Брак как антитеза Павла на проблему блуда в 1 Кор.7:1-9

Брак как антитеза Павла на проблему блуда в 1 Кор.7:1-9

Среди исследователей Библии существуют различные точки зрения на тему брака и безбрачия. Есть приверженцы идеи того, что человек не должен быть одиноким и ему обязательно следует жениться или выходить замуж. Есть сторонники безбрачия, другими словами – целибата, как стиля жизни человека. Помимо этого, стоит заметить, что существуют прецеденты, характеризующиеся проявлением крайности в этих вопросах. С подобным встретились когда-то христиане в городе Коринф. Именно на эту проблему отвечает апостол Павел в 1 Кор.7 гл. Этот отрывок 1 Кор.7:1-9 интерпретируется по-разному, используется в качестве аргумента для своих утверждений. Данная работа посвящена тому, чтобы выяснить взгляды апостола Павла на вопросы брака и безбрачия.

Цель исследования: исследовать позицию Павла по вопросу брака и безбрачия на основе анализа отрывка 1 Кор.7:1-9 

Задачи исследования: проанализировать историко-культурный контекст проблемы Коринфской церкви, послуживший поводом для включения исследуемого отрывка в послание Павла. Сделать лексический анализ наиболее важных терминов встречающихся в отрывке, анализ синтаксиса данного отрывка, а также проанализировать исследуемый отрывок в контексте всего послания Павла к коринфянам.

Объект исследования: 1-е послание апостола Павла к Коринфянам.

Предмет исследования: отрывок 1 Кор.7:1-9, тема «брак и безбрачие»

Метод исследования: историко-грамматический анализ.

1. ГРАНИЦЫ ОТРЫВКА

7-я глава 1- го послания апостола Павла к коринфской церкви – основное место, где Павел рассматривает вопрос брака, безбрачия и развода. Чтобы исследовать сугубо вопрос брака и безбрачия на основании проблемы блуда в церкви Коринфа, следует определить границы отрывка. 

Так как Павел начинает рассматривать вопрос отношений в браке с первого стиха 7-й главы, словами περ δ, это место следует счить новой мыслью и началом данной темы. Следовательно, верхней границей отрывка будет 1 Кор.7:1. Далее можно наблюдать ход мысли Павла о вопросах брака, отношениях между мужем и женой в практиках воздержания, идее безбрачия, которое возможно при наличии определенного χάρισμα κ θεου̃ (дара от Бога). Нижней границей отрывка следует взять – 1 Кор.7:9, так как с 10 стиха Павел обращается к категории людей состоящих в браке и разбирает условия развода. Следовательно, отрывок, который нам следует исследовать, это 1 Кор.7:1-9.

ТЕКСТУАЛЬНЫЙ АНАЛИЗ

1.1 1 Кор. 7:5

В двух стихах данного отрывка есть разночтения.

5 τη προσευχη {Α}         (в) молитве / во время молитвы 

Данный вариант поддерживается следующими манускриптами:

папирусом Р46 – приблизительно 200 г. н.э. 

кодексы: א (IV в.) А(V в.), В(IV в.) С , D (V в.) и др.

минускулами: 6 (XIII в.) 33(IX в.) 81(1044 г.) 104(1087 г.) 263(XIII в.) и др.

τη νηστεια και τη προσευχη            в посте и в молитве

Поддерживается следующими манускриптами и рукописями:

кодексы: א 2 (IV в.), 0150 (IX в.)

минускулы: 256(X/XII в.) 365(XII в.) 424*(XI в.) 436(XI/XII в.) 1241(XII в.) и др.

Анализ внешних критериев

Первый и второй варианты разночтения поддерживаются манускриптами. В пользу первого разночтения свидетельствует ряд кодексов, в том числе Синайский, Александрийский, Ватиканский (א А В С D) и др. Более авторитетным манускриптом, выступающим в пользу первого разночтения, есть папирус Р46, датируемый более поздним периодом. Второй вариант разночтения поддерживается ( א 2) Синайским кодексом, который на определенном этапе переписывания мог быть скорректирован или отредактирован, а также кодеком с Патмоса и рядом более поздних минускулов. Предпочтение в анализе внешних критериев стоит отдать первому варианту, так как он поддерживается большинством кодексов и папирусом Р46, датируемым 200 г. н.э.

Анализ внутренних критериев

Следует обратить внимание на то, что, вследствие корректировки кодекса, разница между  разночтениями двух вариантов состоит лишь в том, что во втором варианте, помимо слова τη προσευχη (молитве), есть слово τη νηστεια (в посте). Исходя из анализа, можно сделать вывод, что первый вариант будет самым коротким, так как слово τη νηστεια (в посте) в нем не добавлено. Следовательно, второй вариант разночтения будет длинным. Также первый вариант будет занимать преимущественное место, поскольку он происходит и поддерживается более древними вариантами манускриптов (א А В С D) и авторитетным папирусом Р46.

1.2 1 Кор. 7:7

7 δε {Β}     но, же, а 

Данный вариант разночтения поддерживается такими манускриптами:

папирусом Р46 – приблизительно 200 г. н.э. 

кодексы: א * (ІV в.), A (V в.), C D*(V в.), F G(IX в.), 0150(IX в.)

минускулы: 81(1044 г.) 1962 (ХІ/XІІ в.) и др.

γαρ             потому что, ибо, ведь, действительно, конечно 

Поддерживается такими рукописями:

кодексы: Β(IV в.), D2 (V в.), Ψ (IX/X в.) 

минускулы:  6(XIII в.) 104 (1084 г.) 256(XI/XІI в.) 365 (X в.) 1175 (X в.) и др.

omit              (отсутствует)

Поддерживается такими лекционариями: l 156 (Х ст.) l 165(ХІ ст.) l 170 (XIV ст.)

