Образ Антихриста у 2 Сол. 2:1-12

Образ Антихриста у 2 Сол. 2:1-12

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ІНТЕРПРЕТАЦІЙ КЛЮЧОВИХ ІДЕЙ 2 СОЛ. 2:1-12

Біблійний уривок 2 Сол. 2:1-12 завжди викликав багато дискусій і суперечок. У. Барклі висловився так стосовно цього уривку: «Це, безсумнівно, один з найважчих уривків у всьому Новому Завіті, тому що в ньому використані терміни і думки в картинах, які абсолютно знайомі тим, до кого звертався Павло, але абсолютно незвичні для нас» [2, с. 11]. Ми розглянемо різні тлумачення даного уривку і ключові позиції: 1) «день Господній» і схоплення; 2) храм Божий; 3) «людина гріха». 

1.1. БОГОСЛОВСЬКІ ПОГЛЯДИ НА ПОЯСНЕННЯ «ДНЯ ГОСПОДНЬОГО» І СХОПЛЕННЯ СВЯТИХ

Всі християнські богослови розглядають даний уривок як один з есхатологічних повідомлень апостола Павла. Так про це пише Томас Констейбл у своєму дослідженні: «В цих текстах ключ до розуміння майбутніх подій: в посланні їм відводиться центральне місце. Павло звертається до доктринальної помилки, що відноситься кінця часу («есхатології»), яка вкралася в уяву солунських віруючих, про це він пише у 2-му розділі» [25, с. 429]. 

Ентоні Тисельтон пише: «Образи апокаліпсису не обмежуються, вони присутні та у 2 Сол., і в інших посланнях Павла, інші послання також містять есхатологію» [26, с. 211]. 

Такий погляд є об’єктивним, виходячи із першого тексту даного розділу: «Благаємо ж, браття, ми вас, щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього» (2:1). 

Ключова есхатологічна ідея і тема уривку – прихід Христа. З цього розпочинає Павло. 

Павло піднімає тему пришестя гр. παρουσία – це неправильне розуміння часу, коли настане παρουσία. «Павло каже солунянам залишити нервозне, істеричне очікування Другого пришестя» [2]. 

«Одне з помилкових вчень, що поширилося у Солуні, відносилось до пришестя (παρουσία) Господа нашого Ісуса Христа і зібранні святих до Нього (ἐπισυναγωγή), проблема у тому що пришестя настало занадто рано, тому що деякі вчителі говорили, ніби вже настає день Господній, або вже настав» [15, с. 170]. 

У цьому основна проблематика – неправильне розуміння дня Господнього (παρουσία). Також він говорить про «наше згромадження до Нього» (2:1), вже було згадане як гр. ἐπισυναγωγή. Різні пояснення відкривають богослови, досліджуючи даний текст. Як досліджувалось поняття παρουσία (пришестя) і ἐπισυναγωγή (зібрання) ми розглянемо нижче. 

Чому апостол говорить, що «день Господній» ще не прийшов коментує Томас Констейбл: «будучи у солунян особисто, Павло просвітив їх щодо дня Господнього на підставі Старого Завіту. Так названий період дня Господнього неодноразово згадується у Старому Завіті. Протягом нього Бог буде судити людство і благословляти його якимось абсолютно особливим чином; Його втручання в земні справи буде в ті дні більш безпосереднім, драматичним і рішучим чином, ніж раніше» [25, с. 428]. 

Він наводить приклади, як Бог буде діяти у день Господній у Іс. 13:6,9; Соф. 1:14-16. Тут автор цього коментаря, розглядає «день Господній» як те, що окреме і не стосується буквального приходу Господа, а процес ще земної історії, у якій Бог діє особливим чином. В результаті цей процес призводить до «згромадження» ἐπισυναγωγή віруючих до Бога [25, с. 429]. 

Аргументуючи свою позицію, згідно з грецької граматики, Бейл К. коментує цей уривок і пише наступне: «Наслідки подій в минулому діють у сьогоденні. Але помилкове є твердження, що пришестя Христа і остаточне воскресіння вже відбулися, так що не повинно бути ніякого очікування цих подій. Але цей висновок суперечить думці тих, хто думає, що ці події мають відчуватись із почуттям «ось-ось відбудеться» [18, с. 14]. 

Зі слів К. Бейла ми розуміємо, що день Господній не є тим, що вже відбулось (про що і говорить Павло), але цей день не прийде швидко, тому не слід відчувати це ніби те, що ось-ось станеться. 

Потрібно сказати, що ми бачимо багато різних поглядів і трактувань, що до розуміння «дня Господнього», або παρουσία. Богослови різних традицій і деномінацій бачать у текстах Павла щось своє і щось особливе, підтвердження чого вони знаходять і у Старому і Новому Заповітах. 

Ще один погляд має церква Свідків Єгови, їхній лідер (суддя) Дж. Ф. Рутерфорд говорить про прихід: «Христос дійсно приходив 1 жовтня 1914 року, але невидимим чином. У той день він змінив своє звичайне місце по праву руку від батька на трон власного Царства. Тому нема чого чекати παρουσία Христа, воно вже було» [16, с. 90].

Коментар на цей текст пише Уїльям Макдональд: «У вірші першому ми стикаємося з неймовірно важливою проблемою, в центрі якої стоїть використаний Павлом прийменник (грец. ὑπέρ). Благає апостол святих «про» пришестя нашого Господа, або ж «пришестям нашого Господа»? Якщо вірний перший варіант, то створюється враження, що цей вірш вчить про злиття двох подій в одну подію, а саме: захоплення (ἐπισυναγωγή) і дня Господа (παρουσία), бо наступні вірші однозначно присвячені дню Господньому. 

Якщо ж апостол мав на увазі другий варіант, то звертався до читачів на підставі того, що буде спочатку Вознесіння (ἐπισυναγωγή), благаючи не думати, що вони вже живуть в день Господній» [11]. Уїльям Макдональд коментуючи слова Павла пише про те, що день Господній не міг вже прийти, бо не було ще згромадження, або схоплення святих. Розділяючи ці два поняття і надаючи їм різних часових рамок, коментатор так розуміє Павла, і аргумент Павла проти того, що день Господній ще не настав, тому що не відбулось схоплення святих.

Схожу позицію у текстах Павла вбачає Вільям Келлі: «Спокій пришестя Господа взято як привід і засіб для заспокоєння тривоги, викликаної хибним уявленням, що день Господній вже настав [23, с. 253]. 

