Історія протестантизму як науково-просвітницький проєкт

Історія протестантизму як науково-просвітницький проєкт

Почну з прикладу. Гортаючи веб-сторінки українських протестантських церков з історичної проблематики, на одному із сайтів натрапила на доволі об’ємний текст «Деякі зауваги про еклезіальну історію давніх церков П’ємонту». Йдеться про твір французького гугенота П’єра Аллікса, виданий ще 1690 року у відповідь на праці католицького єпископа Жака Боссуе, зокрема його «Історію відхилень протестантських церков». Боссуе змалював альбігойців, або катарів (що заперечували божественність Христа і вважали видимий світ породженням злого бога) як маніхеїв, котрі, відомо, сповідували дуалістичне вчення про двох богів. У непогодженні з такою генетикою П’єр Аллікс, водночас, ототожнив катарів з вальденсами, неправдиво виводячи останніх з руху патеренів на півночі Італії, який, дійсно, був одним із пагонів богомильства і катарства. Протестантський автор зазначав, що патерени вважали за антихриста римського папу Сильвестра I (який, за церковною історією, переміг у диспуті учених іудеїв, довівши їм божественність Христа). При цьому Аллікс адресував таке уявлення про папу і вальденсам; його думку запозичили деякі протестантські автори. Хоча католик Боссуе чітко розрізняв катарів і вальденсів, цілком виправдано називаючи перших єретиками, других – лише розкольниками, що повстали проти Римської Церкви, закидаючи їй «відступлення від ідеалу Христа».

Знаємо, що пізній євангельський рух, зрештою і ранні реформатори, значною мірою спирались на погляди вальденства (про важливість національних перекладів Біблії та її дослідження віруючими, участь мирян у проповідуванні та євангелізації, щире каяття християнина та його свідоме прийняття таїнств). Відтак, популяризація тієї візії, за якої вальденси фактично ототожнені з тими, хто заперечував божественність Христа, без сучасного наукового коментаря навряд чи є досягненням сайтів, які тиражують працю П’єра Аллікса (часто без згадки про її автора). За останнє століття, а особливо після Другої світової війни у світі з’явилась така значна кількість серйозних наукових і науково-популярних праць з історії реформаційних рухів, феноменів Реформації і протестантизму, що іноді дивуєшся, як нам в Україні (крім невеличкої групи видань) вдається залишатися майже осторонь цього дослідницького корпусу. Ба більше: католицька історіографія після Другого Ватиканського собору переглянула свою колишню конфронтаційну позицію і здійснила екуменічний прорив у вивченні Реформації, зокрема і протестантської, віддавши їй належне у світовій історії. Але ми так мало знаємо про ці дослідження. 

Звертаючись до застарілих видань, подекуди наївних, белетристично подібних текстів, ми мимоволі популяризуємо не наукові досягнення, а історичні легенди. До речі, порівняння тексту П’єра Аллікса з «Великою боротьбою» Еллен Уайт наштовхує на майже очевидні висновки. Шановний читач, мабуть, здогадується, які. Однак не будемо занадто категоричні. І твори давніх авторів, і Еллен Уайт свого часу, коли історія протестантизму в Україні продиралася крізь заборони і упередженості, відіграли важливу роль, і надалі мають право на існування, бо й нині знайдуть свого пересічного читача. Однак сучасне звернення до таких видань без відповідної інтерпретації, посилань, уточнень, пояснень, наукового апарату в XXI ст. і в аудиторії, якій вже не треба ховатися по домівках для набуття біблійної освіти, навряд чи виправдане.

Чи потрібна сьогодні популярна церковно-історична література? Так. Але яка? Та, що спиратиметься на серйозні наукові дослідження. Українські протестанти їх мають, але поки що переважно зарубіжні. Вкрай недостатньо вітчизняних. А ті, що вже є, все ще переважно оглядові, загально описові, мемуарні, часто аматорські, більшою мірою наративні, ніж аналітичні. Щоправда, у деяких протестантських церквах в останні двадцять років підготовлено низку збірників документів, матеріалів конференцій, регіональних історичних розвідок, про які підготовлений читач добре знає. 

Чи можна бути задоволеними цим багажем? І так, і ні. Так, бо протестантські церкви у попереднє століття взагалі цього не мали. Ні, бо, по-перше, все ще йдеться про популярні видання, тексти, що занадто несміливо спираються на наукову і фактологічну джерельну базу. Про несистемність планування історичних студій, які й надалі нагадують броунівський рух. Відтак, не дивно, що керівники майже всіх творчих груп в Україні, які у 2016-2017 рр. готували документальні фільми, присвячені ювілею Реформації, визнавали безпорадність у розумінні того, як їм насити свої сценарії професійним матеріалом і до кого звертатися за фаховим коментарем. 

