Історичний та теологічний аспекти обряду хрещення шляхом повного занурення

Історичний та теологічний аспекти обряду хрещення шляхом повного занурення

У наш час доктрина про хрещення є однією з тих, які піддаються чи не найбільшому обговоренню та критиці серед богословів різних деномінацій. Обряд хрещення здійснюється практично у всіх християнських церквах. Підставою для нього служить перш за все останнє доручення Ісуса, яке було дане апостолам і церкві: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» Мат 28:19. 

Майже всі згодні з тим, що хрещення так чи інакше пов’язане з початком християнського життя, що цей обряд є прилученням як до загальної невидимої церкви, так і до місцевої видимої церкви. Але в питанні хрещення існують і значні розбіжності в поглядах, які створюють багатого проблем в сучасному розумінні даного обряду. 

Еволюція християнського хрещення протягом століть була зафіксована в різних скрижалях і цеглинах, фарбах і мозаїках. Історія руїн християнського хрещення простежується серед руїн ранньохристиянських споруд, а також серед древніх церков, які дотепер використовуються. Картини в катакомбах і церквах, мозаїки на підлогах, стінах і стелях, рельєфні скульптури і малюнки в древніх рукописах Нового Завіту додають деталі до цієї історії, а також піднімають цікаві питання, які вимагають подальшого вивчення.

ЧАСТИНА 1: ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ІСТОРІЯ ОБРЯДУ ХРЕЩЕННЯ

1.1 ХРЕЩЕННЯ В РАННІЙ ЦЕРКВІ

Хрещення – перше з християнських таїнств, прийняте всіма християнськими віросповіданнями і деномінаціями, хоча і не в однаковому розумінні. Знаменує собою вступ до складу церковної громади. Відомо, що занурення в воду або обливання зустрічається майже в усіх народів давнини: халдеїв, фінікійців, єгиптян, персів, почасти у греків і римлян [5]. 

Кожен обряд чи таїнство в християнстві має свою історію. Хрещення – не виключення. Для кращого розуміння хрещення необхідно розглянути його історичний нарис. Також слід згадати про те, що передувало цьому християнському обряду. 

Безумовно, що помічником в пошуку початків хрещення можна розглядати Біблію, оскільки саме цій книзі належить найкраще висвітлення обряду хрещення в його початковій формі. Наприклад, в десяти віршах Левит 15:5, 6, 7, 8, 9, 11, 13, 21, 22, 27 згадується обмивання і очищення від різного роду нечистоти. Цей факт вказує на те, що в часи написання Старого завіту вже існувало певне ритуальне обмивання, яке може бути одним із початків хрещення [6 ст. 420].

З погляду юдейської традиції новозавітному хрещенню передував ритуал обмивання, який знали і широко практикували в юдаїзмі, а також ритуал ініціації новонавернених. Як вважає дослідниця Адела Колінс, корені і християнського, і рабинського хрещення можна виявити в процедурах обмивання, відомих із книги Левит. Ця практика стосувалася і людей, і неживих об’єктів (3 М. 11:28; 39-40, 4 М. 19: 17-20 та ін.) [10 ст. 30]. 

Безумовно, що християнський обряд хрещення бере свої джерела, перш за все в Старому Завіті, а не в язичницьких звичаях, які можуть бути схожими за формою, але принципово відрізняються за самим змістом. Концепцію хрещення Старого Завіту ми можемо побачити в різних приклад. Зокрема священик в Старому Завіті повинен бути очищений, перш ніж стати перед Богом, таким же чином повинен бути очищений і новозавітний священник 1 Пет. 2: 9, тобто віруючий Нового Завіту Діян. 15: 9; 22:16 [11]. 

Археологічні дослідження свідчать нам про те що, за часів Храму Ірода Іудейські лазні очищення були поширеним явищем. Після проведення дослідження Кумранської громади, було виявлено що, в цій громаді подібним обмиванням надавали особливого значення, оскільки вони вважалися ознакою благочестя. В іудаїзмі основною хвилею хрещення прозелітів було частиною процедури їх допуску до суспільства віри [6 ст. 426]. 

Розкопки в Ізраїлі виявили понад 150 мікв першого століття лише в Єрусалимі, конструкція і розміри яких були строго визначені талмудичною традицією. Вимоги до обмивань і їхні описи можна знайти як в апокрифічній літературі між заповітного періоду, так і в сувоях Мертвого моря. 

З огляду на всі свідчення, в юдаїзмі періоду Другого храму строго дотримувалися практики приватних ритуальних обмивань у мікві. Безумовно, це слугувало однією з підстав появи християнського хрещення[16]. 

Культ ритуальних обмивань дуже часто зустрічається в різних релігіях. Особливо в еллінізмі часто зустрічаються ванни для занурення, які магічним чином повинні були сприяти культовій чистоті і безсмертю. Також в Старому Завіті можна зустріти очищаючі ванни для обмивання, наприклад, при проказі (Лев. 14: 8) і інших нечистотах (Лев. 17: 15-16), а також при освяченні священиків (Вих. 29: 4; Євр. 9:10 ). 