Вільям Келлі говорить про те, що днем Господнім Павло заспокоює солунян, що не відбулось схоплення, а схоплення передує дню Господньому, згідно з баченням В. Келлі. 

Багато богословів вбачають у першому тексті і розділять два поняття, котрі не можуть рахуватись одним цілісним, бо вони відбудуться у різні періоди – це тема пришестя (παρουσία) і тема згромадження (схоплення), гр. ἐπισυναγωγή, вони розділяють ці поняття у часових рамках, таку логіку вони знаходять у словах Павла. 

Ще одну таку думку пише Т. Констейбл: «Слова про пришестя (παρουσία) Господа нашого Ісуса Христа і нашому зібранні до Нього, стосуються доктрини таємного схоплення Церкви» [25, с. 429]. 

1.2. РОЗУМІННЯ ХРАМУ, ЯК БУКВАЛЬНОГО ЧИ АЛЕГОРИЧНОГО ОБРАЗУ

Богослови і дослідники пояснюючи четвертий текст, а саме ідею храму у ньому, розуміють храм двома способами: 1) храм – як буквальне місце буквальний храм, де засяде антихрист, 2) це алегорія, яка пояснює, що людина гріха (антихрист) стане основним об’єктом поклоніння у світі. Отці церкви і ряд сучасних богословів вбачають у четвертому тексті, а саме у ідеї храму першу точку зору. 

Жан Кальвін у контексті реформації і ставлення до католицької системи висловив таку думку: «Четвертий текст не може мати іншого значення, окрім того, що антихрист буде сидіти у храмі Божому. Одна ця фраза досить спростовує оману і навіть дурість тих, для котрих папа є намісником Христа. Як би він себе не вів, престол його все ж знаходиться в Церкві. Адже Павло поміщає Антихриста не де-небудь ще, а в самому святилищі Божому» [8, с. 89].

Тут Ж. Кальвін розуміє папу як антихриста, а отже і його престол у храмі Божому, тобто церкві, де, в принципі, і сидить папа. Кальвін розуміє Храм Божий із 2:4 як символ церкви. Але Ж. Кальвін дивився на ці тексти через призму тієї ситуації, у якій був він, що пишуть сучасні богослови розглянемо далі. 

У. Макдональд коментує ідею храму так: «Він люто повстане будь-якій формі поклоніння Богу і сяде на престолі в храмі Божому в Єрусалимі. З Дан. 9:27 і Матв. 24:15 видно, що цей богохульний вчинок антихрист зробить в середині періоду Великої Скорботи. На тих, хто відмовиться йому поклонятися, обрушиться гоніння, і багатьох з них чекає мученицька смерть [11]. 

Поєднуючи пророцтво Даниїла із 11-того розділу, Гордон Фі говорить про антихриста, як того, хто має у кінці часу повторити жахливий вчинок Антіоха Епіфана: «Подія, яка повинна статися, як повторення однієї із воістину жахливих трагедій в єврейській історії, коли Антіох зробив саме це» [19, с. 11].

Джефрі Уейма розглядає антихриста, порівнюючи його з Антіохом із пророцтва Даниїла (11:36). Він говорить, про те як Антіох Епіфан збезчестив єрусалимський Храм за часів Маккавеїв тим, що поставив у ньому вівтар язичницькому богу Зевсу – тому антихристом у свій час був Антіох і його правління. Тому більшою мірою ці слова є відгуком пророцтва Даниїла, але є і ряд інших випадків, коли різні римські керівники безчестили храм Єрусалиму. Римський полководець Помпеї увійшов у Святе святих в 63 р. до н. е. Імператор Гай Калігула вважав себе богом і намагався в 40 р. н. е. поставити свою статую в єрусалимському Храмі. 

Таким чином Павло використовує відомі події для опису нечестивого характеру прийдешнього беззаконника і його спроб привласнити собі положення, яке у цьому світі займає Бог. Тут коментатор розглядає храм як буквальне, те до чого у різні часи протягом історії торкався і намагався керувати антихрист у образах різних керівників і лідерів державних [25, с. 452].

Джон Стот у своєму коментарі не дає чітких пояснень, але пропонує: «до руйнування в 70 році н. е. було кілька осквернень Єрусалимського храму, все ж було б найбільшим анахронізмом робити Єрусалим (навіть якби там був храм) центром глобального руху антихриста. Можливо, Павло мав на увазі Церкву, бо він кілька разів описував її як Церкву, в якій мешкає Бог (напр., Еф. 2:21), показуючи тим самим, що антихрист проникне і полонить християнство» [15, с. 173]. 

В. X. Маршалл висловлює схожу думку: «Ніякий конкретний храм не мається на увазі, але мотив воцаріння в храмі та оголошення себе Богом використовується для того, щоб висловити протистояння зла Богу» [12, с. 192].

Богослови по різному розходяться, коментуючи поняття храму у даному тексті. Більшість трактують храм як дійсно реальний Храм у Єрусалимі, де має по приході сісти антихрист. Але є ряд дослідників, котрі іншої думки, вони розглядають храм, як те, що алегорично потрібно розуміти у контексті взагалі всього святого, того що належить Богу, але чим забажає керувати антихрист.

1.3. АНТИХРИСТ: ОСОБИСТІСТЬ, СИСТЕМА, ІДЕОЛОГІЯ

У наш час думки і погляди щодо образу антихриста розбігаються. Кожен розуміє його як того, хто діє проти Бога, але мало хто розуміє природу цього образу. Свою позицію сучасні православні богослови висловлюють словами: «Святе Письмо вчить про антихриста як про конкретну особистість. Господь каже: «Інший прийде в ім’я своє, його приймете» (Іван. 5:43). Апостол Павло називає антихриста «людиною гріха, сином погибелі» (2 Сол. 2: 3)» [14, с. 419].

Православний професор, священик Володимир Лапшин говорить про антихриста, як про реальну особистість: «Людина гріха характеризує природу особистості, що повстає проти Бога. Можна припускати, що апостол має тут на увазі не просто тенденцію зла, що діє в людстві, а скоріше, конкретну людську особистість, в якій все це зло буде сконцентровано і повстане істинному Месії. Але це буде саме людська особистість, а не сам сатана, про що можна судити за словами апостола, що пришестя цієї особистості буде за чином сатани з усякою силою; тобто сатана буде сприяти йому, зміцнювати його» [10, с. 61]. 

