Учення апостола Павла про шлюб у листі до коринтян

Учення апостола Павла про шлюб у листі до коринтян

Сьогодні питання щодо взаємин між чоловіком та дружиною є досить популярним. Людям, котрі бажають присвятити своє життя служінню, може видатися складним створювати сім’ю, тому вони шукають поради в Біблії. Окрім того, є й інші групи людей, яким поради щодо шлюбу є необхідними (наприклад, шлюб, у якому лише одна сторона віруюча). 

Безсумнівно, шлюб має багато переваг, але у подружньому житті виникають проблеми, яких повністю уникнути неможливо. Для того, щоб зробити правильний вибір, необхідно покластися на Бога і досліджувати Писання.

Дослідження цієї теми допомагає зрозуміти взаємини між чоловіком та дружиною, а також між подружжям і Богом. Настанови щодо правильних дій в різних ситуаціях, які можуть виникнути в шлюбі, поради щодо прийняття рішення одружитися або присвятити життя служінню – все це наводиться в уривку, обраному для дослідження.

Розділ 1. Текстуальний аналіз

Текстуальний аналіз передбачає, перш за все, глибинне розуміння й усвідомлення уривку, аналіз окремих елементів і тексту в цілому задля об’єктивного розкриття сенсу та проблем.

1 Кор. 7:8,9

В даному уривку немає різночитань. Тому цей текст являється повною істиною, яку трактувати інакше неможливо.

1 Кор. 7:14

    1. В цьому вірші зустрічається слова αδελφω̣ – «брат», яке наявне майже в усіх різночитаннях.
    2. Окрім того зустрічається і слово άνδρι – «чоловік». 

Підтвердження першого варіанту знаходимо у 12 вірші: «Коли який брат має дружину не віруючу…». В даному випадку мається на увазі брат у Христі Ісусі, в якого ми віруємо. Підтвердженням другого варіанту є 14 вірш. Тертуліан припустив: «ανδρι τω πιστω». Вираз означає «віруючий чоловік».

Незважаючи на те, що обидва варіанти перекладу правильні, на мою думку, перший є достовірнішим, адже підтверджується більшою кількістю рукописів. 

              1.1 Аналіз різночитань

Два варіанта підтримуються авторитетними манускриптами: Синайським, Олександрійським, Ватиканським, Клермонтським кодексами, а також іншими. Але, дослідивши ці різночитання Олександрійського і Візантійського кодексів, та проаналізувавши деякі інші, ми помітили, що згадані вище є найбільш влучними.

В 12-му тексті є різночитання щодо слова «брат». В кожному з випадків вживаються слова: αδελφω̣ і άνδρι, які перекладаються по-різному. В одному варіанті мається на увазі «брат у Христі», а в іншому – «чоловік віруючий» (ανδρι τω πιστω). Перший варіант перекладу вважається поширенішим, адже підтримується більшістю авторитетних манускриптів. 

1.2. Переклад

  1. Про що ж ви написали мені, добре було б чоловікові жінки не торкатися.
  2. Через розпусту, нехай кожен свою дружину має, і кожна власного чоловіка нехай має.
  3. Нехай чоловік дружині потрібну любов віддає, подібно ж і дружина чоловікові.
  4. Дружина не має влади над власним тілом, але чоловік, так само як і чоловік над власним тілом не має влади, але дружина.
  5. Не залишайте один одного, до часу , щоб були в молитві і знову разом були, щоб не спокушав вас сатана через нестриманість вашу.
  6. Це ж кажу як пораду , а не як повеління .
  7. Хочу, щоб всі були як і я, кожен має свій талант від Бога: один так, інший так.
  8. Кажу ж неодруженим і вдовам, добре їм, якщо залишаться як я.
  9. Якщо ж не утримуються, нехай одружаться, адже краще одружується ніж запалюється.
  10. Одруженим же наказую, не я, а Господь, дружині від мужа не бути відокремленою.
  11. Якщо ж і буде відділена, нехай залишається незаміжня, або з чоловіком нехай примириться – і чоловік дружини не залишай.
  12. Іншим же кажу я, не Господь, якщо якийсь брат має дружину невіруючу, і вона погоджується жити з ним, нехай не залишає її.
  13. І будь-яка дружина, якщо має чоловіка невіруючого, а той погоджується жити з нею, нехай не лишає чоловіка.
  14. Освячено, адже чоловік невіруючий в дружині, і освячена дружина невіруюча в брата, оскільки діти ваші нечисті, тепер же святі. 
  15. Якщо ж невіруючий відділитися хоче, нехай відділяється, що не поневолений брат або сестра в такому зарі, закликав вас Бог.
  16. Що ж знаєш, дружино, якщо чоловіка врятуєш? Або що знаєш, чоловіче, якщо дружину врятуєш?
  17. Нехай так робить кожен, як йому Бог призначив, і це я усім церквам наказую.