Обмивання, що зустрічаються в Біблії, дуже відрізняються від язичницьких, оскільки в них не простежується ніякої магічного дії (4 Цар. 5: 10,13-14). Пізніше в часи Ісуса широко практикувався обряд хрещення прозелітів при переході в іудейське віросповідання. У цю дію також не укладалася нічого магічного, але мова йшла лише про одноразове культове омиття [11]. 

В підтвердження цього в Палестині (Кумранська пустеля) було виявлено спеціальний ритуальний басейн для очищення водою в громаді ессеїв, що датується І ст до н.е. та 70 р. н.е. [8]. Проте вивчаючи юдейську і греко-римську традицію, варто відзначити, що новозавітну практику водного хрещення неможливо вивести з ритуальних юдейських обмивань чи хрещення прозелітів, хоча вона й має генетичний зв’язок і певні конотації з цими діями, але відмінності між ними дуже істотні. Головна з них полягає в тому, що новозавітне хрещення виконував хтось над кимось, а всі юдейські обряди здійснювались самостійно. 

Зв’язок християнського хрещення з кумранськими обмиваннями видається набагато виразнішим через Іванове хрещення, яке по суті пророче розширює практику громади Заповіту [9 ст. 297]. 

З даних фактів видно, що на самому початку існування світового християнства існували практики подібні хрещенню. Згодом ці обряди цілком імовірно стали тим хрещенням, про яке ми говоримо сьогодні. 

1.1 ХРЕЩЕННЯ В ПЕРІОД АПОСТОЛІВ

Хрещення в теперішньому його вигляді багато чим завдячує апостольському періоду. Саме Івану Хрестителю належить перша в Біблії роль хрестителя. Проте до сьогодення вчені дискутують щодо часу появи цього обряду в юдаїзмі. Дехто відстоює погляд, що він з’явився пізніше християнського хрещення, як його наслідування. Вони посилаються на цілковиту відсутність будь-яких свідчень про цей обряд у Філона Олександрійського, Йосифа Флавія та в інших юдейських джерелах дохристиянської епохи. 

Але більшість науковців однозначно схиляється до думки, що такий обряд існував до часів Івана Хрестителя, яскравим підтвердженням чого слугує розповідь про зустріч Івана з посланцями синедріону, які цікавилися не самою дією хрещення чи його формою, а лише питанням влади – хто дозволив Івану здійснювати цю дію? Ів. 1:19-25 [9 ст. 295-296]. 

Протягом перших століть існування християнства хрещення здійснювалося всюди, де було достатньо води для повного занурення. Часто воно відбувалося у річках, в морі або в приватних купальнях. З часом через зростання попиту людей, які бажали навернутися, почали будуватися баптистерії по всій території Римської імперії. Вони були скрізь, починаючи від Далмації до Палестини, від Греції до Єгипту. 

Цікаво те, що одним із найдавніших знайдених археологами баптистеріїв знаходиться в Сирії на берегах річки Євфрат і датується приблизно 230 р. н. е. [4]. Цей факт свідчить нам про те, що обряд хрещення почав своє поширення по всій території імперії. 

Важливо підмітити, що наявність баптистеріїв була потрібною виключно для повного занурення у воду. Під час активного служіння апостолів хрещення відбувалися всюди, де можна було знайти достатню кількість води в озерах, ставках, струмках, річках, морі. 

Коли імперські переслідування загнали християн в підпілля, в катакомбах в Римі були побудовані баптистерії. Залишки цих баптистеріїв є найдавнішим археологічним свідченням обряду християнського хрещення. Одне з таких хрещень в катакомбах Сан-Поцінно має довжину чотири з половиною фути, ширину три з половиною фути і глибину три з половиною фути. Канал відводив воду із сусіднього струмка, щоб заповнити цей басейн. Вважається, що охрещувані або стояли, або ставали на коліна в воді і були занурені «нахилившись вперед під рукою хрестителя». 

Баптистерій в катакомбах святого Присили і святого Каліста також отримували воду по каналах, а в катакомбах Ватикану і святого Олександра наповнювалися за рахунок природних джерел[15]. 

На ґрунті християнства встановлення власне християнського таїнства хрещенню передувало так зване “Іванове хрещення”. Проповідуючи юдеям майбутнього Месію, Іван хрестив в Йордані, тих хто приходив до нього, а пізніше самого Ісуса Христа. 

Але чи можна сказати, коли саме було започатковано власне християнське хрещення? Стосовно даного питання між богословами побутують різні думки. Проте більшість богословів думає, що хрещення набуло свого масового розповсюдження після сказаних Ісусом Христом слів, що були звернені до апостолів перед Його вознесінням на небо: “Ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і святого Духа” Мат 28:19. 

При апостолах хрещенню передувало наставляння вірі в Ісуса Христа. Саме ж хрещення відбувалося через занурення в воду, що видно з його назви βάπτισμα, а також з тих прикладів, які ми знаходимо в Біблії [5]. 

Ритуал водного хрещення зустрічається буквально на перших сторінках Нового Заповіту в описі діяльності Івана Хрестителя і подається авторами всіх чотирьох Євангелій, як самозрозуміла річ, яка не вимагає пояснень. Незалежно від того, до якої аудиторії зверталися тексти – до представників традиційного юдаїзму чи до греко-римського світу, їхні автори вважали, що поняття «хрещення» і сам ритуал його здійснення не вимагають жодних додаткових пояснень [9 ст. 295-296]. Проте для того, щоб краще зрозуміти це твердження, необхідно звернутися безпосередньо до біблійного тексту. 

