Мій курс піврічної терапії гомосексуального потягу дає стовідсоткову ефективність

Мій курс піврічної терапії гомосексуального потягу дає стовідсоткову ефективність

Розповідає Людмила Гридковець, доцент кафедри психології Київського інституту бізнесу і технології, кандидат психологічних наук, голова Української асоціації християнської психології. 

Розкажіть про ваш метод сопричасної християнської психотерапії. Коли він з’явився? Звідки походить назва? На яких постулатах він базується? 

Сам метод з’явився в середині 90-х років минулого століття. Він виник як ефективний метод роботи з двома категоріями осіб, зокрема з гомосексуальними особами та жертвами деструктивних культів. І лише пізніше, коли була досліджена його ефективність, він був розширений ще на одну категорію, а саме – суїцідантів. 

Тобто, в першу чергу, сопричасна терапія використовувалася на групах населення, що перебувало в певному кризовому стані і демонструвала хороші результати покращання психічного здоров’я.  Таким чином,  метод  почав застосовуватися на більш розширений спектр запитів.

Якщо в середині 90-х років сопричасна християнська психотерапія була виключно індивідуальною психологічною допомогою, то вже з 1999 року вона стала застосовуватися і в груповій роботі. 

Даний метод базується на декількох постулатах:

  1. Ми є сопричасними собі зі всім своїм проявами, і всьому своєму  досвідом.
  2. Ми є сопричасними своїй сім’ї та своєму роду. 
  3. Ми є сопричасними своєму народові.
  4. Ми сопричасні з Богом. 

Слово «сопричастя» в даному випадку використовується в контексті причастя – споживання зі спільної чаші. Воно несе глибокий духовний зміст: коли ми споживаєм з спільної чаші, ми, з одного боку, несемо відповідальність за себе та за свої вчинки, а з іншого, до певної міри, несемо відповідальність і за інших людей. І в першу чергу, це стосується контексту: «Що я можу зробити для тебе?». 

Проте, це не стосується залежності від іншої особи або використання іншими тебе, або тобою інших. Мова йде лише про підтримку, допомогу, супровід. Притому, що мають зберігатися чітко особистісні кордони кожної людини. 

Сопричасна психотерапія має інтегративний характер. Вона акумулювала в собі різні підходи – психодраму, екзистенційну психотерапію, когнітивно-поведінкову терапію, сімейні системи розстановки, ігрову терапію, навіть (при необхідності) пісочну психотерапію. Крім того, за останні роки в неї також інтегровані елементи НДР.  

На початку, коли вона виникала, ще не було такого широкого доступу до різних терапій, тому дуже багато якихось прийомів, які використовуються в сопричасній терапії виникали первинно. 

Лише потім, в процесі ознайомлення з іншими практиками, було виявлено, що вони вже існують в інших терапевтичних підходах, таких як психоаналіз, гештальт-терапія, екзистенційна терапія. 

Це, в свою чергу, дозволило ще більше удосконалити прийоми, що використовувалися, проаналізувати, як той чи інший прийом працює в різних підходах, а також поглибити методики. 

Те, що схожі методи виникали незалежно від знань про їх існування в психологічній практиці свідчить про те, що вони закладені в самій природі людини в якості конструктивного розвитку або відновлювального механізму.

А в чому його унікальність, в порівнянні з цими психотерапевтичними школами, сегменти яких він увібрав? 

По-перше, це сама канва, яка базується на християнських засадах, християнському способу мислення, християнській любові. Базовий постулат – «ми сопричасні Богові». Тобто, що б ми не розглядали в процесі терапії, ми завжди це робим в контексті: «Чи наближає та чи інша дія, думка нас до Бога чи віддаляє від Нього?». І це незалежно від того чи людина віруюча, чи ні. Навіть у невіруючої людини є образ Бога, який вона може називати, наприклад, вищими цінностями або вищою силою. Але насправді ми розуміємо, що в основі її інтуїтивного відчуття та окреслення цих «вищих цінностей» лежить базова неусвідомлена потреба взаємодії з Богом. 

Тобто він підходить для християн всіх конфесій і навіть нехристиян?

Так, цей метод можна застосовувати не лише в християнському середовищі. Бо, попри те, що це – християнська сопричасна психотерапія, я працюю в цій парадигмі і з мусульманами, і з юдеями, і навіть з атеїстами. 

Сама терапія не передбачає навернення людини до конкретної форми вірування, а тим паче до конфесійного впровадження. Для цього існують релігійні організації та церкви. До завдань християнської сопричасної психотерапії, в першу чергу, належить допомога людині віднайти стосунки з собою, справжні та гармонійні стосунки зі своєю сім’єю, родом, народом і з Богом. Відбувається поступове відновлення всіх пластів взаємодії людського буття. Вона не може сказати: «Це мене не стосується!», бо вона – частина цього. Моя відповідальність – як я як частина цього більшого, взаємодію з цим більшим і з іншими частинами цього більшого. 

Крім того, на відміну від інших психотерапевтичних напрямків в сопричасній психотерапії запит клієнта не є базовим складником терапевтичного процесу. Зазвичай, коли ми працюємо в консультуванні або в психотерапії ми завжди опираємося на запит клієнта і працюємо у спектрі цього запиту. У сопричасній терапії запит лише є приводом звернення клієнта. 

Терапія спрямована не на вирішення ситуативних проблем клієнта, хоча це відбувається в терапії, можна так сказати, автоматично, а саме на його психологічний та духовний розвиток на шляху до святості, де святість розглядається як знаходження перед Творцем. 