Уже тот факт, что этот стих имеет столько разночтений одной и той же фразы, говорит о том, что это место создавало много трудностей для переписчика.  

Анализ внешних критериев

Необходимо заметить, что более древняя рукопись – папирус Р46 (приблизительно 200 р. н.э.) и, на ряду с ним, такие кодексы как Синайский, Александрийский, Ефрема и Клермонтский, поддерживают использование автором в древнегреческом тексте частичку δε.  Другие манускрипты указывают на замену частички δε, на γαρ, но датируются более поздним временем написания (IV/V/IX, X в.). Однако третий вариант разночтения данного текста показывает, что лектории вообще упускают какую-то частицу и ничего не используют. Согласно анализу, преимущество дается первому варианту, который поддерживается более авторитетными и более древними рукописями.

Анализ внутренних критериев

В первую очередь следует отметить, что третий вариант вообще не стоит рассматривать, а нужно остановиться на двух первых вариантах разночтения. Как первый, так и второй варианты разночтения являются приемлемыми для использования в этом тексте. Но так как необходимо выбрать один из вариантов, стоит обратить внимание на то, какой из них поддерживается более древними рукописями и признать его преимущество. Исходя из того, что первый вариант разночтения, с использованием частицы δε, поддерживается самой ранней рукописью, папирусом Р46, и представлен в кодексах א * A C D*, именно это служит тому, чтобы отдать предпочтение ему. 

2. СТРУКТУРА ОТРЫВКА

Отрывок состоит из трех частей. Первая часть, это совет Павла для тех, кто в браке, и рекомендации для супругов на час молитвы и духовного роста (1 Кор.7:1-6). Затем следует вторая часть, где Павел говорит, что хорошо оставаться как он, но это возможно лишь при наличии дара от Бога (дара воздержания, безбрачия – 1 Кор.7:6-7). Третья часть – обращение к неженатым и вдовам с пожеланием оставаться безбрачными при условии воздержания (1 Кор.7:8-9). Обращение к супругам и рекомендации. Воздержание – дар от Бога. Пожелание неженатым и вдовам.

3. СИНТАКСИЧЕСКАЯ РАЗБИВКА ОТРЫВКА (1 КОР.7:1-9)

1 περὶ   δὲ ὡ̃ν ἐγράψατε

          καλòν        ἀνθρώπω̨                         γυναικòς μὴ ἅπτεσθαι

2 διὰ    δὲ τὰς πορνείας ἕκαστος τὴν   ἑαυτου̃     γυναι̃κα     ἐχέτω 

                              καὶ   ἑκάστη τòν ἴδιον               ἄνδρα   ἐχέτω

3                                                                     τη̨̃ γυναικὶ 

                                                                              ὁ ἀνὴρ 

                                                        τὴν ὀφειλὴν                               ἀποδιδότω 

 ὁμοίως δὲ                                                                καὶ ἡ γυνὴ 

                                                                            τω̨̃ ἀνδρί

4                                                                       ἡ γυνὴ 

                                               του̃ ἰδίου  σώματος οὐκ ἐξουσιάζει 

                                                                 ἀλλὰ    ὁ ἀνήρ 

 ὁμοίως δὲ                                                      καὶ ὁ ἀνὴρ

                                               του̃ ἰδίου σώματος οὐκ ἐξουσιάζει 

                                                                ἀλλὰ ἡ γυνή

5            μὴ ἀποστερει̃τε ἀλλήλους 

                    εἰ μήτι ἂν ἐκ συμφώνου πρòς καιρòν 

                           ἵνα σχολάσητε τη̨̃ προσευχη̨̃ 

                                          καὶ πάλιν ἐπὶ τò αὐτò ἠ̃τε 

                           ἵνα μὴ πειράζη̨ ὑμα̃ς 

                                                   ὁ Σατανα̃ς

                      διὰ τὴν ἀκρασίαν  ὑμω̃ν

6 του̃το δὲ λέγω κατὰ συγγνώμην 

                      οὐ κατ’ ἐπιταγήν 

7                 θέλω 

              δὲ πάντας ἀνθρώπους  εἰ̃ναι ὡς καὶ ἐμαυτόν 

                            ἀλλὰ ἕκαστος   ἴδιον                                ἔχει 

                                χάρισμα ἐκ θεου̃ ὁ μὲν οὕτως 

                                                            ὁ δὲ   οὕτως 

8                 λέγω 

             δὲ τοι̃ς    ἀγάμοις 

              καὶ ται̃ς    χήραις 

                καλòν αὐτοι̃ ἐὰν μείνωσιν   ὡς κἀγώ 

9       εἰ δὲ    οὐκ     ἐγκρατεύονται 

                             γαμησάτωσαν κρει̃ττον 

             γάρ ἐστιν γαμη̃σαι                    ἢ πυρου̃σθαι

Выводы: Интерпретирование отрывка во многом зависит от понимания в самом начале слова γυναικòς. Именно подобный приём, исходя из контекста и общей картины, позволяет понять, что значит это слово. Во всех стихах можно наблюдать паралелль между ἀνρ и γυν, что означает непосредственно мужа и жену. Также можно выделить то, что ἀκρασίαν приравнивается οκ γκρατεύονται, посредством которого можно быть искушенным сатаной и совершить πορνεία (прелюбодеяние, блуд) от которого предостеригает Павел.

Из синтаксической разбивки можно также увидеть, что Павел в этом отрывке иначе трактует мысль и идею христиан Коринфа относительно εγκρατεια (воздержания), тем самым давая ответ игрой слова καλòν в начале и в конце своей мысли. Настоящее εγκρατεια подразумевает, что воздержание от брака (безбрачие) это дар от Бога.

ЛЕКСИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ

«γυναικòς, γυνή»

Согласно словарю Брокгауза переводиться как женщина (взрослая, замужняя или незамужняя, вдова, мать; также употребляется как уважительное обращение), жена или супруга. Если проанализировать использование слова γυναικòς, γυνή в корпусе посланий апостола Павла, можно прийти к выводу, что оно применимо, в большинстве случаев, к замужним женщинам, то есть – женам. Вследствие этого можно предположить, что в 1 Кор. 7 главе слово γυνή используется исключительно как «жена» – замужняя женщина. 

«πτεσθαι»  

Глагол, обозначающий действие осуществляемое человеком, так как стоит в модальном залоге. Согласно древнегреческому словарю, происходит от слова πτομαι и обозначает – (при) касаться, дотрагиваться, брать в руки. Согласно Платону и Аристотелю, применяется значении быть в связи (с девушкой). Более 100 раз используется в Ветхом Завете в Септуагинте. Первое упоминание в Быт.3:3 «не прикасайтесь, чтобы не умереть» – когда речь идет о дереве познания добра и зла, повелении Бога; также слово применяется в значение интимной связи (Быт. 20:6) или нанесения урона (Быт.26:11, Быт.36:25). Но если исследовать и тщательно обратить внимание на применение и использование этого слова, напрашивается вывод, что оно применяется когда речь идет о прикосновении к чему-то сокровенному (Исх.19:13), святому (Исх.30:29, Лев.6:18) или тому, что может осквернить человека (Лев.15:19, Лев. 22:4, Числ.19:22).  В Новом Завете встречается 39 раз и часто употребляется евангелистами при описании как Иисус прикасается для исцеления к больным (Мф.8:3, 15), для воскрешения (Лк.7:14), а также применительно к людям, желающим прикоснуться с Иисусу, хоть к краю его одежды, ради исцеления (Мк.3:10, Лк.8:45). Апостол Павел использует это слово в посланиях три раза, когда идет речь о женщине (1 Кор.7:1) и идолах, как измене Богу (2 Кор. 6:17). Во всех случаях прослеживается идея о том, что слово относится к чему-то сокровенному и отделенному Богом, личному и интимному действию.

«πορνεία» 

Согласно древнегреческому словарю Дворецкого, это слово переводиться как блуд (любые незаконные сексуальные отношения), блудодеяние, любодеяние (помыслы или желание, направленное на совершение воображаемого или реального блудного действия), разврат, проституция. В Ветхом Завете в Септуагинте слово встречается 43 раза, в Новом Завете – 25 раз. Из них сам апостол Павел в своих посланиях использует его 10 раз. Чаще всего – в посланиях к Коринфянам. Среди всех проблем, которые наблюдались в Коринфской церкви, присутствовала проблема прелюбодеяния или блуда (1 Кор.5:1), о чем Павел говорит на протяжении трех глав (1 Кор. 6:13,18; 1 Кор.7:2). Употребление этого слова характеризует образ жизни Коринфян и те проблемы, которые, возможно, были нормой в греко-римском мире. В словах «тело же не для блуда, но для Господа» (1 Кор.6:13) Павел выразил суть греха, который человек совершает не только против Господа, но и против своего тела – «суть храм живущего Святого Духа, которого имеете от Бога» (1 Кор.6:19). А в 1 Кор.7:2, чтобы избежать как раз этого греха блудодеяния, Павел дает совет «имей свою жену и своего мужа».

«φειλ» 

Переводиться как долг, задолженность или должное. Такое слово используется лишь в Новом Завете три раза и применяется к отношениям (1 Кор.7:3) между двумя людьми (мужем и женой) или (Мф. 18:32, Рим.13:7) деловыми партнерами (вопрос долга финансового и т.д.). Под данным словом нужно понимать особые обязанности супругов друг перед другом в сексуальных отношениях.

«ξουσιάζω» 

Можно перевести как властвовать, владеть или обладать властью, находиться под властью или зависеть. В посланиях апостола Павла это слово встречается всего два раза. Только в 1 Кор. 6:12 Павел говорит о том, что ему все позволительно, но оно может не приносить пользы и не должно владеть им. Продолжая эту мысль, Павел далее говорит про тело, которое предназначено не для блуда, греха среди Коринфян, но – Господу, которой желает иметь единение и быть одним целым с человеком (1 Кор.6:17). А брак как Божий дар, иллюстрирует единение и означает, что тело мужа уже принадлежит жене и наоборот (1 Кор. 7:4).

«ποστερεω» 

Согласно словарю Брокгаузa, данное слово можно перевести как: отнимать, похищать, лишать кого-то возможности или чего-то, уклоняться. В канонических книгах встречается 8 раз: в ВЗ (Исх.21:10, Мал.3:5), в НЗ, где Иисус ведет беседу с богатым юношей и перечисляет заповеди, среди которых повеление «не убей!» (Мк.10:19), а также – в Иак.5:4; 1 Кор. 6:7,8;7:5 и 1 Тим. 6:5. Среди неканонической литературы можно встретить значение обманывать, отбирать – в книгах Сир.4:6, Сир.29:6,7, Сир. 34:21,22, 4 Мак. 8:23.

«συμφώνος»

Согласно словарю Киттеля, слово означает: гармоничность, созвучность, одинаковый по звучанию. Также это слово можно использовать в переносном смысле, когда речь идет о правильном или уместном отношении, взаимосвязи между двумя предметами, вещами, понятиями. Если говорится о человеке, можно перевести как по согласию или по договору [16, с. 766-768]. Фраза ἐκ συµφώνου, которая в основном используется в экономических контрактах, выражает в 1 Кор. 7:5 согласие двух партнеров в отношении практического благочестия. Павел советует супружеским парам: μ οποστερει̂τε λλήλους, εή µήτι ν κ συμφώνου πρς καιρν να σχολάσητε τῃ̂ προσευχῃ̂. Это соглашение или договор соответствует порядку стиха 1 Кор. 7: 4, согласно которому ни один из партнеров не имеет власти над своим телом [16, с. 768-770].

