Проєктний менеджер Антон Панасенко: “Не уявляю свого життя без служіння”

Проєктний менеджер Антон Панасенко: "Не уявляю свого життя без служіння"

Прийняв хрещення у вісімнадцять років, але вважає, що шлях до Бога був довгим. Мріяв служити країні, але обрав Христа. Міг зробити кар’єру волонтера, але поступився місцем слабшим. Не шукав легких шляхів і прагнув живого спілкування з Богом. Тридцяти шестирічний адвентист із Дніпра ділиться особистим досвідом.

Як прийшли до Бога?

Народився в місті Дніпрі. Мешкали біля парку Шевченка, куди мене водили гратися.

Там, дев’ятилітній, вперше почув проповіді Джеймса Гіллі. Він проводив кампанію в літньому театрі парку. То було влітку 1991-го року. У місті перебувало багато місіонерів, котрі багато розказували про досвід спілкування з Богом. Здавалося, вони повсюди. Розумієте, коли безліч англомовних людей ходять дворами і захоплено говорять про Бога, розповсюджують літературу, те справляє сильне враження. Я не знав, що вони були адвентистами. Мені, взагалі-то, не надто було цікаво, хто вони такі. Але розповіді про дива у їхньому житті вражали уяву; деякі пам’ятаю досі.

Проповідники приходили на дитячий майданчик в парку, де я грався, і проводили з  дітворою біблійні уроки. Я відвідав два чи три такі заняття, і мені подарували книжку коміксів про життя Ісуса Христа.

Мій батько також ходив на ту біблійну програму і якось приніс мені дитячу Біблію. Я прочитав із сотню сторінок, а далі втратив запал до читання. Тим не менш, почав молитися. Можна сказати, насіння віри повільно проростало в моєму серці.

Як це позначилося на Вашому житті?

Особливо воно проявилося в підлітковому віці. Друзі вживали алкоголь, палили цигарки, а в мене, коли за компанію робив так само, виникав певний ступор. Із одного боку, хотілося бути “як усі”, а з іншого — знав, що є Господь; відчував, що такими вчинками Його ображаю. Це стримувало від перетину межі, точки неповернення.

Минув тривалий час після першого знайомства з Богом; на місцевому телебаченні почали транслювати релігійні передачі. Показували євангельські події, читали харизматичні проповіді. Я слухав, мені подобалося, не замислювався над конфесіями. Згадав дитячий досвід і знову почав молитися: своїми словами, як міг.

Тоді навчався у старших класах школи. Звичайний мирський хлопець, не надто віруючий. Ходив з друзями по клубах; ми випивали, палили. Класі в десятому, під впливом релігійних телепрограм почалося переосмислення життя.

Воно здавалося мені порожнім. “Люди живуть аби працювати, — думав я, — Працюють аби мати гроші, щоб витрачати їх на їжу, одяг, розваги. Потім — знову те саме”. Виходило якесь замкнене коло. Людське життя виглядало безглуздим. “А далі — що?” — питав себе і не знаходив сенсу. Вперше почав припускати свідомо, що Бог, насправді, існує.

То як же наважилися прийняти хрещення?

Оскільки я молився, почалися живі стосунки з Богом: отримав певний особистий досвід. Не можу розказувати отак, на загал, про все, що відбувалося, бо воно стосується інших людей, зокрема, моїх батьків.

Із того, що можна — одного разу шукав на подвір’ї загублені речі. Шукав, шукав та й зневірився. Раптом почувся голос: “Пошукай…” і далі була вказівка де саме шукати. То було шоком; аж озирнувся, не розуміючи: хто це промовив? Не можу сказати, чоловічий голос був чи жіночий, тихий чи гучний, не пам’ятаю тембру. Він був рідний. Як от буває, коли мама промовляє ласкаво. Я послухався, пішов не вказане місце і знайшов загублене. Зрозумів, що це до мене звертався Господь.

На той час я лише пробував читати Біблію, десь років у шістнадцять. Але шлях до Бога був звивистим: я молився, ходив до нічних клубів, терзався думками, що тим ображаю Господа, засмучую Його батьківське серце. Клуби, алкоголь, це були мої залежності, яких не міг позбутися. На щастя, наркотиків не вживав.

Після чергового загулу відчув: “Далі так не можу!” Було гидко від самого себе. Став на коліна, благав: “Господи, пробач мені! Не можу далі із собою боротися! Не можу боротися із своєю совістю! Здаюся!” Сам Господь вклав ту молитву в моє серце. Просив у Нього пробачення щиро, доки зрозумів, що Бог на мене не сердиться. Відчув, що Він мені вибачає.

