Учение о вечных муках и адвентистский взгляд на посмертное воздаяние

Учение о вечных муках и адвентистский взгляд на посмертное воздаяние

 

В Священном Писании о вечности грядущего наказания для грешников говорится неоднократно и вполне определенно:

«И многие из спящих в прахе земли пробудятся, одни для жизни вечной, другие на вечное поругание и посрамление» (Дан.12:2);

«И пойдут сии в муку вечную, а праведники в жизнь вечную» (Мф.25:46);

«Кто будет хулить Духа Святого, тому не будет прощения вовек, но подлежит он вечному осуждению» (Мк.3:29);

«Не познавшие Бога и не покоряющиеся благовествованию Господа нашего Иисуса Христа… подвергнутся наказанию, вечной погибели» (2 Фес.1:8, 9).

Святоотеческое видение загробной участи человека можно охарактеризовать как симметричное. Вечному раю соответствует вечный ад, вечному бытию с Богом соответствует вечное бытие без Бога.

Именно к этой симметричности апеллировали многие святые отцы в споре со сторонниками мнения о конечности адских мук.

«Ибо если будет когда-нибудь конец мучению, – пишет святитель Василий Великий, – то и вечная жизнь, без сомнения, должна иметь конец. А если не смеем думать сего о жизни, то какое основание полагать конец вечному мучению?»

«Как наказания вечны, так и вечная жизнь не должна иметь впоследствии какого-либо конца» (блаженный Иероним Стридонский).

Всегда человека беспокоил вопрос о его вечной участи.

Юридическая аргументация: «Несправедливо вечно наказывать за временный грех»

«Может ли Бог любви, возвещенный Христом, бесконечно карать за грехи временной жизни? Неужели могущество зла столь велико, что оно будет существовать даже тогда, когда “во всем” воцарится Господь?»1

На этот аргумент отвечал святитель Иоанн Златоуст: «Не говори мне: где же справедливость, если мучение не имеет конца? Когда Бог делает что-либо, повинуйся Его определениям и не подчиняй их умствованиям человеческим».2

Что поделать, в православном христианстве об отношениях человека с Богом не принято мыслить в категории справедливости. Это не значит, что отрицается Божественная справедливость как таковая, мы говорим лишь, что для всецело вверяющих себя милосердию Божиему «милость превозносится над судом» (Иак.2:13).

Подобно тому, «как песчинка не выдерживает равновесия с большим весом золота, так требования правосудия Божия не выдерживают равновесия в сравнении с милосердием Божиим», – говорит преподобный Исаак Сирин.3 Но «если ты требуешь справедливости, то, по закону правды, нам следовало бы еще в начале тотчас погибнуть», – продолжает святитель Иоанн Златоуст.

Кроме того, как верно отмечал святой Юстиниан Великий, не так уж много справедливости в том, чтобы «тех, которые до конца вели жизнь, исполненную совершенства, соединить с беззаконниками и признать, что как те, так и другие будут наслаждаться одинаковыми благами».

Наконец, необходимо обратить внимание на то, как отвечал на этот вопрос святитель Григорий Двоеслов. «Справедливо было бы это недоумение, – говорит святитель, – если бы раздражительный Судия рассматривал не сердца людей, а одни дела. Нечестивые потому имели конец грехов, что имели конец жизни. Они желали бы, если бы могли, жить без конца, чтобы иметь возможность грешить без конца».

Эту мысль повторяет и крупный богослов XV века Иосиф Вриенний, указывая, что, строго говоря, некорректно ставить вопрос о вечном наказании за временные дела, потому как Богом судится внутреннее расположение человека, лишь выражающееся в делах. Истинно верующие и добродетельные люди имеют бессмертное расположение к добру, потому и следуют в бесконечное блаженство, так и в вечное наказание следуют имеющие окончательное расположение ко греху.

Преподобный Григорий Синаит предлагает еще один образ:

«Как зародыши адских мучений незримо таятся в душах грешников уже на земле, так и начатки небесных благ сообщаются в сердцах праведных через Святого Духа».

То есть своей смертью мы рождаем для себя ту вечную участь, которую вынашивали в себе всю эту жизнь. В этом и есть глубочайшее значение настоящей временной жизни, которое игнорируется «оптимистическим богословием»: «здесь даются победителям как залоги венцы победные; равно как и для побежденных здесь полагается начало их посрамлению и мучению».

