Мрію допомогти своїм дітям розвинути їхні таланти, дари, та бути завжди авторитетом для них

Мрію допомогти своїм дітям розвинути їхні таланти, дари, та бути завжди авторитетом для них

Розповідає Ярослав Ношин, кандидат філософських наук. 

Народився я у 1979 році в місті Яремча Івано-Франківської області. У мене є старший та молодший брати і молодша сестричка. Мій батько пастор, тому ми часто переїздили, змінювали школи. Наше життя – це адаптація у новому місті, пошук друзів. Треба було навчитися постояти за себе, відстояти свої цінності, інтереси. Це завжди було цікаво, весело, не просто. Батьки завжди намагалися нам допомогти. Батько часто був у відрядженнях, щоденним вихованням займалася мама. З дитинства ми відвідували церкву, намагалися бути задіяними у житті церкви – у дитячий Суботній школі (як зараз називається), вивчали Біблію, перед церквою здавали іспити, бо така була церковна дисципліна. Мій батько, брат, родичі закінчили духовну семінарію, всі бачили мене служителем. Після музичного училища я остаточно вирішив бути пастором. 

Коли Ви жили зі своїми батьками, Вас усе влаштовувало? Чи була своя модель сім’ї?

В підлітковому віці у мене було незадоволення батьками, нерозуміння «нащо вони заставляють мене це зробити, якщо я хочу інше». Особливо це стосувалося мами, бо вона більше часу була з нами. Невдоволення полягало в тому, що мама намагалася привчати до якоїсь домашньої роботи, до відповідальності у побуті, у домашніх обов’язках. Вона завжди знаходила що треба зробити вдома, а мені в цей час хотілося побігти на вулицю до товаришів, грати у футбол. У нас завжди з нею були діаметрально протилежні бажання відповідно того, що хочу я. У третьому чи у п’ятому класі мені не подобалася моя мама і я хотів її поміняти на іншу, таку, як в однокласників, бо вважав, що в них мами добрі, які дозволяють їм гратися на вулиці скільки завгодно. В ті роки я не усвідомлював, що батьки намагаються привити мені якісь справжні цінності, відповідальність, порядок, дисципліну. Мене не влаштовувало те, що я не мав достатньо особистого часу. Чому це відбувалося так? Я був відмінником у школі, досить чемним, порядним, слухняним і, на мій характер, таке відношення з боку батьків мене обурювало. Я не хотів робити все, що завгодно, все ж таки розумів, що є якась межа, є речі, які можна робити, які ні. Якби мама на той час дала мені можливість пів дня ганяти у футбол, то в той час я був би найщасливішою людиною у світі. Тому було бажання терміново змінити батьків, особливо маму.

А був час грати у футбол?

Я відокремлював собі час грати в футбол між обов’язками та заняттями у музичній школі. Тренер мене дуже любив, бо мені вдавалося добре грати, і коли я йшов після музичної школи до дому через стадіон, де тренувалися, завертав до них. Тренер казав: «Кидай свою музичну школу та йди до нас». Але я розумів, що так зробити не зможу, бо у батьків музична школа була у пріоритеті над футболом.

Коли прийшло розуміння, що батьки виховували правильно?

Те, що вони бажають мені добра, я розумів завжди. Коли вже вчився у старших класах, потім у музичному училищі, то по-іншому оцінював вчинки батьків. Мої батьки до цього часу залишаються для мене найкращими друзями, з підліткового віку я міг спокійно говорити з ними на будь-які теми. Якщо мені була потрібна консультація чи порада від батьків, не було між нами бар’єру, табу на теми. Бог давав їм мудрості і я міг вільно спілкуватися з ними на різні теми. Для мене не було проблеми, коли щось цікавило у процесі статевого дозрівання, інтимних стосунків, спитати про це у тата. Він був найкращим другом і нормальним співрозмовником. Мама своє життя присвятила сім’ї, служінню. Вона благородна людина, яка має ряд чеснот, які я хотів би бачити в своїй дружині. Розуміння, що дали мені батьки, чому вони так відносилися до мене у дитинстві, прийшло тільки тоді, коли я створив власну сім’ю, коли Бог подарував дітей.

Коли Ви були юнаком, вчилися у музичному училищі, у Заокській академії, почали більше спілкуватися з дівчатами, за якими критеріями Ви обирали собі дружину?

У мене не було чітких критеріїв, не пам’ятаю, що озвучував їх у своїй свідомості. Безумовно, несвідомо, думка про те, якою має бути дівчина як мама моїх дітей, моя дружина, була, але знаю, що не було трьох чи десяти критеріїв, відповідно до яких би я намагався діяти у спілкуванні чи дружбі з дівчатами. Але розумію, що мені треба було, щоб дівчина була охайна, чистоплотна, організована у побуті, вміла приготувати просту їжу. Це було важливо, бо таке властиве моєму характерові. На це звертав увагу.

