На служінні без Божої підтримки треба або переходити на іншу роботу, або прямувати до психіатричної лікарні

На служінні без Божої підтримки треба або переходити на іншу роботу, або прямувати до психіатричної лікарні

Розповідає Вадим Шнуренко, комендант студентських гуртожитків Українського адвентистського центру вищої освіти (УАЦВО) в Бучі Київської області. 

Народився я в м. Богуслав Київської області. За свої 49 років, ніколи не проживав в одному населеному пункті більше семи років. 23 роки звершую служіння в Церкві. З них 16 років служив в різних громадах в якості служителя, директора Адвентистської місії конференції. Останні 7 років служу в УАЦВО на різних посадах — наставника, коменданта, директора студмістечка.

Тема освіти у мене досить оригінальна. Під час навчання у школі, особливо в молодших класах, вчителька ставила в розкладі урок музики і співів тільки у суботу. Не дивлячись на те, що я на відмінно навчався в музикальній школі, в табелі загальноосвітньої школи у мене завжди стояла двійка з музики та співів. Вчитель історії під час уроків казав: «Я знижую тобі бал, адже учень, що не сповідує комуністичної ідеології, не може мати відмінної оцінки». Закінчив школу з характеристикою, в якій було написано: «Член секти адвентистів сьомого дня». Хоча уклав заповіт через обряд хрещення лише через шість років після закінчення школи. Звісно, в ті часи, з такою характеристикою я міг піти тільки туди, де вже навчалися адвентисти – це було будівельне училище в м. Біла Церква. Після служби в Радянській армії, вже перебуваючи на служінні в церкві, закінчив Український адвентистський теологічний інститут за спеціалізацією «ррактичне богослов’я» та магістерську програму від Університета Ендрюса (США) за спеціалізацією «дитяче та підліткове служіння». Зараз навчаюся на третьому курсі Українського гуманітарного інституту, на кафедрі теорії та методики фізичного виховання і спорту.

Бог нагородив мене найбільшою радістю і натхненням у моєму житті — прекрасною сім’єю. Живемо і служимо з дружиною Аллою, яка подарувала мені двох донечок і сина. Маю також молодших сестру і брата. На мій великий подив, всі вони мене дуже люблять, хоч я іноді не розумію, чим я, суворий старший брат і батько, міг заслужити таке ставлення. 

Як ви прийшли до Бога? 

Дякую Богові за те, що Він дарував мені віру. Я не уявляю свого життя без Бога. Воно було б сірим і беззмістовним. Величезний вклад в моє духовне життя зробили мої батьки, бабуся і дідусь, які служили людям і мали живі особисті відносини з Богом. 

Під час другої світової війни мій дідусь, разом з кількома іншими братами із громади, був засуджений до розстрілу за свої релігійні переконання, тому що він відмовлявся брати до рук зброю. Ніяк не можу зрозуміти, навіщо так жорстоко карати людину, яка, тим більше у воєнний час, може зробити для країни набагато більше, крім як вбивати людей, хоч і ворогів. На щастя, у подальшому, військовий трибунал з формулюванням: «Ще молодий, наберешся розуму», замінив покарання із розстрілу на 10 років табору, де віруючим людям, які вирішували відстоювати святість суботнього дня і принципи харчування, доводилося переносити нелюдські випробування. Дідусь розповідав багато досвідів про те, як Господь допомагав за будь-яких обставин залишатися вірним, як Він підтримував і зберігав життя серед карних злочинців, на морозі у снігу, в той час, коли цілий ешелон в’язнів вивантажили посеред чистого поля, в сорок градусів морозу, по груди у снігу і охорона звеліла будувати табір. Через тиждень майже нікого не залишилося. Привезли наступний ешелон. І так не один, і не два рази. Приблизно такі ж випробування пережила і моя бабуся, тільки у німецькому концтаборі Освенцим, де відмова від праці у суботній день багатьом коштувала життя. Вона не раз побувала у карцері за відмову працювати у суботу, і за її розповідями саме там їй з’являлися ангели і співали «кольоровими голосами», так вона розповідала.