В «оптимистической» позиции сказывается извращенное понимание вечности, по которому выходит, что вечность – это продолжение нашего настоящего бытия, единственно лишь при отсутствии смерти. Но Православие мыслит совсем по-другому: вечность – это инобытие.

Как пишет преподобный Иоанн Дамаскин, «вечная жизнь и вечное мучение обозначают нескончаемость будущего века. Ибо время по воскресении уже не будет исчисляться днями и ночами, или, лучше, тогда будет один невечерний день, так как Солнце правды ясно будет светить праведным, а для грешных настанет глубокая нескончаемая ночь.4

СВЯТЫЕ ОТЦЫ О ВЕЧНОСТИ АДА

Святой Иоанн Златоуст

«Есть много людей, которые возлагают добрые надежды не на то, что они воздерживаются от грехов, а на то, что полагают, будто геенна не так страшна, как говорят о ней, но слабее той, какую угрожают нам, и при том временна, а не вечна, и много умствуют по этому поводу.

Между тем я могу представить много доказательств и даже вывести из самых слов (Писания) о геенне, что она не только не слабее того, как ее представляют в угрозах, а еще гораздо ужаснее.

А что она не временна, послушай, что говорит здесь Павел о людях, не ведущих Бога и не верующих в Евангелие, именно, что они подвергнутся наказанию, вечной погибели. Итак, каким образом вечное может соделаться временным?»

«Многие из находящихся среди нас людей, будучи пленены плотью и порабощены обстоятельствами настоящей жизни, полагают, что затем ничего не будет и, ссылаясь на Божие человеколюбие, говорят, что нет ни наказания, ни мучения. Так вот, если Бог человеколюбив, каков Он и есть действительно, то всенепременно Он и праведен; если же праведен, то каким образом не было бы справедливо, чтобы подвергнут был наказанию тот, кто, насладившись сначала тысячью благ, потом совершил достойное наказания и не сделался лучше ни от угроз, ни от благодеяний?»

Св. Иоанн Златоуст. Толкование на слова:

«Строит ли кто на этом основании из золота, серебра, драгоценных камней, дерева, сена, соломы, – каждого дело обнаружится; ибо день покажет, потому что в огне открывается, и огонь испытает дело каждого, каково оно есть. У кого дело, которое он строил, устоит, тот получит награду. А у кого дело сгорит, тот потерпит урон; впрочем сам спасется, но так, как бы из огня» (1 Кор.3:12-15).

Здесь представляется нам вопрос не маловажный, но касающийся предмета самого необходимого, и исследуемый всеми людьми: будет ли иметь конец огонь геенский? Христос открыл нам, что: “червь их не умирает и огонь не угасает” (Мк.9:46).

Вижу, что вы содрогаетесь, слыша это; но что делать? Бог повелевает непрестанно возвещать это: “укажи”, говорит, “народу Моему” (Ис.58:1). Мы поставлены на служение слова, и потому нужно говорить и неприятное слушателям; хотя и вопреки желанию, а нужно. Впрочем, если хотите, это не будет для вас неприятно. Если делаешь добро, говорит (апостол), не бойся (Рим.13:3).5

Следовательно вы можете слушать нас не только без страха, но и с удовольствием. Итак, Христос открыл, что геенский огонь не имеет конца; и Павел утверждает, что мучение будет нескончаемое, когда говорит, что грешники “подвергнутся наказанию, вечной погибели” (2 Фес.1:9); и еще: не обманывайтесь: “ни блудники, ни прелюбодеи, ни малакии Царства Божия не наследуют” (1 Кор.6:9-10).

И к евреям он говорит: “старайтесь иметь мир со всеми и святость, без которой никто не увидит Господа” (Евр.12:14). Также Христос на слова: “мы Твоим именем многие чудеса творили”, скажет: “отойдите от Меня делающие беззаконие: не знаю вас” (Мф.7:22-23).

И девы, для которых затворились двери, уже не могли войти; и о тех, которые не питали Его, Он говорит: “пойдут в муку вечную” (Мф.25:46).

Не говори мне: где же справедливость, если мучение не будет иметь конца? Когда Бог делает что-либо, повинуйся Его определениям и не подчиняй их умствованиям человеческим.

