Духовно-психологічна підготовка до походів в екстремальних умовах

Духовно-психологічна підготовка до походів в екстремальних умовах

Екстремальні ситуації є реальною перспективою кожної людини, тому з кожним днем потреба в екстремальній освіченості зростає. Але з доступних джерел не було виявлено системного християнського підходу в морально-психологічній підготовці людей до екстремальних ситуацій. Акцент даної теми зроблений на моралі як сукупності основоположних духовних принципів, характерних для Біблії. Пошук вирішення даного питання зумовлений потребою в теоретично-інформаційній базі для реалізації соціального місіонерського проекту «Школа екстремальних походів», мета якого була підготувати людей, які виявлять бажання пройти цю школу, до потрапляння в екстремальні ситуації та донести до них практичну євангельську інформацію, показати на практиці як Біблія та християнський світогляд вирішують реальні життєві проблеми.

ПОНЯТТЯ ЕКСТРЕМАЛЬНОЇ СИТУАЦІЇ ТА ЕКСТРЕМАЛЬНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ

Поняття екстремальної ситуації

Екстремальними ситуаціями на побутовому рівні, зазвичай, називають ті ситуації, при виникненні яких, з’являється критична загроза здоров’ю або життю людини чи групи осіб. Для того, щоб точніше окреслити розуміння екстремальної ситуації, можна дати таке визначення:

Екстремальна ситуація – (лат. Extremum – крайній, граничний; situatio – становище) це складний та несприятливий стан умов людської життєдіяльності, який набуває для окремої людини чи групи осіб особливого значення. Особливі складні умови діяльності людини, що сприймаються і оцінюються як вкрай небезпечні та напружені. Це зовнішній, об’єктивний бік проблеми. Суб’єктивно екстремальні ситуації набувають форми екстремальності – такого стану психіки людини, який спричинений незвичними або екстраординарними умовами (його ще називають екстремум-станом), що породжують підвищену та особливу емоційну напруженість. Ситуація набуває характеру особливого значення для особи, незважаючи на те, містить ця ситуація реальну небезпеку чи така небезпека є тільки плід фантазії цієї особи.

Екстремальність є суб’єктивним переживанням реальної дійсності. Цілком можливо і нормально, якщо одна й та ж сама ситуація різними людьми буде сприйматись як екстремальна і звичайна водночас. Об’єктивно екстремальна ситуація буде сприйматись конкретною особою як буденна, в іншому випадку, об’єктивно безпечна – екстремальною.

Класифікувати екстремальні ситуації можна за такими типами:

  • за характером передбачуваності: регламентовані та не регламентовані, планові та ситуативні;
  • за сферою впливу: 1) викликані певними зовнішніми умовами та глобальними катастрофами (техногенні катастрофи, аварії на виробництві, пожежі, викиди хімічних речовин в навколишнє середовище, повені, торнадо, землетруси, війни та інші); 2) ті, що трапляються в повсякденному житті (злочинний напад, аварії, зустріч з дикими звірами, брак часу та коштів та інші); 3) викликані захопленням екстремальними видами спорту (скелелазіння, дайвінг, бейс-джампінг, стріт-рейсинг та інші); 4) пов’язані з певним видом професійної діяльності (військові, гірники, спец-служби, МНС та інші);
  • за тривалістю: 1) швидкоплинна – виникнення дефіциту часу для обдумування власних дій та вироблення адекватної реакції на агресивні фактори; 2) тривала – характеризується поступовим нарощуванням напруження та тривалою дією агресивних факторів.

Враховуючи об’єктивний та суб’єктивний фактори розуміння екстремальної ситуації, можна прийти до хибних висновків, що якщо ситуація не сприймається суб’єктом як екстремальна та небезпечна, то її можна вважати не екстремальною. Але поняття екстриму супроводжує ситуацію, якщо ризик летального наслідку або серйозної фізичної, моральної чи матеріальної шкоди значно вищий за ймовірність безперешкодного та безпечного її подолання, навіть, якщо особа не переживає емоційно ситуацію як кризову чи екстремальну.

