Вадим Коржос: Божа сила потрібна лікарю, щоб визнати, що не все в руках людини

Вадим Коржос: Божа сила потрібна лікарю, щоб визнати, що не все в руках людини

Я лікар-хірург, навчався у Буковинському державному університеті, більшу частину життя прожив у місті Чернівці, звідки й родом. Так сталося, що з 2011 по 2014 роки працював в Україні, потім поїхав працювати в Африку. Нещодавно повернувся і працюю зараз у Києві в маленькій приватній клініці. Спочатку влаштувався в лікарню Швидкої допомоги БСП на Бротиславській вулиці лівому березі, але вирішив не продовжувати з ними співпрацю і пішов у приватну лікарню. У зв’язку з сімейними обставинами я не можу в даний момент працювати у великому відділені на повну ставку, тому працюю у маленькій клініці. Крім цього, займаюсь чисто для себе одним дуже цікавим проектом, який пов’язаний з медичним туризмом. Коли сімейні обставини дозволять, планую повернутися назад у загальну хірургію, таку, як вона має бути.

Розкажіть про свій духовний шлях, як відбулася Ваша зустріч з Богом? Ви з дитинства Його знали, чи повірили в дорослому віці?

Батьки приводили до церкви ще змалку, але те, що батьки приводять, не означає, що діти мають особистий досвід з Богом. У житті були такі ситуації, які сприяли більш глибокому пошуку Бога та роздумам. Була завжди внутрішня чітка впевненість, що життя з Богом краще, ніж без Нього. Як і в кожної людини, є завжди випадки, котрі підкреслюють це рішення і розуміння, коли життя або здоров’я може бути під загрозою – саме такі моменти приводять до розуміння і пізнання Бога.

Коли людина знаходиться в одному місці, має свій комфорт, потреба шукати Бога може знижуватися. Людина, яка все життя ходить до церкви, на жаль, може і не намагатися знайти Бога. Але в той час, коли ми виходимо з зони комфорту, коли ми розуміємо, що ми абсолютно нічого не контролюємо і насправді ми знаходимося тільки під милістю Божою, тоді ми замислюємось над своїм існуванням. 

Працюючи лікарем в Африці, я зі свого боку робив усе можливе, але часто розумів, що тільки чудо може спасти того чи іншого пацієнта. В такі моменти молишся, просиш Бога і, побачивши результат, що пацієнт був безнадійний, а потім він повністю видужує, дивишся і думаєш: «Це ж речі нереальні!». Згадую один випадок. Був пацієнт, якого привезли пізно вночі. Він тривалий час знаходився в полі, не лікувався, йому було погано. Батьки зверталися до знахарів, безрезультатно, стало тільки гірше. Потім вони почули про нашу лікарню, деякий час добиралися до нас. Коли добралися, було зрозуміло, що треба негайно оперувати. Операція тривала близько трьох годин, ситуація в животі була дуже погана. Зазвичай, такі пацієнти дуже складно виходять, тим більше, це був маленький хлопчик, близько десяти-одинадцяти років. Дуже складно було відпустити цю дитину, змиритися зі смертю. Ми зробили все можливе зі свого боку, оперативне втручання пройшло успішно, але дуже переживали за післяопераційний період. Нам треба було впевнитися, що всі функції буде відновлено. На щастя, коли зняли всі дренажі та шви, рана загоїлася, пацієнт був живий і здоровий, і на своїх ніжках побіг додому. Було ще багато таких чудесних випадків, але не завжди пацієнти мали можливість видужати. Прийняти те, що людина може не вижити – на це також треба мати силу Духа Святого. Лікарю-християнину ця сила допомагає змиритися з тим, що не все у наших руках, що треба підкорятися волі Божій.

Як трапилося, що Ви почали працювати в Африці? Що це був за проект?

