Летючі листки як ключове медіа доби Реформації: тексти і образи

Летючі листки як ключове медіа доби Реформації: тексти і образи

Летючі листки (нім. Flugschrift, або Flugblatt) — важливий медійний засіб доби європейської Реформації. У статті автор аналізує особливості феномену летючих листків як перших медіа у поширенні нових ідей, їх місце у соціальному і культурному житті Німеччини.

Встановлено, що популярність летючих листків була пов’язана з тим, що вони виявилися важливим комунікативним засобом у межах реформаційної спільноти. Звернено увагу, що гравюри, присутні на сторінках летючих листків, більшою мірою, ніж інші документи, відтворюють історію творення образів діячів Реформації. З’ясовано, що на гравюрі Ганса Бальдунга Гріна (1521 р.) художник, зображуючи Мартіна Лютера, свідомо застосовав звичну для релігійного мистецтва іконографію, щоб образ «нового праведника» був би максимально схожий на традиційний католицький і зрозумілий для тих, хто нещодавно вийшов із католицизму. Гравюрні портрети керівника Реформації стали початком формування нової протестантської іконографії.

Медійні засоби доби Реформації

У виявленні характерних рис німецької Реформації принципово важливим є осмислення особливостей функціонування медійних засобів, їх місця у соціальному і культурному просторі Німеччини, визначній комунікативній ролі прихильників Реформації і в блискавичному поширенні нових ідей. Дослідження «летючих листків», що виявилися вельми впливовими медійними засобами, дозволить виявити унікальний досвід взаємодії реформаторів з різними прошарками суспільства, як із освіченою елітою, так і тими, хто до освіти не мав жодного стосунку. Вивчення засобів комунікації керівників Реформації і суспільства в конкретно історичному контексті дає можливість зрозуміти роль ілюстрованих медіа у пропаганді нових доктрин та особливості формування суспільної думки. Гравюри, присутні на сторінках летючих листків, більшою мірою, ніж інші документи, відтворюють історію творення образів діячів Реформації, допомагають сформувати уявлення про союзників і противників, сприяють розумінню світосприйняття, ціннісних орієнтирів та естетичних запитів суспільства.

Тому у цій статті ми, по-перше, з’ясуємо причини популярності листків та їх комунікативну роль у середовищі прихильників Реформації; а по-друге, визначимо мотиви, якими керувалися художники у творенні образу Мартіна Лютера — лідера та символу Реформації.

Німецька Реформація XVI ст. стала широким суспільно-політичним та ідеологічним рухом, що охопив усі стани суспільства. Ідеї Мартіна Лютера, починаючи із написання 95 тез (1517 р.), блискавично долітали до усіх куточків держави. Швидкість і ефективність поширення інформації на початку XVI ст. можна частково пояснити традиційною формою усної передачі, удосконаленням офіційної комунікації, інтенсифікацією спілкування між інтелектуальними групами тощо. Ми ж звернемо увагу на популярний в добу Реформації засіб поширення інформації — летючі листки.

Летючі листки

Летючі листки як тип інформаційно-агітаційних засобів не були винаходом Реформації. Вони з’явилися ще у середні віки як різновид односторінкових листівок. Однак масового поширення вони отримали після винаходу друкарського верстату Йоганном Гуттенбергом (1397/1400-1468) і особливо — у реформаційний час, перетворившись на засіб масової інформації (Arnold 1990, s. 53).

Свого ж апогею друкування летючих листків досягло під час релігійних війн у XVII ст. Сама назва — летючий листок — з’являється лише з XVIII ст. Вважається, що першим термін летючий листок («Flugblatt» та «Flugschrift»)[1] увів в ужиток швабський поет Крістіан Фрідріх Даніель Шубарт (1739-1791). К. Шубарт застосував термін «Flugblatt» у 1786/87 рр. як вільний переклад французького терміну «feuille volante», замінивши більш старі загальні терміни «Libell», «Tractat» і «Pasquill» (Wellenreuther 2013, s. 6).