Недостатність набутого дослідницького багажу, по-друге, не кореспондується з тим рівнем освіти, який пропонують сучасні протестантські духовні школи в Україні, ближньому і дальньому зарубіжжі, з фактом приходу до Церкви багатьох людей з вищою освітою, появою своїх магістрів, кандидатів, докторів наук, насамперед гуманітаріїв. Це висуває потребу інтелектуалізації Церкви та її зацікавленості не лише біблійними і богословськими, а й історичними студіями. Бо саме синтез цих дисциплін дає повноту знання про ту чи іншу Церкву. Тобто йдеться про той освітній рівень, який дає можливість планувати наступний етап: становлення дисципліни «історія Церкви» як галузі богословської науки.

Такий етап означає рішуче звернення у бік професіоналізму. Що це таке? 

Насамперед – опертя на наукову методологію і розробку власного категоріального апарату. Щодо першого – світові історичні студії давно опанували не лише загально-, а й спеціально-наукові та експериментальні методи дослідження. Церковним історикам не треба «відкривати Америку», а навчитися їх застосовувати, не пишучи лише так, як Святий Дух поклав на серце. Стосовно термінології. Знаю тільки один приклад словника, підготовленого Лютеранською Церквою Росії, в якому можна з’ясувати особливості саме лютеранського розуміння більш і менш важливих протестантських понять. І це стало реальною допомогою у читанні їхніх текстів. Якими словниками користуються протестанти в Україні у розкритті своїх понять і феноменів – як в царині богословської, так і історичної думки?

Друге. Пошук, каталогізація, опис, інтерпретація, введення в історичні розвідки автентичних текстів і першоджерел. Приклад: в останні 10-15 років кілька протестантських церковних і освітніх закладів України здійснили переклад творів власної і загально протестантської спадщини (нещодавно нові переклади, наприклад текстів Якоба Армінія, підготувала Євро-Азійська акредитаційна асоціація). Але на 99% це зарубіжні автори і джерела. Запевняю шановного читача: в Україні в офіційних і приватних збірках, бібліотечних та архівних колекціях зберігається чимало видань і рукописів, написаних протестантами, зокрема і тими, які причетні до започаткування і розвитку українського протестантизму. Якщо, звісно, це надбання не буде до кінця розкрадено в наших бібліотеках (що регулярно фіксую в різних містах) або втрачено в домашніх архівах. Ідеться про спадщину, мало або зовсім не відому не тільки зарубіжним, а й українським протестантам. А в цей час, наприклад, львівські бібліотеки та архіви обсіли дослідники з Польщі (те саме в Ужгороді роблять угорці, у багатьох українських містах – німці-меноніти), які шукають свої історичні сліди в нашій країні. Тож за потреби прочитати якесь вітчизняне джерело все частіше виявляю його фотокопії у зарубіжних виданнях. За що їм і дякую. Але у нас в Україні протестантські тексти вже зачекалися уваги протестантів. Мій аспірант з Українського католицького університету працює над упорядкуванням документів, писемних пам’яток з історії баптистського руху в Галичині і на Волині, які шукає на заході і сході України, в Польщі і Німеччині.  На подібну пропозицію студенту з п’ятдесятницького біблійного інституту, завбачивши в ньому майбутнього дослідника, почула навіть образу: я буду пастирем, а ви пропонуєте мені марнування часу. І навіть той аргумент, що багато реформаторів були служителями й водночас богословами та істориками, його не переконав.

Третє. Йдеться про наукове і неупереджене вивчення текстів, важливих також і для історичних студій. Поясню на прикладі. В одній зі статей на сайті 500-Рефо про чеського реформатора Яна Гуса читаю сентенцію: «У всіх судженнях про Гуса головну роль відіграє не його вчення (?), а життя і ще більше – героїчна смерть». І у статті не згадано жодної праці Гуса. Аналіз його творів і головного трактату «Про Церкву», який отці Констанцького собору назвали книгою, жахливішою за Коран, на жаль, поки що не зустріла в українських церковних і світських виданнях. А без такого аналізу зрозуміти історичну роль Яна Гуса насправді дуже важко. Осмисленням його творчості зайнята екуменічна Комісія «Husovská», створена 1993 р. на конгресі у Байройті (Німеччина), патронована Празьким католицьким архієпископом і головою Папської ради зі сприяння християнській єдності. Чи ми обізнані з результатами роботи комісії? А не знаючи цього, продукуємо часто доволі поверхневі і стереотипні уявлення про Яна Гуса, сповнені почасти міфів. І це стосується інших діячів Реформації – як Західної, так і Східної Європи. А тексти тих діячів, які прислужилися Реформації і зародженню протестантизму, його окремих течій в Україні, взагалі майже не знаємо.