Біблія дає нам найкращий опис хрещення в період апостолів. В Новому Заповіті ми неодноразово знаходимо випадки водного хрещення, де описувалось повне занурення в воду. Зокрема, ми читаємо, що Іоанн хрестив у річці Йордан Мт. 3:6, а також Мк. 1:5 і «в Еноні поблизу Салиму, бо там було багато води», Ів. 3:23. З використання виразу «багато води» стає зрозуміло, що така умова потрібна тільки для повного занурення.

Цим же способом Іоанн хрестив Ісуса, як сказано: «Ісус … хрестився від Івана в Йордані» і після хрещення «вийшов з води» Мк. 1:9-10, а також Мт. 3:16. Далі можна побачити приклад, як першоапостольська церква хрестила зануренням у воду. Свідчення цьому ми також знаходимо на сторінках Біблії. Коли євангеліст Пилип хрестив євнуха, вони «зійшли обидва в воду», потім «вийшли з води» Дії 8:38, 39. В даному випадку ми бачимо хрещення з повним занурення в воду[3 ст. 263]. 

ЧАСТИНА 2: ЗМІНА ОБРЯДУ ХРЕЩЕННЯ ТА ІСТОРИЧНИЙ ВПЛИВ ЦЕРКВИ

2.1 ПЕРІОД ПІСЛЯ АПОСТОЛІВ 

У постапостольську епоху другого століття почалося відступництво, яке торкнулося більшості християнських доктрин, залишивши чи не одну біблійну істину вільну від єврейських або язичницьких компонентів. Після закінчення періоду апостольського служіння, обряд хрещення почав зазнавати певних змін в способі здійснення і розуміння.

У ранні століття обряд хрещення був доповнений складними церемоніями. Служіння хрещення почало відбуватися лише в заздалегідь визначені святі дні, особливо на Великдень. Це було очевидним відступом від новозавітного звичаю хрестити після навернення грішника. В обрядах третього століття триразове занурення було пов’язане з сповіданням, помазанням і покладанням рук. 

Слідом за цим була введена водохресна євхаристія. При хрещенні зазвичай використовувалася триєдина формула. Під впливом різних містичних обрядів християни почали вважати, що хрещення надає блаженство присвяченим. Тертуліан говорив, що хрещення дарує прощення гріха, порятунок від смерті, відродження і наділення Святим Духом [6 ст. 601]. 

З часом просту церемонію хрещення, яку проводили в часи апостолів, перетворили на складний ритуал. Для хрещення стали необхідними спеціальні одежі, а сам обряд мав супроводжувався особливими рухами, молитвами з заклинанням, освяченням води, помазанням та повторенням символів віри. Часткове занурення набувало звичного явища і мало значне поширення. Баптистерії, в яких до цього проводились хрещення, почали зменшуватись. Здебільшого їх зменшували уполовину від початкових розмірів, а іноді, навіть, більше. 

Наприклад, баптистерій, що знаходився в місті Казер на півдні Франції, був 1,2 метра завглибшки. У VI столітті його вирішили зменшити до 48 сантиметрів завглибшки [1]. В XII столітті римо-католицька відмовилась також від часткового занурення, замінюючи його скропленням. 

Все це привело до того, що місця для хрещення змінили свій зовнішній вигляд і почали ставати набагато меншими. Як стверджує сайт Свідків вартової башти, наводячи слова історика Фредеріка Бюле, який вивчав походження обряду: «Археологічні знахідки, письмові джерела, а також картини і скульптури свідчать, що хрещення зазнало еволюції: від повного занурення дорослих у I столітті християнської ери до кроплення немовлят. Проміжними стадіями цього перетворення було часткове занурення дорослих і повне занурення дітей» [4].

Поступово люди починають відходити від прикладу Івана хрестителя і починають вносити в обряд свої поправки. Приклади такого явища часто простежуються в документах того часу.

Документ під назвою «Дідахе», що датується кінцем першого-початком другого століття, допускає триразове обливання водою голови кандидата в ім’я Трійці, тільки в тому випадку коли існувала нестача води. Кипріян вважав, що кроплення і обливання однаково дієві, і що хрещення полягає не в зануренні тіла, а в обливанні голови «рятівної водою». Тих, хто не міг хреститися зануренням у воду з міркувань здоров’я, окропляли водою [6 ст. 600]. 

Також важливим аргументом у дотриманні першочергового вигляду обряду слугує свідчення, згідно якого за часів Костянтина Великого хрещення відбувалося в баптистеріях. Баптистерії часто були влаштованими в особливих будинках або при самих храмах. Більшість писемних згадок тих років одноголосно свідчать, що хрещення відбувалося виключно через повне занурення у воду. Проте вищезгадане обливання і кроплення також використовувалось у випадку з тяжко хворими і ув’язненими людьми, у яких не було можливості повністю зануритись у воду [5]. 

Другою важливою зміною цього періоду стала поява й розповсюдження практики дитячого водного хрещення. Трактати ранньохристиянських апологетів Юстина Філософа, Іренея Ліонського вказують на те, що в II ст. водне хрещення сприймалося передусім, як ініціація, з якою пов’язували відпущення гріхів. 