«καιρòν» 

Согласно словарю Киттеля, переводиться как «конкретный, решающий момент или точка во времени». Брокгауз переводит слово: «срок, время».  Данное слово в LXX используется более 200 раз для обозначения момента времени, конкретного времени и времени в целом. А также, в не вошедших в канон книгах, используется как «обстоятельства» (1 Maкк. 8:25,27), «ситуация» (Сир. 18:26; 29: 5б), «преимущество» (Сир. 6: 8). В НЗ слово можно перевести как «благоприятный момент» (Рим.5:6) [14,  с. 455-460].

Если проанализировать как апостол Павел использует это слово непосредственно в самом послании к Коринфянам, то в стихах 1 Кор.4:5, 7:5, 7:29 он говорит о конкретно назначенном καιρòς определенный срок. 

 «σχολάφζω»

 Согласно словарю Дворецкого, это слово переводиться как: быть незанятым, свободным, отдавать время чему-то или посвящать. В НЗ это слово используется всего пару раз. Сам апостол Павел употребляет его только в стихе 1 Кор.7:5, когда говорит об определенном времени и возможности человека посвятить себя и своё время молитве – πρòς καιρòν σχολάσητε τη̨̃ προσευχη̃.

«πειράζω»

Можно перевести как: испытывать, искушать, пытаться привести кого-либо к падению. В НЗ слово используется 38 раз, из которых 5 непосредственно относятся к сатане, как к тому, кто совершает искушение (Мф.4:1,3; Мк.1:13; Лк.4:2 и 1 Кор.7:5). В данном стихе апостол Павел явно изъясняет к кому относится это слово, к кому относиться это действие. В 1 Тим.3:5 он прямо не использует слово Σατανα̃ς, но когда говорит об искушениях, то имеет в виду именно того, кто совершает πειράζω. И в 1 Кор.7:5 [15, с. 25-29].

«Σατανα̃ς»

Это слово в прямом смысле подразумевает Сатану – дьявола и противника Бога. Помимо 1 Кор.5:5, Павел употребляет это слово, говоря «παραδοναι τν τοιοτον τ σατανᾷ» (предать такого сатане). Эти два текста, 1 Кор.5:5 и 1 Кор.7:5, могут быть созвучны. Схожесть в том, что совершающий блуд не находиться в этот момент в духовном единении с Христом, поскольку грех берет над человеком верх. Точно так же и человек, не связанный обязаностями и законным браком с женой или мужем, подвластен влиянию ἀκρασίαν (невоздержания), которое дает возможность τω Σατανα̃ςα (сатане) соблазнять или искушать.

«κρασίαν»

Перевод слова: невоздержание, неумеренность или неспособность владеть собой. В Библии встречается 2 раза. В НЗ, где описано как Иисус ведет беседу с книжниками и обличает их в невоздержании (Мф.23:25). Апостол Павел употребляет его в контексте сексуальных отношений, и подразумевает сексуальное удовлетворение, а не ἐγκρατεύομαι – воздерживаться (1 Кор.7:5). Можно сделать вывод, что слово «κρασίαν» есть противоположное по значению слову «ἐγκρατεύομαι, γκρατεια».

«συγγνώμην» 

Согласно словарю Дворецкого: снисходительность или уступчивость; позволение или разрешение. Важно отметить, что это слово употребляется лишь один раз в Библии, именно в этом отрывке (1 Кор.7:6). Такое явление называется hapax legomenon (только раз названное). Если анализировать и рассмотреть значение исходя и з контекста стиха του̃το δ λέγω κατ συγγνώμην ο κατ’ πιταγήν, то стоит перевести это слово как позволение. Ведь Павел использует греческие слова в повелительном наклонении. Наверняка, он тем самым дает совет, как лучше поступить в момент, когда муж и жена желают уделить время личному общению и служению Богу.

«πιταγή»

Это слово появляется с 2 века до Р.Х. Имеет значение «постановление, повеление». В Новом Завете встречается в корпусе апостола Павла (Рим.16:26,1 Кор.7:6, 25; 2 Кор.8:8, 1 Тим.1:1, Тит.1:3, Тит.2:15). В выражении  κατ’~ πιταγήν показано, что оно направлено и относиться к человеку, который занимает высокий пост или высокое положение. Такие слова как ἐπιταγὴ κυρίου (повеление Господа, господина) были вполне приемлемы и знакомы христианам того времени. Это подразумевает, что все повеления есть авторитетными, но Павел, напротив, называет свои слова простым советом. Он предаст им весомости в ином случае. Эти слова он добавляет в 1 Кор.7:7 для того, чтобы исключить недопонимание во взгляде на супружеские отношения в 1 Кор.7:5, как на общие этические требования.

«χάρισμα»

Это слово встречается в НЗ 17 раз, из которых 16 раз его использует Павел. Особо часто это слово автор применяет в письме в Коринф. На протяжении всех этих посланий Павел говорит о духовных дарах от Бога, не исключая и отрывок, касающийся брака и безбрачия. Это слово можно перевести как дар, дарование, дар благодати. В тексте 1 Кор.7:7 наблюдается индивидуальность того, что может дать сам Бог. В контексте всего отрывка χάρισμα, о котором говорит Павел, можно целиком сопоставить с положением безбрачия апостола Павла. 

