Той, Хто розсіює темні диявольські хмари

Той, Хто розсіює темні диявольські хмари

Спробуйте уявити як Ви виглядаєте збоку в той час, коли готуєтесь до якоїсь відповідальної події – публічного виступу, зустрічі чи іспиту. Ви можете побачити своє обличчя? Про що говорять ваші очі і що виражає міміка? Що це з Вашими руками? Ви зайняли їх тим, що взяли ручку чи олівця і тепер весь час нервово перебираєте їх пальцями? Ви сидите спокійно чи аж підстрибуєте, не знаходячи собі місця?

Пам’ятаю як я спокійно сидів на одному із занять на Школі євангелизму, коли нас навчали як майстерно проводити опитування біля дверей і пропонувати біблійний урок. Заняття було настільки цікавим, що я відчув, ніби мене буквально затягнуло з головою. Вся моя увага була прикована до викладача. Так було до одного моменту – коли наш координатор по практичному євангелизму сповістив, що ці ж самі опитування із дому в дім ми виходимо опробувати сьогодні ж, відразу після обіду. Я ледь не вдавився зі страху! Було таке враження, що моє серце чомусь захотіло втекти зі свого призначеного йому Богом місця, і воно стрімким ривком спочатку досягло моїх ніг (це було так, ніби всередині мене щось обірвалося), а потім подумало: “Ні, мені тут занадто холодно, піду-но я вгору, на своє місце і навіть вище”, і застрягло десь в самому горлі. Воно колотилося неначе у переляканого до смерті кролика. В вухах стояло глухе барабанне відлуння.

Наскільки я зрозумів, координатор швидко добрав у чому справа: реакція інших студентів була написана, як і в мене, на їхніх обличчях, і була вона ні чим не менш емоційнішою. Тому він вирішив дати нам змогу “випустити пару”, стабілізуватися і побачити, що насправді не так страшно і складно, як нам здається. Для цього він організував нас в групи по троє, де ми могли симулювати опитування біля дверей, причому студенти намагалися бути максимально наближеними до реальних умов. Але кожен з нас чітко розумів, що в реальній ситуації біля дверей люди, до яких ми постукаємо, не будуть милувати незнайомців і робити подумки скидку на те, що “цей хлопець такий милий та розумний, просто трохи нервує! Давай-но, сину, спробуй з початку, тільки з посмішкою на обличчі”. Це була жорстока реальність, яка вимагає наявності хоча б мінімальних навиків у сфері комунікації.

Тому в моїй голові один за одним лунали уривки з того, що ми опанували за короткий час перебування на школі: “Коли стукаєш у двері, посміхайся! Пам’ятай, що повинен поважати особистий простір людини! Підтримуй зоровий контакт і, знову ж, не забувай посміхатися – тобі ж легше буде! Тримай фокус на дверях, адже ти не хочеш втратити шанс почати діалог. І ще одне – опусти свою планшетку для опитування, не тримай її як наречена свій весільний букет. Як відкриються двері, відразу коротко поясни хто ти, для чого прийшов і яка ціль твого візиту… а урок? Ааай! Я ж не перевернув бланк уроку так, щоб коли людина візьме його в руку, то надпис комфортно читався з її позиції! Що я ще забув, що я ще забув….? Ах так! Мій молитовний партнер…”. Ну, думаю ви чудово мене розумієте!

Увесь 10-тий розділ Євангелії від Матвія присвячений таким же переживанням, тільки збоку учнів Ісуса. Він посилав їх на роботу в реальних умовах, і тепер те, що вони так довго з задоволенням слухали, треба було втілити в життя, а це, як говорить досвід, завжди складніше, страшніше, але і цікавіше. На тобі лежить не тільки неймовірна відповідальність за людей, але і відкриваються нові горизонти радості і задоволення.

