Історіографія Церкви адвентистів сьомого дня (1920—1939 рр.)

Історіографія Церкви адвентистів сьомого дня (1920—1939 рр.)

У статті досліджується історіографія Церкви адвентистів сьомого дня (АСД) на Галичині та Волині у міжвоєнний період, аналізується перелік та зміст внутрішньоцерковної літератури.

Дослідження історії адвентистів у міжвоєнний період на Волині і Галичині з огляду на минулу їх приналежність до двох різних імперій — Російської і Австро-Угорської, в часи панування яких і виникає адвентизм на їх територіях, вимагає опису історичних джерел, які окреслюють причини його виникнення та аналізу доктрин. Ця необхідність зумовлена тим, що вплив російської політики на протестантські конфесії був настільки великим, що навіть у міжвоєнний період ІІ Річ Посполита продовжувала користуватися російськими шаблонами щодо ідентифікації статусу релігійних сект, які в минулому належали Росії. Зазначена ситуація щодо сект діяла на Галичині, територія якої належала Польщі у міжвоєнний період. Ідентифікувати особистості, які є важливими для Церкви АСД, та хронологічного розсортувати історичні події міжвоєнного періоду та факти, пов’язані з розвитком та становленням Адвентистської церкви, неможливо без детального дослідження історіографії зазначеного періоду.

Історіографію з історії адвентизму в Україні, на нашу думку, слід ділити на три періоди:

  1. Твори часу існування Російської і Австро-Угорської імперії в період до Першої світової війни.
  2. Праці радянських та польських істориків 60—80 років ХІХ ст.
  3. Сучасні історичні та релігієзнавчі дослідження.

Твори часу існування Російської і Австро-Угорської імперії в період до Першої світової війни

Перші розробки з історії адвентизму в Росії припадають на початок ХХ століття і належать державним православним чиновникам, адже вони були зобов’язані дати свій політичний і теологічний аналіз новій «секті» з метою опрацювання методів боротьби з нею. У своїй праці такі дослідники, як В. Терлецький, С. Маргарітова, В. Ясевич-Бородаєвська давали загальну характеристику історію появи адвентистів, описували особливості їх релігійного вчення.

Першим повним дослідженням адвентистської проблематики в Росії є праця С. Д. Бондара «Адвентизм сьомого дня», видана у 1911 році. Цей навчальний посібник для відповідних урядових структур був розробкою історії адвентистів на теренах Росії, в якому автор торкнувся питань опису зародження адвентизму в Америці, Європі, а потім і Росії. Досить систематично у книзі описується організаційна структура «секти», функції посадових осіб організації та наводиться статистичний зріз за період 20 років.

Віровчення адвентистів С. Бондар описує детально з притаманною йому скрупульозністю, наводячи численні пророчі «ланцюги», віровчення та богослужебні практики. Порівнюючи працю С. Бондаря з книгами по історії Церкви АСД на початку ХХ століття, неважко зрозуміти, що автор майже дослівно переписував із них або консультувався з керівництвом Церкви АСД — І. Львовим. Взагалі праця написана загальнодоступним викладом, позбавлена критики і упередженості, незважаючи на посаду і релігійну приналежність, С. Бондар фактично започаткував методологію вивчення цієї проблеми.

Ставлення російської влади до протестантів було представлено у працях В. Бонч-Бруєвича. У них здійснено огляд законодавства щодо баптистів і штундистів до 1904 року, а також наводяться численні приклади його застосування, факти утисків щодо «сектантів». Оскільки адвентизм на теренах Галичини, що входила у склад Австро-Угорщини на початку ХХ ст. не складав потужного релігійного руху, висвітлення його в офіційній історичній літературі було відсутнім.

Праці радянських та польських істориків 60—80 років ХІХ ст.

