Пастор Валерій Левицький: «Слухати Слово Боже – добре, читати – добре, але щоб бути блаженним – треба слухати, читати і виконувати»

Участь в VIII національному молитовному сніданку (Валерій Левицький — другий зліва).

Ви розповідали, що, коли в 2017 році в Україні на державному рівні відзначалося 500-річчя Реформації, у Рівненській області проводилися цікаві заходи. Як відбулося святкування R-500 за  участю адвентистської Церкви у Рівненській області?

Одразу на початку R-500 ми зрозуміли і постановили, що це робить не одна якась церква, а уся протестантська спільнота. Ніхто не виставлявся головним або другорядним; усі протестантські церкви, які хотіли брати участь, були на одному рівні. Ми завжди виступали не за принципом «от я вийшов і сказав, що адвентисти найкращі», хоча, може, особисто я так би і хотів. Але принцип був інший: треба було так подати наше християнство, щоб люди зрозуміли – треба читати Біблію. Наше завдання було – вести людей до Біблії, нехай вони шукають, що каже Бог. Ми мали їм казати, що каже Бог, у приватних розмовах та зустрічах, але на загальноміських заходах доктринальних суперечок ніколи не було. Завжди була ідея звернутися до біблійного «так говорить Господь», а ви вже в подальшому думайте: «як?». Ці загальноміські заходи в місті Рівному були цікаві тим, що ми відкинули від себе таку «затаскану» тему: «О, вже всі церкви об’єднуються, вже будуть переходити до духовного Вавілону, будуть зраджувати своїм принципам», що було дуже розповсюджене по Україні. Це був нездоровий, перебільшений страх екуменізму. Ті, хто дуже кричав: «екуменізм об’єднує», шукали статті, підтвердження, але після святкування Реформації, коли об’єднання не сталося, жоден з них не написав: «Я помилився, був неправий, вибачаюся». Противники святкування Року Реформації, насамперед серед адвентистів, казали: «Все, церква зійшла з дороги, впала, об’єдналася з іншими». Але насправді ніхто ні з ким не об’єднався і ніхто нікому дорогу не перейшов. 

Валерій Левицький під час переписування Біблії (духовний ранок в Рівненській облдержадміністрації).

Валерій Левицький під час переписування Біблії (духовний ранок в Рівненській облдержадміністрації).

А може, переживали якраз ті, хто не хотів працювати, щоби публічно представити Церкву?

Я особисто розглядав Рік Реформації як ще одну можливість засвідчити суспільству про Бога, про Біблію, і обов’язково про церкву в Рівненській області. Хоча Рік Реформації минув, і та влада, що його організовувала, змінилася на іншу, Церква адвентистів сьомого дня до сьогодні кожний перший вівторок місяця в облдержадміністрації бере участь у молитовному ранку. Зараз іде мова, щоб у міській раді регулярно проходили такі молитовні ранки. Туди приходить керівництво області, приходять служителі церков, організатор задає тему, ми всі читаємо Біблію. Вже рік Реформації давно пройшов, а до сьогодні у нас є ця добра справа.

Моє розуміння таке – ми, як служителі церков, відповідаємо за духовний стан у місті. За здоров’я – медики, за порядок − поліцейські, а за духовний стан хто? – священнослужителі, церкви мають відповідати. Тому ми так і робимо. Ми не тягнемо когось до себе, а спонукаємо народ звертатись до Біблії. 