У поле зору дослідників летючі листки потрапляють лише у XIX ст., коли було започатковано їх наукове вивчення. Проте фактично серйозних досліджень не проводилось аж до кінця XX ст. Вчені не вважали летючі листки гідними уваги історика, будучи переконаними, що цю групу джерел належить вивчати фольклористам (Wellenreuther 2013, s. 6). Хоча, як свідчить Герман Велленройтер, частина фахівців з історії Реформації ще на ранньому етапі усвідомлювали виняткову їх цінність як засобу швидкого поширення нових реформаційних ідей (Wellenreuther 2013, s. 6).

Наприкінці XX ст. ставлення науковців до летючих листків суттєво змінюється. В. Адам запропонував розглядати їх як комплексні культурно-історичні джерела (Adam 1990, s. 187-188), а А. Ассман — як частину колективної пам’яті епохи (Assmann 1990, s. 64). Лоттес називає Листки засобами масової інформації доби Реформації, які обумовлювали одне одного й впливали на хід подій, викликавши «зміну структури сакральної комунікації» (Lottes 1996, s. 250, 252).

Летючі листки, що становлять джерельну базу даного дослідження, були зібрані у декілька корпусів ще науковцями ХІХ століття. Увага істориків до цієї групи джерел була пов’язана із загальною цікавістю до подій Реформації та Тридцятилітньої війни (1618-1648). Першим розпочав збирати і систематизувати летючі листки німецький літератор та історик культури Густав Фрейтаг (1816-1895) (Hohemenser 1925). Зібрана ним колекція хронологічно охоплює період із 1470 по 1854 рр., включає рідкісні видання і налічує 6265 примірників летючих листків. У 1859-67 рр. Г. Фрейтаг видав 5-томну збірку «Die Bilder aus der deutschen Vergangenheit» («Картини з німецького минулого»). Робота була присвячена культурі, а основою джерельної бази стали листки, у знанні і коментуванні яких Г. Фройтаг проявив себе як неперевершений фахівець. Тому ця праця не втратила значення і на сьогодні (Freytag, 1961).

Починаючи з 70-х років XIX ст., вчені стали обговорювати методи роботи з цією групою документів, що привело до загальної інтенсифікації досліджень. В університеті Тюбінгена було започатковано збирання, систематизація, вивчення і публікація листівок часів Реформації (Rosseaux 2001, s. 24). Також, було здійснено спробу дати визначення летючим листкам: це один або більше ніж один листок; незалежне, неперіодичне видання; без переплетення; друкована продукція, що видається із агітаційною чи пропагандисткою метою (Hohenberger 1996, s. 162).

Визначення не вичерпне, оскільки іноді летючі листки видавалися регулярно/періодично, нерідко мали тверді палітурки і прошивалися, і не завжди мали на меті агітацію чи пропаганду. Вони, наприклад, могли видаватися як реакція на важливу подію.

За кількістю сторінок листівки також суттєво різнилися. Іноді це видання із однією або кількома сторінками. Проте не були рідкістю і достатньо великі, що налічували 70-90 сторінок. Часто Листки мали гарно прикрашену гравюрою титульну сторінку. Гравюри зустрічалися і по тексту. Візуалізуючи найголовніші ідеї Листка вони приваблювали неписьменних та слугували додатковим елементом підняття інтересу покупця (Kohler 1976, s 50).

Тоді ж, у 1870-ті роках, було виділено кілька пікових періодів масового друкування листків у добу Реформації. Перший сплеск припадає на період Селянської війни (1524-1525) і стихає незабаром після придушення повстання, коли князі взяли у свої руки справу реформування церкви і релігійний рух почав позбавлятися стихійності, властивої першим рокам Реформації. Другий сплеск спостерігався в 1529-1530 рр. У 1529 році відбувся Другий Шпеєрський рейхстаг, який скасував постанову «Чия влада, того й віра», прийняту в 1526 р. У 1530 р. також відбулася й інша знакова подія, що викликала великий суспільний резонанс — Аугсбурзький рейхстаг, з яким протестанти пов’язували надію на міжконфесійний компроміс і мир. Однак сподівання не виправдалися. Натомість імператор зажадав суворого дотримання «Вормського едикту» 1521 р. про переслідування Лютера та лютеранства. Одним із наслідків Аугсбурзького рейхстагу стало створення Шмалькальденського союзу (1531), який ще більше загострив протистояння в імперії (Lutz 1982, s. 146-149).

