Дві помилки Ісуса Навина

ДВІ ПОМИЛКИ ІСУСА НАВИНА

«Єдиний урок, який можна взяти з
історії, полягає в тому, що люди не
беруть з історії ніяких уроків»
Бернард Шоу

Спостерігаючи за подіями, які відбуваються на планеті, стає зрозуміло, що, за біблійними пророцтвами ми живемо у важкі, останні часи. Взагалі, відтоді, як наші прабатьки були вигнані з Едему, для кожної мислячої людини, в якому б столітті вона не жила, життя завжди було не легким. Досконалих людей не буває.

На сторінках Вічної Книги знаходимо лише кілька осіб, які ніколи не помилялись. Про  Ісуса Навина відомо з Біблії, що у своєму житті він зробив дві дуже серйозні помилки, але коли він усвідомив що помилився, Бог, відгукнувшись його молитву, зупинив плин часу.

Християни усіх часів знаходили в книзі Ісуса Навина дуже важливий заклик: «Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додержувати чинити все, що написано в ній, бо тоді зробиш щасливими дороги свої, і тоді буде щастити тобі» (І. Нав. 1:8).

У цій книзі також відкривається характер Божий в Його окремих рисах.

Розглянемо коротенько, що нам відомо про життя і служіння Ісуса Навина.

Отже, помирає Мойсей і, хоч ізраїльтяни дуже сумували з цієї великої втрати, однак були впевнені, що не залишені напризволяще, тому що хмарний стовп вдень, а вогняний вночі спочивав над Скинією на знак того, що Бог і надалі буде їхнім Провідником і Помічником, якщо вони ходитимуть дорогами Його Заповідей.

Ісус Навин, який сорок років був учнем і помічником Мойсея, став замість нього провідником Ізраїлю.

Відважний, рішучий, наполегливий, вправний, непідкупний, позбавлений егоїстичних інтересів у піклуванні про тих, котрі перебували під його опікою, і чи не найголовніше, – наснажений живою вірою в Бога. Таким він постає зі сторінок Святого Письма і таким його зображають відомі християнські письменники.

А тепер я запрошую вас відкрити книгу Ісуса Навина. В перших шести розділах розповідається про безпрецедентні успіхи ізраїльського народу; тобто, про перехід через Йордан під час повноводдя, та вступ до Ханаану; про церемонії встановлення пам’ятників; про зняття ганьби в Галгалі і про перемогу над Єрихоном.

Знищення мешканців цього ханаанського міста (а ханаанською землею називалась вся місцевість між рікою Йордан і Середземним морем) було не чим іншим, як виконанням вказівок даних колись Мойсеєві. Сказано ж бо: “Тільки з міст тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позоставиш при житті жодної душі” (П. Зак. 20:16) .

Серед хананеян був поширений найогидніший гріх: під виглядом релігійних обрядів вони практикували безсоромні оргії, тож не дивно, що весь народ у краї був глухий до закликів Святого Духа. Мешканці Ханаану мали час, щоб покаятись. Вони знали про шлях, прокладений через Червоне море і про суди, здійснені над Єгиптом, – усе свідчило про верховну владу ізраїльського Бога. Мешканцям цієї країни були добре відомі всі чудеса, знали також про огиду Бога до розпусти, але жили, як хотіли. Отож нічого дивного немає в тому, що Бог не тільки знищив місто Єрихон, але й, як обіцяв в “Повторенні Закону”, закляв його (Іс.Нав. 6:17-19). Під словом “закляте” мається на увазі народ, який повністю відступив від Бога і час випробування якого скінчився. Саме слово “закляте” єврейською мовою означає повне знищення чогось, або повне посвячення для святої мети. 17-й і 19-й вірші шостого розділу книги Ісуса Навина мають на увазі і те, й інше. Перше: вогонь знищив місто, а друге: всі предмети дорогоцінних металів залишилися неушкодженими і перейшли в скарбницю Господа.