У кожного є свій внутрішній камертон, коли він спілкується з іншими людьми, з протилежною статтю, коли дружить, разом проводить час. Мені було цікаво як дівчина мислить, що є для неї пріоритетом у житті, яке місце посідає Бог, як вона Його розуміє, яке у неї відношення до своїх батьків, до того, що її хлопець хоче бути пастором, присвятити себе служінню. Я мав ряд таких питань, коли спілкувався з дівчатами, хотів зрозуміти внутрішній світ, бо зовнішній вигляд оцінюєш через декілька секунд після знайомства. Для глибоких відносин треба, попри симпатію, знати як людина мислить, як вибудовує своє життя. Для мене важливо почуття гумору, коли людина готова долати життєві перешкоди з почуттям гумору.

Зі своєю дружиною Катериною Ви познайомилися і одружилися у Заокську?

Так, познайомилися ми у духовній семінарії. Господь так благословив, що рік ми були в одному колі друзів, часто зустрічалися, знали як вчимося, бачили одне одного у побуті, у служіннях. Для Каті це було в радість, вона співала у хорі, у групі прославлення, володіла тим, що притаманне жінці служителя. Через рік знайомства ми вирішили краще пізнати один одного, щоб в майбутньому одружитися. Я пішов на служіння, і через два роки в церкві ми отримали шлюб. У нас був свій шлях, де Господь дав мені розуміння, що саме ця дівчина, з якою можна пройти все життя.

Ви вважаєте, що краще декілька років дружити перед весіллям?

Це так було у нас, що знали два роки одне одного, а ще через два роки одружилися. Потрібно дружити, ставити перед собою серйозні запитання. Якщо дружба складається позитивно, оголошувати про заручення, залучати консультанта, який би міг допомогти у цьому рішенні. Але вважаю, що хоча би рік дружби, якісного спілкування, де ставиться мета зрозуміти цінності, переваги та недоліки одне одного, щоб пройти критичні ситуації, коли видно як людина переносить чи образу, чи напружену ситуацію, чи готова просити пробачення, чи шукає компромісу, чи йде назустріч в вирішенні гострих питань – це нормально. За цей час люди зрозуміють, що Бог дає відповіді на їх запитання та молитви, чи є підстави одружитися. Краще в певний час не одружитися, почекати, ніж необачним мотивом вступити до шлюбу, а потім страждати, що зробили поспішний вчинок.

На мій погляд, у нашому адвентиському суспільстві інститут дошлюбного консультування недооцінений. Молодь боїться цього «інструменту», нема так званої моди і такого тренду – спілкуватися до весілля, виявляти цінності, загальний курс, що розуміє юнак та дівчина, як разом жити, як виховувати дітей, як ставитися до батьків. Інститут консультування – це Божий благословенний інструмент, де консультант допомагає молодим зрозуміти свої переваги, свої недоліки, переваги та недоліки партнера, все оцінити, зважити. І найголовніше – отримати незаперечне Боже свідчення, що їм треба йти цим шляхом. Добре отримати дошлюбне консультування на етапі дружби, коли ще не йде мова про весілля чи про заручення. Консультант зацікавлений у тому, щоб молоді люди не зробили необачний крок.

У Вас троє дітей. Як Ви вважаєте, чи однаково треба їх виховувати?

У нас старший син Всеволод, потім Софія та Ерна. Я намагаюся ставитися до них однаково, вимоги у нас до них однакові, але вони всі абсолютно різні. Це дивовижно, але це і складно. Діти – це такий Божий дар, вони мають різний характер, темперамент, дані, якими Бог обдарував. Десь відношусь однаково, десь по-різному. До Всеволода одні вимоги, бо його треба виховати як чоловіка. До дівчаток треба шукати свій підхід.

Дома ми з дітьми разом граємося, веселимося, з сином можу «боротися». У нас є творчі виступи, де діти щось представляють. Є моменти, коли вони просто шумно граються, але, буває, бешкетують, тоді я включаюсь і привожу їх до порядку, до чуйного ставлення одне до одного. Але, коли це не дома, у громадському місці, у церкві, по моєму складу характеру, намагаюсь, щоб мої діти не були тягарем для інших. Розумію, що для мене вони – це найважливіше, але, коли ми десь у суспільстві, то намагаюсь зробити так, щоб всім було комфортно. Діти знають як потрібно себе вести з іншими дітьми, людьми. Кожна окрема ситуація – це відповідь на те, як я намагаюсь виховувати дітей, чого навчив.