Серед історико-релігійних наукових робіт польських дослідників другої половини ХХ ст. варто зазначити Б. Турека, Б. Козірога, З. Лико, які займалися ґенезою та догматикою адвентистської течії. Наукові пошуки перших двох істориків висвітлюють досить вузьке коло церковних проблем, які не мають прямого відношення до адвентистських церков на Галичині і Волині.

Праця Захаріуша Лико «Sуtuacja prawna kościola adwentzstzcynego w Polsce miedzywojennej 1918-1939» («Правова ситуація адвентистської церкви в Польці у міжвоєнний період 1918-1939») більш широко описує правовий статус та міжконфесійні відносини Адвентистської церкви у міжвоєнний період. Автор наводить багато архівних документів, в котрих показує проблематику стосунків церкви і державної влади, а також тривалу безуспішну боротьбу за здобуття статусу офіційної організації. Науковий доробок відкриває різноманітні сфери церковної діяльності, такі як освіта, благодійність, видавництво релігійної літератури та інше, проте його єдиний недолік в тому, що він аналізує релігійні процеси лише в центральних і керівних ланках Адвентистської церкви, не зупиняючись на периферійних і віддалених від центру районів, куди, наприклад, входила поліська Волинь.

Радянська історіографія не висвітлювала діяльність адвентистів Західної України у міжвоєнний період, оскільки вони знаходилися на території ідеологічно ворожої їй Польщі. З цієї причини ми не будемо розглядати радянську історіографію адвентизму, оскільки вона не має прямого відношення до нашої теми.

Сучасні історичні та релігієзнавчі дослідження

З часу відновлення незалежності України у 1991 р. науковцями було опубліковано ряд важливих збірників документів, книг та статей про діяльність протестантських церков. У 1995 році з’явилася перша праця з історії протестантизму в Україні, автором якої була В. Любащенко. Дослідниця простежила еволюцію адвентистського віровчення, ввела в історичний обіг термінологію, що характеризує найважливіші періоди історії конфесії, визначила головні концептуальні напрямки вивчення адвентизму в Україні. У сучасній українській історіографії автор зробила спробу систематизувати весь фактичний матеріал про розвиток адвентистської конфесії в Україні від часу її появи і до кінця 90-х років XX століття. І хоча інформації про розвиток адвентизму в досліджуваний нами період небагато, зроблені автором висновки є важливими.

Останнім часом вийшли праці, присвячені вивченню пізніх протестантських конфесій в Україні, організовані колективом авторів Відділення: релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (м. Київ), шоста книга якого присвячена адвентизму. У дослідженні більшість матеріалів присвячені історії Адвентистської церкви за період радянської доби і сьогодення. З вітчизняних релігійних дослідників особливу увагу привертає праця Миколи Жукалюка «Крізь бурі, шторми, лихоліття», де автор стисло описує діяльність Адвентистської церкви у міжвоєнний період. Автор наголошує, що адвентизм на теренах Західної України має свої характерні відмінності, набуті за час існування на цій території польської влади.

Цікавою для вивчення документів міжвоєнного періоду є книга польського автора Марека Валтера «Dzieje kościoła Adwentystów dnia siódmego na kresach wschodnich w latach 1888—1945», видана в 2015 році у Варшаві. У книзі зібрані різноманітні історичні документи і фотографії, отримані з церковних періодичних видань і архівів. Матеріал систематизований по списку існуючих у той час релігійних громад. Недолік видання в тому, що у книзі не здійснюється аналіз документів, не надаються висновки, тому книга є цікавою лише як джерельна база, а не як наукова робота. Серед зарубіжних авторів, які займаються історією Адвентистської церкви, згадаємо німецького дослідника Д. Хейнца, який також збирає документи з історії адвентизму в Росії й безпосередньо в Україні. Відзначимо також працю О. Опаріна. Його перу належать багато монографій, в яких висвітлено історію громад адвентистів та життєві шляхи їх членів від початку XX і до початку XXI століть. Стисло О. Опарін торкається також опису історії нами досліджуваного періоду.