Мій батько виріс у невіруючій сім’ї. Але на його вулиці жив адвентист, який кожної суботи запрошував його на зібрання. Не дивлячись на те, що батько був молодим, перспективним комсомольцем, і відразу після закінчення середньої школи працював у районному суді секретарем. Він мав чудову перспективу кар’єрного зросту, але після свого першого відвідування суботнього зібрання в адвентистській церкві, і першої почутої проповіді на тему: «Бог є любов», більше ніколи не залишав своєї віри у Вірного Спасителя. Це коштувало йому кар’єри, авторитету, роботи, але він завжди радів тому, що Господь знайшов його у цьому світі. Коли батька призвали до армії «на перевиховання», там він також мав прекрасні досвіди з Богом. Наприклад, коли перед заходом сонця у п’ятницю, йому давали велику площу для прибирання листя на території, щоб він був змушений працювати в суботу, у той час здіймався вітер і все листя та сміття здувалося на велику купу. 

Батько моєї дружини також був ув’язнений за відмову працювати в суботу у колгоспі. Свою вірність Богу зберіг і в місцях неволі, де був пов’язаний з вибуховими роботами на гранітному кар’єрі. У той час, коли несанкційований вибух залишив понівеченими його співробітників, він був неушкодженим, тому що наглядач за кілька хвилин до цієї події сказав: «Субота! Іди перевір, чи справно працює дизельний генератор». Так що у мене є в кого перейняти досвід віри. Маю і своїх досвідів достатньо, щоб дякувати Господу. Слава Богу!

Наприклад, Господь ненав’язливо допоміг мені у виборі моєї дружини. В одну із субот, на перерві після суботньої школи, коли ми спілкувалися у дворі молитовного будинку з друзями, підійшла до нас людина старшого віку і в той час, коли повз нас проходила моя майбутня дружина Алла, він промовив: «Вадиме! Зверни увагу на цю дівчину». До тієї миті я ніколи не мав жодної думки про неї. Наразі ми прожили разом 27 років, і я ніколи не шкодував про цей вибір.

Дуже цікаві моменти, коли Господь робив Свої чудеса, траплялися у мене під час служби в армії. Служити прийшлося у стройовій частині, яка цілодобово перебувала на бойовому чергуванні. І от через три-чотири місяці служби, коли було дійсно важко з питаннями військової присяги, суботнього дня, харчування, мене без всіляких нарікань, в п’ятницю до заходу сонця змінювали на чергуванні, а захід сонця в тих широтах взимку був після 15 годин дня. Далі я був вільний до неділі, а дуже часто навіть до понеділка. І так кілька років. Мій особистий графік служби не був пов’язаний з жодним розкладом на території військової частини. Все це сприймалося доброзичливо як з боку командування, офіцерів, так і з боку рядових бійців. Звичайно, одним з позитивних факторів було таке влаштування життя, вірю, що це Боже Провидіння, коли з перших днів служби я мав дуже добрі стосунки з військовослужбовцями старших призовів, які були один майстром спорту по боксу, а інший кандидатом в майстри спорту. Вони мали досить великий вплив не тільки на солдат, але й на офіцерів. Тому на початку служби, а це особливо тяжкий для багатьох час випробувань, не тільки для віруючих, я мав необхідний захист. А далі Бог благословив мене особистим авторитетом в очах товаришів по службі так, що мене навіть не торкалися різні принизливі і фізично болючі на мій погляд, неофіційні церемонії переведення військовослужбовців з нижчих категорій у більш заслужені, згідно строку служби. І про подібне можна розповідати дуже довго. Іноді, особливо для тих, хто ніколи не побував у подібних ситуаціях, це може здаватися брутальним. Але в тих умовах – це велике благословення. Хіба це не достатній досвід віри, заснований на реальних Божих діях у житті? Як можливо бути невіруючим? Я щиро вдячний Господу за життєвий шлях, яким Він нас веде. А скільки разів Він рятував життя нашим дітям, допомагав у скрутних становищах, дарував Свою мудрість і керівництво, можна розказувати безкінечно. Сотні разів я спостерігав безумовну дію Божої руки і на служінні в УАЦВО. Ми маємо чудового Бога, Батька і Друга. Щодня радіємо тому, що знаємо Його. Слава Богу!