Ісус відсилає їх на проповідь по двоє і нагадує деякі принципи, які їм суттєво допоможуть. Перечитайте їх самостійно вдома, аби вам ніхто не заважав, і намагайтесь зрозуміти, як ці поради конкретно мали допомогти їм в роботі, і, щонайважливіше, – чому Він давав їм саме ці, а не інші поради? Що, згідно слів Ісуса, це говорить нам про те, які в них були потреби та виклики?

Наведу приклад: «Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано» (Матв.10:29,30).

Про що, згідно цих слів, тривожилось серце учнів? Так, про фізичну безпеку! Вони залякані і стривожені. Погляньте, як сатана бере в свої руки наші інстинкти і бере ними нас на гачок. Він душить нас страхами і сумнівами, чиясь душа грубіє, і, черства, тепер уже не може чути Божих слів.

Ісус завірив, що ніхто не посягне на їхнє життя, якщо це не буде допущене Отцем. Отець потурбується про їхнє харчування і безпеку навіть краще, ніж про пташок, яких Він незмінно годує щодня. “Чи ж ваше життя не вартніше багатьох горобців? А у вас і волосся все на голові пораховане!”

«Він напоює гори з палаців Своїх, із плоду чинів Твоїх земля сититься. Траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі… Вони всі чекають Тебе, щоб Ти часу свого поживу їм дав. Даєш їм –збирають вони, руку Свою розкриваєш – добром насичаються» (Пс.103:13,14,27,28).

Вони будуть у повній безпеці, аж поки мученицька смерть не буде довірена комусь із них. Бог нікого не робить мучеником без його на те внутрішньої згоди. Він не просить віддавати життя без причини.

Дивіться як Ісус обережно працює з їхніми душами, як Він акуратно, ніжно, проте, з внутрішньою впевненістю, намагається розвіяти ці чорні диявольські хмари над ними!

“А як мене спитають до якої церкви я належу?” – це була перша чорна думка, яка миттєво заполонила кожного студента Школи євангелизму відразу після того, як ми дізналися, що йдемо на опитування. “А якщо там буде велика собака? А якщо нас зустрінуть злі і невиховані люди, або почнуть випитувати про документи, на підставі яких нам дозволено робити опитування?..”. Наші переживання цілими тонами лягали на його вуха, це був безперервний потік.

Пройшло кілька хвилин, хтось приготував нові питання, і тепер вже навіть думки про успіх починали лякати нас: “А якщо людина насправді захоче займатися біблійними уроками, а я ще не приготувався як слід? Що я маю казати?», – ми були просто як малі діти.

Але координатор терпляче слухав нас, як і Ісус слухав учнів. Тоді Він багато раз молився за них. Хто знає про що Він просив для них у Свого Отця? Любові та єдності (Ів.17). Він просив для них справжньої любові, бо вона проганяє страх. Він просив, щоб ніхто з них не загинув, хоча знав, що серед них є і Його зрадник – «син погибелі». Ісус хотів, щоб темні хмари страшних передчуттів і тривог, які згущували злі ангели над розумами учнів, розсіялися, і вони могли чистим і світлим поглядом вітати будь-яку зустрічну людину, якій вони передаватимуть Євангеліє. Наголошу ще раз: це стосувалося навіть Юди, який до того опустився, що продав Христа за пару десятків срібняків. Тут я бачу Ісуса, Який справді переймається болями людей і бажає знешкодити отруйну диявольську атмосферу. Ісус прийшов, щоб розірвати наплутані над нашими душами сіті, Він дає нам вдихати повітря повними грудьми. Він прийшов дати прозріння сліпим, випустити змучених на волю, проповідувати літо Господнє, приємне (Іс.61:1,2).