Звісно, повнота цього знаходження досягається тільки в підсумку життя, все решта є лише процес наближення.. 

Сопричасна терапія покликана не прив’язати клієнта до психотерапевта, а  активізувати внутрішній психологічний резерв клієнта та допомогти йому встати на його власний шлях. Це шлях стосунку з собою і з Богом. А от сама подальша реалізація цього шляху лежить у площині відповідальності самого клієнта. 

Коли мова йде про сопричасну терапію, то, навіть, якщо клієнт був атеїстом, але в процесі терапії став віруючим, то терапевт немає права впливати на вибір конфесійних уподобань клієнта. Людина самостійно повинна обрати конфесію і той спосіб взаємодії з Богом, який для неї є найближчий.

Як саме цей метод допомагає в роботі з ЛГБТ-клієнтами? Як саме проходить терапевтична робота з ЛГБТ після того, як клієнт звертається до вас із своїм запитом?

Існує дві категорії ЛГБТ-клієнтів: є ті, що звертаються із запитом, непов’язаним із їхньою сексуальною орієнтацією. Це може бути будь-яка залежність, психологічна травма, проблема в стосунках з батьками тощо. Ці люди приходять точно не для того, щоб лікувати свої гомосексуальні стосунки. Тому на початку ми дійсно працюємо з тим запитом, з яким до нас звернулася особа.  

Але практика показала, що при лікуванні психотравми у такої категорії людей запускається механізм на відновлення власної ідентичності, що в свою чергу приводить до відновлення і сексуальної ідентичності, і при цьому гомосексуальний потяг поступово зникає сам.

Друга категорія дійсно звертається за допомогою, щоб подолати гомосексуальну залежність. Я більше працюю із тими людьми, які мають гомосексуальний потяг, але не мають гомосексуальних стосунків, та з тими, хто мають гомосексуальні стосунки, але приховують їх від суспільства. За всю робочу практику було дуже мало звернень за допомогою від людей, які відкрито заявляють про свою гомосексуальну орієнтацію.

Є різні причини звернень, наприклад: християнин, який розуміє, що це не вкладається з образом християнина. Друга причина, коли особа, маючи гомосексуальний потяг, вступає в гомосексуальні стосунки в надії відчути тепло, захищеність і щоб позбутися самотності, а в решті-решт приходить до усвідомлення, що ці стосунки їй не дають того, чого вона прагнула і що входження в ці стосунки не вирішило її проблем. Тобто приходить усвідомлення хибності цього шляху. 

Як правило, у таких випадках людина переживає депресію, бо те що повинно було допомогти їй знайти себе, не тільки не допомогло, а й створило багато нових внутрішніх та зовнішніх проблем. 

Третя причина: родина не приймає такий образ життя, тому представник ЛГБТ-мислення звертається за допомогою, щоб позбутися залежності і примиритися з родиною. 

Четверта причина: людина любить дітей і усвідомлює свою відповідальність перед ними. Розуміє, що діти повинні рости в хорошій сім’ї, де є тато і мама. Тому із-за любові до дітей людина готова відновити свою природну ідентичність, щоб мати сім’ю і нащадків. 

Є клієнти, які звертаються, тому що опинилися у кризових ситуаціях, що були пов’язані із гомосексуальністю. Найчастіше, це молоді хлопці, яких просто використали, хоча на момент використання вони цього просто не усвідомлювали. 

Це основні категорії клієнтів з ЛГБТ-мисленням, з якими доводиться працювати в психологічній практиці.

Говорячи про всіх тих клієнтів з якими ви працювали, скільки відсотків позитивних результатів ви зафіксували при застосуванні методу сопричасної терапії? Саме в роботі з ЛГБТ-клієнтами. 

Якщо мова йде про тих клієнтів, які повністю пройшли терапевтичний процес, який триває півроку, то там 100% зцілення. Але це стосується тих, хто звертався самостійно.

 Є певна категорія клієнтів в яких була позитивна динаміка, з якими я мала лише одну, дві, максимум п’ять зустрічей і вони з часом позбувалися залежності. Потрібно сказати, що їм давалося це нелегко, але запущена динаміка давала резерв їм для власної боротьби за власне зцілення. 

Чим ви пояснюєте такий високий відсоток тих, хто вилікувався? Їхнім внутрішнім спрямуванням, тим, що вони знайшли свій шлях або тим, що вони навернулися до християнства? 

Є декілька важливих моментів. Незалежно, чи людина приходила усвідомлено для подолання гомосексуальних проявів, чи з метою подолання інших негативних переживань чи травматичного досвіду не пов’язаних, на її думку, з гомосексуалізмом, це був вибір самої людини щодо роботи над собою.

Не можливо наздогнати і причинити щастя. Коли людина готова робити щось добре зі своїм життям і віднаходити себе справжню, а не з позиції: «Мене й так все влаштовує», – тоді буде результат.

Алкоголік,  який вважає, що у нього все добре і все під контролем і надалі залишиться алкоголіком. Якщо психічно-хвора людина, принципово не важливо з яким діагнозом, говорить, що з нею все гаразд, і що вона здорова і проблема лише в інших людях, то цій особі ніхто допомогти не зможе. 

Тому перше, що має бути – це усвідомлення людиною, що вона хоче щось змінити в своєму житті. Вона має бути готовою до інтенсивної глибокої роботи над собою та власним травматичним досвідом.