Як саме це усвідомили? Що то були за почуття?

Мене охопила неймовірна радість, відчуття легкості. Я знайшов сенс життя — Христа, бо згадав притчу про дорогоцінну перлину: мандрівного купця, який продав усе багатство, щоб заволодіти дорогоцінною перлиною. У мене теж було відчуття, що я все готовий віддати заради Христа. Знайшов, що шукав: сенс життя полягав у єдності з Богом.

Усі ці думки миттєво пронеслися в голові; я стрибав від радощів. Після того більше не хотілося грішити, Бог позбавив мене залежностей. Я був Йому дуже вдячний за це і щодня молився. Радів, ніби вдруге на світ народився. Зрозумів, що треба ходити в церкву. Спершу, майже рік, ходив у православну — щодня. Молився, спілкувався з вірянами, але йшов завжди лише до ікони Христа. Не розумів: для чого звертатися за посередництвом до святих, якщо є Ісус?

Читав Біблію, аналізував і бачив, що деякі постулати православного віровчення суперечать святому писанню. У мене це викликало жах. У Біблії ніде не йшлося про молитви до святих чи ще когось, окрім Бога. Там не йшлося про те, щоб ставити свічки угодникам чи звертатися до них про допомогу. Якщо хтось із друзів питав: “Якому святому поставити свічку для здачі екзамену?”, я просто казав: “Іди до Христа!”

“Посередництво” святих викликало у Вас обурення?

Так. Якраз на той час у Дніпрі стала широко відомою програма проповідника Джона Картера. Рекламували повсюди, особливо — у транспорті й на телебаченні. Один друг вмовив мене сходити подивитися: що там і як відбувається?

Так сталося, що того ж дня на зустріч із Картером пішли мої батьки. Ми не змовлялися. Щодень відбувалося по дві зустрічі: я пішов на перший сеанс, вони — на другий. І хоча друг мене намовив, а я опирався, склалося так, що він надалі не ходив на проповіді, а я відвідував. Мені то було потрібно і важливо.

І Ви так легко прийняли хрещення?

Перед тим стався один курйоз. Ми заповнювали невеличкі анкети, де одним із запитань було: “Чи визнаєте Ви, що Церква Адвентистів сьомого дня є істинною Церквою?” Напевне, саме цю лекцію я пропустив, бо обурився: “Які ще адвентисти? Хто це такі? Що вони про себе такого надзвичайного думають? Вони — істинна Церква?!” Це просто був якийсь шалений бунт. Галочку, що визнаю, не поставив, але хрещення прийняв.

І опинився в громаді номер шістнадцять, на вулиці Московській. Коли прийшов вперше, на зібрання зійшлося понад двісті людей. Ходив регулярно, вірян дедалі меншало, а я нетерпляче чекав: коли ж ми почнемо служити, нести Слово Боже в маси і все таке інше? Бо ж Біблію вже читав постійно.

Як Ви тоді уявляли собі служіння?

Думав, будемо розповсюджувати релігійну літературу, проповідувати, ділитися своїм досвідом. Керівництво церкви до нас дуже чуйно ставилося, оберігало, а я вже був заряджений енергією, хотів діяти. Мене питали: “Чи готовий ти йти в люди? Чи правильно розумієш Біблію?” Я відповідав: “Не знаю, чи правильно я її розумію, але хочу служити!” Це був крик душі! Декілька разів ми справді виходили з літературою, служили, але результат мене не задовольняв.

Тим часом Бог через нашу літературу та проповіді відкривав мені дедалі більше. Я усвідомив, що Церква адвентистів сьомого дня є істиною, а потяг до служіння став ще сильнішим.

Сьогодні я не уявляю свого життя без служіння. Не знаю, як можна ходити що суботи до Церкви, але нічого не робити. Для мене то — смерть!

Паралельно з цим тривало Ваше світське життя. Яке саме воно розвивалося?

Після школи з’явилася мрія працювати в Службі безпеки України. Дуже хотів захищати свою країну, бути їй корисним. І не просто “десь там” служити, а — в розвідці. При цьому мав проблеми із здоров’ям — деякі вади системи травлення. Лікарі не хотіли допускати до військової служби, дали відстрочку на півтора роки. Але я робив усе, щоб мене визнали придатним, адже для кар’єри в СБУ потрібне було офіцерське звання.

Вступив на спеціальність “Захист інформації з обмеженим доступом” у Національний гірничий університет, який тепер, має назву Національний технічний університет “Дніпровська політехніка”. То була єдина спеціальність у Дніпрі, де навчали технічної розвідки.

Чому не потрапили до СБУ, якщо мрія стати розвідником була такою сильною?