Якщо мовимо про професіоналізм, то, четверте, важливою є не лише біблійно-богословська, а й спеціальна підготовка осіб, які би зайнялися науковими церковно-історичними студіями, вважаючи це не хобі, а своїм фахом.  

В який спосіб можна зреалізувати перелічене? Насамперед, створенням відповідних підрозділів в церковно-освітніх відділах і духовних навчальних закладах. Далі. Розробкою фахових програм з історії Церкви, які би звернулись до сучасної світової методології та історіографії. Тут для духовних шкіл України справжня цілина. Далі. Роботою кількох спецсемінарів для майбутніх професійних церковних істориків. Перший – з історії певної Церкви у контексті загально протестантської, загально християнської і загальносвітової історії та з огляду на пріоритети України. Другий семінар – з методології наукових досліджень і написання текстів. Далі. Створенням груп ентузіастів-дослідників для опрацювання сучасних видань, збирання та упорядкування рукописів і документів. Не забуваймо про щорічні наукові конференції та підготовку на їх основі методологічних рекомендацій. Це також буде тим продовженням Реформації, яке так бурхливо обговорювали учасники святкувань 500-літнього ювілею у різних містах України. 

Кілька слів про проблеми або підводні камені, які обов’язково постануть на цьому шляху. 

Перша проблема. Вкрай важливою є співпраця протестантських істориків з Церквою та їх підтримка з боку церковних адміністрацій. Пам’ятаю, як у 2000-му році на установчі збори міжпротестантського Богословського товариства Євразії у Донецьку прийшло кілька баптистських пасторів, які обурювалися самою цією подією. Вони нагадували: Церква чекає реальної роботи, а не чогось ілюзорного, зарозумілого і тому подібне, що, на їхню думку, лише відволікає від справжнього служіння. Знаю церкви, які давно відкинули той стереотип, що ефективно служити може непрофесійна і навіть неосвічена людина, а наука і Церква – речі несумісні. Але знаю громади, які і сьогодні відмовляють молодь від набуття духовної освіти. 

Друга проблема. Підбір і спеціальна підготовка відповідних кадрів. Пошук кадрів і їх професіоналізація – це завжди дуже складно і потребує справжнього подвижництва. А воно починається з малого. Наведу приклад. Упродовж 5-6 років спілкувалася з групами менонітів, які приїздили до Львова (і в інші міста) для збирання матеріалів зі свої історії. В Галичині за Австро-Угорщини, потім Польщі існував досить розгалужений менонітський осередок, його культурне товариство, видавництво, а в селах і містечках, що їх колись заснували німці-колоністи, залишилось чимало фактів їхньої матеріальної і духовної культури: садиб, кам’яниць, кладовищ, ілюстративного матеріалу, архівних документів. До цих волонтерських груп входять і літні особи, і зовсім юні, домогосподарки, фермери, журналісти, професори, котрі публікують результати своїх знахідок в Інтернеті. Це довготривалий проєкт, який фінансують меноніти світу за підтримки деяких громадських і навіть урядових організацій. 

Мої особливі враження від цього спілкування: шалений ентузіазм, який випромінюють волонтери, і їхня обізнаність з історією України. Тож іноді спадала думка, що протестанти України чомусь (звісно, не всі, але таких чимало) байдужі до таких пошуків. Попри те, що їм не треба кудись їхати, по наших містах і селах «розкидано» багато пам’яток і об’єктів, які чекають на своє поцінування. Будучи дослідником уявляю, які б це були цікаві ілюстровані видання про свою культову споруду (особливо історичну), свою громаду, свій населений пункт, який вписав сторінку в історію українського протестантизму, окремий факт цієї історії, зрештою, про свою власну родину. В Адвентистській Церкві особисто знаю принаймні кілька родин, які можуть намалювати справжнє генеалогічне древо. Для цього треба небагато: бажання і вміння, бо і краєзнавство, і генеалогія – це також науки, які тісно пов’язані з історією Церкви. 

