Ігор Рубцов: «Краще писати раз на рік, але так, щоб тебе читали і розуміли»

Ігор Рубцов: «Краще писати раз на рік, але так, щоб тебе читали і розуміли»

Герой нашого інтерв’ю — творча і багатогранна людина. Ігор виконує обов’язки заступника директора адвентистської клініки «Ангелія» з технічної частини. Він пройшов війну в Афганістані, а через війну на сході України вимушений був стати переселенцем, зараз мешкає в Києві. А ще — пише вірші, виступає з ними і друкується в поетичних збірках. Саме про його літературний досвід ми і поговоримо. 

— Ігоре, розкажіть трішечки про себе, про Ваш життєвий і духовний шлях.

Робота в клініці «Ангелія» — це нова для мене професія. Останні два роки я саме цим займаюся, хоча перед цим було багато спеціальностей, які довелося виконувати у своєму житті. Якщо ж казати про те, ким ми є в нашому внутрішньому світі, то я, дякуючи Богу, перейшов від колишнього атеїзму до віри через Його Слово. Це сталося в 1992 році. Читання Божого слова зробило в мені таку зміну. З того періоду я належу до числа дітей Божих, радий цьому і не перестаю дякувати за те, що Бог дає мені можливість проявляти себе в різних галузях, аспектах. У тому числі — сталося так, що весною 2007 році під час моєї несподіваної хвороби Він дав мені можливість написати свої перші вірші. Тобто, на момент, коли інші автори вже мають свої видання, я тільки починав.

— У той момент першої проби пера що Ви хотіли висловити, про що писали?

— Як людина, яка належить Богу, відповідно до заповіді святкувати суботу, оскільки через хворобу в цей день я залишився вдома, то відкрив Біблію і почав читати псалми Давидові — 138-й псалом, потім 139-й. Але вже під час читання 138-го в мене в голові почала народжуватися рима. Я над цим несподіваним ефектом замислився, розгорнув перед собою декілька перекладів цього псалму і вже до вечора я переклав його римою, а наступного дня — 139-й псалом. Я не скажу, що я написав — скоріше, він написався. І з цього моменту мене почала хвилювати тема поезії. Я не міг зрозуміти, можливо, це дар зійшов на мене? Я почав розвивати далі цю тематику.

— Я бачу, що у Ваших віршах багато замальовок різних життєвих ситуацій, через які Ви пройшли. Саме ці ситуації надихають творити?

— По-різному. Іноді буває так, що спершу народжується рима, а потім я думаю, з чим пов’язати її в нашому житті. А буває так, що, обігруючи ситуацію, потім вже виводиш і підшукуєш рими. Але часто я підмічав і ось що: прийшла рима, записав і думав розвинути її в одному напрямку, а потім десь вона відклалася в бік, тому що той напрямок не пішов. Але згодом починаєш піднімати ту риму, думати над нею і задається інший вектор, тобто в кінці виходить зовсім інше, ніж ти очікував від себе. Я не знаю, як воно відбувається. Потім, перечитуючи деякі свої вірші, я думаю: «Як я міг це написати? Звідки взялася ця рима?». Не розумію сам себе. Не можу сказати, що це дар від Бога, тому що якби був конкретний дар, то я написав би багато. Але я не ставлю собі за мету писати, аби писати. Тому помалу-помалу накопичується матеріал і я можу вже деякий невеликий доробок представити цьому світові. Не називаючи себе поетом, я просто кажу, що я — автор деяких віршів.

— У Ваших віршах є смак, відчуття слова, образність. Відчувається літературне мислення. Ви, напевно, на когось орієнтувалися, хтось став для Вас прикладом в поезії, зразком?

— Напевно, що так, бо взагалі-то я читаю з дитинства і стільки книжок через себе пропустив, що це відіграло певну роль. Тим більше, що відразу я почав писати українською, а це в певній мірі для мене набута мова. Я її знав завжди, але до того не практикував, то, відповідно, і римовані рядки треба було навчитися вкладати у форму, попадати в ритм, вкладатися в розмір. Усі ми знаємо зі школи про ямби, хореї… Це правила, закони поезії, яких треба в першу чергу навчитися дотримуватись, а потім, коли ти вже стаєш генієм (сміється), — тоді відходити від них.

