В Рамат Рахеле обнаружен царский дворец

В Рамат Рахеле обнаружен царский дворец

Рамат Рахель (Холм Рахили) находится на вершине горы на полпути между древним Иерусалимом и Вифлеемом.

С высоты 800 м над уровнем моря открывается великолепный пейзаж: на севере лежит древний Иерусалим, отсюда видно Масличную и Храмовую горы и большие участки шумного нового города.

На юге, за пределами греческого православного монастыря Мар-Элиас, находится Вифлеем с церковью Рождества и площадью Яслей. Дальше на юг можно увидеть самую северную часть холмов Хеврона и юго-восточную часть Иудейской пустыни. На горизонте виднеется Иродион, гора в форме вулкана с дворцом-крепостью Ирода Великого. На востоке в ясный зимний день за бесплодными холмами Иудейской пустыни можно увидеть голубоватые горы Моава, вздымающиеся в Иордании. На западе новые пригороды Иерусалима заполняют ландшафт по обе стороны долины Рефаим, которая соединяет иудейские холмы со Средиземноморской прибрежной равниной.

Древние руины в Рамат Рахеле впервые были отмечены пионерами археологии Израиля в XIX веке: немецким миссионером и исследователем Конрадом Шиком и французским дипломатом и ученым Шарлем Клермоном-Ганно. Во время первых раскопок, проведенных в начале 1930-х Бенджамином Майслером и Моше Стекелисом среди находок периода Первого Храма (VIII-VI вв. до н.э.) находился резной фриз, украшенный небольшими колоннами с изящными капителями, и оттиск печати. Майслер также отметил остатки городской стены, которая окружала исследуемый участок.

В 1954 году раскопки возглавил Йоханан Ахарони, который вдобавок к впечатляющей архитектуре нашел богатую коллекцию ручек сосудов с оттисками печатей времен иудейской монархии, которая соответствовала единственному схожему образцу, найденному Майслером.

Ахарони возвращался на это место в течение четырех сезонов раскопок между 1959 и 1962 годами и обнаружил впечатляющее здание, которое теперь можно назвать дворцом. Ахарони датировал дворец примерно 600 г. до н. э. (время правления царя Иехонии (Иокакима), всего за несколько лет до вавилонского разрушения Иерусалима в 587/586 г. до н. э.). Тем не менее, Ахарони проницательно предсказал существование более раннего слоя дворца, относящегося к концу восьмого века до нашей эры (царствование царя Езекии).

Хотя Ахарони никогда не находил явных доказательств этого более раннего слоя под остатками сооружений позднего Железного века, все же он предположил о его существовании из-за множества осколков керамики, заполнявших пространство под полами дворца. Он предположил, что до строительства дворца на более ранней стадии здесь оставались остатки строений, которые оказались погребенными под более поздним зданием дворца. Ранний этап застройки завершился, скорее всего, в связи с нападением Сеннахирима на Иерусалим во время правления Езекии в 701 г. до н. э. Это стало кульминацией кампании Сеннахирима в Иудее. Несмотря на то, что он потерпел неудачу в осаде Иерусалима, сохранился его рассказ о походе, в котором он хвастается, что разрушил 46 безымянных городов в Иудее, и Рамат Рахель был одним из них.

Археолог Игаэль Ядин не согласился с датировкой Ахарони и указал на заметное архитектурное сходство дворца Рамат Рахеля и его украшений с царским дворцом в Самарии, столице Северного царства, Израиля. (Объединенная монархия раскололась после смерти Соломона примерно в 930 г. до н. э. на Северное царство Израиль и Южное царство Иудею). Ядин предположил, что дворец Рамат Рахеля датируется временем правлением царицы Гофолии (842-836 гг. до н. э.). Это может объяснить архитектурное сходство с Самарией, потому что Гофолия была княжной дома Омри, царской семьи Северного царства, Израиля. Согласно Ядину, дворец Рамат Рахеля был «Домом Ваала», который, как говорит Библия, построила царица Гофолия (4 Царств 11:18).

