Соціальна доктрина адвентистів сьомого дня як фактор впливу на суспільно-освітні процеси України

Соціальна доктрина адвентистів сьомого дня як фактор впливу на суспільно-освітні процеси України

У роботі розглянуто соціальну інтеграцію пізньопротестантських церков в Україні в період з 1991 по 2018 рр. Встановлено, що протестантські конфесії виробили такі шляхи інтеграції в соціум, які в наслідку визначили їх обличчя на наступні десятиліття.В основному їх ідентифікують за наступними критеріями: благодійність, християнську освіту, реабілітаційні центри для алко- та наркозалежних та різні гуманітарні програми для малозахищених верств українського суспільства, особливо у сфері освіти. Встановлено, що українському протестантизму притаманний динамізм, який з часу здобуття Україною незалежності сприяв посиленню відкритості по відношенню до світу і активному входженню в суспільне життя.

Актуальність досліджуваної тематики зумовлена тим, що сучасний протестантизм на території незалежної України зумів перетворитися в потужну соціально-освітню інституцію. Крім того, за неповні три десятиліття пізньопротестантські церкви безповоротно зайняли суспільно-гуманітарну та освітню нішу в українському суспільстві. Однією з найактивніших учасниць в суспільно-освітньому розвитку української держави є Церква адвентистів сьомого дня. Унікальність соціальної роботи адвентистів полягає у тому, що вони намагаються відповідати на потреби суспільства, не користуючись важелями політичних інституцій держави. Завдяки чітко сформованій та легалізованій соціальній доктрині Церква АСД зумовила новий виток в історії розвиту протестантизму в Україні, зумівши за дуже короткий період створити численні навчальні заклади по всій території України. Відповідно аналіз діяльності адвентистських освітніх закладів є об’єктом нашого дослідження, а предметом соціальна доктрина Адвентистів сьомого дня.  

Мета статті визначається її актуальністю та передбачає виконання аналізу адвентистської соціальної доктрини як фактору впливу на суспільно-освітні процеси України.

Основними завданнями статті є:

  1. Визначення відмінностей між стратегічними складовими державних та адвентистських освітніх структур. 
  2. Огляд діяльності освітніх закладів Церкви адвентистів сьомого дня в Україні;
  3. Загальний аналіз соціальної доктрини Адвентистів сьомого дня як фактору  впливу на суспільно-освітні процеси України.

Виклад основного матеріалу

Зміст навчальних та робочих програм державних та адвентистських освітніх закладів за професійною складовою є майже ідентичними, оскільки ліцензії на відкриття спеціальностей надає усім вищим навчальним закладам Міністерство освіти та науки України. Тоді виникає запитання, в чому є різниця між державним та адвентистським освітнім закладом. Основні відмінності між державними та адвентистськими навчальними закладами можна побачити у статутах та стратегічних складових. Порівняльний аналіз стратегічних складових державної та адвентистської освіти представлено в табл. 1. 

Таблиця 1. Порівняльний аналіз стратегічних складових державного [1] та адвентистського [2] вищих освітніх закладів  

Державний вищий освітній заклад Адвентистський вищий навчальний заклад
Місія
Формування високоосвіченої, національно свідомої, чесної, небайдужої, творчої особистості, здатної незалежно мислити і відповідально діяти згідно з принципами добра та справедливості, для розвитку відкритого і демократичного суспільства. Підготовка студентів до усвідомленого активного служіння Богу та суспільству шляхом реалізації своїх особистісних та професійних якостей, сформованих та набутих завдяки академічним, науковим, виховним програмам на основі християнської філософії освіти.
Мета
Побудова єдиного інформаційного освітнього простору, який максимально сприятиме становленню випускника як компетентної, соціально інтегрованої та мобільної особистості. Допомогти студентам розвинути цілісний характер, усвідомити свою індивідуальну цінність як Божих дітей, прийняти християнські цінності та навчитися приймати принципові рішення.
Цінності

Особистість

Ми прагнемо, щоб кожен студент був вільною, освіченою, відповідальною, творчою особистістю. Ми визнаємо толерантність невід’ємною рисою сучасної людини, яка, дотримуючись своїх принципів, приймає право іншого бути іншим.

Креативність

Університет плекає умови для розвитку і заохочує створювати, знаходити й упроваджувати інноваційні ідеї та рішення, виконувати завдання нестандартними методами.