Крім того, суттєву джерельну базу дослідження розвитку адвентизму у міжвоєнний період складають документи і матеріали, які, в залежності від їх походження і призначення, поділяються на декілька груп. До першої групи джерельних документів слід віднести архівні документи, використання яких сприяло всебічному розгляду досліджуваної проблеми — це опубліковані і неопубліковані документи державних архівів Івано-Франківської області (ДАІФО), Державного архіву Волинської області (ДАВО), Державного архіву Львівської області (ДАЛО), Державного архіву Рівненської області (ДАРО) та Варшавського архіву актів нових (ААN), основну частину яких склали: поліцейські звіти, обвинувачувальні доноси та судові вердикти.

Особливо серед архівних джерел велику цінність представляють матеріали архіву ААN, в яких надається інформація офіційних державних органів влади: закони, циркуляри, звіти, огляди про релігійну ситуацію, листування між різними відомствами щодо діяльності протестантських релігійних течій в країні, доноси інформаторів про діяльність їх діячів. І хоча ці матеріали мають відбиток політичної та ідеологічної кон’юнктури часу написання, їх виклад подає дослідникові простір для аналізу.

Крім того, архівні справи є потужним джерелом різноманітного фактажу, особливо щодо персоналій та регіонального розвитку громад. Тому основний зміст нашого дослідження написаний саме на основі архівних документів, переважна більшість яких уводиться в науковий обіг уперше.

Під постійним прискіпливим наглядом державних органів влади були видання та розповсюдження активістами різних протестантських релігійних течій друкованої продукції. Через архівні справи, на сторінках яких подано переліки книжкових друків, брошур та часописів, їх аналіз, ми маємо можливість ознайомитись зі значною частиною протестантських видань, з’ясувати їх приналежність тій чи іншій конфесії. Висновки після дослідження окремих протестантських друкованих праць — дозвіл чи заборона на їх розповсюдження — подані у відповідних справах, досить красномовно ілюструють ставлення урядовців не лише до безпосередніх предметів розгляду, а й до самих протестантів загалом. Однак при роботі з архівними документами треба враховувати, що дані, які містяться у ряді спостережних справ, збиралися у різні роки і охоплюють різні хронологічні межі, а через те немає можливості їх систематизації з метою порівняльної характеристики. У багатьох документах присутня значна доля суб’єктивізму. Через брак обізнаності як церковні, так і державні діячі досить часто подавали недостовірні, викривлені факти. Тому використання цих документів у ролі джерел вимагає додаткового аналізу на предмет їх об’єктивності.

Періодика

До другої групи джерельних документів для дослідження проблематики міжвоєнного адвентизму на території Східної Галичини і Волині належать матеріали періодичної преси як світської, так і конфесійної. Необхідність залучення періодичних видань до даного дослідження зумовлюється наявністю в них різноманітних відомостей про конкретні події церковного життя, хоча оцінки та коментарі, що висловлюються з приводу цих подій, залежать головним чином від характеру видання та позиції авторів публікацій.

Початок і тривалість їх видання співпадає за часом із досліджуваним періодом і містить джерельну базу про початки формування різних церковних структур, утворення громад, протокольні записи звітно-виборних з’їздів, ординації церковних діячів. Інформація про приватне життя, така як оголошення щодо продажу речей, пошуку роботи, а також некрологи надають джерелам приземленого характеру, де можна побачити пересічного громадянина.

Загалом нами розглянуті матеріали восьми світських та п’ятнадцять конфесійних періодичних видань. Сюди можна віднести офіційні ухвали уряду («Інформатор Волинського воєводства»), програмні документи протестантських організацій, які виходили друком окремими виданнями. У цій групі можна згадати і тексти двох конституцій Другої Речі Посполитої, аналізуючи які, можна зробити висновок про демократичність державного устрою.

