Песнь Песней: любовная поэзия или богословская метафора?

Песнь Песней: любовная поэзия или богословская метафора?

Слова первого текста Песни Песней «Поцелуями меня напои – слаще вина твои ласки!1» (Песн.1:12) открывают перед нами откровенную картину страстного желания влюбленных. Но возникает справедливый вопрос: что делает книга такого конкретного тематического направления на страницах Священного Писания? Более того, Песнь Песней – самая загадочная книга, на страницах которой нет обращения к Богу3, религии или духовным вещам, а также она нигде не цитируется на страницах Нового Завета4.

Наверное ни одна другая книга во всей Библии не породила такого множества интерпретаций и разногласий, как Песнь Песней. Саадия, средневековый еврейский комментатор, когда-то сказал, что Песнь Песней подобна книге, содержащей в себе много различных вариантов толкования, отличающихся друг от друга, потому что Песнь Песней напоминает замок, ключ от которого давно утерян5.

Поиском утерянного ключа, который помог бы ответить на главный вопрос толкования данной книги, на чем конкретно она сосредотачивается и делает акцент: на сексуальности, духовности, эсхатологии или на всех данных аспектах? Этим вопросом занимались и занимаются многие исследователи, начиная от раввинов межзаветного периода и до теологов наших дней. Как следствие, сегодня существует много различных вариантов толкования Песни Песней. Исследование вопроса толкования доступно в комментариях Pope (1977); Murphy (1977); Longman (2001); Garrett (2004); Exum (2005) и др.6.

Цель данной работы заключается не в том, чтобы дать конкретную критическую оценку, но в том, чтобы сделать обзор основных подходов в толковании книги Песнь Песней.

Согласно слов Дж. Дир на протяжении веков в Песне Песней видели: а) аллегорию; б) произведение развернуто-преобразовательное, которое в конечном счете под „возлюбленным” подразумевает Христа, а под „возлюбленной” – Церковь; в) драму с участием двух или трех основных персонажей; г) собрание сирийских свадебных песен; е) антологию разрозненных песен, воспевающих человеческую любовь7.

Самый ранний этап истории толкования Песни Песней до конца не ясен8. В общем предположении еврейская традиция начинается с аллегорического толкования, в основе которого лежит понимание жениха как представляющего Бога, а невесты – как представляющей Израиль, и каждой детали книги приписывалось скрытое духовное значение. Поэтому любовь в Песне Песней на самом деле является Божьей любовью к Израилю, а не чувственной, плотской любовью между мужчиной и женщиной9. Дэвидсон отмечает, что «согласно раввинистической традиции Песнь Песней нельзя было читать лицам, не достигшим тридцати лет», так как Песнь Песней относили к разделу писания для продвинутых учеников, в состав которого входили также книга Бытие (рассказ о сотворении мира), описание херувимов (1,10) и строительства Храма в книге Иезекииля (40-48)10.

Одним из известных сторонников аллегорического толкования является Рабби Акива. Он видел в Песни сложную аллегорию исторически сложившихся взаимоотношений между Шехиной и Израильским народом от момента Исхода и до пришествия Мессии11. Также следы аллегорического толкования Песни Песней встречаются в еврейской Мишне (Ta’anith 4.8). Этот подход поддерживается в Таргуме12, Мидраш Раба и у средневековых еврейских комментаторов – Саадия, Раши и Ибн Эзра13.

Раннее христианское толкование подхватывает и очень точно следует еврейской интерпретации. Их толкование определяет любовь в Песне – как любовь между Иисусом Христом и Церковью14. Есть несколько выдающихся сторонников христианско-аллегорического толкования Песни Песней, таких как Ипполит, Ориген, Григорий Нисский, Бернар из Клерво, Мартин Лютер и Томас Брайтман.

Ипполит является первым христианином, который написал чисто духовное толкование к Песне15, которое касается брака церкви с Воплощенным Словом, но, к сожалению, его работа остается лишь фрагментами на греческом языке16. Ипполит понимает слова в Песне 2:4 «Он привел меня пировать в свой чертог» как того, с кем Христос вступил в завет и ввел в Свою церковь17. Он отождествляет человека как Христа, а женщину – как члена Церкви. В стихе 4:5 Ипполит трактует «две груди» женщины как Старый и Новый Заветы18. Он понимает основное единство и глубокое значение двух частей Библии. По сути у него остаётся то же понимание книги, что и в Таргуме, он просто преобразует символы от Бога и Израиля к Иисусу и Церкви.