Якість

Ми встановлюємо і дотримуємось найвищих стандартів у науковій діяльності, викладанні та навчанні. Ми відзначаємо студентів за досягнуті результати та відданість цінностям. Для студентів університету абсолютно неприйнятні плагіат і будь-які прояви корупційної поведінки. Студент отримує фахову підготовку державною мовою, мовою міжнародного спілкування – англійською, а також іншими іноземними мовами.

Національна свідомість

Університет активно працює задля розвитку України. Ми є патріотами України, спілкуємось українською. Водночас повага до інших культур, традицій і мов є важливою складовою нашої свідомості.

Демократія

Демократизм, відкритість, прозорість, децентралізація, інклюзивність, протидія проявам авторитаризму, право на критику та увага до критики – наріжні принципи діяльності університету. Ми плекаємо академічні свободи, критичність та незалежність мислення.

Духовна мета

Розкрити перед студентами переваги християнського бачення світу. Сприяти тому, щоб їх життя набуло справжнього сенсу у духовному єднанні з Богом.

Інтелектуальна мета

Допомогти студентам зорієнтуватися і самовизначитися у великій різноманітності  духовних і матеріальних цінностей, накопичених світовою культурою протягом століть. Академічні програми спрямовані на розширення і поглиблення кругозору студентів.

Професійна мета

Підготувати всебічно освічених фахівців різних сфер діяльності та практичного служіння в Церкві та суспільстві і сприяти їх становленню як гідних громадян своєї країни.

Соціальна мета

Всіляко сприяти тому, щоб студенти могли досягти соціальної зрілості як гаранта творчого начала в їхньому житті, в сім’ї та суспільстві. Інститут проводить семінари і заходи, спрямовані на розвиток гармонійних міжособистісних відносин, і виховує відповідальний, зрілий підхід до питань взаємин особистості і сучасного суспільства.

Здоровий спосіб життя

Надати можливість студентам набути знання та навички здорового способу життя. Академічний розпорядок і правила співжиття категорично забороняють куріння, вживання алкоголю і наркотичних засобів. В їдальні і кафетерії комплексу пропонується поживна і здорова їжа. Особлива увага приділяється регулярній фізичній праці і заходам, що сприяють зміцненню здоров’я.

Освітня структура церкви Адвентистів сьомого дня на сьогоднішній день має повний цикл освітнього процесу, який включає навчальні та підготовчі заклади різного рівня акредитації. Така структура складається з дитячих садочків, шкіл, вузів, духовних вузів і різнопрофільних курсів. Щодо внутрішнього наповнення навчального процесу – адвентисти вважають, що у процесі освіти людина здобуває знання і переймає цінності, які накопичила наука і культура. Обидва зазначених напрямки не ігноруються адвентистами, з точки зору того, що це є світський вплив, навпаки адвентисти осмислюють їх відповідно до критеріїв блага, творчості та духовного спрямування. 

Учасники освітнього процесу церкви АСД стверджують, що «християнин у своєму духовному житті та церква у своїй самоідентифікації у світі віддають перевагу відкриттю та релігійному досвіду, а культура є мовою, завдяки якій церковна структура взаємодіє з суспільством. Крім того, з точки зору адвентистів, саме наука та її досягнення тільки тоді зможуть бути використані на благо людині, коли їх першовідкривач займає творчу моральну позицію, яка ґрунтується на визнанні Бога як Творця світу». [3]. Саме тому в адвентистських навчальних закладах викладається креаціонізм як альтернатива теорії еволюціонізму. Крім того, у своїй статті дослідник Є. Буга зазначає, що для адвентиста є природнім ділитися з оточуючими усяким надбанням – матеріальним, інтелектуальним і духовним багатством, надаючи їм будь-яку підтримку» [4]. 

Більше того, кожна освітня одиниця адвентистської церкви повинна намагатися досягти єдності між знанням та етикою, оскільки: «освітня система в державі повинна бути націлена на творення такого освітнього середовища, яке б благотворно впливало на розвиток особистості в цілому … сприяючи формуванню духовного світу, етичних цінностей і уявлень» [3]. Саме така система освіти шляхом саморозкриття особистості людини допоможе їй знайти себе та своє місце в соціумі. Також варто зазначити, що важливою складовою освітньої системи церкви АСД є надання пріоритету виховання над навчанням.

Щодо поєднання світської та релігійної освіти, церква висловлює наступну позицію, яка полягає у тому, що: «церква з задоволенням сприймає засновану на Конституції тверду позицію держави відносно чіткого поділу релігійної та світської освіти, оскільки тільки повне розділення світської і релігійної освітніх систем дозволить зберегти принцип відділення Церкви від держави, а також міжконфесійну злагоду в її багатоконфесійній і багатонаціональній країні, саме такою є Україна.

