Я – тільки інструмент у руках Божих

Я – тільки інструмент в руках Божих

Розповідає Антон Шкіряк, нейрохірург, громадський діяч (http://shkiryak.com.ua). 

Чому ви вирішили спеціалізуватися в нейрохірургії?

Коли я закінчував університет, тривалий час я працював у травматологічному пункті в приймальному відділенні. Надавав ургентну, невідкладну, допомогу, як зазвичай робиться в травмпункті. Я в тому відділенні працював медбратом, коли вчився на 2-3 курсах університету.

На 5-6 курсах я працював в Обласному центрі нейрохірургії під керівництвом професора Володимира Смоланки в місті Ужгороді. Тоді я і закохався у нейрохірургію.

Я вчився на державному замовленні. Мав добрі оцінки, тому міг обирати спеціальність. Але має бути державна ставка за обраною спеціальністю. Найближча обрана мною була в місті Рівному. Нічого іншого не було по всій країні.

Треба було зриватися з тепленького місця, де була квартира, рідні та маленький бізнес. Але ми з дружиною все одно вирішили їхати в Рівне. Це був 2007 рік, червень. В липні й серпні я працював у міській лікарні в нейрохірургічному відділенні. Лікарі побачили, що я добре працюю.

А у вересні я приїхав до Києва для проходження очної частини інтернатури на кафедрі. Мене помітив професор Микола Поліщук. Він в минулому був міністром охорони здоров’я, а зараз – член-кореспондент Національної академії медичних наук України. 

Коли він побачив мою соціальну і наукову активність, то запропонував стати лаборантом кафедри. Оклад невеликий, але бути лаборантом на кафедрі – престижно.

Потім я став старшим лаборантом. Під час інтернатури я поступив до магістратури, закінчив її й поступив до аспірантури. Зараз я – асистент кафедри нейрохірургії в Національній академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика.

Чому я обрав нейрохірургію? Бо я хотів мати складну спеціальність. Моя бабуся працює в Інституті педіатрії, акушерства і гінекології. Якби я обрав, наприклад, педіатричну спеціальність, то, мабуть, через рік після закінчення я був би вже доктором наук. Вона – науковець, тому тягнула б мене за вуха, доки я не написав би кандидатську і докторську за півроку.

Але я не хотів, якось воно було не моє. Вона мені сказала: «Добре, тоді – гінекологія». Але це було теж не те. Я все-таки вибрав нейрохірургію, тому що це спеціальність, в якій я працював щодня на 5-6 курсі. А також вибрав, дякуючи професорові Смоланці, який зараз – ректор Ужгородського національного університету і мій хороший друг. Він мене зацікавив цією професією.

А що саме вас зацікавило?

В організмі людини досліджено все, окрім головного мозку. Ми знаємо з чого складаються кістки. Знаємо, які процеси проходять в печінці. Дослідили, як нирки фільтрують кров і виводять токсини. Взнали, скільки клапанів в серці, і як вони працюють.

Але ми до сих пір не знаємо, як функціонує мозок. Це надзвичайно висока матерія. Для мене мозок – закрита книга. Навіть попри те, що його досліджують сотні років.

Коли мені було 5-6 років, моя бабуся мала грижі, перенесла біля 10 операцій. Усі перев’язки і обробки рани вдома робив я. Спочатку лікар показала, як усе робити, і поки мами не було, я сам обробив бабці рану і заклеїв лейкопластиром.

Це для мене була як гра, але я не просто грався в лікаря, я тренувався перед початком великої дороги, яка називається медицина.

А коли мені було 10-12 років, моя інша бабуся перенесла інсульт. Я з молодшим братом допомагав їй відновлюватися, вчив розмовляти. Вже тоді ми займалися нейрореабілітацією.

Як почався ваш шлях віри?

