Мне нужно было определиться: либо остаться верным Господу и соблюдать субботу, либо строить музыкальную карьеру

Мне нужно было определиться: либо остаться верным Господу и соблюдать субботу, либо строить музыкальную карьеру

Рассказывает Владимир Гуменюк, пастор Церкви адвентистов седьмого дня (поселок Литин, Винницкая область), музыкант, певец, композитор, автор христианских песенных хитов «Небо Эдема», «Луч тающей звезды».

Владимир Васильевич, как Вы нашли свой путь к Богу и к профессиональному призванию?

Господь ведет нас по жизни. Если мы к Нему прислушиваемся, то Он помогает на этом пути. Родители у меня верующие, впрочем, бабушка и дедушка тоже. Бабушка по линии отца была солисткой в православном хоре. Вместе с мужем они читали Священное Писание, однажды обратили внимание на четвертую Божью заповедь. Затем познакомились с адвентистами и стали членами Церкви. Так что я родился уже в семье адвентистов. Мой отец был священнослужителем в Винницкой области.

Конечно, в детстве серьезных вопросов было меньше, а когда уже оканчивал школу, тогда я думал, какую профессию избрать, что, вообще, делать дальше. Появлялись мысли и такого характера: «Почему я такой, хожу именно в эту церковь? Только из-за того, что мои родители адвентисты, что я родился в этой семье?». «А есть же и другие верующие», — думал я в подростковом возрасте.

Потом, когда я начал больше изучать Писание, со временем определился: зачем искать что-то другое, когда я знаю истину? Когда появилось это убеждение, тогда развеялись все сомнения.

Если говорить по поводу выбора профессии, у меня было много разных вариантов. О пасторском служении как-то не думал. Из военкомата меня послали в Морскую школу ДОСААФ, где готовили электромехаников-дизелистов (для службы на подводных лодках или в ракетных войсках). Там я освоил профессию электрика (у меня допуск к напряжению электрического тока 10 000 вольт).

Затем, уже в Минске, работал электриком — обслуживал две поликлиники. Это не мешало моему активному служению в Церкви. Как раз в Минске община меня избрала пресвитером. Мне тогда было 24 года. Это служение я нес два года, пока не уехал оттуда.

В столице Белоруссии я активно занимался музыкой, ведь там был известный христианский музыкант и композитор Удо Соколовский. Кстати, он меня и пригласил туда с целью делать совместные музыкальные записи. Это было плодотворное время. Мы с Удо написали несколько десятков песен, создали группу «Екклезиаст» и записали два альбома.

Когда отец был на служении в Житомире, я переехал туда, помогал в молодежном и музыкальном служении. А работал на химзаводе электриком.

Потом меня пригласили в Одессу для занятий с церковным хором. В Одессе мы начали проводить первые евангельские программы. В начале 90-х годов мы их представляли как благотворительные концерты духовной музыки. Было много пения, и в промежутках – немного проповеди.

Так как я был музыкальным руководителем общины, я чувствовал большую ответственность. Приходилось очень плотно заниматься (и с хором, и с небольшими коллективами), чтобы подготовить эти концерты. В Одессе у нас был и молодежный музыкальный коллектив, мы сотрудничали с музыкантами из Николаева, Болграда и других городов. В Одессе с музыкальным служением мне во многом помогала Дана Пилипчук, которая стала моей спутницей жизни.

Для меня большим опытом было мое участие в хоре Элиты Соколовской «Глория» (у этого хора были еще и другие названия). Это был сборный коллектив, куда съезжались хористы из Украины, России, Латвии. Наши встречи отличались доброжелательной творческой атмосферой.

Репетиции часто бывали в Туле, но хор давал концерты в разных городах. Достаточно широкая была география – от Хабаровска на Дальнем Востоке до Голландии (Утрехт) и Швеции на Западе. На одном из таких концертов прозвучало обращение к хористам с просьбой организовать коллектив для музыкального сопровождения евангельских программ. Мы создали мужской квартет и около года ездили по евангельским программам в Москве, Санкт-Петербурге, Калининграде, Пскове, Ярославле, Мурманске.

Однажды Николай Арсентьевич Жукалюк пригласил меня к себе на беседу. Он сказал: «Сколько ты будешь обслуживать программы, где-то постоянно ездить? Давай к нам, здесь тоже есть необходимость в служении, в частности, в музыкальном». Он пригласил меня жить в Киеве, заниматься там служением и развивать и музыкальное служение. Это было в 1994 году. В Киеве я служил начинающим библейским работником и, конечно же, музыкантом.

Потом Вы получили богословское образование?

Я прошел полугодичный курс для начинающих служителей – библейских работников – в Пуще-Водице под Киевом. А затем учился в городе Буча (Киевская область, сегодняшний Украинский адвентистский теологический институт). Тогда это считалось филиалом Заокской духовной академии, так что степень бакалавра богословия получил еще в Заокском.

