Володимир Чернюк: «серед інженерів більше людей, які вірують в Творця, ніж серед гуманітаріїв, тому що техніки бачать фізичну суть речей»

Як ви стали віруючою людиною?

 Мій дід по материній лінії (рис. 1) був віруючим. Ще зі шкільних років він завжди давав мені читати окремі тексти з Біблії. І так я читав. Кілька разів брався прочитати всю Біблію. Вперше це було, коли я в школу ходив. Протягом одного вихідного дня читав декілька годин, почавши від початку, і закинув. Потім, бувши студентом, приїхав в село на зимові канікули. Тоді, також за ініціативою діда, читав весь день, знову почавши від початку. На довше мене не вистачило. А потім, коли я вже був аспірантом, за пропозицією діда знову почав читати Біблію. Цього разу мені вистачило наполегливості на три дні. Пізніше, як уже розвалився Радянський Союз, у 1991 році по радіо я почув такі слова одного з московських професорів: «Не может считать себя интеллигентным человек, который ни разу в жизни не прочитал Библию». Як це усвідомив, то відтоді й по сьогодні читаю Біблію кожного дня (за винятком рідких випадків, коли обставини цього не дозволяють). А з часом вирішив, що настала пора охреститися. Я давно знав що це треба зробити. У 1995 році здійснив цей задум.

Рис. 1. Макарчук Іван Дмитрович, дід по материній лінії (1898 року народження)

А ви на той момент вже були вченим. Я бачив ваші патенти зареєстровані у 80-х роках 

Так. Із 1985 року я вже був кандидатом технічних наук. 

Як ви стали кандидатом наук?

 Спочатку, коли був студентом, я мав успіхи у спорті. Займався класичною боротьбою. Проте зрозумів, що спорт триватиме до 35-40 років життя і на тому ця кар’єра закінчиться. Тому вирішив, що треба йти в науку. Там, доки житимеш, то стільки будеш мати роботу. Викладачі жартували, що професора тримають на роботі до тих пір, доки він має силу прийти до каси, щоб отримати свою заробітну плату. Навчався я в Українському інституті інженерів водного господарства в місті Рівне (рис. 2). Однак, після закінчення інституту, перед вступом до аспірантури, потрібно було відробити два роки на виробництві. Приїхав за направленням працювати до Львова, щоб недалеко було від міста Рівне, куди мав намір повернутись. Роботу тут мав, однак прописки не було. За два роки праці проектантом у Львові для мене, з дружиною та донькою, дали двокімнатну квартиру. Прописали у Львові і зразу ж вручили повістку на військову службу. Мавши 26 років пішов на рік в армію. Повернувся з армії, а директор питає: «У тебе є совість?». Відповів, що є. Тоді він говорить: «Відроби зо два роки за ту квартиру». Загалом працював п’ять років у проектній організації. Почав інженером, закінчив головним інженером проекту. Проектували зрошувальні системи садів і ягідників. Окрім того рік служив в армії. Там протягом кількох місяців, під час відпустки заступника командира бригади з будівництва, керував будівельними роботами зі спорудження підземних споруд штабу військ протиповітряної оборони Білоруського військового округу та ракетного комплексу протиповітряної оборони. Лише після цього, у віці 29 років, мавши двох дітей поступив до «Львівської політехніки» на стаціонарне навчання в аспірантурі. 

Рис. 2. Український інститут інженерів водного господарства (м. Рівне): а  – головний корпус;  б – один з навчально-лабораторних корпусів

Ви казали з одній з телепередач на телеканалі «Надія», що ви хотіли бути медиком. Чому не пішли?

Я не пішов у медичний інститут тому, що то був такий час коли ніхто не вірив, що туди можна поступити своїми силами. Батько мій (рис. 3) сказав: «Ти туди не пройдеш». У 1966 році, коли я завершував навчання в 11 класі (рис. 4), він приніс газету в якій була постанова Травневого пленуму Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу про розвиток меліорації. Батько каже: «Йди вчитись в Український інститут інженерів водного господарства. Туди поступиш». Я так і зробив. Вибрав гідромеліоративний факультет, який не був найпрестижнішим, бо не вірив у свої сили. Але коли здав усі вступні екзамени, то виявилось, що здобув на один бал більше, ніж потрібно було на найавторитетніший факультет. Пішов до декана з проханням, щоб перевели мене на будівельний факультет. Декан каже: «Закінчиш перший курс, тоді переведемо». За рік навчання я звик до студентів своєї групи і вже не став переводитись на інший факультет. Так і вивчився на інженера-гідротехніка. Потім о моїх слідах пішов молодший брат Олексій (рис. 5), який згодом став головним інженером Дубнівської пересувної моторизованої колони № 173.

 

Рис. 3. Чернюк Василь Маркович (батько, у 1944-1947 роках, 1923р. н.)