Притом разве это несправедливо, если человек, получивший сначала тысячи благ, а потом совершивший достойное наказания и не сделавшийся лучше ни от угроз, ни от благодеяний, подвергается наказанию?

Если ты требуешь справедливости, то по закону правды нам следовало еще в начале тотчас же погибнуть; а лучше, и тогда это было бы не по одному закону правды, но было бы действием и человеколюбия, если бы мы и это потерпели.

Кто из людей может наказывать так, как наказывал Бог, устроивший потоп и истребление человеческого рода, а немного после одождивший с неба огонь и до основания истребивший всех (жителей Содома)? Какое человеческое наказание может сравниться с таким наказанием? Не видишь ли и здесь почти бесконечное наказание? Прошло четыре тысячи лет, а наказание содомлян доселе остается в силе. Как велико человеколюбие Божие, так и наказание Его.

«Сам спасется, но так, как бы из огня”: вот и другое. Эти слова означают следующее: он сам не погибнет так, как дела, не обратится в ничто, но останется в огне. Это апостол и называет спасением; потому не просто сказал: спасется, а прибавил: “как бы из огня”. Так и мы обыкновенно говорим: в огне сохраняются – о таких вещах, которые не сгорают и не вдруг обращаются в пепел. Потому, слыша об огне, не думай, что сжигаемые обратятся в ничто. Сказав: спасется, он выражает не что иное, как продолжение наказания, и как бы так говорит: сам же будет мучиться непрестанно».

Святой Василий Великий

Реальность и вечность адских мук

«Что в некоторых местах боговдохновенного Писания сказано, по-видимому, обоюдно и прикровенно, то уясняется сказанным открыто в других местах. Так, Господь то решительно говорит, что пойдут сии в муку вечную (Мф.25:46), то отсылает иных в огонь вечный, уготованный Диаволу и ангелам его (41), а в другом месте именует геенну огненную и присовокупляет: где червь их не умирает и огонь не угасает (Мк.9:47-48); и еще древне о некоторых предрек чрез пророка, что червь их не умрет, и огонь их не угаснет (Ис.66:24); потому, если при таком числе подобных свидетельств, находящихся во многих местах боговдохновенного Писания, многие еще, как бы забыв о всех подобных изречениях и определениях Господних, обещают себе конец мучению, чтобы свободнее отваживаться на грех, то сие, конечно, есть одна из козней диавольских.

Ибо если будет когда-нибудь конец вечному мучению, то и вечная жизнь, без сомнения, должна иметь конец. А если не позволяем себе помыслить сего о жизни, то какое основание полагать конец вечному мучению, когда при том и другом одинаково находится приложение «вечный»?

Идут сии, сказано, в муку вечную, а праведники в жизнь вечную (Мф.25:46). А согласившись в этом, надобно знать, что выражения «бит будет много и бит будет меньше» (Лк.12:47-48) означают не конец, а разность мучения.

Ибо если Бог есть праведный Судия, не только добрым, но и порочным воздающий каждому по делам его, то иной может быть достойным огня неугасимого, но или слабейшего, или более поджигающего, другой – червя неумирающего, но опять причиняющего боль или более легкую, или более жестокую, по достоинству каждого, и иной – геенны, в которой, без сомнения, есть разные роды мучений, и другой – тьмы кромешной, где один доведен только до плача, а другой, от усиленных мучений, и до скрежета зубов.

Уничтожение сатаны и грешников. Адвентистский взгляд

Сразу после оглашения приговора сатана, его ангелы и люди, последовавшие за ним, подвергнутся наказанию. Они должны умереть вечной смертью. B ниспал огонь с неба от Бога и пожрал всех», отвергнувших спасение (Откр.20:9). Даже поверхность земли за стенами города расплавится, превратившись в безбрежное море огня для совершения «суда и погибели нечестивых» (2 Петр.3:7). «День мщения у Господа » (Ис.34:8), в который Он совершит «чудное Свое действие» (Ис.28:21) – уничтожение врагов своих, – наступил. Апостол Иоанн сказал:

«И кто не был записан в Книге жизни, тот был брошен в озеро огненное» (Откр.20:15). Эта же участь постигнет диавола и его сообщников (Откр.20:10). Из контекста всей Библии видно, что эта смерть «смерть вторая» (Откр.21:8), которой подвергнутся нечестивые, означает их полное уничтожение. А как же тогда быть с теорией о вечно пылающем аде? Внимательное исследование показывает, что Библия не учит о таком аде или о бесконечном мучении.

