В прошлом – учитель танцев, сегодня – служитель Церкви

В прошлом – учитель танцев, сегодня – служитель Церкви

Ещё 15 лет назад Павел носил длинные волосы, модную кожаную куртку-косуху и не представлял своей жизни без танцев. Когда друг Павла Александр предложил ему изучать библейские уроки, тот согласился скорее из уважения, нежели из большого желания знать Библию.

Но, к удивлению Павла, эти библейские встречи вызвали интерес у его девушки Татьяны, и молодые люди вместе начали свой путь к Богу. Сегодня Павел руководит крупнейшим христианским телеканалом в Украине – «Надiя».

– Павел, вы родились в верующей семье?

– Я родился в семье православных. С детства бабушка воспитывала меня как верующего человека. Каждое воскресенье она водила меня в церковь, причём, в своё время я даже был помощником батюшки. Но в школе меня начали дразнить мои одноклассники – “батюшка, батюшка”, и я это дело прекратил. Однако каждое воскресенье мы вместе с бабушкой и дедушкой продолжали ходить в церковь, мой дедушка пел в церковном хоре басом. Я постоянно говорил: «Бабуль, в церкви я с вами только телом, а душой в это время со своими одноклассниками играю в футбол на школьном дворе. Зачем мне ходить с вами в церковь, если я не хочу там быть и не понимаю всего того, что вокруг меня происходит?» Но бабушка настаивала, и я продолжал ходить на воскресные службы.

– Ваше отношение к Богу в детстве, в юности. Может быть, вспомните какой-то яркий случай, когда Бог защитил вас или явил Себя вам? 

– Поскольку я ходил в церковь, то про Бога, конечно, знал, но при этом не скажу, что был очень верующим. У меня была своя детская Библия, вот только читал я её дважды в году – на Рождество и на Пасху. Каких-то особых духовных опытов из детства не могу вспомнить, потому что по-настоящему я не жил христианской жизнью. Но оглядываясь назад, я понимаю, как много было моментов и ситуаций, когда Бог чудным образом спасал меня. И я точно знаю, что Господь всегда был в моей жизни.

– Расскажите, как вы стали адвентистом.

– Когда я уехал из родного дома на учёбу в город Броды Львовской области, то церковь стал посещать значительно реже, поскольку вырвался из-под бабушкиного контроля. Но я помнил, что дважды в год мне нужно ходить на исповедь, и я это делал. Мне было 19 лет, когда мой друг, с которым мы принимали активное участие в политической деятельности, уехал учиться в другой город. Однажды он вернулся и начал говорить со мной о вере в Бога.

Для того чтобы вы понимали, насколько я был далёк в то время от этой темы, скажу, что был неформалом, у меня были длинные волосы. Учился я по специальности учитель танцев и учитель начальных классов. Параллельно работал учителем танцев, каждые выходные мы весело проводили время с друзьями. Кроме того, я поддерживал деятельность одной политической партии, в общем, был современным молодым человеком, и мой образ жизни мне очень нравился. И потому, когда мой друг Саша, сейчас он тоже пастор, начал говорить со мной о Боге, я сначала не мог понять, что он от меня хочет. Александр говорил так: «Павел, в жизни есть что-то важнее, чем партия и её лидер. Мы должны служить иному Лидеру и быть частью другой партии». Я сначала не понимал, куда же он хочет меня втянуть, спрашивал: «Саня, ты о чём? Говори конкретнее». И тогда он начал рассказывать мне о Боге, но в такой манере, которая меня отталкивала и даже пугала. Он говорил так: «Теперь ты знаешь истину, и c тебя другой спрос, если ты не будешь выполнять всё то, о чём я тебе рассказал». В результате, когда мы встречались с ним снова и он пытался начать разговор о Боге, я останавливал его: «Стоп, Саня! Ничего мне больше не надо рассказывать. Я не хочу об этом слышать». Но он всё равно продолжал понемногу делиться со мной библейским учением и подарил мне книгу «Великая борьба». Я не стал её читать, поскольку она была на русском языке, а мне был ближе украинский.