Ох, це тяжкий був шлях! Я з дитинства був віруючим, народився в ортодоксальній римо-католицькій сім’ї. В ортодоксальній – це означає не в такій сім’ї, котра тільки раз на Пасху іде до церкви, а яка кожної неділі знаходиться у храмі Божому, молиться і читає Слово Боже.

В дитинстві, коли мені було біля 5 років, мені пошили маленьку рясу, і я прислужував біля священика в Римо-католицькому храмі в Ужгороді. Священик навчив мене читати Євангельські читання, коли я виходив за кафедру. Мені ставили маленьку тумбу, щоб я на неї ставав і досягав до мікрофона. І перед багатосотенним приходом я читав.

Потім я став старшим міністрантом (той, хто служить біля священика). Щосуботи у нас були репетиції: як ставати на коліна, як правильно хреститися, як тримати кадило, коли його переносиш біля олтаря. Таким чином я став дуже релігійним хлопчиком.

Але сталося так, що навпроти нас поселилася сім’я пастора: Корчуки В’ячеслав, Альона, Аліса (насправді її звати Олеся, але її так називали), Андрій. Вони переїхали і стали жити навпроти. Аліса і мій брат Хрістіан однолітки. Вони разом гралися, часто ходили один до одного в гості.  

Бувало так, що брат там затримувався, тоді бабуся йшла його забирати. А у них проходили домашні церкви для охочих. Обговорювались різні релігійні питання. І бувало, що діти ще трохи затримуються, а бабуся чекає і слухає. І от таким чином, поступово їй відкрилася істина.

Я не був в захваті, будучи 14-річним підлітком, від того, що бабуся ходить до цих «сектантів» – чому вони можуть доброму навчити? Але вона почала ходити до церкви. Поступово моя мама почала спілкуватися з Альоною. Спілкування теж поступово переросло в пошуки правди і в розуміння того, що істина знаходиться не в Месі, а в Слові Божому, яке, до речі, за римо-католицькими канонами людина трактувати не може, будь-яке трактування Святого Письма залишається тільки за духівництвом.

Я був обурений, тому що наступало велике свято. Я мав отримати другого хресного батька. Єпископ помазує єлеєм на майбутнє життя, тоді з підліткового віку ти переходиш у доросле життя. Я перестав спілкуватися із сім’єю. Почав сам собі готувати їсти і прати.

А потім вони запросили мене до них в церкву. Я не хотів, а потім вирішив подивитись, куди вони ходять. Якраз тоді проходила євангельська програма. Проповідь була про Божу любов, як вона проявляється, в яких речах. Проповідував В’ячеслав Корчук. 

Мені здалося, що церква якась бідна: ні одної ікони немає, немає хрестів, все дуже скромно. Але проповідь була цікава, бо була аргументація зі Святого Письма. Мені це дуже сподобалось. 

В неділю я, звісно, пішов у свою римо-католицьку церкву. На диво, там також була проповідь про любов Божу. Але все було якось завуальовано, незрозуміло. Після вчорашньої проповіді мені здалося, що там взагалі немає підтвердження тих слів. Я подумав, що не так воно має бути.

Так продовжувалося три тижні.

 В адвентистській церкві я познайомився з однією дівчиною. Виявилося, що ми вчились в одній музичній школі. Вона запрошувала приходити кожної суботи досліджувати разом Слово Боже. Мені сподобалась і ця дівчинка, і відношення людей, тому я ходив ці три суботи. Господь так робив, що наступного дня в неділю була аналогічна або дуже дотична тема проповіді в римо-католицькій церкві.

Третьої неділі я підійшов до священика і кажу: «Ви знаєте, а мені здається, що тут ви неправі, тому що…». «Звідки ти це взяв?» «Я чув…» «Не ходи більше туди ніколи! Ні в якому разі!». Тоді для мене відкрилась істина. 