Ад

Согласно Библии, ад – это «место и состояние наказания и уничтожения вечным огнем во второй смерти тех, кто отверг Бога и спасение, предложенное в Иисусе Христе».

Во многих английских переводах Библии слово «ад» употребляется для перевода древнееврейского «шеол» и древнегреческого «гадес». Эти слова обычно обозначают могилу, где умершие – как праведники, так и нечестивые – ожидают в бессознательном состоянии дня воскресения (Откр.25). Поскольку современное представление об аде так сильно отличается о того, что подразумевают эти древнееврейский и древнегреческий термины, то последние переводы Библии избегают слова «ад» и попросту транслитерируют (транслитерация – передача букв одной письменности посредство букв другой письменности – прим. ред.) древнееврейское слово как «шеол», а древнегреческое – как «гадес». А вот древнегреческое слово «геенна», которое в английских переводах Нового Завета также переведено словом «ад», обозначает место наказания нераскаявшихся огнем. Таким образом, в Библии «ад» не всегда имеет одно и то же значение. Пренебрежение этими различиями не раз приводило к большой путанице. «Геенна» происходит от древнееврейского «Га Хинном», т.е. Долина Енномова, расположенная к югу от Иерусалима. Здесь израильтяне совершали языческий обряд сожжения детей в жертву Молоху (2 Пар.28:3; 33:1, 6). Иеремия предсказывал, что в наказание за такой грех Господь сделает это место «Долиной убийства», в которой будут хоронить трупы израильтян до тех пор, пока в ней уже не будет хватать места.

Оставшиеся тела будут служить «пищей птицам небесным» (Иер.7:32, 33; 19:6; Ис.30:33). Без сомнения, пророчество Иеремии побуждало израильтян считать «Ге Хинном» местом суда над нечестивыми, местом наказания, позора и мерзости. Согласно поздней раввинской традиции, это было местом для сжигания трупов и мусора. Иисус использовал огонь Енному как образ адского огня (см. Мф.5:22; 18:9). Таким образом, огонь Еннома символизировал истребляющий огонь последнего суда. Христос утверждал, что это пламя будет участью грешников после смерти (Лк.12:5) и что ад уничтожит как тело, так и душу (Мф.10:28). Какова же природа адского огня? Горят ли вечно люди в аду?

Участь нечестивых

Согласно Писанию, Бог обещает вечную жизнь только праведным. Плата за грех – смерть, а не вечная жизнь в аду (Рим.6:23). Писание учит, что нечестивые будут «истреблены» (Пс.36:9, 34), что они погибнут (Пс.36:20; 67:2). Они не будут вечно жить в сознательном состоянии, а будут сожжены (Мал.4:1; Мф.13:30, 40; 2 Петр.3:10). Они будут истреблены (Пс.144:20; 2 Фес.1:9; Евр.2:14), они исчезнут (Пс.103:35).

Вечное наказание

Когда речь идет о наказании нечестивых, в Новом Завете употребляется слово «вечный». Так переводится древнегреческое слово «айониос». Это определение применяется как по отношению к Богу, так и к человеку.

Чтобы избежать недоразумений, необходимо помнить, что «айониос» – это относительный термин и его значение зависит от того слова, которое он определяет. Поэтому, когда Писание употребляет слово «айониос» («вечный») по отношению к Богу, оно означает, что Он обладает бесконечностью бытия, ибо Бог бессмертен. Но когда это определение употребляется по отношению к смертным человеческим существам или к тленным вещам, оно обозначает лишь то время, пока человек живет, а вещь существует. Например, в Послании Иуды, в 7-м стихе сказано, что Содом и Гоморра подверглись «казни огня вечного». Однако эти города не горят сегодня. Апостол Петр сказал, что огонь превратил эти города в пепел, осудив их на истребление (2 Петр.2:6).

