Коринф во времена Нового Завета

Коринф во времена Нового Завета

Древний город Коринф стал одним из первых мест появления христианства, судя по написанному в Новом Завете. Авторы канонических книг говорят нам мало о самом городе, о его Истории и Культуре. Данная работа помогает нам раскрыть этот вопрос, и дать более обширное представление о Коринфе во времена первого века. В начале рассматривается история греческого и римского города, а потом топография окружающих земель города. Руины и Столбы древнего Коринфа еще сегодня свидетельствуют о величайших талантах античных строителей. Эта статья также раскрывает тематику населения и инфраструктуры римского Коринфа, его обычаи, праздники и религиозные культы. В конце мы углубляемся в Новозаветные тексты, которые повествуют нам о первой христианской общине и ее социальной позиции в общественной жизни города.

История Коринфа

Самое древнее название этого города было Эфира (Ἐφύρη). Kак многие греческие города в древности, Коринфяне тоже считали, что они произошли от Богов. Основателем города, по преданию, считался Царь Сизиф. По словам Павсания, древнегреческого писателя и географа второго века дo н.э., Эфира была завоевана Дорийцами в 10 веке дo н.э. и переименована в Коринф. За последующие века город Коринф расцветал и создал свои Колонии в Сицилии и на греческих островах. Древние греческие историки Ксенофан и Фукидид пишут о Коринфе в 4 веке дo н.э как о величественном городе-государстве с большим флотом и военными силами. После великих побед греками над Ахеменидской Империей в Саламисе и Марафоне, Коринф участвовал в ряде внутри-греческих конфликтов, с разным успехом. Долгие Пелопонесские войны ослабили город и его политическую значимость на Балканском полуострове. После завоевания всех греческих городов Македонскими Царями Филиппом II и Александром Македонским, Коринф потерял свою независимость и остался под Македонским гнётом. Только в 196году дo н.э., под влиянием Римлян, которые разгромили Македонскую армию в битве при Куноскефалах, Коринф снова приобрел независимость и присоединился к Ахейскому Союзу. Как столица этого Союза, Коринфяне боялись растущей силы Римской Республики и вели активную антиримскую политику, которая привела их к открытой войне с ними. Римский Полководец Муммио уничтожил ахейское войско и разрушил город Коринф полностью в 146 году до н.э. Римляне убили всех мужчин и продали всех женщин и детей в рабство. Место, где однажды стоял великий город, стало не населёнными руинами. Только Юлий Цезарь 100 лет спустя в 46 году до н.э. снова основал город как римскую колонию под названием: ”COLONIA IVLIA CORINTHVS”. Во времена Апостола Павла город Коринф уже был столицей римской провинции Ахая. Новый римский Коринф стал одним из крупнейших городов Греции и Римской Империи, и центром международной торговли. Дальше мы рассматриваем только новый римский Коринф, поскольку греческий Коринф уже не существовал во время событий Новозаветных Книг.