Тогда он пригласил меня на занятия спортом. Вместе с ребятами мы встречались по вторникам, занимались на брусьях, а после спорта обсуждали разные темы на основании Библии. Я задавал много вопросов, особенно долго я не мог согласиться с тем, что, как утверждал мой друг, суббота, а не воскресенье – это святой Божий день: «Саша, не может быть, что 28 тысяч человек, которые живут сейчас в Бродах, ошибаются, а ты и твои друзья, вас здесь не более 20 человек, правы». И тогда, чтобы доказать моему другу его неправоту, я решил самостоятельно читать Библию. Но когда у меня появлялись вопросы, я шёл к Саше. Иногда на наши обсуждения он приглашал пастора, это был молодой служитель. Помню, мне понравилось, как спокойно и убедительно он находил в Библии ответы на все мои вопросы. Тогда я пошёл к батюшке, у которого в своё время был прислужником. Мне стало интересно, как он ответит на волнующие меня вопросы. Но он толком ничего не смог мне сказать, и я понял: либо он что-то не договаривает, либо сам не знает ответ. Тогда я начал более тщательно читать Библию сам, но всё с той же целью – найти подвох в том, что говорил мой друг, и таким образом оправдать мой образ жизни. Мне совсем не хотелось ничего менять – у меня было достаточно денег, я получал стипендию, неплохо зарабатывал, я мог позволить себе снимать квартиру и гулять с друзьями. Но у Бога были на меня другие планы.

В то время я встречался с девушкой, её звали Татьяна, позже она стала моей женой. Помню, Таня поинтересовалась, куда я хожу по вторникам, и попросила взять её с собой. Тогда у меня возник план. Я был уверен, что Тане не понравятся эти встречи – ну разве может быть интересно молодой девушке в 20 лет изучение Библии, и я, под предлогом, что моя девушка против, перестану приходить на эти библейские уроки. Повторюсь, что ходил я на эти встречи по вторникам исключительно из уважения к своему другу.

Я привёл Татьяну на ближайшую встречу. Мы как всегда, сначала позанимались спортом, а потом начали читать Библию и обсуждать прочитанное. Таня весь вечер молчала, а когда я провожал её домой, сказала: «Паша, слушай, а давай вместе ходить на эти встречи, мне там интересно». И тогда я понял, что Бог загнал меня в угол – либо мне продолжать упираться и протестовать против Него, либо капитулировать и покориться Господу. Иного выхода нет, Он «побил все мои козырные тузы», мне нечем было крыть. И тогда я решил, что больше не буду сопротивляться и пойду в церковь.

В то время у меня не было ни одного нормального костюма, ни рубашки, ни туфлей. Были яркие футболки, рваные модные джинсы, кроссовки. Помню, как я пришёл первый раз на богослужение – красно-белая футболка с рекламой пива, джинсы, красная куртка-косуха с чёрными надписями на рукавах и большой пантерой на спине, длинные волосы и много фенечек на обеих руках. Вот такой я пришёл к Богу. Община приняла меня очень тепло и радушно, я не ощутил никакого отвержения, наоборот, мне самому стало стыдно, я готов был провалиться сквозь землю от своего вызывающего вида. В тот день Александр дал мне библейский урок по книге Даниила. Это была история, когда Валтасару явилась рука, которая писала на стене «Мене, мене, текел, упарсин…». Я очень хорошо запомнил все детали того урока и помню его по сей день.