Перехід богословських поглядів від Тертуліана до Кипріяна демонструє богословський зсув у розумінні водного хрещення, яке почало сприйматися вже не як свідчення покаяння в минулих гріхах, а як відкриття майбутнього життя, тому його можна надавати і немовлятам. Освічені лідери християнства досліджуваного періоду і далі розглядали хрещення в його широкому розумінні, як хрещення-ініціацію та бачили його, як важливий елемент, що пов’язує віру і покаяння. Але серед більшості служителів затвердилася думка щодо нормативності більш «автоматичного» погляду на хрещення, яке нібито діє саме собою, тому що через нього діє Бог. Все це призводило до поширення практики хрещення немовлят [18]. 

Згодом у того ж Тертуліана з’являється робота, де він вперше говорить про хрещення немовлят. В своїй роботі він засуджує те, що на його думку хрещення дітей є порівняно новою практикою. Проте уже через декілька років Оріген (185-251 рр.) в своїх трудах стверджував, що хрещення немовлят – це традиція, яка взяла свій початок від апостолів і таким чином залишилась серед церковної практики [6 ст. 601]. 

Незважаючи на всі фактори, що заважали обряду хрещенню залишатися в чистоті, вірні послідовники істини продовжували притримуватись першочергового вигляду обряду. Точно відомо, що в цей період постійно хрестили дорослих людей. Наслідуючи приклад Христа та Його учнів, люди зберігали цілісність і недоторканність обряду. З часів Нового Завіту мільйони християн були вірними істинній практиктиці хрещення і ревно захищали його отримання тільки по вірі [7 cт. 42]. 

2.2 ХРЕЩЕННЯ – ІСТОРИЧНИЙ ПОЧАТОК ВІДСТУПЛЕННЯ ВІД ІСТИНИ

Починаючи з четвертого століття, в церкві розповсюджуються практики хрещення немовлят. Хоча залишається і хрещення дорослих. Проте до п’ятого століття хрещення немовлят стає загальноприйнятим звичаєм і починає витісняти хрещення дорослих. 

Незважаючи на зростаючу популярність хрещення немовлят, деякі видні християнські лідери все одно хрестилися в дорослому віці. Наприклад Амброзій Міланський вперше був хрещений у віці 34 років, хоча його батьки були християнами. Іоанна Златоуст і Ерме прийняли хрещення коли їм було за 20 років [6 ст. 603]. 

Проте хрещення немовлят поступово стало нормою. Коли Григорія Ніського запитали: «Чи слід нам хрестити немовлят?», він заявив: «Звичайно, якщо загрожує небезпека. Бо краще бути неусвідомлено освяченим, ніж піти з цього життя непосвяченим». 

Августин став першим теологом, який сформулював догмат теорії хрещення, який став наслідком його суперечки з донатистами. Боротьба з практикою хрещення немовлят і надалі проводилась церквою. 

В 418 році на Карфагенському Соборі церква затвердила обряд хрещення немовлят зі словами: «Якщо хто-небудь скаже, що новонароджені діти не потребують хрещенні … нехай буде проклятий» [6 ст. 604]. 

Також однією з причиною відступу послужило те, що духовенство державної церкви, переходячи з роду в рід, стало поповнюватися особами неапостольського покликання. З’явилися люди “церковної професії”. Таким пастирям-професіоналам було вигідно збільшувати кількість хрещених, до того ж без будь-якої проповіді Євангелія. 

Євангеліє з плином часу все більше і більше затулялося помилковими людськими навчаннями, як-то: вченням гностиків про магічну силу таїнств, до яких віднесли й хрещення. Також часто в доповнення до істини додавались язичницькі забобони, традиції, а постанови отців церкви та вселенських соборів завжди діяли під вагомим тиском світської влади. 

У період з 381-600 рр. н. е. хрещення дорослих існувало поряд з хрещенням немовлят, поки останнє не стало звичайною практикою в п’ятому столітті. В 360 році нашої ери один із постнікейських отців Василь сказав, що будь-який час в житті підходить для хрещення. 

Остання концепція почала стрімко іти вверх, коли Августин змусив хрестити немовлят задля того, щоби зняти провину первородного гріха. Пропоноване вчення стало більш міцнішим [7].

Вікові помилки приймалися молодими поколіннями беззастережно, бо помилки ці видавалися за істину кришталевої чистоти, яка потребує доказів. Всякий, хто мав сміливість засумніватися в достовірності догматів і вірності вчення, оголошувався церквою єретиком і відступником.

2.3 ХРЕЩЕННЯ І КІНЦЕВЕ РОЗДІЛЕННЯ

Починаючи з середньовіччя, обряд хрещення все далі і далі відходив від свого першочергового вигляду. В IV столітті уже спотворене державою християнство стало державною релігією тодішньої Римської імперії. В той час доволі поширеною практикою залишались масові хрещення, для яких повсюдно будувалися баптистерії. У VI столітті тільки в Римі було приблизно 25 хрестилень. На території усім відомої Галлії кожна єпархія, скоріше за все, мала свої хрестильні. Загалом цих споруд налічувалось близько 150. Вірогідно, що їх було набагато більше, якщо сюди додати сотні баптистеріїв по селах, які були збудованими біля невеличких церков або монастирів [4]. 

