Рекрутер для сфери IT Олександр Козирев: “Я повинен був десь спіткнутися, десь впасти, щоб навчитися відрізняти Добро від Зла, а пряму дорогу — від кривої”

Рекрутер для сфери IT Олександр Козирев: "Я повинен був десь спіткнутися, десь впасти, щоб навчитися відрізняти Добро від Зла, а пряму дорогу — від кривої"

Поки син шість років намагався робити кар’єру в Києві, мама щодня молилася за нього. Тепер вони мешкають на Черкащині у селі неподалік Звенигородки, і вважають, що Бог є тією силою, яка визначає фінансовий успіх.

Ви призначили день і час інтерв’ю так точно! Склалося враження, ніби говоритиму з гендиректором якоїсь корпорації, чий графік роботи розписано, мінімум, на півтора роки.

Річ у тім, що зараз навчаюся у християнській бізнес-школі. У процесі навчання зрозумів, що чітке планування часу просто необхідне. Розписав у календарі свої справи на кожні півгодини. Виявив, що став більше встигати за день. Особливо це важливо зараз, коли так багато подій, пов’язаних із Новорічними святами. До всього треба готуватися, все планувати. Готовий розповісти про свою працю і досвід спілкування з Господом.

У якому віці і як прийшли до Бога?

Зараз мені двадцять вісім. Так чи інакше, але мій шлях до Нього почався в дитинстві.

Народився в Умані 1991-го, там минуло дитинство до самої школи. Батьки ходили в православну церкву, де мене охрестили малим. Вони брали участь у житті православної спільноти, допомагали при храмі. Мама водила мене із собою до церкви, вистоювала служби, іноді, двічі на день. Перед самою школою ми перебралися в село. Там навчався включно по сьомий клас.

Це були дев’яності роки минулого століття, суцільна руїна, нуль інформації. Мама читала Біблію ще до мого народження, і вважала, що якісь важливі моменти їй відкривав Святий Дух. Наприкінці дев’яностих вона познайомилася із адвентизмом через одного родича. Той заходив у гості, співав пісні, приносив книжки. Мама читала твори Олени Уайт, звіряла їх із Біблією. Почала ходити на адвентистські зібрання, приглядалася до вірян, до служби. На початку нового століття прийняла хрещення.

Коли був у восьмому класі, родина знову переїхала. Цього разу до райцентру Христинівка, Черкаської області. Там я вже ходив разом із мамою до адвентистської церкви. Це тривало до 2008-го року, до закінчення школи.

Потім поїхав до Києва на навчання. Там не помітив, як перестав ходити до церкви, з’явилися компанії, шкідливі звички тощо. Таке життя тривало шість років.

Це тим більш дивно, бо Ви поїхали навчатися до Бучі, в Український гуманітарний інститут. Як збилися на манівці?

Віддаючи мене саме у адвентистський заклад, батьки були певні, що не втраплю у жодну халепу. Але я дуже швидко знайшов друзів, котрі не цуралися веселого студентського життя, мені було з ними добре. Вся компанія мала стосунок до адвентизму — формально або через батьків. Сприймав їх як рідних, значно ближчих, ніж людей адвентистського кола. Знаєте приказку: з ким поведешся, від того й наберешся? Я повівся і набрався: почалося зі слабоалкогольних напоїв і цигарок, а продовжилося гульками. Навчання я не закінчив.

Від самого початку була серйозна проблема. Вступав я на філологічний факультет, не склавши до того ЗНО з української мови. Це був перший рік, коли його ввели, всі почувалися розгубленими, не знаючи як то все відбувається. Не те, щоб я української зовсім не знав чи не вчив. Досі не зрозумів: чому? Непогано навчався в українській школі, читаю і розумію. Психологічного упередження не маю. Але результат іспиту був катастрофічний.

Можливо, вплинув суржик, яким спілкуються на Черкащині? Від нього виникла плутанина?

Більше схильний вважати, що навчання в УГІ не було моїм шляхом. Не хотів бути філологом. Однокласники та хлопці з паралельних класів, котрі вчилися значно гірше за мене, всі склали ЗНО, а я — ні. Один-єдиний, з усієї паралелі — не впорався. З шістдесяти відповідей, правильних дав лише дві. Раціонального пояснення цьому не маю. Напевне, якби ставив галочки навмання, вийшло би краще.

До Українського гуманітарного інституту мене взяли на умові, що наступного року я цей іспит пройду. За рік я мав скласти ЗНО із української та англійської мов. Тобто, перший рік я навчався “на пташиних правах”. Наступного року з англійської ЗНО пройшов, а з української знов завалив, хоча й старався.