Були в мене вчителі (вони про це навіть не підозрюють), які підказували: тут збивочка іде, тут погано читається, тут треба якесь слово замінити, бо воно не українське, а тут треба порахувати кількість складів і зробити так, щоби вони відповідали розміру, який попередньо взятий. Цим законам доводилось навчатись.

Це й сучасні автори, з якими я наживо спілкувався. Вони вплинули на мене так, що деякі свої твори я пізніше або переробив, або просто викинув їх у корзину, тому що я зрозумів, що це страшно. Дивувався, як я міг таке написати та ще й оприлюднити? Життя навчило цим речам. Я поставив себе не просто на місце автора, який хоче донести якусь ідею, а поставив себе в першу чергу на місце читача, який може не розуміти ідею, яку я закладаю. Хай вона там яка глибока і для мене здається зрозумілою, — іноді є спокуса думати, що інші хай підтягуються. Ні, треба думати про свого читача. І я став робити таким чином.

Хоча я скажу так. Є твори, які мають свій код, і не обов’язково я даю пояснення цьому коду, тому що цей твір пишеться під певну аудиторію — або під конкретну людину, або під групу людей, які знають мене, мою історію, деякі подробиці мого життя, що є секретом для інших. Ці люди одразу вловлюють, про що йдеться, і їхня реакція в коментарях натякає: «А, я розумію, це про те, і те…». Але це спеціальна поезія, вона теж має місце в моєму житті.

— Так, думати про читача і приймати підказки, шліфувати твори — справді дуже важливо. Бо деякі люди, коли пишуть, думають, що будь-який перший варіант і є ідеальний та остаточний. Але чи можна в поезії обійтись без роботи над собою та над твором?

— Тут кожен автор має розуміти, що поезія, як будь-яка справа, має такий вимір, в якому треба зростати. Якщо людина чомусь навчилася, наприклад, майструвати руками, спочатку вона робить це недосконало. Коли людина робить і робить це далі, вона бачить прогрес — наступна річ виходить вже більш вдалою. Так і в поезії. Ти спочатку маєш навчитися  керувати словом. Для цього ми постійно працюємо із словниками. Адже ми часто страждаємо неправильною розстановкою наголосів. Навіть є таке поняття: не в слові наголос, а в рядку, його сильна частина. Потрібно, керуючи словом, правильно поставити цю частину там, де вона має бути. Тобто, підібрати чи переставити таким чином слова, або певну кількість складів у вірш вкласти так, щоб вони відповідали законам поезії. Цьому треба вчитися, вивчати нові слова. Рідну мову ми вчимо все життя. Це не так як іноземна — за рік, за два можна опанувати і більш-менш тебе зрозуміють. А от коли ти вже працюєш для читача своєю рідною мовою, цьому треба безупинно вчитися, вчитися і вчитися.

Я бачу таких майстрів, які для мене, наприклад, беззаперечні, які здавалося б, вже дійшли високого рівня, але все одно вони вдосконалюються безперестанку. Це те, що має робити кожен автор. Незалежно від того, воцерковлений він, чи ні. Християнська поезія окрім насолоди, задоволення несе ще й певну місію. І донести цю місію треба настільки ж точно, як її передає Слово Боже. Тобто, це подвійна складність. Божий задум, Його думку ми перекладаємо на риму, це все одно, що перекладати іншомовну поезію. Ти намагаєшся дотримуватись того ж розміру, того ж стилю передачі, а як у тебе це виходить? Перекладач — це двічі поет, ніж просто поет.

— Цікава думка щодо перекладу Божого задуму для світу.

Деякі люди в церкві вважають, що якщо християнин почав писати, то він може писати тільки про Бога і Біблію, інших тем не існує. Так є в уявленні деяких людей. Я ж помічаю, що у Вас багато різних тем у віршах: це і соціальні теми, і життєві ситуації, і переживання за долю України… Як на Вашу думку, чи може бути духовною та поезія, в якій прямо не згадується Бог?