После богослужения меня пригласили в гости на субботний обед. Я помню, что мне тогда очень понравились все члены этой общины, их было немного – 28 человек. Особенно мне было приятно наблюдать за молодыми семьями, как они общаются, как относятся друг к другу. И я понял, что не против ходить в такую церковь. Я начал постепенно менять свой гардероб, покупал те вещи, в которых мог свободно чувствовать себя в церкви. Хотя длинные волосы я носил ещё много лет, правда, немного их укоротил. Через некоторое время я стал принимать активное участие в жизни общины и меня выбрали молодёжным руководителем. Спустя два года, в 2005 году, я принял крещение. Вместе со мной крестилась моя девушка Татьяна, это было в день её рождения – 27 ноября. Через год мы с Таней поженились.

– Как ваши близкие восприняли то, что вы присоединились к адвентистской церкви?

– На тот момент я уже несколько лет жил самостоятельно в городе Броды и время от времени приезжал к своим родителям. У нас большая семья: я, брат и две сестры, мама с папой, дедушка и бабушка. Я родился в 1985 году, это было не простое время, перестройка. Для того чтобы прокормить семью, мои родители очень много работали, и поэтому моим воспитанием занималась в основном бабушка.

Когда я приехал домой впервые после того, как начал ходить в адвентистскую церковь, то решил, что в субботу никакую работу делать не буду. И вы можете себе представить, насколько это было сложно. Ты возвращаешься в село, где суббота – ударный, трудовой день, когда можно поработать у себя дома, в огороде, на поле, и я заявляю, что в субботу работать не буду. Дома был, не побоюсь этого слова, настоящий ад. На меня кричали, меня проклинали все: мама, бабушка, дедушка. Я взял одеяло и ушёл на целый день, провёл субботу на берегу реки. Возвращаться домой совсем не хотелось, потому что знал, когда вернусь – будет ещё хуже. Но выбора не было, в конце дня я пришёл домой, и мои близкие начали уговаривать меня, просить и даже угрожать, чтобы я отрёкся от своей новой веры. Наконец дед сказал: «Всё! Ты мне больше не внук! Я не хочу тебя видеть – ты предал нашу веру! Когда я умру, на похороны ко мне не приезжай. Будь ты проклят!» В тот момент я ничего не мог сказать, только вспоминал слова Иисуса: «Меня гнали, будут гнать и вас». В воскресенье я уехал в Броды и не приезжал домой примерно полгода. Мне не звонили ни отец, ни мама, ни бабушка с дедушкой. Но однажды мама всё же позвонила и попросила, чтобы я приехал. Дома одним из первых вопросов ко мне был: «Ты уже крестился?» Я ответил, что да, крестился. И тогда мама начала меня умолять, уже не кричать, но просить, чтобы я опомнился, образумился, покаялся и вернулся в их веру. Но я был твёрд в своём решении и пытался объяснить маме, что я не стал хуже, наоборот, я изменился и стал многое принимать во внимание – то, что раньше не делал. Например, мне никогда не были близки отец и мать, потому что меня воспитывала бабушка. Но, придя к Богу, я понял, что мне нужно поддерживать мать, любить её, слушаться. Но в этой её просьбе – оставить Бога – я её послушать не мог. Я всё это ей объяснил, мы очень хорошо поговорили.

Время от времени я приезжал домой и привозил моим близким духовные книги в надежде, что они будут их читать. Надо сказать, что мой дед – человек очень упрямый, он никогда и ни с кем не советовался, никого не слушал, всегда всё знал сам. Но однажды во время моего очередного визита домой дед строил навес во дворе, позвал меня и спросил: «Слушай, как ты думаешь, как сделать лучше?» Я не поверил своим ушам! Дед спрашивает у меня совета! Я, конечно же, с ним пошёл, мы долго с ним работали, общались, и слышу – он начинает рассказывать мне истории из пятитомника «Конфликт веков» Эллен Уайт. Я спрашиваю: «Дедушка, откуда ты всё это знаешь?» Он отвечает: «Я прочитал те книги, что ты мне привозил. Ты что думаешь, я не умею читать?» И так постепенно отношение ко мне со стороны моих близких изменилось. Сначала они меня гнали, потом увидели, что в чём-то я изменился даже в лучшую сторону, и начали меня принимать. Я привозил книги, а дедушка и мама их читали.