Не было ли у Вас искушения пойти именно по музыкальной стезе в профессиональном плане, зарабатывать как музыкант?

Желание было, но никто сильно не искушал. Расположенность у меня к этому имелась, и если бы были какие-то серьезные предложения или возможности, это могло бы стать сильным соблазном. Но так получилось, что мои музыкальные знания оказались более востребованными именно в служении.

Может, я по характеру не такой настойчивый, чтобы самому открывать какую-то музыкальную студию. Для этого изначально надо иметь базу, хотя бы финансы. Если меня приглашают куда-то как музыканта, если есть в этом необходимость, я могу помочь. Но это имеет эпизодический характер. А так, стабильно я занимаюсь именно служением.

Получается, Вы до того, как стали библейским работником и пастором, работали электриком?

Было разное. У меня есть и строительная специальность. После школы занимался озеленением в городе Тульчин (Винницкая область). Многие из нашей церкви работали на том предприятии. Там надо было и отапливать, и кочегарить, и стричь газоны.

Потом, уже в Минске, недолго проработал на стройке, затем был электриком в ремонтно-техническом управлении при Министерстве здравоохранения. Под моим управлением в плане электроснабжения, как я уже рассказывал, было две поликлиники Минска. В Житомире на химзаводе был электриком, потом и кладовщиком, а в Одессе мыл большие витрины, это была особенная специальность.

Вы окончили школу, музыкальную школу, а где учились после этого?

Я учился в Морской школе ДОСААФ. Там я как раз и получил «корочки» электрика и дизелиста. После этого приобрел еще профессию водителя. Я мог бы стать водителем, потому что у меня есть категории A, B, C, предлагали еще открыть следующую категорию. Была такая возможность, но этот вариант я не рассматривал.

Еще я учился в музыкальном училище. Это было в советские времена, и с субботой было тогда сложно. Я уже принял крещение, и мне нужно было определяться: или я остаюсь верным Господу и соблюдаю субботу по заповеди, или строю карьеру и учусь, потому что занятия были и в субботу. У меня были пропуски по субботам на первом курсе.

Один год я так проучился, и понял, что больше не смогу. Но за то время у меня завязалась хорошая дружба с одним из музыкантов. Мы создали группу, где играли студенты музыкального училища. А еще в тот год я познакомился с одним человеком — единственным парнем на фортепианном отделении. Мы подружились с ним и часто вместе репетировали (благо, в училище были классы с двумя пианино).

Кроме того, он ходил еще в композиторский кружок и пригласил туда и меня. Мы играли что-то такое авангардистское, в своих музыкальных экспериментах мы не были связаны ни тональностью, ни ритмом, но это научило меня обращаться с инструментом намного свободнее. Он говорил: «Смотри шире». Это было хорошим стартом в музыкальном творчестве и игре на клавишных инструментах.

Не было ли такого ощущения, что та музыка, которую Вы играли в студенческих музыкальных коллективах, идет вразрез с духовной музыкой?

Конечно, та музыка не соответствовала церковным канонам. Просто в церкви такое не сыграешь, также подобная музыка подойдет не для каждого концерта. Для всякой музыки есть своя аудитория и обстоятельства. Это было нечто эксклюзивное, для камерной аудитории. Это было просто выражение эмоций, чувств. Это подобно картинам: картины бывают разные, но каждая несет какое-то чувство, настроение.

То же самое и с музыкой: мы, подростки, выкладывали свою энергию, эмоции, которые у нас были, экспериментировали с разными стилями. Это была самая разнообразная гамма чувств. Конечно же, такая музыка была не для церкви. Но я не сказал бы, что это как-то противоречило моим христианским убеждениям. Так же, как у нас в доме могут быть различные картины, пейзажи, которые мы не приносим в церковь, чтобы там их рассматривать.

В юности я слушал самую разнообразную музыку, знакомился с ней. Конечно, сейчас, имея больше опыта, понимая воздействие музыки, я отношусь к музыке более требовательно, избирательно.

Тем не менее, в церковной музыке сегодня очень сильное влияние имеет традиция. Причем, в разных культурах – свои традиции и стандарты. Церковные музыкальные стандарты – это, скорее, вопросы «мнений», как писал апостол Павел. Церковная музыкальная культура имеет, скорее, не библейское основание, а традицию.

Например, в Украине есть своя национальная культура, и для многих из нас восприятие «правильной» церковной музыки преломляется через пласт своей национальной музыкальной культуры. То есть для украинца самая «духовная» музыка – та, которая созвучна украинской народной традиции. Скажем, песня «Вірний Спасителю мій». У неё типично украинская мелодия — напевная, красивая. Для нас она просто ложится на сердце.

Но попробуйте сыграть какую-то африканскую мелодию на африканских народных инструментах — и это украинцам будет резать слух. Для Бога же нет разницы, африканец ли ты, украинец или кто-то еще. Это вопрос традиции, культуры, а не то, что касается христианства в чистом виде.

Вернусь к Вашей биографии. В музыкальной школе у Вас не было проблем с субботой?

