Професор Брайан Відбін: «Основний принцип соціальної активності — не руйнувати, а будувати»

Професор Брайан Відбін: «Основний принцип соціальної активності — не руйнувати, а будувати»

Професор єврейської Біблії і семітських мов у Теологічній семінарії Альянс в м. Наяк, США, Брайан Відбін відвідує Україну протягом багатьох років. Зокрема, він співпрацює з християнським навчально-дослідницьким центром «Реаліс», читаючи лекції для студентів різних курсів, які планують стати чи вже стали лідерами служіння. Окрім цього, він проводить екскурсії в Ізраїлі, до яких можуть приєднатися охочі.

Один з курсів Б. Відбіна — «Вступ до політичного богослов’я Першого Завіту: теологія кризових станів суспільства». У чому ж полягає особливий підхід вченого до розгляду Старозавітного тексту? Він аналізує його як богословську реакцію на чотири епізоди політичної і соціально-економічної кризи в стародавньому Ізраїлі. Це такі кризи як осілість, націоналізація, урбанізація і колонізація. Під час кожної з криз звучала певна вістка від Бога як звернення до Ізраїльського народу і його еліти, спрямована на втілення біблійного ідеалу справедливості в суспільстві. На івриті цей ідеал звучить як «мішпат», у релігії Яхве він протистоїть принципам Ваала, релігія якого, навпроти, ґрунтувалась на егоїзмі й використанні людей як ресурсу правлячою елітою. Мішпат же Божого народу, запропонований в Біблії — це завжди життя в спільноті, відповідальність один за одного, турбота не тільки про себе, а й про ближніх, партнерство еліти (релігійної і політичної) й народу.

Одна з головних ідей курсу Брайана Відбіна — можливість практичного застосування принципу «мішпат» — справедливого суспільства — у сучасних реаліях на різних рівнях спільнот: від рівня сім’ї і  церкви — до рівня держав і міжнародних відносин. Адже як окремі найменші спільноти, так і суспільство в цілому також проходять через власні кризи, як свого часу проходили їх давні євреї. І кожен з нас, незалежно від того, він церковний чи політичний лідер, чи просто громадянин, не задуманий Богом як острів в океані, але покликаний жити і діяти у спільноті.

Як же оживити для нас далеку історію, записану на сторінках Старого Завіту? Як допоможуть біблійні принципи у важких конфліктних ситуаціях? Чим керуватися християнам у своїй соціальній активності? Саме про це спілкуємося з професором Брайаном Відбіном.

— Автор книги «Етика Старого Завіту. Око за око» Крістофер Райт говорив у передмові, що ще кілька десятиліть тому інтерес до теми етики і взагалі побудови суспільства Старого Завіту був на дуже низькому рівні, мало кого це цікавило. А потім він побачив, що інтерес у наукових колах поступово зростає. Чи бачили Ви у своїй науковій діяльності зміни інтересу до теми суспільства Старого Завіту, його моделі?

— Я справді побачив, як інтерес зростав не лише в цій темі, але взагалі в багатьох інших темах давньоєврейських корінь християнської віри, юдейської віри. Інтерес виріс дуже сильно. Багато християн стали дивитися з такої перспективи, що якщо вони краще зрозуміють юдаїзм, то краще зрозуміють юдейське коріння своєї віри. Тому що дві тисячі років християни і юдеї говорили один проти одного. Останні десять років ми бачимо, як християни і юдеї більш розмовляють один з одним. Вони побачили дуже багато спільного у своїх переконаннях. Того спільного, яке вони завжди мали, але ніколи цього не бачили, тому що ніколи не спілкувались.

Ще частина відповіді, чому так є, полягає в тому, що багато християн зараз приїжджає в Ізраїль, вони там бачать не лише цікаві місця, які хочеться побачити. Також вони бачать, що люди зовсім інші, і це приваблює, це цікавить. У моїй сфері дослідження я бачу, що у людей все більше зростає інтерес до вивчення Старого Завіту, тому що раніше люди дуже мало цікавилися суспільством, відображеним у цій книзі. Зараз як християни, так і навіть самі євреї все більше і більше цікавляться своїм історичним корінням, суспільством, культурою.