– Павел, ваши новые убеждения повлияли на учебный процесс и выбор работы?

– Я очень любил танцевать, и когда я начал ходить в церковь, то вплоть до самого момента крещения не задумывался о том, что я буду делать в дальнейшем. Я знал, что буду танцевать. Но затем, на встречах по подготовке к крещению, пастор сказал: «Павел, а ты знаешь, что адвентистам не рекомендуется танцевать?» И я тогда подумал: «Боже, как!? Это же часть меня! Я так люблю это дело!» В течение шести лет я был старостой танцевального народного коллектива. Более того, моя работа была связана с танцами – я учил детей и молодёжь танцевать. И вот я оказался перед выбором – мне нужно от всего этого отказаться! Я иду домой и молюсь: «Господь! Я очень люблю танцевать, пожалуйста, забери у меня это желание!» На 27 ноября было назначено моё крещение. Примерно в это время должна была состояться защита звания народного коллектива, а затем, в декабре – концерты. И я решил для себя так: сначала я оттанцую, а потом приму крещение – может быть, весной, ближе к лету. Но мой друг Александр, который привёл меня к Богу и в церковь, убедил меня не переносить дату крещения. «Если ты перенесёшь крещение сейчас, то у тебя всегда будут какие-либо причины и обстоятельства, чтобы не креститься», – сказал он. И тогда я принимаю решение креститься 27 ноября, на день рождения Татьяны, моей девушки, как мы и хотели изначально.

Прихожу в колледж, к своей преподавательнице и говорю: «Наталья Васильевна, извините, но я не буду больше танцевать». Конечно, для неё это был шок, она совершенно не поняла меня и на протяжении двух лет говорила про меня всякие гадости. Кроме того, в колледже я был редактором студенческой газеты, активно занимался политикой. И тут прокатился слух, что Паша стал сектантом. Многие друзья не поняли этого, но со мной остались верные, которым я потом ещё долгое время рассказывал о своей вере и убеждениях. А в газетные статьи я стал добавлять христианские ценности. На тот момент, когда я стал адвентистом, мне оставалось учиться в колледже один год. Я помню, как директор нашего учебного заведения постоянно пытался меня поддеть, например, спрашивал при всей группе: «А ты знаешь молитву “Отче наш”? Там говорится “не введи меня во искушение”, а что, Бог может вводить в искушение?» Порой я не знал, что ответить, иногда мне очень хотелось поставить его на место, я срывался. Так прошёл год – при всей группе мне задавали вопросы, и я реагировал по-разному. В завершение учёбы мы, как экспериментальная группа бакалавров, должны были сдавать государственные выпускные экзамены в присутствии специальной комиссии. Помню, как директор сообщил нашей группе, что экзамен по его предмету назначен на субботу, при этом он очень внимательно смотрел на меня. Позже я подошёл к нему и говорю:

– Иван Андреевич, извините меня, пожалуйста, но я не могу сдавать экзамен в субботу.

– Я тебя выгоню!

– Хорошо, выгоняйте, – выпалил я тогда.

В итоге, вся группа пошла сдавать экзамен в субботу, а я в это время был в церкви. Я не переживал и знал: Бог всё устроит. Ну а если меня исключат, значит, так надо, такова воля Божья.

Помню, через несколько дней я иду по колледжу и навстречу мне – директор и завуч. Я подумал тогда, что сейчас они начнут меня ругать, воспитывать, говорить, какой плохой. Но вместо этого директор спрашивает:

– Ты собираешься сдавать экзамен?

– А что? Разве можно? – удивился я.

– Да, приди, сдай, чтобы за тобой не числился долг.