Держава підпала під вплив Церкви, що приводило до поширеного запуску придушування істинної християнської віри. До прикладу, схоласти систематизували і допрацювали вже згадане в роботі вчення Августина. Вони почали приводити чітке розмежування між матерією і формою хрещення, де матерією була вода, а формою – слова. Оскільки і форма, і матерія були засновані Богом, Церква не мала право змінювати таїнство. Вже в той час остаточно утвердився догмат про те, що діти можуть отримати прощення від первородного гріха, а дорослі – від скоєних гріхів.

Також доволі відомий видатний католицький богослов, Фома Аквінський, за допомогою своїх праць почав навчати, що «хрещення можна здійснювати не тільки шляхом занурення в воду, але також шляхом обливання або кроплення водою». Однак він вважав, що безпечніше хрестити зануренням, «оскільки це найбільш поширений звичай». Він вірив, що хрещення призводить кожного в зіткнення з потоком благодаті, що виходить від Христа. Воно, по суті, визначає приналежність людини Христу і Його Тілу, тобто Церкві, і саме ця сутність хрещення дозволяє віруючому приймати інші таїнства [6 ст. 607]. 

Існує цілий ряд свідчень, що підтверджують вплив держави на розповсюдження єресі, яка відводила християн від істинного обряду хрещення. Перш за все хрещення дітей виявилося вигідним для держави, до якої, втративши свою самостійність, на службу потрапила церква. Такий елемент правління доставляв державі відповідний елемент в особі людей, що були хрещеними в дитинстві. Фактично, це були люди підвладні церкві, які підтримували в усіх її злодіяннях. Але як видно підтримці такого вчення сприяли і відповідні урядові укази.

Наводячи приклад, Рогозін вказує на кодекс Юстиніана: “Батьки, які хрещені, зобов’язуються під страхом тяжких покарань хрестити і своїх дітей”. При тому слід зауважити, що в церквах почали відходити від повного занурення, використовуючи обливання та кроплення. 

Закріпленню і узаконення цієї єресі допомогли знатні і впливові парафіяни, так звані “благодійники церкви”. Також імператор Лев Філософ наказав хрестити дітей до закінчення 10 днів після народження. 

Існує багато інших державних указів, що були спрямовані на закріплення цієї єресі, тому перераховувати всі випадки не має сенсу [7]. Ці факти цілковито висвітлюють, як було спотворено обряд водного хрещення в середньовічні часи. Хрещення почали застосовувати до дітей, а занурення у воду почали замінювати іншими, не несучими істинного сенсу, способами. 

2.4 АНАБАПТИЗМ ЯК СПРОБА НАВЕРНЕННЯ ДО ІСТИНИ

Після темних часів середньовіччя прийшла нова ера, яка почала змінювати християнство в новий облік. Славнозвісна реформація почала шлях повернення до забутої істини. І хоча більшість доктрин починали певний рух в поверненні до істинності, доктрина хрещення і надалі залишалася завуальованою. 

В цей період почали з’являтися люди і рухи, які намагались відновити хрещення дорослих людей повним зануренням, яке, поряд з багатьма іншими елементами християнства Нового Завіту, було втрачено для основної частини християнської церкви. 

Новозавітне хрещення вперше почало своє відродження, як частина євангельського християнства, коли християнська історія стала відкритою на іншій стороні середньовіччя. 

Згодом, завдяки новим реформаційним нахилам, з’явилися люди, яких протестантські реформатори назвали «анабаптистами» або перехрещеними. Цей реформаційний рух очолювали люди, які заперечували дійсність хрещення немовлят і наполягали на хрещенні дорослих віруючих[14]. 

Справжній анабаптистський рух почався, коли деякі послідовники Цвінглі прийшли до висновку, що він недостатньо ретельно реформує церкву. Вони хотіли отримати чисту церкву, що складається з людей, які покаялися у своєму колишньому способі життя, і які бажали добровільно приєднатися до громади. Тільки хрещені у свідомому віці люди могли приєднатися до такої церкви. Тому анабаптисти відкинули хрещення немовлят. Представники цієї течії почали впроваджувати у свою практику перехрещення. 

Хоча анабаптисти хрестили тих, хто приєднався до їх громаді, вони не вважали себе перехрещеними, оскільки, як вони вважали, дитяче хрещення не могло бути істинним хрещенням, особливо у світлі вчення Нового Завіт. Відповідно, вони відкидають нав’язану їм назву і називають себе баптистами. 

Анабаптисти та їхні послідовники категорично відкидали звинувачення у повторному хрещенні, вважаючи, що дитяче хрещення без участі віри охрещуваного взагалі не є хрещенням. 

Незважаючи на те, що церква і так йшла шляхом змін, анабаптисти хотіли більшого – відсторонитися від усього, що було гріховним, відкинувши всю історію християнства і повернутися до простоти апостольської епохи [9 ст. 639].

Незважаючи на те, що анабаптисти бажали повернутися до істини, спосіб, який вони вибрали для цього був занадто радикальним. Згодом вони перетворилися з реформаторів у гонителів, які бажали силою нав’язати своє вчення іншим. Цей фактор в додаток до історичного становища, в якому перебували анабаптисти послугував тим, що вони почали зникати з терен Європи. 