Третій пік друкування Листків спостерігався напередодні Шмалькальденських війн 1547 та 1552 років (Kohler 1986, s. 256).

На нашу думку, активізація друкування Листків у відповідальні періоди обумовлювалася кількома факторами: резонансом події; потребою окремого індивіда у споживанні актуальних новин; спробою ворогуючих таборів сформувати суспільну думку на свою користь. Нова теологія подана у доступній і переконливій формі, висвітлення найважливіших події релігійно- політичного життя, сатира, гостра полеміка, — це все те, що викликало жвавий інтерес і вигідно вирізняло листки від традиційної передреформаційної, здебільшого дидактичної, літератури (Дятлов 2010, c. 165).

Доступність

Також варто враховувати доступність Листків, на що звернув увагу німецький вчений Мартін Арнольд. Досліджуючи відповідність їх ціни до основних продуктів харчування у XVI ст. він стверджує, що летючий листок середнього розміру був цілком по кишені більшості працездатного населення, оскільки вартував не більше хорошого обіду (Arnold 1990, s. 48). Дослідник наводить дані про документи протестантського штифту Тюбінгена, які містять ціни на листівки періоду з 1515 по 1525 рр. Летючий листок із восьми-десяти сторінок коштував 3 або 4 пфеніги; з шести листків — 2 пфеніги. Віттенберзький книготорговець Крістоф Шрам  продавав у 1537 році маленький трактат і релігійний флюгшріфтен за ціну у 3-9 пфенігів. Малий Катехізис Лютера продавався за 5 пфенігів (Arnold 1990, s. 48).

Якщо це перевести на продукти харчування, то складається наступна картина. У Франкфурті-на-Майні в 1524 р. фунт голландського сиру коштував 6 пфенігів, один фунт меду — 12 пфенігів, фунт масла — 14 пфенігів, пара черевиків — 108 пфенігів, а денна заробітна плата землекопа у 1537 р. становила 14-18 пфенігів (Arnold 1990, s. 48). Загалом, як видно із наведених цін, летючий листок коштував достатньо дешево і знаходився у межах доступних товарів навіть для малозахищених верств.

На користь того, що вартість листків була доступною, свідчить і факт масового зростання накладів листівок. Відомо, що було надруковано від 140 до 150 тисяч тематичних листівок. Зрідка деякі мали наклад від 1000 до 1500 екземплярів. Але якщо навіть взяти, що середній наклад Листка був 500 шт., то і тоді це дає 70-90 млн. штук.

Ці цифри можуть викликати закономірну недовіру, адже за різними підрахунками писемних людей в Священній римській імперії було приблизно від 5 до 10 відсотків, а на початку Тридцятилітньої війни у Німеччині проживало 17 млн. чол. Але варто враховувати наступне. По-перше, в добу Реформації широко поширюється практика публічного читання. Особливо у селі, де існувала яскраво виражена переважаюча більшість неписьменних (90-95%). У реформаційний час характерним явищем також стають як постійно діючі гуртки тих, хто займався читанням нової літератури в колі неписьменних, так і стихійні. Тому Листки купували і неосвічені, а безграмотність не ставала перешкодою. До того ж, видавці нерідко супроводжували летючі листки малюнками, що передбачало іншу форму сприйняття. Візуалізація збільшувала агітаційний потенціал листівки, пропонуючи ідентичну, або відмінну від тексту власну «риторику картини» (Schilling 1990, s. 62), зрозумілу для неписьменних.

По-друге, нерідко купівля листка здійснювалася для подарунку близьким і друзям. Часто великі партії закуповувалися купцями для вивезення за кордон.

По-третє, це досвід зустрічі із сакральним. Адже друковане слово, книга — це не лише атрибут освіченості, але й одне із свідчень належності власника до духовного стану, який упродовж всього Середньовіччя був монопольним хранителем Слова. Текст у Середньовіччі сприймався як сакральний інструмент комунікації з Градом Небесним. Летючі листки стали засобом, завдяки якому друковане слово ввійшло в ті соціальні прошарки, які раніше не мали жодного стосунку до книги. До того ж, приблизно 90 відсотків продукції друкувалося у оптимальному для друкарства і зручному у користуванні форматі (Weyrauch 2001, s. 5).

