Історія жінки, яка самостійно виховує п’ятьох дітей

Історія жінки, яка самостійно виховує п’ятьох дітей

Прийомна дитина: ви обираєте дитину, чи вона вас? Як відчути цей поштовх забрати дитину з дитячого будинку? Як перебороти страхи, приймаючи нового члена родини? Сьогодні ми отримали відповіді від Тетяни Зіневич, жінки, що самостійно виховує п’ятьох дітей.

Розкажіть нам, хто Ви та звідки? І, звісно ж, ми хотіли б почути більш детально про вашу незвичайну родину.

Моє ім’я – Зіневич Тетяна Володимирівна, я – мама. Сама я з Миколаївської області, зараз проживаю в місті Миколаєві.

У нас прийомна сім’я, маю п’ятеро діток. Двоє діток з інтернату, двоє з притулку і одна моя рідна донька, Юля. Дітки вже, можна сказати, дорослі, Юлі вже 19 років, Сергію – 15, Дмитру – 13, а Олені – 11 років. Також є вісімнадцятирічна Діана, вона вже вийшла офіційно з-під опіки та захотіла жити окремо, але, тим не менш, ми продовжуємо спілкуватися. Прожила вона з нами 4 роки.

На Вашу думку, з ким простіше: зі старшими чи з меншими дітьми?

Краще, звісно ж, якомога раніше забрати дитину з притулку, щоб вона зовсім там не була, нічого не чула, не бачила, бо, як не крути, то є тюрма для маленьких діток.

З підлітками, звичайно ж, важче. Коли стикаєшся із вже сформованою особистістю – невідомо, чого чекати. Тим не менш, я для себе вирішила, що я буду брати саме їх, бо ж ці діти нікому не потрібні.

Не важко, коли стільки дітей в будинку?

Для мене «повна хата людей» – це звичайне явище, оскільки я виросла у великій родині. У мене є шість братів, тож для мене велика сім’я не є чимось новим. Повна хата шуму, гаму, сміху. Я до цього звикла. Напевно, так Господь розпорядився, що так було із самого мого народження. Він знав, що я буду цим займатися, Він мене привчив змалечку й в усьому допомагає.

Коли Ви вперше задумались про те, щоб узяти над дитиною опікунство?

На жаль, мої батьки рано померли, також в мене був вітчим, але й він помер. І мені прийшлося взяти опікунство над моїми братами, їм усім допомагати. Ось такі нелегкі часи довелося пережити семи дітям однієї родини. Але ми всі згуртувалися й доглядали одне одного, тож відчували справжню підтримку.

Коли я робила опікунство над моїм братом, я почула вперше в житті про систему опікунства, що існує в Україні. І я зрозуміла, що в мене є вже готовий пакет документів, необхідно буде лише приділити цьому час.

Коли в мене вже була одна донька, мій чоловік помер. І я пам’ятаю, як вона всім завжди говорила: «Я хочу братика або сестричку», а я казала: «Колись ми з тобою підемо в такий будинок, де є хлопчики та дівчатка різного віку. І ти зможеш вибрати собі того, хто тобі сподобається». Я розуміла, що я підтримую своїх братів, доглядаю, допомагаю, тож нехай хтось буде також і для моєї дитини таким рідним, як для мене мої брати. І я вирішила взяти дівчинку чи хлопчика – кого Бог пошле.

Як Ви обрали дитину?

Як обрала? Ніяк. Ми в той час проживали в Єланецькому районі (це за 300 кілометрів від Очакова), і одного дня до нас просто зателефонували, і дитячий голос сказав: «Ти моя мама?». Я відповіла: «Так, я твоя мама, я приїду, я мама!». А потім я йшла дорогою і була настільки розгублена… Ніхто не очікував, що так вийде, це, напевно, була воля Бога.

Дівчинка була в Очакові, для нас то було задалеко, тож було вирішено спершу поспілкуватися через телефон хоча б пару разів на тиждень, перш ніж організувати нашу зустріч. Зазвичай влаштовують хоча б декілька зустрічей для знайомства, для встановлення контакту між дитиною та батьками.

А в нас все було зовсім не за планом, перший же дзвінок маленької дівчинки все вирішив, все закінчилося з першого разу. Ми забрали її, таку гарну, з блакитними очима, з довгим білявим волоссям, що діставало до колін, таку маленьку, худеньку. Тоді їй було 4 рочки, зараз вона вже ходить в шостий клас, їй 11 років.

Через якийсь час нас покликали в Миколаїв. Пам’ятаю, як діти очікували братиків та сестричок. Всім готували місця, подарунки, обирали одяг. Їздили до них, зустрічали їх всі разом. Спершу ми взяли чотирнадцятирічну дівчинку, після того ще взяли відразу двох хлопчиків. Ось так і вийшла наша родина.