Третя проблема, як завжди, – брак фінансів. Цю (власне, постійну) проблему можна спробувати вирішити кількома шляхами: обов’язковою, хоча би незначною, підтримкою Церкви, бо розуміння того, що це потрібно Церковній Спільноті, посилює бажання працювати. Наприклад, домовленістю пасторату з регіональними громадами стосовно прийняття, влаштування на нічліг, допомогти людьми у проведенні краєзнавчої експедиції, або фінансуванням літньої школи для молодих істориків, або бодай сприянням у копіюванні документів з місцевого архіву. Вартує звернутися до зарубіжних громад, які, побачивши продумані мотивацію і можливий результат якогось пошукового чи видавничого чи відео-проєкту, можуть виявити до цього інтерес. Ще краще запросити до співучасті фахівців та ентузіастів із цих братніх церков. Не забуваймо і про таку можливість, як пошук грантів. Як наукових, так і суспільно значимих, якщо пов’язати історичні дослідження із завданнями освіти, культури, міжцерковного і державно-церковного діалогу. Й, нарешті, на часі набувати науки самостійного заробляння: написанням текстів, читанням семінарів, проведенням церковно-краєзнавчих екскурсій, наукових експертиз чи консультацій. 

Можливо, у читача виникає думка: чи не занадто далеку перспективу або ж взагалі не вартісні ідеї виголошує автор цих рефлексій. Відповім: якби 30 років тому, коли багато служителів виходили з тюрем, а церкви тішилися першими біблійними курсами, чого сама була свідком, інші мрійники описали, яким буде протестантизм в Україні в ювілейному 2017-му, також би слухала їх із деяким скепсисом.  Але не забуваймо: історія – це не тільки те, що було давно або вчора, це те, що творимо сьогодні. Друге неможливе без першого.

І останнє. А, дійсно, чи потрібна історія Церкви самій Церкві? Чи може бути такий науковий проєкт світоглядно цінним, однією з форм духовного служіння? Знаємо, що ранніх істориків християнство називає вчителями Церкви. Знаменитий математик і астроном Йоган Кеплер казав, що він як вчений є священиком Бога-Творця, хоча Кеплер ніколи не був церковною особою. Мартін Лютер писав, що кожний християнин є служителем Господнім своїми даруваннями і сферою діяльності. Історія Церкви, як і будь-яка гуманітарна чи природнича науки, – це пізнання Бога у світі. Це також осмислення ролі Церкви у цьому пізнанні, котре допомагає їй піднестися над щоденними клопотами, зазираючи у минуле, передбачаючи майбутнє. І вкрай важливо, щоби в це осмислення були злучені не лише богослови, історики, психологи, педагоги, а й уся церковна спільнота, адже саме у такій синергії і твориться Церква як живий організм. 

Задля такого синтезу був би доречним ще один крок, який вже на часі в Україні. А саме: створення Протестантського історико-просвітницького товариства як об’єднання християнських дослідників, викладачів, студентів, а також популяризаторів науки: краєзнавців, бібліотекарів, журналістів, служителів і простих віруючих. Таке товариство, з одного боку, акумулювало би усіх, хто професійно або за духовним покликанням займається історичними і пов’язаними з осмисленням історії студіями чи готує себе до них, з іншого боку – допомагало передачі набутого ширшій аудиторії. Зокрема, через створення окремих комісій товариства: наприклад, методологічної (розробка і планування проєктів і залучення до цього експертів), навчально-дослідницької (підготовка пошукувачів і популяризаторів, їхні тренінги під час конференцій, круглих столів, літніх вакацій), редакційної (рецензування і редагування публікацій, підготовка словників, путівників), археографічної (пошук і опис писемних пам’яток і документів), комісії з церковного краєзнавства (вивчення історії пам’ятних місць і ознайомлення з цим широкого загалу), церковної журналістики (поширення набутих знань у популярних виданнях і в Інтернеті, створення не разових, присвячених лише окремим ювілеям, а регулярних тематичних радіо- і відео передач з історії Церкви та її впливу на сучасність). 

Чи це має бути якась архі-структура? Ні. Достатньо, особливо на початках, групи зацікавлених осіб з різних церков і їхня співпраця на ґрунті того, що об’єднує, а не роз’єднує. Це була би ще одна платформа (поряд з релігійними асоціаціям у царинах освіти, медицини, капеланства, свободи совісті) міжцерковного і, заохочуючи до співпраці представників світської науки, церковно-світського діалогу. Товариство може стати організаційним ядром подальшого осмислення надбань та уроків Реформації, місцем зустрічі тих, хто працює над проєктом «Реформація продовжується». 

Вікторія Любащенко, доктор філософських наук

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21