Життя священика я знав зсередини. В нього був плазмовий телевізор, коли в Україні їх ще не продавали. Я бачив листи, де він описував, що йому дуже важко їздити по сільській місцевості і йому треба джип, хоча в гаражі стояли два Жигулі та Нива. Я бачив, як розвантажували великий КамАз картоплі йому в гараж. Коли він закривав гараж, підійшла циганка з дитиною і попросила трохи картоплі, бо немає що їсти. Він сказав, що зараз картоплі немає, після того, як ми, хлопці, розвантажили йому цілий гараж.

Я зрозумів, що є істина і в Римо-католицькій церкві, але вона не повністю відкрита їй. З часом я прийняв хрещення в Адвентистській церкві, це був не короткий шлях. Мені було 16 років. Тобто, 2 роки тривав цей шлях.

А скільки часу йшли до цього ваші рідні?

Біля року. Десь через рік після хрещення бабуся померла. Все своє життя вона була ревною римо-католичкою. У нас в тій церкві навіть були спеціальні місця, усі знали, що це – місце Гофманів, вони завжди там сидять: тут – бабуся, там – її дочка. А я, зазвичай, служив біля священика за олтарем.

Як віра допомагала вам в навчанні?

Віра в навчанні не допомагала. Навіть все тільки ускладнювала. Всі іспити приходилося переносити, і це в умовах медичного університету, навчаючись на державному замовленні.

Особливо важко було, коли були заключні державні іспити на 2-3-4 курсах. Справа перенесення такого іспиту була непроста. До того ж, коли багато людей складають іспит, уваги до кожного студента приділяється менше, їх швидше опитують, не затримуються, так здавати простіше. А коли ти йдеш один перездавати в інший день, то відношення викладачів до студента зовсім інше. 

Тому можна сказати, що віра не допомагала в навчанні, вона допомагала мені переживати різні труднощі в житті – це однозначно. Я навчався паралельно ще і в теологічній школі у Львові від Заокської духовної академії, протягом трьох років. Кожного місяця я на 5 днів їздив на сесію.

Теологія в лікарській діяльності – це тільки плюс, бо не завжди проблеми в організмі пов’язані з органічними змінами. Інколи треба полікувати душу, коли набагато більше допоможе добре слово або підтримка пацієнта, ніж якась надскладна операція. Тому я вважаю, що теологічна освіта дала мені перевагу над іншими лікарями. На початку лікарської кар’єри вона дозволила мені багато в чому досягнути успіху. 

Наприклад, три години тому була в мене пацієнтка, вчителька, в якої виявили проблеми в щитоподібній залозі, а також інші проблеми. Але вона не лікувалася. Я кажу: «А Ви Біблію читаєте? Що там написано? Люби ближнього свого, як кого? Як самого себе. Навіть Бог хоче, щоб ви себе любили, а ви не любите! Лікарі Вам рекомендують, а ви не робите!». Вона розплакалася, але я її втішив. Наступного тижня вона прийде на обстеження і буде лікуватися. 

Отже, знання Біблії і віра допомагають в щоденній практиці лікаря. Це тільки плюс. Зараз ніяких проблем немає.

А ваші колеги знають, що ви віруючий?

Звичайно. 

Коли я вчився на першому курсі, мене змушували пити.  На другому – двоє тримали, один заливав, але не вдалося. На третьому курсі пропонували вже рідше, через одного, а на четвертому – практично ніхто вже не пропонував. На п’ятому, на шостому – якби сказали, що бачили Антона Шкіряка п’яним, ніхто б не повірив.

Дехто мене вважав хворим на голову чи абсолютно нездоровим – як це можна в такому віці молодому, коли треба веселитися, не пити алкоголь і не курити?! Але оцінки та успіхи у навчанні говорили зовсім про інше. 

Зараз всі, хто зі мною спілкується, знають, що я – віруюча людина, адвентист. Найкраща реклама – це, звичайно, не пов’язка на лобі: «Я – адвентист», а стиль життя.