Після указу про святкування 500-річчя реформації протестанти зустрілися, поговорили, що в нас є спільність, про яку треба всім сказати: це Ісус — одвічне Слово, Бог, життя з Богом. Раніше ми завжди міжконфесійні стіни будували, казали, що ми найкращі. Тим самим будували такі стіни від інших людей, що зараз перескочити через них не можемо і не можемо за ними людей побачити, а зараз нам треба з іншої кошари гукати, кликати. Як же їх кликати, як ми їх вважаємо… не хочеться порівнювати, але ми вже на євреїв схожі, бо вважаємо, що нечисті усі, крім нас. Ми самі побудували ті паркани такого ставлення, а тепер через них перелізти не можемо. Хто такі адвентисти у порівнянні з іншими? Ми знаємо правду, ми знаємо рішення Бога, все знаємо, це все відкрито, але нам треба стукати до серця людей. Апостол Павло каже: «Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких» (1 до Коринтян 9:22). Шістнадцятого вересня цього року в Рівному збиралися депутати-християни. І всі підтверджували думку про те, що люди довіряють протестантам бути керівниками своїх громад. Північні райони області у Верховній раді України представляє депутат протестант Сергій Мялик. Так сталося історично, що Рівненщина – це протестантський край. Не хочу сказати, що це плюс або мінус у цьому. В 2017 році ми святкували 125 років адвентистській громаді в Рівному. До нас в гості завітав керівник комітету  R-500, був  пастор баптистської церкви. Місцевий телеканал «Сфера», до якого мають відношення протестанти, знімав урочистість на відео і випустили сюжет про це.  Тому в нас двері відкриті, ми доступні, проповідуємо, людям розкзуємо, хто такі адвентисти, нас тепер пізнали по суті, а раніше ми були для них просто «суботники». Я так скажу: ми збираємося кожного місяця, це комітет Реформації, плануємо ту або іншу роботу. Ми там гори не звертаємо, але елементарна присутність християн в органах влади вже впливає, ми звершуємо молитву, проводимо міські акції, наприклад, День сім’ї, День молоді. Плюс кожна церква, яка має можливість, проводить у цих рамках свої заходи, і не просто наша громада це проводить, а це проводить комітет Реформації для міста Рівне. У березні 2019 року проходив фестиваль телеканалу «Надія» у Рівному, на цьому фестивалі було дуже багато протестантських служителів. Самі працівники телеканалу зауважили, що є багато протестантських служителів, які знають мене, знають церкву, були дуже вражені, тому що церковні канали якісь бліденькі, кишенькові, наприклад, ютуб-канал якийсь є, а тут така потуга – телеканал «Надія» приїхав. Вони знали про нього, чули про нього, але побачити – вони були дуже вражені. Самі працівники телеканалу підтвердили  що це дає сили для праці. 

Я бачу, що в цервах іде така тенденція: в деяких областях в церкві більш консервативна паства, страх екуменізму, засудження спільної участі у заходах, коли на одній сцені стоїть адвентистський та інший служитель. В інших областях, як у Вашій, це сприймається нормально. Чи стикалися Ви з тим, коли самі адвентисти протидіють співпраці з іншими протестантами, а Ви, наприклад, змогли їх переконати, донести ідею, що треба мати збалансований підхід?

У Рівненській області ніколи не було таких запитань. Люди і церква по можливості свідчили, брали участь у всьому незабороненому. Але дуже багато залежить від самого служителя, як він сам налаштований. Якщо служитель вважає, що це екуменізм і цього не треба робити, то дуже скоро церква не буде брати участі ні в чому, навіть молитися не буде. Але якщо служитель сам переконаний, то церква дуже швидко стає йому на допомогу. Буває, що окремі і не стають йому на допомогу, не підтримують його, але, в основному, якщо служитель йде вперед, церква йде за ним. Якщо служитель сам не хоче йти, церква не піде. Будь-яка євангельська, господарська чи будівельна робота, якщо служитель не стає – ніхто не піде. І дуже легко можна так прикритися – церква не хоче. Так, не хоче. А що церква хоче? Та в більшості випадків нічого не хоче. І це факт. Тому в інших областях так буває, чому так сталося – не знаю. З іншого боку – це не тільки в адвентистській церкві, це чомусь так є і в інших протестантських церквах, протестантські громади також не включилися в цю роботу. Провели R-500, десь успішно, десь зі скрипом, десь його практично не було, і ніякої активності не проявляють. Знову зайшли за свої мури, знову там сидять і там їм комфортно. В Рівненській області нікого не доводилося переконувати, що це треба або не треба. Сказали: таке є, таке планується, що можемо зробити ми? Ми можемо так і так, тут і тут – все, робимо. Мене оминуло з протидією.