«χήρα»

Согласно греческо-русскому словарю Н. Баркли, слово χήρα переводится как «вдова». В посланиях апостола Павла в Коринф вдовы упоминаются всего один раз в 7 гл., где речь идет о вопросе брака. В 1 Кор.7:8 Павел обращается к вдовам когда дает несколько советов, рассматривая ἀγάμοι (неженатых) и χήραι (вдов) как отдельную группу.

«γκρατεύομαι»  

Слово происходит от группы греч. слов «εγω» – я и «κρατεια» – власть, сила или господство. Применяется к человеку, который преобладает над собой или над чем-то [13, с. 339].

Это слово употребляется в Библии лишь 3 раза в LXX (Быт.43:31) и в НЗ только апостолом Павлом. В обоих случаях говориться о сдержанности и воздержании. Применяется лично к человеку, который совершает это (1 Кор.7:9, 1 Кор.9:25). Киттель в словаре происхождения древнегреческих слов утверждает, что это слово взято из мира эллинизма, окружающего Павла. Значительно проявляется в 1 Кор.7:9, имея отношение к сексуальной сдержанности [13, с. 339-341].

«πυρου̃σθαι – от сл. πυροομαι» 

Павел использует термин только в переносном смысле. В 1 Кор. 7:9 он употребляет это слово, когда хочет описать то, что может угрожать людям которые не воздерживаются или не женаты. Павел обозначает им некое состояние поглощения «огнем сексуального желания» [15, с. 935].  Также это слово используется в других местах НЗ. Например, апостолом Петром, когда упоминается уничтожение огнем земли Господом в судный день (2 Пет.3:12). Павел употребляет его говоря про вооружение и щит веры, которым можно противостоять стрелам лукавого (Еф.6:16) [15, с. 937-938]. Можно сделать вывод, что это слово Павел использует, чтобы показать пагубность сексуального развращения или, метафорически, сжигания себя.

4. СИНТАКСИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ

7:1 

περ δ ὡ̃ν γράψατε καλòν νθρώπω̨ γυναικòς μ πτεσθαι

Факт отсутствия в древнегреческом тексте знаков препинания, выделения прямой речи и цитат, не исключает того, что цитата присутствовала в предложении. Отстутствие каких-либо союзов, указывающих на то, что слова καλòν νθρώπω̨ γυναικòς μ πτεσθαι являются утверждением Павла, даёт возможность предпологать, что это – непосредственная цитата из письма (ὡ̃ν γράψατε) христиан с Коринфа.

7:2

δι τς πορνείας δ καστος τν αυτου̃ γυναι̃κα χέτω …

В пользу приведенного выше утверждения о цитате из письма, а не указания на слова самого Павла, говорит и противительный союз но ( греч. δε) в начале второго стиха. 

Слово ἐχέτω, которое стоит в императиве, имеет побудительный характер, а не просто является разрешительным.

7:4

Настоящее время слова ἐξουσιάζει в дательном падеже может создавать акцент на общем утверждении, которое всегда истинно.

7:5

μ ποστερει̃τε λλήλους ε μήτι ν κ συμφώνου πρòς καιρòν να σχολάσητε τη̨̃ προσευχη̨̃

В этом стихе, ἵνα – подчинительный союз, который может использоваться еще как императив. Данный союз указывает на цель, ради которой осуществляется ἀποστερει̃τε… πρòς καιρòν (лишения … на время). А целью этого действия должно быть σχολάσητε τη̨̃ προσευχη̨̃ (пребывание в молитве). 

7:7 

Частица ἐκ в связке χάρισμα κ θεου̃ указывает на источник дара. То есть апостол Павел имел ввиду, что положение безбрачия, которое у него было, есть не что иное, как Божий дар, а не обязательное требование, предъявляемое ко всем.

7:9

ε δ οκ γκρατεύονται γαμησάτωσαν 

Данное предложение можно считать условным предложением первого класса, так как, согласно Уоллесу, оно подразумевает допущение истинности ради аргументации. Данный класс имеет частичку εἰ в протазисе и условие, в таком случе, считается истинным.

5. ПЕРЕВОД ОТРЫВКА 1 КОР.7:1-9

1 Кор.7:1 περὶ δὲ ὡ̃ν ἐγράψατε καλòν ἀνθρώπω̨ γυναικòς μὴ ἅπτεσθαι Относительно же того (про то), что вы написали хорошо человеку женщины (жены) не касаться,
1 Кор. 7:2 δι δ τς πορνείας καστος τν αυτου̃ γυναι̃κα χέτω κα κάστη τòν διον νδρα χέτω по причине блуда каждый свою жену пусть имеет (имей) и всякая каждая своего мужа имей.
1Кор.7:3 τη̨̃ γυναικὶ ὁ ἀνὴρ τὴν ὀφειλὴν ἀποδιδότω ὁμοίως δὲ καὶ ἡ γυνὴ τω̨̃ ἀνδρί Жене,  муж должное пусть отдаёт, точно так же и жена мужу.
1 Кор. 7:4 γυν του̃ δίου σώματος οκ ξουσιάζει λλ νήρ μοίως δ κα νρ του̃ δίου σώματος οκ ξουσιάζει λλ γυνή Жена (над) собственным телом не владеет (не имеет власть), но муж, так же и муж (над) собственным телом не владеет, но жена.
1 Кор. 7:5 μ ποστερει̃τε λλήλους ε μήτι ν κ συμφώνου πρòς καιρòν να σχολάσητε τη̨̃ προσευχη̨̃ κα πάλιν π τò ατò ἠ̃τε να μ πειράζη̨ μα̃ς Σατανα̃ς δι τν κρασίαν μω̃ν Не избегайте друг друга (не отказывайтесь от супр. отношений), если только не по согласию на время чтобы посвятить себя молитве и снова вместе чтоб вы были, дабы не искушал вас сатана через невоздержание (неумение владеть собой) ваше.
1 Кор. 7:6 του̃το δ λέγω κατ συγγνώμην ο κατ’ πιταγήν Это же говорю по снисходительности (с позволения), не по повелению.
1 Кор. 7:7 θέλω δ πάντας νθρώπους εἰ̃ναι ς κα μαυτόν λλ καστος διον χει χάρισμα κ θεου̃ μν οτως δ οτως Желаю чтобы все люди оставались как и я сам но каждый (всякий) свой (собственный) имеет дарование от Бога один такой, другой такой