— Я б і не писав нічого такого, де немає слова «Бог», або немає нічого про віру, якби я не був переконаний, що так можна досягнути свідомості своїх друзів, які в літературному процесі посіли своє місце, але ще не долучились до дослідження Слова Божого так, як ми це розуміємо (щоби не просто наслідувати деякі народні традиції і вважати, що це вже робить тебе віруючим). Іншим чином я їх не можу досягнути, як привабити до себе, просто подружитися з ними. Однодумці можуть подружитися, і коли ти постійно в житті перетинаєшся з людьми, коли приходять стосунки, вони цікавляться рядками, які ти пишеш, тоді вони починають звертати увагу не тільки на загальнолюдські цінності, а починають знайомитися ширше з моєю поезією, читають речі, які для них є не досить зрозумілі. Я, як віруючий, і вони, як віруючі по-своєму, або навіть атеїсти, звертають увагу на те, що це важлива тема, яку я розкриваю з такого боку, якого вони не знають. Звісно, це їх приваблює. Я також звертаю увагу на те, що ми і у світі маємо бути людьми моральними, тому що високоморальними є не тільки християни. Я помічаю, що навіть серед моїх приятелів є люди, які є послідовниками традиційних вірувань і релігій, навіть не монотеїстичних, а таких, де в них різні боги допускаються, вони однаково носії моралі, яка притаманна і нам. Це люди, які не лаються, не вживають алкоголь, не курять, чинять справедливо, не крадуть… Хіба це не те саме, чому ми намагаємося навчити? Звісно, у них виникає питання, а в чому ж тоді різниця між ними і християнами? Тому для цих людей важливо, щоб вони зрозуміли, що я не якась зашорена особа, що переді мною є тільки віра в Бога і я маю тільки довбати в одну точку, щоби комусь щось довести. Не треба доводити, треба просто показати, що ми такі самі люди, ми відповідальні за те суспільство, в якому ми живемо. Ми беремо участь у цих процесах настільки, наскільки нам дозволяє наше переконання, тому що щоб я там не писав, які б політичні моменти я не згадував, все-таки я не беру участі в політичних процесах, а просто відображаю свої окремі погляди. Між іншим, якщо взяти наше суспільство (маю на увазі адвентистів), ми теж у деяких політичних питаннях можемо мати різні погляди. Один вважає достойним одних кандидатів, інший — інших на відповідальні пости чи то в Верховну Раду, чи то на пост Президента. Ми навіть у межах церкви чи громади теж не є однодумцями в цьому розумінні. Але наскільки я здатен, я хочу людині донести, що вона має поступати по совісті, шукати ті інтереси, які об’єднують нас як суспільство. Бо біда в тому, що воно розділено по багатьох векторах. І яким чином його можна склеїти? Коли людина знає, що є добро, тоді їй легше зорієнтуватися навіть щодо політичних процесів, що вони несуть: добро або щось підозріле, над чим слід замислитись. І вже як учасники виборчого процесу вони будуть десь більш свідомими.

Але головне — звернути увагу на один орієнтир, бо існує багато різних форм управління державами і вони якимсь чином всі діють. В одній державі одні норми діють, в іншій — інші норми діють. Але вони нормально розвиваються. У чому проблема у нас? Має бути якийсь універсальний орієнтир. Ми, християни, розуміємо, що це є Слово Боже і його заповіді, які є незмінними. Коли людина осягає думкою, що треба знайти якийсь один орієнтир чи ідеал, то вона починає його шукати. І коли щира людина шукає цей ідеал, Бог їй допомагає знайти його у Своєму Слові, в Законі. Таким чином, не згадуючи Бога, можна все одно привести людину до розуміння, що Бога їй слід шукати. Вона починає шукати правду, істину, якусь Силу. Це той шлях, яким я йшов. Не знаючи Бога, бачачи перед собою багато різних напрямків і вір, шукав и питав, де є правда. Зрештою я звернувся кудись туди, де зорі, до якогось Всесвіту, Вищого Розуму і сказав, що я хочу знати правду. Тоді Бог, бачачи ось це бажання людини, підхоплює її і приводить до Себе. І ти вже чітко розставляєш все по місцях. Є не просто якась Сила, є Бог, у Нього є конкретне Слово, воно незмінне, тому що Божі принципи не можуть мінятися з часом. Вони сталі, і ти починаєш жити відповідно до цих принципів. 

— Це буквально так і було в Вашому житті? Тобто, Ви самі шукали істину, хотіли щось відкрити для себе?

— Мені здавалося, що я шукав сам. Насправді то Бог мене шукав.