По-четверте, автори дотримувалися важливої вимоги: ясність/зрозумілість викладу матеріалу. Оскільки споживачі листівок належали до різних соціальних верств і мали різний рівень освіти, то текст листівки повинен був складатися так, щоб основна ідея була зрозуміла і не піддавалася смисловій трансформації в залежності від освіти або статусу читача (Korber 1998, s. 17, 20).

Варто звернути увагу і на те, що іноді Летючі листки створювались для різних аудиторій. Видані латиною, орієнтувалася на вчену еліту; німецькою мовою — для тих хто мав мінімальні шкільні знання, а з гравюрами — для тих, хто не мав жодного уявлення про освіту (Engelsing 1973, s. 23). Іноді усі три ознаки поєднувалися в одному листку, коли автор хотів об’єднати три комунікативні рівні.

По-п’яте, довіра до друкованого слова. Г. Ф. Вороненкова, займаючись вивченням розвитку засобів масової інформації в Німеччині від середніх віків до наших днів, доводить, що суспільство вважало друковані медіа такими, що «заслуговують на довіру», оскільки публікують «достовірну інформацію» (Вороненкова 2011, с. 463).

Ураховуючи все вищеозначене, стає зрозумілим, що друк листівок перетворився не лише на засіб комунікації однодумців і пропаганди нового вчення, але й прибутковий бізнес. Друкарі буквально сперечалися за право отримати рукопис для друку. Видавці і торгівці вміло використовували не лише підвищення освіченості, але й новостворену інформаційну потребу — читати про релігійні суперечності й диспути та самому долучатися до обговорення нових доктрин і подій.

Основними читачами і споживачами друкованої продукції, як зазначає М. Арнольд, були міста (Arnold 1990, s. 53). У містах Листки друкувалися, знаходили своїх продавців, покупців і читачів. У містах відчувався і найбільший ефект від друкованих засобів (Arnold 1990, s. 53). У містах проживали і дописувачі Листків.

Автори та зображення

Серед авторів найбільш популярним був Мартін Лютер, Андреас Карлштадт і Філіп Меланхтон. Лютер був також і найбільш плідний автор. Як свідчить Г. Вороненкова, лютерівський трактат «До християнського дворянства німецької нації» теж перетворився на летючий листок і витримав 15 видань. Саме про нього Лютер написав Йоганну Лангу, що твір проданий у кількості 4 тис. екземплярів (Вороненкова 2011). Також Г. Вороненкова, посилаючись на роботи В. Штамма, зазначає, що твори Лютера перед відкриттям Вормського рейхстагу розійшлися у кількості півмільйона штук і друкувалися у чотирьох містах: Віттенберзі, Страсбурзі, Лейпцигу та Аугсбурзі. Загалом до кінця 1520 р. твори Лютера мали 652 тиражі з 600-700 тис. екземплярів (Вороненкова 2011).

Серед авторів були не лише релігійні діячі, але й урядовці, освічені жінки, рицарі, члени ратів. Серед найбільш відомих можна назвати Ганса Сакса (1494—1576). На жаль, встановити авторство багатьох не видається можливим: часто листівки були анонімними через страх репресій. Це зауваження, звісно, не стосується М. Лютера, який, перебуваючи у Віттенберзі під захистом курфюрста Саксонії, майже із самого початку став публічним діячем й не мав потреби та можливості ховати своє ім’я за псевдонімом.

Летючі листки як ключове медіа доби Реформації: тексти і образи

Лютер був не тільки автором Листків. Його образ часто використовувався для ілюстрацій, починаючи вже із 1519 р.

У якості прикладу раннього використання зображення Лютера у пропагандистських листках можна навести гравюру «Папські вовки» (1520), що візуалізує головні віросповідні лютеранські ідеї — sola gratia (тільки благодаттю, тобто прощення через смерть Христа) і sola fide — тільки вірою.