Ориген подобно Ипполиту придерживался аллегорического толкования книги Песнь Песней, являясь одним из пионеров христианского аллегорического толкования. Его перу принадлежит десятитомный комментарий на книгу, в составе которого почти двадцать тысяч строк. Во введении он утверждает, что безопасно читать Песнь Песней могут лишь те люди, которые достигли зрелости и их уже не беспокоят сексуальные желания. Ориген также поддерживает иудейскую традицию и призывает «не позволять даже держать эту книгу в руках тому, кто не достиг полного и зрелого возраста». Толкование Оригена подчеркивает, что эротические образы Песни Песней нельзя толковать и понимать буквально19. Как Ориген, так позже и другие раннехристианские аллегористы видели в Песне Песней очень интересные образы, например, «поцелуи Соломона знаменуют Боговоплощение, щеки невесты – веру; нард – искупленное человечество; волосы (подобные стадам коз) – народы, обращенные в христианство; пупок Суламиты – чашу спасения Господня; груди – Ветхий и Новый Заветы, либо Церковь, кормящую духовной пищей, и заповеди любви к Богу и ближнему, и кровь с водой, которые истекли из ребра Христова при распятии, и внешнего и внутреннего человека20»

Аллегорический метод истолкования Песни Песней господствовал в христианской церкви на протяжении пятнадцати веков и достиг своего апогея в труде Бернарда Клервоского21. Он написал восемьдесят шесть проповедей на первые две главы Песни, в которых преобладало духовное понимание, и которые были тщательно изучены учеными двадцатого века22.

Католическая церковь и даже некоторые протестантские авторы придерживались аллегорического толкования до недавнего времени. К примеру, Лютер формально порвал с аллегорией, но и буквальное толкование Песни Песней вызывало у него недовольство23. Даже Джон Уэсли когда-то писал: «Такие описания жениха и невесты не могли приличным образом использоваться или подразумеваться в связи с Соломоном и дочерью фараона… применительно к ним многие выражения и описания были бы нелепы и чудовищны. А отсюда следует, что эту книгу следует понимать аллегорически: она говорит о духовной любви и браке между Христом и Его церковью»24. Логика аллегорического толкования следующая: Библия – это Слово Божье, а Песнь Песней – это Книга в Библии. Следовательно, это книга о Боге.

В противовес аллегорическому толкованию существует и буквальное, в котором любовь понимается как она есть, выражая тоску, желание, беспокойство, радость, удовлетворение, надежду и страх на эмоциональном языке двух любящих людей, что возвращает Песне ее земной смысл25. На протяжении пятнадцати столетий только один крупный церковный деятель осмелился пойти «против течения» и возразить против аллегорического толкования. Это был Феодор Мопсуестийский, епископ церкви в Киликии, и один из самых известных фигур-руководителей так называемой Антиохийской школы26. Согласно его взглядам, Песнь Песней следует понимать буквально – как любовную песнь Соломона о своем браке с фараоновой дочерью27. Он написал комментарий, который позже послужил источником доказательств против него же самого, когда Пятый Вселенский собор (553 г.) осудил Феодора и его воззрения28.

В двенадцатом веке в северной Франции жил раввин, известный как Ибн Эзра, который также толковал Песню буквально – как песнь хвалы, написанную Соломоном о его любимой жене, но к сожалению, у него не было достаточно уверенности для того, чтобы расширить свое понимание29. Также он решил защитить себя, предложив вторичный типологический смысл для защиты от нападений ортодоксальных лидеров30.