С другой стороны, Ахарони получил подтверждение своей датировки дворца периодом царствования Иехонии (609-598 гг. до н. э., после того как предполагаемый более ранний дворец VIII-VII вв. до н. э. был уничтожен) как из археологии, так и из Библии.

Во-первых, Ахарони обнаружил оттиск печати с надписью «(принадлежит) Элиякиму, распорядителю Юкина». Другие примеры оттисков этой же печати были найдены Уильямом Ф. Олбрайтом в Телль-Бейт-Мирсим с 1926 по 1932 год, а также в раскопках в Бет-Шемеше. Олбрайт определил «Юкина» как Иехонию. То есть Элияким был министром царя Иехонии. Позже было обнаружено, что оттиски печати с именем «Юкин» были частью оттисков, отпечатанных на царских сосудах, датируемых восьмым веком до нашей эры, а не шестым веком до н.э.

С библейской токи зрения, Ахарони указал на книгу Иеремии: «Горе тому, кто строит дом свой неправдою и горницы свои беззаконием… кто говорит: “построю себе дом обширный и горницы просторные”, — и прорубает себе окна, и обшивает кедром, и красит красною краскою» (Иеремия 22:13-14). Ахарони предположил, что в этом библейском тексте упоминаются найденные им впечатляющие балюстрады, и о которых мы поговорим позже.

Таким образом, тот же дворец был датирован Ахарони около 600 г. до н. э., в то время как Ядин датировал это же здание примерно 250 годами ранее.

В надежде разрешить этот конфликт, израильский археолог Габриель Баркай в 1984 году возглавил экспедицию на это место и пришел к выводу, что оба оппонента были и правы, и неправы.

Экспедиция Баркая обнаружила, что это место было больше, чем предполагал Ахарони. Рамат Рахель был не просто дворцовым комплексом, а небольшим городом, занимающим площадь около 3 гектаров. Город был окружен стеной из необработанных камней. Толщина стены составляет около 4 м, что соответствует 8 королевским египетским локтям.

На одном небольшом участке во внутреннем дворе дворца команда Баркая установила существование двух явно наложенных словев Железного века, как и предполагал Ахарони. В этом отношении он был прав: существовал более ранний слой, хотя он и не обнаружил его под более поздней постройкой дворца.

По мнению Баркая, Ахарони был также прав, что более ранний (но необнаруженный) слой, скорее всего, был дворцом, построенным Езекией и, вероятно, разрушенным Сеннахиримом во время его похода в Иудею в 701 г. до н. э.

Тем не менее, Ахарони ошибся, придя к выводу, что более поздний слой, который он обнаружил, и дворец, который сохранился в археологических источниках, был построен Иехонией примерно в 600 г. до н. э. Дворец, построенный Езекией, был реконструирован либо в конце его царствования, либо во времена царствования его сына и преемника Манассии. Так что Ахарони ошибся в датировке дворца, который обнаружил.

Ядин ошибся, датируя раскопанный дворец серединой девятого века до нашей эры, но был прав, отметив его сходство с архитектурным планом и деталями зданий в столице Северного царства — Самарии. Но это сходство связано не с влиянием связи Гофолии с ее местом рождения в Самарии, а с тем, что многие архитекторы и ремесленники из Израиля бежали в Иудею после вторжения Ассирии в 722 г. до н. э., что привело к кончине Северного царства.

Хотя датировка дворца Рамат Рахеля была предметом споров и даже нападок, не было никаких сомнений в том, что это дворец. Это ясно из его местоположения в городе, из его плана и находок внутри него.

Дворец расположен в центре города на вершине горы. Весь дворцовый комплекс огорожен казематом, то есть двойной стеной с прерывистыми поперечными стенами, создающими казематные камеры внутри стены. Вход в дворцовый комплекс был на востоке, вероятно, напротив ворот в восточной городской стене. В казематы, которые окружали дворцовый комплекс, можно было войти изнутри дворцового комплекса. Некоторые казематы были связаны друг с другом и, вероятно, служили как склад и жилое помещение для охраны дворца.