Якщо брати сопричасну терапію 90-х років, то на подолання гомосексуальної залежності чи просто гомосексуальних потягів потрібно було два роки терапії. Зараз достатньо пів року. Тому що виникали додаткові методи, проводилися нові дослідження, що дозволяло відстежити, що дійсно працює і дає позитивний результат, а що ні. Щось додавали з часом, щось змінювали. Таким чином напрацьовувалася певна методологічна структура роботи з ЛГБТ-особами. 

На першому етапі допомоги я завжди використовую метод моделювання складних систем. Це дозволяє зрозуміти першопричину тієї чи іншої ситуації. Якщо, наприклад, причина знаходиться в повторі деструктивних сценаріїв та моделей, що походять з раннього травматичного досвіду особи, то скільки б ми не працювали з наслідками, завжди будуть тригери, що запускатимуть старі сценарії і стимулюватиму людину до повторення деструктивних ситуацій. 

Так, наприклад, буває, що 3-4 покоління поспіль жінки в родині знецінювали мужність. В результаті в 4 поколінні народжується хлопчик з чотирьох кратним повторенням моделі за типом «чоловік – ніхто». Сама ця модель є базовою в несвідомому дитини. Ще, будучи в утробі матері, у цього хлопчика вже присутня ця деструктивна установка.  

Або, наприклад, чекали дівчинку, а народився хлопчик, що може призвести до фіксації на базовій установці «Я не такий». Або батьки хотіли зробити аборт і дитина  фіксується на стані: «Я не потрібен!». 

Крім фіксації на особистісному травматичному досвіді проблема гомосексуальності може бути пов’язаною з інтергенераційними та трансгенераційними передачами. 

Трансгенераційна передача (або травма) – це відтворення особою травматичного досвіду поколінь, що не мали безпосередньо особистого контакту між собою. 

Інтергенераційна передача передбачає наявність міжпоколіннєвого та міжродинного контакту.

На цю тему зараз існують чимало досліджень, зокрема це дослідження Ф. Руппера, А. Шутценбергер, П. Горностая, В. Климчука, В. Горбунової. 

Я особисто також проводила чимало досліджень щодо проблеми трансгендераційних передач, значна частина яких була присвячена теми впливу історичної травми на покоління нащадків і, зокрема, досліджувалися наслідки голодомору та репресій 30-х років.  

Моє дослідження показало, що 32% онкозахворювань, що погано піддаються лікуванню або мають рецидиви, витікають із непрожитої травми  голодомору та репресій. Так само і серед алкозалежних. 36% стійких залежних (які переходять із одного реабілітаційного центру до іншого) страждають через наслідки голодомору і репресій, які по-суті «прописалися» в їхньому тілі. 

Такий самий механізм зберігається при гомосексуальних деформаціях. Мова не іде про те, що в поколінням предків були присутні гомосексуальні взаємодії (хоча це також можливе), але мова йде про наявність фіксованого травматичного досвіду сексуальної взаємодії з особою протилежної статі. 

Це може бути досвід пов’язаний безпосередньо з сексуальним насильством або інцестом. Але найтиповішою є модель порушення психологічних диспозицій «чоловік – жінка», де жінка займає чоловічу позицію кілька поколінь, а чоловік – жіночу. Що в свою чергу закладає передумови для розвитку гомосексуальності, але не сам гомосексуалізм. 

Це не означає, що дитина, яка має таки передумови, обов’язково стане гомосексуалістом. Але це посилює ризик при наявності інших сприятливих для цього ситуацій. 

Якщо в процесі лікування не допрацьовати ті деструктивні моделі, то залишається фактор ризику повернення до гомосексуалізму, навіть при певній ремісії. Саме тому слід опрацьовувати  рівень тренсгендераційних передач, потім рівень інтергендераційних передач, а вже далі витісненні особисті травми. І лише потім можна розглядати особистісні моделі взаємодії і особистісний вибір. У такому випадку ми отримуємо стійкий результат, оскільки опрацьовані проблеми відбувається на всіх чотирьох рівнях.

Але ще раз зауважу, що спочатку слід визначити, які саме рівні задіяні в активізації проблеми і лише потім, в залежності від отриманих результатів, вирішувати проблему у відповідності до значимих рівнів. 

Зараз дуже популярний метод американського фахівця в області репаративної терапії Джозефа Ніколозія. Чи знайомі ви з його методом? Якщо так, то чим він відрізняється від вашого? Він теж працює з ЛГБТ-клієнтами.

Цей метод має право на існування. Так чи інакше немає універсальних методів. На скільки мені відомо, ефективність його методу складає 20%. Він дає певний позитивний результат, тому може використовуватися в практиці. 

Я не кажу, що мій метод – універсальний. Мало того, я розумію, що головний інструмент психотерапевта – це він сам. Тому, на скільки мій метод ефективний без моєї особистості, по-правді, я не можу сказати до кінця. Хотілося б, щоб він не залежав від мене чи моєї особистості.

Розкажіть, як ви починали працювати з ЛГБТ-пацієнтами.  

Коли в 90-х роках я почала працювати, то серед моїх клієнтів домінували чоловіки, і переважна їх частина це були ЛГБТ-особи. Мене як науковця зацікавив цей феномен чоловічої орієнтованості як психологічного практика.