       (у одного один, у другого другой)

1 Кор. 7:8 λέγω δ τοι̃ς γάμοις κα ται̃ς χήραις καλòν ατοι̃ς ἐὰν μείνωσιν ς κγώ Говорю же неженатым (тем кто не в браке) и вдовам,  хорошо им если останутся (будут жить) как и я сам (и я)
1 Кор. 7:9 ε δ οκ γκρατεύονται γαμησάτωσαν κρει̃ττον γάρ στιν γαμη̃σαι πυρου̃σθαι Если же (даже если) не владеют над собой (не воздерживаются) пусть они женятся, лучшее ведь вступить в брак чем распаляться в страстях (гореть в страсти).

6. ИСТОРИКО-КУЛЬТУРНЫЙ ФОН

Коринф был одним из важнейших центров цивилизации древнего Средиземноморья и наиболее неоднородным в культурном отношении городским центром Римской империи.

Апостол Павел пишет письмо в Коринф для того, чтобы решить ряд проблем, которые возникли в коринфской церкви. Можно предположить, что Павел, скорее всего, получал известия из Коринфа из двух источников: 1) устная весть от «домашних Хлоиных» (1 Кор.1:11), которые смогли каким-то образом встретиться с Павлом; 2) письмо с вопросами от самих коринфских христиан [6, c. 26], поскольку Павел часто использует цитаты из писем, которые можно проследить на протяжении 1 Кор.7-12гл. и сам говорит: «А о том, что вы писали ко мне» (1 Кор.7:1). Вопросы, которые вызывали споры в Коринфской церкви касались брака и безбрачия (1 Кор.7), идоложертвенной пищи (1 Кор.8), даров Святого Духа (1 Кор.13) и прочего [там же].

Следует уделить внимание исследованию вопроса брака в древнегреческом мире и тому, что могло стать причиной аскетизма и практики воздержания в браке.

6.1 Брак в греко-римском мире

Исследования, посвященные браку в греко-римском мире, показывают, насколько инновационным был подход Павла. В стоической традиции брак считался залогом стабильности общества, и мужчина считался полностью ответственным за сохранение брака, так как он был хозяином дома, отцом и гражданином. Поэтому большинство стоиков считали брак долгом, хотя некоторые из них, например Эпиктет, говорили, что образованные люди могут уклоняться от него ради изучения философии [6, c. 210].

Множество греческих философов, а именно пифагорейцы, подчеркивали важность деторождения в браке; в то время, как наиболее консервативные нравоучители призывали ограничиться в сексуальных отношениях между супругами лишь для продолжения рода [2, c. 91].

По причине того, что мужчины не видели ничего предосудительного или заслуживающего порицания во внебрачных отношениях, институт брака был поставлен под угрозу, а это могло привести к моральному упадку общества и увеличению количества разводов. По мере того, как подобные практики приобретали большую популярность, в Коринфе официально стали разрешать публичные дома, имевшие языческий характер. Афинский оратор и политик Демосфен (384-322 гг. до Р.Х.) изложив нормы жизни, практиковавшиеся в то время, заметил, что для мужчин не считалось аморальным: спать с высокооплачиваемыми проститутками ради удовольствия, с наложницами – ради здоровья и каждодневного сожительства, а с женами – ради продолжения рода.

6.2 Воздержание в браке

Большинство современных ученых сходятся во мнении, что вступительная фраза главы 7 «Хорошо, если мужчина не касается женщины» (1 Кор.7:1), отражает не точку зрения Павла, а точку зрения многих членов коринфской церкви, к которой он писал [10, c. 6]. Коллинз, в частности, утверждает, что это – «коринфский лозунг». Он «заключает в себе тип сексуального аскетизма, который некоторые люди в Коринфе находят настолько проблематичным, что они пишут об этом Павлу» [9, c. 252]. Наверняка подобные высказывания могли принадлежать людям, выступающим против сексуальных отношений в браке, а возможно – и против брака в целом. 

Для прояснения темы воздержания следует рассмотреть ряд практик аскетизма в браке. Некоторые коринфяне могли принять решение воздерживаться от сексуальной жизни, что впоследствии привело к тому, что их супруги ушли от них и стали жить отдельно. В иудаизме практиковались некоторые обеты воздержания от секскуальных отношений в браке ради молитвы или изучения Торы. Время воздержания определялось из практических соображений. Раввины позволяли себе воздерживаться ради изучения Торы даже до 30 дней. Если время затягивалось, оговаривались наказания, зачастую это были штрафы [2, c. 137].

Давид Инстоун-Брюер во время исследования этого вопроса выяснил, что воздержание в иудейских практиках должно было быть строго ограниченным. Его следовало посвятить молитве, и оно должно происходить по обоюдному согласию. В Законе Моисея подобных правил нет, однако в традиционном иудаизме они есть. В школах раввинов учили, что муж и жена имеют право на передышку в половой жизни, но спорили о ее продолжительности. В школе Шаммая говорили о двух неделях, тогда как в школе Гиллеля – об одной [2, c. 243]. 