Джон Стотт говорить про антихриста, як про реальну особистість, яку Павло колись згадував, бувши у солунян: «Павло вчив Солунян про людину гріха словом уст своїх. Як наслідок, він починає говорити про нього без пояснень і не бачить ніякої необхідності повторювати те, що він вже говорив: «Не пам’ятаєте… говорив вам це» [15, с. 180]. 

Мартін Менкен говорить про антихриста [20, с. 105] як про людину, яка уособлює зло, він поєднує даний образ із тим же пророцтвом Даниїла 11, говорячи, що як у Епіфанія це пророцтво здійснилось у реальному храмі, так і на при кінці часу це має здійснитись у людині зла, котра має посісти реальний Єрусалимський храм. 

Енді Джонсон відкриває образ антихриста дещо дивно, і ніяк не спільно з іншими поясненнями. Він на прикладі перших розділів Буття, особливо Бут. 3:15 пише, що антихрист це людина, яка з самого початку стала проти Бога, забажала стати рівна Богові, тому люди у лиці Адама є антихристами, тими хто стали супроти Бога [23, с. 128-130]. 

Адвентистський богослов Джон Паулін пояснює антихриста, як те, що не є однією особисті, і точно є сатаною. Він говорить, що мова 2-го розділу другого Послання до Солунян (а саме 2 Сол. 2:4) нагадує деякі уривки з книги пророка Даниїла (Дан.8:9-12, 23-25; 11:31-39), в яких влада невеликого рога характеризується скоріше як влада людська, а не надприродна. 

Подібно невеликому рогові «людина гріха» прагне заволодіти храмом Божим, який у Павла зазвичай означає церкву як осередок духовної влади на землі (1 Кор.3:16-17; 2 Кор.6:16). 

Таким чином опис, представлений в 4-му вірші, можна віднести, як до представників сатани, так і до нього самого. Людина гріха – це або сам сатана, або його помічники, що діють у його інтересах. На підставі тільки 3-го і 4-го віршів не можна однозначно визначити його природу [13, с. 63]. 

Знову ми бачимо неодноманітну позицію у розумінні образу антихриста. Багато хто поєднує його із пророцтвом Даниїла у 11-тому розділі, але яке це має значення у кінці часу пояснити важко богословам сучасності. Адвентистська позиція і трактування відрізняється сильно від бачень інших богословських традицій. 

РОЗДІЛ 2. БІБЛІЙНА ОСНОВА ПАВЛА У 2 СОЛУНЯН 2:1-12

2.1. СТАРОЗАВІТНІЙ І НОВОЗАВІТНІЙ ФОН В ОБРАЗІ АНТИХРИСТА

Павло відповідає на сумніви солунян тими прикладами і методами, які б були їм зрозумілі і відомі. У даному розділі ми спробуємо побачити звідки у Павла про посилки на даний лист до солунян, звідки він бере алюзії і ілюстрації. Ми розуміємо, що символіка і приклади – це було те, що солуняни чули або читали. Павло не міг використовувати ті образи, які не були б відомі солунянам. 

От як Павло розпочинає другий розділ: «щоб ви не хвилювалися зараз умом та не жахались ані через духа, ані через слово, ані через листа, що він ніби від нас, ніби вже настав день Господній» (2:2). Вже з другого тексту, ми можемо побачити, що Павло пише даний розділ у есхатологічному ключі і використовує слова, які дещо пояснюють. 

Мова, до якої вдається Павло («хвилюватися умом», «жахатись»), нагадує мову настанов Ісуса. Цікаво, що грецьке слово, перекладене як «жахатись» (θροεῖσθαι), зустрічається тільки три рази в Новому Завіті, один раз тут і ще два в есхатологічній проповіді Ісуса (Матв. 24:6; Мк. 13:7), більше ніде. 

З найперших текстів ми бачимо, що Павло ґрунтує даний уривок на тому, що солунянам вже було відоме, він їх не заплутує, а нагадує про те, що вони і так знають [13, с. 64]. 

Далі у цьому ж тексті Павло перераховує три речі (тричі використовуючи гр. μή), які не повинні ввести до не розуміння солунських віруючих (тобто «дух», «слово» і «лист»). Перший термін, «дух» (πνεύματος), використовується тут в значенні повідомлення, отриманого від пророка, або будь-якого іншого надприродного одкровення (пор. 1 Ів. 4:1, де πνεῦμα також зв’язується з антихристом). Таким чином Павло також якимось чином натякає на те, що вже могли читати солуняни. Павло з третього тексту і далі пояснює чому день Господній ще не настав, і він говорить про те, що ще не відбулось із заповіданого Христом у Матв. 24:23,26. 

Далі Павло у 3-тьому тексті говорить про відступлення: «аж перше прийде відступлення» (2:3). Цей складний термін ἀποστάσιον буквально означає «триматися осторонь від». Він може використовуватися в негативному сенсі (бунт, заколот), або в позитивному сенсі (віддалення від гріха, як у 2 Тим.2:19). Це слово вживалося в грецькій літературі Плутархом [1, с. 302,], і у Дії.5:37 – для опису політичного або військового заколоту. В Септуагінті в Ісус Нав. 22:22 воно використовується для позначення духовного бунту. 

Хто саме тут виступає бунтівником – не зрозуміло, але вони явно відкидають Бога і навіть мають намір зайняти Його місце. Це могли бути язичники, Юдеї, або навіть частина видимої церкви (Матв. 24:3-12; 1 Ів. 2:18-19) [1, с. 302,303].

У 3,4 віршах говориться про «беззаконника», або «людину гріха»: «виявиться беззаконник, призначений на погибель, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме» (2:3-4). Хто цей «беззаконник»? Цей опис беззаконника чимось нагадує самого сатану. Він – противник, образ противника, як того хто протистоїть Богу описує Зах.3:1, можливо і тут Павло використовує цей образ, запозичуючи його зі Старого Заповіту. Беззаконник називає себе Богом і прагне зайняти Боже місце на його престолі, що описано в Іс. 14; Єз. 28. 

У цих текстах мова заходить про діяльність сатани на цій землі, іноді ця діяльність здійснюється за допомогою його представників (наприклад, царів Тиру і Вавилону), у зазначених текстах використовується той самий образ, який використовує і Павло у (2:4,3). 