Чому Ви вибрали пасторське служіння?

Хоча і мій дідусь, і мій батько були на пасторському служінні в церкві, я ніколи не планував і не мріяв йти цією дорогою. Але по волі Божій трапилося так, що в 90-х роках минулого століття, коли проходило багато євангельських програм, церква дуже інтенсивно розвивалася, були організовані нові громади, в яких не вистачало людей, які б володіли елементарними знаннями практичної біблійної істини, знали б життя церкви і християнські традиції. Тому, коли нам з дружиною запропонували поїхати в кілька таких громад, ми не бачили себе пасторами чи богословами, але подумали, що зможемо принести хоч якусь користь тим людям, які в духовних питаннях «не відрізняють лівої руки від правої». І ось так вже минає 23 роки. Перед тим, як працювати в Церкві у якості штатного працівника, ми з дружиною, проживали в Євпаторії і на добровільних засадах допомагали пасторам обслуговувати дочірню групу, зараз це громада, в м.Саки. Потім запросили нас переїхати на нове місце служіння.

Де ви служили? Чи вам це подобалось?

Служив у Сумській, Одеській, Миколаївській областях, в Криму, і зараз в УАЦВО. Всього в 11 місцевих громадах, і двох церковних організаціях. Звичайно, не все родині, в тому числі і мені, подобалося, але я можу із впевненістю сказати, що життя, присвячене Господу, наповнене чудес. Він любить робити Своїм дітям приємні сюрпризи. Наш Бог дуже пунктуальний і все робить вчасно і доречно. Маю глибокі переконання: те, що дає Господь, навіть якщо воно на наш погляд найгірше, буде набагато кращим, ніж те, що на наш погляд найкраще, але ми обираємо його самі.

Як виховували дітей, при тому що були зайняті служінням?

Розумних дітей не виховують — розумом благословляє Творець. На рахунок гарного виховання своїх дітей, думаю, що зробив занадто багато помилок у цьому плані, щоб приписувати собі якісь великі заслуги. Думаю, що мої діти мають віру Божу, і віру в Бога більше завдяки Його милості, ніж завдяки моєму вихованню. Ну а щодо великої зайнятості служінням, так, це забирає багато часу, особливо тут в УАЦВО, де служіння дуже напружене і інтенсивне. Але я не підтримую широко розповсюдженого міфу про те, що пасторське служіння робить людину суперзайнятою. Більшість питань вирішує елементарне завчасне планування відпочинку, роботи, особистих справ, а також розподіл пріоритетів. А якщо подивитися на наших братів і сестер у церкві, вони що, менше зайняті? Думаю, що більшість з них тяжко заробляють свій хліб, іноді місяцями перебуваючи поза межами своєї країни, далеко від рідних, ось де потрібно вказувати на проблему зайнятості, яка негативно впливає на сімейне життя.

Що вам найбільше сподобалося чи не сподобалося у вашому служінні тут, в інституті?

У служінні на території навчального закладу мені найбільше подобається динаміка, робота і спілкування з молодими, розумними людьми, християнська атмосфера, коли ти не чуєш нецензурних слів, не вдихаєш тютюнового диму. Якщо комусь доводилося працювати у світських закладах, ви зможете оцінити ці переваги. Подобається постійне вдосконалення методів роботи, підтримка адміністрацією інституту більшості ініціатив, взаєморозуміння між співробітниками і студентами. Велика перевага в тому, що ми живемо на території, де служимо. Не потрібно витрачати час на дорогу до роботи, до місця проведення богослужінь. Подобається, що мої діти можуть тут навчатися і навіть моя дружина за час роботи тут, заочно отримала освіту викладача іноземної мови та зарубіжної літератури. Дуже ціную те, що можемо разом із дружиною працювати на одному місці.