Летючі листки як ключове медіа доби Реформації: тексти і образи

Нерідко портрет Лютера використовувався і самостійно. Подібні гравюри є для нас візуальними джерелами для розкриття другої визначеної нами проблеми: історії творення образів діячів Реформації.

Протестантська іконографія

У 1519 р., коли реформаційний рух не набув радикалізму й обмежувався теологічними диспутами, Лютер зображувався у вигляді ченця. Стиль портретування Лютера змінюється з 1520 року й особливо з часу Вормського рейхстагу (1521), коли реформатор у присутності імператора відкрито заявив про свої переконання. Власне, на цьому рейхстазі бунтівника було оголошено злочинцем, а імператор Карл V видав відомий Вормський едикт, за яким передбачалося переслідування Лютера та його послідовників на території Священної римської імперії. Ця подія сколихнула суспільство та привернула пильну увагу до реформатора — це зумовило пошук митцями такого іконографічного типу, який би найповніше розкрив образ релігійного революціонера, був впізнаваним, наповненим зрозумілою реформаційною риторикою, доступною навіть тим, хто вперше стикався із лютеранством.

Новий іконографічний тип також повинен був розкрити найголовнішу ідею Лютера «sola scriptura» («тільки Біблія»), позиціонувати його не як єретика, а як нового святого, апостола правди, образ якого був би схожий на традиційний католицький, звичного для тих, хто недавно вийшов із католицизму.аким є портрет на гравюрі 1525 р. Ганса Бальдунга Гріна (1480/1485-1545).

Летючі листки як ключове медіа доби Реформації: тексти і образи

Ця гравюра є чи не найбільш репрезентативною й одночасно суперечливою: Лютер зображений у вигляді ченця з Біблією в руках. Однак, якщо Біблія сприймається без зауважень і як основний елемент лютерівської іконографії, то голуб над головою реформатора (символ Духа Святого) і біле коло у вигляді сонця навколо голови відсилає уяву до католицького культу святих. Сонце, звичний іконографічний символ, семантично пов’язаний із правдою, істиною: «А для вас, хто благоговіє перед іменем Моїм, зійде Сонце правди і зцілення в променях його» (Мал.4:2).

Художник візуалізує ідею хворої церкви, що отримала завдяки Лютеру зцілення. Цю думку рефреном повторює наратив гравюри: «Лютер, служитель Христа і відновлювач християнського вчення». Кернер Й. вказує, що Бальдунг Грін зобразив подібність німбу та голуба, щоб аутентифікувати його [Лютера — П. К.] божественне обрання (Koerner 2017, s. 153).

Святий Лютер

Дійсно, Лютер неодноразово у власних роботах підкреслює своє обрання для важливої мети — війни проти папства. Очевидно, художник не випадково використовує середньовічну іконографічну традицію, урівнюючи його із біблійними героями, перетворюючи на нового апостола, пророка і святого, що бореться із антихристом. Цей войовничий образ органічно поєднувався із популярною тезою висловленою Лютером у 1520 р. про священство усіх віруючих і словами ап. Петра, на які посилається реформатор у цьому трактаті: «Ви царственне священство, народ святий».

Якщо простежити витоки поняття «святий», то образ Лютера як святого і одночасно борця (він на гравюрі з Біблією — «мечем обосічним», Євр.4:12), стає цілком зрозумілим. Ерік Нюстрем у Біблійному словнику зазначає, що слово «святий» (євр. «кадош») означає не безгрішний, а дослівно — відділений. Відділений від гріха і такий, що ненавидить гріх. І далі Е. Нюстрем пояснює: «В Ісаї 13:3 (євр. текст) наступаючі на Вавілон мідійські і перські війська, Господь називає «Мої освячені», тобто вибрані Ним для ведення Його священної війни» (Нюстрем 1987, с. 395).

Генріх Фаусель, вказуючи на усвідомлення Лютером власної місії як борця, говорить, що на той час «здогад Лютера в тому, що він бореться з антихристом, вже переріс у стійке переконання» (Fausel 1996, s. 125). У листі до Венцеслау Лінка від 18 грудня 1518 р. Лютер писав: «Я надсилаю тобі мою писанину, щоби ти розсудив, чи дійсно у мене є підстави вважати говорити про те, що в римській курії править звичайний антихрист, про якого говорить апостол Павло (2Фес.2:4)» (Fausel 1996, s. 127).