З місіонерською роботою я познайомився дуже давно. Мої хороші друзі живуть у Канаді, іноді, відвідуючи їх, я неодноразово чув історії про місіонерську роботу, про поїздки в різні диковинні загадкові країни, про те, що там відбувалося. Це завжди захоплює. Якось з’явилася думка, що було б цікаво поїхати, подивитися. Я дав обітницю: якщо одна подія відбудеться благополучно, то я хотів би присвятити рік чи більше часу на служіння в Африці. Сталося так, як хотілося. Спочатку була одна короткострокова, на кілька тижнів поїздка, друга трошки триваліша, більше трьох місяців. Потім мені зробили пропозицію, щоб я там пропрацював біля року, бо була потреба в хірургах загальної практики. Ця пропозиція надійшла від офіційної організації Adventist Health International. Це міжнародна організація, котра займається допомогою, організацією і веденням медичних установ у різних країнах, що розвиваються. Перші кілька разів я їздив абсолютно як волонтер, без допомоги будь-яких організацій. На рік я поїхав з цією організацією. Після того була ще одна волонтерська поїздка на три-чотири місяці.

Які це були країни, населенні пункти?

В основному працював у країні Чад, вона знаходиться в самому центрі Африки, між Лівією і Центральною Африканською Республікою, на заході Нігер, Нігерієя і Камерун, а на сході Судан і Південний Судан. 

Вадим Коржос: Божа сила потрібна лікарю, щоб визнати, що не все в руках людини

Як можна охарактеризувати Чад, в якому рейтингу ця країна серед інших?

У всіх списках ООН, Чад знаходиться на останніх або передостанніх позиціях у світовому рейтингу. Гірше, ніж у Чаді, напевно, не буває. Треба зауважити, що є країни, де погано, а є, де військовий стан, стан громадянської чи іншої війни. В Чаді війни немає, спокійно, але загальні умови життя там дуже низькі.

Опишіть ці умови життя. 

Електрики немає, водопостачання централізованого немає, каналізаційного відведення немає, загальних сміттєзвалищ немає. Якщо говоримо про якісь віддалені племінні селища, то там може бути все підпорядковане, все чисте і гарне. Міста зазвичай дуже засмічені, захаращені, смердючі, все негігієнічно, не санітарно, тому умови праці та побуту складні. Ніде немає електрики. Вона є тільки від роботи генераторів. Від них працює абсолютно все, навіть підприємства. Там є кілька приватних підприємств, котрі забезпечують населення мобільним зв’язком, у них стоять генератори, продається можливість зарядити мобільні телефони. Дехто має власний генератор, але це не часто. Люди носять по п’ять-шість телефонів, але, коли є можливість, вони намагаються зарядити більше акумуляторів, щоб заряду вистачило на якомога довше часу.

Ви сказали, що віддалені села – у чистоті. З чим це пов’язано?

Менша кількість народу і менша зовнішня дія. У містах дуже велика засміченість застійними водами, це по-перше. По-друге, весь пластик, який викинутий, бруд, відходи – все валяється просто навколо людей. Цим зумовлені нечистоти. Коли ми говоримо про якісь села, то це більша територія з меншою популяцією людей, ці території зазвичай чистіші, тому що бруд якось локалізований і прихований, там менше пластмаси. Люди живуть більш натурально, вирощують свою їжу, мають худобу, такого використання пластмаси, як у містах, немає.

Вадим Коржос: Божа сила потрібна лікарю, щоб визнати, що не все в руках людини

Що можна сказати про релігію, культуру цією країни?

Африка дуже різноманітна у культурних і релігійних проявах. У Чаді домінують три релігійних напрямки: християнство, мусульманство і язичництво. В принципі, вони є рівноцінними, хоча можна відзначити, що північ, центр і верхні дві третини Чаду – більше мусульмани. Якщо говорити про іншу третину, то це суміш мусульман і язичників. Ті, які знаходяться подалі від міст – язичники. Хтось може й має якісь дані про деномінації, я не говорю про конкретні, говорю про християн у загальному. У містах люди більш релігійно освічені, тому там є християни. Християни і мусульмани приблизно на одному рівні у великих містах у Чаді. Є міста, які суто мусульманські, там, де християн майже немає або дуже мало. Є селища, які дуже віддалені від цивілізації, у яких даних про християнство чи мусульманство немає. Вони язичники і поклоняються духам, у них існують традиції, ритуали, вони їх дотримуються. У плані культури Африка дуже колоритна.

Як культурні особливості впливають на здоров’я тих людей, з якими Ви стикалися? 