Можливо, Павловий термін «беззаконник» взятий із апокаліптичного юдейського уявлення персоніфікації цієї особи як неправдивого Месії, натхненного Сатаною. Можливо, саме в цьому сенсі даний термін використовується в текстах: Повт.Зак. 13:13 – той, хто веде інших від Бога до лжебога; 1 Сам.2:12 – той, хто не знає Бога; Наум. 1:15 – персоніфіковане зло.

Павло використовує у третьому тексті давньоєврейську ідіому, яка буквально перекладається як «син погибелі» (в укр. «призначений на погибіль»). Цей же вираз використано і щодо Юди Іскаріота в тексті Ів.17:12. Ця есхатологічна особистість, як і Юда, виявиться духовно загиблою, і вона приречена на вічне покарання, хоча і проявить себе досить активно в релігійному житті [15, с. 305]. 

У кожній Новозавітній книзі або посланні ми знаходимо посилання на Старий Заповіт. Починаючи від Євангелія, закінчуючи книгою Об’явлення, кожен автор у кожному Писанні проводить паралелі із Старим Завітом. Не винятком із цього принципу стало послання Павла до Солунян, а саме другий розділ. Тому слід розглядати і послання Павла у тому ключі. Апостол посилається на те розуміння, що в нього склалось у процесі дослідження як Старого, так і Нового Заповітів. 

Маріо Філліп говорить, як розглядати Новозавітні Писання. 2 Сол. 2 слід розглядати, як те, що сформоване із Старого Завіту. Слід бачити належний вплив і принцип Біблійного фону СЗ у 2Сол. 2, такий принцип взаємопов’язань і доповнень – це важливе правило герменевтики. Автори НЗ не просто використовують уривчасті перенесення писань Старого Завіту у своїх писаннях, вони цитують конкретні фрази, уривки, або навіть розглядають групи певних розділів, терміни, які служать поясненнями їхніх писань [24, с. 171]. Так ми коротко оглянули паралелі із Старого Завіту в 2Сол.2. 

Ми спостерігаємо тенденцію, що дійсно багато паралелей того, що знав і читав Павло, що було відоме солунянам, він відкриває і вживає у другому розділі, і це не було одноманітним випадком, так будується ввесь Новий Завіт, це принцип всього Писання. Тому висновок у тому, що слід шукати відповідей на питання і алюзії з 2Сол.2 у Старому Завіті і у Новому, що і в принципі роблять всі коментатори і богослови, ідеї яких ми тут розглянули. У наступному підрозділі ми будемо розглядати які конкретні паралелі, щодо антихриста у 2Сол.2:4 використовує Павло із Старого Завіту. 

2.2. ЗВ’ЯЗОК ОБРАЗУ АНТИХРИСТА У 2 СОЛ. 2 І ОБРАЗУ МАЛОГО РОГА У КНИЗІ ПРОРОКА ДАНИЇЛА

Ряд богословів різних направлень вбачають у мові четвертого тексту 2-го розділу схожості і паралелі із рядом уривків із книги пророка Даниїла. Джон Паулін підтверджує цю думку у своїй книзі [13]. «Для того, щоб зрозуміти прихід антихриста і характер його релігійного відступництва, обов’язково потрібно розглядати прогнози Христа і Павла на основі початкового пророцтва Даниїла про анти-месію в його загальній історичній перспективі. Таким чином буде відоме і відкрите пророцтво, в контексті апокаліптичного кореня Даниїла, так можна пролити нове світло на історичний порядок між подіями, які просто зливаються в два вогнища в пророцькій есхатології» [22, с. 62]. 

Також і інші богослови знаходять ці схожості і описують їх у своїх роботах. Але ці паралелі, котрі вони знаходять є дійсно містким підтвердженням того, що Павло використовує ці образи і поняття, що використовує і Даниїл.

Богослови різних направлень (Д.Р. Стотт, Д. Паулін, М. Філліп, Б.Атлі, Д. Уейма) вбачають у 2 посланні до Солунян у 2-му розділі паралелі з книгою пророка Даниїла і з описом у ній малого рога або інших символів. Іреней ототожнював антихриста з малим рогом у Даниїла, з людиною гріха у Павла і з першим звіром Об’явл. 13 [7, с. 823]. 

Ми розглянимо у даному підрозділі, як дослідники порівнюють образи Даниїла і образ антихриста у 4-тому тексті. Поглянемо на інтерпретацію Д. Стотта, і те як він поєднує два цих образи. 

Він коментує четвертий текст і розглядає образ антихриста у Даниїла і вбачає в цьому образі Антіоха Епіфана. бо у другому столітті до н. е. відбулася найбільш значима подія, яка ілюструє відступлення від Бога Його дітей. Це коли сирійський цар Антіох IV, відомий як Епіфан, був звинувачений у жахливому оскверненні храму в Єрусалимі. Подібне згадується у книзі пророка Даниїла (Дан. 8:13; 9:27; 11:31; 12:11). 

Антіох Епіфан зображений у Данила як цар, представлений «малим рогом». Він мав «уста, що говорили про великі речі». В інтерпретації сну Данила, говориться про нього, що він «проти Всевишнього буде говорити слова і пригнічувати святих Всевишнього» (Дан. 7: 8, 25). У більш пізньому баченні Антіох названий «царем північним», який оволодіє півднем, зневажить святиню, твердиню, припинить щоденні жертвоприношення і залишить мерзоту запустіння (Дан. 11: 28-31), «буде робити той цар за своїм уподобанням, і підійметься, і височенним Він стане понад усякого бога, і на Бога богів говоритиме дивні речі» (Дан. 11:36). Антіох Епіфан став прототипом антихриста  [15, с. 191]. 

Джон Стотт коментує образ із четвертого тексту, поєднуючи його із рядом текстів книги пророка Даниїла. Він наводить історичний факт здійснення цього пророцтва у Антіохові Епіфанії. Епіфан став тим прототипом описаним у Даниїла, але що це мало б означати для самих солунян у майбутньому Джон Стотт не описує. 

Боб Атлі у своєму коментарі називає антихриста підробкою, яка шукає слави і поклоніння, порівнюючи четвертий текст з Дан.7: 25; 8: 9-14; 9:27; 11: 36-37 [1, с. 304]. 