В музыкальной школе не было проблем, потому что, наверное, там с самого начала знали, кто я, и в отношении ко мне были некоторые поблажки. Началось это все с поступления. Каждого ребенка проверяют — ритмику, слух, голос. Простучать ритм не было проблемой, я точно повторил так, как мне настучали, спел песенку. Затем мне говорят: «Отвернись от пианино, тетя нажмет клавишу, а ты ее должен найти».

У меня дома был инструмент, поэтому я примерно ориентировался, где низкие и высокие звуки. Но попасть сразу на нужную ноту — это мне показалось непростым. Преподаватель нажала ноту, и я примерно понял, какая она. Нажал ноту «си», понял, что ошибся, и сразу же исправил на «ля». Я очень огорчился, посчитал это провалом. В комиссии говорят: «Ну, хорошо, еще проверим». И когда нажали вторую ноту, я сразу нашел ее. Думаю про себя: «Может, теперь реабилитируюсь».

Они заинтересовались, говорят: «Давай еще разок». Еще несколько раз меня проверили, нажимая и черные клавиши. Я все ноты находил сразу. Затем они спрашивают: «Как это ты попадаешь?». «Ну, вы же сказали, что надо попадать на эти ноты», — отвечаю я. «Нет, мальчик, ты просто должен был найти нужную ноту, нажимая поочередно все клавиши, а ты находишь ноты сразу». Оказывается, задача была намного проще, а я ее сам себе усложнил, но вышел с честью.

Учитель по классу кларнета уговорил, чтобы я шел на его отделение. А я хотел на фортепиано. Здесь есть нюанс: на пианино нужно учиться семь лет, а на других инструментах — пять. Был аргумент, что если пойду на кларнет, то после окончания восьмого класса общеобразовательной школы я смогу поступить в училище, но если я буду учиться на фортепиано, то я не смогу окончить музыкальную школу к этому времени. Ведь туда я поступал довольно поздно — третьеклассником.

Тогда преподаватель фортепиано (а это была лучшая учительница в этой школе) убедила меня идти на кларнет, а параллельно пообещала учить меня игре на фортепиано. То есть в музыкальной школе меня сразу заметили, и мы изначально оговорили условия. В училище было значительно сложнее, там был комсорг…

Расскажите, пожалуйста, о вашей деятельности как составителя нотных христианских сборников. Для меня стало открытием, что Вы причастны к изданию известного детского сборника песен «Поющие сердечки».

«Поющие сердечки» — это мой первый нотный сборник. Песни для него собрала группа адвентистских студентов из Украины и России, которые учились в Норвегии медицинскому евангелизму. В основном, в сборник вошли норвежские детские песенки и немного наших. Был подготовлен перевод.

Я приехал в Норвегию, и за месяц напряженной работы подготовил сборник к печати. Я был редактором, музыкальным редактором, корректором, переводчиком (к слову, «Был я в зоопарке» — это мой текст), наборщиком нот. Текст под нотами пришлось писать от руки: в то время в Норвегии для нотного редактора не нашли кириллицы.

Второй сборник, «Господь — моя песня», я подготовил к печати уже в Киеве (1995 год) из того материала, который был у меня (некоторые свои песни я включил в него). Здесь я – составитель, музыкальный редактор, наборщик нот и текста. А для литературной редактуры и корректуры пригласили специалиста.

Потом подготовил для издательства «Джерело життя» еще два сборника: «Пісні хвали» и «До тихої пристані».

Ну, и наконец, «Псалмы Сиона». Мы постарались сделать копию оригинала 1927 года, внося лишь самые необходимые правки (как в нотах, так и в тексте).

В трех последних упомянутых выше сборниках я был музыкальным редактором, наборщиком нот и текста (в сборнике «До тихої пристані» – еще и составителем, хотя там мы советовались еще с некоторыми ведущими музыкантами нашей Церкви).

Мне нужно было определиться: либо остаться верным Господу и соблюдать субботу, либо строить музыкальную карьеру

Мне нужно было определиться: либо остаться верным Господу и соблюдать субботу, либо строить музыкальную карьеру

Мне нужно было определиться: либо остаться верным Господу и соблюдать субботу, либо строить музыкальную карьеру

Мне нужно было определиться: либо остаться верным Господу и соблюдать субботу, либо строить музыкальную карьеру

Мне нужно было определиться: либо остаться верным Господу и соблюдать субботу, либо строить музыкальную карьеру

Мне нужно было определиться: либо остаться верным Господу и соблюдать субботу, либо строить музыкальную карьеру

Мне нужно было определиться: либо остаться верным Господу и соблюдать субботу, либо строить музыкальную карьеру

Мне нужно было определиться: либо остаться верным Господу и соблюдать субботу, либо строить музыкальную карьеру

Мне нужно было определиться: либо остаться верным Господу и соблюдать субботу, либо строить музыкальную карьеру

Вопросы — Галина Кушнир

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21