Перед дворцовым комплексом, на востоке, находилась площадка, вымощенная измельченным известняком. Внутри каземата дворца находился еще один большой внутренний двор, также вымощенный измельченным известняком. Вход во дворец, как уже упоминалось, был с востока; древние израильтяне в большинстве случаев предпочитали ориентировать свои общественные и частные здания в этом направлении. Вход в Иерусалимский Храм, например, также был с востока.

Сам дворец прямоугольный и, похоже, планировался при помощи стандартного длинного или королевского египетского локтя, который составляет приблизительно 50 см. Согласно этой мере, здание имеет размеры 100 на 150 локтей (50×78 метров). Другие элементы дворцового комплекса, похоже, также были построены с использованием королевского египетского локтя. Например, каждый каземат в стене вокруг комплекса был приблизительно 10 локтей в длину и 5 локтей в ширину. Внешняя стена (двойная) казематной стены была толщиной 3 локтя, а внутренняя стена — 2 локтя.

Попадая внутрь дворца, посетитель оказывался в центральном внутреннем дворе размером 60 на 50 королевских египетских локтей, вымощенном известняковой крошкой. На западе находилось жилое крыло, а на севере — административное и служебное. Жилое крыло выходило на долину Рефаим. Здесь обитатели могли наслаждаться прохладным бризом даже летом.

Превосходное качество каменной кладки и архитектурные детали дворца делают его лучшим зданием периода Первого Храма, когда-либо раскопанным в Иудее. Прямоугольные фигурные камни так мастерски обработаны, что для их соединения не было надобности в строительном растворе. Лезвие ножа не пройдёт между этими красивыми камнями и по сей день, так как они идеально подходят друг ко другу. После резки открытая поверхность добываемых камней выравнивалась железным инструментом, который устранял следы от долот, оставленные во время добычи. Еврейское слово, обозначающее этот процесс, и инструмент, используемый для сглаживания камней, — мегера (множественное число, мегерот). Библия описывает «дорогие камни… обрезанные (мегарарот) с пилою (мегара)» (3 Царств 7: 9). Однако термин «обрезанный» является результатом неправильного перевода. Текст на самом деле говорит о процессе сглаживания камней и инструменте, используемом для этого.

Ахарони также обнаружил в дворце десять тонко обработанных протоионических капителей. Некоторые капители рельефно вырезаны спереди и сзади, в то время как другие вырезаны только с одной стороны. Двусторонние капители использовались на отдельно стоящих колоннах; те, что были вырезаны только с одной стороны, вероятно, выходили во внутренний двор, где были найдены семь из десяти капителей. Те, что были вырезаны только на одной стороне, вероятно, увенчивали колонны, прикрепленные к стенам, так что была видна только одна сторона капители.

Протоионические каители, безусловно, являются одной из самых красивых черт в царской архитектуре царств Иудеи и Израиля. Они были датированы десятым и восьмым веками до н. э. в таких местах, как Мегиддо, Тель-Дан, Асор, Самария, Иерусалим и в древнем Моаве (современная Иордания). Капители из Рамат Рахеля представляют самый изящный и самый популярный тип, найденный в Земле Израиля.

Одной из самых интригующих находок в Рамат Рахеле был ряд оконных балюстрад, вырезанных из известняка и состоящих из небольших колонн высотой около 20 см, каждая из которых увенчана небольшими трехмерными резными элементами капителий, отражающими элементы больших протоионических капителий, найденных в другом месте во дворце.

Капители на маленьких колоннах соединены друг с другом. Каждая капитель имеет две пальметты по бокам в форме яйца в центре. Капители были прикреплены к колоннам металлическими элементами. У каждой колонны посередине было вырезанное отверстие, через которое можно было пропустить деревянную палку, чтобы соединить колонны вместе. На вершинах капителей есть отверстия для крепления перил или подоконника. Некоторые фрагменты балюстрады были покрыты следами красной краски. Отреставрированная оконная балюстрада из Рамат Рахеля демонстрируется в Музее Израиля в Иерусалиме и также изображена на современной израильской почтовой марке.