Що ж відбувалось далі? В книзі Ісуса Навина (7: 1-7) читаємо: “І спроневірилися Ізраїлеві сини в заклятому, Ахан, – син Кармія, сина Завдієвого, сина Зерахового, Юдиного племени, узяв із заклятого. І запалився Господній гнів на Ізраїлевих синів. І послав Ісус мужів з Єрихону в Ай, що при Бет-Евені, на схід від Бет-Елу, і сказав до них, говорячи: ”Підіть, і вивідайте цей Край”. І пішли ті мужі, і вивідали той Ай. І вернулися вони до Ісуса та й сказали до нього: Нехай не йде ввесь народ, коло двох тисяч люда або коло трьох тисяч люда нехай вийдуть, і побють Ай. Не труди всього народу туди, бо ті вороги нечисленні. І пішли туди з народу коло трьох тисяч люда, – та вони повтікали перед айськими людьми. І айські люди повибивали з них коло тридцяти й шости чоловіка, та й гнали їх з-перед брами аж до Шеварім, і розбили їх на узбіччі гори. І охляло серце народу, та й стало як вода. І роздер Ісус одежу свою, та й упав на обличчя своє на землю перед Господнім ковчегом, і лежав аж до вечора він та Ізраїлеві старші, і посипали порохом свою голову. І сказав Ісус: Ах, Владико Господи, для чого ти конче перепровадив цей народ через Йордан, щоб дати нас у руку амореянина, щоб вигубити нас? О, коли б ми були позосталися, і осіли по той бік Йордану!

Перший вірш цього сьомого розділу говорить: І спроневірялися Ізраїлеві сини в заклятому. В російському перекладі це звучить однозначніше: Но сыны Израилевы сделали преступление и взяли из заклятого. Відомо, що місто Єрихон зруйнував Бог, а не люди; це була Господня перемога, тож усі трофеї по праву належали Йому. Це добре знав Ахан – той, хто взяв із заклятого, але Біблія каже, що не один він, а Ізраїль згрішив (7: 11). Гріх Ахана став лихом для всього народу. За гріх однієї людини Боже  невдоволення може залишитися на Його Церкві, доки гріх не буде виявлено і викорінено.

З історії про Ахана ми можемо взяти для себе ще один урок; християни не повинні боятись назвати гріх своїм іменем, для цього Спаситель і прийшов на нашу землю, щоб назвати гріх гріхом. На прикладі Своїх взаємин з ізраїльським народом Бог показує, як Він очищає Церкву від усілякої неправди. Адже один грішник може наробити стільки біди, що закриє світло Боже від усього народу. Тож, якщо не вказувати людям на гріх, вони не зможуть відрізнити правду від неправди. Навіть якщо людина визнає свій гріх, як це зробив Ахан, це ще нічого не означає, бо, щоб очиститись від гріха, треба покаятись. Ахан не покаявся, тому Бог за цей гріх знищив усю його родину.

Нині, коли читаємо про покарання, приготовлене для родини Ахана, жахаємося, але тоді не можна було вчинити інакше, адже ніхто з його родини не посмів сказати в очі грішнику правду, і за це всі поплатились життям. З гріхом не можна йти на компроміс, бо за його наслідки відповідають усі, хто про нього знає.

Священик Роман Кияк розповідає як один чоловік багато разів ходив у чужий город красти кукурудзу. Якось він узяв на допомогу свого восьмирічного сина, наказав йому тримати мішок, а сам насипав кукурудзу і при тому весь час оглядався, чи ніхто не йде. Це зауважив його син і врешті каже: «Тату, ви забули ще в один бік подивитись». Збентежений батько питає: «А куди, синку?». «Та на Небо. Чи Господь Бог вас не бачить», – відповів хлопчик. Засоромлений батько пішов додому і відтоді вже більше не крав. (Кияк Р.А. «Перлини християнської мудрості»).