На другому курсі виникла дилема. Щоб отримати офіцерське звання, треба було навчатися на військовій кафедрі. Брати по Церкві нагадали, що доведеться давати присягу, потім захищати Україну зі зброєю в руках. Останнє суперечило релігійним догматам, я не знав, що робити. Це була страшна внутрішня ломка: з одного боку, я не повинен був брати до рук зброю, а з іншого — хотів служити в розвідці.

Якби мене тоді спитали, в чому ж полягав мій внутрішній конфлікт, то не зміг би цього пояснити. Але він був, бо я не уявляв, як буду виконувати військові накази. Звісно, можна було вигадувати собі якісь “відмазки”, але водночас мав чітке розуміння, що створюю конфлікт із своєю совістю.

Завершилося тим, що не пішов на військову кафедру. Зрештою, вона не була обов’язковою для отримання спеціальності. Довчився, став спеціалістом із захисту інформації, але шлях до кар’єри в СБУ був закритий.

Згодом виявив, що нічого не втратив. Коли зустрічав своїх друзів та знайомих, які мають стосунок до цих структур, і розпитував про їхню діяльність, то бачив, що та праця дуже далека від романтики, яку уявляв у юні роки. Бог, можна сказати, мене врятував від деяких речей, котрі суперечать моїм релігійним переконанням.

Чим почали займатися після отримання диплому про вищу освіту?

Спершу два роки працював на цій же кафедрі, котру скінчив. Запрошували до аспірантури, але бажання розвиватися в цьому напрямку зникло. Коли ж наважився відірватися від стабільної роботи і пуститися у вільне плавання, то змінив купу місць роботи. Працював системним адміністратором, мішав бетон на будівництві, а потім хворів і не мав стабільної праці.

За всім цим клопотом, 2006-го року, непомітно для самого себе, я віддалився від Бога. Було це пов’язано із особистими стосунками. Моя дівчина також була віруючою, але несподівано щось пішло не в той бік. Став менш ретельно дотримуватися заповідей, зокрема, сьомої. Не люблю про це розповідати, але таке було.

І хоча я, певною мірою, кинув Бога, Він мене так просто не залишав. Господь за мене боровся. Життя руйнувалося, здоров’я — теж; так я знов почав навертатися до Бога. У цей час працював віддалено адміністратором технічного сайту, наповнював його контентом. Розміщував інформацію про різні прилади тощо. Бог мене тим часом поступово відновлював.

Все це дуже далеке від нинішньої діяльності — проєктного менеджменту. З чого вона почалася?

Мій друг Юрій Баранов, якого я знав усе життя, запросив мене у свій бізнес. Із ним та його братом дружив від самого дитинства: вчилися в паралельних класах, разом займалися спортом. Коли я прийшов до Бога, то приносив їм книжки. Вони теж стали вірянами у 2002-му році, хоча я на те не сподівався.

Так от, після моїх проблем, що почалися 2006-го, поступово відновлювалося здоров’я, тоді Юра якраз створив стартап із перевезення та продажу будівельних матеріалів.

Фірма була крихітна, працювали втрьох: Юрій, його дружина, котра вела бухгалтерію, і я. Так почався мій старт в кар’єрі проєктного менеджера — займатися ж доводилося геть усім. Поступово, від 2015-го, Юрій Баранов набрав працівників, котрі потребували роботи, але при цьому також були нашими вірянами.

На мій погляд, адвентисти не дуже люблять брати на роботу одновірців, бо починається панібратство. Але Юра вирішив брати саме людей посвячених, то була його принципова позиція.

Потім сам він перебрався з Дніпра до Полтави, а я залишився за старшого. Зараз у фірмі шістнадцять співробітників. Наш профіль — підготовчі роботи на будівельному майданчику. У цій діяльності вже не маю куди зростати. Тому, паралельно з нею, вже три роки надаю послуги із захисту інформації — повернувся до своєї першої спеціальності.

Паралельно працювали проєктним менеджером також у благодійному фонді “Крок із надією” під керівництвом Інни Капман. З чого і коли почалася співпраця?

В жовтні 2014-го року. Не пам’ятаю, хто саме мені запропонував долучитися до роботи фонду: Юрій Баранов чи сама Інна Кампан? Розгорілися воєнні події на Луганщині та Донеччині. Люди гинули. У Дніпрі з’явилося повно біженців. Держава на той момент виявилася неготовою до такого повороту подій. На все це було боляче дивитися.

Моя тяга до служіння нікуди не ділася, але я нічого не робив, від чого почувався дуже кепсько. І тоді мене спитали: хочеш допомогти постраждалим?