У дворца, вероятно, было несколько окон, возможно, на верхнем этаже, в котором использовались эти балюстрады. Подобные фрагменты оконных балюстрад были также обнаружены при раскопках в Городе Давида в Иерусалиме. Возможно, строители дворца Рамат Рахеля черпали свое вдохновение из тщательно продуманных дворцов в соседнем Иерусалиме, столице царства?

Пожалуй, наиболее важными находками в Рамат Рахеле были 164 ручки сосудов с оттисками печати со словом lmlk — «(принадлежит) царю». Эти оттиски широко известны в археологии древней Иудеи. Они были нанесены на ручки больших сосудов, использовавшихся для хранения продуктов и т. д. Долгое время их дата была предметом ожесточенного спора. В результате раскопок в Лахише, проведенных археологом Давидом Усышкиным, датировка этих ручек lmelekhзавершена. В Лахише более 10 целых сосудов и более 400 ручек с оттисками были обнаружены в четко датированном слое (время похода Сеннахирима в 701 г. до н.э). В Иудее были найдены около 2000 ручек сосудов lmelekh, датируемых правлением царя Езекии в конце восьмого века до нашей эры. Ручки lmelekh, найденные в Рамат Рахеле стали основой датирования дворца.

Надписи на ручках lmelekh всегда включают, помимо «(принадлежит) царю», название одного из четырех городов: Хеврон, Сокох, Зиф и mm t. Первые три города хорошо известны из Библии, но четвертое название неизвестно ни в Библии, ни во внебиблейских источниках. Оно указано только на этих оттисках, и ученые не уверены, как это произнести, поскольку в надписи нет гласных.

Ученые, как правило, согласны с тем, что эти четыре города на оттисках царской печати относятся к неким административным центрам в Иудейском царстве при царе Езекии. Хеврон представляет южные Иудейские холмы; Сокох — Шефелу (предгорья Иудеи); и Зиф, крайние районы (пустыня в южной и восточной частях царства). Но что такое mmšt? Разумеется, это область северных Иудейских холмов, вокруг столицы, Иерусалима.

Рамат Рахель получил название в связи с соседством одноименного кибуца, названного в честь библейской праматери Рахили, которая умерла в родах и была похоронена, согласно традиции, по дороге на Вифлеем: «И умерла Рахиль, и погребена на дороге в Ефрафу, то есть Вифлеем» (Бытие 35:19). Кибуц был основан в 1926 году, и древние руины на его территории назывались Хирбет эс-Салла, руины Саллы. Но каково было их древнее название? Хирбет эс-Салла, в отличие от многих арабских названий, не является вариантом какого-то древнего топонима. Ахарони предположил, что Рамат Рахель может быть древним Бет хаКеремом (Бефкаремом) (Иисус Навин 15:59; Иеремия 6:1; Неемия 3:14), но это название сохранилось в Эйн-Кариме, к западу от Иерусалима, где обнаружили погребальные пещеры Железного века, а также гончарные изделия того периода. Биньямин Мазар, с другой стороны, отождествил Рамат Рахель с библейской Нетофой (2 Царств 23:28–29; Неемия 12:28; 1 ​​Паралипоменон 2:54). Тем не менее, наиболее схоже с Нетофом место, примыкающее к Рамат Рахелю — Умм-Туба, сохранившее древнее название с некоторым искажением.

Но каково же древнее название Рамат Рахеля? Архелог Габи Баркай полагает, что это до сих пор неопознанный четвертый город mm t, указанный на оттисках на ручках сосудов с надписью lmelekh . Это должен быть город, сопоставимый по размеру и значимости с тремя другими городами, указанными на ручках lmelekh. Он должен был существовать во времена правления Езекии, и, по мнению Баркая, его следует искать в северной части Иудеи, где-то возле Иерусалима. Казалось бы, Рамат Рахель является идеальным кандидатом. Более того, около 170 ручек lmelekh были найдены в Рамат Рахеле. Это больше, чем было найдено на любом другом месте в Иудее, кроме Лахиша и Иерусалима.