Таким чином, висловлюючи свою лояльність до вищезазначеного принципу, церква не вважає правильним впровадження християнської або будь-якої іншої світоглядної моделі в якості основотвірної для духовного життя суспільства. Саме тому державна освіта в Україні завжди повинна залишатися світською та повністю незалежною як від явного, так і від прихованого впливу однієї або декількох релігійних традицій чи груп. 

Більше того, на думку церкви, державні органи управління освітою своїми рішеннями повинні сприяти реалізації права на свободу вибору змісту освіти. Світська освіта має будуватися з урахуванням надання можливості реалізовувати своє право на свободу віросповідання. У державних освітніх установах неприпустима пропаганда атеїзму і насадження релігійних поглядів, які є властивими будь-якій конфесії. Також неприпустимо викладання у світських освітніх установах однієї культури, релігії або атеїстичних поглядів як єдино істинних [3].

У той же час церква повністю погоджується з тим, що релігійна освіта дітей може бути частиною навчальних програм в школах чи гімназіях, які засновані релігійними організаціями. Батьки і діти в цьому випадку добровільно обирають спрямованість шкіл. Школи, які сформовані на принципах релігійної етики, вельми позитивно впливають на розвиток у дитячому характері благородних характеристик, вольових якостей та естетичного смаку. 

У таких школах у порівнянні з державними та муніципальними установами, набагато легше прищеплюються високі принципи моралі і духовності, а також ефективніше діє система профілактики шкідливих звичок і вища ступінь довірчих відносин між педагогом і учнем. Тому Церква закликає державні органи управління освітою не тільки не перешкоджати відкриттю церковних шкіл, але й всіляко сприяти в отриманні ними державної акредитації та подоланні всіляких труднощів, серед яких перше місце займає проблема оплати праці вчителя. Церква вважає, що викладання дисциплін у відповідності з державно-освітнім стандартом в таких церковних школах може фінансуватися з бюджетних коштів, оскільки батьки учнів є такими ж платниками податків, як і інші громадяни держави. Дисципліни ж релігійного характеру повинні фінансуватися за рахунок коштів засновників або батьків [3].

Таким чином світські освітні та релігійні структури можуть співпрацювати на благо суспільству, виховуючи гідних громадян. Саме тому релігійним навчальним закладам слід прагнути до підвищення коефіцієнту дотримання принципів освітніх програм та підвищення якості методичного забезпечення навчального процесу. Світські ж навчальні заклади могли б збагатитися за рахунок ознайомлення з виховними технологіями, які використовуються в релігійних освітніх установах. На думку Івана Чернушки, за часів постмодерну зростає недовіра пересічних школярів і студентів до всіх систем знань, цінностей, вірувань і моральних установок. У цих умовах неефективним буде нав’язування власного світогляду навіть дітям з віруючих сімей. Тим більше на сьогодні є неможливим тиск на звичайних школярів і студентів. Єдиний спосіб доведення істинності власного світогляду у християн – це практична реалізація положень, які вони декларають [5]. Саме це повинно бути базисною установкою при складанні освітніх програм в установах, які знаходяться під шефством релігійних організацій. Також Іван Чернушка зауважує, що перспективи, які відкриваються з прийняттям нового закону про вищу освіту і постановою кабінету міністрів України про порядок визнання дипломів вищих духовних закладів, можуть викликати новий етап розвитку адвентистської освіти в Україні [5].

У той же час у відповідності з річною доповіддю екс-президента Української уніонної конференції Церкви адвентистів сьомого дня Віктора Алєксєєнка церковна структура АСД в сьогоднішніх воєнних реаліях, а саме війни на Сході і фінансової кризи, у свою чергу, не має морального права віддавати на розвиток освітнього комплексу більше, ніж на допомогу постраждалим в зоні АТО [6]. Саме тому освітня структура ЦАСД в Україні не може бути такою всеосяжною і розвиненою, як того вимагає специфіка глобальних викликів епохи постмодерну [5].

До адвентистської освітньої сітки належать Київська середня загальноосвітня школа «Досвітня зоря», Дніпровський духовно-освітній центр [7], школа «Молодіжного лідера» і навчально-виховний комплекс «Джерело мудрості», загальноосвітня школа I-III ступеня і дошкільний навчальний заклад  с. Парпурівці Вінницькій області  [8] та багато інших, які намагаються реалізувати концепти та принципи адвентистської освіти в Україні.