Розділ 2. Історико-культурний аналіз

2.1. Виконання сімейних обов’язків

В час Нового Заповіту, як і зараз, люди притримувались різних бачень щодо шлюбу. Але тогочасні автори засуджували сімейні зв’язки. 

Оскільки шлюб – це єдиний спосіб отримання потомства і, окрім того, це Божий задум – «Плодіться і розмножуйтеся», єврейські вчителі казали, що гріхом є безшлюбність [2]. Також варто зазначити, що шлюб є засобом від сексуальних відхилень. У той час аборти були частим явищем. За римським законом новонароджений не вважався людиною доти, доки батько не визнавав його членом своєї сім’ї [5].

Релігійні секти, в тому числі більшість ессеїв, виступали за безшлюбність. Також деякі філософи заперечували шлюб, вважаючи, що можуть задовольняти свої сексуальні потреби без непотрібних уз шлюбу. Тенденцію вирішення питання необхідності шлюбу можна розділити на три сектори: 

  1. Шлюб – це благословення, однак є винятки – люди, які зайняті духовними пошуками;
  2. Шлюб обов’язковий для всіх без винятку;
  3. Шлюб – перешкода, особливо просвітленим розумам не варто одружуватися, тільки якщо супутниця розділяє всі філософські погляди чоловіка.

Павло у своєму Посланні поєднує першу і третю позиції. В 1 Кор. 7:5 написано: «Не відхилиться один від одного, хіба що на час». Справа в тому, що Єврейські вчителі під час складання законів, що відображали нові реалії, розходилися в питанні щодо періоду утримання від статевих відносин. Одні вважали, що достатньо одного тижня, інші стверджували, що необхідно два. 

2.2. Одружуватися чи залишатися в шлюбі?

Вираз, який використовував Павло в 1 Кор. 7: 9 «розпалюватися, вживався для опису пристрасті, яка охоплювала людину, уражену, за легендою, палаючою стрілою Купідона. Якщо для римського світогляду в цьому не було нічого надприродного, то Павло вважає це доречним тільки в шлюбі. Є два шляхи: або самоконтроль, або подружжя. 

За єврейською традицією дружина могла залишити чоловіка, але ніяк не розлучитися, натомість у римському суспільстві розлучитися міг будь-який з подружжя [1]. «І в греко-римському, і в єврейському праві приділялася увага становищу дітей, народжених в соціально змішаних союзах; в єврейському законі розглядалося також положення дітей, батьки яких сповідували різні релігії. »[5]

Вираз «не пов’язані» перегукується з формулюванням єврейського розвідного документа, який повідомляв жінці: «Відтепер ти вільна і можеш одружитися з будь-яким іншим чоловіком» і далі констатував факт розлучення точно такими ж словами, якими засвідчувалося звільнення з рабства.

2.3. Які були причини написання листа Павлу?

Питання шлюбу для коринтян стало таким цікавим, що вони вирішили написати про це Павлу. Насправді, є історичні відомості про те, що перша частина листування Павла з коринтянами була загублена, її неможливо відновити [2, ст.335].

«Реакція на перше послання не задовольнила Павла. Аполлос і Кифа вирушили проповідувати в інші місця, а церква, позбавлена ​​керівництва, впала в замішання. Нарешті, три члена церкви, Стефан, Фортунат і Ахаік, принесли Павлу пожертвування і лист від коринтян з деякими питаннями, які вони хотіли з’ясувати.

У відповідь Павло написав 1-е Послання до Коринтян [2, ст. 336].