 Топография

Местонахождение Коринфа играло большую роль в культуре, торговле и политической значимости города. Коринф располагался именно на узком месте,где соединялся полуостров Пелопоннес на юге с греческим материком (Хеллас) на севере. Это место еще сегодня несёт имя «Истмус Коринфский», и выглядит как хребет, похожий на спину осла. Эти холмы распространяются между двумя морями: Саронским Заливом на юго-востоке и Коринфским Заливом на северо-западе. В античности существовало только 3 дороги через эти горы, и все 3 были на территории и под контролем Коринфа. Сам город и его акрополис, который назывался “акрокоринтос”, находился на большой скале в равнине недалеко от коринфского залива. На юго-западе город был окружен холмами, создавая маленькую чашу, в которой находился сам город и его земли. Земля вокруг города была не очень плодородная, поскольку холмы были очень каменистые. Всё-таки маленькая Саронская долина между Коринфом и соседним городом Сикифоном на берегу Саронского залива была очень плодородной. Ливий упоминает, что выражение “что лежит между Коринфом и Сикифоном” стало псевдонимом большого богатства.Таким образом, природные условия вокруг города позволяли коринфянам собирать на маленькой территории богатейший урожай. Коринф имел 2 портовые города: Кенхрей на Саронском заливе стало центром торговли с восточным Средиземноморьем, а Лехайон на севере на Коринфском заливе был использован как военный порт и также для торговли с западным Средиземноморьем. Сильные ветра и штормы, в которых часто затопляло корабли, плавающие вокруг пелопонесского полуострова, отсутствовали в защищённых заливах возле Коринфа. Многие мореплаватели, которые хотели попасть с запада на восток или наоборот, поэтому останавливались в одном из Коринфских портов. Их корабли двигали на суше через узкий Истмус в другой залив, чтобы не плавать в опасных водах вокруг Пелопоннеса. Сегодня существует канал в современном Коринфе, который соединяет Коринфский с Саронским заливом, и даёт кораблям возможность укоротить свой путь. Все эти топографические данные играли большую роль в значимости города как международного торгового центра и принесли жителям города огромные богатства.

Население

Коринф в первом веке был второй по численности населения город в Греции, и столица римской провинции Ахай. B отличие от древнего Коринфа, который был разрушен в 146 году до н.э., новый Коринф был населён не только греками. Поскольку город был основан как римская колония, большая часть населения была из римлян, освобождённых из Италии, и греков, переселенцев из окружающих районов. Из повествования Деяния Апостолов мы узнаем, что во время посещения Коринфа Апостолом Павлом в городе проживала группа Иудеев, потому что в Коринфе была Синагога. Интересно, что греческий историк и географ Страбон, который сам жил в первом веке, отмечает, что в Коринфе находился храм Исиды. Исида была богиня плодородия у Египтян, и можно сделать вывод,что в Коринфе обитали переселенцы из Египта. По численности населения мы не имеем достоверных и точных данных. Однако Афиней, который жил в начале третьего века, говорит, что в Коринфе обитали 460 000 рабов. Эта космическая цифра скорее всего не правильная, потому что Коринф не мог бы поместить в себя такую массу людей. Современные историки, такие как Клинтон, предполагают, что это на самом деле были не более 60 000 рабов. Население свободных людей, по его мнению, достигало максимум 80 000 человек, что для римской эры достаточно много. Не считаются, конечно, еще моряки и купцы, которые временно пребывали в городе. Всё-таки мы можем точно сказать, что Коринф являлся крупным мультиэтническим городом в первом веке.