— Але у Вас був пошук, так?

— Так, пошук був. Тому що я в Бога не вірив абсолютно, але потім щось таке ворухнулося в моїй душі, я побачив, що моє розуміння життя не співпадає з реальністю. Коли я розмовляв з людьми, яким я міг довіряти, зокрема, з однією, — а та людина є абсолютним атеїстом, — і цей чоловік мені оповідає про те, що він бачив якусь невидиму силу, то я думаю, що б це означало? Чому саме ця людина могла мені про це сказати? Можливо, щось є потойбічне, чого я не розумію. І ось тут починається пошук. Що є потойбічне? Які сили керують насправді? Може це соціум якийсь, якщо переважна більшість хороших людей — значить складається соціум, в якому я маю визначитись, або я людина з позитивним зарядом, або з негативним. Ну що? Яким чином? І що буде далі?

І коли шукаєш, Бог бачить мої наміри знайти правду, і Він мені допомагає, підштовхує. Приводить до мене різних людей, які допомагають впорядкувати мої думки, і тоді я читаю. Читаю одні книжки, інші книжки, яких тільки мудростей я не начитався за своє життя. А зрештою прийшов до того, що подумав: чому деякі люди так гарно орієнтуються в Біблії? Якісь історії згадують, контекст згадали — і вже порозумілися, а я не можу з ними навіть поговорити на такому рівні, тому що я того не розумію. Тоді наступний крок — я, ще невіруючий, купую Біблію і починаю її читати. І коли я читаю, я бачу там Бога, а також себе. Я порівнюю і бачу, що з точки зору біблійного Творця я не такий хороший, яким я себе вважав. Я шукаю контактів з людьми, які б мені щось розтлумачили. А оскільки один тлумачить так, а інший інакше, то я розумію, що відповідь треба шукати в самому Слові. А саме Слово вже розставляє все по своїх місцях. Тут Бог діє просто фантастично, оскільки Дух Святий відкриває і допомагає знайти серед багатьох так званих «істин» ту істину, яка є Божа. Це цікавий процес, він не помітний для мене, але відчутний в тому результаті, який є сьогодні, через 26 років після того, як я долучився до істини.

— Ви казали про код у віршах, який деякі люди можуть розгадати. З Ваших віршів видно, що Ви були в Афганістані. Як я розумію, на той момент Ви були невіруючим. 

— Так, я ще довгий час після Афганістану був невіруючим.

— Деякі люди кажуть, що на війні невіруючих нема, але згадується також письменник Клайв Льюїс, який в окопах Першої світової війни ще більше утвердився у своєму атеїзмі, і лише потім, через якийсь період часу, повірив у Бога. Видно, що Ви також пізніше переосмислили попередній прожитий шлях.

— Звичайно, на війні є різні люди. І мені ще потрібно було потім декілька років для переосмислення. Але це нормально для людини — постійно переосмислювати. Ми не можемо зупинятися навіть зараз, коли вже знайшли істину і стали тими, ким стали, і може здатися, що далі рухатися нема куди. Постійний рух має відбуватися і зараз, коли життя вже склалося, здається. Треба брати якісь зразки для себе, досліджувати, порівнювати із тим, що мені говорить Бог у Своєму Слові. Чому так? Тому що, навіть коли людина пізнала волю Божу, у неї проявляється юнацький максималізм — повинно бути так, а не інакше. От я вже досягнув певного рівня, а тепер треба, щоб інші люди підтягнулися до мого рівня. Я згадую перші кілька років свого християнського життя, наскільки я був радикальним у ставленні до інших людей. Я бачу — не така людина з’явилася у церкві, значить вона має стати такою як я. Це що значить? Піджак, сорочка, краватка. Не може бути, щоб у вухах висіли якісь кульчики, на пальцях — перстні і таке інше, або на ногах капці. До Бога не можна в такому вигляді приходити. І це був у всьому такий радикалізм. А Бог згодом шліфує ці кути. Тепер я готовий сприймати будь-яку людину, яка намагається йти до Бога, тому що я бачу, що це її шлях, шлях цієї людини. Бог хоче цю людину бачити Своїм дитям, всиновити її і щоб вона, так само як і я, набула певні знання і розвернулася в напрямку до Бога. Цьому вчить нас життя, Бог робить в нас постійні перетворення. Якщо так можна сказати — це еволюція з Божого погляду, зміни, які спричиняє в нас Сам Бог.   