«Вечный» огонь пылал до тех пор, пока не осталось уже ничего, что могло бы гореть, а затем погас (см. Иер.17:27; 2 Пар.36:19). Подобным образом, когда Христос говорит об «огне вечном» (Мф.25:41) для нечестивых, то имеет в виду, что этот огонь будет «неугасимым» (Мф.3:12). Только тогда, когда уже нечему будет гореть, он погаснет. Когда Христос говорил о вечном наказании, о «муке вечной» (Мф.25:46), Он не имел в виду вечного наказания. Он имел в виду то, что «вечная жизнь (которую будут праведные иметь) будет продолжаться в течение бесчисленных веков вечности; а наказание (которому подвергнутся нечестивые) тоже будет вечным – но не вечным продолжением страдания в сознательном состоянии, а наказанием абсолютным и окончательным. Конец тех, кто подвергнется этому наказанию – смерть вторая. Это вечная смерть, после которой не будет, да и не может быть воскресения».8

Когда в Библии говорится о «вечном искуплении» (Евр. 9:12) и «вечном суде» (Евр.6:2), то подразумеваются вечные последствия искупления и суда, а не бесконечная продолжительность искупления и суда. Точно так же, когда речь идет о вечном наказании, имеется в виду результат, а не процесс наказания. Смерть, которая постигнет нечестивых, будет окончательной и вечной.

Мучимые «во веки веков»

Употребление в Писании выражение «во веки веков» (Откр.14:11; 19:3; 20:10) также послужило поводом к заключению, что наказание сатаны и нечестивых будет длиться всю вечность. Но как и в случае с определением «вечный», значение выражения «во веки» определяется значением того слова, с которым оно употребляется. Если оно относится к Богу, его значение абсолютно, ибо Бог бессмертен, если к смертным человеческим существам, то его значение ограничено.

Описание наказания Едома может служить хорошим примером употребления этого выражения. Пророк Исаия говорит, что Бог превратит эту землю в горящую смолу, которая не будет гаснуть «ни днем, ни ночью», и «вечно будет восходить дым ее; будет от рода в род оставаться опустелою; во веки веков никто не пройдет по ней» (Ис.34:9, 10).

Едом был уничтожен, но он не горит в настоящее время. «Вечно» длилось до его полного разрушения. Повсюду в Писании ясно видно, что значение выражений «навсегда», «навеки», «во веки» имеет определенные пределы. В Ветхом Завете говорится, что раб мог служить своему господину «вечно» (Исх.21:6), что маленький Самуил должен был оставаться в скинии «навсегда» (1 Цар.1:22), а Иона думал, что ему придется остаться в чреве огромной рыбы «навек» (Ион.2:7). Подобным образом употреблены эти выражения и в Новом Завете: апостол Павел, например, советовал Филимону принять Онисима «навсегда» (Флм.15).

Во всех этих случаях эти выражения означают «до тех пор, пока жив человек». В Пс.91:8 сказано, что нечестивые будут уничтожены «навеки». А пророк Малахия, пророчествуя о великом последнем огне, сказал: «Ибо вот, придет день, пылающий как печь; тогда все надменные и поступающие нечестиво будут как солома, и попалит их грядущий день, говорит Господь Саваоф, так что не оставит у них ни корня, ни ветвей» (Мал.4:1). Как только все нечестивые – сатана, падшие ангелы и нераскаявшиеся люди будут истреблены огнем – и корень и ветви, – то смерть или ад не будут более нужны. Они тоже будут уничтожены Богом навеки (Откр.20:14).

Таким образом, в Библии ясно показано, что наказание, а не наказывание будет вечным – и это смерть вторая. После наказания не будет воскресения, а последствия его будут вечными. Архиепископ Уильям Темпл был прав, когда заявил:

«Одно мы можем утверждать с уверенностью: вечные мучения должны быть отвергнуты. Если бы люди не внесли греческое и небиблейское понимание естественной неразрушимости души человека, и не читали бы Новый Завет, уже имея в сознании такое представление, они бы почерпнули из него (Нового Завета) веру не в вечное мучение, но в полное уничтожение. Именно огонь назван «айониос» – вечным, а не жизнь, ввергнутая в него». Когда приговор в соответствии с законом Божьим, будет приведен в исполнение, требование справедливости будет удовлетворено.

Теперь небеса и земля возвещают праведность Господа.

Принцип наказания

Смерть как наказание – это окончательный результат греха. Вследствие своих грехов все, отвергающие спасение, предлагаемое им Богом, погибнут навеки.