— Ви проводите екскурсії в Ізраїлі. Що найважливіше з того, що ви хочете відкрити людям?

— Я стараюся поєднати дві дуже важливі речі, які я хочу, щоб люди відчули в цих екскурсіях. По-перше, я хочу, щоб люди не просто бачили цікаві місця, але щоб вони могли увійти у світ біблійних часів.

Наприклад, ми їдемо в пустелю, де вони хоча б трішки можуть відчути, що це значило — жити в часи зародження біблійного народу. Ми часто влаштовуємо такі піші походи, щоб вони могли все це побачити та пережити. Це одна з тих особливостей: замість того, щоб просто дивитись на такі цікаві місця, я стараюся дати їм відчути біблійний світ.

Я намагаюся робити екскурсії в хронологічному порядку, тобто з початків історії ізраїльського народу до сьогодення. Тобто, не історичні місця керують мною, а я вже керуюся, яке місце за яким відвідати згідно такої перспективи. Це освітянська частина моїх екскурсій, але ще є духовна частина. Я намагаюся організувати свої тури навколо маршрутів паломників, які здійснювали християни протягом шістнадцяти століть.

Християнство стало надто одуховленим, тому що десь воно втратило фізичні аспекти християнської віри. Я намагаюсь поєднати фізичне, історичне і духовне, щоб люди могли в усій повноті відчути і пережити свою віру. Наприклад, я часто співаю пісні, розповідаю особисті історії. Часто кажуть: «Якісь речі ви з собою принесли, які вам слід залишити тут, в цій землі, які вам не допоможуть в житті, не будуть корисні». Це може бути злість, якась хвороба, будь-що. Тобто, десь дозволити Богові щось зробити у вашому житті, щось дати вам.

Я також кажу, що Бог щось приготував для кожного з вас, що ви можете взяти з собою і мати на решту свого життя. От якраз святий Кирило Ієрусалимський так говорив тим паломникам, які приїжджали в Єрусалим: «Ви повинні тут щось залишити, але щось з собою взяти нове». Одна жінка після нашої екскурсії сказала: «Ця поїздка — перший день початку мого нового життя». Я сказав, що дуже радий це почути, бо це одна з моїх цілей — духовно надихнути людей.

— Хто може відвідати ці екскурсії?

— У мене є своя веб-сторінка http://biblesettings.com/. Там є багато інформації. Я веду там свій блог, розповідаю різні корисні речі, що можна знати про біблійний світ. Там можна прочитати свідчення людей про те, що вони пережили під час моїх екскурсій. І також там я пропоную різні варіанти турів. Якщо хтось хоче більше дізнатися, то це, певно, найпростіший спосіб.

— Чи бачили Ви зараз на Близькому Сході втілення того самого мішпату — справедливого суспільства, про яке розповідаєте на лекціях? Якщо так, то де саме це проявляється?

— Це дуже гарне питання. Частково це стосується моєї роботи, чим я займаюся, але я багато не можу про це говорити. Якщо коротко, я намагаюся з ізраїльтянами і палестинцями разом сідати і говорити з ними про мішпат. Це з одного боку просто, тому що в кожній з їхніх мов, у єврейській і арабській, ці концепції присутні, і вони розуміють їх своїми рідними мовами. Я займаюся цим декілька років, бачу як ці люди зближаються.

Один з прикладів такого прояву є ситуації, коли люди кажуть: «Те, що я хотів би сам мати, я хочу, щоб і ти це мав». Це підвело їх до таких питань, коли вони кажуть: «Що би ми хотіли один для одного і як цього досягнути?». Тому ми молимося разом і разом приймаємо їжу, і це один з шляхів, як ми зближаємося. Отже, один з аспектів мого служіння для людей, між якими є протиріччя — це проголошення того, в чому полягає мішпат. Практично організовувати, показувати: ось, що я хотів би робити для цього, і хотів би, щоб ви приєднались і також робили це зі мною.