Не зважаючи на те, що екстремальних ситуацій існує величезна кількість та різноманіття, всіх їх об’єднує те, що їхні жертви переживають паралізуючі стресові відчуття та перебувають в кризовому положенні, часто знаходячись між життям та смертю. Частка суб’єктивного сприйняття об’єктивно кризової ситуації (тобто, такої, яка характеризується високим ризиком для життя та добробуту) не екстремальною досить не значна і часто спричинена не випадковістю та особливістю сприйняття реальності, а попередньою підготовленістю та духовно-психологічною стійкістю жертв. Тобто, більшість об’єктивно екстремальних ситуацій водночас є також і суб’єктивно екстремальними, що підкреслює важливість готовності кожної людини до екстремальних обставин. Єдиний характер впливу екстремальних ситуацій на емоційний стан людини дозволяє уніфікувати характер духовно-психологічної підготовки населення до проходження екстремальних умов та знехтувати особливостями фізичних наслідків окремих типів екстремальних ситуацій.

Екстремальна підготовленість

Як вже було зазначено, з кожним днем можливість або небезпека потрапляння в екстремальну кризову ситуацію зростає. З одного боку це здається не реальним, тому що людство постійно розвивається і прагне того, щоб максимально убезпечити себе від різного роду екстремум-станів. Але, як не дивно, прагнення убезпечити і захистити себе, що є однією з рушійних сил науково-технічного прогресу, обертається проти людства, роблячи нас дедалі більш залежними та неспроможними існувати, жити чи, навіть, вижити у відриві від технічних здобутків науковців. Так, ми живемо безпечно, рівень захисту населення зростає, особливо в розвинених країнах. Але тенденції показують, що люди стають неспроможними впоратись з простими проблемами, які пов’язані з задоволенням базових фізичних потреб у відриві від технічного забезпечення. В такому разі, звичайний похід в ліс чи на природу може обернутись для середньостатистичного жителя міста екстремальною ситуацією високого рівня небезпеки.

Окрім цієї «залежності» за останні 150 років історії людство здійснило значний стрибок в розвитку технологій військової справи, що призвело до нарощування руйнівних потужностей держав до такого рівня, що по факту людство має можливість до багатократного самознищення. Цьому сприяє розвиток ядерної зброї, ракетних систем, біологічної та хімічної зброї (часто ці розробки ведуться неофіційно, через міжнародну угоду про заборону використання біологічної та хімічної зброї), комп’ютеризація військової техніки та високоточні засоби ведення війни, розвиток тактичної підготовки та методів інформаційної війни.

Окрім попередніх двох факторів ризику існує ще й третій, який також створює низку проблем та екстремальних потенціалів. Це – глобальна екологічна криза, викликана непомірним видобутком корисних копалин, що призводить до змін в екосистемах, промисловою діяльністю людства, викидами шкідливих речовин в навколишнє середовище машинною сферою, техногенними катастрофами та аваріями, які супроводжуються викидами токсичних та радіаційних речовин в середовище, та загальною проблемою забруднення навколишнього середовища і вод світового океану побутовим сміттям. Всі ці фактори підкреслюють важливість екстремальної освіти та екстремальної підготовленості не тільки військовослужбовців та працівників рятувальних служб, але й цивільного населення.

Екстремальна підготовленість – це сукупність знань, вмінь, та навичок особистості, яка сприяє виробленню адекватної та ефективної реакції на виникнення екстремальної ситуації індивідуально чи в групі осіб. Ці знання та навички:

  • зумовлюють можливість швидкого подолання або можливості оминути фізіологічний та психологічний паралізуючий стан, який викликає екстремальна ситуація;
  • покращують здатність тверезого мислення в умовах критичного стану та браку часу на обдумування рішень;
  • створюють шаблон або принцип дій в умовах потрапляння в екстремум-стани;
  • формують психологічну та духовну (моральну) основи для подолання екстремальних ситуацій самостійно та в групі.

Екстремальна підготовленість включає в себе спеціальну фізичну підготовку, здобуття знань щодо різноманіття та особливостей виникнення і подолання екстремальних ситуацій, здобуття знань та навичок щодо використання правильних допоміжних та спеціальних засобів подолання екстремум-станів (екіпіровка) та здобуття духовно-психологічної основи для проходження екстремальних ситуацій. Серед вищенаведеного переліку аспектів підготовки саме духовно-психологічний є основою, на якій будуються специфіка екстремальної підготовки та основа екстремальної підготовленості.