У Чаді, з огляду на те, що загальна цивілізаційна розвинутість в західному розумінні дуже низька, то можна зауважити велику проблему: люди дуже часто, коли щось стається, ідуть до шаманів, щоб отримати лікування. До лікарні не йдуть, аргументуючи тим, що у лікарні дуже дорого. Хоча насправді, їм заплатити за лікування коштує менше грошей, ніж заплатити місцевому шаману. Грошообмін не настільки виражений, більш виражений товарообмін, то вони все рахують у шкурах, вівцях, козлах, телятах. Заплатити у лікарні ціну половини вівці – для них це дорого. А коли йдуть до шамана, заплатити теля за лікування – це нормально. У спілкуванні з ними є внутрішній резонанс, але ти розумієш, що це їхній світогляд, це їхнє життя, котре формувалося не одним століттям. Говорити, що вони абсолютно неправі, а ми праві, тому що у нас було інше життя і ми це знаємо, теж не варто, оскільки нам просто пощастило у цьому плані.

Вадим Коржос: Божа сила потрібна лікарю, щоб визнати, що не все в руках людини

Які саме завдання ставила перед Вами організація Adventist Health International? 

Завдання, яке переді мною поставила організація, полягало в тому, що у південному місті, яке називалося Мунду, одне з найбільших міст Чаду, у адвентиській лікарні не було хірурга загальної практики, хоча це був хірургічний центр. Питання стояло у тому, щоб піти на позицію хірурга. Це були мої основні обов’язки: оглядати, діагностувати пацієнтів, призначати консервативне лікування, якщо необхідно ː̶  виконувати оперативне втручання. Оперативні втручання проводилися як у тих сферах, у яких я був кваліфікований, так і у тих, які колись лише вивчав. Коли приходить людина з двома літрами крові в черевній порожнині, то хочеш-не-хочеш, треба оперувати. Якщо ти нічого не зробиш, то людина помре, якщо почнеш оперувати, людина має шанс вижити. Як показала практика, більше 80% таких людей не те, що мали шанс, а вони виживали. Я був некомпетентним у багатьох речах, доводилося там навчатися. Але це не відбилоося на позитивних результатах лікування. Це було найбільшим благословенням, тому що були колосально складні випадки: жінки, які народжували і доводилося проводити кесарів розтин, різні складні кровотечі, дуже багато випадків, через які Господь провів, дав сили та видужання. Часто діти зі складними переломами, коли питання йшло про ампутацію, але кінцівки були збережені і навіть були функціональні. Був відсоток дуже запущених випадків, коли пацієнти приходили чи їх доставляли до нас вже занадто пізно, коли їх привозили майже неживими. Були випадки, коли доводилося приймати не тільки видужання, але й смерть людей. Але, власне, мене навчили мусульмани до цього простіше ставитися. Яке у них ставлення до життя і до смерті, як вони це все сприймають, то я, як християнин в поколінні, мав би це знати краще, ніж вони, а я цього не знав.

На такі речі вони мені відкрили очі.

Що саме мається на увазі?

Коли я переживаю за пацієнта, що не вижив, більше ніж його родина, батько підходить до нас, каже: «Не переживайте так, всі ми знаходимося під Аллахом, під Всевишнім. На все воля Всевишнього. Якщо таке Його рішення, то хто ми є такі, щоби не прийняти це рішення». Були такі моменти, коли родичі померлого втішали мене, лікаря. 

Ми завжди молилися, але, коли я бачив, що дуже важкий пацієнт, молилися з усіма. Це міг бути навіть приймальний покій, де багато народу, ми цього абсолютно не соромилися. Ми питали, чи люди не проти, щоб ми помолилися за їх рідного, хто в такому тяжкому стані, то люди завжди були «за». Бували випадки, коли поряд зі мною молилася ще одна людина, але я молився як християнин, а біля мене молиться мусульманин. Проскакувала така думка: «Чи ми молимося у різних напрямках, чи все-таки, в одному?»

Вадим Коржос: Божа сила потрібна лікарю, щоб визнати, що не все в руках людини

Багато віруючих уявляють собі діяльність медиків-християн як місіонерство через медицину. Медицина і проповідь: що тут на першому плані, а що на другому?