На думку Д. Уейма [3, с. 457] написане Павлом про антихриста у четвертому тексті вплинуло сказане в Дан. 11:36, де говориться про північного царя, котрий зазвичай порівнюється з Антіохом Епіфаном, осквернивший єрусалимський Храм (та ж сама позиція, що і Д. Стотта). У другій частині опису цієї людини йдеться про його домагання і посягання на божественність, що також бере початок в особистості Антіоха і оскверненні їм Храму, описаного Даниїлом (Дан. 8, 9-14; 9, 26-27; 11, 31.45; 12). Уейма не розглядає пророцтво Даниїла як есхатологічне. 

Адвентистський богослов Маріо Філліп [24, с. 161, 164] пише, що оскільки загальновизнано, що Даниїла 7-11 є фоном до 2 Солунянам 2, тому логічно зробити висновок, що слова про антихриста з 2Сол.2:3-4 мають бути синонімом, або взагалі ідентичним символом малого рога – символа гріховної влади у Даниїла. 

Даниїл у 8:23 використовує єврейське слово חִידָה (hida) для описання і посилання на діяльність малого рогу. Це слово буквально означає «загадка» або «тьмяний», «туманний» у 1 Кор.13:12. Ця риса малого рогу може бути пов’язана з людиною беззаконня, його «знаками» і «неправдивими чудеса» (2 Сол. 2:9) у які багато хто повірить (2:11). Як малий ріг у Даниїла 7-8 говорить загадково, щоб істина спотворювалася, неправильно тлумачилася, і зрештою була прийнята, так схоже говорить і людина беззаконня (2:10,11), схоже, що це посилання на одну і туж особу (систему). 

Ще Маріо Філліп [24, с. 163] пропонує таблицю (дивит. табл. 2.1) паралелей, схожих образів і описів з 2Сол.2 і книги Даниїла у контексті огляду малого рогу і інших царів (владних систем) і образу дій антихриста у 2 Сол. 2 його опису і поведінки.

ПАРАЛЕЛІ ОБРАЗУ МАЛОГО РОГА У ДАНИЇЛА І ОБРАЗУ АНТИХРИСТА У 2 СОЛ. 2

Таблиця 2.1.

2Сол.2 Дан.7 Дан.8 Дан.11
3-Людина беззаконня 25б-спробує змінити свята і закон 12б-кине правду (істину) на землю  
4a-так що противиться та несеться (підноситься) над усе, зване Богом чи святощами 25a-буде говорити слова проти (на) Всевишнього  10, 11a-побільшився (вознісся) до Вождя війська небесного  12б-серце царя вознесеться; 

36б-цар вознесеться і возвеличиться вище всякого божества

-за Бога себе видаватиме 8-уста говорили про великі речі(евр.Слово rabrat – від rab:

1-великий;

2-начальник, голова); 20-став більше(слово rab)

25б-проти (на) Владику повстане і над владиками 36, 37в-повищиться понад усякого бога; на всякого бога не буде дивитись, звеличить себе понад кожного
-несеться над святощами, у Божому храмі сяде   11б – від Нього буде віднята стала жертва, і покине місце святині Його 31-зневажить святиню, спинить сталу жертву, 
8-Господь Ісус заб’є Духом уст Своїх і знищить з’явленням приходу Свого. 26г-сяде суд щоб його знищити та вигубити аж до кінця 25г-без руки буде зламаний (не фізичною силою) 12г-не буде сильний

Ми бачимо з огляду даної таблиці наскільки пересікається опис Даниїла малого рогу, систем влади (царів) і опис Павлом антихриста у 2Сол.2, з цього ми робимо висновок: Павло багато у чому поєднує опис Даниїла у есхатологічному направлення і про те, як у описі Павлом антихриста, антихрист як систему і як не окрема особистість.

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ОБРАЗУ АНТИХРИСТА В 2 СОЛ. 2

Після огляду різних інтерпретацій і пояснень ми можемо сказати, що немає конкретної сформованої позиції і думки щодо антихриста із 2 Сол.2. Богослови вбачають у цих текстах різний зміст і часто їхні коментарі не співпадають. Ми розглянемо ще раз конкретніше і глибше текст Павла і спробуємо зрозуміти, що він мав на увазі. 

3.1. ВІДСТУПЛЕННЯ У ЦЕРКВІ

«Той день не настане, аж перше прийде відступлення» (2:3); гр.- «ὅτι ἐὰν μὴ ἔλθῃ ἡ ἀποστασία πρῶτον». Павло використовує слово ἡ ἀποστασία, воно використовується тільки раз у Новому Завіті у Дії. 21:21 і ще один раз не у канонічній літературі (1Макавеїв.2:15). Слово ἡ ἀποστασία може мати два значення: 1 – релігійне відступництво, 2 – політичне. 

Релігійне відступництво: значення цього слова ми знаходимо один раз у НЗ у Дії 21:21, коли говориться про відступництво від Закону Мойсея, і у Септуагінті в І с. Нав. 22:22 – говориться про духовний бунт Ізраїля. У контексті політичного відступництва слово використовується у 1 Макав. 2:15. Якщо це слово має значення духовного (релігійного) відступництва, тоді де і з ким воно має це відступництво статись? 

Павло використовує артикль ἡ перед словом ἀποστασία підкреслює посилання на певний відступ і має на увазі, що це відступництво щось добре відоме для читачів. Безсумнівно, сам Павло дав розуміння солунянам про наближення відступництва. Звертаючись до керівників Церкви в Ефесі, він передбачив, що відступництво має відбутися в церкві через повсталих мужів «аби тільки учнів тягнути за собою» (Дії 20:30). Павло застерігав і Тимофія про подібні небезпеки, говорячи про те, що люди перестануть чути істину і будуть слухати духів підступних (1 Тим. 4: 1-3; 2Тим. 4: 3, 4). Слова Петра (2Пет. 2: 1, 12-22) також чимось нагадують слова Павла в 2Сол.2. Петро говорить про відступництво у вигляді вчителів, пророків, котрі мають появитись «між вами» (2Петр.2:1) і відводити від істини. Юда в 4,10-13 текстах свого послання також говорить про людей безбожних, у 10-тому тексті порівнює їх із звіриною. 

Сам Господь спонукав Своїх послідовників остерігатися фальшивих пророків Матв. 7:15; 24:24 і передбачив, що багато спокусяться Матв. 24:10. Павло не дуже точно визначив форму і вид відступництва, але воно може бути вияснене і пояснене із вище перечислених місць Священного Писання. Ми може побачити, що: 1) Відступництво – це релігійне питання, духовне повстання, котре не мало первинного зв’язку із політичним повстанням; 2) відступництво має відбутись у майбутньому [1]. 