То Вас після провалу відрахували з інституту?

Ні, запропонували іншу спеціальність. Якраз відкрилася нова — менеджер країн біблійних. Я фізично знаходився в Україні, але віддалено навчався в Польщі. Треба було вивчати матеріали і складати заліки. Документи, залікова книжка, все було польською. Я півроку протримався на умовах самостійного навчання, без викладача. Спеціальність не зацікавила, я нею не запалився.

На той момент минуло півтора роки мого студентського життя. Увесь цей час потроху підробляв. Того, що давали з дому, не вистачало. Вантажив ящики з грибами, вирощеними приватними підприємцями. Ходив на платні мітинги. Роздавав агітаційні листівки та рекламні флаєри. Купляв та перепродував мобільні телефони, планшети, різну техніку. Здружився з торговцями на радіоринку, купляв у них речі і продавав через майданчик типу olx. Оце останнє тяглося десь років п’ять.

Настав момент у 2010-му, коли батьки зібрали мені кошти для оплати одного кварталу навчання, сказавши, що це їхні останні гроші. Більше не мали і не знали де взяти.

Коли приїхав до Бучі, усвідомив: не має сенсу продовжувати навчання. Не збирався ставати менеджером із туризму, то було абсолютно не моє покликання. Тому в дев’ятнадцять років ухвалив рішення використати ці гроші в якості стартового капіталу: вийняти житло у столиці й піти працювати.

Батьки як поставилися до такого повороту подій?

Зізнався за пару місяців пізніше. Під час навчання ми дуже мало спілкувалися. Вони поставилися із розумінням. Теж вважали, що мені не варто повертатися в провінцію. За роки навчання хапався за кожну можливість, тому моє рішення залишитися в столиці їх не занепокоїло.

Потрапивши з маленького містечка у місто-мільйонник, де лишаєшся сам на сам із проблемами, починаєш швидко дорослішати. Розумієш, що вижити можна лише через зв’язки. Знайомишся із людьми, спілкуєшся, кудись протискаєшся, вивідуєш, пізнаєш. То дуже нелегкий шлях.

Не боялися починати самостійне життя без підтримки?

Я виріс у простій родині, яка постійно боролася за виживання. Коли навчався у початковій школі, ми брали участь у ярмарку. Усі охочі торгували випічкою. Мама навчила мене простого маркетингу: запропонуй покупцям чогось дуже багато і дешево.

Вона працювала кухарем у нашій сільській школі, там ми з нею насмажили пончиків. Мама зробила тісто, яке при смаженні роздувалося, збільшуючись у розмірах. Собівартість мізерна, продавали дешево, але велику кількість. До того ж, ми єдині додумалися торгувати супутнім товаром — напоями. Хоча решта продавали красиву випічку, вони поставили велику ціну. Після такої їжі завжди хочеться пити. Ми ж продавали свої пончики по п’ять копійок і, за рахунок напоїв, мали багато клієнтів. Завдяки розумінню людських потреб, заробили грошей більше за інших.

То був добрий урок: у дитинстві я навчився як заробляють гроші.

Коли батьки дізналися, що вирішив працювати, вони не сварили, прийняли мій вибір. Розуміли, що не пропаду.

Отож, Ви почали самостійне доросле життя. Як саме?

Все ще продовжував перепродувати мобільні телефони, але не тільки. Влаштувався в мережу ресторанів кухарем-сушистом. Це була моя перша офіційна робота, з трудовою книжкою.

Набирали новачків, навчали різних операцій. Поступово освоїв увесь цикл. За два роки змінив п’ять чи шість ресторанів. Єдиний плюс тої роботи полягав у тому, що ми, працівники, там потроху підхарчовувалися. То було не чесно, але на той час я відійшов від Бога і вже не усвідомлював цього.

За два роки відчув, що деградую. Перспектив розвитку не було. Працюючи добовими змінами, розумів, що здоров’я залишаю на роботі. Зароблене цього ніяк не компенсувало.

Загальний стан можна було назвати одним словом: отупіння. Щодня — ті самі рухи, люди, жарти. Більшість у таких випадках жаліється на життя, але нічого не змінює. Я ж вирішив взяти відповідальність і змінити. Піти.

Від моменту написання заяви і до остаточного звільнення намагався працювати якомога більше, бо робота оплачувалася погодинно. Це було — як останній ривок перед фінішем. І забрало багато здоров’я.