 Инфраструктура

Из повествований Страбона мы можем много узнать об инфраструктуре Коринфа в первом веке. Он описывает,что город был размером с окружность 40 стадий (примерно 6 км) и окружён высокими городскими стенами. Стена длиной 12 стадий соединила Коринф с портом Лехайон на Коринфском заливе. Выше всех зданий города стояла крепость на акрокорифте, который представляет собой огромный камень в коринфской долине. На пике этого камня стоял небольшой храм, посвящённый богине Афродите, и чуть-чуть ниже находился известный фонтан “Пирене”, который всегда обеспечивал акрокоринтос свежей водой. Пиренский Фонтан имел такую известность в древности,что поэт Пиндар называл Коринф “город Пирене”. Несмотря на разрушение города римлянами, Пирене не пострадала и осталась достопримечательностью города еще в римской эре. Плутарх, греческий писатель второго века, пишет, что недалеко от Пирене стоял ряд статуй, в частности Аполлона, Гермеса и Посейдона. Дальше он пишет, что недалеко  от статуи Посейдона находилась самая лучшая баня города. Эта баня была украшена разными камнями из разныx сортов мрамора, и прославилась в городе. Еще немного ниже Пирене можно было увидеть части разрушенного греческого Коринфа: Сисифей, каменное строение, которое содержало в себе остатки храма или дворца, сделанного из чистого белого мрамора. Сам город Коринф лежал чуть ниже акрокоринфа, с севера на возвышенном плато, 60 метров над окружающей долиной. Плутарх снова даёт нам драгоценную информацию о Коринфе. Он отмечает, что в северной части города находился район под названием “CRANEION”. Такие районы богатых людей были не редкость в античной Греции, подобное можно было найти и в Афинах или в Спарте. Филострат описывает некоторые другие достопримечательности города Коринфа в третьем веке: Храм Аполлона, с большой медной статуей этого же Бога, глаукинский Фонтан, Одеум (наверное, закрытый театр), мавзолей детей Медеи, храм богини Афины, храм Юпитера (римская версия Зевса) и древняя гимназия. Мы не можем точно знать, когда вышеперечисленные здания были построены, но вероятно, что многие из них еще не существовали в первом веке. Как мы уже отметили, Коринф являлся мультикультурным городом, поэтому не удивительно, что в этом городе находились много не греческих храмов, для поклонения божествам разных народов. Эти храмы мы будем рассматривать позже, когда будем говорить подробнее о религии в Коринфе. В течение столетий город Коринф стал местом огромных строительных проектов Цезарей. Юлий Цезарь уже планировал копать канал, соединяющий Саронский и Коринфский Залив, но в действительности только Император Нерон начал строительство. По повествованиям летописи, он сам своими руками начал копать, но был вынужден оставить проект из-за восстания в Италии, последующие попытки завершения канала не имели успех, корабли, как и прежде, таскались через сушу.

Торговля и ремесло 

Как было выше упомянуто, Коринф был городом, через который велись многие торговые пути. С востока приплывали Египетские корабли с пшеницей для Рима или финикийские корабли с драгоценностями с дальнего востока, которые через шёлковый путь пришли на запад. С запада приплывали корабли с рабами из северных провинций Римской империи или с серебром из Иберского полуострова. Всем торговым кораблям приходилось платить портовые налоги, что принесло городу огромную прибыль. Находясь на Истмусе, который соединял Пелопонесский полуостров с остальной Грецией, многие торговые пути на суше вели через Коринф. В холмах, окружающих город, Коринфяне могли найти дерево для построения домов и кораблей, и в долинах место, чтобы пасти мелкий рогатый скот.

Коринфские ремесленники занимались, в первую очередь, гончарным делом. Стиль этой керамики еще сегодня известен как черно-красный терракот, с изображениями богов или великих воинов на вазах. Страбон пишет, что эти коринфские вазы были лучшие во всей Греции, и славились среди Римлян. Когда Юлий Цезарь переосновал город в 46 году до н.э. его воины нашли много таких ваз на кладбищах разрушенного Коринфа. Они их выкопали и продали за огромную цену в Риме. Однако Коринфяне также были славные художники, по крайней мере до разрушения города римлянами. Они делали красивые статуи разных размеров и писали красивейшие картины. Изображения бога Дионисия, например, было продано за 600 000 сестерциев, и потом в Римское время выставлено в храме Цереса в Риме. Работы из металла также были высококачественные, “aes korinfiakom” например называлась отличная коринфская медь.

 Культура и религия 

Религия в греческой культуре первого века играла главную роль в жизни людей. Многочисленные храмы и святые рощи в Коринфе свидетельствуют об этом. Каждый город имел своего бога-покровителя, в Коринфе это была богиня плодородия и любви- Афродита. Прямо на капитолийском холме акрокоринтос стоял великий храмовый комплекс для поклонения этой богине. Поклонение в эти времена выглядило совсем иначе, чем многие современные люди себе представляют. Высшее служение Афродите было соединением с ней: Поклоняющемуся нужно было провести ночь с одной из храмовых жриц, которые олицетворяли Афродиту. Страбон упоминает более 1000 таких храмовых жриц, или священных рабынь для обслуживания прихожан. 