У мисленні еллінів домінувала тенденція презирливого ставлення до тіла, що могла призвести до розуміння «Тіло не має значення. З цієї причини ми дозволимо йому робити все, що завгодно». Разом з тим, це могло привести до іншої установки: «Тіло суть зло, з цієї причини ми повинні підпорядкувати або знищити його»[2]. (Ефесу через рабів однієї коринфської сім’ї, яка прибула туди у справах) .

Ймовірно, серед коринфських християн була група аскетів, які, засуджуючи безладне статеве співжиття, доводили, що або зовсім не одружуються, або, якщо одружуються, то утримуються від статевих відносин.

Можливо, вони посилалися на безшлюбність самого Павла.  апостол, щоб не наразити людей на спотворення вчення, визнає певні переваги безшлюбного стану (7,8 вірші), приводить вагомі причини того, щоб залишатися самотнім. Головна мета – виправити тих, хто вимагав неодмінної безшлюбності. В деяких текстах ми спостерігаємо, як в інших місцях  апостол підтримує створення шлюбів (Еф 5:22-23, 1 Тим 3,2), засуджує тих, хто «одружуватися забороняє» (1 Тим. 4:3) [7]. 

Розділ 3. Розбивка

pastedGraphic.png

pastedGraphic_1.png

Розділ 4. Структура уривка

Уривок ділиться на три частини. В першій частині (1 Кор. 7:1-2) Павло говорить про образ життя, котрий потрібно вибрати кожному, в плані відносин з іншою статтю. Друга частина (1 Кор. 7:3-7): весь комплекс шлюбних відносин, як фізичних, так і духовних, повинен давати і фізичну насолоду, і духовне, і сексуальне бажання обом, бо це шлюб, союз двох. Третя частина (1 Кор. 7:8-17): Павло говорить про важливість збереження цілісності шлюбу.

Шлюб – це союз, зв’язок який не повинні розривати.

4.1. Жанр уривка – моральна настанова

Історична обстановка: перше послання до Коринтян Павло написав у Єфесі. Це місто було його місіонерським полем протягом 3 років. Розуміння релігійного життя Коринфа дає можливість побачити ту благодать і милість, що Бог явив, Його величчю були переможені сили зла. Через багатство і розкіш, торгівлю з язичницьким населенням, яке процвітало в Коринті, у людей змінились цінності. Тому істина, яку Павло написав у своєму посланні, є дуже важливою і актуальною. 

Розділ 5. Лексичний аналіз

γυνή

Це слово перекладається як «жінка»: 1. Жінка (доросла, заміжня або не замужня, вдова, або мама, вживається в поважній формі); 2. Жінка, дружина. Павло використовує це слово, коли пояснює, які відносини між чоловіком та жінкою угодні Богові. Це слово зустрічається в 7:1; 7:2; 7:3; 7:4; 7:10; 7:11; 7:12; 7:13; 7:14; 7:16. У всіх цих уривках слово γυνή потрібно розуміти як жінка. В цьому уривку (1 Кор. 7:1-4) говориться про відносини між чоловіком та жінкою. В 1 Кор. 7:10-14 даються поради уже одруженим або тим, хто хоче вступити у шлюб в майбутньому.

 ἀνήρ

Значення цього слова – «чоловік». Слово зустрічається в 7:2; 7:3; 7:4; 7:10; 7:11; 7:13; 7:14; 7:16. У всіх цих уривках слово має пряме значення, без ніяких доповнюючих відтінків сенсу. В 1 Кор. 7:1-4 знову говориться про відносини між чоловіком і жінкою. В 1 Кор. 7:10-14 так само говориться про поради одруженим або тим, хто хоче одружитись, створити сім’ю.

σῶμα

Значення даного терміну – «тіло». В 1 Кор. 7:4 автор використовує це слово для того, щоб показати наглядно, якими тісними повинні бути відносини у шлюбі. Ні жінка, ні чоловік не підвладні собі, а обидва одне другому, як тіло одне. 

λέγω

Це дієслово перекладається як «говорити, сказати, повідомляти, розповідати». Зустрічається в 1 Кор. 7: 6, 7: 8; 7:12.  апостол Павло використовує термін в побажаннях, у вільній формі, без примусу, В значенні поради.