1520 р. у листі до Спалатина Лютер пояснює і методи боротьби святих із антихристом: «…не вір, що справу Євангелія можна захищати без шуму, скандалу і бунту. …але слово Боже — це меч, це — війна, це — спростування, це — скандал, це — погибель, це — отрута…» (Fausel 1996, s. 145).

Лютер позиціонував себе відділеним і обраним для боротьби проти антихриста, озброєного мечем істини. Таким його сприймало і суспільство. Католицький історик І. Гобрі зазначає, що в очах суспільства «…він був Пророк, людина Оновлення, Германський Святий. На портретах, які продавалися по усій країні, художники зображували його з німбом навколо голови» (Гобри 2000, с. 336).

Таким чином, художник свідомо застосовав звичну для релігійного мистецтва іконографію, щоб образ «нового праведника» був би максимально схожий на традиційний католицький і зрозумілий для тих, хто нещодавно вийшов із католицизму. З іншого боку, трактування образу Лютера як воїна проти папства цілком відповідало уявленням самого Лютера про свою місію й, одночасно, імпонувало настроям тих, хто прагнув радикальних змін церковного і суспільного життя.

Висновок

Отже, з цього дослідження випливають дві важливі тези. По-перше, популярність летючих листків була пов’язана з тим, що вони виявилися важливим комунікативним засобом в межах реформаційної спільноти. Завдяки швидкості друкування і масовості їх поширення найвіддаленіші прихильники Реформації могли стежити за розвитком нової доктрини, радіти і гніватися одній події, знайомитися з дискусіями в релігійному просторі, знаходити нові аргументи для свого переконання. Завдяки наративу і гравюрам, легкості й однозначності розуміння і сприйняття, Листки формували у певному комунікативному колі єдине розуміння проблеми. Завдяки своїй дешевизні Листки з’явились у оселях тих, хто раніше ніколи не мав доступу до друкованого слова, і привели до «зміни структури сакральної комунікації». Селяни і міщани отримали можливість читати про теологічні дискусії, коментувати релігійні тексти, висловлювати власну позицію, що, насправді, ставало одним із виявів лютеранської тези про загальне священство.

По-друге, гравюрні портрети керівників Реформації стали початком формування нової протестантської іконографії, у якій поєдналися візуальні елементи і наратив, що вказували на Лютера як на борця із старою церквою. Однак, для того, щоб цей образ легко вкладався в парадигму середньовічного релігійного мислення, митці не відмовлялися і від католицької символіки. Символи, що вказували на Лютера як борця і «нового праведника», виявилися актуальними настроям тих, хто прагнули змін церковного і суспільного життя.