— Ще я помітив у віршах тему переселенців, Ви пишете про пережитий Вами досвід…

— Так, але там більше гумору. Я сам з Донецька, на даний момент переселенець. Звісно, це дуже складно — в такому віці, коли вже думаєш про майбутню пенсію в найближчі 10 років, і маючи житло, родину, яку теж треба з собою перевозити, якимось чином влаштовувати життя на новому місці… тобто починати з нуля. Складний період життя потрібно чимось розбавити, щоб не дійти до депресії. Це моя звичка з армії, я і в тих умовах виживав завдяки нашій веселій українській вдачі. Я беру і обігрую цю ситуацію з точки зору людини, яка сприймає все з гумором. Без нього тут нікуди не подінешся. Є такі вірші, які викликають у багатьох посмішку, навіть у переселенців, яких я часто зустрічаю. Є люди, які досі не прийшли до тями, вони пережили глибокі психічні потрясіння. Людина втрачає цілісність від того, що вона живе своїми потрясіннями в постійній депресії. Нам треба знаходити щось веселе (в розумному сенсі) у своєму житті. Я завжди кажу, що незважаючи на всі ці матеріальні втрати, Бог дає нам на кожний день їжу і місце, де ми можемо прихилити голову, щоб відпочити. Це вселяє оптимізм, я його несу людям через вірші.

— Ви виходите з віршами на публіку, чи можливо десь публікуєтесь? Як взаємодієте з літературним світом?

— Звичайно, писати в стіл — то не найкращий спосіб самовираження. Якщо пишеш, то треба це донести до людей. Перше, чим я зайнявся в той момент, коли написались два моїх перших вірша (поетичні переклади псалмів Давида), я одразу почав шукати літературні сайти і мені пощастило. Напевно, Бог керував цим процесом, я вийшов на так званий рожевий сайт http://www.poetryclub.com.ua/, там почав викладати вірші, познайомився з людьми, своїми колегами різного рівня, серед них є серйозні поети. І Ви знаєте, навіть моє вимушене переселення сприяло заглибленню в цей літературний процес. Тому що, перебуваючи в Донецьку, дистанційно я мало що міг зробити, але коли потрапив вже до Києва, до рук цієї спільноти, то побачив, що тут життя вирує зі страшною силою. Я брав участь у декількох поетичних збірках, були окремі публікації в журналах, деякі книжки, в яких я давав публікувати окремі свої вірші, і зараз видаються. Так, воно пішло в маси, але мені важливо перебувати в такому процесі, де б я відчував себе задіяним.

Є проект, започаткований київськими авторами (і не лише київськими), наприклад, автор і виконавець пісень В’ячеслав Купрієнко разом з поетесою Тетяною Яровициною започаткували проект «Непереможні». Це коли слово несеться до людей через бібліотеки, через госпіталі. Ми з ним виходимо до людей з піснями, щоб підтримати їх, додати їм трошки оптимізму до життя. Ми не можемо бути байдужими один до одного, ми збираємо кошти, щоб допомагати тому, хто їх потребує, в кого кризи в житті. Цей проект діє вже кілька років.

Так само беру участь ще у двох проектах. Це міжнародний проект-конкурс «Тарас Шевченко єднає народи». Останніми часами я приєднався до роботи оргкомітету в цьому конкурсі — це виявлення талантів, які могли би в цьому світі поширювати творчість нашого українського поета Тараса Григоровича Шевченка або навіть відкривати національних поетів різних країн, які за духом подібні до Шевченка. Для мене це, по-перше, відкриття, що поезія Шевченка перекладена за різними підрахунками на від 150 до 300 мов (я думаю, справжня кількість десь посередині), але його дійсно знають в багатьох країнах і є багато представників тих країн, які цю поезію люблять і представляють у нас в Києві у вигляді флешмобів, інсталяцій, декламувань. Дехто приїжджає прямо до Києва, щоби цю поезію читати мовами світу, або, оскільки вони є носіями інших мов, все-таки українською вони читають поезію тут, розуміючи її. Це цінний досвід для мене, я залучений до цього проекту в першу чергу як фотограф і в деяких інших організаційний моментах. 

