Церковь, к которой я хочу принадлежать… грозная!

Церковь, к которой я хочу принадлежать… грозная!

Выполняя нашу роль в истории и пророчестве

Эта тема была представлена в пятницу вечером 2 августа на пленарной сессии ASI.

Эти слова нелегко написать или прочитать. Как и каждый автор, борющийся с поручением передать трудное послание, я искал удобную возможность, которая избавила бы от необходимости разочаровывать одних и шокировать других. Тот факт, что вы читаете эти слова, является в этом смысле моей неспособностью избежать задания — не только от редактора, но и от призвания Духа.

Мне выпала честь быть воспитанным в Церкви адвентистов седьмого дня. Я 16 лет учился в адвентистской школе. Я был активен у Следопытов и в итоге окончил Южный адвентистский университет, где нашел свою жену, Аннет. Я люблю Иисуса. Я люблю Дух Пророчества. Я люблю истины Церкви адвентистов седьмого дня.

Более четырех лет я имел честь служить всемирной церкви на Генеральной конференции, заседать в многочисленных комитетах, работать над многими проектами и отдавать все свое внимание служению Adventist Review. И последнее, но не менее важное: я добровольный пастор замечательной церкви в Адаирсвилле, штат Джорджия.

Когда я смотрю на тех, с кем я вырос в этом движении, то слишком многие из них пропали без вести. Это мои друзья, ваши дети, ваши внуки, племянники, племянницы, друзья, семья. Многие больше не посещают церковь или, по крайней мере, церковь адвентистов седьмого дня. Мне грустно говорить, но я думаю, что большинство из них не хотят иметь с ней ничего общего. И я пришел к молитвенному заключению:

Церковь, которой я хочу принадлежать… грозная!

Теперь, когда вы почувствовали разницу между этой статьей и большинством других, которые вы читаете в этом журнале, сделайте нечто смелое: продолжайте читать.

Сегодня я буду практиковать нечто, о чем вы часто слышите, когда я проповедую: откровенность. Макс Дюпри писал: «Первая обязанность лидера — определить реальность».

Каждый из нас является, по крайней мере, в каком-то смысле, лидером. Мы руководим домом, возможно, служением, учреждением, классом, даже ребенком. Многие из нас являются лидерами на разных уровнях жизни.

Так что, как лидер, я бы хотел описать то, что я вижу в нашей реальности.

Призыв остановиться

Мир в большинстве случаев — как светский, так и религиозный — это бомба замедленного действия. Будь то разрушение семьи, волнение об изменении климата; растущая нетерпимость к свободе слова; постоянно растущий трайбализм и расизм или бесчисленные нападки на моральный кодекс, который когда-то дан был всем нам на Синае, — нам не нужно больше доказательств того, что мы живем в последнее время. Слова Эллен Уайт верны как никогда: «Внимание… всех мыслящих людей различных званий и рангов приковано к событиям, происходящим вокруг. Наблюдая… что мир находится на грани громадного кризиса»1.

Но Библия говорит, что последние события сдерживаются до тех пор, пока с остатком церкви библейского пророчества не произойдет что-то драматическое, кульминационное и ужасно разрушительное. Библия напоминает нам: «не делайте вреда ни земле, ни морю, ни деревам, доколе не положим печати на челах рабов Бога нашего» (Отк. 7: 3).

Но это свидетельство истины в последнее время задерживается. Искушение для руководителей на всех уровнях, для которых цифры определяют положение, персонал и оплату труда, состоит в том, чтобы использовать любые цифры, которые выглядят хорошо, пока они достигают конечной цели создания картины, которая помогает, а не причиняет боль мне, моей команде, моему служению, моей компании, моей церкви, моей конференции, моей унионной конференции, моему дивизиону, моим делегатам, моему переизбранию.

Соблазнительно поделиться графиками миллионов посетителей наших сайтов, миллионов подписчиков в наших социальных сетях; миллионами долларов на наших банковских счетах, в пожертвованиях и резервных фондах. Или национальными новостями о том, что адвентисты седьмого дня живут дольше; что мы являемся самой разнообразной, самой быстрорастущей деноминацией в Соединенных Штатах; или даже успехом наших учреждений здравоохранения и образования. Затем можно было бы закончить слайд-шоу несколькими фотографиями футбольных стадионов, заполненных верующими, стоящими в очереди на крещение.

Но у меня есть обязанность, как и у вас, у лидеров есть обязанность, описать то, что я вижу. Вот несколько примеров из недавнего Глобального опроса членов Церкви, проведенного Генеральной конференцией2.