Оскільки дане дослідження має на меті розробити теоретичну базу духовно-психологічної підготовки до екстремальних походів, світогляд людини, її морально-духовний стан є вирішальним фактором, який здатний формувати та впливати на шаблони поведінки в екстремальних ситуаціях.

Отже, зважаючи на постійний розвиток науково-технічного прогресу, підвищення рівня «залежності» людства від технічних засобів, які покращують та убезпечують життєдіяльність, одночасно роблячи людей беззахисними і непідготовленими у відриві від технологій, глобальної екологічної загрози, різноманітних соціальних чинників, актуальність та реальність небезпеки потрапляння в екстремальні умови залишається незмінною для усіх груп населення.

Екстремальних ситуацій існує велика кількість за різними типами та особливостями, але для усіх них є спільні основні характеристики: високий ризик летальних наслідків, фізичної, моральної або матеріальної шкоди, складні обставини, які призводять до створення умов високої емоційної та фізичної напруги, часто супроводжуються браком часу на обдумування адекватної реакції та поведінки на подолання ситуації. Така універсальність основних характеристик робить можливим універсальний базовий підхід в підготовці до екстремальних ситуацій. Найважливішим етапом екстремальної підготовки є духовно-психологічний, оскільки він закладає основу поведінки людини в кризовій ситуації. Загальновідомий факт, що світогляд людини та її моральні принципи в більшій мірі визначають її схильності та манеру поведінки, ніж зовнішні чинники, такі як закони, правила, погрози чи небезпека.

ПОРІВНЯННЯ РІЗНИХ ПІДХОДІВ В ЕКСТРЕМАЛЬНІЙ ПІДГОТОВЦІ

Поняття екстремальної підготовленості тісно пов’язано з підготовкою різного роду спецслужб та військових угруповань. На професійному рівні даного роду підготовку проходять провідні армії світових держав. СРСР та НАТО є яскравими представниками двох відмінних підходів та на основі порівняння їх методів буде зроблено висновок про те, який з підходів можна використовувати як зразок за найбільшою схожістю з біблійним поглядом на гідність людини, важливість та унікальність кожної особистості як Божого творіння, моральну відповідальність та важливість формування самостійного мислення.

Підготовка за методами СРСР

Хоча Союзу Радянських Соціалістичних Республік не існує вже більше 25 років, але його ідеологія та система управління державним апаратом були перенесені в більшість країн пострадянського простору. Це ж саме стосується підготовки військових підрозділів спеціального призначення у військах Російської Федерації. Військово-політична система СРСР критикується багатьма істориками та політологами.

Віктор Суворов, радянський розвідник, справжнє ім’я якого Володимир Богданович Різун, капітан Головного Розвідувального Управління СРСР (ГРУ СРСР) пройшов підготовку спершу в диверсійну розвідку, а згодом – в державний орган надсекретної служби – ГРУ. В червні 1978 року він змушений розірвати свої зв’язки із ГРУ та разом з сім’єю просити політичного притулку у Великій Британії. За «измену Родины» військовим трибуналом був винесений смертний вирок, який так і не був здійснений.

У своїй книзі «Аквариум» та інших не менш вагомих публікаціях він описує систему підготовки Радянських спецслужб із середини. Основний акцент у своїх творах він робить на військово-політичних стосунках Радянського Союзу з усіма іншими країнами в період Другої Світової Війни та, так званої, «Холодної війни» із США, викриваючи справжні мотиви і наміри СРСР щодо військової політики. Паралельно з цим він показує, як ідеологія держави впливала на відношення до рядових бійців та їхньої військової підготовки.

Акцент в фізичній та психологічній підготовці був зроблений на загальній результативності справи, а не на особливості та цінності кожної окремої особистості. Підготовка більш схожа на відбір, аніж на тренування. Військових спец-підрозділів змушували проходити виснажливі перевірки, які включали понаднормові фізичні, інтелектуальні та емоційні навантаження. Такі випробування проходили лише деякі, всі ж інші відправлялись в загони, які потребували меншого рівня витривалості як фізичного так і вольового. Такі загони виконували роль «гарматного м’яса».