Роблячи висновок, ми можемо зрозуміти, що Павло має на увазі відступлення не політичне і не державне. Це відступлення має відбутись у церкві із церкви воно почне діяти, через сили антихриста і з його допомогою. Тому Павло повідомляє церкві, що ще має їх чекати. Тут Павло починає з відступництва, а далі він описує як це відступництво має виражатись. 

3.2. БОЖИЙ ХРАМ

«…так що в Божому храмі він сяде» (2:4), гр. «εἰς τὸν ναὸν τοῦ Θεοῦ ὡς Θεὸν καθίσαι». Головне питання: що це за храм, у котрому має сісти беззаконник? У огляді інтерпретацій ми побачили, що є різні думки стосовно храму і його природи. Хтось говорить, що це буде відбудований юдейський храм, хтось говорить, що це образ, який говорить про центр релігійного поклоніння, інші кажуть, що це буквальна церква. Павло, говорячи про відступництво у 2:3, говорить, що воно має відбутись у церкві. Продовжуючи тему відступництва, Павло говорить, як це відступництво має відбуватись, і ми читаємо у 2:4 як саме. Далі це відступництво нікуди не переходить, а беззаконник діє і продовжує діяти у храмі, (знову ж таки у церкві). 

Златоуст тлумачив «храм» як звичну для Павла метафору, якою він позначав Церква (1Кор.3: 16-17; 6:19; 2Кор.6: 16; Еф.2: 21). Такий погляд представляє антихриста який заявив про себе у видимій церкві [15, 306]. Але давайте розглянемо підтвердження цієї ідеї! 

Храм вже не міг бути Божим храмом у момент написання Павлового послання. Храмом Божим він був до момент розп’яття Ісуса. Все служіння, яке відбувалося в храмі Божому символізувало жертву Ісуса Христа. Вся старозавітна система вказувала на Месію. Коли лідери Юдеїв відмовилися прийняти Христа, розп’яли Його, храм перестав бути святим місцем і був приречений на руйнування. Ісус прямо сказав юдеям про Єрусалимський храм, коли останній раз відвідав його: «Ось ваш дім зостається порожній» (Лк 13:35).

Сам Павло вже писав до євреїв про те, що тепер Храм Божий – це не Єрусалимський храм, а Істинний – храм Божий (Скинія), що її збудував був Бог, і цей Храм знаходиться на небесах (Євр 8: 1,2). 

Ми не знаходимо ніяких натяків на те, що Єрусалимський (юдейський) храм буде відбудований. Навпаки слова Ісуса в Матв.24:2 : «…не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується»!… , можна вважати як те, що залишиться у такому стані до приходу Христа. 

Павло вживає прийменник «εἰς», який буквально означає «в», «в чомусь», говорячи про те, що беззаконник сяде ніде інше, а саме в середині храму. Якщо говорити про храм як буквально, заново відбудований (як і розуміють більшість богословів), тоді слід розуміти і слово «καθίσαι» (сяде) теж буквально. Але ми розуміємо, що у юдейському храмі не було місця для сидіння (трону), воно було у язичницьких храмах, але не в Ізраїльському храмі. З цього висновок: антихрист не може сісти буквально в храмі, тому що тут не розуміється як те що буквальне. Павло не пише про буквальний Єрусалимський храм, і про те як у ньому має сісти антихрист. 

Апостол Павло в інших своїх посланнях називає християн, Церкву – будинком Божим і храмом Божим (1 Кор 3: 9-17; Ефе с. 2: 19-22; 2Кор.6: 16; 1Петра, 2:4,5). Це образне порівняння християн з храмом Божим, вказує, що Павло не мав на увазі буквальну скинію в Єрусалимі. 

Отець церкви Ігнатій Антіохійський, також вважав християн храмом Божим. Він пише їм: « бо ви справжні камені храму Божого, уготовані в будівлю Бога Отця» [14, 335], «Тому всі ви складаєте з себе як би один храм Божий» [14, 343]. В Церковно-слов’янському перекладі Біблії фраза «В Храмі Божому» звучить: «в Церкві Божій». Ми маємо право розуміти тут (2:4) Храм Божий, як християнську церкву. 

3.3. ВІДКРИТТЯ БЕЗЗАКОННИКА, СИНА ПОГИБЕЛІ

2:3 – «…ἀποκαλυφθῇ ὁ ἄνθρωπος τῆς ἀνομίας, ὁ υἱὸς τῆς ἀπωλείας», бук.– «буде відкрита людина беззаконня, син погибелі». Павло використовує тут дієслово ἀποκαλύπτω: відкривати, розкривати, обнажати. В 2Сол.1:6 Павло використовує цей ж символ по відношенню до явлення Господа Ісуса з неба  (Лк. 17:13). Подібне дієслово повторюється в 2 Сол. 2:6,8 і вжито в інших місцях НЗ для вираження надприродних відкриттів (Матв. 16:17; Лк.10:22). Схожа форма ἀποκαλύπτω «відкриття» зустрічається в 1 Пет.1:7,13; 4:13; 1Кор, 1:7; 2Сол.1: 7.

Це підкреслює, що з’явлення «людини гріха» може включати в себе надприродні елементи, і що його сфера дії може бути за характером виразно релігійної. Те що «людина гріха» «відкриється» (в майбутньому часі) означає, що до певного моменту він буде прихований або буде вкривати свою оманливу зовнішність і з’явиться в своєму справжньому світлі, і тоді його справжня природа стане відомою жителям землі [15], [12, с. 303]. 

«Людина беззаконня», (беззаконник); «людина гріха», гр: «αμαρτιας» «ανομιας». Різні манускрипти подають два переклади і значення: «беззаконник» використовується в манускриптах א, B, в коптських і армянських перекладах. Слово «гріх» використовується в рукописах A, D, F, G. K, L, P. Але по суті вони сильно не змінюють значення тексту (в 1Івн. 3:4 терміни «гріх» і «беззаконник» прирівнюються). 