І ще один проект, важливий для нас — це фестиваль «Українські передзвони», який тричі на рік проводиться в Києві. Кожна творча людина, яка може заспівати або поділитися своїми творами (вірші, проза, пісні), приходить до нас, виступає і таким чином несе народну творчість в маси. Тому що в нас є багато розкручених авторів, але частина авторів мало відома українській публіці, а ми маємо знати, що Україна багата талантами. І ми таким чином ці таланти пропагуємо. 

— Є різні цікаві вислови про поезію, наприклад «поезія — це завжди неповторність» (Ліна Костенко). Чи є особисто у Вас улюблений вислів стосовно поезії?

— Ні, я ніколи не думав, який вислів підібрати. Поезія — це широкий світ і тут я досі ще не намацав горизонтів. Незважаючи на те, що поезія має дуже багато прихильників у цілому, все ж таки це вузький сегмент у самій літературі. Більшість людей полюбляє читати, але не кожен любить і вміє читати поезію. Поезія — це звужене коло людей, але вона настільки широка у своїх формах, що підібрати до неї якийсь вислів я не можу. Навіть таке малозрозуміле явище як білий вірш — це коли в поезії немає рими, але є думка, — і коли цю думку декламує автор, я просто дивуюся, наскільки вона гармонійна. Поезія — це важка праця. Не знаю, чи є автори, яким вона дається просто. Хоча насправді є такі люди, які називають себе поетами, але по суті такими не є. У них є якийсь набір рим в голові, вони намагаються кожного дня видати по віршу і ніяк не менше. Чомусь їм здається, що в цьому поезія. Але як почитати, то там таке, що не налазить на голову, актуальність зовсім не проглядається. Краще писати, як пишеться, раз на рік, чи раз на три роки, але вартісне, те, що читатимуть і розумітимуть. 

— В яких збірках Ви друкувались? Як вони називаються, чи є вони в інтернеті?

— Перша збірочка «За межею означень», ініціатором видання був власник книгарні з Івано-Франківська Юрій Височанський. Людина слова, мені сподобалося, як він працює. Він пообіцяв видати збірку і зробив цю справу. Чудовий зразок для наслідування нашим меценатам, які багато обіцяють. Це була колективна збірка, особистих я взагалі не маю. Там 30 авторів, якщо я не помиляюсь, рік видання 2009. Потім була ще одна невеличка збірка «На вістрі курсору». А решту я не пам’ятаю. Були різні книжки, в яких я брав участь. Останні три видання започатковані поетесою з Маріуполя, яка в них зібрала твори вихідців з Донбасу і з Криму. Ці збірки виходили три останні роки. Це не суть важливо, я можу помилятись. Друга книжка вже перекладена однією з мов прибалтійських країн. І в Німеччину вивозили цю книжку, тому що там вихідці з країн колишнього Радянського Союзу мають трішки викривлене уявлення про події, які сталися  на Донбасі, в Криму. Тому ми возили туди презентувати цю книжку. У таких виданнях я час від часу беру участь. Причому іноді навіть забуваю. Колись один із своїх віршів я подавав на конкурс, він проводився на Західній Україні, а потім прийшов до мене лист-повідомлення, що я там другу премію отримав. І я питаю оргкомітет цього конкурсу, а що я, власне, Вам надавав? Від них і дізнався, це було несподівано і приємно. Я не ставлю за мету видавати, хоча деякі прозові твори видавалися навіть в журналі української діаспори в Хабаровському краї «Далекосхідна хвиля». Не знаю, видається зараз цей журнал чи ні, але до 2014 року точно він видавався і там були деякі мої публікації. Це були мої афганські спогади, у мене є такий триптих. Я колись почав сам для себе записувати, тому що стільки років минуло, а воно мені свербіло і свербіло. Нарешті я почав потроху викладати це на папері, тричі я редагував. У мене дуже гарні були редактори, які мене нещадно критикували, правили, тому я переписував це тричі, доки трішки відшліфував і воно набрало людського вигляду. В принципі, це готова публікація. Є інтернет-книжка, яку можна за посиланням в інтернеті знайти, але чи варто її друкувати в паперовому вигляді, я не знаю. Можливо, зараз не актуально видавати афганські спогади на тлі іншої війні.