В умовах служби вишкіл бійця передбачав вироблення підозрілого ставлення до будь-чого. Твій товариш – твій ворог, твоя сім’я – твоя слабкість, казарма може бути місцем засідки, а подушка – сховищем для вибухівки. Такі умови створювали надзвичайне емоційне та фізичне напруження, яке супроводжувало військових протягом усієї служби. Така підготовка робить бійця ефективною частиною машини, часто із зламаною, підкореною вищому командуванню волею, в руках якого опиняється влада, над моральним вибором рядового бійця. Проходження військової служби, або підготовки, за такими принципами завдає глибоких моральних та емоційних травм і потребує особливої реабілітації, яку, як правило, держава не надає і не передбачає.

Сучасні методи підготовки Російських військ мало відрізняються від підходу радянської армії. Олег Григорович Бахтіяров – автор концепції психонетики, розробник методології та методики деконцентрації, корпусу технік по керуванню свідомістю, засновник кількох інститутів психонетики в країнах СНД. Його діяльність тісно пов’язана з підготовкою спецслужб, які спрямовані на подолання або на виконання завдань в умовах високої екстремальної напруги. Його підхід в екстремальній підготовці заснований на постулаті, що людина, досягнувши певного критичного фізіологічного стану, здатна виробити навик оволодівання власною свідомістю з метою саморегуляції та виробленні моделі поведінки, яка найбільш підходить в тій чи іншій екстремальній ситуації. Таким чином, тренування проходять в умовах, де бійцям дано завдання завдяки виконанню великого об’єму фізичної роботи довести свій організм до стану критичного енергетичного і емоційного виснаження. Така методика дійсно дозволяє досягти бажаного результату, але наслідки таких тренувань не є дослідженими в повній мірі. Будь-яка маніпуляція і намагання обійти природні фізіологічні системи та закони веде до певних порушень психічних та фізіологічних, які будуть виявлені в майбутньому.

Підготовка за методами НАТО

НАТО – міжнародний міжурядовий військово-політичний союз, створений у 1949 році. Головна мета створення цього союзу полягає в забезпеченні свободи та безпеки країн-учасниць з використанням політичних та військових засобів.

Війська та спецпідрозділи країн–членів НАТО створили своєрідну культуру та метод військової підготовки бійців. Характерною особливістю цієї культури є особлива роль сержантів в підготовці рядового військового складу та реалізації бойових завдань. Сержант – символ армії. Сержант володіє не тільки навичками та знаннями інструктора, а й власним прикладом повинен показувати взірець для наслідування. Він не має права вимагати від рядових бійців того, чим не володіє сам. Такий підхід в навчанні, вихованні та підготовці створює атмосферу поваги та високий рівень довіри керівному складу армії.

Окрім зразкових наставників, система підготовки працює на принципах взаємої підтримки, духу братерства та поваги, які грунтуються не на авторитарній системі, а на авторитетній. Військовий вишкіл має на меті зробити солдата не лише боєздатним та ефективним, а, в першу чергу, відповідальним за свої власні рішення. Формування власного мислення є однією з першочергових цілей. На відміну від радянських військ, де військових навчають виконувати накази, повністю підкорити свою волю та не зважати на, місцями, їхню безглуздість, солдатів НАТО вчать мислити і виконувати накази грамотно. Бійців вчать самостійності та злагодженості.

На даний час методи підготовки бійців НАТО пройшли довгий шлях трансформації за весь період існування альянсу. Успішно переймають практику та методику підготовки військових альянсу бійці українських підрозділів спеціального призначення полку «Азов». В умовах навчання та бойових дій в полку створюється дружня атмосфера, на високому рівні знаходяться взаємоповага, самосвідомість та колективна відповідальність. Гідність людини–побратима підноситься до найвищого рівня.

Отже, в результаті порівняльного аналізу двох систем в підготовці військових до дій в екстремальних та надзвичайних ситуаціях за зразки були взяті методи підготовки за стандартами СРСР та країн-членів НАТО. За основу критеріїв відбору найбільш відповідного методу підготовки до біблійного світогляду були прийняті такі принципи:

  • гідність людини
  • важливість та унікальність кожної особистості
  • формування моральної відповідальності
  • важливість виховання самостійного мислення, заснованого на принципах.