Ця особистість не тільки противиться Богу, а й намагається замінити Його. Прийменник «анті» спочатку означав «замість», а вже пізніше він став вживатися в значенні «проти». Слово «ανομια» – беззаконня означає бук. «проти закону». Той хто виступає проти закону Божого, основа діяльність беззаконника виступати проти закону. Ми бачимо, як антихрист діє у світі через різних соратників, коли принижує, змінює закон Божий (десять заповідей). Ще один відтінок підходять про «людину беззаконня» говорить про те, що він жадає влади, контролю над усім і бажає поклоніння до себе. 

Син погибелі «ὁ υἱὸς τῆς ἀπωλείας» староєврейська ідіома буквально перекладається як «син погибелі». Фраза «син погибелі» зустрічається ще тільки в одному місці Святого Письма. Сином погибелі названий Юда Іскаріотський (Ів. 17:12). Ніхто з учнів не підозрював, що Юда є зрадником, нічого в його поведінці про це не говорило, на словах він був відданий Ісусові. Навіть, коли Ісус прямо про це сказав (Ів.13:26), учні не зрозуміли, тому що вони і гадки не мали, що Юда може бути зрадником, але він зрадив Ісуса Христа. 

Це порівняння антихриста зі зрадником Іудою, точно описує природу «людини гріха». Антихрист знаходиться біля Христа (в християнській Церкві, Храмі Божому), але, по суті, є зрадником, у цьому полягає великий його обман [9]. 

Важливою темою в уривку є тема обману. 2Сол.2:9 «…і з усякою обманою неправди між тими, хто гине, бо любові правди вони не прийняли, щоб їм спастися»; 11 – «…щоб у не правду повірили». У цих двох текстах Павло використовує одне і теж слово: «ψεῦδος» переводиться як: неправда, обман. Слово «ψεῦδος» використовується у НЗ 9 раз. Завжди воно використовується у контексті з істиною, тобто слово слово «ψεῦδος» протилежність істині. Ісус говорить про сатану як «отця неправди» (Ів.8:44), там Іван використовує корінь цього слова два рази. 

Слід розуміти, що це слово означає протилежність істині. Павло пише ці тексти у контексті подій останнього часу або есхатології. Більше того, вибір «істини», або «не істини» «ψεῦδος» – це питання спасіння (10-12тексти). Іван у книзі Об’явлення двічі використовує це слово у останніх розділах (21:27, 22:15). Він пише: «І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця». Тобто ті, хто віддадуться обману, не зможуть бути спасенними. Павло говорить, що пропозиція повірити у такий обман буде з боку антихриста, його системи і люди повірять у цю неправду, яка буде протистояти Божій істині. 

3.4. УТРИМУЮЧИЙ

2:7 «μόνον ὁ κατέχων ἄρτι», «хто тримає тепер». Хто такий утримуючий, той хто стримує силу беззаконня? Про «утримуючого ми знаємо ще менше, ніж про беззаконника, проте нам відомо, що в час Павла утримуючий вже діє. Завдяки його наявності беззаконня вершиться не так сильно, і поки воно ще не стало видимим для всіх. «Утримуючий» представляє собою силу, що захищає закон (стримуючу беззаконня) і виконує певне завдання, пов’язане з часом (він продовжує свою роботу до певного моменту в історії, про що і говорить 7-й текст). Не даючи проявитися беззаконню в повній і явній мірі, «утримуючий» в якомусь сенсі стримує наступ кінця. «Утримуючий» досить сильний, щоб стримувати явлення антихриста і його посібників, крім того, він (або сила, або особистість) не припиняє діяти аж до самого кінця (2: 8, до моменту приходу), і він буде знищений майже відразу ж після своєї появи.

Цікаве граматична зміна відбувається від середнього роду в текстах 2:6,7 до чоловічого роду в текстах 2:7,8. Це передбачає вплив можливої ​​персоніфікації. Він – особистість і водночас, щось позбавлене рис особистості. У 6-му тексті це щось (те, що не допускає з’явитись антихристу свого часу), а вже в 7-мому тексті це хтось. Отже, «утримуючий» – більше, ніж особистість; він – теж сила (як і «беззаконник» (порівняти вірші 3-й і 7-й). Ця ж стримуюча сила – повністю надприродна, і вона діє у суворій відповідності з Божим планом і під Божим контролем (пор. 2Фе с. 2: 6б-7). Бог в особі Свого Духа або натхненна силою Святого Духа стримує це беззаконня. Дух антихриста завжди був присутній в цьому світі (1Івн.2:18; 4: 3; 2Івн.7), але одного разу він повністю втілиться, тобто беззаконня почне діяти відкрито і на повну силу [5]. 

3.5. ЗНИЩЕННЯ АНТИХРИСТА

Павло передбачив знищення людини беззаконня. Він сказав, що «Господь Ісус заб’є Духом уст Своїх і знищить з’явленням приходу Свого» (2 Сол. 2: 8). «Поява його приходу» може ототожнюватися з одкровенням Господа з небес, описаним у 1:7-10, який принесе покарання тим, хто мучить Церкву (9 текст). Даниїл писав, що цей гнітючий правитель буде знищений Богом (Дан. 9:27) – тільки Бог може знищити його у з’явленні Сина Людського «на хмарах небесних» (Матв. 24: 30). 

Есхатологічна картина, яку Павло виклав у 2 Солунян 2, по суті, є такою ж, як час кінця книги Даниїла [17]. Павло використовує у 8, 9 два слова, які переведені: заб’є (ἀναλίσκω), знищить (καταργέω). Цікаво, що ці два слова мають зовсім різні значення, ніж те якими значеннями вони переведені. Слово «ἀναλίσκω» дійсно означає: забивати, знищувати, губити, вбивати, його у таких значеннях використовує Плутарх(46-126рр.), Платон (430р). У контексті ми можемо зрозуміти, що слово «ἀναλίσκω» Павло використовує по відношенню до самого антихриста (8а). Але далі Павло використовує, здавалось би до того ж самого антихриста слово, яке вже не означає вбивати, хоча переведено «знищить» (8б). Павло використовує слово «καταργέω», яке на справді не означає вбивати, цей термін означає «робити марним, бездіяльним, безсилим, безкорисним», але не означає «винищувати повністю» або «знищувати» (порівняти із Рим. 3:3, 6: 6). По відношенню до кого Павло використовує це слово? Далі у тексті 9-тому, ми бачимо, що це говориться по відношенню до сатани. 

