Несторианство в Монгольской империи

Несторианство в Монгольской империи

Несторианство, восточная ветвь христианства, сегодня является  религиозным меньшинством на Ближнем Востоке и Индии. Но это не всегда было так. Начиная с седьмого века, несторианство распространилось среди монгольских и тюркских племен, где существовал наряду с шаманизмом и буддизмом. В начале 13 века, когда эти племена стали играть ключевую роль в мировой политике под руководством монгольских ханов, несторианское христианство стало распространять свое влияние по всей Азии. Именно жены и матери великих ханов были христианами и заложили основу процветания христианства в Монгольской империи. Христианская религия в степях приняла свои особые формы и оставила свои следы в истории средней Азии и Монголии. 

В этой работе мы попытаемся проследить влияние, распространение и политическую значимость несторианского христианства среди монголов в 13 веке: как оно взаимодействовало с другими христианскими церквями, исламом и буддизмом и почему исчезло уже в 14 веке.

ВОЗНИКНОВЕНИЕ НЕСТОРИАНСТВА

Возникновения несторианства связанно с епископом Несторием. Этот человек родился в 386 году в римской провинции Сирии. Он получил теологическое образование от Феодора Мопсуестийского в Антиохийской школе. После осуждения арианства 381. г на Втором Константинопольском соборе в церкви возник вопрос о взаимоотношениях человеческой и Божественной природ Христа. При этом споре выделились две наиболее сильные богословские школы. Александрийская школа учила, что Иисус объединил в Себе Божественную и человеческую природу, и назвала его “Богочеловеком”. Также мать Его Марию считали Богоматерью (Теотокос), которая родила Богочеловека Христа. 

Антиохийская школа, наоборот, придерживалась мнения, что в Иисусе Христе существовала отдельно человеческая и Божественная природа. Следовательно, Антиохийская школа была несогласна с учением о Богоматери, потому что Мария, по их учению, родила только человеческую природу Христа, а не Божественную. Мария называлась не Богоматерью, а Христоматерью (Христотокос).

Несторий как ученик Антиохийской школы верил в две природы Христа. Во время правления Феодосия 2, в 428 году Несторий был избран епископом Константинополя. Это было время самых сильных христологических споров. Выступив яростно против объединения двух природ во Христе, он был под воздействием своего оппонента из Александрии, епископа Кирилла и после этого Несторий был снят с должности в 431 году. Эфесский собор осудил его учение, назвав его ересью. Прожив жизнь простого монаха в Египте, Несторий умер примерно в 450г. 

На Халкидонском соборе в 451. году несторианство было официально и окончательно осуждено как ересь. В связи с этим некоторые церкви в Сирии вокруг Эдесской школы, которые поддерживали Нестория, вышли из состава всемирной христианкой церкви. 

Этот момент можно назвать рождением Несторианской церкви или “Церкви Востока”. Многие несториане в это время покинули Римскую империю и переселились в Сасанидскую империю, где уже существовала гонимая христианская церковь. Сначала им было непросто, поскольку сасанидская власть исповедовала зороастризм. Христианство как официальная религия восточно-римской империи (которая являлась главным оппонентом сасанидов) воспринималось как религия врага, а христиане считались римскими шпионами. Поэтому уже в 424 году персидское христианство официально отделилось от римского христианства. Под воздействием новопришедших несториан из Сирии персидская церковь в течение нескольких десятилетий принимала несторианское учение и объединилась с несторианами как независимая от Константинополя христианская церковь со своим учением. Сасанидские власти принимали ее и отнеслись к ней с терпением. Несмотря на гонения во времена сасанидского царя Хозрова Первого, церковь несториан процветала и вышла за пределы Сасанидской империи. Миссионеры были отправлены в Египет, Арабский полуостров и Индию и успешно продвигали несторианское учение на востоке — в Средней Азии и Китае. 

НЕСТОРИАНСТВО СРЕДИ МОНГОЛЬСКИХ И ТЮРКСКИХ ПЛЕМЕН

Некоторые археологические находки в северном Китае повествуют о влиянии несторианства на китайцев и древних тюрков. 

Кроме многочисленных погребальных камней, несторианская стела является главным источником о раннем христианстве в Китае. На стеле, построенной в 781 году, упоминаются несторианские церкви в нескольких городах Танской империи. Текст написан на древне-сирийском, литургическом языком несторианства, и китайским. Написано, что некий Алобэнь (Алопен), пришедший из Римской империи, был первым несторианским миссионером в империи Тан и основал новую митрополичью провинцию под именем Бет Синайе. 