Не подобається ненормований, «рваний» робочий день, такий і тиждень. Практична відсутність нормальних вихідних. Важко врегулювати ритм відпочинку, в т.ч. нічного сну, що негативно впливає на здоров’я. Часто трапляються непередбачувані, стресові ситуації. Дуже пригнічують ситуації, коли хтось бажає бути понад правилами проживання на території навчального закладу, посилаючись на свої уявні заслуги і авторитет. Але ми маємо вже досить немаленький досвід цього служіння, тому стараємося балансувати між елементарними фізіологічними та духовними потребами і «издержками производства».

Чи були у Вас чіткі цілі в служінні тут?

Де б нам не доводилося працювати, чи то в світських організаціях, чи церковних, у нас завжди є найперша чітка ціль: перед Богом, керівництвом і іншими людьми, виправдати своє призначення в межах покладених на нас обов’язків і відповідальності.

Які цілі тепер Ви ставите перед собою?

Ставимо цілі бути там і тим, де і ким бажає бачити нас Господь. Ну і звичайно мріємо здоровими дожити до пенсійного віку, щоб безтурботно відпочити. Але на все воля Божа, Йому довіряємо себе.

Чи хотіли б пройти той шлях коменданта знову, який ви тут пройшли? Що б переконало вас повернутися?

Ми присвятили своє життя Господу, тому нас не потрібно переконувати, ми виконуємо рішення тих, кому Бог дав таку відповідальність. Шлях коменданта, який ми пройшли, не хотілося б повторювати, тому що ця робота дуже часто пов’язана з негативом. У перші роки служіння ми неодноразово отримували навіть погрози, було багато непорозумінь, істерик, телефонних дзвінків впливовим людям, скарг в нашу адресу. Нелегко було переламати ситуацію на користь хоч мінімальної поваги до правил проживання на території навчального закладу. Доводилось зустрічатися з людьми, які мають різне виховання, цінності, світогляд, культуру. Іноді батьки направляють до нас таких дітей, на яких самі не можуть знайти ніякої управи. Дуже тяжко деяким людям було зрозуміти те, що християнський навчальний заклад — це місце, в якому ми надаємо можливість проживати, навчатися та відпочивати у християнській атмосфері. Не раз доводилося відстоювати позицію про те, що це місце не являється спеціальним закладом для неадекватних людей, які б створювали нестерпні умови життя для орієнтованої на служіння і навчання молоді. Але ми тут. На скільки Господь дозволить, будемо йти далі.

Як ви реагуєте на грубі порушення правил проживання у гуртожитках інституту?