Звільнившись, цілий місяць просто відсипався. Потім написав перше в житті резюме. Розсилав його по фірмах і тривалий час ходив на співбесіди, намагаючись влаштуватися продавцем техніки. Досвіду не було, я намагався всього навчитися сам, але скрізь хотіли досвідченого працівника. Фактично, всі, кому пропонував свої послуги, просили щось їм продати. Це вибивало з колії; я почувався невпевнено і провалював співбесіди.

Де ж знайшовся вихід?

Мене прийняли в маленьку новостворену рекрутингову агенцію. Офісні умови — спартанські, навіть чайник стояв на підлозі. Я був радий і цьому. Став менеджером із продажу. Моїм обов’язком було шукати клієнтів, котрим колеги підбирали персонал. Там пропрацював трохи більше року, а потім подався до конкурентів.

У новій фірмі умови були вдвічі кращі: зарплата, офісна обстановка тощо. Але за кілька місяців я зрозумів, що бракує розвитку. У попередній фірмі нас навчали: ми проходили тренінги. Я вважав, що це нормально, коли хазяїн вкладається в розвиток працівників.

Сподівався, що у новій фірмі персонал теж навчатимуть, але цього не було. Почав ставити незручні питання керівництву. Їх це збентежило, вони нічого не вкладали в мене, а я як раз цього і хотів. Тому мене звільнили, якраз напередодні нового, 2014-го року.

Не дивно, адже керівництво зрозуміло, що Ви — та людина, яка здатна підняти бунт на кораблі. З іншого боку — не надто велика приємність: втратити роботу напередодні Нового року.

Виявилося, я був правий. Фірма, з якої мене звільнили, незабаром закрилася. Досі маю надію, що то не було їм Божою карою.

Я гадав, що вже добре знаюся на рекрутингу, тому вирішив створити власну агенцію. За півтори роки напрацював значну клієнтську базу; люди мали справу не з керівниками фірм, а зі мною. Мені довіряли, я розумів як працюють підрозділи, з чим що і як взаємодіє. Нащо було працювати “на дядю”? Знайшов двох партнерів, зняли крихітний офіс і почали бізнес. Насправді, це штатна ситуація, багато хто так робить.

Що було далі?

Почали взимку 2014-го: зняли на Подолі напівпідвальне приміщення, в котрому перед тим сталася пожежа. Сиділи всі троє обличчями до вікна, з якого немилосердно дув вітер. На спини нам світив обігрівач УФО, наш рятівник.

Помалу розкрутили бізнес, у травні зняли новий офіс, теж на Подолі, але кращий, з усіма зручностями. Заробили трохи грошей, найняли іще працівників. Здавалося, все починає налагоджуватися. І тут сталася перша криза.

Уже потім я дізнався, що кожен бізнес проходить кілька стадій розвитку. Перша з них називається: “Хто більше працює?” Це якраз той випадок.

Обидва мої партнери були киянами. Вони, люди забезпечені, сприймали наш стартап як звичайний експеримент: вийде чи ні? Для мене ж, наш бізнес був усім на світі: в разі програшу мав пакувати валізу й забиратися до мами з татком. Таким чином, із самого початку моя мотивація була значно сильнішою, аніж у моїх партнерів. Я трудився з усіх сил, а за деякий час посварився з одним із партнерів, не дійшовши згоди, хто з нас більше працює. Вирішив, що він корчить із себе генерального директора, бо є забезпеченою людиною і не дуже старається. Партнер покинув наш маленький бізнес. Із іншим ми забрали персонал і переїхали в менший офіс. Почалася смуга невдач.

Закономірно, адже 2014-й був дуже важким, розгоралися воєнні події на Сході.

Це — само собою, але озираючись у минуле, усвідомлюю, що Бог мене дуже-дуже беріг.

Бізнес в Україні просів і завмер: люди не знали чого чекати, клієнтів було мало. Оборудки зривалося, нам не платили. Підприємці сиділи на валізах і не знали: закриватися чи працювати? Що буде з країною? Словом, час для стартапу був непідходящим; почалися фінансові труднощі.

Можливо, все було б не настільки зле, якби я не відійшов від Бога. Мирська людина не бачить просвітку, не має на кого спертися в кризовій ситуації. Вона орієнтується на людей, на гроші. Якщо цей фундамент добряче хитнувся, дуже легко впасти у депресію. Мирянин не бачить виходу.

Мене охопив відчай. Аби зняти стрес, постійно палив цигарки, випивав, почав робити дурниці. Краще не стало. Довелося відмовитися від офісу. Співробітників перевів на домашню роботу.