На той час я була вже заміжня і мала трьох дітей. І коли я проаналізувала, на що саме відгукуються мої клієнти, коли обирають мене в якості фахівця з проблем подолання гомосексуальності, то побачила, що це були молоді люди з раннім травматичним досвідом взаємодії в системі «дитина-батьки». 

Тобто вони підсвідомо в моєму досвіді багатодітної матері інтуїтивно шукали образ розуміючої (можливо навіть ідеальної) матері, тобто такої матері, якої в їхній внутрішній картині світу в них не було і якої їх внутрішня дитина досі потребувала. На той час це мені дозволяло пройти спільно з ними процес зростання на терапевтичних материнських заміщеннях і, довівши їх до рівня внутрішньої дорослості, відпустити у власне життя. Тобто те, чого вони були позбавлені в дитинстві, вони доотримували це в терапії і вже з позиції відновленої особистості прощали своїх батьків, брали на себе власну частину відповідальності за власне життя. Так, будучі  вже зрілими особистостями, вони могли йти власним шляхом і вже самостійно вирішувати проблеми без втручання психолога. 

Перші клієнти  з ЛГБТ-проявами до мене прийшли в 1996 році. В основному, це були хлопці з гомосексуальністю та транссексуальністю. З жінками я почала працювати пізніше, на початку 2000 років. Років 4-5 я працювала виключно з гомосексуальними чоловіками. 

Проте хотіла би зауважити, що немає у світі випадкових речей. В 1992 році нас, як найактивнішу молодь України (на той час я була головою інформаційного відділу Союзу Українського Студентства), запросили в Швецію на міжнародні молодіжні студії до Стокгольмського університету.

Там працювали різні секції, одна з яких була присвячена ЛГБТ-тематиці.  На цій секції була представлена велика європейська спільнота ЛГБТ-молоді з усієї Європи. Тоді я тільки починала опановувати практичну психологію після закінчення факультету кібернетики КНУ ім. Тараса Шевченка,  хоча дослідженнями вже на той час займалася біля двох років. 

І от значна частина цієї ЛГБТ-спільноти інтуїтивно обрала мене в якості жилетки, в яку можна поплакатися.  Пам’ятаю, тоді ніяк не могла зрозуміти, чому всі відпочивають, веселяться, а я маю вислуховувати несамовиті історії ЛГБТшників з усієї Європи. Мені виливали душу, показували фотографії коханих  (до речі, переважна більшість яких були значно старшими за цих юнаків), розповідали про свої духовні пошуки і стосунки з Богом. На той час для мене це був шок. Я навіть претензії виставляла до Бога: «Господи, за що мені це? Чого я маю це слухати замість того, щоб радіти та веселитися з друзями?!». 

Але, коли в 1996 році до мене прийшов перший клієнт з гомосексуальністю, то для мене це була уже добре знайома тема. І я тільки тоді зрозуміла, чому я тоді вислуховувала таку кількість ЛГБТ-юнаків. Адже я тоді глибоко занурювалась в їхні проблеми. Мало того, оскільки я для них не була фахівцем і не була зацікавленою особою, то вони мене обирали в якості таємного друга і допускали до глибин своїх переживань і єства без жодного застереження чи обмеження. 

Оскільки це не була формальна кабінетна обстановка, вони мені давали торкнутися всього спектру їхніх почуттів, процесу, як все формувалося і відбувалося, як вони все це переживали і як переживають зараз, і що відбувається в їхньому житті. 

Тоді я отримала чудовий досвід! Їх було біля 15 чоловік. Маючи досвід комунікації з 15 гомосексуальними чоловіками на досить глибокому психологічному рівні, тоді в дев’яності, я, мабуть, була єдиним фахівцем-психологом, який мав, по тим міркам, значний практичний досвід подібних комунікацій. Тому коли в 96 з’явився перший клієнт з цієї когорти, я вже добре розуміла з чим маю справу.

У вас багато студентів, адже ви викладаєте в університеті. Є багато людей, кому ви можете передати свій досвід. Чи використовує ще хтось цей метод і наскільки успішно?

Сегменти цього методу використовують багато моїх учнів. Правда, коли вони стикаються з дуже складними ситуаціями, то як правило ще відправляють до мене цих клієнтів. Бо все ж таки науковий і духовний досвід має значення. Але я сподіваюсь, що чим далі, тим більше буде тих, хто зможе його ефективно використовувати і допомагати людям. 

Також була ідея написати посібник з ЛГБТ-тематики, в якому хотілося б висвітлити всі складові цієї проблематики: юридичну, медичку та психологічну. В тому числі і методи реабілітації ЛГБТ-осіб. 

До співавторства погодилися дуже гарні фахівці – це доктор медичних наук Володимир Медведєв та доктор юридичних наук Марина Медведєва. Але поки що ми відклали початок цієї роботи у зв’язку з нашою зайнятістю. Проте сподіваюся, що ми таки втілимо в життя наші ідеї.

Розкажіть, де можна ознайомитись з вашими дослідженнями на цю тему? Де можна знайти ваші публікації? Які б з них ви порадили прочитати?

Результати досліджень можна прочитати в моїй монографії «Світ життєвих криз людини» 1996 року. Друге видання доповнене та оновлене новими результатами досліджень, в тому числі із ЛГБТ-тематики. 

Багаторічні дослідження та практика показали, що нерідко у фаховій літературі акценти в розвитку перверсій зводяться до внутрішнього конфлікту дитини з матір’ю. 