Було виявлено, що методи підготовки радянських військ та спец-підрозділів не відповідають перерахованим вище основним біблійним принципам. Натомість війська НАТО активно використовують ці принципи та беруть їх за основу практики підготовки. Більш того, їхня «система сержантів» відповідає біблійному зразку лідера як того, хто власним прикладом заохочує підлеглих до розвитку.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ДУХОВНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Воля до життя

Початковою умовою відбору кандидатів в екстрим-похід має бути їхнє непереборне бажання жити, або ж, принаймні, бажання виробити в собі це бажання та знайти опору свого існування. Людина зі стійким бажанням жити знайде тисячі можливостей виходу з кризової ситуації, на противагу той, хто не має чіткого уявлення своєї життєвої місії, і буде шукати тисячі перешкод та негативно впливати на всіх учасників походу чи експедиції.

Зигмунд Фрейд, засновник власної школи психоаналізу, вважав, що в основі людської поведінки лежить інстинктивне бажання задоволення базових потреб, таких як голод, спрага, сексуальний потяг, потреба в теплі, сні та владі. Іншими словами, за Фрейдом, людина, потрапляючи в екстремальну або кризову ситуацію, буде робити все, щоб забезпечити задоволення своїх «базових» потреб та, в більшості випадків, буде поводити себе егоїстично за правилом «виживає той, хто сильніший».

З поглядами Фрейда перегукується концепція так званої «піраміди потреб Маслоу». Абрахам Маслоу насправді не є її автором. Він визнавав поділ потреб людини на базові та вищі, але схема піраміди не була опублікована в жодній його праці. Суть піраміди в тому, що на нижчих її щаблях знаходяться фізичні потреби, а на вищих щаблях – духовні (потреба в повазі та самореалізація), при чому людина не може досягти вищих рівнів без задоволення нижчих. Але на даний момент цей постулат не вважається істинним, оскільки життєва практика та дослідження психологів показують, що поведінка людини витікає із значно складніших внутрішньо-психологічних процесів, які витікають із світогляду людини.

Сенс життя як рушійна сила в екстремальній ситуації

Віктор Франкл, австрійський психолог, який був сучасником Фрейда, заснував свою, відмінну від Фрейдистської, школу психоаналізу, яка стверджувала, що в основі будь-якої поведінки людини лежить пошук змісту життя, вищого призначення, місії. Основна його праця «Людина в пошуках змісту» була опублікована в 1946 році і описувала його екстремальний досвід перебування в концентраційному таборі для євреїв. В книзі Франкл розповідає свої спостереження, які лягли в основу його численних наукових праць після звільнення. Теорія Фрейда була зруйнована практикою життя. Франкл описував, що в одних і тих самих умовах різні люди поводили себе по-різному. Одні на приниження та надлюдські знущання відповідали агресією, прокльонами та тваринною поведінкою, інші терпляче зносили ганьбу та насмішки, катування та каторжні роботи, і навіть перед обличчям смерті стояли з непохитним бажанням добра всім, навіть тим, хто виконував несправедливий вирок. Одні намагалися всіма способами вигризти хоч трохи їжі з рук побратима, а інші жертвували останнім шматком хліба заради незнайомого хлопчини, який був на межі смерті. Також ті, хто мав заради чого жити, хто мав найменшу надію на зустріч з близькими, на звільнення, на те, що колись зможе доробити справу усього свого життя, вони мужньо проходили усі випробування і непохитно йшли до своєї мети – отримати свободу. «Людина може витримати будь-яке «ЯК?», якщо вона знає НАВІЩО».

В підготовці до екстремальних походів надважливо донести людям те, що у них повинна бути місія їхнього життя, чітке усвідомлення суті та цілі їхнього існування. Чим яскравішою і бажанішою буде ця суть, тим міцніше людина буде прагнути пройти будь-які перешкоди і незламно дійти до фінішу.

Правильна підготовка

Чому одні люди в безвихідних екстремальних ситуаціях виживають, а інші в менш екстремальних і небезпечних – гинуть? Найчастіше відповідь криється в тому, що перші знали, на що вони йшли і були готові до цього морально. Вони були готові діяти рішуче в тих обставинах, які іншим здаються несумісними з життям. Правильна підготовка засновується на чотирьох сферах: бажанні жити (це розглянуто в розділі «воля до життя»), правильних знаннях, правильних навичках і правильному спорядженні.

Правильні знання

Правильні знання породжують правильні вміння, правильні вміння породжують почуття впевненості, а впевненість допоможе подолати будь-які екстремальні умови. Дуже важливо в момент підступу страху побороти ці почуття в собі. Цього можна досягти, намагаючись тверезо оцінити ситуацію та заспокоїтись. Страх штовхає людину на необдумані дії, які навіть здаються правильними в конкретний момент часу, але в перспективі завдають більшої шкоди, аніж відсутність будь-яких дій.