 

Рис. 4. Володимир Чернюк (у віці 17 років, 1948 р. н.)

 

Рис. 5. Володимир Чернюк з матір’ю Ганною Іванівною Чернюк і братом Олексієм

А як робити патенти? Бо бути винахідником не кожному це дано. І одна людина колись казала, що майже все винайдено, але потім пішли винаходи один за одним. Так як все таки стати винахідником?

Треба мету поставити. За наявності відповідної підготовки та наполегливості її можна досягти. Працював на нашій кафедрі доктор технічних наук, професор Сергій Шнерх, який умів робити винаходи. Він увів мене в курс справи і навчив нюансів. Після цього я уже інших вчив. Маю багато винаходів. Назву лише деякі з них: «Одоризатор газа» (А. с. 1116417 СССР, 1984); «Способ регулирования тормозного момента гидротормоза и гидротормоз с регулируемым тормозным моментом» (А. с. 1618912 СССР, 1991); «Стетофонендоскоп для обучения аускультации» (А. с. 1660684 СССР, 1991); «Лазерный доплеровский измеритель скорости потока жидкости» (А. с. 1679384 СССР, 1991), (рис. 6); «Спосіб регулювання шляхової витрати рідини в трубопроводах з насадками» (Патент на винахід № 115840 Україна, 2017), (рис. 7). 

 

Рис. 6. Лазерний допплерівський вимірювач швидкості потоку рідини в прозорій трубі, виготовлений за кресленнями В. Чернюка (згідно з а. с. № 1679384):  а – оптичний блок;  б – загальний вигляд пристрою (лабораторія гідравліки Львівської політехніки, 1990 р.)

Рис. 7. Фрагмент експериментального стенду з напірним трубопроводом-збирачем, поміщеним у прозорому футлярі (лабораторія гідравліки Львівської політехніки, 2015 р.)

Ви вже були віруючою людиною? 

В принципі я завжди вірив в існування Творця. І ніколи в цьому не сумнівався. У віці 45 років офіційно це узаконив, христившись. 

Коли ви вже були професором?

Ні, професором я вже потім став. Тоді я був кандидатом технічних наук і доцентом, але завідувачем кафедри вже був.

Ви вже були вченим, у вас були свої винаходи, але люди кажуть, те що релігія та наука речі несумісні, а й взагалі протилежні. Як з цим бути?

Ці люди так кажуть тому, що їм так вчили. Самі вони цієї проблеми не досліджували. Якби вони читали Біблію, і якби задумувались, над суттю того, що бачать, то так би не говорили. Нещодавно прочитав в Інтернеті, що більше є атеїстів серед людей з гуманітарним спеціальностями. А серед інженерів, техніків і біологів, більше віруючих людей. Це тому, що вони вникають у суть баченого і розуміють фізичну суть і будову живої й неживої природи, котра їх оточує (рис. 8). А гуманітарії в фізичну суть явищ і предметів не так глибоко вникають. Якщо вони юристи, економісти чи філософи, то можуть міркувати та казати, що Бога немає і що все само виникнуло з неживих хімічних елементів. До прикладу, винахід – це те, що запропоновано вперше у світі станом на сьогодні. Новизна перевіряється патентними інститутами, з урахуванням винаходів по усіх провідних державах планети. Винахідник, розробляючи вперше у світі новий пристрій чи спосіб реалізації якогось процесу, вкладає в це творчі задуми та великий труд. Йому зрозуміліше, що не просто виникає все, що ми бачимо. Хтось над цим багато працював. Усе логічно взаємопов’язане. Передбачено роботу пристрою за різних умов та його захисту на різні випадки функціонування. Візьмімо, хоча би, будову людини. Лише фахівець може оцінити досконалість цієї довершеної системи. Мало хто всерйоз думає, що людина не результат задуму та праці Творця, а наслідок низки сліпих випадків. 

Але все ж таки, відомі вчені нашої доби такі як науковець Стівен Ґокінг, винахідник Ілон Макс, на яких всі рівняються, залишаються атеїстами. Як з цим бути? 

Стівен Ґокінг за останні декілька років до смерті написав книгу, за якою його позиціонують атеїстом. Він понад 30 років свого життя провів в інвалідному візку. Раніше він ніколи не говорив, що Бога нема. В мене чомусь закрадається думка, що він образився на Бога за те, що його не зцілив. Я впевнений, що він багато разів молився до Бога про зцілення. А про Ілона Маска я мало знаю, тому нічого не можу сказати. Люди які дуже швидко «ростуть», думають що вони своїми силами усього досягли і ніхто їм не допомагав. Я не вдавався в подробиці життя Ілона Маска. Знаю що він працює над переселенням людей на Марс. Я подав дві наукові статті в журнал «Наука. Релігія. Суспільство». Там, окрім будови та трансформації Всесвіту, йдеться і про космічну еміграцію. Творець передбачив такий перебіг подій. Особисто я вважаю, що чим більше є досягнень в науці, то тим більше людина мисляча й віруюча бачить підтверджень про існування Творця. А атеїст має ще більші підстави, як йому здається, говорити що Бога немає.