Что-то подобное можно было наблюдать у ранних гностиков. Уилл Деминг в своей книге рассматривает эту тему в контексте дискуссии между философами-стоиками и гностиками. В отличие от стоиков, которые считали брак священным долгом, гностики утверждали, что истинный философ должен оставаться одиноким, не быть обремененным семьей и полностью посвятить себя поискам философии [10,  c. 3]. 

Итак, мы увидели, что в то время существовали такие практики как со стороны иудеев, так и ранних гностиков. Кто же тогда мог выступать за воздержание от сексуальных отношений в браке в Коринфской церкви? Теперь следует вспомнить отрывок 1 Кор.6:12-16, в котором речь касается рассуждения о теле. Некоторые настаивали на том, что духовность – это нечто личное, некое состояние ума или знание (гнозис), ничего общего с телом не имеющее. Предположительно, такие люди считали, что происходящее с их телом может на них как-то повлиять, а духовным людям не стоит об этом беспокоиться [6, с. 209]. Таким образом, первое могло приводить к вседозволенности, а второе – к аскетизму. Вследствие этого некоторые коринфяне могли настаивать, что поистине духовные люди должны избегать половых отношений.

Исходя из текста, Павел не утверждает, что безбрачие само по себе является достойной целью. 

Апостол Павел допускает воздержание в браке с соблюдением таких 3 условий: воздержание должно быть строго ограничено временем, его следует посвятить молитве, и это должно происходить по обоюдному согласию. Таким образом, сама мысль о времени воздержания от секса в браке приемлема для Павла, однако он не углубляется, чтобы не ставить какие-то сроки, как это делали раввины [2, с. 242].

7. АНАЛИЗ КОНТЕКСТА

7.1 Непосредственный контекст

Первое, что следует отметить, данный отрывок помещен в общую тему брака (1 Кор.7:1-40), о которой говорит коринфской церкви апостол Павел.

Первые два слова в тексте 1 ст. (περι δε, что иногда переводят «что касается…») в греческом языке часто служат указанием на начало новой темы. Вероятно, они также указывают на выдержки из письма коринфян с различными вопросами, как в данном случае «А о чем вы писали ко мне». Поэтому наиболее естественно предположить, что выражение хорошо человеку не касаться женщины взято из их письма. В комментариях на 1 Кор. Тиссельтон заявляет, что еще в 1965 году Хард привел список двадцати пяти современных ученых, согласных с тем, что в начале седьмой главы Павел цитирует коринфян, и с тех пор это мнение стало преобладающим  [6,  с. 209].

В предыдущей главе Павел говорил об опасности интимных отношений вне брака, теперь же он обращается к теме супружеских обязанностей (1 Кор.7:2-6), пренебрежение которыми со стороны некоторых членов Коринфской церкви могло способствовать распущенности, о которой упоминает Павел. Исходя из текста видно, что Павел не соглашается с мнением коринфян, но наоборот указывает на обязанность исполнения супружеского долга и советует не избегать сексуальных отношений в браке (1 Кор.7:5).

7.2 Контекст 1-го послания к Коринфянам

Исходя из того, что в Коринфской церкви существовало множество проблем и разногласий, начиная от разделений в приверженности к определенному учителю (1 Кор.1:12; 3:4) и заканчивая прелюбодеянием (1 Кор.5:1; 6:9,16,18;7:2), а также – наличие некоторых лжеучителей в Коринфе, которые имели определенные «знания» (1 Кор.8:1) и, возможно, учили христиан, писавших Павлу. Не стоит упускать также замеченную Павлом и богословами проблему духовности и духовных дарований, обладание которыми вызывало чувство некой духовной возвышенности над другими христианами [12, с. 54].

Апостол Павел критикует крайности христиан, практикующих аскетизм и нарушение супружеских обязанностей ради достижения «ложной духовности», которая могла бы привести к прелюбодеянию одного из супругов и нарушению принципов брака.  Исходя из текста 1 Кор.7:7,8, можно предположить, что на тот момент Павел был не женат. Некоторые допускают, что он был вдовцом, потеряв свою жену еще в молодые годы. Эта догадка основывается на двух фактах: во-первых, он имел право голоса в синедрионе (Деян.26:10), а там имел право голоса только женатый мужчина; во-вторых, получается, что этот раздел написал человек, который много знает про интимные отношения в браке [4, с. 592].

Несмотря на это, Павел не считает брак бесполезным и ненужным, а советует жениться тем, кто этого желает. В 1 Кор.7:2 он хочет показать преимущество брака, который играет роль защиты и выступает антитезой блуду, распространенному в Коринфе (1 Кор.5:1-4, 6:18). Возможно, Павел раскрывает тему брака именно в этой главе, посреди послания в Коринф, чтобы в очередной раз собрать доказательства для вынесения на свет ложных учений и, чреватых последствиями, влияний лжеучителей.

Далее из послания к Коринфянам видно, что Павел просто считал несвоевременным на то время создавать брак «по настоящей нужде» (1 Кор.7:26).

7.3 Контекст всей Библии

Сами коринфяне создавали проблему блуда и развода, практикуя аскетизм в браке, преподанный лжеучителями (ранними гностиками). Таким образом происходило разрушение установленного Богом брака, ибо ни во что не ставились слова Иисуса: «В начале же создания, Бог мужчину и женщину сотворил их. Посему оставит человек отца своего и мать и прилепится к жене своей, и будут два одною плотью; так что они уже не двое, но одна плоть. Итак, что Бог сочетал, того человек да не разлучает» (Мф.10:6-9). Павел вторит идее того, что брак и близость в нем (1 Кор.7:2-6) – уходящий началом в Эдем, дар человеку от Бога, а не запасной выход для тех, кто не может контролировать свои сексуальные желания.