Правильні навички

Правильні навички формуються в умовах тренувального процесу, наближеного до реальних екстремальних умов. В перелік необхідних вмінь можна включити орієнтування на місцевості з спеціальними приладами (компасом, картою та ін.) і без них, навички пересування та поведінки в групі, визначення функцій певної ролі в групі (слідопит, охоронець, розвідник, керівник, та ін.), володіння базовими навичками виживання (здобуття води, вогнища, їжі, пошук та обладнання місць ночівлі та ін.), навички надання першої медичної допомоги, принципи реагування на стресові ситуації та можливі критичні події, такі як стихійне лихо, зустріч з небезпечними тваринами та людьми, хвороби та травми.

Для вироблення бажаних навичок, які неможливо відпрацювати в умовах тренувального процесу, потрібно активно використовувати метод візуалізації за принципом, який викладений в книзі Стівена Кові «7 навиків високоефективних людей». Суть методу полягає в тому, що ми здатні виробити в собі певну бажану модель поведінки задовго до потрапляння в ситуацію, де її потрібно буде проявити. Для цього необхідно скласти список критичних ситуацій, які можуть трапитись в поході та змоделювати ці ситуації у своїй уяві. При цьому важливо уявляти їх якомога яскравіше та детальніше. Чим більше сенсорних систем буде задіяно, тим краще. Після яскравого уявлення ситуації потрібно так само детально уявити свою реакцію на цю ситуацію і, обговоривши її з інструктором, виробити актуальну модель поведінки, прокручуючи її в свідомості багато разів. Таким чином ми змінюємо парадигми мислення і, як наслідок, парадигми поведінки також змінюються.

Правильне спорядження

Правильний підхід до використання спорядження в походах в екстремальних умовах має бути таким, коли кожну річ ми розглядаємо як додаткову можливість. Тобто, сам похід має однією з цілей – навчити людей обходитись з мінімумом спорядження, використовуючи максимум фантазії та винахідливості. Цьому сприяє підхід, описаний вище. Відсутність спорядження не означає, що ваші шанси на виживання дорівнюють нулю. З вами завжди ваші навики, знання та досвід, які втім завжди потрібно підтримувати на належному рівні. В базовий набір спорядження для екстремальних походів можна включити: ніж, флягу для води, кресало (будь-що, чим можна розвести багаття, найкраще оволодіти техніками здобуття вогню без сірників та легкозаймистих речовин), аптечку, тонку мотузку, сухий пайок, відповідний до похідних умов одяг, невеликий рюкзак або штурмовий жилет та карту місцевості.

Воля Божа

Основою будь-якої ефективної поведінки є довіра. Це справедливо для всіх видів стосунків людей, відтак особливо для стосунків всередині групи, яка збирається в похід в екстремальних умовах. Більш того, довіра неможлива там, де немає чого втрачати.  В підготовці до походів в екстремальних умовах ми виділяємо 4 рівні довіри:

  • довіра собі;
  • довіра товаришу;
  • довіра керівнику (командиру підрозділу, групи);
  • довіра Богу.

Основою довіри є чесність. Людина не може довіряти будь-кому тільки на основі того, що цього вимагає ситуація. Довіра не може з’явитись в стосунках між людьми просто так, але її можна здобути, виробити, створити завдяки налаштуванню та принциповому рішенню бути чесним. Це справедливо для всіх чотирьох рівнів довіри, які ми визначаємо основою духовно-психологічної атмосфери, яка має панувати в умовах екстремального походу. Довіра в стосунках між людьми робить можливими дві речі: здатність покладатись на когось і впевненість, що знімає відчуття внутрішнього занепокоєння та сприяє тверезому мисленню.

Довіра собі

Довіра собі – це найперший рівень довіри, тому що довіра на інших рівнях не має можливості до існування, якщо людина не довіряє сама собі. Все починається всередині нас. В Біблії одним з основних принципів є особиста відповідальність та сумлінне виконання свого обов’язку. В підготовці до екстремальних умов даний принцип гарантує відмінну підготовку до можливих екстремальних ситуацій, засновану на сумлінному здобутті правильних знань щодо потенційних екстремум-станів, освоєння теоретичної бази щодо використання основного спорядження та оволодіння правильними навичками використання здобутих знань для подолання екстремальних умов.