Директор пригласил меня прийти сдать экзамен в любой удобный для меня день. Я пришёл в пятницу, и два часа мы говорили с ним о Боге. Затем я вытянул билет и сдал экзамен, правда, на 4. А в конце нашей встречи директор сказал так:

– Павел, если бы ты пришёл ко мне на экзамен в субботу, я бы перестал тебя уважать. Много я встречал таких, которые заявляют одно, а потом делают совсем другое. Я наблюдал за тобой, пока ты здесь учился, и ты нравишься мне твоей волей и умением следовать своему выбору. Иди за своими убеждениями – ты многого добьёшься.

На этом наш с ним разговор закончился. А моя учительница, Наталья Васильевна, которая была мне другом (6 лет мы танцевали вместе), начала распространять про меня слухи. Говорила обо мне, что я стал злым, что делаю непонятные вещи. Но, к счастью, в колледже меня хорошо знали, и не все ей верили.

Скажу больше, когда через два года я приехал на встречу выпускников, моя учительница танцев Наталья Васильевна подошла ко мне и попросила прощения. Она сказала: «Пойми, Павел, ты был нашим старостой, я надеялась на тебя, и ты принял такое неожиданное для всех решение – оставить нас, наш коллектив. Но я понимаю, что поступила тогда неправильно, пожалуйста, прости меня». И сейчас, каждый раз, когда мы встречаемся с однокурсниками, то обязательно идём в гости к Наталье Васильевне, вспоминаем былые времена, в общем, мы дружим.

Что касается работы, когда я окончил колледж, то не стал работать учителем танцев, потому что понял – адвентисту это не к лицу. Я устроился работать в рекламную газету и проработал там полтора года. В то время руководитель конференции обратился ко мне с просьбой. Нужна была помощь с вёрсткой конференционной газеты, её было некому делать. Я согласился и ездил один раз в месяц во Львов, где должен был за ночь сверстать газету, а к утру вернуться в Броды, на основное место работы. Через некоторое время во Львове открыли начальные курсы на базе христианской школы и меня пригласили туда на работу преподавателем. Мне удавалось совмещать преподавательскую деятельность – дважды в неделю я ездил во Львов учить детей – и основную работу. Так я прожил год. После этого вновь приезжает руководитель конференции и обращается ко мне с неожиданным для меня предложением:

– Павел, ты хотел бы пойти учиться, чтобы стать служителем Церкви?

– Я к этому совсем не готов.

– Научим. Ты подумай.

Я ответил, что буду молиться вместе со своей женой. И через некоторое время я принял это приглашение. После учёбы меня направили на работу в христианскую школу во Львове, а затем пригласили на телеканал «Надiя», руководителем региональной студии.  В 2016 году меня перевели в Киев в центральный офис телеканала, где доверили руководство телеканалом.

– Сейчас вы учитесь на магистерской программе международного развития MIDA. Почему вы решили учиться на этой программе, и какие у вас ожидания, цели?

– Когда меня пригласили в Киев руководить телеканалом, я понял, что мне не хватает знаний. Но если Бог ведёт, то Он открывает пути и возможности. Практически одновременно с переводом на новую должность мне предложили учиться на программе международного развития, которая непосредственным образом связана с моей сферой деятельности – управление некоммерческими организациями. И я с радостью согласился, потому что мне важно качественно выполнять мою работу и быть эффективным руководителем в деле Божьем. Безусловно, Бог мог бы дать мне разом все необходимые знания и навыки, но Он действует по-другому: хочешь быть мудрым – учись.

Мне очень помогает в работе то, что я делаю в процессе учёбы – все проекты и исследования я стараюсь применять в моей деятельности. Например, моя дипломная магистерская работа будет связана с рисками. Моя организация подвержена высоким рискам, и я хочу изучить эту тему, чтобы затем применять знания на практике и повышать эффективность работы телеканала.

Беседовала Елена Леухина
Источник: esd.adventist.org

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21