Также среди уйгуров, которые под давлением нашествия кыргызов поселились в горах Тян-Шаня, распространилось несторианство. 

Время благополучное длилось недолго, и уже в 845 году танcкий император запретил христианство как опасное верование, после чего несторианская церковь в Китае прекратила свое существование. 

По сведениям историка 13 века Григоря Бар Гебрея, несторианские миссионеры-торговцы спустя 150 лет вновь активно работали среди китайских и тюркских народов. Неизвестный миссионер начал обращать хана племени кереитов, которые жили в сегодняшней восточной Монголии. Миссия его была успешна, и хан с 20.000 членами своего племени принял крещение. Именно это событие привело к новому расцвету несторианства во времена Монгольской империи в 13 веке. 

Темуджин, который потом нес титул Чингисхан, со юных лет был вассалом несторианского племени кереитов. В 1203 году Чингисхан воевал против кереитов и одержал победу, после чего взял в жены старшую дочь кереитского хана, которая была несторианкой. Также его сын Толуй женился на младшей дочке, христианке Сорханактании, которая стала матерью четырех монгольских ханов; Великого Хана всех Монголов Мунгке, императора Китая Хубилая, Ильхана Хулагу и хана Монгольских земель Арик Буга. Именно ханские жены были часто несторианками и оказывали большое влияние на воспитание своих детей, будущих правителей.  

Кроме кереитов еще два тюркских племени были несторианскими христианами: найманы на западе и онгуты на юге. Они были присоединены к Монгольской империи в начале 13. века. Чингисхан поставил многих членов этих завоеванных племен на высокие позиции, они были управителями, полководцами или воспитателями. Один из сыновей Чингисхана, Чагатай, который стал правителем ханата чагатай (центральная Азия), стал несторианцем и построил церкви в Самарканде и окружающих крупных городах средней Азии. Сартак, старший сын хана Батыя из кипчакского ханата, тоже был несторианским христианином и поддерживал контакт с католическими миссионерами из Рима.

Последующие хханы Угедей, Гуюк и Мунгке назначали канцлеров своих именно из несториан-кереитов. Мунгке, который был сыном христианки, глубоко уважал христианскую веру, хотя сам не был христианином. Чтобы исполнить мечту своего деда Чингисхана, Мунгке отправил своего младшего брата Хулагу завоевать Персию. Жена Хулага Докуц была ревностная христианка и всегда возила с собой несторианскую часовню. Когда Багдад, столица последнего суннитского ххалифа, пал под нашествием монгольской армии, только нестоpианские церкви и люди в них были помилованы. Не только несторианская, но и армянская и яковитская церкви видели в Хулаге и Докуце христианских добродетелей, и даже сравнили их с римским императором Константином и его женою Еленой. Это  золотое время процветания для несторианской церкви в Персии закончилось в 1293 году, когда внук Хулага, Газан, обратился в ислам.

В 1260 году, после смерти Мунга хана, его брат Хубилай стал великим ханом и завоевал Китай. Он, как и свои братья, уважал христианскую веру, целовал книги Евангелия на Пасху и Рождество, хотя официально придерживался буддизма. Его личная гвардия состояла из 30.000 христиан-аланов, и его канцлер являлся несторианином. 

Марко Поло, венецианский путешественник и торговец, пишет о множестве христиан в Орде великого хана и о христианских священниках. По его рассказу, Хубилай хан, который уважал ислам, буддизм и шаманизм, считал лучшей религией христианство, но боялся об этом заявить официально, потому что его подчиненные придерживались буддизма. Когда Марко Поло настоятельно спросил у Хана Хубилая, почему тот не может принять христианство, тот ответил: «Ты, наверное, увидел, что христиане в этой стране невежественные, неспособные, они не способны творить божественные чудеса, но те, которые верят в идолопоклонство, могут делать невероятные вещи. Например, я сижу за столом и они творят чудо: чаша, которая находится далеко, летит ко мне по воздуху, и сама наливает содержимое мне в рот, и при этом я даже пальцем не пошевелил… Итак, если бы я принял крещение, люди  думали бы, что я совершил серьёзную ошибку». Поэтому хан повелел ему отправить с Запада 100 лучших миссионеров, чтобы они обратили народ и совершили чудеса. Под правлением Хубилай хана несторианство стало очень популярно даже в южном Китае, где строилось множество храмов. 