Позже, во время Реформации, Кальвин, а также Себастьян Кастеллио порвали с традиционным аллегорическим подходом в толковании Песни31. Согласно слов Фиппса, Кальвин считал, что смысл любви в Песне состоит в физической любви, но это не мешает ей быть в каноне32. Однако позже Кастеллио пришел к выводу, что Песнь Песней не должна находиться в каноне, и из-за его взглядов Кальвин заставил его покинуть Женеву в 1545 году33. Кальвин также заявил, что Себастьян видел в Песни расплывчатое и непристойное стихотворение, в котором Соломон изображает свои бесстыдные любовные отношения34.

В восемнадцатом веке аллегорическое толкование было практически вытеснено из научных кругов. На арене появляется немецкий романтик, поэт и критик, глубоко разбирающийся в еврейской поэзии, Иоганн Готфрид Гердер, толковавший Песнь Песней как естественное выражение человеческой любви35. Гердер считал Песню прекрасной поэзией и пением чистой, добродетельной любви и чувственности, а не сверхъестественной или богословской аллегорией36. Несмотря на давнюю традицию еврейских и христианских аллегорических толкований, Гердер заявил, что если бы он отвернулся от буквального значения Песни, он был бы «просто как неотесанный человек». Гердер понимал Песнь Песней как собрание отдельных, несвязанных песен. Он не истолковывал значение любви в Песне как обычной, но понимал ее как оригинальный образец, утверждая, что Библия содержит Божий идеал для человечества, поэтому смысл любви в Песни Песней понимается как первая любовь Адама и Евы37. Его анализ был охотно принят современными критиками38.

Когда смысл любви из аллегорического истолкования Песни Песней перешел в буквальный, появилась теория, именуемая драматической. Она основывается на раннем толковании Оригена Песни Песней как песни о браке, которую Соломон написал в драматической форме39. Согласно данной теории в тексте книги видят драму, в которой два основных персонажа, либо драму с тремя основными действующими лицами40. Однако данная теория является необоснованной: согласно свидетельств исследователей, для еврейского, как и в принципе для всего семитского менталитета в библейские времена чужды были драма и театр41.

В конце девятнадцатого века Ветцштейн опубликовал свое исследование современных брачных обычаев в Сирии. Он описывает семидневные свадебные празднества, в которых жених и невеста рассматриваются как король и королева, а также в это время прочитываются стихи, описывающие их физическую красоту, имеющие определенные параллели с Песней Песен42. В 1888 году вклад Ветцштейна считали хорошим способом понять Песнь Песней43. Эти параллели несомненно полезны, но к сожалению, они не дают полного ответа на возникающие вопросы. К тому же, в дошедшем до нас варианте Песни Песней очень трудно разделить на части, соответствующие семи дням празднования, а Суламиту нигде в книге не называют царицей44.

Девятнадцатый век был богат на различные варианты толкования Песни Песней. Еще одним из них был взгляд на Песнь как на заимствованную из литургических обрядов культа Тамуза, вавилонского божества плодородия. Этот обряд отмечал брак Тамуза и его супруги Иштар, от которого рождалось весеннее плодородие45. Но к сожалению теория рассмотрения Песни Песней как принадлежащей к культовым обрядам является сомнительной, потому что в Песне нет ссылок на весенний праздник или на какое-либо ритуальное соблюдение, а смысл любви в Песне – это не божественная, а человеческая любовь. Также возникает вопрос о том, мог ли текст, отмечающий иностранные языческие обряды и праздники, быть принятым и включенным в еврейский канон46.

Во второй половине двадцатого столетия большинство ученых начали толковать язык любви в Песне Песней как поэму или собрание любовных стихов, не обязательно имеющие связь с браком или конкретной парой47. Но данная гипотеза также является неубедительной по нескольким причинам. В первую очередь, в первом тексте говорится, что книга содержит «песнь песней» что по свидетельствам Мерфи является типичным еврейским выражением, обозначающим превосходную степень, «самую возвышенную песнь», намекающую на ее целостность48. Также Мерфи отмечает повторяющиеся рефрены, темы, слова, фразы, означающие, что перед нами неделимое произведение49.

Дэвидсон отмечает интересный момент: Гарольд Роули, в 1952 году тщательно изучив историю толкования Песни Песней, сделал вывод, соглашающийся и с Мопсуестийским, и с Гердером, а также с мнением, господствующим в современной науке: «На мой взгляд, этот текст – то, чем кажется, а именно, песни людей, которые любят друг друга, радуются друг другу и хотят сказать что-то теплое. Все остальные гипотезы привносят в Песнь что-то чуждое50».