Я не розглядаю Адвентизм як релігію чи деномінацію, що рятує від гріхів. Якби так, то ми могли б уже продавати абонементи до нашої церкви, щоб люди позбавлялися гріхів. Багато хто врятується і не будучи адвентистом, «багато буде овець не з Моєї кошари», – написано в Біблії. Але Адвентизм – це та релігія, яка в повній мірі надає правду.

Принцип «Solo scriptura» («Тільки писання») – це принцип, яким я керуюся у своїй лікарській практиці. В мене немає такого: «Я вважаю, що краще буде так», ні. Ці проблеми вже дослідили, ми знаємо, які наслідки при лікуванні цього чи того. Треба рухатися відповідно до стандартів та міжнародних протоколів, і це дозволяє досягнути добрих результатів.

Так же само протокол життя людини був написаний Богом у Біблії. Він описує кожну життєву ситуацію, немає такої ситуації в житті, яка б з нами трапилася, на яку не було б відповіді у Святому Письмі. Дотримуючись цього протоколу, можна досягнути успіхів у житті.

Чому ви старалися досягти успіху в роботі та в навчанні?

Я завжди був амбітний. Я завжди мав бути в центрі уваги, любив публіку. Я любив, коли мене хвалили, мені це подобалося. Я ріс в такій сім’ї. Бабуся – словацька єврейка, дідусь – австрійський угорець. Зі сторони батька: бабуся – гуцульська українка, дідусь – український поляк. Тепер усе це змішайте і добре потрясіть, і це буду я. По документах я українець, а в середині душі – християнин, і це основна моя національність.

Ви порівнюєте себе з Беном Карсоном?

Ні, ніколи. Я не маю себе порівнювати ні з ким зі своїх колег, відомих хірургів. Якщо чесно, я не дуже люблю слово «рівнятися», кожен має свій життєвий шлях. Звичайно, треба рівнятися на Бога. Але скільки б не намагалися, все одно не зможемо стати схожими.

Тому я рівняюся на успіх. Враховуючи те, що до 30 років я став батьком двох дітей, збудував будинок і маю власний бізнес, я непогано себе відчуваю у своїй професії, і моє ім’я чогось вартує, вважаю, що це –  успіх. Як там далі буде – не знаю. 

Який у вас бізнес?

Зараз дружина займається кейтерингом, виїзним обслуговування на святах. А я розвиваю власний проект і готуюся до великої реалізації своєї мрії.

Як пов’язані онкологія і нейрохірургія?

Це лікування пухлин головного та спинного мозку різного походження. Звісна річ, у мене є багато пацієнтів, котрі мають не нейрохірургічну патологію: черевні пухлини, пухлини молочної залози. Цих пацієнтів я теж консультую і лікую, проводжу діагностику, веду їх від початку діагностики до моменту настання ремісії захворювання, а потім – контроль кожних три місяці.

Як вам вдається не вигорати?

По-перше, я ще не так багато працюю, щоб уже вигорати. Я завжди намагаюся досліджувати щось нове. Мені здається, що вигорають ті спеціалісти, які зупиняються на якомусь етапі свого розвитку. І ця буденність і обмеженість в знаннях, в якихось діях і маніпуляціях, змушує їх думати, що вже все, це – кінець, і вони тоді насправді згорають.

Я намагаюсь кожен свій ранок починати з читання Біблії. Я читаю багато наукової літератури (зокрема, зі Сполучених штатів та Європи) за спеціальністю, досліджую оновлення протоколів, сучасні методи діагностики, візуалізації пухлин, методи лікування, комбінації терапії, нестандартні методи і підходи до лікування онкології. І я маю непогані результати, є пацієнти навіть із Європи. А вони приїжджають не для того, щоб просто подивитись, а тому, що є добрі результати лікування.

Вас запрошували працювати за кордон?