— Ви казали про те, що у складних ситуаціях краще діалог, ніж війна. Але іноді здається, що треба захищати свою землю зі зброєю і альтернатив цьому нема. Яка перевага діалогу над війною?

— Я завжди стверджую, що діалог краще, ніж війна, тому що, без сумніву, війна ніколи не спрацьовує. Люди воюють з різних причин. І в найкращому випадку війна, якщо щось виграє, то виграє тимчасово. Тому що глибокі почуття все одно осідають у серцях людей. І коли ми насправді повинні захищати себе, — тут нема сумніву, що це треба робити. Але, у той же час, ми повинні заради мішпату завжди сісти за один стіл і дивитися один одному в обличчя.

Одна з причин, чому існує війна, тому що ми не бачимо один одного. А коли ми починаємо бачити один одного, ми починаємо слухати один одного. І якщо ми проводимо достатньо часу один з одним, ми знаходимо сфери, де згоджуємося один з одним. Чи завжди такий метод спрацьовує? Ні. Але частіше, ніж ми би очікували. Принаймні, це частіше спрацьовує, ніж війна. Війни завжди будуть існувати, але я хочу наголосити, що ми завжди повинні бути готові сісти за стіл і вести діалог. І я сподіваюсь, що будуть лідери з однієї і з другої сторони, які захочуть це зробити. Тому що конфлікт і війна — це не є шлях чогось досягнути. Тому що шлях миру — це шлях мішпату.

— Я чув, що між палестинцями і ізраїльтянами є така ворожнеча, що люди радіють, коли на іншій стороні хтось гине. Зараз ми можемо зустріти приклади подібної реакції у тих бойових діях, які тривають на Донбасі. Достатньо переглянути деякі коментарі у соцмережах. Як перемагати таке ставлення? Бо кажуть, що якщо таке почалося, то це на десятиріччя, тобто нема швидкого вирішення. Чи можливе взагалі вирішення?

— Я думаю, що така пропаганда представляється від лиця меншості, яке зацікавлене у війні. У випадку палестинців і ізраїльтян є радикальні групи з однієї і з другої сторони. Саме вони представляють такі образи. У більшості випадків це неправда, яку показують засоби масової інформації. З мого боку я бачу, що на Близькому Сході 80-85 відсотків якраз посередині: вони хочуть миру. Вони бачать і свої проблеми, і проблеми іншої сторони. Але радикальні юдеї, радикальні ісламісти постійно збуджують цей стан ворожнечі. І небезпека в тому, коли ми в це віримо і політизуємо якраз тих людей, які посередині. Тому для цього ще більше потрібен діалог, щоб ми бачили один одного і не вірили цим образам.

— Деякі люди звинувачують Біблію в тому, що в ній є тексти, які дозволяють брати відсотки за кредити. Зі своїх — з євреїв — не можна брати, а з чужих, тобто з язичників, можна. Критики кажуть, що на цьому побудована вся сьогоднішня капіталістична система, а винна у цьому Біблія. Яке місце цих відсотків у Біблії?

— По-перше, Ізраїль був закритим суспільством. До тих чужинців, які також були частиною ізраїльського суспільства, мало бути таке саме ставлення, як до людей завіту. І тому, справді, заборона брати відсотки стосується людей, які були в завіті. Але в кінці ми бачимо, що ця ідея стосується й інших. І тут навіть справа не в позиці грошей для того, щоб заробляти відсотки, тут більше ідея, що не дозволяється когось заганяти в такий борг, який би робив когось рабом.