Так, наприклад, один з факторів ризику гомосексуальності – це фіксація на фалічній фазі розвитку в умовах, коли матір дуже агресивна і знецінює батька, що підсвідомо спонукає хлопця до відторгнення не просто образу матері, а всіх жінок. Або при ідентифікації себе з ущемленим батьком, який витіснений і непотрібний, відбувається розвиток компенсаторної потреби захистити іншого хлопця від неадекватної матері, дати йому сильного батька у власній особі. Тобто спрацьовує установка «Я буду цим батьком для тебе». 

Також у своїх дослідженнях я прийшла до висновку, що материнський образ і стосунки з матір’ю не відбивають глибинних механізмів виникнення деструкцій. Вони більше віддзеркалюють те, що на поверхні і те, що кидається в очі і на чому всі акцентують увагу. Натомість основна причина деструкцій криється в неприйнятті, відторгненні та непрощенні батька. Це стосується тільки чоловічого гомосексуалізму. У жіночому гомосексуалізмі інші витоки. 

Непрощення батька – ядро особистісно орієнтованої локальності проблеми гомосексуалізму. Опрацювання і прощення батька, як правило, зразу приносить позитивний результат і вихід з гомосексуальності. 

Якщо це доросла людина, особливо, якщо християнин, їй здається, що вона вже всіх пробачила і що немає жодного непрощення до батька. Але це доросла людина пробачає, а та маленька дитина, яка є складової її я досі в тій ситуації сидить і плаче. Та внутрішня дитина досі не може пробачити батька.

Не може пробачити, наприклад, що він був агресор або був постійно п’яним і дитині було соромно за нього. Або, наприклад, не може пробачити, за те, що батько валявся на вулиці. Не може пробачити батькові, що дозволив всім керувати матері, не може пробачити свою власну незахищеність тощо. Доросла віруюча людина всіх пробачила, а от маленька дитина, яка є частиною нашого я досі сидить і ридає від болю. 

Поки не допрацюється повнота прощення, як правило не відбувається виходу із залежності чи деформації

Що стосується жінок. У жінок інший спектр зазначеної проблематики. Як правило, жіночий гомосексуалізм формується, по-перше, за моделлю трнасгендераційної і інтергендераційної передачі. Але, як правило, стимулом є порушення прив’язаності або так званий синдром «мертвої матері». Коли мати ніби є, але вона холодна. А також в 90% випадків було сексуальне насильство. 

Якщо ми говорим про трансгендераційні передачі, де в кожному поколінні присутнє сексуальне насильство, то ми розуміємо, що ризик відторгнення чоловіків різко зростає. Тому що кожне покоління переживало і, відповідно, відбувається накладка цих моделей. На 4-му поколінні найбільше яскраво проявляється це відторгнення. 

Причому дитина, яка носить в собі вже модель сексуального насильства, як правило, стає жертвою сексуального насильства. Тому що ця модель вже в неї існує. І її несвідоме, для підтвердження цієї моделі штовхає дитину опинятися в ситуаціях, де є потенційний ризик. 

У такої дівчинки, коли вона виростає відбувається повне відторгнення чоловіків. Тому вона входить в стосунки з жінками з позиції безпеки. Мало того, її тоді не цікавить ні тіло чоловіче. Все, що пов’язане з чоловіками її просто дратує. Це один з результатів розбещення дитини, яке, на жаль, зустрічається досить часто в досвіді клієнток. Звісно, лише цей фактор не обов’язково приведе до розвитку гомосексуальності. 

Передумови розвитку ЛГБТ-перверсій можуть спокійно існувати в людині, і вона про це може не підозрювати і спокійно прожити все життя у щасливому шлюбі з особою протилежної статі, якщо не з’явиться зовнішнього стимулятору. 

Це так само, коли ми кажемо: «Якщо зробити наш генетичний аналіз, то виявиться, що ми носії значної кількості генетичних захворювань». Але насправді ми ними не хворіємо, якщо немає зовнішнього фактору, який буде стимулювати це захворювання. Так само при наявності схильності до гомосексуалізму, які можуть спати все життя в людині і ніколи не проявитися без стимуляції. 

Що таке ситуація стимуляції? Це вплив середовища, яке рекламує і продукує ЛГБТ в якості норми, і активізує у молодих людей бажання спробувати подібну взаємодію. При цьому відбувається легалізація деформованих стосунків. А враховуючи, що в підлітковому віці і так через ігри з активним сексуальним компонентом відбувається сублімація сексуальної енергії підлітка, то вплив на емоційну сферу підлітка з гомосексуальним забарвленням може призвести до ризику залучення до деструктивних експериментувань.  

Звісно, якщо дитина не має передумов до розвитку сексуальної деформації, то вона, пройшовши етап експериментувань не фіксується на деструктивних відносинах. Але, якщо в неї є передумови, про які ми говорили раніше, то ризик втягнення в гомосексуальні стосунки різко зростає.

Якщо суспільство пропонує деструктивні моделі образу людської сексуальності та стимулює їх використання (як, наприклад, на Заході в програмах із секс освітою), то це призводить до розмивання кордонів між конструктивним та деструктивним, нормою-патологією, цінністю-знеціненням. 

Коли маленьким діткам в дитсадку розповідають про норму стосунків хлопчик з хлопчиком, дівчинка з дівчинкою і про те, що хлопчики можуть одружитися один з одним, то ця стимуляція здатна призвести до легалізації та активізації витісненої неактивної патологічної моделі сексуального потягу, не дивлячись на те, що до цієї активізації особа взагалі не підозрювала про ймовірність існування подібних патологій в собі.