Зустріч комітету Реформації Рівненської області.

Зустріч комітету Реформації Рівненської області.

Ви розповіли, як побудували стосунки з іншими конфесіями. А що можна сказати про вплив R-500 на суспільство? Чи воно, на Ваш погляд, зрозуміло щось про протестантів?

В Рівненській області є міжцерковна рада і є протестантська рада. У міжцерковну раду входять греко-католики, римо-католики, православні Київського патріархату. Ми зустрічаємося, плануємо заходи загальноміські, як от День сім’ї, в травні проходить. Знаєте, кожного року більше і більше людей нецерковних, з кожним роком все більше і більше можновладців приходять зі словами: «Ми хочемо долучитися до вас». Знаходяться такі, які про них кажуть: «А, вони собі на вибори працюють». Та кожний на щось працює. Але для мене свідчення, яке він почує і побачить про сім’ю, зокрема, коли говоримо про День сім’ї, для мене це головне і важливе. А чого він прийшов, я не знаю, судити його не буду, я не збираюсь судити жодного можновладця, який долучився до святкування. З другого боку, будь-яка діяльність розбудить двох: одного розбудить і він скаже «так», а другого розбудить і він скаже «ні». Люди, які хочуть «за» традиційну сім’ю, долучаються і їх щороку більше і більше. Паралельно з тими активізуються ті, що виступають за гендерну ідеологію, лунають такі вислови: «Що вони там ходу́ роблять за сім’ю, краще б дороги зробили». Треба вийти на марш за дороги – нема проблем. Але статистика говорить, що в Україні катастрофа щодо сім’ї. Люди не хочуть цього побачити, самі не зовсім правильно живуть у сім’ях. Мудрий, як правило, або мовчить, або відступить, а от той інший кричить у все горло, і думає, що правий. Тому так складається враження, що суспільство не сприймає, не підтримує. 

Але суспільство дізналося щось про R-500, чи ні? За моїми спостереженнями, деякий розголос пішов, але недостатньо великий. Якби ж усі ЗМІ це підхопили, але секулярним ЗМІ не було дуже цікаво.

Відносно ЗМІ – це окрема тема. На Майдані зібралося 500 тис. людей на свято Подяки. Жоден телеканал, жодна газета про це не написали. То відносно ЗМІ і розголосу – це один докір! 

Зірвалася Чорнобильська АЕС – ніхто не знав? Тільки газета «Известие» маленькою колонкою написала: «Сталася надзвичайна ситуація на атомній станції у Чорнобилі», і то на третій день. Ніхто не знав зі ЗМІ? Це реалії діяльності ЗМІ.  R-500 більшості не цікаве, тому мало хто з журналістів цим займався.

Але тут непросте питання. Не знав народ України, що було таке дійство у Києві? Знав. Я був і перший, і другий рік учасником Дня подяки, людей було просто неймовірно багато. Для мене найголовніше, що це знали люди. А в бесідах з людьми, з іншими членами протестантських церков, люди знали про R-500, про все. А як тоді інакше назвати, коли по селах встановлюють пам’ятники Біблії. Як це назвати? Поставили у рік 500-річчя Реформації. Жодне ЗМІ про це не написало. Між віруючими ця інформація розійшлася, та й усе.

Прийшов Христос, проповідував, то й усі йшли? А як йшли, то тільки заради вигоди. Він казав: «Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наситились» (Від Івана 6:26). Треба читати Біблію – криниця інформації і знань. Тільки останній день покаже – чи  то було з результатом, чи було без результату. Це не сьогоднішнього дня проблема, це проблема сатани. Ангели на небі повірили йому, а не повірили Богу, от він їх і обдурив. Так і люди захотіли обдуреними бути. 

Тому, добре, що було R-500, чи погано, ми з вами всі побачимо в останній день, а використали ми можливість чи не використали, за те також дамо відповідь у той день, коли прийде до того. 

Особисто я боюся не зробити того, що я міг би зробити, зовсім не боюся зробити те, що мав би зробити.