Розійшовшись із партнером, мав сплатити борги. Взявши, під розписку, певну суму в доларах, треба було повернути у тричі більше в гривнях, бо курс виріс. Для мене це був страшний удар. Одного разу я дуже напився, накоїв купу дурниць. Морально, як то кажуть, дійшов до краю.

Можете, без подробиць, пояснити — чому?

Якби все то розказати, стало би на ще одне інтерв’ю. Через те, що вживав алкоголь, усе, чого прагнув, що робив протягом цілих шести років, втратив за мить. Буквально, за вечір, лічені години.

Потім сидів один у кімнаті і думав, що мені нічого не лишилося. Подумки перепроживав всі події наново. Усвідомлював: що накоїв, яких дурниць наговорив, до чого все те призвело? У ту мить від мене відвернулися безліч знайомих. Здавалося, життя зруйноване назавжди.

Я не міг навіть напитися, бо розумів, що саме через алкоголь розпустив язика і поводився так ганебно. Виходу не було. Цілковитий крах.

Що зупинило, вберегло від непоправної дурниці?

Як людина, яка вже одного разу пізнала Бога, згадав про Нього саме в такій ситуації. Прийшов у Лівобережний Духовний Центр, в якому бував раніше, навчаючись у Бучі.

Досі із вдячністю згадую чоловіка, який мене там зустрів і дуже добре поставився. Він знайшов відповідні слова, заспокоїв. Стало легше. Згадав дитинство, як ходив у церкву, як мені було там добре.

Лишатися в Києві не було сенсу. Зібрав речі і за останні гроші поїхав додому.

Дякую, що детально розповіли свій шлях до кризового стану. Розкажіть, як із нього вишли, це дуже цінно.

До батьків повернувся в абсолютно смиренному стані: робіть зі мною, що хочете. За роки життя в Києві я змінився не лише внутрішньо, а й зовні. Прийшов до адвентистської церкви в Христинівці: в чоботах-берцях, шкіряній куртці-косусі і майці. Коли їхав до Києва, був маленьким худеньким хлопчиком, а повернувся, набравши кілограмів десять, і поголений налисо. Тим не менш, відчув, що Бог мене прийняв таким, який я є.

Якийсь час іще продовжував палити цигарки, слухати певну музику, дивитися фільми, але це вже була стадія внутрішнього навернення до Бога, процес пішов. До того я шість років сподівався лише на людей, а Бог показав, що то помилка. Все, на що я спирався, мене й згубило. Не хотілося повертатися до попереднього кола знайомих і минулого способу життя, все остогидло.

Молилися разом із мамою. Прохали Господа, щоб він вирішив мої фінансові проблеми, вивів із кризи. І диво сталося. На щастя, я мав комп’ютер, інтернет і міг працювати віддалено. Продовжував займатися рекрутингом і несподівано зробив гарну оборудку, за яку мені одразу добре заплатили. Протягом тижня чи двох я віддав борг у три тисячі доларів: на той момент для мене величезна сума. Роздав дрібніші борги і дещо залишилося. Це було тим більш дивовижно, що саме на цю оборудку зовсім не розраховував. Ось тоді я по-справжньому зрозумів: Бог не залишив мене, Він мені допомагає. Це був кінець 2014-го року.

Як відтоді змінилося Ваше життя?

Якраз на той час батьки, читаючи твори Олени Уайт, вирішили перебратися з Христинівки в сільську місцевість. Ми їздили селами місяців зо два, доки знайшли будинок, який нам цілковито сподобався. Придбавши його, з’ясували, що в цьому селі, в Звенигородському районі, теж є адвентистська спільнота. Я став ходити в місцеву церкву і поступово змінювався.

Господь торкнувся мене: я зрозумів, що треба жертвувати десятину, відмовився від паління та музики, яку слухав раніше. Захотів допомагати в церкві.

Першим моїм добровільним служінням стала велика гойдалка. Будівля церкви стоїть обабіч алеї, якою ходять діти: в школу, магазин. Там навіть присісти не було де. Зібрав братів і ми збудували гойдалку. Коли закінчили, був дуже-дуже задоволений. Роблячи щось для себе, отримуєш задоволення, але не надихаєшся. Змайструвавши гойдалку заради Господа, відчув, що мене просто розпирає від ентузіазму. Почав ставити лавки, впорядковувати територію. Ми з братами викопали невеличке штучне озеро, обсадили його деревами. Тим часом, приходило відчуття, що Бог кличе мене до хрещення.

Як Ви це зрозуміли?