  • Растущее несоответствие между количеством членов в церковных книгах и тех, кто посещает служения каждую неделю
  • Количество адвентистов недовольных состоянием своей поместной церкви
  • Количество людей, которые присоединяются и уходят, или, что еще хуже, присоединяются и остаются, но при этом даже не понимают нашей вести
  • Растущие сомнения среди адвентистов в отношении буквальной недели творения, небесного суда и состояния мертвых
  • Последние данные о взглядах адвентистов на Второе пришествие как на десятилетия в будущем
  • Уменьшение количества адвентистов, занимающихся сознательным свидетельством и рассказом о своей вере
  • Направление основного внимания меньше на отличительные черты, больше на то, что у нас общего.

Друзья — моя церковная семья — у нас проблема. У нас кризис лидерства. Кризис не в руководстве, а в отсутствии смелости в руководстве. У нас кризис мужества. Где мужчины и женщины готовые отстаивать истину, хотя бы небеса пали? Где те, кто так верен своему долгу, как стрелка компаса полюсу? Те, кто не боятся называть грех своим именем, не боятся рискнуть своей карьерой, чтобы делать то, что правильно?

Урок из истории

У Израиля также был кризис мужества. Колена, наконец, получили то, что хотели: царя — такого вождя, как у окружающих их народов. Они хотели быть похожими на других. И Саул, царь, которого они хотели, хотя он был на голову выше, чем кто-либо другой, смешался с толпой: он не был мужественным лидером.

Господь посылает пророка Самуила в Вифлеем, в дом Иессея, чтобы найти мужественного и убежденного человека, на которого будет возлит елей помазания.

Самуил, истинный помазыватель царей, приезжает. Кто будет следующим царем, следующим лидером Израиля? Один за другим сыновья Иессея предстают перед пророком.

Это должно быть он, думает Самуил. Все достоинства; все регалии; насыщенный оливковый оттенок кожи; опыт. Он смотрит со своей стороны.

Но Господь говорит: «Я отринул его; Я [смотрю не так], как смотрит человек; ибо человек смотрит на лице, а Господь смотрит на сердце» (см. 1-я Царств 16: 7).

Урок 1

Внешность обманчива. Люди часто смотрят на все неправильные вещи как на признаки лидера. Титул не делает лидером. Родословная не делает лидером. Цвет кожи не должен быть определяющим фактором. Многие сегодня следуют за теми, у кого есть титулы, потому что они считают, что должны, а не потому, что хотят. Нам нужны лидеры, которые ничего не боятся, жаждут исполнения долга и берут на себя ответственность в такое время, как это.

В конце концов Самуилу не хватает молодых людей, чтобы помазать кого-то из них царем. Кто-нибудь еще, Иессей? Да, еще один на пастбище. Давид был помазан Божьим пророком в тот день и услышал, что однажды он станет царем. Он возвращается к тому, что, по словам Эллен Уайт, является одним из двух важных принципов для развития характера: заботе о животных. Давид проводит свои дни, ухаживая за овцами, сочиняет, играет музыку и бросает камни.

Саул тем временем несчастен. Его окружение советует ему: тебе нужна успокаивающая музыка. Они знали силу музыки над настроением, и покорение или укрощение ею злых духов. Давида приглашают играть перед царем. Это действует: Саул успокаивается. Этот будущий лидер Израиля узнает о пагубной культуре руководства из первых рук на самых высоких уровнях.

Что происходит, когда молодые, начинающие последователи Иисуса подвергаются влиянию самоотверженных, корыстных лидеров? Они неизбежно разочаровываются.

В Писании нам сказано, что мы узнаем дерево по его плодам. Саул был недобрым, нетерпеливым трусом, который оправдывался. Возможно ли, что когда люди приходят к нам, лидеров этого адвентистского движения они видят как деревья, производящие обильные цветы, но приносящие вместо этого горькие плоды?

Елена Уайт писала: «Люди могут исповедовать веру и истину, но если это не делает их искренними, добрыми, терпеливыми, сдержанными и духовными, то вера становится проклятием для них, а через них — проклятием миру»3.

Неискреннее и неуверенное руководство стало проклятием древнего Израиля. Неискреннее и робкое руководство — это проклятие для Божьего народа сегодня, на всех уровнях и, в конечном счете, для всего мира.

Урок 2

Иногда Бог ведет нас по пути, который мы бы не выбрали для себя сами. Как и в случае с Давидом при дворе Саула, иногда мы сталкиваемся с лидерами и организациями, у которых мы учимся — сделайте глубокий вдох, — чего не следует делать, когда нам приходит время руководить.