γαμέω

Значення слова – «одружитися, вийти заміж». У межах нашого уривка, ми знаходимо його в 1 Кор. 7: 9 і 7:10, де Павло говорить, що тим, хто може бути не одруженим, нехай так і залишається, а тим, хто не може – нехай створюють сім’ю. В 7:28 він говорить, що в тому випадку, коли люди все-таки одружуються, то не матимуть гріха. В 1 Кор. 7: 33,34 автор пише про те, що незаміжньою простіше бути вірною Богові, її нічого не обтяжує, і вона може більше думати, як догодити Богові.

Χωρίζω

Значення дієслова – «відокремлювати, розділяти, розводити, видаляти, розлучати, відлучати». В 1 Кор. 7 главі, зустрічається в 10,11 і 15 вірші. Порада, що дається в цьому вірші, аналогічна тій, яка виражена в 12 вірші, Подібно до того, як чоловік-християнин не має права розлучатися зі своєю невіруючою дружиною на підставі лише відмінності в релігійних переконаннях, так і дружина християнка не може розлучитися з невіруючим чоловіком з тієї ж причини. Не повинні розлучається ті, хто в шлюбі вже знаходиться, таке ж формулювання ми знаходимо і в Єр. 3:1. Якщо все-таки відбувся поділ, то повинна залишити або помириться з чоловіком. 

Деякі християни, які перебували у шлюбі з невіруючими говорять, що в результаті такого шлюбного союзу вони можуть опоганитися. Павло зовсім не має на увазі, що невіруючий чоловік або дружина стануть святими або ж приймуть християнство в результаті лише подружнього життя з християнином або християнкою, або ж спостерігаючи хороший приклад християнського життя вони з часом будуть прихильніше ставитися до самого християнства. 

Цю сторону питання він обговорює пізніше (у 16 вірші). Тут Павло говорить про становище, яке існувало, коли одна сторона, що є в шлюбі, брала християнство. Словом «освячується» тут просто позначається такий стан, який не опоганює. Невіруючий чоловік або дружина освячений, щодо того, чи доречно і пристойно християнам і язичникам складатися між собою в шлюбі. Якщо шлюб законний і таким визнається церквою, то обоє з подружжя за допомогою шлюбу стають однією плоттю (Бут. 2:24; Мт. 19: 5, 6; Еф. 31). У такому випадку їм можна жити разом один з одним, і відпадає всяка необхідність в розлученні.

Розділ 6. Аналіз контексту

Даний уривок наповнений порадами Павла щодо шлюбу. Варто зазначити, що це була відповідь на поставлені запитання коринфян. Він вказує їм, що шлюб був встановлений, як засіб проти блуду(1 Кор 7:1).  апостол описує всю тонкість моменту, даючи зрозуміти, що і бути самому дозволено, але і знаходитися в шлюбі теж не забороняється. Дієслово «γεγαμηκόσιν», що має значення «одружитися» зустрічається тільки в межах сьомої глави (7: 9, 7:10, 7:28, 7:33, 7:34, 7:36, 7:39), що вказує на те, що дана тема більшою мірою розкривається саме в цьому розділі в контексті відповідей Павла щодо відносин між подружжям. 

Також  апостол в даному уривку пояснює, що навернення до християнства не змінює їх зовнішнього становища. Павло наказує не розлучається, якщо один з подружжя невіруючий. В цьому розділі Павло по-різному доносить істину, каже, радить. У єдиному тільки моменті присутня вказівка. Павло використовує грецьке слово «παραγγέλλω», а це означає наказ не від людини, а від Бога, що подвійно підкреслює високий ступінь заборони руйнувати сім’ї після одруження.

6.1. Контекст послання до коринтян

Вся книга побудована таким чином, щоб давати відповіді на питання, які хвилювали церкву того часу і регіону, але при цьому не втратили актуальності і зараз. В контексті даної книги ми бачимо важливість моральної та тілесної чистоти перед Богом. 

Слово «γυναικος» зустрічається 30 разів в цьому посланні: 5:1, 7:1, 7:2, 7:3, 7:4, 7:10, 7:11, 7:12, 7:13, 7:14, 7: 16, 7:27, 7:29, 7:33, 7:34, 7:39, 9:5, 11:3, 11:5, 11:6, 11:7, 11:8, 11:9, 11:10, 11:11 11:12, 11:13, 11:15, 14:34 14:35. Цей факт важко залишити без уваги. 

