, что Бог берет на Себя ответственность за судьбу Своего творения и предлагает решение проблемы зла13». Это решение – Иисус Христос и Его смерть на Голгофском кресте.

В Библии мы встречаем различные методы, которые использует сатана, чтобы избежать ответственности за принесенные последствия своих дел.

Указание на дело сатаны имеются в различных именах, которыми он называется, потому что каждое из имен выражает какое-то качество характера или метод его действий. Как сатана, он сопротивляется, как диавол – клевещет и обвиняет, а как искуситель он пытается соблазнить людей, чтобы они грешили.

«Кроме того, Писание непосредственно разоблачает природу его дела. Говоря в общем, сатана пытается занять место Бога14». Он пользуется различными методами для достижения своих целей. И если после смерти Иисуса Христа он больше не может атаковать Бога, то он нападает на самое высокое творение Бога – человека.

Библия говорит нам о следующих методах сатаны: ложь (Ин.8:44), искушение (Мф.4:1), хищение (Мф.13:19), удручение (2 Кор.12:7), препятствия (1 Фес.2:18), клевета (Откр.12:10), поражение болезнями (Лк.13:16), убийство и поглощение (Ин.8:44), одержимость (Ин.13:27).

Люди не должны оставаться в неведении относительно сатаны и его планов. Только понимание того, что источник всех бед и всякого зала – диавол, способно побудить человека искать защиту от него. И этой защитой служит Иисус Христос, который на кресте победил сатану (Евр.2:14).

Сегодня мир все чаще задает вопрос: где же Бог, когда творятся ужасные вещи – войны, болезни, голод, катастрофы, насилие. Где же присутствие Божье на фоне всего того зла, что ежедневно и ежеминутно творится на нашей планете? Если это происходит, значит виной всему Бог?

«Вот достойный ответ, который нам удалось найти в интернете. Бог был в спасателях, вбегающих в захваченную школу в то время, как большинство людей стремилось ее покинуть. Бог был в добровольцах, предложивших себя в качестве заложников, чтобы только вызволить женщин и детей из рук террористов. Бог был в тех двух мужчинах, которые 70 лестничных пролетов в одной из башен Всемирного торгового центра в США несли на руках прикованную в инвалидной коляске женщину. Бог был в кровоточащих раненых, которые, придя в себя, вставали в очередь, чтобы сдать кровь для детей и взрослых. Бог был в водителях, которые брали незнакомых людей в городе, где произошли теракты, чтобы бесплатно отвезти их домой… Бог был в мужчинах и женщинах, разбирающих груды обломков подъездов домов с единственной надеждой найти живых. Бог в тех героях, большинство из которых никогда не появляются в новостях, чьи истории будут рассказаны только ближайшим друзьям и родственникам, но кто спас чью-то мать, отца, сестру, брата, дочь, сына, мужа, жену, бабушку, дедушку, возлюбленного, коллегу, знакомого или друга лишь одним проявлением доброты, сострадания и смелости15».

Используемая литература

  1. Библия.
  2. Миллард Эриксон. Христианское богословие. Санкт-Петербург: «Библия для всех», 1999.
  3. Евгений Зайцев. Непреходящая истина. Заокский. «Источник жизни». 2011.
  4. Генри Кларенс Тиссен. Лекции по систематическому богословию. СПб. «Логос». 1994.
  5. Александр Мень. История религии: В поисках Пути, Истины и Жизни. В 7 т. Москва. 1992.

Ссылки по тексту

  1. Миллард Эриксон. Христианское богословие. Санкт-Петербург: «Библия для всех», 1999.
  2. Там же.
  3. Миллард Эриксон. Христианское богословие. Санкт-Петербург: «Библия для всех», 1999.
  4. Миллард Эриксон. Христианское богословие. Санкт-Петербург: «Библия для всех», 1999.
  5. Миллард Эриксон. Христианское богословие. Санкт-Петербург: «Библия для всех», 1999.
  6. Миллард Эриксон. Христианское богословие. Санкт-Петербург: «Библия для всех», 1999.
  7. Библия. Быт. 3: 1-5
  8. Библия. Быт. 2:16,17
  9. Евгений Зайцев. Непреходящая истина. Заокский. «Источник жизни». 2011.
  10. Евгений Зайцев. Непреходящая истина. Заокский. «Источник жизни». 2011.
  11. Библия. Иез. 28:12-17
  12. Библия. Ис. 14:12-15
  13. Евгений Зайцев. Непреходящая истина. Заокский. «Источник жизни». 2011.
  14. Генри Кларенс Тиссен. Лекции по систематическому богословию. СПб. «Логос». 1994.
  15. Евгений Зайцев. Непреходящая истина. Заокский. «Источник жизни». 2011.

***

Бакалаврант богословия Андрей Кириченко
Иллюстрация

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21