Существуют и другие взгляды на толкование Песни Песней, но к сожалению, из-за ограниченности во времени их рассмотрение не представляется возможным. В данной работе были освещены наиболее распространенные варианты толкования.

Подводя итог всему выше сказанному, хотелось бы отметить, что в тексте книги нет намеков на аллегоризм. «Это явно отличает ее от книг пророков, которые, прибегая к иносказанию, сами указывали на это и давали ключ для его расшифровки51. Для меня видится возможным буквальное, не аллегорическое прочтение, однако это не исключает более глубокой интерпретации книги. Это подтверждают и современные исследователи, проанализировавшие и доказавшие «глубокую взаимосвязь между Песней Песней и первыми главами книги Бытие»52. Песнь Песней описывает идеал взаимоотношений между мужчиной и женщиной, которые были созданы в Эдеме, но искажены после грехопадения.

То, что события, описанные в Песни Песней, происходят в грешном мире, доказывает, что и после грехопадения возлюбленные могут согреться в райских лучах53. В Книге Бытие повествуется как Господь создает наш мир, создает человека, наделяет его различными благами, и сексуальностью в том числе. В итоге Господь смотрит на все Свое творение и заключает: «Весьма хорошо54» (Быт.1:31). «Сексуальность в Песни – часть благого творения Божьего. А поскольку она создана Богом, она красноречиво, быть может красноречивее всего, говорит о любви Бога к своему творению. Таким образом, утверждение человеческой сексуальной любви в Песни есть слово о Боге любви55»

