Зачем прощать

Зачем прощать

Если есть что-то непростительное на свете, так это неумение прощать. Французский писатель Ажар Эмиль.

Ажар Эмиль не первый, кто заявил о необходимости прощать. Первое упоминание мы все же находим в древнейшем литературном источнике, который есть у человечества – это в Священном Писании, в Евангелии от Матфея 18 главе 21-22 стихах сказано: «Тогда Петр приступил к Нему и сказал: Господи! сколько раз прощать брату моему, согрешающему против меня? до семи ли раз? Иисус говорит ему: не говорю тебе: до семи раз, но до седмижды семидесяти раз» и дальше Иисус продолжает, говоря притчу, которую мы и будем разбирать.

Тему прощения мы наблюдаем во всем Священном Писании, в общем-то, как во времена Ветхого Завета, так и сегодня, люди нуждаются в том, чтобы прощать друг друга, люди нуждаются в том, чтобы быть прощенными. Сегодня, когда существует большая суета, человеческие амбиции и жажда власти, мы нуждаемся в прощении. Мы нуждаемся в том, чтобы научиться прощать. Мир несправедлив, но это не значит, что мы должны подстраиваться под него, мы должны побеждать и побеждать прощая.

«Однажды одного человека община подвергла церковному наказанию, но он считал, что наказан несправедливо, ибо «не был виноват ни в чем». Чтобы отомстить своим обвинителям, он ушел из Церкви и предался греховной жизни. Он не хотел ничего больше знать ни о Церкви, ни об Иисусе. Он пал на самое дно и так и не обрел счастья.

Внутренняя боль терзала его, он денно и нощно страдал от чувства вины. Однажды мы с ним разговорились:

— Зачем ты это делаешь, если чувствуешь себя несчастным? — спросил я его.

— Они наказали меня несправедливо, поэтому, чтобы их наказание было справедливым, я хочу дать им реальное основание, — ответил он.

Он не был счастлив. Те, кто его обвинял, о нем больше не вспоминали; он был единственным, кто страдал, мучился, чья душа кровоточила, постепенно умирая.

В одно прекрасное утро он понял, что не смог простить, потому что никогда не понимал, как Господь прощает его. И он обратился к Иисусу, ощутил покой, дать который может только Господь, и возвысился до того, чтобы найти своих обидчиков и сказать, что любит их. Чудо произошло. Буря закончилась».

Прощение – это освобождение! Освобождение себя! И польза от прощения – в первую очередь нам самим.

По словам, знаменитого писателя Клайва Льюиса: «Каждый скажет, что прощение – вещь замечательная… пока не дойдет до того, чтобы на самом деле простить кого-либо».

Как мы и говорили в начале, мы будем рассуждать над притчей Иисуса Христа, которая иллюстрирует важность прощения. Она записана в Евангелии от Матфея 18:23-35.

Данная притча раскрывает сущность проповеди Христа о Божьем Царстве!

Иисус затрагивает многие вопросы, записанные в 18 главе Евангелия от Матфея: кто великий в Царстве Божьем; так же об искушении согрешить; здесь же и притча о Заблудшей овце; о наставлении, как обличать грех в собрании; о мере прощения и притча о немилосердном заимодавце, притча над которой, мы с вами будем рассуждать.

Христос рассказывает притчу о царе и его слугах, управлявших делами его царства, хорошая иллюстрация для сравнения с Царством Небесным. Поскольку эта притча отражает отношение Господа к нам и надлежащее отношение человека к своему ближнему, «царь» представляет некого иного, как Христа.

Царство сравнивается не просто с царем, а со всей последовательностью его действий, записанных в стихах этой притчи.

Царь намеревался проверить счета своих рабов, чтобы рассчитаться по ним. Рабы – это вероятно всего чиновники его. В греческом тексте используется слово «doulos», которое имеет и другие переводы, например, как: сборщик податей и другие чиновники.