Идентификация другого артефакта, найденного в Рамат Рахеле — осколка керамики с нанесенным на нем изображением, — может быть единственным когда-либо обнаруженным портретом царя Иудейского царства. Осколок размером примерно 13х8 см, обнаруженный во дворце, нечетко изображает в черном и красном цветах царскую фигуру с выступающей бородой. Возможно, этот мужчина носил корону-тиару, как и современные ему ассирийские монархи, но на осколке нет верхней части головы этой фигуры, поэтому мы не можем быть уверены в его головном уборе. Он сидит на троне с вытянутыми вперед руками. Изображение подчеркивает черты лица, одежду с ткаными или вышитыми полосами и браслеты на запястье и предплечье. Художник четко нарисовал мышцы обеих рук, а также некоторые детали трона.

Итальянский археолог Паоло Маттиа, широко известный своими раскопками на месте Эблы в Сирии, где были найдены тысячи клинописных табличек, также проводил раскопки в Израиле. Он принимал участие в раскопках в Рамат Рахеле вместе с Ахарони и исследовал этот осколок. Маттиа был уверен, что это портрет иудейского царя, и археолог Баркай считает, что Матиа прав.

Сидящая фигура, по словам Маттиа, была сначала обведена тонкой черной линией, затем была сделана более широкая полоса красного цвета. Общий стиль рисунка напоминает подобные изображения в ассирийском искусстве, особенно в настенных росписях Тиглата-Пилезера III, царя Ассирии (745–727 гг. до н. э.), в Арслан-Таше на севере Сирии. Но некоторые детали, такие как выступающая борода, не совсем соответствуют ассирийской модели.

Это ясно представляет царскую фигуру, сидящую на троне. На основании места обнаружения осколка и того, что он нанесен на изделие местного производства, Баркай полагает, что это, скорее всего, портрет Езекии, царя, который построил Рамат Рахель и его дворец.

Хотя Рамат Рахель был разрушен в конце VIII в. до н. э., скорее всего, Сеннахиримом, он, по-видимому, был восстановлен вскоре после того, как Сеннахирим отказался от осады Иерусалима. Скорее всего, восстановлением руководил сам Езекия в последние годы своего правления, хотя, возможно, это сделал его сын Манассия (он правил с 698 по 642 г. до н. э., когда Иудейское царство процветало).

Рамат Рахель и его дворец окончательно сдались в 587/586 г. до н. э. Вавилонскому царю Навуходоносору, который разрушил Иерусалим и Храм и изгнал народ, положив конец 400-летней истории династии Давида. Однако Рамат Рахель продолжал существовать. Были обнаружены артефакты вавилонского, персидского, эллинистического, раннеримского и позднеримского периодов (VI в. до н. э. — III в. н. э.). К ним относятся остатки сооружений, несколько еврейских ритуальных бассейнов (микве), погребальные пещеры и керамика. В византийский период (четвертый-седьмой века до нашей эры) это место было христианским поселением с церковью и монастырем. Это поселение существовало до раннего Исламского периода (VII-VIII вв. н.э.), когда долгая история древнего Рамат Рахеля наконец подошла к концу.

В течение полувека древние руины в Рамат Рахеле были без дорожек и знаков, указывающих на значимость этого места. Люди по пути в бассейн кибуца «Рамат Рахель» парковали свои машины в непосредственной близости от древнего города и даже не подозревали, что лежит у них под ногами. Однако 4 ноября 2002 года на торжественной церемонии с участием президента Израиля на территории кибуца был открыт археологический парк Рамат Рахеля.

Редакция альманаха «Борух» по материалам Библейского археологического общества
Источник – boruh.info

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21