Нам говорят, что после дней, проведенных при дворе, Давид любил возвращаться домой на пастбища под лазурными небесами, чтобы видеть звезды, смотрящие на него сверху вниз.

Но наступил день принятия решения. Израиль был на пороге бед, которых никогда не было в отношениях с врагами Бога. В течение 40 дней Голиаф поносил Израиль. Все — все в Израиле — были исполнены страха. Именно тогда пастух и певец, метатель камней, появляется в Израильском лагере. Он слышит насмешки филистимлян. Он спрашивает, почему — почему люди, которые должны были быть воинами, стражами в Израиле, позволяли Голиафу говорить такие кощунственные вещи? Почему они ничего не сделали?

Сегодня среди нас есть люди живые духом, те, кто видит реальность, отличную от той, которую часто рисуют лидеры. И они имеют полное право спросить: «Почему вы стоите там, в таком положении, ничего не делая? Почему бы вам не сделать что-нибудь?

«Так мы всегда это делали» больше не будет работать. «Это то, что говорится в Специальных Инструкциях, раздел 12, параграф 3», никого не поведет к битве.

«Если какой-то грех и отвратителен Богу более всех остальных, так это ничегонеделание в критическое время. Безразличие и нейтралитет во время религиозного кризиса рассматриваются Богом как тяжкое преступление, равноценное самой худшей вражде против Бога»4.

Давид пришел в царство в этот момент. Он знает, что настало время сказать слово Господу, преодолеть в своем собственном сердце искушение молчать. Сейчас не время для безразличия и статус-кво. Настало время для изменений.

У Израиля был кризис руководства. У Саула не хватило смелости сделать то, что было нужно делать в тот момент. Но у Бога был лидер, «ожидающий своего часа» (буквально «ожидающий на крыле» — прим. пер.). И эти крылья были крыльями ангелов.

Эллен Уайт призывала: «Встать на защиту истины и правды, когда большинство покинет нас, вести брань Господа, когда воинов останется немного, — все это будет нашим испытанием. Тогда нам придется согреваться холодностью окружающих, черпать мужество из их трусости и оставаться верными, несмотря на их измену»5.

Когда Давид получает аудиенцию у царя Саула, он объясняет свои опасения по поводу статус-кво. Он представляет царю свое удивительное резюме: «и льва и медведя убивал раб твой, и с этим Филистимлянином необрезанным будет то же, что с ними» (см. 1-я Царств 17:36).

Верный форме, Саул сдается. Давиду дают некоторые доспехи — некоторые методы для того, чтобы делать все, как они всегда делали. Он искушаем сражаться в чужих доспехах, но, наконец, возвращается к палатке. Он слышит шепот, когда возвращается. «Страх одолел его?» Нет, ему нужны легкость и скорость, а не щиты и доспехи. Он приходит из палатки только с палкой и пращей.

Была причина, по которой Израиль боялся. Чтобы конкурировать с миром, чтобы быть игроками на мировой арене, они должны были отправиться в мир, чтобы получить свое оружие (см. 1-я Царств 13: 19-21). Они даже не знали, как бороться. Их доспехи были чужды им. Но лидеры, которые были обучены в Уэст-Пойнте страха и в Аннаполисе робости, сказали им, что так поступает весь мир.

Урок 3

Настоящие лидеры имеют мужество противостоять толпе — даже своей собственной толпе. Им не нужно одобрение; им просто нужно призвание. Они не делают то, что легко. Они описывают реальность. Они делают то, что необходимо.

Давид входил в эту долину, полностью уверенный в своем Боге и в методах, которым Бог научил его. Но я думаю, что что-то еще происходило в голове Давида, когда он в одиночку приближался к надвигающемуся кризису.

Как вы думаете, Давид гордился тем, кем стал Израиль — избранный Богом народ?

Или, возможно, демоны сомнений и уныния пытались нашептывать ему на ухо: какой смысл? Зачем рисковать своей жизнью, своей карьерой, своей репутацией?

В этот момент судьбы Давид понял, что Бог готовил его всю его жизнь к этому моменту. Ему не нравилось то, чем стал Израиль — сообществом трусов. Но то, чем Израиль мог стать — святым Израилем Божьим, сияющим в его освященном воображении, Израилем, к которому он хотел принадлежать, — заставило его продолжать двигаться вперед. Вера в то, что должно было быть, заставляла его двигаться дальше того, что было.

Эллен Уайт предупреждала: «Если Церковь, в настоящее время зараженная отступничеством, не покается и не обратится, она продолжит вкушать плоды своих деяний, пока не проникнется отвращением к самой себе» 6.