Є спостереження, що під час R-500 була активність у церквах щодо публічних заходів, тепер вона дещо знизилася. Ви сказали, що у Вас все продовжується на належному рівні. Що можна сказати про масштаб діяльності протестантів – на Вашу думку, він дійсно зменшується чи ні?

R-500 був у 2017 році. Ми почали робити Реформацію з осені 2016-го у нашому домі молитви. Були усі протестантські служителі Рівненської області. Ми зібралися на форум і сказали, що будемо брати участь, те ж робимо й сьогодні. Якщо протестанти не побачили, що Указ президента про святкування Реформації – це відкриття дверей для наступної діяльності, то ніякий привід більше нічого кращого не дасть. 

У час R-500 влада збирала нас до Організаційного комітету і спитала: «Що ви можете зробити?». А Пересопницьке Євангеліє, на якому президент присягається, воно тут у селі видано було, і музей є на тому місці, у тому селі музей Біблії. Директор цього музею виступає і каже: «От було б добре перевидати ювілейне видання Євангелія від Матвія з Пересопницького Євангелія». І Церкви області підтримали цю ініціативу і прийняли участь в перевиданні Пересопницького Євангелія. Для мене смішно виглядає, коли люди думали, що президент підпише указ і всі стануть протестантами, це утопія. Це були відкриті двері для тих, хто має істину і відповідальний за те, щоб засвідчити, зробити учнями, щоб потім хоча б деякі люди стали протестантами.

Деякі богослови казали: “Сказати суспільству про Реформацію – добре. Але треба, щоб протестантські церкви самі реформувалися зсередини”. 

Думаю що протестанти активно не включилися в Рух реформації по тій причині, що не мають цього духу відродження. Лютер один встав і пішов. Нелегко було? Його Бог направляв. А нам держава відкрила двері. Імператор Костянтин у 320-х роках, тоді римська держава взялася за «святкування» християнства. Не церква, а держава. Чим закінчилося? Спотворили істину, почалися чудасії. Сьогодні очікували, що держава буде нам допомагати, а держава просто сказала: “Ми не проти. Це ваш день, вперед». Ніхто ж не заборонив, а ми тих дверей не відкрили, а тепер кажуть: «Все згасло». Хто каже «згасло»? Я не кажу, у нас є продовження.

Монумент R-500, встановлений протестантами на Рівненщині.

Монумент R-500, встановлений протестантами на Рівненщині.

Питання щодо просімейного руху. З одного боку майже всіма віруючими це вітається, такий потужний рух з захисту сім’ї від викликів сьогодення. З іншого боку, навіть у протестантському середовищі є критики цього руху. Вони кажуть, що з геями християнам боротися найлегше, тому що при цьому самим не треба змінюватися, бо самі народилися з нормальною орієнтацією. А попробуйте виступати проти чогось, де самим треба змінюватися, наприклад, лицемірство, корупція, гордість, якась непорядність. Думка в тому, що багато хто з християн вибирає нібито найлегшу тему, де вони можуть виступити як потужний рух. Що можна про це сказати? 

Дуже часто, коли ми говоримо про сім’ю, ми кажемо, що це союз чоловіка і жінки. Але ми маємо на увазі, що одного чоловіка і однієї жінки. Ми не допускаємо інакшої думки. Ми ні з ким не боремося. Коли проводимо День сім’ї, якісь заходи за сімейні цінності, ми не боремося з представниками так званої гендерної ідеології, ми не боремося. Ми пропагуємо біблійні сімейні цінності. Ми ні з ким не боремося, а просто заявляємо про своє переконання. Хода за сімейні цінності – це хода не проти когось, а «за». Такого, як Ви казали, я дуже багато чув. Боряться з ідейними, з гомосексуалістами, ні, ми тільки пропагуємо біблійні сімейні цінності. Ми не боремося, а хтось подає це як боротьбу. Ні, в нашому випадку це «за», а не «проти». У нас так і називається: «Хода за сімейні цінності». І всі молитви, виступи зі сцени: «Боже, Твій приклад, Твоя модель, Твоє життя, так, як Ти сказав» – і все. Нема інакшого. А хтось знаходить, і хоче лобами вдарити і сказати: «То ви боритеся». Ні.