Хоча анабаптизм і зник, його діяльність не залишилася не поміченою, адже саме завдяки таким реформаційним рухам як анабаптизм, людям якоюсь мірою вдалося повернутися до біблійної істини. 

ЧАСТИНА 3. ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ПОВНОГО ЗАНУРЕННЯ В ОБРЯДІ ХРЕЩЕННЯ

3.1 БАПТИСМА ЯК ОСНОВА ІСТИННОГО ВИГЛЯДУ ОБРЯДУ

Розглядаючи основи повного занурення, як істинної практики в звершенні обряду хрещення необхідно звернутися до тих основ, які допомагають побачити істинність даної дії. Тому вданому випадку більшість дослідників починають звертатися по допомогу до Слова Божого, а саме до оригінального тексту Біблії. 

Якщо розглядати першочергове значення слова “хрестити”, то в грецькому оригіналі воно означає “занурювати” або “ховати в воді”. Хрещення, за словами Біблії, є символом поховання гріховного життях [7]. 

В своїй докторській дисертації баптистський науковець Сергій Санніков розглядає біблійну концепцію слова βαπτίζω, де він приводить в приклад, за його словами, глибокого знавця новозавітної мови, Яна Ховарда. Той запитує: «Як правильно перекладати грецьке слово βάπτισμα і похідні від нього і на яку дію чи на які дії воно вказує, коли вживається в Біблійному тексті?».  І далі він підкреслює, що в Новому Заповіті є два варіанти використання цього поняття: повсякденне, побутове у сенсі занурення якогось об’єкта у певне середовище; ритуальне, таке, що стосується певної церемонії, а не просто дії з водою. В останньому випадку слово βάπτισμα можна використати для позначення «духовної» чи метафоричної дії, пов’язаної із зануренням[9 ст. 294]. 

Також однин із відомих дослідників Еверетт Фергюсон, який у своїй книзі виконав колосальну роботу, проаналізувавши всі відомі науці випадки вживання цього слова в юдейських і грецьких джерелах, узагальнюючи свої дослідження, пише: «Християнські джерела зберегли основний зміст слова βάπτισμα як занурення. Обливання чи скроплення позначалося іншими дієсловами, що також інакше відображалося у християнських джерелах. Коли останні говорили про злиття Святого Духа чи скроплення когось або чогось кров’ю, вони не вживали слово βάπτισμα»[12]. 

Також потрібно додати, що слово βάπτισμα є дуже важливим в даній сфері. Саме від його похідного βαπτιστήριον з’явилась назва так званих баптистеріїв. Дані споруди є явним свідченням присутності хрещення дорослих людей та підтвердженням того, що хрещення здійснювалось саме повним зануренням у воду. 

Проте з початку IX століття баптистерії зустрічалися все рідше, через так звану християнізацію основної маси населення, яка призвела до того, що більшість людей приймали хрещення ще в дитячому віці. 

Розміри баптистеріїв зменшувалися. Згодом замість басейну баптистерії набули вигляду великої чаші, яка могла бути як переносною, так і стаціонарною [1]. Історія баптистеріїв є наглядним прикладом чи навіть віддзеркаленням того, як змінювався обряд хрещення протягом своєї історії. Люди, приймаючи нові необґрунтовані догмати починали відступати від істини, а згодом взагалі змінили вигляд справжнього обряду.

3.2 ПОВНЕ ЗАНУРЕННЯ ЯК ІСТИННИЙ СПОСІБ ХРЕЩЕННЯ

Дивлячись на проведене вище дослідження, виразно видно тільки один спосіб хрещення, який мав свою присутність в Новому Завіті – занурення. Ця форма продовжувала залишатися найпоширенішою протягом понад 13 століть. 

Фома Аквінський, видатний римо-католицький богослов стверджував у своєму труді «Сума богослов’я»: «Хрещення може бути дано не тільки зануренням у воду, але також злиттям водою або кропленням нею. Але це найкращий спосіб хрещення зануренням, тому що це найбільш поширений звичай». 

Вже згадані вище баптистерії в древніх церквах аж до Реформації говорять нам, що хрещення відбувалося зануренням, навіть тоді, коли практикувалося хрещення немовлят. Проте кроплення ставало все більш поширеним. Лютер прагнув відновити занурення, але це було безуспішно. В Англії і на шотландської землі кроплення не практикувалося до закінчення Реформації, а практика занурення триває в східних церквах до теперішнього часу [17].

За своєю суттю хрещення є обрядом, що відображає зміст Євангелія і план спасіння людей. Значення хрещення тісно пов’язане зі способом його проведення. В книзі «Спочатку було слово» наводяться слова Альфреда Пламмера: «Хрещення знаходить свій справжній сенс лише в тому випадку, якщо воно відбувається шляхом занурення в воду» [3]. 

Саме ж хрещення бере свої початки в уже згаданому слові, переведеного з грецького βαπτίζω, що означає «занурювати». Коли мова йде про водне хрещення (Мт. 3: 6; Мк. 1: 9; Дії 2:41), це слово також висловлює ідею занурення, а саме занурення людини під воду. 

Водночас, це слово в Новому Заповіті використовується по-різному, включаючи обмивання (Мк. 7:4; Лк. 11:38), а також страждання і смерть Христа (Мк. 10:38, 39; Лк. 12:50 ). Саме тому використання даного слова як основоположного аргументу на користь того або іншого способу хрещення є недостатньо обґрунтованим. 