Пожинаем ли мы плоды наших собственных дел? Достаточно ли мы обеспокоены тем, кем мы стали?

Раскрывающийся характер

Позвольте мне описать немного больше реальность. Сегодня мы видим движение, в котором так много наших молодых людей ходят в адвентистские школы только для того, чтобы получить прививку против нашей вести и миссии. И да, друзья мои, это трагедия, которая заслуживает нашего немедленного внимания. Если бы мы занимались поиском душ с плодами, с результатами, с реальностью нашей образовательной системы, мы бы гордились тем, что видим? Данные церковных опросов постоянно показывают, что почти 70 процентов нашего лучшего и самого светлого будущего покидают нас, как только они перестают быть под нашей непосредственной опекой.

До того, как разразился кризис, Саул и Израиль думали, что они в порядке. Все было хорошо. В конце концов, они были избранными Богом людьми, не так ли? Но характер раскрывается во время кризиса.

Послание, которым Эллен Уайт поделилась более века назад, относится и к нам: «Весть к лаодикийцам применима также и к адвентистам седьмого дня, которые получили великий свет, но не ходили в нем. Именно те, кто на многое претендовал, но не шел в ногу со своим Вождем, будут извергнуты из уст Его, если не покаются»7.

Как выглядит Лаодикийское послание? Эллен Уайт писала: «Если это свидетельство будет принято, оно пробудит наш народ к решительным действиям и приведет к смирению и исповеданию грехов». 8

Это приведет к тому, что мы начнем думать по-другому; делать по-другому. Истинное покаяние и исповедь — больше, чем слова, голосования, документы и союзы.

Великим грехом во времена Христа была вера в то, что «простое согласие с истиной и есть праведность«.9 Поскольку мы думаем правильно, мы предполагаем, что мы правы. Такой эгоцентризм заставит многих отвергнуть Мессию при Его Пришествии.

Мы больше не можем молчать. Мы не можем продолжать рекламировать то, что мы богаты, у нас увеличился членский состав и мы ни в чем не нуждаемся. Мы слишком хорошо знаем, что здесь что-то не так.

Если ветры пророчества действительно сдерживаются, потому что Иисус слишком сильно любит Свой остаток, чтобы увидеть их потерянными, что нам делать?

Когда мы осознаем, кем мы стали; когда мы признаем невозможность показать себя с хорошей стороны во всем, что мы делаем, то по Божьей благодати мы признаемся миру и Господу, что мы действительно несчастны, жалки, нищи, слепы и наги; мы действительно восхваляли себя, а не Его славу; мы действительно копили небесные благословения для себя.

Признаюсь, что в своей жизни я подошел к тому, что чуть не разочаровался в адвентистском движении.

Я был поражен разочарованием. Я обнаружил, что читаю Библию и Дух Пророчества и осознаю, что то, что я читал, и то, что я видел, было двумя совершенно различными реальностями. Должен ли я отказаться от веры в то, что это движение имеет свидетельство Иисуса, или я должен отказаться от самого движения? Я спросил, как спрашивали ученики Иисуса: «Куда мне еще идти?»

У меня есть друзья; у вас есть сыновья и дочери, одноклассники, племянницы и племянники, внуки, которые покинули это движение. Их отсутствие не дает мне покоя по ночам. Я ворочаюсь в своей кровати, когда думаю о десятках моих одноклассников, которые больше не живут с Господом или с Его церковью остатка. Почему они ушли? Почему я все еще здесь?

Во время этого беспокойства посреди ночи возникла мысль: я не думаю, что те друзья, и сыновья, и дочери, одноклассники, племянницы и племянники, и внуки покинули церковь остатка. В случае с некоторыми это она оставила их. Это заставило их задуматься о том, что нынешнее состояние церкви — Лаодикийской церкви — было остатком, предсказанным в пророчестве. То, что они научились называть адвентизмом, Иисус оплакивает как Лаодикию.

Так почему же я остаюсь в этом движении, объявленном её пророческим вестником изнуренным и неполноценным? Потому что я знаю его прошлое. Я прочитал его будущее в этих красных книгах на своей библиотечной полке. Я видел проблески надежды не из того, что я вижу вокруг себя, а из того, что я читаю, из бесед, которые я веду, из таких моментов как этот.

Я с гордостью называю себя адвентистом седьмого дня не потому, что мы что-то представляем, а из-за того, кем мы можем быть. Я иногда боюсь, что мы сделали почти все, что Бог предупреждал нас не делать, но Он не отказался от этого движения. Его невеста — Его церковь; этот оставшийся народ — единственное место на земле, где действует Его благодать и проявляется Его чудесная сила 10.