Також, якщо у фільмах починають стимулювати глядачів на емоційному рівні щодо переживання «краси» і «вишуканості» гомосексуальних стосунків та співпереживання «справжній любові», то підліток, який, в наслідок гормональної активності, має посилений компонент збудливості і водночас потребує прийняття та визнання, починає шукати «чистої любові». 

Коли дитина живе в кризовій родині і бачить щоденні сварки гетеросексуальних батьків з одного боку, та «високі» стосунки, що їй показують про гомосексуальну взаємодію, тоді вона й починає експериментувати з тим спектром стосунків, що показуються як позитивні. 

І знову ж таки, якщо немає передумов виникнення деформацій, особа поступово відходить від негативних образів чи експериментів. Натомість при наявності зазначених вище передумов існує великий ризик втягнення в деструктивні відносини. 

Якщо говорити про те, які методи психологічної допомоги при гомосексуальних викривленнях є ефективним окрім християнської сопричасної терапії, то можна відзначити духовно-орієнтовані практики. 

Але варто зауважити, що наявність хороших практик не дорівнює хорошому результату у роботі з ЛГБТ-спільнотою. Так наприклад, я вже кілька років перевіряю ефективність НДР-підходу при роботі з ЛГБТ-особами і дуже задоволена результатом. Проте, засновники цього методу і американський інститут НДР-терапії ніколи не використовували цей метод для цього спектру роботи. Вони навіть, до певної міри, бояться такого застосування, враховуючі офіційні погляди психотерапевтичних асоціацій. 

Я намагалася обговорити це з представниками інституту, але вони одразу  відсторонюються: «Ні, ні, ні, ми не працюємо з гомосексуалізмом». Але мої дослідження показали, що цей метод також ефективний в психологічній допомозі ЛГБТ-особам і я можу його рекомендувати. 

Зараз в червні їду на Європейську конференцію з НДР, сумніваюся, що така робота з ЛГБТ-особами буде підтриманою, але надія помирає останньою.

Проте, хотілося б наголосити, що ми лікуємо не гомосексуальність. Ми працюємо з подоланням травматичного досвіду цієї конкретної особистості.

НДР-терапія також виявилася ефективною навіть за умов відсутності травматичного досвіду в ЛГБТ-особи, але з наявною материнською гіперопікою, що загальмувало або взагалі зупинило розвиток особистісної відповідальності і призвело до фіксації на принципі задоволення. Тобто фіксація на тому, що можна отримувати задоволення без жодного напруження і відповідальності. 

Якщо стосунки чоловіка з жінкою в апріорі передбачають відповідальність, бо так чи інакше можуть призвести до народження дитини, то стосунки чоловік з чоловіком її не передбачають, то ж і відбувається спрямованість особи в гомосексуальні стосунки.

Тоді в терапії ми проходимо кожний етап формування відповідальності від моменту народження. І при такому підході також спостерігається позитивна динаміка, тобто відбувається відновлення у особи внутрішньої взаємодії з власною відповідальністю. Я не скажу, що таких випадків багато, за останні два роки їх було лише три, але вони зустрічаються.

Розкажіть про метод НДР, в чому він полягає?

НДР-терапія – психотерапевтичний підхід, який базується на десенсібілізації та переробки травми за рухом очей. Засновницею цього методу є Френсіс Шапіро. Метод досить серйозно набув вдосконалення за останні 5-7 років. Раніше я використовувала старі протоколи цього підходу, з якими була знайома ще з дев’яностих років, і використовувала їх виключно при роботі зі страхами. Але декілька років тому я познайомилася з покращеним варіантом цього підходу, який всі ці роки успішно розвивався і мені дуже подобається рівень ефективності, який цей метод демонструє при роботі з клієнтом.

Яким чином він працює? За травматичними маркерами відбувається пошук травматичних каналів особистості та базової травми, яка викликала утворення цього каналу. Далі за рахунок білатеральної стимуляції (почергова активізація півкуль головного мозку за допомогою  руху очей або темплування), запускаються неврологічні і фізіологічні зміни, які сприяють переробці травматичних спогадів під час терапії. Тобто відбувається своєрідне зашивання травматичного каналу. 

За вертикаллю – ми проходимо весь канал ідентичних травматичних фіксацій від моменту первинної травми і до теперішнього часу, а далі здійснюємо позитивне проектування на майбутнє, шляхом усування дії травматичних тригерів та активізації позитивних установок.

Які ще методи додатково використовуєте? 

Як зазначалося вище, християнська сопричасна терапія є інтегрованим підходом. Коли ми працюємо в позиційних методиках, то інколи дехто вважає, що це метод Б. Хеллінгера, оскільки, в першу чергу, кидається в очі, що всі учасники групи стоять і відтворюють певні ролі. Існує загальна народна назва всіх позиційних методів –  розстановки. 

Насправді, до цього спектру методів належить не тільки сопричасна терапія чи методика Б. Хелінгера, але й психодрама, структурні розстановки, сімейні розстановки, позиційна казкотерапія тощо. Весь цей спектр можна назвати психологічним методом моделювання складних систем. Методи моделювання виникли у різних країнах серед спеціалістів різних психологічних шкіл, і хоча зовні вони можуть здаватися подібними, кожен з цим методів має власну філософію та методологію, власні протоколи чи сценарії.