Некоторые из этих служащих ведали огромными суммами денег, принадлежавших государству. Когда царь проводил очередную ревизию, к нему привели одного из таких людей. Оказалось, что он задолжал в казну государя громадную сумму – десять тысяч талантов.

Талант измерялся в золоте, серебре и меди. 10 тысяч талантов = 225 тонн или в среднем в зависимости от металла 10 тысяч талантов = 60 млн. Динариев. Оплата в день оставляла 1 динарий. Представьте себе этот долг. Это просто немыслимо большая сумма средств и ее надо отдать. Рабу пришлось бы работать 164 года, только для оплаты долга.

Конечно, нужно понимать, что это сумма очень велика. И смысл здесь в том, что эту сумму просто невозможно вернуть.

Царь продает их в рабы. Все же со стороны царя, это был акт мести и жестокости, продав слугу в рабство и всю его семью и все его имущество, вряд ли это покрыло бы всю сумму долга (Мф. 18:25).

Мы понимаем, что человек оказался в очень сложном положении. Сумма долга настолько велика, что ему не посильно его погасить.

В древности на самом деле до недавнего прошлого, даже в странах Запада должник мог быть заключен в тюрьму. На востоке должник вместе с семьей мог быть продан заимодавцем в рабство. В этом случае должник и его семья должны были заплатить все. По условиям закона Моисеева Еврей мог продаться или быть «проданным» в рабство, но только на время (см. на Исх. 22:3; Лев. 25:39, 47). Далее закон оберегал такого должника от жестокого обращения (см. на Исх. 21:2, 20; Втор. 15:12, 15, 16).

Согласно еврейскому закону, человек мог быть продан в рабство только за кражу. А продажа жены вообще запрещалась. Иисус берет пример не из еврейской среды, чтобы подчеркнуть суровость закона. И огромность долга, и чудовищность наказания призваны потрясти воображение слушателей.

Далее следует в 26 стихе раскаяние слуги. Обычный на востоке обычай выражения высшей чести и уважения по отношению к людям, идолам и к Богу – это упасть на колени, некоторые пишут, что возможно не просто на колени, а именно лицом на землю.

Дети, когда провинились в чем-то, как они поступают? Они так нежно подходят к родителям, говорят хорошие и добрые слова, чтобы избежать наказания. Слуга подобно ребенку, умоляет родителей не наказывать его. Неблагодарный должник просил своего государя о милости, он не представлял реальную величину свою долга. Он надеялся, что как-то сам справится со своим долгом.

Сейчас, также, как и тогда, люди хотят и пытаются собственными делами заслужить благословение Божье.

После покаяния, мы видим, что в 27 стихе (Мф. 18:27) происходит прощение. Как и большинство родителей, Господин этого слуги был тронут сочувствием к нему и освободил его, и простил ему долг. Отпустил – на языке оригинала «позволил ему уйти свободно». Царь простил долг, аннулировал его, сказав ему: «Что он может уйти и ему не нужно будет платить то, что он должен».

Образно этот «долг», как нам известно обозначает перечень грехов, свидетельствующих против нас. Подобно должнику притчи мы совершенно не состоятельны и долга уплатить не можем. Но при нашем искреннем покаянии Бог освобождает нас от долга.

Сострадание царя к должнику – это проявление той самой благодати, о которой мы часто поем в гимнах, это то прощение, о котором мы говорили в начале.

Способность прощать – необходимое условие стабильных взаимоотношений. Прощение освобождает нас от груза вины и позволяет позитивно взаимодействовать с другими людьми.

Все прекрасно. Слугу отпустили, он довольный, что избежал не только заключения, но прощен огромный долг идет дальше. Это мы читаем в 28 стихе: «Раб же тот, выйдя, нашел одного из товарищей своих, который должен был ему сто динариев, и, схватив его, душил, говоря: отдай мне, что должен».

Пошел ли он искать этого человека, или же встретил его случайно, мы не знаем; это и не имеет значения для урока данного в притче.