— Або їх так подати, щоб читач побачив якісь паралелі…

— Паралелі я робив усно, тому що я презентував двічі чи тричі цю інтернет-книжку на різних заходах в бібліотеках. Я наводив це як бумеранг, який колись вилетів з моєї руки, а потім повернувся і вдарив мене по потилиці. Я опинився на місці тих людей, яких я як «інтервенціоналіст» колись свого часу окупував. Життя допомагає осягнути складність нашого існування і наводить на думку, щоб ми не повторювали тих помилок. Пару років назад мене запрошувало студентство в бібліотеку і, як це буває, перше слово бере на себе керівник цієї бібліотеки й починає говорити про героїзм наших воїнів і так далі. Я терпляче дочекався, коли вона закінчить, і кажу: «А тепер давайте про правду поговоримо. Що це було? Який героїзм? І хто чию землю захищав чи не захищав». Ми з ними розібралися, я поставив усі крапки. І сказав, що сьогодні я відчуваю себе так, як відчував себе мешканець Афганістану, коли на його землю вдерлися чужинці й почали наводити там свій лад. Це я вам прекрасно можу проілюструвати своїм прикладом. І я розставив там акценти. З цього погляду ця тематика актуальна, тому що я пережив це з обох боків — був спочатку окупантом, а потім людиною, яка виїхала з окупованої території. Я це прекрасно відчув на собі.

Бесіду вів Гнат Мєрєнков

Вірші Ігоря Рубцова 

Псалом 139

Мій Бог! Ти мене до глибин моїх знаєш,

коли я сиджу, чи підвожусь на ноги,

і думку мою наперед осягаєш.

В дорозі я, чи на спочинку, Ти, Боже,

Пильнуєш навколо і тверду правицю

Свою наді мною простяг милосердно.

Високе знання Твоє, – людською міццю

не можна його осягнуть достеменно.

Куди я від Духа Твого помандрую?

Куди я сховаюсь від Божого ока?

На небо? Ти там. До шеолу впаду я?

Ось Ти і в шеолі знаходиш глибокім.

Чи вдаль понесуся на крилах зірниці,

спочину без Тебе край синього моря, —

мене пильнуватиме Божа правиця:

рука всемогутня з людиною поряд.

Коли б я сказав: “Тільки темрява вкриє

від Тебе мене”, та не буде такого,

бо темрява ночі як день пломеніє,

як світло — пітьма для Всевишнього Бога.

Бо нирки мої Ти вчинив і в утробі

зіткав мене всього довершеним плодом.

Діла дивовижні лишаєш по Собі,

Тебе прославляю, величу. Та, згодом,

і кості мої не закриті для Тебе,

коли в потаємних підземних глибинах

я витканий був, мій зародок на небі

Ти бачив, мій Боже, Своїми очима.

І дні мої числяться в книгах небесних

коли ні один з них іще не приходив.

Я вражений величчю відань безмежних,

думок Твоїх розсип ціную. Мій подив

і захват від Тебе, з моєю хвалою,

з пробудженням раннім від сну відправляю.

Коли прокидаюсь, то я ще з Тобою.

До Тебе прохання сердечні звертаю.

Якби Ти безбожника вразив! О, небо!

А ви, кровожерці лихі, відступіться

від мене! Підступні слова їх про Тебе,

У задумах марних не хочуть спиниться.

Отож, ненавиджу Твоїх ненавидців,

Твоїх заколотників бриджуся, Боже:

ненависті чаша налита по вінця, —

вони вороги мені!.. Господи! Можеш

пізнать моє серце, вдивившись очима

в твердиню думок моїх, задумів скелю.

Побач, чи не йду я дорогами злими?

Скеруй мене шляхом у вічну оселю!

               15 квітня 2007 року

Мудрість султани

Звичайний день, спекотний і скажений,

А ввечері — нащадки і… жона!

— Володарю, — звернулася до мене

З усмішкою чарівною вона.

І знову, переповнений коханням,

Готовий підкорити океан,

Останню копійчину без вагання

Несе тобі твій вірний «сулейман».

Я захистом тобі довічно буду,

З надійних рук, не бійсь, не відпущу.

Одне слівце зробити може чудо.

А ще… додай тарілочку борщу.

               11.07.2013

Зустріч двох окупантів

У німецькій крамниці 

Шкіряний аромат.

