Как библейские верующие понимают красоту

КАК БИБЛЕЙСКИЕ ВЕРУЮЩИЕ ПОНИМАЮТ КРАСОТУ

Для интеллектуалов, в частности, постсоветских, кажется, стало общим местом ругать «эстетическую неразвитость» протестантов. Может (в лучшем случае), в нравственном плане протестанты «и ничего», но к красоте точно равнодушны. То ли богатство православной или католической литургии!

На это можно много что ответить. Протестантское богослужение — дело рядовых верующих, а не церковных «профессионалов». Здесь служат (или пытаются служить) все. Цель протестантского служения — задействовать присутствующих. Оно не зрелище, а переживание, со-бытие. Со-участие, при-частность.

Его ориентируют на воспроизводимость. От протестанта ожидается, что происходящее в большом собрании он (при случае) в миниатюре повторит в меньшем кругу. Скажем, во время домашнего богослужения.

Протестантское собрание обращено не к глазу, а к уху. Оно не выглядит, а звучит. Его апогей — не блеск и величие обряда, а глубина проповеди. Его «сцена» — не порядок ритуала, а внутренний мир верующего. Туда — к совести, воображению, эмоциям, сознанию, памяти, убеждениям отдельного человека — стремится достучаться проповедник.

Кроме словоцентричной эстетики, где каждый элемент является своего рода проповедью или проводником к проповеди «как таковой», протестанты подчеркивают превосходство нерукотворной красоты — созерцания природы как проявления Божьего величия. Когда община исполняет в виде караоке богослужебные пения, видеорядом для их текста традиционно избираются виды нетронутой природы. У адвентистов, особенно в западных странах, существует традиция после утреннего богослужения отправляться за город и проводить там остаток субботнего дня в форме эдакого благочестивого пикника.

Писание и литургическое мышление

Эти характеристики заметны и в богослужебном языке библейских авторов, являющихся для протестантов самым авторитетным источником вероучения и практики.

Прочтем Псалом 18. Здесь и далее используем перевод Российского библейского общества 2011 года.

«Начальнику хора: псалом Давида. О Божьей славе говорят небеса, о деяньях Его повествует твердь. День дню слово передает, ночь ночи знание возвещает. Звука не слышно, не слышно слов, голос их не звучит — но разносится речь их по всей земле, и до всех краев мира — их весть. А там для Солнца раскинут шатер — выходит, радостное, оно, как из-под свадебного балдахина жених, и как атлет, начинает свой бег. Пускается в путь от края небес, добежит до края и вспять повернет. От его жара не скрыться нигде!»

Без сомнения, поэтический образ воссоздан. Царь Давид — ренессансная личность: пастух, музыкант, поэт, воин, любимец женщин, политик, мистик, богослов, реформатор. Преуспел во всем.

Эстетическое начало для Давида не существует без этического:

«Совершенен закон Господень, он возвращает жизнь. Непреложен устав Господень и простецам дает мудрость. Верны повеления Господа и радость сердцу несут. Светла заповедь Господа и просвещает взор. Страх перед Господом чист и пребывает вовек. Предписанья Господа праведны, из них каждое — правда сама. Вожделенней, чем груды золота, они слаще меда и патоки».

У древнееврейского поэта этическая глубина Торы вызывает эмоциональный отклик. Он эту глубину зрительно представляет как свет [по-еврейски закон (тора) происходит от слова свет(ор)], позволяющий ясно увидеть реальность, как чистоту и вечность, истину и золото, физическое влечение и вкус сладости.

«Я, Твой раб, соблюдаю их, за соблюденье их — награда великая. …Разве наши ошибки нам ведомы? От незримых грехов очисти меня! От бесстыжих меня избавь — пусть не властвуют над рабом Твоим! И тогда непорочен буду я, от греха великого чист! Прими благосклонно мои слова, вздохи, идущие из сердца моего! Ты, Господь, — моя Скала, Избавитель мой!»

Для Давида в Божьем мире нет конфликта между красивым и правильным. Всевышний — автор того и другого. И там, где псалмист этот конфликт обнаруживает в самом себе, выход видит в том, что его Бог — и Творец, и Избавитель от греха. Творческая сила Создателя, поддерживающая красоту восхода, способна воссоздать такую же гармонию в мятущемся сердце человека.