Насамперед, потрібно наголосити на тому, що в інституті, зокрема в студентських гуртожитках, існує досить велике скупчення людей, де кожен має свої потреби, інтереси, уподобання, хтось відпочиває, хтось у цей час готує домашнє завдання, у когось болить голова, а хтось хоче співати, хтось лягає спати о 22:00, а хтось запізнюється і приходить о 2 годині ночі, або стукає у двері, так що будить пів гуртожитку, або починає приймати душ, з тим самим результатом. Тому, не завжди те, що саме по собі не являється чимось поганим, є прийнятним у великому колективі. Не будемо вже говорити про вживання алкоголю, тютюну, крадіжки чи бійки. І таке трапляється, у нас живуть не ангели. На подібні випадки, особливо, якщо хтось сильніший дозволяє собі ображати слабшого, реагуємо швидко і жорстко. Оперативно втручаємося в ситуацію. Наодинці, або разом з проректором з соціально-виховної роботи, чи взагалі усім складом виховної ради інституту, в залежності від складності ситуації, спілкуємося з людиною, яка зробила щось неприпустиме. Перше, на що звертається увага, це ставлення самого автора інциденту до того, що трапилося. З досвіду можу сказати, якщо в таких ситуаціях хтось поводить себе зухвало, нахабно обманює, вважає нас за дурнів, ми розуміємо примарність перспективи щось виправити в такій людині. Така особа сама собі виносить вирок. Навіть, якщо адміністрація інституту не вживатиме кардинальних мір, студент з таким ставленням навряд чи зупиниться і в решті решт буде виселений з гуртожитку, або навіть виключений з інституту. Звичайно, таких випадків у нас приблизно 1-1,5 відсотки від загальної кількості студентів. І у більшості подібних ситуацій ми щиро жалкуємо про те, що змушені приймати подібні рішення. Саме змушені. Тому, що подібні особи чи групи студентів, створюють нестерпну атмосферу навколо себе, насамперед для студентів, які компактно проживають у кімнатах гуртожитків. У нас відсутні умови для створення окремої резервації для подібних персон. І ті діти, які мають орієнтацію на гарне навчання, розвиток, спілкування, відпочинок, просто знемагають від подібного сусідства. Ще раз хочеться наголосити: у нас не спеціальний заклад, а християнський виш, де передбачаються і створюються умови, насамперед для тих, хто хоче жити в такій атмосфері і цінує ці можливості, які регулюються і регламентуються правилами проживання на території студентського містечка.

З іншого боку, у подібних негативних проявах з боку студентів, якщо ми бачимо щире вболівання, бажання йти на контакт з вихователями, чемне, чесне спілкування, то докладаємо усіх зусиль, щоб допомогти молодій людині вирівняти життєвий шлях і не псувати свою долю. Для цього залучаємо усі доступні ресурси: вихователів, психолога, батьків, кураторів, церковну громаду, академічний відділ, адміністрацію, переселяємо студента до іншої кімнати, де на нього буде кращий вплив, і т.д. Докладаємо максимум зусиль, щоб люди потім не жалкували про втрачені можливості.

Чи не було загрози, що ця робота, служіння стане у пріоритеті над усім іншим?

Це не загроза – це реальність. Робота і служіння у нас в пріоритеті. По-іншому й бути не може. Адже окрім моральних аспектів, є й матеріальний. Я, моя сім’я, мої діти, всі ми живемо за рахунок Церкви, яка надала нам це служіння. Ми їмо хліб з Божого столу, ми одягаємося, живемо за рахунок Божих десятин, так що ж як не служіння має бути в пріоритеті? 

Чи досягли ви своїх професійних цілей під час роботи тут (чи чогось нового навчились) ? 

Думаю, що професійних цілей досягнув. Хоча про це краще запитати у тих, хто відповідає за оцінку моєї роботи – у керівництва інституту. Нового навчаюсь постійно. Молодь завжди щось придумає такого, чого ти не очікуєш, і мусиш думати, як вирішити ту чи іншу ситуацію. До речі, коли я писав магістерську роботу, приблизно на таку тему: «Реакція на типові випадки девіантної поведінки студентів на території студентського містечка в християнському навчальному закладі на прикладі УАЦВО», то використав тільки невеличку частинку того матеріалу, який зібрав за час служіння на цій території, в т.ч. результати спостережень, фотографії, заяви, протоколи, пояснювальні записки, тощо.

Чи не відволікає вас ця робота від духовного життя?

Що стосується відносин із людьми, то специфіка нашого служіння полягає в тому, що ми відповідаємо за дисципліну, порядок, санітарний стан, виконання правил проживання. А менталітет у значної кількості наших співвітчизників підказує їм, що правила і норми для того й існують, щоб їх порушувати. Тому не завжди вдається мати приємні стосунки з деякими людьми. 

Якщо ж говорити про відносини з Богом, регулярного часу молитви, мінімального духовного розвитку через читання духовної літератури, то в 90% випадків нам вдається дотримуватися бажаного ритму. В основному це ранкові часи. Хоча дуже часто для цього потрібно безкомпромісне, вольове, а іноді і категоричне рішення, тому що є чимало охочих заволодіти твоїм особистим часом. Здається, що це проходить у збиток для роботи, чи якихось фізичних потреб. Але без цього неможливо виживати, особливо на служінні, де присутня така напруга, тож без Божої підтримки є лише два шляхи: або негайно переходити на іншу роботу, або шлях до психіатричної лікарні.