«Sługa Zboru»

Серед усіх періодичних видань важливо сказати про щомісячник «Sluga zboru». На території Західної Україні в міжвоєнний період Церква адвентистів сьомого дня стрімко зросла кількісно, незважаючи на те, що в часи правління ІІ Речі Посполитої не користувалися усіма правами офіційно визнаних конфесій. Відповідно з появою нових громад у середовищі адвентистів виникла потреба в друкованій періодичній літературі. Такою періодикою став часопис «Sługa Zboru».

Для дослідників історії Адвентистської церкви в міжвоєнний період часопиc «Sługa Zboru» є унікальним джерелом історичної інформації про становлення та розвиток Церкви АСД на Галичині та Волині. Часопис друкувався польською мовою і регулярно виходив кожного місяця в період з 1928 по 1939 роки. Загалом на сьогоднішній день представлені 1601 сторінок друкованого тексту «Sługa Zboru».

Історіографія Церкви адвентистів сьомого дня (1920—1939 рр.)

Крім часопису, адвентисти з 1921 року друкували квартальники, такі як «Lekcje Biblijne», «Stróż Syonu», півторамісячник «Znaki Czasu», «Głos Prawdy», «Radosna wieść» [1, с. 238], проте до 1928 року не мали власного періодичного щомісячника, у якому б могли висвітлюватися поточні події громад та плани церковної діяльності Церкви АСД. Причиною відсутності щомісячної періодичної літератури були: слабке функціонування церковної організації та невелика мережа розташування громад. Ситуація змінюється з 1928 року після третього з’їзду польського союзу громад, на якому були утворені нові об’єднання громад та відмічений факт збільшення членів церкви [2, с. 25-26]. Перший номер «Sługa Zboru» вийшов у січні 1928 року і містив 16 сторінок [3, с. 3]. Керівник польського об’єднання Теодор Вілл у зверненні до читачів зазначив, що часопис має служити членам церкви, керівникам відділів, зовнішній місії, молоді та приятелям, та має бути цікавим, повчальним і практичним з оглядом на різні точки зору [4, с. 1].

У перші три роки часопис «Sługa Zboru» виходив чотири рази на рік як щоквартальник, а від липня 1931 року — щомісячно [3, с. 3]. Кожен номер у залежності від кількості матеріалу нараховував від 8 до 32 сторінок. Відповідальними за випуск часопису були: редактор Теодор Вілл, Фердинанд Дзік, Вільгельм Чембор та Станіслав Квецинский. Вказані редактори змінювали один одного з 1929 по 1931 роки [1, с. 241]. Ціна одного екземпляра часопису була 50 грош. На початок 1930-х років керівництво Польського союзу планувало отримати 1200 абонементів на замовлення «Sługa Zboru».

Тематична структура часопису складалася з двох частин. Перша — це рубрики, статті та тексти, присвячені винятково релігійним роздумам, духовним інструкціям, закликам, а друга частина — інформація, що стосується щоденного життя громад, їх діяльності і звітності. У першій частині редактори розташовували наступні рубрики: «Служба і жертва», «Родина і дім», «Виховання і молодь», «Внутрішня місія», «Суботня школа» [5, с. 5]. Рубрика «Служба і жертва» в основному присвячена навчанню лідерів громад — дияконів і пресвітерів — і подає важливу інформацію щодо внутрішнього устрою громад, а також ступеню конфліктності у стосунках між прихожанами. Особливо цікавою є рубрика «Суботня школа». Досліджуючи її матеріали, ми можемо оцінити рівень викладання біблійних уроків у громадах, а також зрозуміти, яким чином сприймали матеріал діти і дорослі. Рубрика «Внутрішня місія» в основному спрямовувала віруючих на різноманітні місіонерські ініціативи з метою розширення їх духовного впливу на оточуючих [6, с. 1-5].

Друга тематична частина часопису з історичної точки зору є особливо цінним джерелом з огляду на інформацію, яка тут подається. Назви рубрик цього розділу — «Теологічна школа», «Колпортерство», «Відомості з полів», «Інформація з’їздів», «Статистика», «Сторінки історії», «Оголошення», «Некрологи», «Різне» —  промовисто свідчать про історичний характер цього матеріалу, який був передруком церковних протоколів, рішень звітно-виборних з’їздів, офіційних звітів та свідчень очевидців живих подій [7, с. 5].