В 1287 году уйгуры послали двух священников, Раббан Маркоса и Раббан Бар Савма, в паломничество в Иерусалим. Поскольку дорога в Иерусалим была заблокирована из-за войны, Раббан Маркос остался в Багдаде, где жил под опекой несторианского патриарха. После смерти патриарха в 1281 году его выбрали новым патриархом Багдада, под именем Иаб Аллаха 3, Раббан Бар Савма был его главным епископом и совершал путешествие в Рим. 

Влияние ханских жен во времена Монгольской империи заложило фундамент рассвета несторианства в Азии в 13. веке. Однако несторианское христианство было верой меньшинства, часто только монгольской элиты на завоеванных землях. Амир Тимур, который завоевал среднюю Азию, Персию и северную Индию, гнал несторианских христиан, убивая их и разрушая их церкви. Поэтому после распада Монгольской империи в 14 веке несторианская церковь потеряла свой особый статус и превратилась в маленькую и незначительную христианскую деноминацию в исламском и буддистском мире. 

НЕСТОРИАHСКО-КАТОЛИЧЕСКИЕ ОТНОШЕНИЯ

После схизмы в 5 веке с халкидонским христианством несторианская церковь практически не поддерживала отношения с остальными христианскими церквами. В эпоху Монгольской империи, когда церковь стала иметь больше влияния, стали строиться отношения именно с католической церковью. Это было связано в первую очередь с общими политическими интересами и с борьбой против ислама, которая объединяла обе церкви. После неудачи в крестовых походах католическая церковь сталкивалась с усилившимся исламом на востоке. Древняя легенда о “Пресвитере Иоанне”, мистическом правителе христианкой империи в Индии или центральной Азии, стала популярна, когда слухи о христианах-монголах распространились по Европе. 

Римские епископы верили, что с помощью такого могущественного союзника на востоке можно сокрушить власть мусульман, атакуя их с двух сторон. В падении Багдада и возвышении несторианского митрополита в Багдаде католическая церковь видела исполнение своей мечты.

Ильхан Абака (1265-1282), сын хана Хулага, активно искал союзников для борьбы с мусульманами-мамлюками. Будучи официальным буддистом, но находясь под сильным влиянием своей несторианки-матери, Абака хан предложил совместный крестовый поход против них. Его планы исполнил его сын Аргун хан, который хотел завоевать Иерусалим. Он послал несторианского  епископа Раббан бар Савма и делегацию в Европу, которая посетила Византию, Францию, Англию и Рим. С Василеусом Андроником Вторым, королём Франции Филипом Четвертым и с королем Англии Эдвардом Первым были выстроены хорошие отношения и союз против мусульман. Эдвард Первый принял евхаристию от Раббана бар Савма. В Риме он получил евхаристию от Папы Николая Четверого и беседовал с кардиналами по поводу вопросов христианской веры, выиграв дискуссию с ними. Хотя делегация согласилась на союз с монголами, этот союз практически не состоялся, поскольку после смерти Аргуна Хана Ильханат стал мусульманским. 

В 1245 году два католических миссионера Лоренц Португальский и Иоанн из Плано Карпины были посланы к монгольскому хану Папой Иннокентием Четвертым. Они пришли к ханскому двору близ Каракорума в Монголии и приехали как раз во время несторианской мессы перед ханской юртой. По их повествованию, несторианские верующие принимали их как единоверцев и братьев, несмотря на расхождения в некоторых вопросах веры. Это можно объяснить тем, что монгольское несторианство не было настроено не столько на исследования догматических вопросов, как на практическую деятельность. 

ОСОБЕННОСТИ МОНГОЛЬСКОГО НЕСТОРИАНСТВА

Несторианство возникло в Сирии и до сего дня несет отпечаток сирийской культуры. В несторианских церквах, например, принято снимать обувь. Это особенность восточных церквей. Также древне-сирийский язык (диалект арамейского языка) является литургическим-церковным языком, как на западе латынь. Поскольку монгольские и тюркские племена имели другой образ жизни и жили в другой среде, монгольское несторианство имеет много особенностей, отличающихся от сирийских.

Монголы и тюрки, будучи кочевниками, не строили города, но жили в мобильных юртах. Также несторианские племена не строили церкви, но собирались в юртах или на поле для богослужения или евхаристии. Монахи, странствующие по степи, имели статус и функцию священников-миссионеров. Монголы были впечатлены силой исцеления Иисуса и Его силой возродиться после смерти, поэтому служения этих миссионеров было в первую очередь исцеление людей и уход за больными. Религия была направлена на практическую сторону, и многие несториане были плоxо ознакомлены с христианскими доктринами. Лоренц Португальский в своих повествованиях о путешествии к монгольскому хану упоминает один разговор с нестopианским верующим. Он выразил свое недовольство насчет нетолерантности христианства к другим религиям и запретом поклонения другим богам. 