Можливо ми будемо помилятись, коли запропонуємо таку теорію: Павло тут говорить про дві сили і особи. Спочатку він говорить про антихриста, його знищення у приході Ісуса Христа, це нам говорить, що антихрист – це дійсно земна (людська) форма або система. Далі Павло, говорячи про самого сатану (9а), пише, що при приході Ісуса, він не буде повністю знищений, але буде бездіяльний, безкорисний. Можливо Павло має на увазі думку, яку вже згодом описав Іван про схоплення і в’язання дракона (сатани) в Об.20:2. 

Ми приймаємо таку позицію, тому що сатана протягом тисячолітнього царства дійсно буде «бездіяльний», «безкорисний» – що і буде для нього в’язницею, і потім при опущенні на Землю міста сатана буде відпущений, але потім знищений назавжди (Обяв.20:7-10). Павло пише про знищення антихриста, але не про знищення сатани при другому приході Господа Ісуса. 

ВИСНОВКИ

З аналізу і дослідження безпосередньо тексту, і інших вагомих коментарів ми вияснили деякі важливі моменти: Павло говорить, що відступлення, яке здійснює антихрист розпочинається у церкві, виходить із церкви. Антихрист діє у церкві і за допомогою церкви. Божий храм – символічне зображення церкви. Сам же антихрист – не особистість і не просто ідея, це система, про яку пише Даниїл, схожий опис якого запозичує і здійснює Павло. Система, яка знову ж таки сформована у церкві, але діє проти Бога, Його закону, знищуючу все, що пов’язане з Богом і святинею Його. Антихрист діє і обманює тих, хто не прийняв по справжньому любов Божу, ті хто не являються справжніми християнами, таких ця система використовує проти Бога, хоча і вони, можливо, про це не здогадуються. Бог утримує прояв цього зла до якоїсь пори, а конкретніше до моменту приходу Христа на землю, коли це зло буде відпущене і йому буде надане право діяти у повній силі. В результаті при приході Христа антихрит буде знищений, знищений буде і той, інтереси кого представляв антихрист – сам сатана. 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Атли Б. Первые послания апостола Павла: к Галатам и I и II к Фессалоникийцам / Боб Атли. – Техас: «Комментарии для исследователя», 1995. – 354 с. – международное изучение Библии.
  2. Баркли У. Толкование 2 послания Павла Фессалоникийцам [Електронний ресурс] / Уильям Баркли. – 2007. – Режим доступу до ресурсу: https://bible.by/barclay/60/1/.
  3. Била Г. Послания апостола Павла / Г. Била, Д. Карсона. – Черкассы: Коллоквиум, 2015. – 504 с. – Ветхий Завет на страницах нового. – ISBN 978-966-8957-49-9; т. 4.
  4. Біблія або книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту, 2002. – 1356 с. – ISBN 966-7136-43-4.
  5. ГК АСД. Большая христианская библиотека Комментарий Адвентистов седьмого дня на 2 Фессалоникийцам [Електронний ресурс] / Гк Асд // Гк Асд – Режим доступу до ресурсу: http://soteria.ru/s610/.
  6. Дедерен Р. Настольная книга по теологии. Библейский комментарий АСД Том 12 / Р. Дедерен, Н. Вихмейстер, Д. Рейд. – 1048 с. 
  7. Иерей О. Давыденков. Догматическое богословие: учеб. пособ. М.: Изд-во ПСТГУ, 2005. – 436 с. 
  8. Кальвин Ж. 2-е Фессалоникийцам [Електронний ресурс] / Жан Кальвин // Библиятека. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://bible-teka.com/jan-calvin/60/2/.
  9. Курыляк Б. Антихрист – идеология, система или личность? / Курыляк Богдан, 2013. – 12 с. 
  10. Лапшин В. Первое и второе послания к Фессалоникийцам послание к Римлянам / Владимир Лапшин. – Рига: ФиАМ, 2009. – 240 с. – ISBN 978-9984-9479-9-0.
  11. Макдональд. 2–Фессалоникийцам [Електронний ресурс] // Комментарии Макдональда к Библии. – 2007. – Режим доступу до ресурсу: https://bible.by/mcdonald/60/1/.
  12. Маршалл. 1 и 2 Послания Фессалоникийцам / Маршалл, Говард., 1983. – 183 с. 
  13. Паулин Д. Что Библия говорит о последнем времени / Джон Паулин., 1986.
  14. Писания мужей апостольских. М.: Издательский Совет Русской Православной Церкви, 2008. – 672 с. 
  15. Стотт Д. Р. Послания к Фессалоникийцам / Джон Р.У. Стотт. – Санкт–Петербург: «Мирт», 1997. – 261 с. – Библия говорит сегодня.
  16. Хокема. «Свидетели Иеговы» / Хокема. – Патерностер, 1973. – 320 с. 
  17. A. Blaising C. The Day of the Lord and the Rapture / Craig A. Blaising., 2012.
  18. Beale, G. K. с. 200. 1-2 Thessalonians. The IVP New Testament commentary series 198. Downers Grove.
  19. Fee, G. D. 2009. The First and Second Epistles to the Thessalonians. The New International Commentary on the New Testament с. 268. Grand Rapids, MI: Wm. B. Eerdmans Publishing.
  20. J.J. Menken M. 2 Thessalonians / Maarten J. J. Menken. – London and New York: New Testament Readings, 1994. – 160 с. 
  21. Johnson A. Paul’s «Anti-Christology» in 2 Thessalonians 2:3-12 in Canonical Context / Andy Johnson, 2014. – С. 143.
  22. K. Larondelle H. Paul’s Prophetic outline in 2 Thessalonians 2/ K. Larondelle Hans – Andrews University, 1983. – 69 с. 
  23. Kelly W. Elements of Prophecy [Електронний ресурс] / William Kelly // Bible Treasury – Режим доступу до ресурсу: https://bibletruthpublishers.com/elements-of-prophecy-chapter-1/william-kelly.
  24. Papaioannou K. Earthly shadows heavenly realities / K. Papaioannou, I. Giantzaklidis., 2016. – 364 с. 
  25. Roy B. Zuck. Толкование Новозаветных посланий и книги Откровения / Roy B. Zuck, John F. Walvoord., 1990. – 597 с. 
  26. Thiselton A. C. 1 & 2 Thessalonians through the Centuries / Anthony C. Thiselton., 211. – 312 с. – Blackwell Bible Commentaries.

***

Денис Козоріз, бакалаврант богослов’я

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21