В Україні є такі організації, які не заперечують, що вони боряться або виступають проти. Є організація “Любов проти гомосексуалізму”, вже в назві написано «проти». Йде підписання петицій про заборону пропаганди гомосексуалізму, були акції, наприклад, з вимогою звільнити уповноважену з гендерних питань. Протестанти у Києві, хоча не тільки вони, виходили на мирну акцію проти гей-параду, їх тоді побили. Всі ці акції дають привід сказати, що не тільки за сім’ю є рух, а й проти збочень, тобто, якась боротьба іде. Деякі активісти кажуть, що якщо у гомосексуалістів є якісь лобі у парламенті, то і нам треба мати якесь християнське лобі. У тому і напруження, що в українських протестантів є дві ці тенденції: «за» сімейні біблійні цінності – і «проти» узаконення гріха. 

Так, але ми говоримо конкретно про себе, про наш рух на Рівненщині: ми не боремося проти когось, ми «за» сімейні цінності: тато, мама, діти. Так сказав Бог. А боротися – є багато різних інших методів. Наприклад, коли дітей виховують, у церкві розказують, як Бог світ створив – хіба це не боротьба? Це ідеологічна боротьба за те, що так Бог створив і це так є. Коли інформаційними каналами доносити, що це не так, як кажуть деякі люди, а так говорить Господь, для Господа то розбещення. Але люди пробують шукати чогось, вони не знають, що роблять, бо ними керує інша сила. Тому дуже часто така боротьба «ми проти» робить рекламу тим самим гей-парадам. Якби не було тої розмови «заборонити гей-парад», я би й не знав, що він проходить десь у Києві. І таких, як я, із 42 мільйонів, десь сорок. Ніхто б нічого не знав. Можна сказати, що такого у Біблії нема? Є. Павло пише. Що воно – вчорашнє? Ні. Воно є і було. А ми з так званою боротьбою робимо їм ще більшу рекламу, більше скликаємо: «А що там таке буде?». І люди ідуть і дивляться: а що там таке? Особисто я чітко переконаний – якщо той гей-парад стовідсотково призначений, там стовідсотково будуть люди, бо вже призначено. З цим боротися – як з вітряком. Вітер дме – вітряк крутиться, а ти зі своїм списом тільки нерви собі зіпсуєш. Я нічого не зміню своїм приходом на контр-акцію, це треба набагато раніше робити. З цією боротьбою ще більше реклами їм даємо.

Про це все треба думати на виборах до Верховної Ради, тому що депутати приймають закони. Уповноважені з гендерних питань – все депутати роблять, влада робить, це не народ. Як правило, віруючі протестанти на вибори не йдуть, а потім йдуть боротися, бігом протестують. Друзі, то політика держави. Висувайте депутатів, з яких можна щось питати.

Кажуть: висувайте депутатів від протестантів, від християн, щоб були якісь люди з церковного середовища, які політично активні, які могли би християнські цінності нести через політику.

Я знайомий з тим, що тут ходять такі думки: треба побільше «своїх» людей у владу. Але влада дуже хитка, затягуюча річ, подався у владу і десь тебе міняють, ти змінюєшся. Тому ми не повинні також все ідеалізувати. Ми живемо у час, який називається «час кінця». Світ іде до завершення. Тому його змінити важко і неможливо. Можливо стримати або не стати частиною цього – то наш обов’язок. Якщо ми, як протестанти, будемо щось доводити своїм способом життя, то з нами будуть рахуватися і поважати. Той депутат, про якого я казав, пішов у Верховну Раду, він там погоду робить? Павло Унгурян, баптист, був у Верховній раді, і що? Рада  голосувала за гендерний закон, голосували за книжечки з християнської етики, де хлопчик «дружить» з хлопчиком? Але хтось такий закон, за який люди не голосували, намагається продавити. Ще на місцевому рівні, у сільських радах, де 15 депутатів віруючі, то можна щось робити. А на державному рівні, коли ти один, а 420 не таких, то твою думку ніхто не буде розділяти. Якби світ йшов до кращого, а ми не знали б куди цей світ має йти, можна було б. Ідеалізувати політичну сферу не потрібно, так має бути. Наскільки ще сьогодні можна, треба було б не дати розвитку чогось антихристиянського.