Дослідивши ці вірші, ми бачимо, які ситуації описує автор, показуючи, в яких ситуаціях як краще поводитися жінці. Наприклад, якщо жінка не обтяжена відносинами у неї є можливість присвятити себе Богу, служінню і бути більш присвяченій, ніж якби вона була в шлюбі. 

В 1 Кор. 11:3 Павло описує, що чоловік повинен визнавати Христа своїм Господом і Володарем. Дружина, визнаючи над усім панування Христа як Господа, зобов’язана в своєму домашньому житті довірятися керівництву і захисту свого чоловіка. «Влада і гідність чоловіка залежить від його відношення до Христа – Главі. Отже, залежність дружини від чоловіка є, по суті, залежністю її від Христа через чоловіка. Залежність дружини від свого чоловіка закладена в плані Божому, направленому на благо обох» [11, с. 58, 59]. 

6.2. Контекст всієї Біблії

Слова «τοũ ιδίου σώματος» означають дослівно «над власним тілом». Протягом всієї книги Павло звертає увагу на важливість чистоти тіла: 1 Кор. 5:3, 6:13, 6:15, 6:16, 6:18, 6:19, 6:20, 7: 4, 7:34, 9:27, 10:16, 10:17, 11:24, 11:27, 11:29 12:12, 12:13, 12:14, 12:15, 12:16 12:17 12:18, 12:19, 12:20, 12: 22, 12:23, 12:24, 12:25, 12:27, 13: 3, 15:35 15:37, 15:38, 15:40, 15:44. У перерахованих віршах відображається вся палітра відносин між людиною і Богом, описується, яким має бути тіло, розповідається, що варто і чого не варто робити. Говориться про те, що тіло є Храм, який повинен бути в чистоті для Бога. 

В обраному уривку значення цього слова показує приналежність тіла чоловіка і дружини. Проведемо аналогію, оскільки в Еф. 5:4 1 Кор. 11:3-10, 1Фес. 1:10, Дії 20:28, Кол. 1:18, Еф. 1:22, Еф. 1:23, Еф. 4:15, Еф. 5:25, Еф. 5:26, Об’явл.5:9 Церква названа Нареченою Чоловікові і є Його тілом, то наші тіла належать не нам самим, а Господу. Протягом всієї історії Землі Бог зберігав і оберігав свою наречену. Це народ, який був і не слухняним, і примхливим, і незадоволеним. 

Але Господь виявляє свою любов. В цих уривках ми бачимо єднання Бога зі своєю Улюбленою, Він хоче, щоб Церква була частиною Його, разом з Ним.

Розділ 7. Богословський аналіз

Даний уривок, як ніякий інший, відкриває сутність взаємин між чоловіком та дружиною у подружньому житті, описує правильні дії при бажанні розлучитися, дає настанови тим, хто лише думає про створення власної сім’ї. Найбільша увага приділяється саме двом сторонам: чоловіку та дружині, хоч далі по тексту описуються взаємини з дітьми. Проте питання було саме щодо відносин у шлюбі та поза його межами, тому більшість віршів присвячені саме цій темі.

Через поради, данні Павлом, говорить Бог. Саме Він вклав до серця  апостола ті знання, аби він навчав та наставляв людей. Важливим є також те, що інколи Павло давав поради від себе, але завжди на цьому наголошував. 

Позиція  апостола – залишатися самому і служити всім серцем Богу, присвятити все життя служінню. Проте, на мою думку, створення сім’ї є важливим етапом у житті служителя. Жінка має бути помічницею чоловікові, адже про це говорить Бог через Мойсея у першій книзі Біблії. Сім’я – це союз, який Бог постановив з самого початку. (Буття 2:18 «І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього»).

У 5 вірші Павло радить, як пережити сварки. На його думку необхідно побути в пості та молитві, а потім примиритися. Ця порада є досить дієвою, але варто наголосити на тому, що це лише порада, а не наказ. Павло говорить це тим, хто має бажання присвятити своє життя служінню Богові, а дехто сприймає ці слова як повеління і оперує ними для докорів.