Бувають ситуації, що діти щось не поділили, сваряться, кричать. В таких ситуаціях важко розібратися хто з них прав, а хто винуватий. Як Ви, як батько, виносите рішення?

Кожен батько знає своїх дітей. Якщо це шум в межах, де немає загрози життю (я це відчуваю по рівню шуму, по діалогу, який ведеться), то це нормально, не втручаюсь. У мене частіше донечки бавляться між собою, Всеволод не завжди включений в їхні ігри, бо в них різні з ним ігри. Якщо відчуваю, що там вже є межова ситуація і він їм заважає, намагаюсь втрутитися і обмежити їх від нього. Буває, що донечки між собою щось не поділили, образили одна одну, ми намагаємося закликати їх обох до дбайливого ставлення одне до одного. Якщо одна з них «перегнула палку», щоб просила вибачення.

Бувають такі моменти, коли розмовляю з ними емоційно. Іноді вимагаю, щоб просили пробачення, вимагаю, щоб той, хто просить, міг висловитися, за що саме він просить вибачення. Вони повинні назвати речі своїми іменами – чи  забрала ляльку, чи вдарила. У моєї вимозі є чітке питання, а дитина повинна конкретно назвати «за що просить пробачення». Те ж відноситься і до Всеволода.

Мої діти бажають дивитися мультфільми день і ніч. Вони просять маму купити планшет без паролю, вони не задоволені, що на планшеті стоїть пароль і вони самі не можуть включити і дивитися 24 години на добу. Коли обіцяють відключити планшет, але продовжують дивитися мультфільми, я роблю паузу і кажу: «Ми з вами домовляємося: через кілька хвилин ви самі вимикаєте?» Вони кажуть, що через пів години, не згоден, торгуються. Я даю три хвилини і якщо через три хвилини не вимикають самі, вимикаю я. Коли в них гарний настрій, вони самі вимкнуть, а буває, що вони можуть бути цим ображені, незадоволені. Діти прекрасні маніпулятори, з цим треба рахуватися. З ними бувають різні проблеми, але є такі ситуації, коли я або мама приймаємо рішення, а вони не задоволені.

У Вас є вимоги до дітей такі, як у Вашої мами: щоб вони прибирали за собою чи що інше?

Я не аналізував, які вимоги були до мене і які у моїй сім’ї, але вважаю, що вектор подібний. З дружиною ми намагаємося звертати їхню увагу на те, що ми їх дуже любимо, вони для нас – величезна цінність, це ми озвучуємо словами. Кожного вечора в молитві я проговорюю, що вони для нас – величезний дар від Бога, вони – найцінніший подарунок, який подарував нам Бог. Попри це ми намагаємося виховувати їх так, щоб вони розуміли, що поруч є інші дітки, яким потрібна допомога. Я намагаюсь вкласти в них, коли  вони йдуть у школу, в дитячий садок чи в клуб, що поруч є люди, за яких потрібно заступитися, якщо їх хтось буде ображати, щоб вони виявили сміливість та хоробрість. Намагаюсь дати їм усвідомлення, що поруч є інший, який може бути важливіший, ніж я сам. Це наша сімейна позиція. Ми не дозволяємо дітям робити все, що їм заманеться, тому що вони у центрі уваги, щоб вони не йшли «як танк», незважаючи ні на що. Я завжди намагаюсь пояснювати, аргументувати, припиняти, закликати, мотивувати, щоб не було негативу в їх характері. Вважаю, що ці такі загальні речі були присутні у сім’ї моїх батьків. Треба розуміти які зараз дитячі цінності. Ми були на повітрі, в лісі, бавилися дерев’яними іграшками-саморобками. Зараз дитина може просидіти за планшетом цілий день. Мій син мене міряє по тому, наскільки я успішний у житті, чи маю два-три автомобілі, чи є айфон, чи я маю багатство. Я запитую – як він розуміє що таке багатство: це гроші, здоров’я, вміння грати на музичних інструментах, знати інші мови? Намагаюсь посіяти у ньому певний сумнів, що багатство – це не лише гроші, а певна цінність, яка вимірюється іншими критеріями, про які говорить Бог. Так, як було і в батьківській сім’ї, ми практикуємо молитви, відвідуємо служіння, діти – члени дитячої Суботньої школи, члени клубів «Ягнята», «Шукачі пригод»… Діти розуміють в силу свого віку, що є певні авторитети, без Бога, без Святого Письма жити неможливо.