Запрошують і по сьогоднішній день. Останні 8 років практично кожні 2-3 місяці я отримую листи з пропозиціями працювати за кордоном. В багатьох випадках це робота асистентом лікаря, тобто, для верифікації мого диплому знадобиться 10 років, щоб за кордоном я міг себе почувати як лікар. Отже, десять років я буду кимось, але не лікарем, попри те, що я вже маю непоганий досвід.

В більшості випадків запрошують без сім’ї, але пропонують фінансові та матеріальні вигоди. Тобто, будучи кимось в Україні, тим більш, в такі важкі часи для нашої держави, кинути її заради фінансової наживи. Я себе тут добре почуваю, мені тих грошей, що я заробляю, достатньо для того, щоб я міг забезпечити основні потреби і рухатися вперед.

Дуже багато моїх друзів виїхало за кордон. Україну треба розвивати, це не будуть робити пенсіонери чи діти. Я хочу допомогти державі. В мене досить серйозна громадська позиція. В громадській сфері охорони здоров’я я досить багато говорю, особливо про попередження онкології, про підхід до лікування в різних її сферах, це – основна моя задача в усіх телеефірах на всіх телеканалах.

Скільки операцій ви робите і чи робите операції в суботу?

Звичайно, роблю. На жаль, онкологія або ургентна нейрохірургія (коли йдеться про травму або ДТП) – це не ті види патології, коли ти можеш сказати: «Вибач, у мене субота, коли сонце зайде, я тебе прооперую, а ти почекай трохи. Перев’яжи собі рану або зупини пухлину на одну добу, а я потім прооперую». Інколи відлік іде не просто на дні, а на години, тому лікар не може собі такого дозволити.

Є текст в Біблії, котрий говорить, що коли твій осел упав у колодязь, ти не будеш чекати, поки сонце зайде, а вже потім його витягати. Я спілкувався з багатьма пасторами стосовно цього питання. Є проблема, що я в будні не встигаю всіх прооперувати. Якщо це 1-2 операції на день, на рік – 500 операцій, я не встигаю просто фізично, я, крім того, маю ще консультувати, крім того, я – чоловік своєї дружини і батько своїх дітей.

Кожен день є операції?

Одна, інколи дві, в середньому так.

Чи реально досягти успіху без Бога?

Це провокаційне питання. Я вважаю, що успіх пов’язаний з надприродною силою. Не буває так, щоб людина «випадково» опинилась в певний час у правильному місці». Я вважаю це робить Божа рука. Інша справа, як людина до цього відноситься: чи вірить у це, чи не вірить, чи віддає шану і подяку Богові за те, що так у неї складається.

Сучасний науковий світ розніс до останку теорію великого вибуху і теорію Дарвіна. Надалі все менше підтверджень тому, що це взагалі межує з правдою. Тож, я вважаю, що успіх християнина, який усвідомлює, що він любить Бога і живе для Бога, його успіх може бути тільки з Ним.

Чи творив Бог чудо у вашій роботі? 

Я вважаю, що я – тільки інструмент в руках Божих, і пацієнтам про це говорю, їх лікує Господь. Не ми боги, Бог є один, і в Його руках є інструменти, якими Він влучно керує і допомагає врятувати життя. Тому я вважаю кожну свою операцію (слава Богу, летальних наслідків у мене не було), кожне моє втручання – чудом Божим. Є багато випадків, але я б не хотів виділяти якийсь конкретний, щоб не ображати інших пацієнтів, бо їх випадки – це також чудо.

Що для вас найголовніше в житті і чому? 

Поступово зі старістю здоров’я так і буде залишатися на одному з перших місць. Але для мене найголовніше – моя родина. Моя дружина, мої діти – це те, для чого я живу. Усі зусилля, які я прикладаю – заради їхнього добробуту, щоб вони були щасливі, щоб насолоджувалися життям, отримали гарну освіту. Щоб я був спокійний як батько, що я усе зробив правильно, що мої діти забезпечені, освічені та духовні.

Запитання – Оксана Соловйова

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21