Некоторые из них стали очень известными и стоили целое состояние, как например куртизанка Лаиз, из-за которой обанкротились многие купцы. Павзаний, который посещал город в третьем веке, повествует, что множество храмов Коринфа находились возле Агоры (рыночная площадь в греческих городах). Прямо на площади стояла статуя Артемиды Ефесской, рядом храм Тюхе (Фортуна), и неподалеку фонтан, посвящённый Посейдону, покровителю морей, с его медной статуей. Вокруг стояли ещё статуи Аполлона, Кларии, Афродиты, Гермеса и Зевса. Выше Агоры стоял храм для поклонения Октавии, сестре Императора Августа (Октавиана). Культ Императоров или их родственников был широко распространён в римской Империи начиная с Цезаря Августа. Вокруг акрокоринфа Павзаний увидел две святые рощи, посвящённые египетской богине Исиде и вокруг алтарь для поклонения сольцы . Стоит отметить, что в Коринфе существовало много разных культов и храмовые построения для поклонения богов из разных культур. Купцы и мореплаватели, которые пришли издалека, могли поклониться своим местным богам в самом городе. Римская Империя тоже привела разные культы из близкого востока и северной Африки в Грецию и Италию. Поклонение Исиде было, например, актуально после завоевания Египта Августом и храмы её строились почти во всех крупных городах Империи. Все праздники города были, конечно, тесно связанны с религиозным культом.

Наверное, одним из самых известных мест недалеко от Коринфа было Истмийское святилище, где происходили знаменитые Истмийские Игры. Эти игры представляли собой между греческие игры для славы Посейдона. Приглашены были все греки и после 228 года до н.э. и римляне, после их помощи коринфянам против Иллирийцев. Истмийские игры проводились каждый второй и четвёртый год после Олимпийских игр, весной или летом. Соревнующиеся атлеты приходили со всех концов греческого и римского мира, победа в этих играх приносила атлетам бессмертную славу. Проводились основные соревнования: гонки на колесницах в местном ипподроме, Панкратион (микс из кикбокса и греко-римской борьбы), бокс, греко римская борьба, бег и музыкальные и поэтические соревнования. Только на последних могли участвовать также женщины. Победителям давали символические вознаграждения в виде соснового листа. Несмотря на разрушение города, Истмийские игры проводились с 582 года до н.э. (по традиционным мнениям) до времён царствования Феодосия первого (379 – 395). Место проведения игр было святое, там находились театр и стадион, оба из белого мрамора и храм Посейдона.

Христианская церковь в Коринфе

Первая христианская община в городе Коринф существовала, примерно, с 40 или 50 года. Мы не знаем точно, кто и когда основал церковь, это мог быть Павел или один из его учеников, Новый Завет, наш единственный источник в этом вопросе, не раскрывает эту тему. Деяние апостолов 18 глава, рассказывает лишь, что Павел пришел в Коринф и остановился в местной синагоге. Это доказательство, что в Коринфе жила группа иудейских верующих. В Деяниях Апостолов 18,12 написано, что некий “Галлио” был Проконсулом в римской провинции Ахая. Римские летописи тоже упоминают его имя, и рассказывают нам, что он был проконсулом в 51 году. Это значит, что раннехристианская община в Коринфе существовала точно после 51 года. Церковь состояла из некоторых Иудеев, но большинство были бывшие язычники. Люди из этой общины были из разных слоев общества, некоторые рабы и тоже, безусловно, пару богатых, влиятельных и знатных людей города. Проблемы, которые возникли в церкви и о которых пишет Павел в своих посланиях к коринфянам, исходят из этого социального неравенства в общине. Один из этих знатных людей передает привет из Коринфа в послании к Римлянам 16,23: Эраст, казначей города. Можно предполагать, что ранняя христианская община была влиятельна уже во дни Апостола Павла. 1. Кор. 11,2-16 открывает, что женщины тоже активно участвовали в церковной жизни и собирались вместе с мужчинами для молитвы и прославления. Сложно рассказать о количестве членов церкви. Мнения расходятся – от 40 до 150 человек. Поскольку 1. Кор 14,23 рассказывает о встрече всей церкви в доме одного верующего, можно предполагать, что число 40 более вероятно. Даже если бы хозяин дома был богатым, в его доме, наверное, не поместились бы 150 человек.