Як відреагували Ваші родичі та друзі, почувши про Ваші наміри? Одразу ж підтримали, чи казали, що буде складно, почекай, подумай.

Так, звісно, відразу мене підтримали далеко не всі. Дехто був проти, напевно вважали, що в мене не вийде і щось піде не так. Власне, один із моїх братів казав мені: «Ти можеш добро робити і звідси – напечи пиріжків і рознеси по інтернатах. Тільки не бери їх нікого додому, не бери нікого!» Я думаю, брати зустрічалися, обдумували, як мене відмовити від моєї задумки, але все марно.

Один з моїх братів якось приїхав, глянув, що його одяг на місці, всі речі на місці, нічого не змінюється, усе по-старому, і заспокоївся. Йому стало легше від того, що його не витіснили, що для нього також є місце в родині, хоч вона й стала більшою. Потім вже всі почали допомагати, всім ділитися, привозити гостинці, спілкуватися, підбадьорювати мене, тож з часом все налагодилося.

Зараз, окрім дітей й братів з дружинами, в мене вже є племінники. У старших братів є по троє, по четверо своїх діточок. Тому родичів достатньо, усі спілкуються й ладять між собою.

Розкажіть нам, чи поставали перед Вами якісь труднощі на шляху до усиновлення?

Ні, в нас ніяких труднощів, слава Богу, не було. Документи були всі зібрані й підготовлені, тому ніяких зайвих запитань до нас не виникало.

Складні моменти виникають, коли вже починаєте жити разом. Є дуже багато нюансів, які необхідно враховувати, оскільки кожне з цих діток приходить зі своїм багажем. Для того, щоб вирішити всі спірні питання, необхідно до них підходити потихеньку, обережно, причому всім разом, всією родиною.

Наприклад, у нас один хлопчик не міг нормально розмовляти, хоча йому було вже 9 років. Можна було зрозуміти, що він каже, але з великими труднощами, оскільки він багато звуків не вимовляв або викривляв. Тож ми всією родиною вчили його по буквах вимовляти слова. Підходили до цього з гумором, часто сміялися всі, сидячи за столом, повторюючи одне й те саме слово по 10 разів. Ходили за ним до тих пір, поки він не навчився правильній вимові.

Коли ми взяли цих двох хлопчиків, яким вже було 11 та 9 років, вони не вміли ні писати, ні читати. Коли вони пішли до школи, то вчителька запитала, яка база знань вже є у цих дітей, на чому вони зупинилися. А я сказала, що діти в серпні місяці лиш вивчили алфавіт та таблицю множення. Тільки вони поки не знають, куди це все застосовувати. А ми йшли у п’ятий клас…

Вона глянула, і сказала: «Ви сильна жінка. Ви маєте відвагу йти вперед». І саме тоді ми вирішили йти, вирішили вчитися, наздоганяти згаяне. Працювали над цим днями і ночами, наймали репетиторів, але ми дійшли до того, що рівень їх знань вирівнявся з однолітками. Зараз хлопчики ходять до восьмого класу.

Щодо таких «особливих» дітей, то вони приходять травмованими, і всі ці «рани» необхідно загоювати. Найголовніше, щоб дитина відчувала, що її підтримує вся родина. Щоб дитину не засоромили, не покинули. Щоб вона відчувала, що їй допоможуть, що вона зможе все подолати, що вона не сама.

Труднощі бувають у кожній родині, і дуже важливо їх подолати, це дійсно скріплює сім’ю і робить вас сильнішими.

Як Вам вдається знаходити спільну мову з дітьми? Як Ви робите так, щоб вони Вам довірилися, щоб відчули себе справді вдома?

Я не можу відповісти точно, як це виходить. Ми молилися про цих діток, і ці дітки з першого разу, з першої зустрічі відкривалися. Так, як ця маленька дівчинка сказала: «Це ти моя мама, ти приїдеш до мене?», так, як після нашого приїзду в інтернат два хлопчики пішли до директора і сказали: «Коли по нас мама приїде?».

Вони прийшли знову й кажуть: «Вже ж неділя пройшла, де мама? Мама сказала, що приїде по нас на цьому тижні». Я їх бачила всього один раз, але з першого разу вони назвали мене мамою і чекали, кожного дня чекали, коли я по них приїду. Приїхавши, я одразу ж їх забрала додому.

Як реагувати, якщо дитина проявляє агресію?

Дуже важливо пояснити на спокійних тонах, що саме – не так, і як це можна виправити. Необхідно приводити приклади, щоб дитина розуміла, як це виглядає зі сторони. Наприклад, ми завчали вірші з Біблії. Ми говорили: «Якщо ти не хочеш, щоб з тобою так вчиняли, не вчиняй так само і ти».

Як ці діти можуть постояти за себе? Тільки кулаками та якимись злими словами. Ми розуміємо, що зазвичай це діти з неблагополучних сімей, тому вони не навчені чомусь іншому. Тому необхідно подавати правильний приклад, щоб вони бачили, як необхідно реагувати на різні ситуації, вчилися правильно виражати свої емоції.