Список джерел та літератури

  1. ВОРОНЕНКОВА, Г.Ф., 2011, Путь длиною в пять столетий: от рукописного листка до информационного общества. Национальное своеобразие средств массовой информации Германии (Исторические предпосылки, особенности становления и эволюция, типологические характеристики, структура, состояние на рубеже столетий). [Онлайн] Режим доступу: https://studfiles.net/preview/4516306/ [Дата звернення: 1 червня 2018].
  2. ГОБРИ, И., 2000, Лютер. Москва: Молодая гвардия.
  3. ДЯТЛОВ, В. 2010, Реформи і Реформація у Німеччині (XV-XVI століття). Чернігів: Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка.
  4. НЮСТРЕМ, Е., 1987, Библейский словарь. Торонто: Мировая христианская миссия.
  5. ADAM, W., 1990, Das Flugblatt als Kultur- und Literaturgeschichte Quelle der fruhen Neuzeit, Euphorion. Zeitschrift fur Literaturgeschichte, 84, 187–206.
  6. ARNOLD, М., 1990, Handwerker als theologische Schriftsteller. Studien zu Flugschriften in fruhen Reformation (1523-1525). Gottingen: Vandenhoeck und Ruprecht.
  7. ASSMANN, A., 1990, Das Gestern im Heute. Medien und soziales Gedachtnis, Funkkolleg Medien und Kommunikation, Studienbrief 5, 41-82.
  8. ENGELSING, R., 1973, Analphabetentum und Lekture. Zur Sozialgeschichte des Lesens in Deutschland zwischen feudaler und industrieller Gesellschaft. Stuttgart: Metzler.
  9. FAUSEL, H., 1006, D. Martin Luther. Sein Leben und Werk 1483-1521. Stuttgart: Hanssler.
  10. FREYTAG, G. / Deutsche Biographie. [Онлайн] Режим доступу: https://www.deutschebiographie.de/artikelNDB_pnd118535455.html [Дата звернення 19.05.2018]
  11. HOHEMENSER, P., 1925, Flugschriftensammlung Gustav Freytag. Im Auftrage der Gesellschaft der Freunde der Stadtbibliothek bearbeitet von Paul Hohenemser. Frankfurt am Main: Frankfurter Societats-Druckerei G. m. b, H, Abteilung Buchverlag.
  12. HOHENBERGER, T., 1996, Lutherische Rechtfertigungslehre in den reformatorischen Flugschriften der Jahre 1521-22. Tubingen: Mohr.
  13. KOERNER, J.L., 2017, Die Reformation des Bibles. Munchen: C.H.Beck.
  14. KOHLER, H., 1976, Die Flugschriften. Versuch eine Prazisierung eines gelaufigen Begriffs. In: Festgabe fur Ernst Walter Zeeden: zum 60. Geburtstag am 14. Mai 1976. Munster: Aschendorffsche Verlagsbuchhandlung.
  15. KOHLER, H., 1986, Erste Schritte zu einem Meinungsprofil der fruhen Reformationszeit. In: Martin Luther: Probleme seiner Zeit. (Spatmittelalter und fruhe Neuzeit). Stuttgart: D. Stievermann.
  16. KORBER, E.-B., 1998, Offentlichkeiten der Fruhen Neuzeit. Teilnehmer, Formen, Institutionen und Entscheidungen offentlicher Kommunikation im Herzogtum Preusen 1525 bis 1618 (Beitrage zur Kommunikationsgeschichte 7). Berlin-New York: de Gruyter.
  17. LOTTES, G., 1996, Medienrevolution. Reformation und sakrale Kommunikation. In: Stephan Kronenburg/Horst Schichtel (Hg.), Die Aktualitat der Geschichte. Historische Orientierung in der Mediengesellschaft. Gie.en: Fachjournalistik Geschichte, Justus-Liebig-Univ.
  18. LUTZ, H., 1982, Reformation und Gegenreformation. 2d ed. Munich and Vienna: R. Oldenbourg.
  19. ROSSEAUX, U., 2001, Die Kipper und Wipper als publizistisches Ereignis (1620-1626). Eine Studie zu den Strukturen offentlicher Kommunikation im Zeitalter des Dreisigjahrigen Krigs. Berlin: Duncker & Humblot GmbH.
  20. SCHILLING, M., 1990, Bildpublizistik der fruhen Neuzeit: Aufgaben und Leistungen des illustrierten Flugblatts in Deutschland bis um 1700. Tubingen: Niemeyer.
  21. WELLENREUTHER, H., 2013, Citizens in a Strange Land: A Study of German-American Broadsides and Their Meaning for Germans in North America, 1730-1830. The Pennsylvania State University.
  22. WEYRAUCH, E., 2001, Das Buch als Trager der fruhneuzeitlichen Kommunikationsrevolution. In: Kommunikationsrevolutionen: die neuen Medien des 16. und 19. Jahrhunderts. Koln: Bohlau.

Петро Котляров
Джерело: txim.history.knu.ua
Ілюстрація


[1] Часто в науковій літературі терміни «Flugblatt» та «Flugschrift» не розрізняються і перекладаються як «летючий листок». Деякі вчені вважають, що Листок із однією сторінкою варто називати «Flugblatt», а багатосторінкові «Flugschrift». Однак дискусії щодо цих термінів постійно продовжуються. Див.: Wellenreuther 2013, s. 6.

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21