Наш пастор підійшов до мене і сказав, що певного числа в Черкасах заплановане хрещення. Спитав, чи не хочу і я? У мене ніби щось в голові клацнуло, зрозумів, що час настав. Вже не палив, регулярно ходив до церкви, допомагав. Тому поїхав до Черкас і без вагань охрестився. Відтоді я дуже змінився.

Що правда, телевізор не дивився навіть коли відійшов від Бога, не хотілося. У мене його не було. То страшне марнотратство часу, який можна використати якісніше. Дуже рідко можу подивитися фільм на комп’ютері, але сам обираю інформацію, яку вважаю вартою уваги. Іноді, коли приходжу до родичів, котрі дивляться телевізор, розумію яким сміттям їх “годують” телевізійники.

Із чого тепер складається Ваше життя?

Останні п’ять років мешкаю разом із батьками в невеликому селі у Звенигородському районі на Черкащині. Займаюся служінням: проводжу творчі майстер-класи з дітьми нашої громади. Їжджу до сусіднього містечка Тальне: там теж допомагаю проводити дитячу програму. Беру участь в ремонті та перебудові приміщень нашої церкви. Робимо це разом із братами й сестрами. Бог через мене посилає на все фінанси.

Почалося з гойдалки, на яку Бог дав мені трошки грошей і людей. На той момент для мене це була перевірка: якщо чиню правильно, Він дасть іще. Зараз це розумію, на той момент навіть думки такої не виникло. Поставив гойдалку і побачив, що Бог дає ще. Розширювали діяльність, займалися літературним служінням, ремонтували церкву.

Це дуже важливо, адже ми мешкаємо в маленькому селі, де всі знайомі один із одним. Люди бачать, що у нас відбувається, спостерігають за нашою поведінкою, бачать зростання. Ми, адвентисти, ремонтуємо щось усі разом один день на тиждень. Це викликає у селян позитивні емоції щодо нас. Бог поклав на нашу церкву місію робити навколишнє життя кращим, а тоді через нас став посилати людей, гроші, можливості.

Коли я чую від когось про нестачу грошей, часу чи можливостей, розумію, що бракує тільки бажання. Почини робити те, що Бог хоче, Він пошле усе потрібне. Усі мої проблеми Господь вирішив, а потреби — закрив.

Бог постійно розсуває межі, слід лише наближатися до Нього. Донедавна був старшим дияконом, а нині мене обрали пресвітером нашої громади. Він вів мене тернистим шляхом, але тепер розумію ціну моєї присутності в Церкві. Якби не довелося пройти через усі випробування, напевно, був би формальним адвентистом.

Після того, як моє життя перетворилося на ніщо, я втратив усе і дійшов до краю, тоді Бог показав мені ціну примарного щастя, за яким я гнався неправедним шляхом. Якби не це, раніше чи пізніше, обов’язково впав би десь в іншу яму, бо я тягся туди.

Я здогадався, а мама підтвердила, що вона всі шість років щодня молилася за мене. У такі хвилини усвідомлюєш, власну цінність для близьких і для Бога. Я повернувся побитий життям, але із багажем проблем і досвіду. Розумію: окрім мого нинішнього служіння, я повинен надати підтримку таким самим заблудлим і зневіреним людям, яким був сам. Суспільство ставить на цих людях хрест. Навіть у великих адвентистських громадах до них ставляться без розуміння, не усвідомлюють, як тяжко проходити через усе це. Хочу стати для них тією людиною, якою свого часу став для мене той чоловік у Лівобережному Духовному Центрі, який підтримав мене в найстрашнішу мить.

На початку розмови Ви сказали, що навчаєтеся у християнській школі бізнесу. Для чого? Хіба Ви — не досвідчений підприємець?

Я працюю над собою, своїми бізнес-принципами. Прагну поглибити і розширити діяльність. Моя робота — підбирати працівників для сфери IT-технологій. Це передова галузь, вона постійно розвивається. Досвід не є синонімом експертності.

Бізнес-школу організовано під егідою Асоціації адвентистів – підприємців. Керує нею Костянтин Сич. Нас зо два десятки студентів і п’ять чи шість викладачів.

Раз на тиждень збираємося в Інтернеті, розглядаємо різні бізнесові штуки. Зокрема, розбираємо стратегії окремих біблійних персонажів, це дуже цікаво й корисно. У світі є багато бізнес-тренерів, але не кожен навчить, як робити бізнес, не порушуючи біблійні принципи.

Озираючись не минуле життя, бачу, що Бог вчив мене через помилки. Я повинен був десь спіткнутися, десь впасти, щоб відрізняти Добро від Зла, а пряму дорогу — від кривої.

Запитання — Вікторія Березка

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21