Напротив, нарушение этого равновесия не дает библейским авторам признать то или иное явление красивым. Вот как оценивает греко-римскую цивилизацию апостол Павел (Послание в Рим 1:18-32):

«Нисходит гнев Божий с небес на всякий грех и зло людей, удерживающих истину в плену греха. Ведь знание о Боге у них есть, Бог дал им о Себе знать. Потому что Его невидимые свойства — вечная сила и Божественная природа — со времени сотворения мира постигаются разумом через созерцание сотворенного. Так что нет им извинения! Зная о Боге, они не воздали Ему хвалу и благодарность как Богу, а вместо этого погрязли в пустых рассуждениях, и их неразумное сердце объяла тьма» (тут и далее в цитатах выделение жирностью принадлежит автору статьи — М. Б.).

Павел понимал красоту природы не как самоценное ее качество, но как Божье послание, призывающее к надлежащему отклику человека.

«Называя себя мудрыми (намек на греческую философию — М. Б.), они превратились в глупцов и вместо поклонения бессмертному Богу поклоняются образам, подобным смертному человеку, птицам, четвероногим и пресмыкающимся».

Ложный выбор приводит к ложному мировоззрению. Ложное понимание мира и себя в нём приводит к поврежденной нравственности:

«Потому и отдал их Бог во власть нечистоты, чтобы, следуя похоти сердец, они бесчестили свои тела. Они променяли правду Божью на ложь, они поклоняются и служат творению вместо Творца, да будет Он всегда благословен, аминь. За это и отдал их Бог во власть позорных страстей: их женщины заменили естественные сношения на противоестественные, равно как и мужчины, отвергнув естественные сношения с женщинами, пылают похотью друг к другу: мужчины с мужчинами творят постыдные дела, готовя тем себе возмездие, которое они заслужили, сбившись с пути».

И тогда, и сейчас в устах библейских верующих гомосексуальные связи, широко практиковавшиеся древними греками, предстают как проявление крайней испорченности, нравственного распада личности.

«И так как они не пожелали постичь Бога, Бог отдал их во власть их развращенного ума, побуждающего делать то, чего делать нельзя: они исполнены всяческого зла, низости, жадности, испорчены до мозга костей; они завидуют, убивают, полны раздоров, коварства, злобы; они клеветники, сплетники, ненавидят Бога, наглы, горды, хвастливы, изобретательны на зло, не подчиняются родителям, неразумны, ненадежны, бессердечны, безжалостны. И они, зная, что поступающие так достойны смерти по Закону Бога, не только творят такое, но и одобряют тех, кто поступает так же».

Согласно Павлу, невозможно чувствовать, ценить и творить красоту, не будучи душевно красивым. Апостол не ставит под вопрос военные или архитектурные достижения Рима (для его адресатов они были очевидны) либо филологические превосходства Гомеровского гекзаметра. Через призму Торы Давид глядит на восход солнца, и Тора позволяет ему не перепутать светило и его Автора, творение и Творца. Через призму Торы Павел смотрит на современное ему общество и безошибочно указывает на нравственный тупик, в котором язычество оказалось на заре христианской эры.

При этом в Библии правильное часто парадоксальным образом признаётся красивым. Скажем, дым всесожжения — обращенной в дым бараньей туши — аттестуется как «аромат, приятный для» Творца (Исход 29:18). Каждый может вспомнить квартиру, на кухне которой подгорела курица. А теперь представим себе вонь от испепеленного барана. Но всесожжение символизирует договор Божьего народа со Всевышним, и Он неожиданно описывает этот запах как нечто вроде Своих любимых духов. Почему так? Ему нравится общаться со Своим народом, Он стремится к нему, а дым — единственная субстанция, которая, поднявшись с земли, не возвращается на нее. И это делает жертвенный дым незаменимым символом молитвы.

Высшее проявление такой закономерности — жертвенная смерть Мессии за грехи человечества. Пророк говорит о Христе: «он был изуродован, на человека не похож, вида он был не людского» (Исаия 52:14). Однако новозаветный автор призывает слушателей своего письма (Послание к евреям 12:1-3):

«И раз вокруг нас такое множество свидетелей, то нам надо снять с себя бремя цепкого греха и бежать предстоящий нам забег терпеливо и стойко, не сводя глаз с Зачинателя и Свершителя веры — Иисуса. Ради той радости, которая Ему предстояла, Он, пренебрегши позором, претерпел смерть на кресте и теперь сидит по правую руку от Престола Божьего. Так размышляйте о Том, кто вынес столько вражды к себе со стороны грешников. Это поможет вам не ослабеть и не пасть духом».