Проте не слід нехтувати тим фактом, що в усіх описаних у Новому Заповіті випадках хрещення, можна говорити саме про повне занурення у воду (Мт. 3:6; Мк. 1:5, 9, 10; Ів. 3:23). Також повне занурення підкріплюється богословським значенням, яке йому надають різні автори Нового Завіту. Занурення в воду – це символ занурення у Христа. Вихід з води – це символ нового життя у Христі, не вдягнув у Христа (Рим. 13:14; Гал. 3:27). 

Наприклад, Павло надає зануренню в воду особливого сенсу, а саме виділяє його як символ життєво важливого внутрішнього посвячення Христу. Яскравий опис цьому можна побачити в посланні до Римлян в 6 розділі, де за допомогою декількох складних слів з приставкою син, що означає з або разом. Ми разом поховані (συνετάφημεν), ми зрослися з Ним (σύμφυτοι); стара наша природа розп’ята з Христом (συνεσταυρώθη). Якщо ми померли з Христом (син Кісто), то і жити будемо з Ним (συζήσομεν; Рим 6:4-6, 8). З цього ми бачимо, що хрещення – це потоплення старого життя і занурення в нове життя, смерть і воскресіння [6 ст. 421]. 

Однією з декількох видатних особливостей християнського хрещення також є факт того, що воно є пам’ятником, який свідчить про спокутну смерть Христа на Голгофі. Павло робить символізм ще більш ясним в Посланні до Римлян 6:3, коли він пише: «Хіба ви не знаєте, що так багато з нас, хто був хрещений в Ісуса Христа, були хрещені в його смерть?». Для Павла це було внутрішнє значення хрещення: по-перше, це був символ смерті Христа, а по-друге, це був відповідний символ зречення віруючого від його колишнього життя, його смерті від гріха. Він підкріплює це твердження, кажучи: «Старі речі пройшли» (2 Кор. 5:17). Подібно тому, як Христос був розіп’ятий і пережив смерть, як Він лежав у могилі, так і обряд хрещення означає розп’яття старого життя і його повну смерть. 

Хрещення – це не тільки смерть, а й поховання. Павло каже, що ми «поховані з ним в хрещенні» (Кол. 2:12). У фізичному світі поховання слідує за смертю людини, тому в духовному світі віруючий, як кажуть, спускається в водянисту могилу, щоб поховати колишнє життя, яке пройшло з прийняттям Христа. Тут добре видно обраний апостолом символізм. У фізичній смерті при похованні людина опускається в могилу горілиць, щоб бути повністю покритою землею. У духовній смерті так само, адже як показує новозавітна форма хрещення, віруючий опускається в воду горілиць і повністю занурюється [13]. 

І все ж апостол Павло в Посланні до Римлян вказує, що саме хрещення повним зануренням у воду символічно виражає нашу особисту віру в смерть, поховання і воскресіння Христа. Суть хрещення полягає у відмові від себе або похованні «старого» і воскресіння в новому житті, в якому діє сила воскреслого Господа. Тому стає цілком зрозуміло, що тільки хрещення повним зануренням у воду може реально символізувати богословську суть біблійної доктрини про хрещення.

Отже, сам термін «хрещення» означає глибоке занурення і використовується у Новому Заповіті як в прямому сенсі, так і метафорично, в значенні приєднання до церкви (інтронізації) або залучення до нового вчення. Часто обидва ці значення поєднуються у ритуальній дії хрещення, коли матеріальне занурення вказує на приєднання до певної духовної реальності [9 ст. 297]. 

Віруючі, залишаючи своє колишнє життя, символічно помирають для гріха і утверджуються в тому, що «старе минуло» (2 Кор. 5:17). Їхнє життя поховане з Христом у Бозі. Хрещення символізує розп’яття колишнього життя, проте це не тільки смерть, а й поховання гріховного життя. Ми «поховані з Ним в хрещенні» (Кол. 2:12). Тому, як після фізичної смерті слідує поховання, так і при зануренні віруючого в водну могилу, хорониться його попереднє життя, від якого він відмовився, прийнявши Христа. 

ВИСНОВКИ

Хрещення як церемоніальний акт починає вимальовуватися ще з дохристиянської ери. Обряд повного занурення з метою оновлення, переродження прийшов з глибини віків, і був відомий задовго до Івана Хрестителя. Він практикувався як язичниками, так і юдеями. За часів Римської імперії патрицій, набувши собі раба, занурював його повністю у воду. Після цього давав нове ім’я. Означений ритуал символізував те, що віднині ця людина – його раб. Минуле життя її ніби повністю стирається. Рабовласник давав рабу нове ім’я на знак повної приналежності собі. Те, що євреї були знайомі з цією процедурою, ясно з того факту, що хрещення зануренням у воду було однією з вимог, які повинні були виконувати новонавернені в іудаїзм. 

Дослідження розкрило еволюцію християнського хрещення протягом століть, яке була зафіксована в ступках і цеглинах, фарбах і мозаїках. Історія християнського хрещення простежується серед руїн ранньохристиянських споруд, а також в древніх церквах, які до сих пір використовуються. Картини в катакомбах і церквах, мозаїки на підлогах, стінах і стелях, рельєфні скульптури і малюнки в древніх рукописах Нового Завіту додають деталі, які вказували на те, що обряд хрещення зазнавав явних змін. 