У святого Августина є одна дотепна порада: «Якщо хочеш грішити, то знайди собі таке місце, де немає Бога, і роби там, що хочеш». Але ж такого місця ніде нема, а відповідати за злочин доводиться, як на землі, так і на Небі. В жодної людини немає гарантії, що вона не опиниться на місці Ахана або його рідних. Гріх за своєю природою заразний. Одна людина вражена проказою гріха, може передати цю хворобу тисячам інших людей. Тому дуже важливо вчасно виявити гріх, і в цьому нам може допомогти історія злочину і кари Ахана.

Але повернімось до Ісуса Навина. Ми зупинилися на 7-у вірші сьомого розділу його книги, де він жалкує, що перейшов Йордан. Пригадати, як це відбувалось, ви зможете, прочитавши третій розділ книги Ісуса Навина. А ми процитуємо лише ключовий вірш, (І.Нав. 3:9) – : “І сказав Ісус до Ізраїлевих синів: “Підійдіть сюди, і послухайте слів Господа, Бога вашого”. Ізраїльтяни послухали Бога, і щасливо перейшли Йордан.

Далі читаємо (6:2) “І сказав Господь до Ісуса: “Ось, Я дав у твою руку Єрихон та царя його, сильних вояків.” Тобто, до здобуття Єрихону Ісус Навин мав благословення тому, що слухався і підкорявся Богу.

Після цього Ісус Навин вирішив завоювати місто Ай, але Бог не казав йому цього робити. Якби Ісус запитав дозволу, то Бог знаючи, що серед ізраїльтян є порушник Закону, заборонив би йому це робити. Божий народ не може просуватись далі, якщо серед нього є люди, які свідомо грішать.

Теолог Алан Редпат зауважує: “Немає більшої небезпеки в житті християнина, ніж осягнути перемогу. В такі хвилини ми починаємо пишатися собою і вважаємо, що здобули перемогу власними зусиллями. Що Бог наділив нас силою, яка перебуватиме з нами упродовж усього нашого життя.”

Отже, перша помилка Ісуса Навина була в тому, що він через свою самовпевненість не запитав у Бога про Його волю.

В четвертому розділі книги пророка Даниїла читаємо, що цар Навуходоносор у сні побачив високе дерево, яке виросло посеред землі; під ним знайшли притулок лісові звірі, а на дереві звили гнізда птахи. Так були показані величність і процвітання Навуходоносора. Багато народів зібрав він під свою владу, та побачивши власну могутність, загордився: “Чи ж це не величний Вавилон, що я збудував його на дім царства міццю потуги своєї та на славу моєї пишноти?” (Дан. 4:27). Однак, ще не встигли ці слова злетіти з уст Навуходоносора, як йому був оголошений вирок: в царя було забрано розум, яким він так самовпевнено пишався.

На прикладі Навуходоносора Господь показав, що без розуму, який Він дає людині, людина стає подібною до рослини, чи тварини.

Звичайно, що при переході Йордану Бог уклав з ізраїльським народом заповіт, але Обіцяна земля, як і вічність, дається тільки за умови повного послуху. Поразка під містом Ай була наукою для Ісуса Навина. Бог, звичайно ж, і тоді був з ним, але він мав зрозуміти, що Бога потрібно слухатись завжди. Це була наука дисципліни, і коли він зрозумів цю науку, Господь знову сказав, що потрібно робити.

“І сказав Господь до Ісуса: “Не бійся і не лякайся, – візьми з собою ввесь військовий люд, тай устань, піди на Ай. Подивися: ось дав Я в руку твою айського царя, і народ його, і місто його, і край його”. Потім Бог сказав Ізраїлю, як знищити Ай, й за Його порадами ізраїльтяни перемогли.

1934-го року археологічна експедиція розкопала місто Ай. На превелике здивування, археологи побачили тільки змішану півтораметрову масу, що складалась з обпаленої до червоного кольору цегли, чорної землі та обгорілих уламків. Вчені стверджують, що ніде в Палестині вони не зустрічали ознак більш нищівної пожежі. Саме так ізраїльтяни знищили це місто.