Я погодився. Робив проекти для ВПО — внутрішньо переміщених осіб. В основному, мої функції полягали у переговорах із донорами, координації роботи всіх учасників прєкту та веденні документів.

2014-го ми збирали гроші: я жертвував, мої друзі. Купляли одяг, їжу, різні непродовольчі товари. Формували пакунки. Мішками завозили картоплю. Все це розподіляли по гуртожитках, де розмістилися переселенці. Багато хто з них виїхав, в чому був: в халатах і капцях. Деякі навіть не мали документів. Я розумів: вони нажахані, бо втратили, буквально, все, що мали. Для багатьох із них це був шок, кризовий стан. Ми допомагали саме в такий спосіб.

В яких проєктах брали участь у перші роки війни?

За рік, восени 2015-го, вже отримали перший субгрант від міністерства закордонних справ Німеччини. Виступали виконавчими партнерами ADRA — Адвентистського агентства допомоги та розвитку. Проєкт полягав у реабілітації постраждалих від конфлікту на Сході України: фізіопроцедури, психологічна допомога, адаптаційно-інтеграційні заходи на кшталт свят, концертів тощо. Функції були чітко розподілені. Відповідав за звітність і вів перемовини з ADRA. Займатися паперовою діяльністю було трохи нуднувато, але я корився, бо розумів для кого і чому це роблю.

Також був невеличкий проект спільно із Danish Refuggie Cancell — Данською радою у справах біженців. Це — приватна гуманітарна організація, яка виділила кошти для проєкту, пов’язаного з питаннями безпеки. Вони тоді займалися розмінуванням та огранізацією безпеки цивільного населення.

Наша місія полягала в тому, щоб навчати ВПО правильно поводитися в зоні конфлікту. Адже багато з них, час від часу, перетинали лінію розмежування, відвідували домівку та близьких, котрі залишилися на окупованих територіях. Під час таких відвідин мирне населення підривалося на мінах, снарядах, гинуло під обстрілами. Ми пояснювали, що робити, якщо знайшов зброю, боєприпаси, де не можна ходити, а де можна, що чіпати, а що — в жодному разі — ні. В основному, проводили такі зустрічі з дітьми, але з дорослими теж.

Безпосередньо, писали грантові заявки?

2017-го написав грантову заявку на освітній проєкт. Ми отримали гроші і втілили задум. Проєкт спрямовували, переважно, на переселенців, але охопили невеликий відсоток місцевих. Навчали професій швачки, перукаря, майстра манікюру та педикюру, кухаря, комп’ютерних дизайнерів тощо. Також, в межах цього проекту, надавали індивідуальну та групову психологічно-соціальну допомогу, спрямовану на інтеграцію постраждалих у місцеву громаду та адаптацію їх до нових умов життя. Проект спонсорувала організація Polish Aid — «Польська допомога», котра реалізує програми під егідою Міністерства закордонних справ Республіки Польща. За умовами гранту, ми мали підготувати сто шістдесят осіб та влаштувати мінімум сто десять з них на роботу. Вдалося влаштувати, якщо не помиляюся, близько ста людей, але, загалом, проєкт ми втілили. Отримав реальне задоволення усвідомлюючи причетність до того, що в людей налагоджується життя.

Паралельно з освітньою програмою, співпрацювали за контрактом із Службою соціального захисту міста Дніпра. Збирали одяг та взуття. Не лише для ВПО, але й для сімей, котрі опинитися в складних життєвих обставинах. Проєкт називався “Подаруй тепло”. Збирали й розповсюджували лише якісні маловживані речі. Також втілювали проєкт під патронатом Служби захисту сім’ї, дітей та молоді: опікувалися дитячим будинком.

Чому припинили працювати у фонді “Крок із надією”?

Не можу сказати, що залишив роботу в фонді в минулому. Припинив брати відповідальність за конкретні проєкти. Іноді відвідую заходи, збираю кошти і сам допомагаю грошима.

Зрештою, моє життя наповнене працею, а в фонді є люди, для котрих грантова робота стала єдиним джерелом заробітку. Тому вирішив поступитися амбіціями і дати можливість самореалізуватися своїм колегам. Зараз діє кількарічний освітній проєкт, який втілюють психологи; діяльність спрямовано на розвиток здібностей дітей.

З огляду на живий досвід спілкування з Богом, який основний висновок сьогодні?

Як сказав мудрий цар Соломон, “бійся Бога і заповіді Його чини, бо належить це кожній людині”.

Чому — “бійся”? Адже адвентисти вважають, що Бог любить людей.

А це — “як читаєте”!

Як саме читаєте Ви?

“Бійся засмутити Бога”.

Запитання — Вікторія Березка.

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21