Рис. 8. В. Чернюк у Національному університеті «Львівська політехніка» проводить лекцію «Розрахунок водозабірних свердловин» (07.03.2019 р.)

Ви зараз пишете книги з астрофізики?

То не зовсім так. Це монографія «Біблія та наука про космос і людину». Вона вже майже завершена. Для отримання статусу монографії, тобто рангу наукової праці, потрібна рекомендація вченої ради навчального закладу. В противному випадку її не вважатимуть науковою працею, а белетристикою. Технічна кафедра, котру я очолюю, не може рекомендувати до друку праць з теології, астрофізики, медицини й історії на стику котрих є зміст цієї книги. Для отримання рекомендації до друку монографії треба опублікувати дві-три статті за її темою в наукових фахових виданнях України, наприклад, філософського спрямування. Я їх уже написав і надіслав у редколегію відповідного фахового журналу. Після виходу з друку цих статей і отримання рецензій від докторів наук з філософії, астрономії й медицини необхідно звернутись на одну з цих кафедр з клопотанням прохати учену раду університету дати рекомендацію для опублікування монографії. 

Адвентисти зазвичай обережно ставляться до співпраці з католиками. Ви ж викладаєте в католицькому навчальному закладі. Чи бачите ви загрозу у співпраці з католиками?

Я працюю професором в Інституті інженерії довкілля (Instytut Inżynerii Środowiska), що у Люблінському католицькому університеті імені Яна Павла ІІ (Katolicki Uniwersytet Lubelski Jana Pawła II (скорочено KUL)) (рис. 9). Є членом наукових рад того інституту та філіалу університету, котрий включає декілька інститутів. Відкриває і закриває засідання вченої ради філіалу університету професор-ксьондз. На початку засідання та при його завершенні усі члени наукової ради говорять «Отче наш» й інші молитви. Коли професор-ксьондз проголошує молитву «Отче наш», то я її говорю. Як моляться до Марії чи покійного папи римського – мовчу. Це не заважає мені там працювати. Я на початку думав, що мене звільнять з роботи через те, що не хрещусь у той час, коли на вченій раді всі хрестяться. Але не відчислили. Я їжджу на заробітки, але роботу цю люблю. Робоча атмосфера там нормальна. Монографію, про яку йде мова, фактично написав у готелі того університету, розташованому в місті, оточеному великими природними лісами, що сприяло роботі.

А як ви ставитесь до того, що адвентисти в Раді церков роблять спільні проекти з католиками?

Я ставлюсь так, як вчив мене мій перший пастор: якщо їхні роботи реально об’єднуються навколо Біблії – це добра справа. Звичайно, треба ретельно вникати в суть цих спільних проектів та зважати на те з якою метою їх здійснюють.

Рис. 9. В. Чернюк серед професорів Люблінського католицького університету ім. Яна Павла ІІ (поруч з проф. В. Чернюком проф. Барбара Марчевська – директор Інституту інженерії довкілля, м. Стальова Воля, 19.10.2015)

Що ви викладаєте в Люблінському католицькому університеті Яна Павла ІІ?

Викладаю в KUL «Механіку рідин» і «Водопостачання» та суміжні їм дисципліни (рис. 10). Усього вів у KUL дев’ять різних предметів. 

А звідки книжка з’явилась? 

Ідея її написання виникла у 2014 році у KUL в процесі викладання вибіркового (за вибором студентів) предмету «Довготермінові тенденції зміни довкілля» («Dlugoterminowe trendy zmian środowiska»). Польська Академія Наук дає гарантований прогноз зміни довкілля на 30 років. Біблія містить пророцтва про перетворення неба (нашої галактики) та Землі на період тривалістю в мільярди років, тобто до повного їх спрацювання та зникнення (смерті). Останню лекцію, на свій страх і ризик, я присвятив пророцтвам Біблії про трансформацію Чумацького шляху і Землі. Тоді, у 2014 році, після виставлення екзаменаційних оцінок з двох різних предметів запитав студентів (див. рис. 10) про те який предмет їх більше зацікавив. Вони відповіли, що про трансформацію довкілля, а особливо остання лекція, на якій була інформація зі Святого Письма. Відтоді я зрозумів, що ця тема цікава для молоді і почав її розвивати. З часом студенти перестали обирати цей предмет. Не знаю, можливо хтось сказав, щоб вони його не обирали. Предмет «Довготермінові тенденції зміни довкілля» я мав лише два роки. Однак, цього було достатньо, щоб задати імпульс для написання монографії. І працюю я не в Любліні а у філіалі університету, котрий знаходиться у місті Стальова Воля у великому лісовому ареалі у межах Сандомирської низовини у Підкарпатському воєводстві Польщі. Перебування у великому лісі з переважанням хвойних дерев корисне для здоров’я та благотворне для наукової праці. Там, у студентському гуртожитку, живу як у санаторії. Фактично саме там і почав працювати над згаданою монографією. Одночасно видав у 2016 р співавторстві одну монографію з гідромеханіки (рис. 11) та у 2017 р. навчальний посібник з гідротехнічних споруд (рис. 12). Отож, набрав трохи досвіду у написанні книг.