Посмотрите на Божью благость и благословения, которые Он по-прежнему дает нам в Своей милости. Мы сидим на золотом руднике правды, сокровищнице ответов о том, как жить в изобилии и процветать в полной мере. Мы призваны и готовы поделиться этим опытом со всеми, кого мы знаем.

Я читал о церкви, к которой я хочу принадлежать — живом, дышащем движении, которое все больше приближается к той роли, для которой Иисус призвал ее.

Когда тот камень покинул пращу Давида, все небеса радовались мужеству одного человека. В одно мгновение судьба Израиля, культура Израиля и путь Божьего Движения изменились.

Никогда не забывайте, что один мужчина, одна женщина, один молодой человек и да — каждый лидер — могут изменить ситуацию.

Я все еще верю, что это движение может изменить направление, и что этот большой, решительный поворот навсегда изменит ход истории. Я все еще верю, что приближается божественное разрушение. Но это потребует от нас признаться в своем эгоизме и, по благодати Иисуса, начать действовать по-другому.

Давид имел веру Иисуса. Он видел, что может быть, а не только то, что было. Он видел возможности, а не невозможности.

Божье славное будущее

Думая об этом, я говорю о двух вещах в моем сердце.

Во-первых, вместе с Иисусом я плачу о том, кем мы стали. Я признаю свой грех и эгоизм во всех отношениях, которые привели нас к этому положению. Надеюсь и молюсь, чтобы все больше лидеров — таких, как вы, — сделали то же самое.

Во-вторых, бесчисленное множество людей в этом движении отчаянно ищут надежду. Я хотел бы начать разговор о том, что может быть.

Если то, что нам сказали, правда, однажды мы поймем, как Бог оценивает мужчин и женщин Своим Духом, а не только нашим голосованием. Однажды мы увидим мощное движение, которое мы еще не видели. Однажды мы прекратим строить программы и здания для нашей репутации, и мы пойдем в города и облегчим страдания окружающего нас мира. Мы сделаем это не для нашей собственной славы, но для славы Того, Кто восседает на престоле, и Агнца.

Однажды мы вспомним наш прежний призыв к профилактике и образованию в области здравоохранения. Однажды мы вернемся к истинному образованию, научим юношей и девушек думать, а не быть просто отражателями чужих мыслей.

Однажды большинству из нас не будет стыдно проповедовать о великане нашего времени: культуре Вавилона и ее системе эгоизма. Однажды те, кто отождествляют себя с остатком библейского пророчества, станут известны как самые добрые, самые терпеливые, бескорыстные люди на земле.

Однажды Иисус встанет и скажет: «Мои люди готовы; они ничего не задержали. Они наконец вложили свое сокровище в небо; мир был предупрежден; и многие были завоеваны остатку — невесте Христовой».

Этот день может быть не сегодня, но он наступит — однажды. Я буду ждать и молиться о терпении святых до того дня, когда Иисус сделает для нас то, что мы явно не можем сделать для себя сами.

Моя молитва такова:

Ах, да, друзья мои, церковь, к которой я хочу принадлежать… грозная!

Джаред Турмон — представитель стратегического партнерства в Adventist Review Ministries.
По материалам Adventist Review
Источник – logosinfo.org


1 Эллен Г. Уайт, Воспитание (Маунтин-Вью, Калифорния: Pacific Press Pub. Assn., 1903, 1952), p. 179.
2 «Достижение мира: как мы это делали?» Глобальный опрос членов Церкви ASTR, 2018 год.
3 Эллен Г. Уайт, «Желание веков» (Маунтин-Вью, Калифорния: Pacific Press Pub. Assn., 1898, 1940), с. 310.
4 Эллен Г. Уайт, Свидетельства для церкви (Маунтин-Вью, Калифорния: Pacific Press Pub. Assn., 1948), том. 3, с.281.
5 Там же, том. 5, стр. 136.
6 Там же, том. 8, стр. 250.
7 Эллен Г. Уайт, Selected Messages (Вашингтон. D.C .: Review and Herald Pub. Assn., 1958). книга 2, с. 66.
8 Э. Г. Уайт, Свидетельства, вып. 3, стр. 259.
9 Э. Г. Уайт, «Желание веков», с. 309.
10 См. Эллен Дж. Уайт, Деяния апостолов (Маунтин-Вью, Калифорния: Pacific Press Pub. Assn., 1911), с. 12.

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21