Справа дійсно складна і багатовимірна. З одного боку, переклад Біблії українською забарився вже років на сто. З іншого, маємо досить багато перекладів – І. Огієнка, І. Хоменка, Р. Турконяка, Овсіюка та інші. Але очікування від перекладу – надзвичайно високі, можна сказати, захмарні. Новий переклад Біблії має відповідати одночасно таким вимогам:

  1. бути точним, вивіреним, відповідати автентичному смислу і букві Слова Божого;
  2. бути науковим, узгодженим із усіма версіями стародавнього тексту Слова, давати змогу через переклад «побачити» автентичний текст Біблії;
  3. враховувати тисячолітню традицію християнського богословського витлумачення та використання у літургії Церкви;
  4. бути придатним до використання у літургійному співі (тобто «співатися»);
  5. бути придатним для ужитку в усіх українських християнських конфесіях.

Складність у тому, що тексти Біблії писались протягом майже півтори тисяч років, різними авторами, різними «мертвими» мовами – насамперед івритом, але і грецькою (притому не лише Новий Завіт). Але є ще проблеми. Віра у «автентичний смисл» сильно страждає, як тільки починаєш вивчати Біблію всерйоз.

Переконання, що масоретський текст Біблії (івритом) є «ідеальним оригіналом», не дуже збігається з науковою правдою – він є наслідком тривалої традиції прочитання і редакцій, що завершилась щойно у Х столітті н.е., і втілює у собі реакцію на християнство. Манускрипти грецького тексту (Септуагінти) – давніші, але і вони є різні, і вже віднаходяться дедалі старіші івритомовні тексти, і Кумранські тексти, тексти Мертвого моря. Окрім цього, латинський переклад Єроніма (Вульґата) явно перекладався з іншого єврейського першотексту.

Ми можемо говорити про те, що у часи Ісуса Христа існували різні традиції в межах юдейської релігії, які спирались на різні корпуси біблійних текстів (умовні фарисеї, садукеї, зелоти, єсеї, традиція, явлена у текстах Йосифа Флавія, тощо). Всі ці традиції можуть приблизно однаково претендувати на «автентичний смисл». Саме християнство постає як наслідок однієї з цих традицій, це ми можемо бачити як зі спільних елементів, що поєднують Євангелія із Філоном Олександрійським та олександрійським юдаїзмом, так і з того, що апостол Павло був учнем відомого равина Ґамаліеля. Після розгрому Єрусалиму равинами був укладений Ямнійський канон, який уніфікував тексти Біблії, але він майже не зберігся. І зрештою, наслідком тривалої історії вже талмудичної інтерпретації постає масоретський текст Х століття.

Але останнім випробуванням стає взаємосуперечливість вищенаведених п’яти вимог. Як одночасно задовольнити вимоги науковості, літургійності і «співучості»? Ці вимоги інколи суперечать одна одній – як може науково-критичний текст задовольнити вимоги традиції, яка формувалась протягом тисячі років? Але ж Біблія пронизує наскрізно усю літургію Церкви – 80% літургійних текстів є парафразами на різні фрагменти Біблії. Отже, слід шукати золоту середину.

О. Ростислав Воробій поділився своїм досвідом перекладу Нового Завіту, методикою і підходами до перекладів Біблії. Цей досвід викликав особливе зацікавлення і тривалі дискусії.

У майбутньому перекладацька ініціатива «Біблія українською» планує зібрати спільноту українських перекладачів Біблії і активно працювати над перекладом, звертаючись в т.ч. до іноземних джерел щодо фінансування. Ця ініціатива є майданчиком, відкритим для всіх дослідників та серйозних дискусій.

Слід зазначити, що раніше, 8 серпня 2019 р., в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАНУ відбулося чергове робоче засідання науково-методологічного семінару «Принципи та підходи у перекладі богослужбових текстів українською мовою» Українського літургічного товариства. Попереднє засідання семінару відбулося 17 липня, на ньому обговорено перші завдання Товариства.

Володимир Волковський
Джерело – www.religion.in.ua