Рис. 10. В. Чернюк серед студентів спеціальності «Інженерія довкілля» у KUL (після складання екзамену 07.02.2014)

Рис. 11. Оправа монографії з гідромеханіки (2016 р.)

Що ви ще можете розповісти про книгу, яку пишете?

Виникли проблеми з опублікуванням монографії. Я є завідувачем кафедри технічного спрямування, котра не має відношення до релігії, ні до астрофізики, ні до медицини, чи то до історії. Тому працівники нашої кафедри не проголосують за представлення монографії «Біблія та наука про космос і людину» вченій раді інституту. А якщо і проголосують, то вчена рада інституту не дасть рекомендації, вченій раді університету, про що мене попередили. Також сказали, що не пропустить такої монографії, оскільки в Україні релігія й освіта відокремлені. Мене також застерегли, що слів «Біблія» та «пророцтва» у назві монографії не повинно бути. 

Безвихідних ситуацій не існує. Вихід потрібно шукати, краще з допомогою Бога. Прийдеться розділити цю книгу на дві окремі монографії  менші за об’ємом і за різними спрямуваннями та новими назвами, які, ясна річ, відображатимуть зміст написаного.

А як ви потрапили в Люблінський католицький університет Яна Павла ІІ?

Цей університет шукав фахівця з фізики і знайшов його у «Львівській політехніці». Однак, тоді того претендента для роботи в KUL обрали начальником одного з відділів «Львівської політехніки» з наданням персонального службового автомобіля. І цій посаді він надав перевагу. Тому не мав змоги викладати за кордоном. Як виявилось пізніше, це було його помилковим рішенням. Проте, тоді, у 2012 році, цей фізик звернувся до директора інституту, в якому я працюю, з проханням знайти йому заміну. Директор порекомендував мене для роботи в Люблінському католицькому університеті ім. Яна Павла ІІ (рис. 13). За це я йому щиро вдячний. 

Рис. 12. Палітурка навчального посібника з гідротехнічних споруд (2017 р.)

У вас у фейсбуці цікаве фото зі стоп кадром з фільму.

Це кадр з українського документально-ігровогого фільму «Легіон. Хроніка Української Галицької Армії, 1918-1919», випущеного у 2015 році (див. від 10,25 хв. до 11,35 хв.). Загальна тривалість фільму 49 хв. Кіностудія «Invert Pictures». Режисер Назар Химич. Там я грав роль останнього австрійського намісника Королівства Галичини в складі Австро-Угорщини, райхсграфа генерал-полковника Карла фон Гуйна (рис. 14). 

Рис. 13. В. Чернюк (крайній зліва у першому ряду) серед працівників Інституту інженерії довкілля у Люблінському католицькому університеті ім. Яна Павла ІІ (м. Стальова Воля, 2016 р.)

А ви грали у фільмах?

І не в одному.

Розкажіть про ваші ролі.

Я грав в декількох фільмах. Перший з них документальний фільм «Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939-1941», знятий у 2010 році (див. від 24,15 хв. до 25,55 хв.). Там я грав роль маслозаводчика Мудрика. Загальна тривалість фільму 50 хв. Другим є фільм «Хроніка українсько-галицької армії 1918». Про нього ми вже говорили. Третій  історично-драматичний кінофільм «Жива», випущений у 2016 році. У цьому фільмі я зіграв роль святого. Тривалість фільму 93 хв. Усі ці фільми поставила кіностудія «Invert Pictures». Режисер й оператор Назар Химич. 

У 2018 році мав малий епізод в ролі Костя Левицького  першого прем’єр міністра ЗУНР у короткометражному фільмі, знятому іншою кіностудією за замовленням Львівської міської ради до 100-річчя ЗУНР. 

Рис. 14. В. Чернюк у ролі райхсграфа генерал-полковника Карла Ґеорґа фон Гуйна:  а – останні роздуми перед здачею повноважень;  б – напутні слова представникам Української Галицької Армії  колишнім воїнам Австро-Угорської імперії (знято 23.06.2015)