Насамперед, особливо цінним історичним матеріалом є статистичні та фінансові звіти різноманітних церковних відділів. Вказаною звітністю адвентисти відомі у протестантському світі, а саме — за їх точність та регулярність. Зокрема ми маємо у «Sługa Zboru» повний секретарський статистичний звіт про кожну громаду Польського союзу за 1931 і 1932 роки, де міститься інформація про кількість членів церкви, кількість хрещених по кварталах, детальний звіт про місіонерську діяльність, куди входять такі пункти, як кількість розповсюджених книг, надіслані місіонерські листівки, кількість гуманітарних контактів з приятелями [8, c. 7]. Окрім статистичних звітів у часописі «Sługa Zboru» подаються звіти суботньої школи, молодіжного відділу там відділу розповсюдження літератури. Подібні статистичні звіти надають можливість із точністю встановити число громад та їх чисельність, а також географію їх локалізації.

Наступною цінною інформацією по історії церкви є рубрики «Відомості з полів» та «Інформація з’їздів». Звітно-виборні з’їзди в об’єднаннях проходили регулярно кожного року. У часописі відображалася усі прийняті рішення, подавався перелік штату духовних кадрів, як пасторів так і колпортерів, визначалися наступні кроки зі стратегічного планування. Такі звіти є певною базою для відновлення історії кадрової політики та аналізу планування місіонерської діяльності [9, c. 16]. «Відомості з полів» містять детальну інформацію про життя кожної громади зокрема, або окремих її прихожан у розрізі політично-релігійних стосунків.

Починаючи з 1937 року, у часописі з’являється також рубрика «Сторінки історії». На прохання керівників Польського союзу кожна громада повинна була зібрати інформацію про зародження і розвиток адвентизму на її території та подати зібрану інформацію для друку в часописі [10, c. 6]. Рубрика «Сторінки історії» є неймовірно цікавою з точки зору відтворення минулої історії, адже побудована на свідченні живих очевидців.

З 1930 року в часописі з’являється рубрика «Некролог». Його поява на шпальтах часопису пояснюється фінансовою кризою видавничого відділу, який запропонував друк некрологів за незначну оплату в сумі 50 грош. Як правило, в цій рубриці подавалася коротка інформація про особу, духовний стаж, особливості християнського життя, а також описувалися обставини церемонії похорон та пастора, який звершував цей обряд [11, c. 12]. Подібно до вищевказаного була платна рубрика «Оголошення», в якій друкувалася інформація щодо продажу та придбання різних речей, заяви про пошук робочих місць із зазначенням заявника та місця проживання. Все це відтворює реальні потреби та побут адвентистських родин [12, c. 16].

Часопис «Sługa Zboru» в адвентистських колах користувався авторитетом, і серед інших періодичних видань був одним із найавторитетніших. У свій ювілей десятиліття в 1937 році на сторінках часопису була розміщена спеціальна стаття, присвячена цій події [3, c. 3]. У післявоєнний період «Sługa Zboru» продовжував свою інформативну діяльність серед громад Польської народної республіки.

Отже, адвентистський щомісячник «Sługa Zboru» є культурною та історичною спадщиною Церкви адвентистів сьомого дня, котрий містить історичні та соціальні факти про життя та діяльність Адвентистської церкви в міжвоєнний період на територіях Галичини та Волині в добу ІІ Речі Посполитої.

Інші часописи

Іншим важливим документом для дослідження вказаного періоду є щомісячник «Organ Kolporterów spolecznosci polskiej ADS», який спеціально був створений для працівників колполтерського відділу в липні 1929 року. В даному щомісячному виданні друкувалася внутрішня інформація, яка містила фінансові звіти кожного діючого колполтера поіменно, де вказувалася загальна кількість днів праці і годин, кількість реалізованих книг та брошур із зазначеною грошовою сумою.