По сравнению с первым долгом, второй был незначителен. Долг первого слуги царю, был в 500 000 раз, больше чем долг второго слуги ему.

«Схватив его душил» – можно понимать двойственно. Это было совершено одним действием или двумя. Он схватил его за горло или схватив его в начале за горло, а потом начал душить. Выберете драматическую ситуацию, все же это здесь играет большую роль, чем экзегетическая работа над этими словами. И говорил ему: Заплати мне деньги, которые ты должен мне».

Ох, в порыве гнева и эмоций, так и хочется не только душить, а еще приговаривать: «Ненавижу тебя, никчемного человека! Сколько же можно мне трепать нервы?». Мне кажется это мы. Когда стоим в пробке или в очереди или при других обстоятельствах. Не хватает нам спокойствия и смирения в трудные минуты, да?

Дальше должно произойти прощение, ведь мы уже встречали подобную ситуацию, но этого не происходит. меня складывается вопрос: «Видел ли просящий вернуть долг, в упавшем себя или ярость, злость, гордыня и тщеславие закрыли ему глаза. Закрыли глаза на то, что он делал сам, немного раньше. С Гораздо другой суммой долга.

Просивший был неумолим. Этот безжалостный заимодавец был непреклонен в своем требовании уплаты. Такое жестокосердие едва постижимо. Его самолюбие, которое ослепило его так, что он не видел размеров его собственного долга, и не постиг величия уделенной ему милости, побудило его поступить безжалостно со своим товарищем.

Он попросту сказал: «Нет не сделаю этого я».

«И пошел, и бросил его в тюрьму».

Ну что, подушил, применил физическое насилие, оскорбил. Что бы еще мне сделать, только бы не простить?

Так мы думаем?

Конечно нет. Мы не продумываем этот план, мы сгоряча берем и делаем, мы вообще не думаем. О каком прощении может идти речь?

Мф. 17:31: «Товарищи его, видев происшедшее, очень огорчились и, придя, рассказали государю своему все бывшее».

«Товарищи должника» – другие слуги (чиновники) царя, привыкшие, скорее всего покрывать друг друга в случаях извлечения небольшой выгоды за счет господина их царя, поступок первого слуги, очевидно, считали уже невозможным стерпеть.

Написано: Они «Сильно опечалились» – Они были в шоке, они были очень удивлены. Эта история показалась им ужасна, но она должна была показаться и ужасной ученикам Иисуса, поскольку в Палестине не было принято заключать в тюрьму за долги.

Они были возмущены и не могли молчать. Они пошли к царю и все ему доложили. Т. е., они доложили обстоятельства дела полностью и подробно.

Что делает царь? Он, недолго думая подзывает того слугу, которому он простил долг. «Лукавый – злой» – означает – никчемный, ни на что негодный человек или совершенный негодяй. И сказал: «Ты просил меня простить тебя, и потому я отменил твой долг».

Мф. 17:33 «Не надлежало ли и тебе помиловать товарища твоего, как и я помиловал тебя?». Этот стих является, по сути, ключом ко всей притче: те, чьи грехи простил Бог, обязаны в свою очередь простить грехи, совершенные другими против них. Царь говорит: «Я простил тебя. Что же тебе следовало сделать? Тебе следовало помиловать товарища твоего, как и я помиловал тебя. Слово помиловать указано в стихе два раза, что говорит о чрезвычайной важности этого слова.

Царь просто был видимо ошарашен такой наглостью со стороны слуги. Он был очень сердит, рассержен, разъярен. Он приказывает своим слугам отвести его к палачам – открыто говоря. И не просто палачам, а искусным – так как они совершали пытки.

Далее звучит фраза подобная записанной в 30 стихе: «Доколе не заплатит всего, что должен мне», при этом дополняется пытка, а вырваться то трудно, долг велик, весьма велик. Человека просто замучают пытками. Он не сможет вернуть долг. Это просто невозможно. Он умрет. Он не простил, он заслуживает смерть, так говорит Писание.