З приводу духовних навчальних закладів влучно висловлюється дослідник Іван Чернушка, який стверджує, що  «невід’ємною складовою освітньої системи ЦАСД є духовні вузи, які є відкритими академічними спільнотами. Сьогодні профільне навчання і духовне виховання студентів здійснюється в Буковинському біблійному інституті (ББІ), Місіонерській школі при Буковинському біблійному інституті, духовній семінарії в м. Буча, Східно-Українському біблійному інституті (ВУБІ) в Донецьку і Луганську (діяльність яких на даний момент призупинена), а також коледжі євангельського служіння в м. Черкаси. Відповідно завдяки духовним вузам церква має власних служителів, не потребуючи запрошення служителів з-за кордону, які не завжди можуть бути ефективними місіонерами в чужій для них культурі. 

Яскравим прикладом втілення принципів адвентистської освіти є  створений адвентистами навчальний заклад – Український гуманітарний інститут. У відповідності з  рейтингом МОН, у підпорядкуванні якого знаходиться ВНЗ «Український гуманітарний інститут», у 2015 році цей заклад отримав 7-е місце в рейтингу приватних ВНЗ України, що сприяло отриманню ним позитивного відгуку від Міжнародної акредитаційної комісії і вступу до Міжнародної асоціації навчальних закладів. За останні роки Український гуманітарний інститут зміг отримати якісно нову основу для впровадження освітньої діяльності, а саме: можливість організації навчання іноземних громадян відповідно до напрямів і спеціальностей згідно з акредитованим кількісним обсягом (40 осіб). Таким чином, діти адвентистів можуть здобувати не тільки початкову і середню, а й вищу освіту в установах, які засновані Церквою АСД [5].

Більше того, аналізуючи інституалізацію протестантських церков в незалежній Україні (починаючи з 1991 року), доктор філософських наук Петро Яроцький зауважив, що важливою сферою майже всіх пізньопротестанських церков стала їхня соціально-гуманітарна діяльність, яка одночасно корелює з вертикальним богослов’ям. Це, у свою чергу, є характеристикою їхньої горизонтальної сутності, яка відтворює діяльність церков як соціальних інститутів шляхом зміщення акцентів з культової практики на гуманітарну сферу [9]. 

В українських реаліях, як тільки пізньопротестантські церкви, у тому числі адвентисти, баптисти, п’ятидесятники, увійшли в пострадянські умови свободи віросповідання, в громадах стався поступовий перехід від місіонерства заради поповнення кількості членів церкви до складнішого розуміння місії, яке включає різні напрямки громадської «горизонталі». І церквам необхідно її осмислити з богословської і доктринальної точки зору.

Станом на 2008 рік згідно з дослідженнями Петра Яроцького Церква АСД в Україні лише одна з усіх протестантських церков, яка має ґрунтовно розроблене соціальне вчення, в якому чітко сформульовано її ставлення до держави, суспільства, політики, влади, економіки, культури, християнської етики і світського права, глобальних проблем сучасності, екуменізму та  секуляризації [9, 10]. 

Що ж являє собою соціальна доктрина українських адвентистів, яка була опублікована в 2002 році? Вона включає в себе короткий виклад історії ЦАСД, яка демонструє, що з самого початку її виникнення лідери і місіонери керувалися прагненням відповідати на потреби суспільства і, незважаючи на есхатологічну спрямованість свого світогляду, перетворювати світ на краще, наскільки це можливо, тут і зараз за прикладом служіння Ісуса Христа. Констатується, що спочатку адвентисти багато уваги приділяли служінню в таких сферах як освіта, охорона здоров’я і благодійність [14]. Така увага до соціального служіння призвела до того, що вже на момент публікації українськими адвентистами документа про соціальне вчення, ЦАСД належали «понад 6 тисяч середніх і вищих навчальних закладів по всьому світу, в яких навчається понад мільйон осіб» [11].

Історія українського адвентизму містить важкі періоди для течії, пов’язані з переслідуваннями з боку радянської влади і виживанням у підпіллі. Відповідно, щоб налагодити зв’язки та позиціонувати себе в суспільному спектрі, відстоюючи свої позиції у соціальному служінні, ЦАСД із набуттям релігійної свободи довелося буквально «надолужувати» цей досвід. Проте, Церква «відкриває свої перші загальноосвітні та духовні установи як початкової, так і вищої освіти, будує видавництво та друкарню, радіо, створює благодійні фонди і асоціації, відкриває центри з профілактики алкогольної, нікотинової, наркотичної залежності», починаючи з 1990-х років. [12].