Інші церковні видання німецькою мовою — «Zions Wachter», «Der Adventbote» — надзвичайно точно передають інформацію про церковне життя як громад, так і заходів духовного проводу релігійної організації. Видавалися вони у місті Фріденсау, в європейському духовному центрі адвентизму, і призначалися для прихожан-німців. Характерною ознакою цих журналів була німецька точність і наявність у них щоквартальних статистичних звітів щодо кількості членів церкви у громадах, в тому числі і на території Волині і Галичини.

Інформація у журналі «Stroz Syony» (1913-1923 роки видання) передає атмосферу внутрішнього життя християнської спільноти і допомагає відтворити дух того часу. Історична цінність цього журналу полягає тому, що на його шпальтах перераховуються основні пункти віровчення Церкви АСД, що, в порівняні з іншими подібними джерелами пізнішого періоду, допомагає простежити еволюцію віровчення Адвентистської церкви.

Надзвичайно цікавим для дослідження релігійних обрядів у Церкві адвентистів сьомого дня та розуміння філософії ритуалів послуговує журнал «Urzednik Zboru», який почав виходити у світ в 1936 році. Описи та порядок проведення різноманітних служб у громаді були передбачені для полегшення і покращення служіння пресвітерів чи старших громади, а також для більш ефективного служіння дияконів.

Церква АСД у своїй релігійній діяльності практикує здоровий спосіб життя, що виражається у відмові від тютюнопаління, алкоголю та не вживання «нечистої їжі». В журналі «Zycie i zdrowie», який почав виходити з 1939 року, можна простежити основні напрямки «санітарної реформи» церкви. Російськомовний журнал «Церковный вестник», який друкувався з 1933 по 1938 роки у Варшаві, для дослідника також є цінним джерелом, адже там, окрім духовних роздумів, наводилися звітно-виборні матеріали та статистичні дані про кількість членів церкви у громаді.

Серед історичних матеріалів слід згадати і опозиційні до церкви друковані матеріали, такі як «Zwiastun Adwentowy», «Łącznik Zborowy». Розкольницький релігійний рух у Церкві АСД був спровокований Альфредом Кубою у 1934 році, що призвів до великої схизми в рядах адвентистів. Опозиція своїм духовним рупором обрала вищезгадану друковану літературу, огляд якої допомагає подивитися на ситуацію чужими очима.

Цінну інформацію також містять поодинокі видання критично налаштованих авторів-сучасників досліджуваних подій, таких як ілюстрований церковно-народний календар «Добрий Сіяч» на 1928 рік та інші. Особливістю більшості творів, присвячених критиці протестантського руху, є відмітки про дозвіл на видання, зроблені проводом Греко-католицької церкви. Тим самим греко-католицька митрополія підтверджувала своє негативне ставлення до «єресі». Цінність даних публікацій для нашого дослідження полягає саме в ідейному навантаженні, яке допомагає досліднику краще з’ясувати характер та глибину релігійного протистояння.

У дослідженні використано також інформацію, здобуту в довідкових джерелах, що утворюють третю групу. До них відносяться ряд релігієзнавчих словників, серед яких «Adwentyzm» польського укладача Анджея Токарчика, який детально вивчав минуле і сьогодення Церкви АСД.

Особливе місце серед довідників у досліджені теми посідає «Yearbook», що почав щорічно виходити з 1883 року. Його укладач — секретаріат Генеральної конференції Церкви АСД — щорічно збирає інформацію про всіх служителів Всесвітньої церкви, про місцезнаходження різних адміністративних центрів та управлінь. Подібна інформація надає досліднику можливість проаналізувати ріст церковних структур, їх склад, а також кількість членів церкви в різних куточках світу.