А в стародавньому світі якраз в цьому полягала основна суть кредитів. Навіщо позичали гроші? Щоб зробити когось своїм рабом. Гроші позичали лише для того, щоб можна було контролювати людей. І от якраз царська система могла позичати гроші, тому що прості люди не мали грошей, які могли б позичати. І тому мені здається, що сучасна ситуація — це зовсім інша ситуація, ніж те, що ми бачимо в Біблії. В біблійні часи позики були зловживанням. Сьогодні, за великим рахунком, інша ситуація. Не можна такі прямі паралелі робити стосовно кожного, хто комусь позичає гроші за відсотки. Хоча, з іншого боку, ми бачимо, що схожа ситуація все-таки є й сьогодні. Наприклад, з компаніями, які продукують кредитні картки, тому що їхня ціль — загнати людей в борги, контролювати людей. Вони справді десь очікують, що ви не заплатите відразу і будете сплачувати відсотки. І тому Біблія застерігає, що Божий народ так не повинен чинити.

— Вважається, що сучасна капіталістична модель повинна завдячувати протестантській трудовій етиці. Але ж ми чули, що капіталістична модель сьогодення — це модель Ваала. Чи може це кинути якусь тінь на протестантську трудову етику?

— Я говорив не зовсім так, що капіталізм — це є модель Ваала. Ваалова система була заснована на жадібності, але основна ідея була — це контролювати. Тобто все це було засноване на язичницькому бозі і на тому, хто все контролює. Через те, що капіталізм може бути використаний як можливість для жадібності, тоді тут справді створюються паралелі з системою Ваала. Якщо ми зловживаємо капіталістичною моделлю, то можуть бути такі паралелі.

Будь-яку політичну й економічну систему можна спотворити. І саме тому ми повинні бути обережні. Якщо є якісь можливості спотворити систему, ми повинні остерігатися, щоб нас не занесло в цю крайність. І тому я би сказав, яка б не була політична чи економічна система, повинні бути певні санкції, щоб люди, які мають владу, не переходили межі. І одна з проблем в біблійні часи — те, що тоді не було можливості застосовувати такі санкції до тих, хто був при владі.

— Ми почули про те, що під час кризи урбанізації пророки критикували царів. В Україні зараз криза. Чи сьогодні повинна Церква виступати в ролі пророка, щоб критикувати політиків чи робити якісь заяви про діяльність конкретних можновладців, звинувачувати їх? До кого більше треба звертатися: до народу чи до політиків?

— Я думаю, що біблійна модель пророків — це такі люди, яких Бог покликав до цього. Вони протистояли людям, які були при владі. У наш час ми маємо засоби комунікації, через що ми можемо це робити. Біблійна модель завжди використовувалася для того, щоб виправити якесь зловживання. Не знищити структуру влади. І тому це такий заклик біблійної моделі, щоби, коли ми критикуємо, то ми критикували конструктивно. Чи воно завжди працює? Не завжди. Часом влада може бути незаконною. І в такому випадку конструктивний критицизм взагалі не працює. Але саме з таким наміром ми повинні підходити до цього, з конструктивною критикою.

— Зараз Європа стикнулася з кризою біженців, з Сирії особливо. Це зіткнення двох протилежних культур. Як побудувати мішпат в такому зіткненні? Кажуть, що в Німеччині і в інших країнах вже існують певні проблеми через це.

— Знову ж таки, ми маємо правило. Якщо в нас є люди, які зіткнулися з якимись важкими обставинами, ми повинні зробити все можливе, щоб включити їх до свого мішпату. У біблійному суспільстві були певні речі, як можна було допомагати чужинцям, але в той же час були і певні обмеження. Тому я думаю, що це така модель, якій ми повинні слідувати: допомагати людям, які мають потребу, які в даному випадку не можуть жити десь в іншому місці.

— Що ви можете побажати тій людині, яка хоче вплинути на систему, щоб її змінити?

— Я би сказав: «Роби те, що можеш, але в той же час завжди слідкуй за собою, щоб твоя задача була: не руйнувати, а будувати, щоб покращувати добробут людей, щоб допомагати людям процвітати, а не робити зло». Я думаю, що це основні принципи соціальної активності.

Розмовляв Гнат Мєрєнков
Фото автора
Джерело: risu.org.ua

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21