***

Бакалаврант богословия Андрей Кармазенюк
Иллюстрация

  1. Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завет в современном русском переводе. – Заокский, 2015. – 1856, с. С. 990
  2. Сокращение от Песни Песней Соломона
  3. Толкование ветхозаветных книг: От 1-й книги Царств по книгу Песни Песней. – 617, с. – Ашфорд, КТ 1993 С. 603,
  4. См. Шульц, Самуил Дж. Ветхий Завет говорит …. – 498 с. – М., 1997 С.359
  5. Комментарий приписывают Sa’adia Gaon, цитата по Christian David Ginsburg, The Song of Songs: Translated from the Original Hebrew. with a Commentary. Historical and Critical (London: Longman, Brown, Green, Longmans, and Roberts, 1857; reprinted, New York: KTAV, 1970), 36-37; Marvin H. Pope, Song of Songs (AB 7C; New York: Doubleday, 1977), P.89.
  6. Pope, Song of Songs, 89-229; Roland Murphy, The Song of Songs (Minneapolis: Fortress Press, 1990), 11-41; Tremper Longman, The Song of Songs (NICOT; Grand Rapids: Eerdmans, 2001), 20-47; Duane Garrett, Song of Songs (WBC 23B; Nashville: Thomas Nelson Publishers, 2004), 59-91; J. Cheryl Exum, Song of Songs: A Commentary (Kentucky: John Knox Press, 2005), 73-86.
  7. Толкование ветхозаветных книг: От 1-й книги Царств по книгу Песни Песней. С. 603
  8. Roland Murphy, Songs of Songs (Minneapolis: Fortress Press, 1990), P. 12.
  9. Longman, Song of Songs, P. 24.
  10. Дэвидсон, Р. Пламя Яхве. Сексуальность в Библии; [пер. с англ. Г .Г. Ястребова]. – М. Эксмо, 2015 – 1008, с. С.524
  11. Более подробно об иудейской интерпретации См. Pope, Song of Songs, P. 89-112
  12. Таргум является основным источником для еврейского аллегорического толкования, написанного между седьмым и восьмым веками См. Philip S. Alexander, The Targum of Canticles: Translated with a Critical Introduction, Apparatus, and Notes (Aramaic Bible 17A; Collegeville, MN: Liturgical Press, 2003), P. 55.
  13. Там же. Дополнительно См. Дэвидсон, Р. Пламя Яхве. С.844
  14. Христианское толкование следует за еврейской аллегорической традицией толкования, но делает это в духе Христологии.
  15. Manlio Simonetti, Biblical Interpretation in the Early Church: An Historical Introduction to PatristicExegesis, trans. John A. Hughes (Great Britain: T&T Clark LTD, 1994), P. 44.
  16. James M. Reese, The Book of Wisdom, Song of Songs (Wilmington: Michael Glazier, 1983), P. 211.
  17. Pope, Song of Songs, 114.
  18. Там же,
  19. Origen, The Song of Songs Commentary and Homilies: Ancient Christian Writers, vol. xxvi, trans. R. P. Lawson (London: The Newman Press, 1957), 16-17.
  20. Дэвидсон, Р. Пламя Яхве. С. 525; Dennis F Kinlaw, “Song of Songs,” in The Expositor’s Bible Commentary (Grand Rapids Zondervan, 1991), 5 1203
  21. Bernard of Clairvaux, On the Song of Songs II, trans. Kilian Wash (Michigan: Cistercian Publications, 1976),
  22. Matter, Voice of my Beloved, 39, 123; Richard S. Hess, Song of Songs (Grand Rapids, MI: Baker Academic, 2005), 299.
  23. Дэвидсон, Р. Пламя Яхве. С. 526
  24. Цыт. по Дэвидсон, Р. Пламя Яхве. С. 526; John Wesley; Explanation Notes upon the Old Testament (3 vols.; Bristol, Eng.: William Pine, 1765) 3: 1926
  25. Longman, Song of Songs, 38.
  26. Murphy, Song of Songs, 22.
  27. Matter, Voice of My Beloved, 4.
  28. Moore, Stephen D. “The Song of Songs in the History of Sexuality.” Church History 69:2 (June 2000). P.346.
  29. Pope, Song of Songs, 103.
  30. Keel, Othmar. The Song of Songs. A Continental Commentary. Trans. Frederick J. Gaiser. Minneapolis: Fortress Press, 1994 P. 9
  31. Longman, Song of Songs, 39.
  32. William E. Phipps, “The Plight of the Song of Songs,” JAAR 42 (1974): P. 91.
  33. Keel, Song of Songs, 10.
  34. Там же
  35. Pope, Song of Songs, 126-127; 131-132
  36. John D. Baildam, Paradisal Love: Johan Gottfried Herder and the Song of Songs (JSOTSup 298; England:Sheffield Academic Press, 1999), 39-42.
  37. Там же С. 178
  38. Murphy, Song of Songs, 38-39.
  39. Origen, The Song of Songs: Commentary and Homilies P. 21.
  40. Ла Сор, Уильям. Обзор Ветхого Завета. – Одесса, 1988. – С.550
  41. Там же; Также См.Толкование ветхозаветных книг: От 1-й книги Царств по книгу Песни Песней. С. 603
  42. Brenner, Athalya & Fontaine Carole R. (eds). The Song of Songs: A Feminist Companion to the Bible (Second Series). Sheffield Academic Press, 2000. P. 74.; Ла Сор, Уильям. Обзор Ветхого Завета. С. 551.
  43. Pope, Song of Songs, 143.
  44. Ла Сор С. 551
  45. Longman, Song of Songs, 44.
  46. Ла Сор, Уильям. Обзор Ветхого Завета С. 551
  47. Дэвидсон, Р. Пламя Яхве. С. 893. На странице приводится список авторов поддерживающие данную гипотезу
  48. Murphy, Song of Songs, P. 119
  49. Там же
  50. Harold H. Rowley, “Interpretation of the Song of Songs,” in The Servant of the Lord and Other Essays on the old Testament (London: Lutterworth? 1952; repr., Oxford: Blackwell, 1965.) P.243 цит. по Дэвидсон, Р.Пламя Яхве. С. 527
  51. Ключ к пониманию Св. Писания. – 698, с. – Брюссель, 1982 С.145
  52. Дэвидсон, Р. Пламя Яхве. С. 528.
  53. Там же С. 570
  54. Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завет в современном русском переводе. – Заокский, 2015. – 1856, с. С. 20
  55. Дэвидсон, Р.
image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21