В часи першоапостольської церкви представлена доктрина хрещення, в якій основними духовними передумовами була проповідь Євангелія, сповідування гріха і особисте підтвердження віри в смерть і воскресіння Христа. Це призводило до хрещення “старого” і хрещення в духовне воскресіння до відродженого життя з Ісусом. 

Хрещення проводилось лише повним зануренням дорослих віруючих. Але згодом через вплив певних чинників виникла практика хрещення немовлят, яка включала в себе різний богословський зміст. Хрещення кропленням або обмиванням стало відомо як «клінічне хрещення», тому що воно в першу чергу використовувалося хворими. Без сумніву, через слабкість тіла ця практика згодом була застосована і до немовлят. 

Історичний огляд, який був основою дослідження показав, що в середніх віках час від часу з’являлися люди і рухи, які намагались відновити хрещення дорослих, яке, поряд з багатьма іншими елементами християнства Нового Завіту, було втрачено для основної частини християнської церкви. Але завдяки анабаптистів хрещення почало повертатись до свого першочергового вигляду. 

Також в досліджені було розглянуто концепцію самого слова “хрещення”, що з грецької звучить як “βάπτισμα” і означає “занурюю” або “повне занурення”. Підкріпленням цьому апостол Павло в Посланні до Римлян вказує, що обряд хрещення зануренням у воду символічно виражає нашу особисту віру в смерть, поховання і воскресіння Христа від нашого імені. 

Суть хрещення з людської сторони полягає в зреченні від себе або похованні «старого» і воскресіння в нове життя, в якому діє сила воскреслого Господа. Тільки хрещення віруючих зануренням у воду може реально символізувати богословську суть біблійного вчення про хрещення. Тому сам термін «хрещення» несе значення глибокого занурення і використовується у Новому Заповіті як в прямому сенсі, так і метафорично, в значенні приєднання до церкви або залучення до нового вчення. 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Баптистерій [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/
  2. Біблія, або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту із мови давньоєврейської й грецької на українську наново перекладена / пер. І. Огієнка. – 1523 с.
  3. В начале было слово – Заокский: Источник Жизни, 2002. – 540 с. – (ISBN 0-8280-0466-8).
  4. Зіммерман О. Баптистерії мовчазні свідки забутого обряду. [Електронний ресурс] / О. Зіммерман // Пробудись. – 2007. – Режим доступу до ресурсу: https://wol.jw.org/uk/wol/d/r15/lp-k/102007325.
  5. И. А. Ефрон, Брокгауз Ф. А. Энциклопедический Словарь. Крещние и таинство. [Електронний ресурс] / Ф. А. Брокгауза,– Режим доступу до ресурсу: http://www.vehi.net/brokgauz/index.html.
  6. Настольная книга по теологии / Библейский коментарий АСД. Том 12 : Пер. с англ. – Заокский: «Источник жизни», 2010. – 736 с.
  7. Рогозин П. ОТКУДА ВСЁ ЭТО ПОЯВИЛОСЬ? / Павел Рогозин., 1955. – 128 с.
  8. Устав кумранской общины / Хрестоматия по истории Древней Греции. – М. Высшая школа, 1966. – С.536-564.
  9. Феномен водного хрещення у контексті сучасної баптистської сакраментології: дис. докт. філос. наук : 09.00.14 / . – Київ, 2018. – 645 с.
  10. Adela Y. C. The Origin of Christian Baptism / Yarbro Collins Adela., 1989. – 28 – 46 с. 
  11. Babut C. Древнеиудейские религиозные общины – 80 с. – (La verite chretienne).
  12. Everett Ferguson. Baptism in the Early Church: History, Theology, and Liturgy in the First Five Centuries / Ferguson E // – Michigan: Wm. B. Eerdmans Publishing – 2009.
  13. Fraser A. R. The Significance of Baptism [Електронний ресурс] / A. R. Fraser // Magazine Ministry. – 1961. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ministrymagazine.org/archive/1961/10/the-significance-of-baptism.
  14. Norskov O. V. The Recovery of Adult Baptism [Електронний ресурс] / Olsen Norskov // Magazine Ministry. – 1978. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ministrymagazine.org/archive/1978/09/the-recovery-of-adult-baptism.
  15. Rice Е. G. Baptism in the Early Church [Електронний ресурс] / Е. George Rice // Magazine Ministry. – 1981. – Режим доступу до ресурсу:https://www.ministrymagazine.org/archive/1981/03/baptism-in-the-early-church.
  16. Sanford W. L. Discovering What Jewish Miqva’ot Can Tell Us about Christian Baptism / William La Sor Sanford., 1987. – 52с. – (Biblical Archaeology Review).
  17. V. Norskov O. How the doctrine of baptism changed [Електронний ресурс] / Olsen V. Norskov // Magazine Ministry. – 1978. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ministrymagazine.org/archive/1978/07/how-the-doctrine-of-baptism-changed.
  18. Yoder J. H. Sacrament as Social Process: Christ the Transformer of Culture / John Yoder., 1991. – 33–44 с. – (Theology Today).

***

Назар Яровий, бакалаврант богослів’я

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21