Це якраз те, що робив Ісус. Він робив це постійно, особливо в суботу, так як вона є днем спокою та звільнення. І ті, хто був у цей день скований і змучений, отримували Його допомогу в першу чергу. Інколи здавалося, що Він навмисно робить суботні чудеса, і цим тільки втягує Себе у безперервні баталії з вчителями Закону. Почитайте про суботні зцілення Ісуса – в них є певна і неочевидна при поверхневому читанні особливість: Він не виставляв тим, кого зцілював в цей день ніяких додаткових іспитів щодо їх віри в Нього, як це було в інших випадках. Складається таке враження, що цим самим Він демонстрував істинний зміст суботи – торжество над темними хмарами гріха. Тому Ісус хотів, щоб і наше обличчя, і інтонація нашого голосу стали проповіддю про свободу від темряви і пригнічення.

Так, те, що намальовано у нас на обличчі, красномовніше відображає наш внутрішній стан і проповідує ще перед тим, як ми відкриємо рота. Саме тому на початку я запитував вас – як ви уявляєте себе збоку під час навантаження і переживань. В Школі євангелизму я постійно нагадую студентам, що вже по нашій ході люди визначають чи варто відкрити перед нами двері своїх квартир, чи одразу дати відсіч: наші насуплені брови, сковані і підняті в нервах плечі, вираз страждання і невпевненості, який заплітає наші губи, або руки, які трясуться – все це може стати природнім бар’єром для спокійної і ненав’язливої розмови.

Нам вкрай важливо пам’ятати, що Ісус не мріяв створити з учнів «машини для проповіді», які можна було б просто гарно відлаштувати і запустити конвеєрне виробництво Своїх послідовників. Перш за все, Його серце сповнене любов’ю до людей. «…Полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх…» (Ів.13:1). Він і досі має безмежне бажання служити їхнім стомленим душам. Коли вони звільняються від реальних чи надуманих тягарів, вони тут же починають рости і розвиватися, так, як починає підніматися гарно доглянута рослинка, яку з усіх сторін звільнили від утиску і тіні бур’янів і гарно полили водою. Тепер рослина тягнеться до сонця природньо і набирає сил прямо на очах. Думаєте з нами відбувається щось інше? Зовсім ні! Ми такі ж самі. Звільніть більшу частину пасивних «послідовників» Ісуса від таємних гріхів і міжособистісних проблем – і ви побачити, як відсвіжений розум захоче розвиватися і служити. У них відразу з’являється вільний час, гроші, нові ідеї для служіння. Вони готові піти за Христом хоч на край світу!

Отож, Ісус готує учнів, що вже час іти. І я собі уявляю, як після шуму, гаму, переживань, емоцій Ісус закликає їх разом помолились. Всі вони розійшлись! Навколо зацарювала тиша! Ісус залишається наодинці. Це таке цікаве відчуття, я не раз переживав його сам. Коли координуєш місійну роботу, і тут твоя команда розбіглась – в цій дивовижній тиші, яка тягнеться буквально кілька хвилин, ти починаєш розуміти, що здійснилася одна із найбільших твоїх мрій, в цей момент за стінами відбувається чудо – те, що ти робив би годинами, робиться за лічені хвилини. Охоплюється все більше територій, ефект помножується, діло виривається вперед.

“Поправді, поправді кажу вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учинить, бо Я йду до Отця” (Iв.14:12).

Вони зустрічаються з труднощами і викликами, і вони ростуть як тісто на дріжджах. Ще трохи, і вони будуть знати те, що знаєш і ти. Тепер вас набагато більше. Скоро вони повернуться, і кімната, тепер така тиха, знову наповниться шумом. Але це буде не шум від нервових уривків фраз і переживань перед невідомим. Це шум радості, життя, шум досвідів. Один перед одним вони будуть розповідати неймовірні історії, навіть про чудеса, які Бог зробив у Ім’я Свого Улюбленого Сина! Кожен з нетерпінням очікуватиме вільної хвилинки уваги, щоб розказати як саме йому Бог допоміг і що він зрозумів на власному досвіді. Це не книжні знання, не відео з YouTube, не перекази інших. Це вогонь всередині тебе і ти не в силах мовчати! Бог став таким близьким і реальним для тебе! О, Слава Богу!