Даний уривок підкреслює значення чистоти відносин. Той зв’язок, який створюють чоловік та дружина, не повинен бути спаплюженим розлученням. Не варто утримуватися від шлюбу, якщо єство схильне до блуду за межами нього. Також  апостол приділяє особливу увагу шлюбам змішаного типу, де лише один є віруючим. В такому випадку Павло радить все залишати так, як воно є, адже невіруючий освячується від віруючого.

Оскільки деякі фрагменти послань були втрачені, ми не можемо знати напевно, як було сформульоване питання, на яке Павло давав відповідь. Однак, через обставини, що склалася в тому місці (див. Історико-культурний аналіз), людей хвилювало питання щодо ставлення до сексуальних відносин у шлюбі, що і спонукало до написання листа. Слово «стосуватися», використане в першому вірші сьомого розділу, говорить про інтимні стосунки («απτεσθαι» praes. med. (Dep.) Inf. від απτομαι – стосуватися, з gen [7].) 

Цікавим є той факт, що, за одною з версій, безшлюбність з релігійних мотивів з’явилася серед тих, хто перебував під впливом єгипетських релігій, які переважали в Коринфі.

У словах «добре людині не торкатися жінки»  апостол Павло виражає не свою думку, а цитує описане йому в листі думку прихильників маргінальних язичницьких релігій, що здалося привабливим коринфським християнам. Переклад Огієнка, яким ми користуємося, зовсім затемнює зміст автентичного тексту  апостола Павла [11]. 

Читаючи відповідь Павла можна подумати, що він був братоненависником. Але це не так!  апостол Павло слідує саме вченню Христа про Велику Скорботу, роблячи логічні висновки зі сказаного, хоча деякі не визнають цього. Павло попереджає про події, сказані в Мф. 24:19. Він хоче позбавити від найсильніших потрясінь тих, хто збирається народжувати в Велику Скорботу, яку тільки світ бачив. Незважаючи на те, що деякі Іудеї взяли Христа як Свого Месію і Спасителя, нація в цілому відкинула Його верховенство і владу.

 Безсумнівно, що  апостол вважав кращим не вступати в шлюб. Це наслідок його переконання, що світ цей проходить і займатися якимись новими проектами, влаштуванням сім’ї не має сенсу: «Я вам кажу, браття, що час короткий, щоб і ті, що мають дружин, були як ті, що не мають; а хто плаче, як ті, хто не плаче, а хто тішиться, як ті, хто не тішиться; і хто купує, як би не набули, і хто користується світом цим, як би не користувались, бо минає стан світу цього» (1 Кор. 7, 29-31). В час між сьогоденням і другим пришестям Ісуса Христа важливо тільки одне: цілком присвятити себе Господу. 

Водночас  апостол Павло знає, що вік цей, в якому ми живемо, все ще має на нас неабиякий вплив. Зокрема, у людини не зникло сексуальне бажання. Саме тому  апостол дає коринтянам пораду: продовжувати жити в шлюбі і задовольняти свої бажання в законному шлюбі. 

В 1 Кор. 7:8 написано: «Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм залишатися, як я». Виникає питання: невже Павло говорить тільки для безшлюбних і вдів, а для вдівців чоловіків і незаміжніх жінок нічого не говорить? Хочу зазначити, що в грецькому тексті слово «говорю» відноситься до чоловічого роду. Це дозволяє припустити, що Павло має на увазі неодружених чоловік і вдівців. Неодружені дівчата згадуються ним в 25 вірші.       

Висновок

Поради Павла відносяться до групи людей, які цікавляться ставленням Бога щодо відносин між чоловіком і жінкою. Через те, що в той час в тій місцевості ставлення до цього питання трактувалося по-різному, відповідь Павла була необхідною.