БОГОСЛОВСКИЙ АНАЛИЗ 

Данный отрывок, как никакой другой, показывает значительность брака и воздержания в браке ради духовного опыта, отвечая на сформировавшийся в коринфской общине вопрос относительно воздержания и аскетизма, которые могли бы способствовать элиминации или максимально рецессировать проблему прелюбодеяния.

Близкая связь с Богом ни коим образом не может исключаться в браке, а служит источником силы и ободрения друг для друга [3, с. 419], дает толчок для личного общения с Богом и практику воздержаний ради молитвы на время. Но при этом следует помнить выражение «стать одной плотью», подразумевающее сексуальное единение, а не наоборот – как практиковалось в Коринфской церкви.

Интимные отношения – это самая близкая форма физического союза, на которую супруги способны, она подтверждает собою их эмоциональную и духовную близость [3, с. 418].

Люди, вступившие в брак, призваны в своем нерасторжимом союзе отражать образ Божий, проявляя верность и любовь друг к другу. Всё, что может происходить вне брака, неприемлемо для Бога, потому Павел и советует тем, кто не способен воздерживаться, вступать в брак. А посвятившие себя служению и способные воздерживаться от «разжигания страстями», имеют дар от Бога.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

Представление Павла о браке неверно понималось в течении длительного времени. Прежде всего, стоит заявить о том, что Павел на самом деле никогда не относился негативно к браку.

В процессе работы мы проанализировали историко-культурный контекст проблемы в г. Коринфе относительно темы брака и безбрачия, сделали анализ контекста 1-го послания к Коринфянам, лексический и синтаксический анализ текста. 

В процессе исследования было обнаружено, что у большинства исследователей темы брака и безбрачия в послании Павла, толкование 1 Кор. 7 гл. зависит от понимания первого текста этой главы. Исследуя синтаксис первого текста, можно прийти к выводу, что фразу, которая вкладывается в уста Павла, «хорошо человеку не касаться женщины», можно прочитать по-другому; она вообще могла принадлежать оппонентам.

В следствии проведения лексического анализа, было обнаружено, что слово γυνη «женщина, жена» в этом отрывке относится к жене; и касается непосредственно вопроса взаимоотношений в браке, а не взаимоотношений полов.

При всем этом, важно отметить, что Павел в целом не исключает идею безбрачия как стиль жизни, как служение, но определяет его как определенный χαρισμα дар от Бога, присущий лишь немногим.

БИБЛИОГРАФИЯ

  1. Баркли Н. М. Греческо-русский словарь Нового Завета / Ньюман М. Баркли. – Москва: Российское Библейское общество, 2012. – 239 с.
  2. Брюер И. Д. Развод и повторный брак в Библии / Инстоун Д. Брюер. – Черкассы: Колоквиум, 2016. – 446 с.
  3. В начале было Слово – Заокский: «Источник жизни», 2002. – 544 с. 
  4. Геллей Г. Г. Украинский библейский справочник / Генри Г. Геллей. Всемирная Христианская Мисия – Торонто, Канада, 1985. – 856 с. 
  5. Словарь Нового Завета. Т. 2: Мир Нового Завета. Под редакцией Крейга Эванса. Ральфа Мартина и Даниэля Рейда. Серия «Современная библеистика – М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2010. – xxvi + 960 c.
  6. Тисельтон Э. 1 Коринфянам / Э. Тисельтон. «Толкование». – Черкассы: Колоквиум, 2017. – 680 с. 
  7. Уоллас Д. Б. Углубленный курс грамматики греческого языка. Экзегетический синтаксис Нового Завета / Даниел Б. Уоллас. – Новосибирск: Новосибирская библейская богословская семинария, 2007. – 864 с. 
  8. Barré M. To marry or to born: πυϱου̃σϑαι in 1 Cor. 7:9 / Michael L. Barré. // The Catholic Biblical Quarterly. – 1974. – №2. – р.193–202.
  9. Collins R. F. First Corinthians (Sacra Pagina 7) / Raymond F. Collins. // Collegeville, MN: The Liturgical Press. – 2001. – №1. – рр. 117–120. 
  10. Deming W. Paul on Marriage and Celibacy The Hellenistic Background of 1 Corinthians 7 / Will Deming. Grand Rapids: Eerdmans. – 2004. – р.296.
  11. Dunn J. G. 1 Corinthians / James G. Dunn // Sheffield Academic Press. – 1995. – №1. – р. 54 
  12. Seth Kissi. The Relevance of 1Corinthians 7 for Sex in Marriage and Christian Spirituality in Africa / Seth Kissi // Journal of applied thought. – 2013. – №3 – р.63.
  13. Theological dictionary of the New Testament. Vol. II. Δ–Η / ed. by Gerhard Kittel ; trans. and ed. Geoffrey W. Bromiley. –  Grand Rapids, Michigan : Wm. B. Eerdmans, 1964. –  VIII, 955 p. 
  14. Theological dictionary of the New Testament. Vol. III. Θ–Κ / ed. by Gerhard Kittel ; trans. and ed. Geoffrey W. Bromiley. –  Grand Rapids, Michigan : Wm. B. Eerdmans, 1966. – XII, 1104 p.
  15. Theological dictionary of the New Testament. Vol. VI. Πε–Ρ / ed. by Gerhard Friedrich; trans. and ed. Geoffrey W. Bromiley. – Grand Rapids, Michigan : Wm. B. Eerdmans, 1968. –  XVI, 1003 p. 
  16. Theological dictionary of the New Testament. Vol. VII. Σ / ed. by Gerhard Friedrich ; trans.and ed. Geoffrey W. Bromiley. – Grand Rapids, Michigan : Wm. B. Eerdmans, 1971. –  XIV, 1104 p. 

***

Автор   Петр Продан, бакалаврант богословия

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21