Но некоторые люди совершили чудовищные грехи, с дьявольским наслаждением причиняя страдания другим, а другие жили сравнительно нравственной, мирной жизнью, и главная их вина в том, что они отвергли спасение, дарованное во Христе. Справедливо ли было бы подвергать их одинаковому наказанию? Христос сказал: «Раб же тот, который знал волю господина своего, и не был готов, и не делал по воле его, бит будет много; а который не знал и сделал достойное наказание, бит будет меньше.

И от всякого, кому дано много, много потребуется; и кому много вверено, с того больше взыщут» (Лк.12:47, 48). Несомненно, те, чье восстание против Бога было более открытым, те пострадают больше. Однако необходимо понимать суть этих мучений в свете «второй смерти», постигшей Христа на кресте. Там Он понес грехи всего мира. Ужасное разделение с Отцом, ставшее следствием греха, было причиной Его агонии – этих душевных мук, не поддающихся описанию. Такие же страдания постигнут погибающих грешников. Они пожинают то, что сеяли не только при жизни, но и при последнем разрушении.

В присутствии Божьем испытываемое ими чувство вины за совершенные грехи вызовет у них неописуемую агонию. Чем больше вина, тем сильнее будут мучения. Сатана, первопричина и подстрекатель ко греху, будет страдать больше всех.9

Описывая день Господень, когда все следы греха будут уничтожены, апостол Петр сказал: «Небеса с шумом прейдут, стихии же, разгоревшись, разрушатся, земля и все дела на ней сгорят» (2 Петр.3:10).

Огонь, истребляющий нечестивых, очистит землю от скверны греха.

Из руин этой земли Бог произведет «новое небо и новую землю, ибо прежнее небо и прежняя земля миновали» (Откр.21:1). С этой очищенной и воссозданной земли – вечного дома искупленных – Бог навсегда сотрет печаль, боль и смерть (Откр.21:4).

Проклятие, которое навлек на нее грех, будет снято (Откр.22:3).

В ожидании грядущего дня Господня, в который грех и нераскаявшиеся грешники будут уничтожены, апостол Петр обращается ко всем людям: «Какими должно быть в святой жизни и благочестии вам, ожидающим и желающим пришествия дня Божия?». Основывая эту свою надежду на обетовании о возвращении Христа, он утверждает: «Мы, по обетованию Его, ожидаем нового неба и новой земли, на которых обитает правда.

Итак, возлюбленные, ожидая сего, потщитесь явиться пред Ним неоскверненными и непорочными в мире» (2 Петр.3:11–14).

Новая земля, на которой обитает правда, будет служить вечным домом для искупленных и совершенной средой для вечной жизни, любви, радости и умножения познаний в присутствии Божием. Сам Бог будет обитать со Своим народом, страдания и смерть исчезнут навсегда.

Закончится великая борьба, и грех больше никогда не повторится. Все одушевленное, существующее во Вселенной, будет провозглашать, что Бог есть любовь. Он будет царствовать вовеки.10

Заключение

Православная церковь учит, что адские муки действительно будут вечными. Грешники будут вечно мучиться в аду за свой грехи.

Адвентистская же позиция заключается в том, что ад – это состояние наказания и уничтожения вечным огнем во второй смерти тех, кто отверг Бога и спасение, предложенное в Иисусе Христе. Человек не будет гореть бесконечно, но последствия вечны. Он умирает второй смертью и никогда больше не будет существовать.

Затем Бог сотворит новое небо и новую землю где будет обитать Он Сам и искупленные, и смерти и греха больше не будет.

Библиография

  1. Александр Мень, протоиерей. Сын Человеческий. Брюссель, 1983. С. 128.
  2. Иоанн Златоуст, святитель. Поучения. Троице-Сергиева лавра, 1993. Т. 2. С.520.
  3. Исаак Сирин, преподобный. Слова подвижнические. С. 420.
  4. «Точное изложение православной веры». 2. 1.
  5. http://www.verapravoslavnaya.ru/?sv_o_vechnosti_ada
  6. http://ni-ka.com.ua/index.php?Lev=mikcanon)
  7. В начале Было Слово 26 гл.
  8. Questions on Doctrine, p. 539.
  9. «Hell», SDA Bible Dectionary, rev. ed., p. 475.
  10. Основание веры.

* * *

Автор – бакалаврант богословия Адриан Кожокару

 

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21