Перемога ізраїльтян над Єрихоном і Аєм налякала усіх ханаанських мешканців. Шість народів об’єднались, щоб воювати проти ізраїльтян, але один народ пішов на велику хитрість. (І.Нав. 9:3-9) “ А мешканці Гів’ону почули, що Ісус зробив Єрихонові та Аєві, то зробили й вони хитрість. І пішли вони, і забезпечились живністю на дорогу, – і взяли повитирані мішки для ослів своїх, і бурдюки для вина повитирані, і потріскані, і пов’язані, і взуття повитиране та полатане на їхніх ногах, і одежа на них поношена, а ввесь хліб їхньої поживи на дорогу був сухий, запліснілий. І пішли вони до Ісуса, до табору в Гілгалі, та й сказали до нього та до мужів Ізраїлевих: “Ми прийшли з далекого краю, а ви тепер складіть з нами умову”. І сказали Ізраїлеві мужі до хіввеян: “Може ви сидите поблизу нас, то як ми складемо з вами умову?” І сказали вони до Ісуса: “Ми твої раби”. А Ісус сказав до них: “Хто ви та звідки приходите?” І вони сказали йому: “З дуже далекого краю прийшли твої раби до Ймення Господа, Бога твого, бо ми чули чутку про Нього, і все, що Він зробив був в Єгипті”.

Отож мешканцям Гів’ону таки вдалося переконати Ісуса в тому, що вони живуть за межами Ханаану. І як каже 15-й вірш: “І вчинив їм Ісус мир, і склав з ними умову, щоб зоставити їх при житті, і присягнули їм начальники громади”. Ось так було укладено союз, а правда виявилась через три дні. І сталося по трьох днях по тому, як склали з ними умову, то почули, що близькі вони до нього, і сидять вони поміж ними. Коли ж ізраїльтяни зрозуміли, що піддалися обману, їхнє обурення було дуже велике, але обурення стало ще більшим, коли після трьохденного переходу вони підійшли до міст гівонітян, розташованих майже у центрі Ханаану. Лише тепер євреї зрозуміли, що через свою клятву не можуть знищити цей народ.

Це була друга, і найбільша помилка Ісуса Навина. Він двічі, як у нас кажуть “став на одні і ті ж граблі”. Помилка ізраїльтян під час переговорів з гівонітянами була та сама, якої вони допустились, коли брали підступом місто Ай, – вони не запитали Бога що їм робити!

Пригадаймо, як відбувались перемовини. І взяли люди з їхньої поживи на дорогу, а Господніх уст не питали. Інший переклад каже: І взяли громадські мужі трохи харчів їх покуштувати та не поспитали в Господа ради. Не довіряючи словам гостей і своїм очам, ізраїльтяни навіть попробували на смак їхні продукти, і, переконавшись, що вони не свіжі, не спитали в Бога поради, що їм робити. Успіх ізраїльтян після перемоги над містом Ай знову привів їх до самозаспокоєння і до самовпевненості.

Іноді нам, як ізраїльському народові, якась справа здається дуже легкою; просто елементарною, і ми також стаємо самовпевненими. Легковірність, з якою ізраїльтяни сприйняли хитрощі гівонітян, наочно показує, як через наші почуття можна зрадити істині. В грецькому оригіналі слово “видіння”, означає “зовнішній вигляд”. Ходити по вірі, а не через бачення – означає не покладатись на інформацію, яку нам передає зір.

Але як ми зазвичай оцінюємо людей? З виразу обличчя, з того що говорять. А людей треба оцінювати інакше – старатись робити так, як це робить Бог, – не дивлячись на зовнішність. Він бачить які ми насправді, зазираючи в наше серце.