Ваше ставлення до того, коли діти проявляють бажання спілкуватися зі своїми біологічними батьками, як на це реагувати?

Так, є така ситуація. З першого дня треба дітям пояснити, що найрідніші у світі – це твої біологічні тато і мама. Найкраща, найрідніша – це твоя кровиночка. Ти повинен або повинна її пробачити, зустрітись. Мої діти спілкуються зі своїми родичами, не дивлячись на те, що ті їх обманюють дуже часто, потім знову дзвонять, знову дурять, можуть навіть обікрасти. Все одно я кажу їм, що треба їх пробачати. Ми не знаємо, чому вони вчинили саме так. Ми не на їхньому місці, ми тут, а вони – там. І я вчу своїх дітей любити своїх батьків, прощати їм.

Які традиції є у вашій родині?

Ми завжди збираємося за сніданком і за вечерею, також ми зустрічаємо разом суботу. Також, вже як традиція – готувати разом їжу.

Також ми готуємо і допомагаємо проводити різні програми для служіння у церкві. Я проводжу урок суботньої школи, дітки читають Святе Письмо, також хлопці служать оператором та ведучим.

Я адвентистка, прийняла хрещення у 22 роки, тож я у Церкві вже 16 років.

Буває таке, що діти виявляють якийсь опір або незадоволення щодо відвідування церкви?

Ні, такого немає. Ми нікого не примушуємо, але вони всі у мене слідопити, тож вони завжди лише «за». Вони їздять на всі заходи, у всі заклади, на всі табори. Весь час вчать вірші пам’ятні, беруть участь у вікторинах і т.д.

Ваші християнські принципи допомагають Вам у вихованні дітей?

Безумовно, так. Я навіть не уявляю, як би це було без Бога, без Його мудрості та біблійних настанов. Тому ми всі разом із дітьми кожного ранку читаємо ранковий страж для підлітків. У нас ще не було такого ранку, коли б ми пропустили. Можливо, коли десь проспали в суботу або неділю, то тоді обов’язково читаємо пару сторінок в понеділок перед школою. Роздумуємо над прочитаною історією, без молитви ніхто нікуди навіть кроку за поріг не робить.

Як подолати проблему сирітства в Україні, що Ви думаєте на цей рахунок?

Це дуже складне питання. По-перше, я думаю, що цим питанням повинна займатися держава, оскільки зазвичай сиротами стають діти з неблагополучних сімей, отже в першу чергу необхідно звернути увагу на рівень життя людей. Власне, я із такого села, де бачила не тільки сирітство, а й де багато діток жили в холоді та голоді.

Ось, наприклад, якщо закінчилася виплата за дитину у три роки, то вже зрозуміло, що у сусідів скоро з’явиться ще одна дитина, що скоро будуть братики й сестрички. Закінчились три роки – й знову. Так робиться в районах, у селах, в малозабезпечених сім’ях, за рахунок тої дитинки виживають інші братики й сестрички. Ще дуже багато лягає на плечі держави, бо є багато незабезпечених сімей, і нічого з цим не робиться.

Як спонукати людей, мотивувати їх, щоб вони забирали дітей? Що б Ви порадили тим, хто вже прийняв таке рішення?

Ну, насамперед, у людей повинне бути бажання. Тоді ніякі думки про те, що чогось не вистачить, ні невисока зарплата, ні малий будинок не завадять втілити бажання в життя. Необхідно прийняти з відкритим серцем цю дитину. Зараз я розумію, що коли дитина приходить у ваш дім, їй потрібні не ліжко, не їжа, їй необхідна ваша любов.

Найголовніше – це прийняти нового члена родини немов свою рідну дитину. Приділяти їй увагу та час. А коли у вас декілька дітей, важливо виділяти окремий час для кожного, щоб дитина розуміла: це лише її час, це її мама і тато. У великій родині кожен тягне ковдру на себе, тому треба знати, як її поділити, щоб усім було тепло.

Які у Вас плани на майбутнє? Можливо, ще думаєте брати дітей?

Точно вам відповісти не можу, як Господь Бог скаже, так і буде. Але я думаю, поки що досить. У нас просто банально не дозволяє жила площа взяти когось ще. Ми живемо у невеликому будинку, але якраз кожному є місце. Якщо ж в нас буде більше місця і якщо на те буде воля Божа, то Він обов’язково пошле нам когось.

Історія жінки, яка самостійно виховує п’ятьох дітей

Історія жінки, яка самостійно виховує п’ятьох дітей

Історія жінки, яка самостійно виховує п’ятьох дітей

Історія жінки, яка самостійно виховує п’ятьох дітей

Історія жінки, яка самостійно виховує п’ятьох дітей

Запитання — Маргарита Александренко

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21