У документі про соціальне вчення ЦАСД підкреслюється, що соціальним злом є також результати гріхопадіння, а значить, зусилля з боротьби зі злом заради відновлення образу Божого в людині і людстві неминуче повинні стосуватися і соціальної сфери. Адвентисти констатували деякі гострі проблеми сучасного суспільства. У їх числі – знеособлення людини у масі, «повсюдна вузька спеціалізація і фрагментарність світогляду», а також різні соціальні і ціннісні контрасти. Ідеалом і підставою особистої та суспільної моралі для Церкви АСД, як видно з документу про соціальне вчення, є десять біблійних заповідей. А однією з цілей діяльності церкви у світі – сприяння вдосконаленню світу і відродження християнської моралі в суспільстві.

Послідовність такого повернення світу від гріховного, занепалого стану до втілення задуму Божого виглядає гранично чіткою: 1. Людина. 2. Сім’я. 3. Церква. 4. Товариство. 5. Держава. Далі – світове співтовариство, тобто, щоб християнський вплив був ефективним у світі, він має йти від основи до вершини послідовно, усі позитивні перетворення починаються з особистості і малих спільнот, за які люди несуть першочергову відповідальність, і лише потім поширюються на ширші співтовариства.

Звичайно, соціальне вчення – не панацея і не гарант рішення усіх суспільних проблем. Більше того, «церква не може запропонувати цьому світу бездоганну модель або форму соціального або політичного розвитку, це не входить в її компетенцію, однак це не означає, що Церква не має свого бачення соціальної справедливості і судження про те, наскільки сучасне суспільство відповідає принципам Євангелія. Блага звістка завжди була пов’язана із реальним життям людини і тому завжди вимагала втілення віри в конкретних принципах людського співжиття» [11]. 

У соціальному вченні адвентисти вибудовують перелік тих сфер і напрямків, у яких вони можуть співпрацювати з державою на благо людини і суспільства. Серед цих сфер – підтримка інституту сім’ї, збереження в суспільстві моральних норм, співпраця у галузі культурного, морального, духовного виховання та освіти, турбота про здоров’я, захист прав і свобод людини, миротворчість, справи милосердя [3].

Як можна переконатися, практично у всіх перерахованих напрямках присутній фактор виховання або освіти, без якого неможливо формувати представників суспільства, здатних його позитивно перетворювати. І не дивно, що українські адвентисти віддають одну з найважливіших ролей саме християнській освіті. Так, кандидат філософських наук Іван Чернушка зазначає: «Першим особливим напрямком місіонерської діяльності Церкви АСД є освіта» [5].

Щоб запобігти релігійному екстремізму, поглибленню розколу між конфесіями, маніпулюванню довірливістю дітей через пропозицію «одноманітності» і «правильності» якихось одних релігійних поглядів, слід обмежитися, відзначають богослови, в загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах викладанням релігієзнавства як світської або академічної дисципліни. Церква АСД вважає також можливим релігійну освіту в освітніх установах, але факультативно, на добровільних засадах, за згодою батьків і учнів. Акцентується увага на тому, що тут повинні бути рівні права і можливості у викладанні релігії для всіх діючих в Україні конфесій. Творці Основ дотримуються думки, що релігійна освіта дітей може бути частиною навчальних програм, але тільки в освітніх установах, заснованих релігійними організаціями на принципах релігійної етики.

Звертається увага на те, що саме в таких школах легше формується моральність і духовність, ефективніше діє система профілактики шкідливих звичок, виявляється вищий ступінь довіри між педагогом і учнем. Тому Церква закликає уряд створити всі можливості для відкриття й акредитації духовних навчальних закладів. У адвентистів чітка позиція щодо світської або релігійної освіти: обидві системи можуть і повинні взаємодіяти, збагачуючи один одного шляхом обміну досвідом, інформацією та освітніми методиками і технологіями» [13].

Висновки. 