Яка ваша найсильніша сторона? (як людини і як керівника (коменданта))? 

Складно сказати про сильні сторони, тому що іноді вони є слабкою ланкою у відносинах і роботі. Не люблю робити відповідальних справ поспіхом, без ретельного планування. Люблю все чітко, по графіку, за розкладом. Повністю згодний із висловлюванням невідомого мені автора: «Ніщо так не руйнує відносини між людьми, як невиконання попередніх домовленостей». Не подобається показуха, лицемірство. Не розумію кар’єризму, особливо в церкві. Не визнаю лукавства, яке дуже часто виправдовується термінами мудрості і дипломатії. Часто люди будують свої відносини за принципом: «На лице улыбка, на устах ложь, за спиной нож». Упереджено ставлюся до зухвалості. Стараюся говорити те, про що думаю. Хоча іноді потрібно спочатку добре подумати.

Чи хотіли б щось змінити в служінні, професії?

Хочеться більше спокою, ритмічності, бачення і результативності.

Чим ви надихаєтесь?

Надихаюсь тим, що служу за Божим призванням. Надихаюсь тим, що коли дасть Бог, якщо доживу до похилого віку, то знатиму, що недаремно прожив життя. Надихаюсь усвідомленням того, що переважна більшість студентів мають відповідальність, життєві цілі і цінності, сформований світогляд. Чого не можливо сказати про умови роботи наших колег в школі, з молодшими дітьми та підлітками, для яких вчитель, вихователь, дуже часто є «пустим місцем», яке не береться до уваги. Це дуже ускладнює роботу, і напевне, їм важче, ніж нам. Надихаюсь також біблійними героями, які були дуже відповідальними, але більшості з них було дуже нелегко.

Які у вас плани на майбутнє?

Закінчити інститут. Допомогти дітям отримати освіту і обрати життєвий шлях. Більше часу присвячувати спілкуванню з Богом. Підтримувати себе у достойній фізичній формі. Думаю що Господь, як Він робив це до сьогоднішнього часу, потурбується про те, чим нам займатися, де жити, що їсти, в що одягатися. Віримо, що потурбується і про наших дітей також. Тому плануємо бути уважними, щоб виконувати Його плани у нашому житті. Ми щасливі в Господі, плануємо бути такими і надалі.

Що ви можете побажати читачам? Особливо студентам нашого інституту. 

Усім, особливо студентам нашого інституту, для початку бажаємо прочитати дві книги: Альф Лоне «Завтра начинается сегодня», та Мирослав Киш «Следуй за Мной».

Також бажаємо, щоб всі ми дозволили Господу потужно діяти у нашому житті. Якщо ви бажаєте бути щасливими — довірте своє життя Йому. Заплануйте бути вірними Богу в будь-яких ситуаціях. Він вас ніколи не підведе.

Є прекрасна цитата, яку бажаю насамперед собі та й іншим: «Всі, хто навчається у Бога, повинні своїм життям показувати, що вони не мають нічого спільного зі світом, його звичаями або його справами. І кожен повинен на власному досвіді пізнавати волю Бога … Він каже нам: “Зупиніться і пізнайте, що Я Бог” (Пс. 45:11). Тільки так ми можемо розраховувати на істинний спокій. Подібним чином повинні діяти всі, хто трудиться для Бога, тому що це може підготувати їх для цієї роботи. В метушливому натовпі, в напрузі повсякденних справ, оновлена ​​душа буде оточена атмосферою світла і миру. Ваше життя зацвіте, в ньому з’явиться Божественна сила, яка зможе перетворювати людські серця (Е.Уайт “Бажання віків”, с. 363).

Запитання — Денис Козоріз

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21