Тот, кто отказывается простить других, этим самым отвергает надежду на получение прощения для себя. Здесь большой урок в этой притче — безграничная разница между жестокосердием и бессердечием человека по отношению к своему ближнему, и долготерпением и милостью Бога к нам.

Прежде, чем мы приступаем к осуждению других или к взысканию от них «полагающегося, как по справедливости», было бы хорошо прежде подумать, как Бог поступал с нами в сходных обстоятельствах, и как мы хотели, чтобы с нами поступали другие. В виду бесконечной милости Бога к нам, нам подобным образом следует оказывать милость другим.

Вы хотите, чтобы Бог так же поступил и с вами? Спрашивайте себя об этом каждый раз. Вы хотите оказаться в Царстве Божьем – прощайте.

Ошибкой в вопросе Петра (Мф. 17:21-22 стихи) был вид самого прощения, он имел в виду «прощение», не идущее от сердца, а механическое, юридическое, основанное на понятии о достижении праведности через дела. Как тяжело было Петру постичь новые понятия о прощении от сердца, порожденном любовью к Богу и ближнему!

Как было подчеркнуто, объявлено Спасителем в нагорной проповеди, характер поступка определяет его мотивы. Итак, показные, добрые дела, сделанные ради получения почета от людей, ничего не стоят на небе.

Слова прощения, хотя также важны, но они не имеют решающего значения в очах Божиих. Именно расположение сердца придает словам смысл, который без соответствующего расположения отсутствует. Притворное прощение, вызванное обстоятельствами или скрытыми целями, может обмануть того кому оно приносится, но не Того, Кто видит сердце. Искреннее прощение, является важной стороной христианского совершенства.

Эта притча о Божьем Царстве – как и другие места Священного писания – призывает нас «поступать с другими так, как поступил с нами Бог». Такое действие предполагает размышление и действие: размышление над Божьим характером и практический отклик на то, что Бог уже сделал для нас.

С приходом Царства – зло неизменно выявляется, называется своим именем и побеждается.

У Бога нет пыток и палачей. Притча преподает нам два главных урок: «О необходимости милосердия и прощения и о том, как серьезно Бог относится к преступлениям против милости и прощения».

Притча предостерегает против всякого злоупотребления благодатью.

Матфей преподносит учение Иисуса так, чтобы подчеркнуть, насколько серьезно христианское сообщество должно относиться к вопросам послушания и греха – по возможности, тактично, но всегда серьезно, даже если ради этого придется начинать все сначала и какое-то время к упорствующим грешникам относится так, словно они неверующие. Одновременно с этим Матфей говорит о больших усилиях в смирении и прощении.

Если мы вынашиваем обиду и дух непрощения, а затем в молитве просим Бога простить нас, как прощаем мы сами, то на самом деле не просим Бога о прощении, ибо «если не будете прощать людям согрешения их, то и Отец ваш не простит вам согрешений ваших».

Каждый раз, прощая кого-то, вы передаете капельку воды из того сосуда, который Бог уже дал вам. Это значит, что при любых обстоятельствах, нашей главной целью должно быть прощение и примирение.

«Господь прощает всегда и все и призывает прощать всем, как и Он Сам, а кто не будет поступать как Он в прощении, тот будет осужден.»

Прощайте…и будете прощены.

«Господи! Помни не только людей доброй воли, но и тех, кто принес в сей мир зло. Но при этом забудь обо всех страданиях, причиненных ими. Помни лишь о благе, достигнутом через эти страдания. Помни о сплотившем нас чувстве товарищества и верности, о смирении и мужестве, о великодушии и благородстве наших сердец, взращенных на этих страданиях. А когда мучители наши предстанут пред твоим судом, пусть все наши добродетели послужат для них оправданием и прощением».

Эта надпись, была найдена в концентрационном лагере Равенсбрюк, в 1945 г.

Прощение преображает человека. Прощайте во что бы то ни стало.

Бакалаврант богословия Олег Попескул
Иллюстрация

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21