Сопричасна християнська терапія також має власну специфіку і в першу чергу за рахунок християнської основи цього методу. Все, що відбувається в процесі моделювання, розглядається нами через призму Божого шляху. Ніхто не знає, як саме виглядає Божий шлях цієї конкретної людини, але важливим є не те, як він виглядає, а те, що цей об’єкт має місце в цій конкретній системі. І тому саме фігура Божого шляху є основною і саме відносно неї проектується вся цілісна система. 

Тож в процесі первинного розгортання системи ми перевіряємо, як клієнт взаємодіє з образом цього системного елементу в середині себе.

У процесі терапії використовуються базові методики християнства, а саме: перепрошення, прощення, взяття на себе своєї частини відповідальності.  Тож при роботі як з первинними, так і вторинними травматичними ситуаціями основний акцент зводиться не на звинувачення будь-кого (на кшталт: «Це ти мені зробив!»), а на переживання покаяння та прошення, при якому береться на себе лише своя частина відповідальності і повага до відповідальності іншого. Наприклад, «Пробач, що я тобі повірив!», «Пробач, що за своїм болем, я не побачив твого болю». 

Бо щоб з нами не відбувалося в житті, ніхто нічого не може нам нав’язати. В кожній ситуації є частина відповідальності як того, хто на нас впливає, так і наша власна частина відповідальності за наш вибір пройти цей досвід чи в ньому залишитися і зафіксуватися.

Вперше зміст і суть цієї відповідальності були виявлені в сопричасній терапії, коли я працювала з внутрішньоутробними спогадами людей. Вдалося виявити досить цікавий феномен. Якщо, наприклад, взяти дві людини, які зазнали приблизно в один період внутрішньоутробного розвитку ідентичну травматичну ситуацію, а саме: мами обох дітей збиралася зробити аборт, не поставивши до відома будь-кого з рідних чи знайомих. Але потім на одному терміні передумали переривати вагітність. При цьому діти, які ще не мають свідомості якимось чином, перебуваючи ще в утробі матері, здійснюють певний вибір. Одна дитина фіксується на стані: «Я нікому не потрібен!». В неї формується деструктивний базовий життєвий сценарій і потім все решта негативу накладається поверх. Друга дитина фіксується на стані: «Мама – ти найкраща в світі, ти передумала!». І у цієї дитини формується позитивний базовий життєвий сценарій. 

Одна дитина накопичує негативні образи і підтягує їх аналоги в майбутньому, а друга завжди знаходить позитив і у них, як правило, в житті все гаразд. Друга категорія найчастіше звертається за терапією в надзвичайних умовах, наприклад, в ситуаціях втрати, горювання за кимось.  

Тобто, є багато любові в серці і є втрата, з якою вони не можуть впоратися. Як правило, доросла людина здатна впоратися з будь-якими випробуваннями. А от наша внутрішня дитина, що надалі перебуває в дитячій травмі не завжди може впоратися з кризовою ситуацією, відбувається свого роду склеювання кризи дорослої людини і кризи дитячого травматичного досвіду. Тобто дві і більше травм вступають в резонанс.  

Опрацювавши базову травму, людина набагато простіше відає Богові травматичну ситуації чи померлу особу. Тоді людина, як правило, виходить в стан резерву і сама починає служити тим, хто переживає ці травми. Такі люди дуже ресурсні, на відміну від тих, у кого негативний життєвий сценарій проявляється через постійну недовіру до світу, постійне відторгнення. 

Особи з негативною фіксацією, навіть, коли живуть в гармонійних люблячих умовах дуже часто продовжують вибирати ті краплі негативу: де, хто, що зробив у відношенні до неї не так. І вона, ніби маючи позитивну родину, накопичує негативні образи, що посилює травматичність життєвого досвіду і ймовірність розвитку соматичних розладів та захворювань аж до порушень діяльності ендокринної системи та порушень чи збоїв в сексуальній сфері та сфері сексуальної орієнтації.

Людина сама має прийти рішення змінитися, прийти до вас. Тобто, якщо родичі чи друзі хочуть допомогти, вони не можуть привести, вони можуть тільки їй запропонувати. Це має бути свідомий вибір.

Так, однозначно. Треба, щоб було видно, що людина щось хоче міняти. Насправді, не завжди людина готова мінятися. Достатньо того, щоб людина сказала собі: «Я готова спробувати!». 

Декілька років тому до мене звернулося телебачення СТБ. Вони шукали людину, яка займається проблемою подолання гомосексуальних нахилів. В результаті вийшли на мене. Я зраділа тому, що телебачення було готове записати, вкладати кошти протягом півроку в процес лікування людини із гомосексуальним потягом, але поставила умову, що вони мають привести свого клієнта. І така умова була озвучена з двох причин: по-перше, це забезпечувало чистоту експерименту, а по-друге, мені не треба було б умовляти когось з моїх клієнтів. 

Насправді, це надзвичайно складно: за всі роки роботи з даною аудиторією лише двоє дало письмовий дозвіл на обговорення їхньої терапії із супервізором, тому мова про запис передачі навіть не могла йти. 

Як правило, людина, яка зцілюється від гомосексуалізму, прагне про це не згадувати і не розголошувати старий досвід. Виключення складає лише та категорія, яка належала до атеїстичного середовища і пережила навернення.  