Община внутри была расколота конфликтами. Разные верующие относили себя к учению разных учителей и проповедников. Кто-то говорил, что он от Павла, другой что он от Аполлоса, Петра или сам научен Христом. Апостол Павел хотел прекратить эти конфликты. Другой вопрос, который обсуждался, было употребление идоложертвенного мяса. Мясо в Коринфе было обычно посвящено какому-то божеству, взято от жертвенных животных. Первые христиане не были согласны в вопросе, можно ли такое мясо есть или нет. Несмотря на внутренний конфликт, коринфские христиане имели отличные отношения с неверующими. Они вместе ели (1.Koр.10,27) и праздновали. Они настолько были вовлечены в местную культуру и обычаи, что они праздновали языческие праздники и ходили к языческим жрицам-куртизанкам. Павел одобряет и наставляет их в своих посланиях больше отделиться от местных культов, и быть “странниками для этого мира”. Хотя, или потому что, Павел относится очень критически к христианам в Коринфе, их церковь расцветала и росла в последующие столетия и сохранилась до христианской эры.

 Мы увидели римский город Коринф со всех сторон во всех красках. Наше исследование показало, что этот город был мультикультурным торговым центром в Средиземноморье из-за его положения на Коринфском Истмусе. Будучи городом с жителями разных наций и религий, в Коринфе существовали храмы многих богов, и религиозные культы играли важную роль в жизни города. Несмотря на языческое окружение, именно здесь укрепилась одна из самых многочисленных христианских общин раннего христианства.

Кристиан Реймер 

Список использованной литературы

  1. Athenaeus. The Deipnosophists. Or Banquet Of The Learned Of Athenaeus. London. Henry G. Bohn, York Street, Covent Garden. 1854. p. 1245.
  2. Fasti Hellenici the Civil and Literary Chronology of Greece Vol 2 2nd edition. Oxford .Henry Fines Clinton,The Oxford University Press. 1934. p.626.
  3. Titus Livius :The History of Rome Book 27. Columbia .Frank Gardner Moore, Columbia University Press. 1943. Chapter  31.
  4. Tucidides History of the Pelleponesian War, Vol. 4. Oxford. John Henry Parker, Dayton Cambridge, London.1840. Chapter 44.
  5. Страбон. ГЕОГРАФИЯ в 17 книгах. Репринтное воспроизведение текста издания 1964 г. КНИГА VIII.Ладомир.Г. А. Стратановскый, С. Л. Утченко,1994. C.994
  6. The Isthmian Odes of Pindar.London. John B. Bury. 1892, Ode 13,86
  7. Plutach, the Exilio 6 in The Loeb Classical Libary.London. James Loeb.1959, p. 692.
  8. Philostratus the Athenian, Vitae Sophistarum,  Carl Ludwig Kayser Ed. Lipsiae.Carl Ludwig Kayser .1871. p.408
  9. Plutarch Caesari, Claredon Ancient History Series.Oxford. Christopher Pelling,The Oxford University Press.2011. p.519
  10. Delphi Complete Works of Pausanias. Haestings. Delphi Classics, Delphi Publishing Ltd. East Sussex.2014. 2.2.6-2.3.1; 2.4 6,7
  11. Библия, Книги Свяшенного Писания Ветхого и Нового Завета, Синодалний Перевод.Киев.Украинское Библейское Общество,вул. Баумана, Киев. 2014.С.1217
image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21