«І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві. І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям! Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Господеві Христові» (Колос.3:17–24).

Довіра товаришу

Дослідження психологів показують, що довіру значно легше заслужити, проявивши її першим. Є ряд негативних звичок в поведінці та мисленні, які стають на заваді розвитку довіри між людьми. Ось цей список:

  • Нестримані обіцянки. Якщо ти розумієш, що не зможеш виконати те, що обіцяєш, або зробиш це не на належному рівні, краще взагалі не брати на себе цю відповідальність.
  • Розмови «за спиною» у людей. Той, хто пліткує з вами, буде пліткувати і про вас.
  • Нетерпимість та надмірно критичний дух. Цей фактор у багатьох людей загострюється в умовах екстремальних ситуацій.
  • Викривлення правди.
  • Задоволення власних потреб та бажань за рахунок інших людей. Найкращі стосунки, як і лідерство, базуються на бажанні допомогти, а не використати, послужити, а не забезпечити себе.

«Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій, і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його… Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному? А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, і нитка потрійна не скоро пірветься!» (Еккл.4:9–12).

Довіра керівнику

Оскільки довіра до лідера не може засновуватись лише на тому факті, що йому потрібно довіряти, сам лідер має власними зусиллями, з допомогою Божого керівництва, завоювати довіру підлеглих. Біблійний ідеал лідера – це лідер-слуга. Яскравим прикладом такого лідера є Ісус Христос, який, як написано в Біблії, «не прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити». Якщо лідер або керівник походу хоче, щоб йому довіряли, він повинен дбати про тих, хто йде за ним. Він повинен в більшій мірі за всіх володіти принципами побудови стосунків, заснованих на довірі. Ось чому на попередньому рівні ми показали те, що руйнує довіру, чого потрібно уникати, а тут дамо список тих звичок, які сприяють створенню міцних довірливих стосунків:

  • Діяти відповідно до того, що ти говориш. Чесність – діяти прямолінійно та щиро: ти говориш те, що думаєш. Постійність – робимо те, що говоримо. Надійність та взаємозалежність.
  • Повага. Потрібно проявляти ввічливість та цінувати гідність кожної людини, незалежно від її статусу.
  • Надійність. Ваші діла настільки голосно говорять про себе, що ваші слова не можливо почути.
  • Говорити правду з любов’ю. Людям буде легше вам довіряти, якщо поруч з вами вони відчуватимуть певний дискомфорт, і ви зможете сказати їм правду, однак зробити це з правильним мотивом – не засудити, а допомогти, щоб подолати цей дискомфорт. 
  • Виховання довірливого серця.

Враховуючи вище перелічені рекомендації лідер-керівник походу може побудувати тісні взаємозалежні стосунки, які дадуть можливість ефективного подолання небезпечних та кризових умов.

Але що робити тоді, коли довіру підірвано? З будь-якої ситуації є вихід. Найбільша проблема не в падінні і провалі, а в відношенні до нього. Отже, які кроки до відновлення довірливих стосунків, якщо якась помилка призвела до їх втрати:

  • Перший крок – визнати наявність проблеми.
  • Якщо хтось підірвав вашу довіру – вирішіть його простити. Люди, які не вміють прощати або роблять це дуже рідко, не бачать в правдивому світлі самих себе. Якщо б вони чесно поглянули на себе, вони зрозуміли б, що вони не ідеальні і часто самі потребують того, щоб їх простили. Є три шляхи поведінки з людьми: низький – поводитись з людьми гірше, ніж вони поводяться з нами, середній – поводитись з ними так само, як і вони, високий – ставитись до людей так, як вони того не заслуговують.
  • Виразити відданість словами, тобто, щире бажання відновити стосунки.
  • Ризикуйте з розумом. Довіра створюється та відновлюється завдяки довгому шляху, коли довіра перевіряється зі збільшенням відповідальності.
  • Дійте разом.
  • Святкуйте успіх разом.

Довіра Богу

В будь-якій ситуації є наше бачення і бачення Бога. На кожну конкретну ситуацію Бог має Свою волю. Це є фундаментальним принципом християнського життя та підходу до тлумачення екстремальних ситуацій та кризових обставин, в які потрапляє людина. Кожна ситуація має вищий зміст, аніж простий збіг обставин.