Тобто, на місцевому, регіональному рівні політична активність християн ще має сенс?

На місцевому – так. На Тернопільщіні мер міста Збараж – баптист. В Рівненській області десь до 10 голів сільських рад, об’єднаних територіальних громад – протестанти.

Деякі вчені люди, богослови, мають одне бачення суспільних проблем, а волонтери, які не мають вчених звань, але кажуть, що знають ситуацію «зсередини», часто бачать все зовсім в іншому світлі. Це стосується саме того, якими методами протестантам діяти, якщо вони хочуть позитивно вплинути на суспільство. Часто такі люди протиставлені один одному. Враховуючи різне бачення, чи не повинен бути діалог між теоретиками і практиками у церкві?

То дуже просто. Одних Бог поставив у церкві апостолами, вчителями, керівниками – все має бути. Той каже знизу, той каже зверху, а потім видали результат. Той, хто має наукову ступінь, вважає, що він правий. А той, хто прийшов знизу, вважає, що він правий. Тут може бути конфронтація. Апостоли чим взяли? «Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися» (1 Івана 1:1). Тому між теоретиками і практиками чомусь завжди був розрив. Узагальнення роблять з того, що використовували на практиці. Практикували, а тоді роблять заключення з того. Практики і теоретики працюють на одне. У державі чомусь є законодавчий орган, чомусь є виконавчий орган, контролюючий орган. Контролюючий орган не для того, щоб знищити, а щоб усе працювало на збудування, на життя. А у нас сприймають, що поліція – щоб побити, посадити. Має бути взаємодія на всіх рівнях. Якщо керівництво, коли говоримо про церкву, виявило якусь ідею, організувало, у них статистика, у них досвід, вони мають зустрічі з усіма регіональними керівниками. Вони з’їхалися, зібралися, обговорили, що можна зробити, приїхали у церкву, передали до церкви. Церква, ще не пробуючи, каже «ні, це не працює». Про яку тоді співпрацю можна говорити? Керівництво пропонує, внизу не працюють. Я не ідеалізую керівництво. Як бути, коли є конфлікти? Мають працювати на одне, один кінцевий результат. А те, що посаджені гарні дерева, мають гарне листя, хтось прийшов, глянув, а плоду немає. Вигляд – то ще нічого не означає, має бути кінцевий результат.

Те, що ти довго терпів у житті, тобі нічого не дасть, якщо ти не будеш терпіти аж до кінця.

Серед протестантів і теоретики, і практики погоджуються, що в українському протестантизмі на даний момент в цілому немає того соціального богослов’я, яке повинно дати відповіді на всі запитання, окреслити всі методи, якими треба діяти. Кажуть, що таке богослов’я треба виробляти, його на сьогоднішній день не вистачає. З іншого боку, релігієзнавці гарно відгукуються про соціальне богослов’я адвентистів. Але виникає запитання: наскільки наше соціальне богослов’я нас самих на даний момент влаштовує, наскільки спонукає займати правильну соціальну позицію? Чи актуальне воно, чи може, дійсно, якось його треба переосмислювати, пристосовувати саме до українських сучасних реалій? Що Ви, як практик, можете сказати про це? 

Якщо я хочу працювати для суспільства, можливостей дуже багато. Чи то розписане на папері богослов’я, чи то виведене формулами якими, чи де запропоновано, якщо я хочу працювати – я маю можливості для цього. Якщо я не хочу працювати, то складаються богословські висновки з цього, складаються державні висновки, які хочете висновки робіть, я працювати не хочу, воно мені не треба. Є істина про суботу, чи всі дотримуються суботи так, як пише богослов’я? Є істина про Слово Боже. Біблія – це Слово Боже. Це доведено. А соціальне, це не просто декларація, а це реальні дії, і вони людям не подобаються. Той, хто нічого не робив, вже каже, що воно недобре. А той, хто робив, він хоча б суть взяв, або напрямок взяв, він буде діяти.