Але повернімось до обману гівонетян. Хтось може сказати: “А що бідним язичникам залишалось робити? Усі хочуть жити”. Але доля гівонетян була б набагато кращою, якби вони чесно повелися з ізраїльтянами. Хоч те, що вони покорилися  Єгові, зберегло їхнє життя, однак їхній обман приніс їм лише ганьбу і рабство. Господь передбачив, щоб усі народи які зречуться  ідолопоклонства та приєднаються до Ізраїля, могли користуватись благословеннями Заповіту. В книзі Левит (19:33-34) читаємо: “А коли  мешкатиме з тобою приходько в вашім Краї, то не будете гнобити його. Як тубілець із вас буде для вас приходько, що мешкає з вами, – і ти будеш любити його, як самого себе, бо приходьки були ви в єгипетськім краї. Я – Господь, Бог ваш!” Це підтверджується словами повеління щодо жертвоприношень (Числа 15:15).

Як ми вже згадували, Бог на умові щирого визнання і розкаяння в своїх гріхах, радо приймає кожний народ і кожну людину.

Далі ми дізнаємось, що Ісус Навин постійно прислухається до Божих настанов, а Бог зі свого боку знову робить чуда за послух Ізраїля. Коли п’ять аморейських царів напали на мешканців Гів’она, Господь каже:“Не бійся їх, бо Я віддав їх у твою руку, – ніхто з них не встоїть перед тобою”. Справді, коли ізраїльтяни розбили ворога, й амореї продовжували стрімголов тікати, сподіваючись сховатися в горах, Ісус Навин зрозумів, що до кінця дня, тобто до початку суботи, він не встигне закінчити бій. А якщо вороги не будуть повністю розбиті, то об’єднаються для нової боротьби. “Тоді Ісус говорив Господеві того дня, коли Господь дав амореянина перед Ізраїлевих синів, та й сказав на очах Ізраїля: “Стань, сонце, в Гів’оні, а ти, місяцю, ув айяловській долині! І сонце затрималося, а місяць спинився, аж поки народ відімстився своїм ворогам (Іс.Нав. 10:12-13). Йосиф Флавій в Юдейських древностях пише, що в зв’язку з цією подією, мусульмани почали святкувати п’ятницю, через те що ця битва відбувалась у п’ятницю.

Господь сильний – Він підбадьорював Ісуса нагадуваннями, що завжди перебуває з ним. Ісус Навин потребував цих слів. Бог знав м’якість характеру Ісуса.

Багато християн можуть сказати, що інколи їм здається, що Бог покинув їх, і від цього вони починають панікувати. Але дивлячись на життя Ісуса Навина, можна бути впевненим у Божій присутності завжди.

Книга Ісуса Навина закінчується одним з найпереконливіших закликів Святого Письма: “А якщо зле в очах ваших служити Господові, виберіть собі сьогодні, кому будете служити, – чи богам, яким служили ваші батьки, що по тому боці Річки, та чи богам аморейським, що ви сидите в їхньому краї. А я та мій дім будемо служити Господеві”. Кожна людина повинна сьогодні зробити вибір і пам’ятати, що від цього залежить її вічне життя.

Нам потрібно завжди брати приклад з мужів віри, які ні кроку не робили без Бога. Якщо нам потрібно кудись йти, то нехай Ісус стане нашим постійним компасом. Якщо нам доводиться вести свій корабель по суворих хвилях життя, то штурвал потрібно довірити в Його могутні руки. Якби ми це робили своєчасно, то скільки скель і мілин могли б оминути.

Головне не поспішати і на кожне питання чекати Божої відповіді. А той, хто самостійно приймає рішення, ризикує завжди. Наш Творець каже: Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, – якою ти будеш ходити. Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе! (Пс. 32:8).

Бог навчає і буде навчати лише тих, котрі самі цього хочуть. То ж схилімо голови, і помолімося, щоб Його всевидяще око завжди тримало під контролем кожен наш крок: і тут, на землі, і у вічності.

Андрій БІЛИК
«Роздуми про духовне життя». Книга 2
Джерело – sda.if.ua

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21