То взуття на полицях 

Вишиковано в ряд.

Літній крамар не проти

Підказать з-за спини.

“Я прийшов по чоботи.

Підберіть щось мені”, —

Без артиклів, на втіху,

Запитав, як зумів.

“Звідки, пане, приїхав?” —

Він розмову повів.

І, як другу, довірив,

Тільки слово почув:

“Я колись у Сибіру

Кілька років відбув.

Цей життя мого іспит

Віриш, я не забув?

Хоч вели нас нацисти,

Я нацистом не був.

Ми в піхотную роту

Не за покликом йшли.

Німці всі патріоти,

Та й дурними були.

Звідки зважений погляд

У юнацькі роки?

Той формує світогляд,

Хто годує з руки.

Нас вожді ошукали,

Славши гинуть в бою.

Та і права не дали

Мати думку свою.

Перемог тимчасовість 

Десь і я розумів,

Та притлумлював совість

Окрик справжніх катів.

Тож, не маю образи

На радянських людей,

Бо не вбили відразу,

Як собачих дітей.

Ми синів їх вбивали,

А скорботні жінки

Нам — убивцям давали

Хліба білі шматки.

За тяжкую провину

У копальнях я млів.

Нині й камінь не кину

В бік чиєїсь землі.

Душу річкою вилив,

Ніби вік мене знав.

Може в діда він цілив?

Що поробиш, — війна!

Сам по сонячних далях,

При казенних харчах

Крокував не в сандалях, —

У важких кирзачах.

Карусель людовбивства,

Корчі тисяч життів.

Розпізнати-б злодійство;

Не зумів. Не схотів.

Був генсек у столиці,

Був міський воєнком.

Я ж на їх шахівниці

Чорним став пішаком.

Хто ми — люди, чи вівці?

Чм сліпі, як вночі?

Чим я кращий від німця?

Совість каже: “нічим”.

Всі ми пам’яти бранці.

Нам свого не зректись.

Може десь і з афганцем

Доведеться зійтись.

То почну із питання:

“Звідки, друже, скажи?

Я колись у Афгані

Кілька років служив”.

               29 лютого 2009 року

Звістка

         «…суд усівся, і розгорнулися книги»

          (Даниїла 7:10)

Віршик від оптиміста:

Взимку — весна у місті;

Дні мої — повні змісту;

Ночі — тепла і снів;

Майже дорослі діти;

Виголений і ситий.

Гей би, чкурнути світом!

А, здається, приплив.

Оберти… ні, не скинув,

Серцем у небо лину,

Келих свій до краплини

Питиму, хай там що!

Скільки у чаші трунку?

Скільки ще поцілунків?

Треба підбить рахунки,

Доки триває шоу.

Совісті б — добрій справі!

Чуєте, дні лукаві?!

Книги давно на лаві —

Світові ж не до них.

Кожному б — віри подвиг,

Вільний відкрити подих,

Теплий відчути дотик,

Дружній почути сміх.

Прісний калач без солі,

Слово пусте без волі.

Краще тверезе «соло»,

Аніж хмільний мотив.

Стерпить читач на сайті:

Суд промовляє: «Встати!».

Правди не написати — 

Гірше від німоти.

              12.01.2014

Злива благодаті

           “Обмий мене зовсім з мого беззаконня, й

          очисти мене від мого гріха… Очисти ісопом

          мене, – і буду я чистий, обмий Ти мене – і я

          стану біліший від снігу… Серце чисте ство-

          ри мені, Боже, і тривалого духа в моєму ну-

          трі віднови”.

                                              Псалом 51:4,9,12

Іде гроза; бухикає громами;

Шнурує небо сріблом блискавиць;

Шматує ситець вербових спідниць

І прагне землю вимити дощами.

Якби я міг вологими очима

Благати у дощу: “Мене очисть!”

Щоб став, як при народженні колись,

Він вирвав би пороки незлічимі.

Аж ні! Не цими водами омиті

Бувають душі. Інше джерело,

Що із хреста Голгофського текло,

Уносить гріх і помисли неситі.

Невидимі потоки благодатні.

Та, як дитя, довірившись Отцю,

Волію душу вичистити всю

Дощем, що оновити її здатний.

               8 липня 2009 року

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21