Для Чингисхана и многих монголов несторианский крест, который указывает на все четыре стороны света, нес священный статус, потому что был для них знаком распространения монгольской власти во все стороны света. Также имя Иисуса, на монгольском Иесу, звучит как цифра девять на монгольском или как имя отца Чингисхана Иезугей. Девятка была священной цифрой у монголов, и на их знаменах всегда висели девять отдельных кусков конских волос.

Монголы называли несторианство тарза или аркагун, а несторианских священников раббан аркагун, от слова равви (учитель) в Библии. Они действительно, кроме исцеления, занимались учением народа и воспитанием детей, уча некоторых читать и писать на китайском. Многие из них знали древнесирийский язык и читали Библию на этом же языке. В отличие от буддизма, который учит аскетике, отречению и вегетарианству, несторианство разрешает употребление мяса и алкоголя. Для монголов, которые жили скотоводством и любили пить кумыс, это было легче принять. 

В более позднее время, в середине 13. века, когда несторианство уже распространилось в Монгольской империи, стали появляться первые постоянные церкви среди кочевников. Археологи нашли руины древних церквей в Олун Суме и Кукек (Монголия). Есть также находки древних несторианских церковных зданий в столице Монгольской империй Каракоруме. Уйгурское церковное здание с 8. века еще сегодня стоит на территории нынешнего Кыргызстана. Однако церковные строения в степи были редкостью. 

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

Несторианские миссионеры в седьмом и восьмом веке положили основание для несторианского возрождения в 13 веке тем, что обращали в веру некоторые тюркские племена. Во времена Чингизидов влияние этих христианских племён выросло, и они влияли на монгольскую политику. Именно ханские жены, как Сорханактани, продвигали несторианскую веру, и христианство стало религией верховной элиты в некоторых частях Монгольской империи. Монгольские ханы уважали несторианскую веру, но сами не приняли крещение из-за иных убеждений своих подчиненных. Несторианство играло важную политическую роль в 13 веке и в то время даже сблизилось с катoлическим западом. Но так как в 14 веке Монгольская империя распалась, несторианство в средней Азии, Монголии и Китае исчезло под давлением гонений и народных  восстаний. Сегодня еще многие археологические находки, руины церквей и древние стелы повествуют о золотом веке христианства в восточной и средней Азии. 

СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ

  1. Bethune Baker J.F. Nestorius and his Teachings- a fresh examination of the evidence.Cambridge. Cambridge University Press, 1908. p.232
  2. Bruce Mullin R. A short History of Christianity-revised Edition. Louisville Kentucky.Westminster John Knox Press.2014,p.349
  3. Dawson Christopher.The Mongol Mission, narratives and letters of the Franciscan missionaries in Mongolia and China.London. Sheed and Ward, 1955 p.92
  4. Grousset Rene. The Empire of the Steppes- a history of Central Asia.London,New Jersey.Rutgers University Press,1970,p.653
  5. Hugh Murray, Polo Marco. The travels of Marco Polo.Boston.Harvard College Publishing House, 1845, p.368
  6. Jack Weatherford. Genghis Khan and the making of the New World.New York. Crown Publishers, 2004, p.314
  7. Keagan Brewer. Prester John: The Legend and its sources.Sydney.Ashgate Publishing Company,2015,p.335
  8. Peter Jackson. The Mongols and the West 1221-1410 second edition. New York, Abingdon. Routledge-Taylor and Francis Group,2018, p.437
  9. Qian-zhi Zhu, Nestorian Christianity in China .Beijing. People’s Publishing House, 1998.p.451
  10. Samuel Hugh Moffett, A History of Christianity in Asia, Volume I: Beginnings to 1500 .Marynoll, New York. Orbis Books, 2004,p.561
  11. Tjalling H., F. Halbertsma. Early Christian Remains of Inner Mongolia: Discovery, Reconstruction and Appropriation.Utrecht. Brill,2008,p.356
  12. Wallis Budge. The Monks of Kublai Khan Emperor of China. London. Georgias Press, 2012, p.386

***

Автор — Кристиан Реймер, бакалаврант богословия
Фото

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21