Страдание Мессии ради высокой цели возвышает и оправдывает человеческие муки и борения.

Протестанты и произведения культуры

Подобный подход библейские верующие применяют и в отношении культурного процесса. Несколько примеров того, как и признанные шедевры могут вызвать недоумение у библейски мыслящего эстетика.

Петергоф. Знаменитая скульптурная группа «Самсон» (ок. 1735). Цель сооружения — совершенно не религиозная: по замыслу Петра І, памятник был призван увековечить победу России над Швецией. Первоначально планировали установить фонтан с изображением Геракла, побеждающего Лернейскую гидру. Позже остановились на Самсоне, чтобы лев напоминал о Швеции: этот символ присутствует на ее гербе и сегодня. Только и всего.

В христианском мире на иудейскую Библию «принято», особенно тогда, смотреть глазами греческой эстетики и культуры. Насколько это приемлемо, судить читателю. Хотя бы на основании приведенной цитаты из апостола Павла. Статуя в Петергофе следует этой традиции. Перед нами попытка представить древнееврейский сюжет в стиле классицизма.

Самсон — назорей, т. е. посвященный на служение как судья Божьего народа. В тот смутный период истории Израиля от такого судьи в первую очередь ждали функций военачальника, защитника от соседних народов-захватчиков. Внешним символом его назорейства были с детства не подстригаемые волосы. Заключительная часть его небольшой истории (четырех глав в книге Судей) целиком вращается вокруг его волос. 1) Он наконец признаётся Далиле, что его сила «в волосах», 2) его семь кос обрезают, что позволяет врагам наконец пленить Самсона, 3) к моменту победного пира в храме Дагона у ослепленного Самсона начали отрастать волосы, что и позволило ему взмолиться Богу о новом даровании сверхъестественной силы, чтобы раздвинуть столбы храма и обрушить здание. Но скульптор не особо пытается воссоздать библейскую реальность. Его Самсон пострижен по античной моде.

Лицо статуи передает спокойную отстраненность. В то время как библейские мужчины весьма эмоциональны. Они громко поют, кричат в бою и от радости, плачут в трауре. Их музыка заводная и ритмичная. Они любят жизнь, вкусную еду и танцы. Тяга Соломона к чужим женщинам показывает, что он не умел совладать со своими эмоциями. С таким видом львов не разрывают голыми руками на части.

У статуи нет бороды. Тора запрещает стричь бороду. Толкователи говорят, что эта заповедь — предостережение против храмовой проституции. Языческие оргии часто сопровождались переодеванием участников, исполнением ими ролей личностей противоположного пола. Причем не просто «театральных» ролей в мистериях, но и в сексуальных контактах «во славу богов». В пользу такого предположения говорит запрещение Торы надевать одежду противоположного пола. В библейские времена семиты брачного возраста не носили бороду, либо будучи гомосексуалистами, либо имея заболевания эндокринной системы. У библейского Самсона, по всей видимости, не было ни той, ни другой проблемы. Для традиционного облика библейского еврея обрезанная борода — бесчестье.

Наконец, одежда. Вернее, обрывок ткани, неизвестно как держащийся на почти вертикальном бедре назорея и придающий статуе видимость благопристойности. Причем сохранившийся со стороны льва (это в сторону шутливых предположений типа «остальную одежду лев порвал и съел»). Библейский Самсон встречает хищника, идя на свидание с будущей невестой. Потеряв одежду, он продолжить путь (как в тексте) никак бы не смог. Писание критикует обнажение вне спальни либо омовения, связывая его с развратом и идолопоклонством — оргиями как частью ханаанских культов плодородия. Для древнего семита публичное обнажение было символом позора, потери лица. Тело укрывали от солнечных ожогов и ночного холода. Но каноны классицизма призывают любоваться красиво сложенным молодым телом. На память приходят античные атлеты, раздевавшиеся перед соревнованиями. Скульптор в очередной раз делает выбор эстетического языка, и библейский смысл его произведения ветшает до одномерности политического плаката.