Ти стаєш таким «заразним»! Люди спочатку тільки радіють від твоєї історії, але їхнє нутро в один момент запалюється у відповідь, і Святий Дух говорить до нього: «Може і ти хочеш спробувати?»

Читаємо Мт.11:1. Ісус також іде працювати разом із Своїми учнями. Він не стоїть у стороні, не просить робити того, чого не робить Сам. Він не скидає цінних рекомендацій десь з висоти небес, Він працює разом з ними. Кожен служитель церкви має бути керований тим же принципом, що і Ісус.

Я уявляю як Ісус працює з людьми. Він і далі такий уважний! Він не нехтує ані найменшим проханням і стражданням слабких людських істот. З усіма Він працює поодинці, для Нього не існує натовпу, кожен для Нього – синочок і донечка. Він каже: “Я – добрий Пастир. Справжній пастир кладе життя за своїх овець. Наймит втікає, а Я кладу за них життя. Мої вівці чують Мій голос і я кличу їх по імені”.

І тут картинка змінюється: до Ісуса приходить делегація в складі всього двох людей. Виявляється, вони прийшли від Івана Хрестителя, який був на той час ув’язнений зі старань Ірода. Вони прийшли всього з одним питанням. «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?” (Матв.11:3)

Давайте трішки зупинимося. Наступний текст відкриває нам суть відповіді Ісуса, але не показує, скільки часу пройшло перш, ніж Він відповів. Що відчув Ісус, коли Йому задали це питання? Що б відчули ви?

Коли я готувався до виступу на новорічній програмі в своїй громаді, буквально за кілька годин до того мене сповістили, що моя бабуся померла (вона тоді страждала від тяжкого онкологічного захворювання). Що зробив би на моєму місці хтось інший? Я не знаю. Я знав, що колись це має трапитись, але тепер я нічого не міг сказати. Я не міг вести служіння, сповнене радості і хвали, знаючи про страждання моїх рідних.

Ісус чітко бачив, що сатана немало потрудився, аби зламати такого вірного посланця Божого Царства, як Іван. Іван Хреститель перший проголосив, що Царство Месії близько, за словами Е. Уайт, він перший за нього і постраждав. Іван був повністю впевнений, що Ісус – Божий Син, Спаситель світу і Месія, Який гряде у цей світ. Як же він тоді допустив ці тяжкі сумніви? Як важка і чорна хмара підозри і недовіри нависла над його головою?

“Життя Йоана було сповнене активної праці, тому морок і бездіяльність ув’язнення лягли на нього важким тягарем. Тиждень минав за тижнем, не приносячи жодних змін, і тоді ним опанували сумнів і відчай. Учні не залишали його. Їм було дозволено приходити у в’язницю; вони приносили йому відомості про діяльність Ісуса, розповідали, як люди юрбами сходилися до Нього. Проте, їх дивувало: якщо цей новий Учитель був насправді Месією, то чому Він нічого не зробить для звільнення Йоана із в’язниці? Як Він може допустити, щоб Його вірний провісник був позбавлений волі, а можливо, й життя?

Безумовно, такі питання мали певну дію. У Йоана з’явилися сумніви, які в іншому випадку ніколи не виникли б. Сатана радів, слухаючи слова учнів, оскільки бачив, як вони крають душу вісника Господнього. О, як часто ті, котрі вважають себе друзями доброї людини і, прагнучи довести їй свою вірність, на ділі виявляються її найнебезпечнішими ворогами! Замість того, щоб зміцнити віру, їхні слова викликають депресію та позбавляють мужності!..

Виконуючи доручену роботу, Предтеча не дорожив своїм життям. Тепер же, знемагаючи у темниці, він чекав, що “Лев із коліна Юдиного” розтрощить поневолювача і звільнить як його особисто, так і усіх бідних та страждаючих. Але Ісус, здавалося, задовольнявся тим, що збирав навколо Себе учнів, зціляв хворих і навчав народ. Він їв за одним столом з митниками, а тим часом римське ярмо щодня все більше тяжіло над Ізраїлем. Цар Ірод і його розпусна коханка задовольняли свої примхи, у той час як зойки бідних і стражденних здіймалися до Небес.