Таким чином на основі виконаного аналізу соціальної доктрини церкви Адвентистів сьомого дня як фактору впливу на суспільно-освітні процеси України виявлено, що основним завданням державних освітніх закладів є формування високоосвіченої, національно свідомої… особистості, здатної… діяти згідно з принципами добра та справедливості. В той час як навчальний освітній заклад церкви АСД за основу бере підготовку студентів до усвідомленого активного служіння Богу та суспільству шляхом реалізації своїх особистісних та професійних якостей, сформованих та набутих завдяки академічним, науковим, виховним програмам на основі християнської філософії освіти. Тобто державні та адвентистські заклади реалізують однакові цілі, однак підхід до їх досягнення  різний. Світський заклад реалізує принципи чесної особистості через академічні знання, а християнська освіт намагається сформувати доброчесного громадянина шляхом реалізації професійних якостей.  

У результаті оглядового аналізу адвентистської освітньої діяльності виявлено, що церква АСД має духовні навчальні заклади, навчально-виховні комплекси (дитячі садочки, школи) та вищий освітній заклад «Український гуманітарний інститут». Кожен із згаданих у дослідженні закладів паралельно із державною (предметною) освітньою програмою впроваджує в освітній процес предмети духовної компоненти, такі як: етика сімейних відносин, християнське лідерство, духовне становлення фахівця і т.д. з метою формування у молодого покоління якостей справжнього християнина і відповідального громадянина. 

В результаті загального аналізу соціальної доктрини Адвентистів сьомого дня встановлено, що доктрина скерована спрямована відповідати на потреби суспільства, незважаючи на есхатологічну спрямованість свого світогляду, перетворювати світ на краще за прикладом служіння Ісуса Христа. Основними напрямками свого служіння суспільству адвентисти виділяють сфери освіти, здоров’я та благодійності. 

Список використаних джерел

  1. Національний університет «Києво-Могилянська академія» [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.ukma.edu.ua/index.php/about-us/sogodennya/pryznachennia-ta-misiia.
  2. Український гуманітарний інститут [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://ugi.edu.ua/.
  3. Основы социального учения – Заокский: Источник жизни, 2003. – 215 с.
  4. Буга Є.В. Соціальні доктрини протестантизму в контексті соціокультурних перетворень українського суспільства / Є.В. Буга. // Наукові праці Чорноморського державного університету ім. Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». – 2013. – №213. – С. 35–40.
  5. Чернушка І.Г. Сучасний стан та основні тенденції розвитку адвентизму в Україні: дис. канд. філос. наук : 09.00.11 – релігієзнавство / Чернушка І.Г. – Рівне, 2016. – 187 с.
  6. Шаповал Е. Протестанты из Донбасса. Протестанты оказались одной из наиболее патриотичных социальных групп на охваченном войной востоке страны. [Электронный ресурс] / Екатерина Шаповал // «Новое время». — 2016 — Режим доступа: https://nv.ua/publications/v-donbasse-protestanty-okazalis-odnoj-iz-naibolee-patriotichnyh-sotsialnyh-grupp-104809.html — Название с экрана. Дата доступа: 24 января 2018.
  7. Дніпропетровський духовно-освітній центр [Електронний ресурс] // Восточно-Днепровская конференція Церкви АСД – Режим доступу до ресурсу: http://logosinfo.org/.
  8. Навчально-виховний комплекс “Джерело мудрості” [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.pc-osvita.org.ua/.
  9. Яроцький П.Л. Стан пізньопротестантських конфесій / П.Л. Яроцький. // Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. – 2008. – №46. – С. 302–331.
  10. Яроцький П.Л. Інституалізація протестантизму як вихід у світ / П. Л. яроцький, Ю.Е. Решетніков. // Українське релігієзнавство. – 2005. – №35. – С. 238–261.
  11. Жукалюк М. А. История Церкви христиан Адвентистов седьмого дня в Украине / М.А. Жукалюк, В.І. Любащенко. – Київ: Джерело життя, 2003. – 320 с.
  12. Любащенко, В. Протестантський погляд на суспільне життя в сучасній Україні. / Вікторія Любащенко // Реформація і протестантизм: український контекст: зб. наук. ст. К.: Саміт-Книга, 2017. С. 451–466. 
  13. Колодний, А. Історія Релігії в Україні. Том 6. Пізній Протестантизм / А. Колодний, П. Яроцький. – 2008: Сурма, 2008.
  14. Соціальна доктрина Церкви АСД та її практична реалізація // Iсторія релігії в Україні: Пізній протестантизм в Україні – Київ: Сурма, 2008.

***

Автор — Валентина Куриляк, докторант кафедри історії Національного університету “Острозька академія”

“Гілея: науковий вісник”: Збірник наукових праць.- К., 2019. Випуск 143 (№ 4) Ч. 1. Історичні науки – 2019 

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21