Натомість більшість з них жили подвійним життям. Або навіть, якщо і не подвійним, то в переважній більшості випадків після проходження терапії люди міняли образ життя, одружувалися, переїжджали в інші країни. Не тому, що вони тікали від цього, просто у них вже складалися цінні для них умови життєдіяльності. При цьому у них є визнання того, що це було в їхньому житті, це їхній досвід, їхні стосунки з собою і з Богом. Але вони точно не хочуть, щоб про це знав хтось інший. 

Ми не завжди хочемо, щоб про ті болі і травми, які ми пройшли, знали інші. Досить часто – це певний інтимний процес. Важливо, щоб це і залишалося інтимним процесом. Для цих людей головним є те, що вони отримали зцілення, те, що вони з Богом, мають сім’ю і прагнуть свою сім’ю вести до Бога.

Ще жоден мій клієнт не погодився давати, навіть, інтерв’ю, а не то, щоб його знімали. І як я вже казала, лише два клієнти погодилися на висвітлення інформації супервізорам. Тобто, навіть для представлення в науковій роботі описової частини роботи з клієнтом без імен і дат, було отримано лише дві згоди за весь час діяльності. 

Бо вони міняють докорінне життя, змінюють світогляд, стиль життя і не хочуть повертатися. Це ж нормально, коли людина не хоче вертатися.

Так, людина хоче, щоб це існувало лише в минулому. Вони кажуть: «Це було, це пройшло, це був не я. Чому я маю розповідати про те, що було не зі мною?».

Особливо, коли людина навертається в християнство, вона змінюється. Тепер вона у Христі і це вже інша людина, чи не так? 

Абсолютно вірно. Вони не хочуть взагалі туди повертатися. У них є прийняття власного цього досвіду, але немає потреби з кимось про це ділитися. Це як в ситуації, коли б людина заразилася венеричним захворюванням. Мало хто готовий про це розповідати іншим. Навіть, якщо ця людина була абсолютно чесною,  просто сіла в громадському туалеті не на те місце, заразилася венеричним захворюванням, потім вилікувалася, але точно не розповідає про своє зцілення. Бо це дуже інтимно!

Тому те, що стосується сексуальності, воно завжди належить до фактору інтимності. Люди не розповідають про те, що вони ходять до сексолога, і які в них проблеми, що саме вони лікують. Бо це теж інтимна зона. Звісно, це не значить, що не буде людини, яка не захоче з цим поділитися! Виключення, звичайно, є.

Тож повертаємося до ситуації з СТБ. Вони тоді сказало, що в них є молодий хлопець, який готовий пройти всю терапію і готовий, щоб це все знімалось на камеру і потім демонструвалося в якості телепередачі. Його озвученою мотивацією було те, що він дуже любить і хоче дітей. І як людина адекватна, він розуміє, що у дітей має бути батько і матір. Тому він заради дітей готовий свідомо піти на цей крок по зміні орієнтації з гомосексуальної на гетеросексуальну. 

Чесно кажучи, я дуже тоді зраділа! Тому що це був єдиний легальний спосіб отримати відео-матеріали, які можна демонструвати в навчальних аудиторіях. За інших обставин важко знайти матеріал для демонстрації в навчальних цілях за дозволом клієнта.

Але, коли я зустрілася з тим хлопцем, то зрозуміла, що нічого міняти він не буде. Поки він вийшов попити каву, я попередила зйомочну групу, що він не буде проходити терапію. На що отримала запевнення, що я помиляюся. Тоді я сказала: «Давайте так. Мені однаково, яким чином ви будете привозити його на терапію. Якщо вам вдасться хоч насильно його притягувати, я гарантую вам позитивний результат». Для мене важливо, щоб він просто був. 

Перша сесія тривала 1,5 години (дві спарених по 45 хвилин) і виступила потужним активізатором. Але на наступний раз він більше не прийшов. 

Як повідомили з СТБ, він написав листа, якого вони мені переслали. Він вибачився і сказав, що навіть за цей один раз він почав усвідомлювати, що в його житті щось не так (до цього він думав, що в нього все гаразд), і він зрозумів, що це дійсно буде процес відновлення ідентичності, і він для себе його визначив як болючий. А оскільки він вже проходив болючий процес прийняття своєї гомосексуальності, то неготовий до нового болю чи випробувань. 

Крім того він зрозумів, що оскільки почали відбуватися зміни вже за одну зустріч, то процес буде спрямованим на досягнення поставленої мети, і що це все серйозно і що зміни будуть посилюватися. Також він зрозумів, що неготовий змінювати своїх друзів, спосіб життя, комунікації. Він думав, що готовий і що хоче, а насправді ні. Останнє, що він написав: «Якщо я коли-небудь в житті вирішу змінитися, я знаю, куди звертатися!». СТБ мені обіцяло переслати матеріали хоча б тієї єдиної сесії, але так нічого і не прислали. 

У практиці були випадки, коли мені не доводилося працювати тривалий час із клієнтом, але однак відбувалися позитивні зміни. Це, в першу чергу, стосувалося тих випадків, коли клієнтів з інших міст чи країн до мене присилали священики. Тоді я працювала з людиною одну чи дві сесії і, в першу чергу, на прощення батька. І далі, давала інструкції священику і він вже виключно в духовній роботі супроводжував особу на шляху її зцілення. І цього, як правило, було достатньо. Тобто я прибирала фіксацію і тим самим нейтралізувала недовіру людини до Бога (як образу власного батька), а вже далі Господь Бог творив свої чуда через молитву, спільноту, священика. Тобто відбувалося природне зцілення особи. 

Запитання – Тетяна Матичак

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21