Второй пример — картина Карла Брюллова «Вирсавия» (1832). …Царь Давид, достигнув пика своего могущества, отправил армию на осаду вражеского города Раввы, а сам даже не удосужился выдвинуться на фронт. Проспав дневную жару, вышел на крышу своего недавно возведенного дворца. Обозревая хозяйским взглядом Иерусалим, новую столицу своего царства, заметил в одном из дворов купающуюся красавицу. Вместо того чтобы отвести взгляд и покинуть неуместный «наблюдательный пост», царь использует свои способности военного стратега, чтобы покорить… Вирсавию — жену его верного солдата, хетта Урии. С этого не отведенного вовремя взгляда началась череда несчастий, приведшая к смерти четырех сыновей Давида и гражданской войне, охватившей весь Израиль. Страдания скорбящего Давида были столь велики, что он во время одного из этих кризисов восклицал: «О, если бы я мог умереть вместо тебя, Авессалом, сын мой!»

КАК БИБЛЕЙСКИЕ ВЕРУЮЩИЕ ПОНИМАЮТ КРАСОТУ

Художник изображает Вирсавию глазами Давида. Как пишут комментаторы, Брюллов «передает чувственную эротику, по-мужски откровенно любуясь каждой складочкой стройного тела и прядями густых распущенных волос» героини. Таким образом художник вовлекает зрителя в акт вуайеризма, предлагая ему втроем — вместе с Давидом и автором полотна — пожирать глазами интимную красоту чужой жены. Но ведь библейский контекст характеризует этот взгляд как фатальную ошибку, демонстрируя его тяжкие последствия, коих ни один зритель не хотел бы допустить в свою жизнь. Выходит, перед нами безрассудное, безответственное понимание красоты. Красоты, игнорирующей контекст остальной жизни. Красоты близорукой, сиюминутной. Не отличающей альтруистического восхищения от эгоистичной похоти. По мнению библейских авторов, таковое мышление не является правильным, а значит, и эстетически совершенным.

В поисках идеала

Язычески-материалистическое понимание красоты прочно связывается с физической природой личности. Такая красота имеет главное выражение в сексуальности — способности привлекать противоположный пол. Жизнь, здоровье и красота здесь настолько сориентированы на эротику, что физическое влечение называется самым важным делом. Ему стоит подчинить всё. Идеальная любовь — та, где двоих уносит поток эмоций, разум выключен за ненадобностью (любовь-то «безумная»!), думать о последствиях — верх дурного тона:

Мне говорят — ты сошла с ума,
А я говорю — разберусь сама.
Уж я как-нибудь обойдусь без вас,
Раз дело касается серых глаз (Ирина Салтыкова, «Серые глаза»).

С не меньшей определенностью Библия оппонирует и религиозным эстетическим стереотипам. Бог сотворил всё — и физическую, и духовную сторону реальности. Он проводит границы святости и чистоты и в телесной, и в душевной области. Здоровое тело, хороший аппетит, крепкий сон, супружеская близость, рождение детей — эти блага посылает праведным Божья рука, как и ответы на молитву, избавление в кризисе и руководство в исследовании Священного Писания. Монашеская дистанция от физического мира чужда библейским авторам, равно как и животная погруженность в него.

Таким образом, красота в библейском понимании — это не столько внешность, ласкающая взгляд, сколько выполнение возложенной задачи. В этом контексте заботливая мама признаётся красивой, даже и состарившись, а гулящая женщина красивой быть не может. Физические данные блудницы из-за ее поведения становятся соблазном, опасностью.

Обожествить Солнце — значить перечеркнуть и то эстетическое послание, которое Всевышний заложил в величественном ходе светила по небосклону. Согласно Давиду, Солнце красиво еще и потому, что исполняет Божий замысел освещать и согревать Землю. Жертвенный дым приятен, потому что демонстрирует верность Ноя, позволяющую Творцу взять обязательство не насылать более всемирный потоп. Вожделеющий молоденьких учеников Сократ уничтожает тем самым свою мудрость. А распятый окровавленный Бог остается прекрасным, потому что ожидает искупления людских грехов Своей непреходящей жертвой.

Максим Балаклицкий
Источник – asd.in.ua

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21