До четвертої групи дослідження джерел відносяться церковні книги громад, що звершували свою діяльність у міжвоєнний період. Сьогодні у автора в особистому архіві в наявності є три таких оригінальних книги, які належать трьом різним громадам Волині. У них записувалися протоколи рішень, що приймалися на членських зборах, а також список усіх членів церкви. У списку фіксувалися не лише прізвище та ім’я члена громади, але й дата народження, дата хрещення, освіта та місце народження. У випадку смерті, переїзду чи вилучення із членів громади у книзі вносилися відповідні записи, що давало можливість побачити усі зміни в житті членів.

У протокольній частині книги містилася інформація про внутрішнє життя громади, керівний склад, а також висвітлювалися ключеві питання місіонерської діяльності. Подібна інформація для дослідника надто важлива, адже допомагає зрозуміти внутрішні процеси розвитку релігійної спільноти.

Крім цього, автором проведено десятки тематичних інтерв′ю з керівниками релігійних організацій та з людьми, які були свідками і учасниками подій міжвоєнного періоду. Вони мають характер спогадів очевидців подій і спрямовані на висвітлення маловідомих фактів історії Адвентистського руху. Розуміючи суб’єктивність думки респондента, упередженість та забудькуватість щодо історичних дат, автор намагався передати лише саму сутність історичної події, відсіюючи зайве. Матеріали інтерв’ю перебувають в особистому архіві автора.

У архіві автора знаходяться більше 50 оригінальних фотографій з періоду, що вивчається. На 80% вдалося ідентифікувати сфотографовані особистості і з’ясувати рід занять усіх, хто зображений там. Фотоінформація допомагає унаочнити церковну діяльність і, наскільки це можливо, наблизити її для реального сприйняття.

Отже, джерельну базу дослідження складають різноманітні інформативно насичені, документи й матеріали, що відображають основні аспекти діяльності Адвентистської церкви у даний історичний період. Вони дають можливість досягти поставленої мети та розв’язання завдань дослідження, які ставлять перед істориками, що досліджують міжвоєнну історію Адвентистської церкви.

Список використаних джерел

  1. Lyko Z. Sytuacja prawna Kosciola Adwentystycznego w Polsce Miedzywojennej 1918-1939 / Lyko. — Warszawa: Znaki Czasu, 1979. — 380 s.
  2. Will T. Sprawozdanie z trzeciego zgromadzenia związku Polskiego / T. Will // Sługa Zboru. — 1928. — №3. — S. 32.
  3. Kwieciński S. Dziesięciolecie / S. Kwieciński // Sługa Zboru. — 1937. — №1. — S. 12.
  4. Will T. Drodzy Czytelnicy — Pokój Wam Boży na powitanie! / T. Will // Sługa Zboru. — 1928. — №1. — S. 16.
  5. Cunitz R. Szkoła Sabatnia / R. Cunitz // Sługa Zboru. — 1928. — №4. — S. 20.
  6. Will T. Urzędy Zborowe / T. Will // Sługa Zboru. — 1929. — №3. — S. 20.
  7. Caknit K. Kolportaż/ R. Caknit // Sługa Zboru. — 1931. — №3. — S. 8.
  8. Caknit K. Nasze sprawozdanie kwartalne / R. Caknit // Sługa Zboru. — 1932. — №8. — S. 16.
  9. Niewiadomski A. Sprawozdanie / A. Niewiadomski / Sługa Zboru. — 1934. — №7. — S. 16.
  10. Kwieciński S. Historia ruchu adwentowego w Polsce / S. Kwieciński // Sługa Zboru. — 1938. — №4. — S. 12.
  11. Kwieciński S. Nekrologi / S. Kwieciński // Sługa Zboru. — 1938. — №5. — S. 12.
  12. Kwieciński S. Zgłoszenia / S. Kwieciński // Sługa Zboru. — 1938. — №8. — S. 16.

Валентин Шевчук, аспірант кафедри давньої історії України та архівознавства
Львівського національного університету ім. Івана Франка

Фото

 

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21