Я їхав у Африку працювати як лікар. Я не є євангелістом, я не проповідник, я просто адвентист сьомого дня, маю переконання, вірування, але їх нікому не нав’язую. Я їхав у першу чергу для того, щоб допомогти людям фізично. Якщо люди хочуть, я з ними молюся. Перед будь-якою працею я молюся, перед будь-якою маніпуляцію я також молюся. Заставити когось я не можу. Я переконаний в тому, що ми повинні людям показувати Христа своєю роботою, своїми справами. Організація Adventist Health International  платила зарплату для того, щоб я міг існувати в Чаді протягом року. Мені були оплачені два квитки – у Чад і в Україну і покриті мої витрати на харчування. Кілька разів у мене були незначні поїздки в інші місця. Моя робота полягала не в тому, щоб я когось євангелізував, а в тому, щоб я проводив медичну діяльність, чим я й займався. Окрім цього, у нас було кілька благодійних проектів. Мої друзі виявили бажання допомогти і передали деякі кошти на розвиток того шпиталю, у якому я працював. Ми провели кілька заходів, включаючи той, що відбувся разом з місіонером Василем Стойкою, це була велика євангельська програма в Чаді. Її проводив Василь Стойка, вона не була ініційована Adventist Health International. Не хочу, щоб складалося враження, що ми всіх підганяємо, заганяємо, заставляємо: «прийдіть до нас на лікування, але станьте спочатку адвентистами». Такого немає, ми лікували абсолютно всіх – мусульман, християн різних спрямувань, але позиціонували себе як організація адвентистів сьомого дня, це не було приховано, але й не було нав’язливим.

Який відгук тих людей, які пройшли через Вашу лікарську практику? Як вони реагували на те, що зробили для них Ви як лікар і організація Adventist Health International?

Дуже багато людей просто отримали доступ до медицини, отримали шанс на життя. Вони були вдячні та щасливі з цієї можливості. Зрозуміло, що не всім ми мали змогу допомогти, на це були певні причини, обставини, наприклад, не було умов для застосування всіх діагностичних методів. Здебільше відгуків було гарних, люди були задоволені.

Саме для Вас цей рік, проведений в Африці, щось змінив у духовному плані? Можливо, щось переосмислили або відкрили для себе?

Це той досвід, який не знайдеш більше ніде. Переоцінити рівень і вагу цього досвіду дуже складно. Коли я проживав в Україні, то мав досить спокійне, безтурботне життя без будь-яких серйозних навантажень, тоді багато чого не усвідомлював, тому що це неможливо збагнути, знаходячись в Україні. Ми зазвичай дивимося у напрямок кращого. Це є наша природа, наша сутність – рости, а не деградувати. А якщо подивитися на реальність цього світу, у яких умовах живуть і виживають, напевно, відсотків шістдесят-сімдесят населення нашої землі, то в Україні ми ще досить непогано живемо.

Є привід для вдячності Богу?

Так, для вдячності, щоб менше нарікати, щоб більше насолоджуватися життям, тим, що є. Звичайно, ніколи не забувати про те, що наша місія тут, на землі – робити щось для когось, щоб краще було жити. Якщо б всі лікарі побували в Африці, побачили умови життя там, їхнє ставлення до пацієнтів та роботи змінилося б.

Плануєте ще побувати у цій країні чи в іншій, щоб продовжити служіння в такому проекті?

Так, мені це дуже цікаво, але зараз, на жаль, не маю такої можливості. Якщо Бог скерує і відкриє такі можливості у моєму житті, то я хотів би це зробити.

Вадим Коржос: Божа сила потрібна лікарю, щоб визнати, що не все в руках людини

Вадим Коржос: Божа сила потрібна лікарю, щоб визнати, що не все в руках людини

Вадим Коржос: Божа сила потрібна лікарю, щоб визнати, що не все в руках людини

Вадим Коржос: Божа сила потрібна лікарю, щоб визнати, що не все в руках людини

Запитання — Гнат Мєрєнков

Також з теми: 

Моя робота хірургом адвентистської лікарні в Республіці Чад

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21