Ми говорили про R-500. В деяких областях воно не дуже пішло, а на Рівненщині гарно пішло. Так що, даремно було R-500? У нас відкриті двері і ми не втрачаємо ту можливість. Тут, сьогодні для мене відкриті двері, і я працюю, наскільки вони мені відкриті. Богослов’я кожним християнином сприймається індивідуально.

Якщо хочеш працювати, то соціальне життя церкви для адвентистів є, воно написано на папері дуже гарно, задекларовано дуже гарно. І має це робити не керівник, а кожен член церкви. А члени церкви в багатьох випадках робити не хочуть, а кажуть, що нема богослов’я. Це і у нас, і загалом у протестантів. Якщо хочеш працювати, є соціальне богослов’я, релігійне, молитовне і всяке богослов’я – все буде сприяти тобі для того, щоб ти працював. А якщо ти не хочеш працювати, можна подумати, доктрина тобі допоможе. Ввели доктрину про духовний ріст, і що, така церква стала набагато духовніша? Апостол Павло каже, як був малий, пив молоко. А зараз, каже, виріс, то треба вживати тверду  їжу. А ще він каже: «Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (До Филип’ян 3:8). Оце духовний ріст.  Я колись проповідував про блудного сина. Той син коли жив з батьком, було добре. Пішов від батька – ще краще жив, а потім прийшли дні, коли стало погано. Сидить біля корита зі свинячою їжею і думає: скільки у батька мого слуг, а ще вихідний день мають. Сидить над тим свинячим коритом і так думає, як у батька добре. То ті думи багато толку дали? Ні. А у нас дуже багато людей, які просто на тому рівні зупиняються. Потім блудний син каже: встану і піду до батька, скажу: «Отче, прогрішив  я проти тебе і проти Неба, недостойний бути сином твоїм». А от тепер уявіть собі, що він сидить так і думає: от встану і піду до батька. Сидить і нікуди не йде! У нас дуже багато людей, які кажуть: буду щось робити, ось з нового року. Прийде новий рік, а він все думає, що встане, почне вести здоровий спосіб життя, в спортзал почне ходити. Скільки таких є? А блудний син встав і пішов. Зауважувати щось – добре, аналізувати щось – ще краще, але зауваживши, проаналізувавши, зробити – оце діло. Слухати Слово Боже – дуже добре, читати Слово Боже – дуже добре, але щоб бути блаженним – треба слухати, читати і виконувати, бо «блаженний, хто читає, і ті, хто слухає слова пророцтва та додержує написане в ньому» (Об’явлення 1:3) – написано в Біблії. Один друг показав мені малюнок: на три групи поділені люди – працюють, критикують і спостерігають. Найменше працюють, критикують дуже багато, спостерігають ще більше. 

Якщо я хочу знайти, де що не так – в богослов’ї чи в будь-чому іншому – може в Ісусі Христі щось не так, та ні, то в мене щось не так. А хто хоче спастися в Ісусі Христі, казав «Ти Бог мій». Якщо в Ісусі знаходимо можливість сумніватися тоді, коли Він явно прийшов, то що сьогодні говорити, коли ми живемо у гріховному світі, коли нічого вже нема наближеного до того, що тоді було? Дух пророцтва пише, що Ісус прийшов не тоді, коли Адам тільки згрішив, коли все було досконале. А прийшов, коли чотири тисячі років гріх мучив людей. Отже, хто хоче працювати заради людей, заради суспільства, завжди має можливість, а хто не хоче, у всьому буде знаходити причини, щоб цього не робити.

Бесіду вів Гнат Мєрєнков

На Фото:

1. Участь в VIII національному молитовному сніданку (Валерій Левицький — другий зліва). 

2. Валерій Левицький під час переписування Біблії (духовний ранок в Рівненській облдержадміністрації).

3. Зустріч комітету Реформації Рівненської області.

4. Монумент R-500, встановлений протестантами на Рівненщині.

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21