Для пророка пустелі усе це було незбагненною таємницею. Були хвилини, коли нашіптування злих духів пригнічували його душу і насувався, немов чорна тінь, невимовний страх. А може, так довго очікуваний Визволитель ще не прийшов? Що ж у такому разі означала вістка, яку він був покликаний сповіщати? Йоан відчував гірке розчарування, дивлячись на результат своєї місії. Він очікував, що Божа вістка, передана через нього, подіє так само, як читання Закону в часи Йосії та Єздри (див. 1 Хронiк 34; Неемії 8:9), що результатом цього будуть глибоке розкаяння і навернення людей до Господа. Для успіху справи було принесено в жертву все його життя. Невже це було даремною справою?

Йоана непокоїло ще й те, що його учні з любові до нього плекали в серцях невір’я в Ісуса. Невже він марно трудився для них? Невже він позбавлений змоги працювати через те, що не зрозумів своєї місії? Якщо ж обітований Визволитель прийшов, а Йоан виявився вірним своєму покликанню, то чи не повинен Ісус скинути владу гнобителя і звільнити Свого провісника?

І все-таки Хреститель остаточно не втратив віри у Христа. Він пам’ятав голос з Неба і голуба, який спустився на Ісуса; непорочну чистоту Ісуса, силу Святого Духа, яка спочила на Йоані в присутності Спасителя, а також свідчення пророків, — усе говорило про те, що Ісус із Назарета – обітований Месія.

Йоан не став ділитися своїми особистими сумнівами і тривогами з учнями. Він вирішив звернутися із запитанням до Самого Ісуса, доручивши цю справу двом своїм учням. Хреститель сподівався, що розмова зі Спасителем зміцнить їхню віру і дасть впевненість їхнім братам. Йоан і сам пристрасно бажав почути від Христа слова, звернені особисто до нього.» (ХНС, ст. 196.4).

Отож, своїми словами і навіть тим, як ми виглядаємо збоку, ми можемо вкинути людей до темряви, яку Христос прийшов, щоби розсіяти. Наш негативізм та гіркота можуть штовхнути їх на дорогу, яку Христос прийшов відмінити, посіяти бур’яни, які Він прийшов вирвати з корінням.

Ісус невпинно працював весь день, а потім відіслав послідовників Івана з вісткою, яку вони бачили своїми очима: «Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина… І блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!» (Матв.11:5,6)

Знову Він досяг Своєї цілі – тепер Іван був готовий кинути до ніг Спасителя всі свої сумніви і в смиренні чекати своєї долі, не дивлячись на те, чи визволить його Господь з в’язниці, чи залишить, щоб він переніс мученицьку смерть.

Даючи свободу усім нещасним, усім хто був у страху і сумнівах, Ісус звернув останні слова цього розділу саме до тебе. Він не хоче залишатися Великим Утішителем тільки для людей тієї епохи. Він хоче працювати з твоєю душею. Можливо ти був одним із тих, після чиїх слів люди відчували себе протилежно до того, як це було, коли говорив Ісус. Можливо після твоїх слів люди відчували себе пригніченими чи глибоко ображеними. Може хтось із них із-за твоїх дій не бачив у своєму житті милості і любові Господа. Але Ісус чекає на тебе, на мене також. Через багато сотень років Він направляє ці слова до тебе: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Матв.11:28-30)

Чи досяг Він Своєї основної цілі в твоєму житті? Чи даси ти Йому можливість розігнати темні хмари відчаю навколо тебе? Чи хочеш ти відповісти Йому твердою згодою?

***

Бакалаврант богослов’я Василь Бурсук

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21