Керівник, або лідер, може схибити, припуститись помилки, товариш може зрадити або проявити слабкість характеру, навіть сама людина може помилитись і зробити хибний крок, маючи достатню спеціальну підготовку до дій в певних екстремальних обставинах.

Тоді над усім цим панує фундаментальний принцип – довіра Богу, Який щодо кожної ситуації в нашому житті має Своє унікальне бачення та волю.

«Проклятий той, хто надіється на людину, що в ніздрях її віддих її» (Иер.17:5-9).

«Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію. І ви кликатимете до Мене, і підете, і будете молитися Мені, а Я буду прислуховуватися до вас. І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем» (Єр.29:11-13).

Отже, на основі Біблії, праць видатних психологів, підручників по виживанню та напрацюванням сучасної науки екстремальної психології ми вивели ряд необхідних базових принципів духовно-психологічної підготовки до походів в екстремальних умовах та обґрунтували їхнє значення.

Першою умовою ефективної поведінки в екстремальних умовах є воля до життя, яка витікає з осмислення людиною її призначення, місії її життя. Сенс життя є рушійною силою подолання кризових ситуацій.

Другий принцип – це правильна підготовка, яка є основою впевненості та фундаментом вольової поведінки. Він включає в себе три фактори: правильні знання, правильні навички та правильне спорядження.

Третім принципом є воля Божа, яка виражається в довірі людини до себе, довірі до товариша, довірі керівнику походу, та над усім цим – довірі Богу. Біблія свідчить про те, що людина не може проконтролювати все, що відбувається з нею в житті, також вона не може покластись на когось іншого на 100%, оскільки людина по своїй природі обмежена і кожен має можливість помилитись.

Християнський світогляд показує, що над усіма подіями життя є Бог, Який усе тримає під Своїм контролем. Отже, стосовно будь-якої ситуації в нашому житті є воля Бога, яка є найкращим варіантом вирішення проблеми. Зрозуміти цю волю ми можемо через читання і дослідження Біблії, розвиток особистих стосунків з Богом, через молитву та спілкуванню з тими людьми, які мають живий християнський досвід, заснований на біблійних принципах.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Александров, Д.О. (2013). Юридична психологія та педагогіка.
  2. Ахматгатин, А. (2010). Основы подготовки сотрудников полиции к действиям в экстремальных ситуациях. с. 6.
  3. Библейский комментарий АСД (Т. 5). (2014). Заокский: Источник Жизни.
  4. Біблія / переклад проф. Івана Огієнка. (2015). Київ: Українське Біблійне товариство.
  5. Геляхова, Л. (2014). Устойчивость сотрудников ОВД к экстремальным ситуациям служебной деятельности. с. 4.
  6. Ильин, А. (2001). Энциклопедия выживания в экстремальных ситуациях. Москва.
  7. Ірхін, Ю. (2005). Психологічна підготовка працівників міліції до дій в екстремальних ситуаціях. с. 4.
  8. Кови, С. (2006). Семь навыков высокоэффективных людей. Москва.
  9. Луппо, С. (2010). Психологія екстремальних та кризових ситуацій. Київ.
  10. Максвелл, Д. (2005). 21 неопровержимый закон лидерства. Минск.
  11. Миллер, Д. (1999). Выживание по методам САС. Минск.
  12. Настольная книга по теологии//Библейский комментарий АСД (Т. 12). (2010). Заокский: Источник Жизни.
  13. Новикова, И. (2007). Психологическое сопровождение сотрудников милиции в экстремальных условиях служебной деятельности. с. 5.
  14. Столяренко, A. (2005). Екстремальна психопедагогіка. Москва.
  15. Тимченко, А. (2009). Психологические аспекты состояния, поведения и деятельности людей в экстремальных условиях.
  16. Тімченко, О. (Ред.). (2007). Екстремальна психологія. Київ.
  17. Фурманець, Б. (2007). Психологічна готовність до дій в екстремальних ситуаціях. с. 15.
  18. Яковенко, С. (2008). Психічна стійкість військовослужбовців до впливу екстремальних чинників.

***

Автор – бакалаврант богослов`я Владислав Мікула
Ілюстрація

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21