Найважливіший вибір, який ми можемо зробити в житті – це слідувати за Богом. Проте рішення щодо шлюбу є також важливим, адже шлюб, угодний Богові, є його даром. В подружньому житті чоловік і дружина підтримують один одного, допомагають побороти труднощі. Чоловік, який перш за все шукає Царства Божого, в усьому покладається на Христа і слухається Його порад, є священиком в сім’ї, тому жінка залежна в цьому плані від чоловіка і в той же час від Бога. Саме тому, при шлюбі з невіруючим постають багато питань, на які  апостол дає відповідь. Він висвітлює тему розлучення, яка є досить складною, адже є наслідком гріха. З самого початку Бог створював шлюб як безцінний дар, котрий робить подружжя однією плоттю і в фізичному, і в емоційному, і в духовному планах. Тому порада Павла: залишати все так, як є, адже невіруючий (-а) освячується від віруючого (-ої). «Що Бог з’єднав одним ярмом, нехай жодна людина не розділяє» (Матвія 19:6).

Варто зазначити, що шлюб є важливим елементом у суспільстві, але Павло наголошує, що дійсно правильний і щасливий той шлюб, у якому головним є Бог, у якому подружжя дослухається Його порад. В Біблії шлюб порівнюється з потрійною мотузкою: тобто взаємовідносини між чоловіком, дружиною і Богом, котрий має бути на першому місці. 

Позиція Павла – залишатися неодруженим, адже таким чином людина може повністю присвятити своє життя служінню, поглибити свої відносини з Христом, проповідувати вістку, і ніщо не стане відволікати від служіння. Цим від підкреслює швидкоплинність життя, те, що не варто збирати скорбів на Землі, необхідно присвятити життя вічному. Однак, він не наполягає на безшлюбності, а лише дає поради. 

Інше важливе питання, що підіймається в цьому уривку – це інтимна близькість. Павло наголошує, що тим, хто не може утримати себе в чистоті без уз шлюбу, краще одружитися, аби не порушувати Закон.

Апостол описує взаємну належність тіл подружжю, чистоту відносин як духовну, так і тілесну. Згідно з нашим дослідженням ми можемо припустити, що всі ці рекомендації стосуються не тільки чистоти фізичної, а й духовної площини, відносин Церкви і Господа. Підтвердження цієї ідеї ми знаходимо в інших текстах Біблії (вони описані вище). 

Таким чином можна побачити корисні рекомендації, згідно з якими необхідно будувати взаємовідносини і в наш час: як з Богом, так і один з одним, так як з тих часів в цьому питанні нічого не змінилося. Як було двоє: чоловік і дружина ще в Едемі, так і по наші дні. 

Список використаних джерел

  1. Баркли У. Толкование посланий к Коринфянам / Уильям Баркли, – Edinburgh: ВСБ, 1981. – 295 с.
  2. Генри. М. Толкование на книги Нового Завета / Мэтью Генри – Hendrickson Publishers, Inc; Том 5; 2001 г. – 407 с.
  3. Киттель Г. Богословский словарь Нового Завета / Генрих Киттель; EPC, Grand Rapids, Michigan, 1986 г. – 1126 с.
  4. Комментарий Адвентистов седьмого дня на Первое послание к Коринфянам – Washington, D. C.: Большая христианская библиотека, 1980. – 1430 с. – (ГК АСД).
  5. Крег К. Библейский культурно-исторический комментарий ч.2 Новый Завет, 2005 г. – 733 с.
  6. Мецгер Б. М. Текстуальный комментарий греческого Нового Завета / Брюс Мецгер: УБС, Лондон, 1971. – 405 с.
  7. Новая Женевская учебная Библия – Свет на Востоке, 2012 г. 2052 с.
  8. Роджерс К. Л. Новый лингвистический и экзегетический ключ к греческому тексту Нового Завета, 2008 г. 1006 с.
  9. Тенни М. Обзор Нового Завета, 1953 г. – 475 с.
  10. Уайт Е. Библейский комментарий Том 6 / Елена Уайт. – г. Николаев: “МедНа”. – 1120 с. – (6БК).
  11. Уайт Е. Патриархи и пророки: Пер. с англ./ Экспертиза перевода И. Поспехина. – 2-ое изд. – Заокский: Источник Жизни, 2004 г. – 768 с., ил. (Конфликт веков, т. 1)
  12. https://azbyka.ru/forum/xfa-blog-entry/supruzheskaja-blizost-chto-dumal-o-nej-apostol-pavel.1937/ 

***

Максим Семенюк, бакалаврант богослов’я 

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21