Доручень у дітей не так багато, як би мені хотілося. У Всеволода є відповідальність приносити чисту питну воду з кювету, виносити сміття. Ми живемо у гуртожитку. Коли випадає загальне чергування, ми з ним прибираємо у коридорі, я пояснюю навіщо це, бо він не завжди хоче це робити. Донечки прибирають у своїй кімнаті, але не завжди це їм подобається, час від часу відбуваються про це розмови.

Характери дівчинки та хлопчика різні, призначення Богом установлене для них різне. Дівчинка – це майбутня мама, дружина, начало, яке повинно бути підпорядковане своєму чоловікові. А чоловік – лідер, священик своєї сім’ї, навіть, якщо він не пастор. Відповідно до цих моделей, які представлені нам у Біблії, що вони одне одного доповнюють, але мають свої акценти, з дитинства це повинно закладатися, підтримуватися у сім’ї.

Ви вважаєте за потрібним, щоб діти закінчили музичну школу, чи даєте можливість сину грати у футбол?

Я певен, що кругозір людини повинен бути як можна ширшим. Мова не йде про те, щоб закінчити музичну школу, а про те, щоб освоїти стільки, скільки дитина захоче, музичних інструментів, чи спів. Обов’язкове заняття спортом, на рівні аматорських. Великий теніс чи плавання прекрасно розвиває всі органи та м’язи дитини. Головне – попіклуватися про різносторонній розвиток дитини, ніж поставити галочку, що є музична школа, тому що так треба. Людина створена Богом так, що має багато дарів, моментів для розвитку, і це треба розвивати, щоб збагатіти її життя. Я хотів би, щоб діти співали, займалися музикою, спортом. Син займається футболом на рівні секції, з Софією займаються фортепіано. Вважаю, що дитина повинна себе знайти і розвиватися.

Я вважаю, що музика – це величезний Божий дар, універсальний інструмент спілкування, не уявляю життя без музики. Час від часу ми у сім’ї співаємо, граємо. Коли є можливість, відвідую концерти хорової, академічної чи класичної музики.

Як Ви вважаєте – Ви друг своїм дітям? Вони можуть все розказати, не боячись? Ви авторитет для них?

Так, батьки авторитети. Але я хочу розмежувати функції моєї дружини і мої. Донечки і син частіше розповідають мамі, бо мама з ними проводить більше часу. Але моє слово, моє місце в їхньому житті є авторитетом. Наскільки це збережеться надалі – відкрите питання. Хотілося б бути авторитетом, а не авторитарним батьком. Добре, що вони озвучують що їм не подобається, що не розуміють в моїх діях та вимогах, коли мої думки не збігаються з їхніми. Але бачу, що поки що я авторитет у дітей, а що буде в майбутньому – складно передбачити.

Коли ви зустрічалися з майбутньою дружиною, обговорювали бачення виховання дітей. Через багато років у вас змінилося це бачення, ви узгоджуєте своє ставлення на різні питання?

До того часу, поки вони не з’явилися і трохи не підросли, попередні розмови, налаштування – як воно буде – це певна теоретична підготовча стіночка, яку руйнує, розриває, вщент розбиває справжнє реальне життя. Кожна дитина зі своїм характером, вимогами, вмінням хвилювати батьків, щось вимагати, потребує переглянути свої установи. У нас не було попередньої платформи, що ми будемо робити так і так. Є речі, на які ми реагуємо різними емоціями, але те, що з боку батьків повинна бути одностайна позиція, розуміємо з дружиною твердо. Діти можуть маніпулювати мамою чи татом, грати  у «хорошого чи поганого поліцейського», але ми не повинні допустити такого.

Як Ви виділяєте час для спілкування з дітьми?

На щастя, у нас є декілька друзів, з якими ми робимо спільні сімейні обіди, їздимо разом на природу. В цьому році з сином ми  почали ходити на рибалку на вихідних чи ввечері. Розумію, що мало часу приділяю дітям, але стараюсь десь прогулятися, пригостити чимось смачним.

Ким би Ви хотіли бачити своїх дітей?

Моя мрія – щоб я допоміг їм розвинути їхні таланти, дари. Вони будуть самі вибирати, а я, як тато, буду підказувати, що цінно, що краще. Заповітна моя мрія – щоб їхнє серце, їхня свідомість була відкрита, налаштована чути голос Духа Святого, підкорятися Йому. Розумію, що це не просто. І, якщо у них буде бажання, налаштування слухати голос Божий через Біблію, духовних осіб, через батьків, то ким би вони не стали, щоб вони були благородні, чеснотні, слідували принципам Слова Божого.

Питання – Алла Шумило

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21