Илья Добренко. Андрюша, до свидания!.. Киев: Джерело життя, 2014

Илья Добренко. Андрюша, до свидания!.. Киев: Джерело життя, 2014

Илья Добренко. Андрюша, до свидания!.. Киев: Джерело життя, 2014

Есть книги, которые читаются на одном дыхании, написанные легким художественным языком и касающиеся глубины сердца. Одна из таких – “Андрюша, до свидания!” Ильи Добренко. Жизненная история о матери, у которой в советское время отобрали родного сына из-за веры в Бога. Это книга о прощении, ожидании, непоколебимой вере и глубокой материнской любви. О том, чтобы мы помнили…


ГЛАВА 1. ПОСЛЕ СУДА

Из Кодекса о семье и браке: 

Статья 52 «…воспитывать своих детей в духе морального кодекса строителя коммунизма»; 

Статья 59 «… родители или один из них могут быть лишены родительских прав, если будет установлено, что они… оказывают вредное влияние на детей своим аморальным, антиобщественным поведением»; 

Статья 65 «… отобрание ребенка без лишения родителей родительских прав». 

Май 1975 года.

В небольшой, чистой комнате не слышно ни звука. Возле окна стоит молодая женщина, держа в руках стопку желтоватых листов бумаги. Она опрятно и просто одета. Мужа у нее нет – погиб на производстве. Родственники – далеко. Единственная драгоценность – сын Андрюша – живенький, смышленый мальчик, заканчивающий 3 класс. Зовут ее Мария. Или «богомольная»… Или «штунда»… По-разному зовут ее люди в их небольшом поселке. Руководитель партийной ячейки на заводе называет «наш позор». В магазине продавщица обращается не иначе, как «враг народа». Но сейчас ей было не до этого. Она внимательно читала решение районного народного суда…

«ИМЕНЕМ УКРАИНСКОЙ СОВЕТСКОЙ СОЦИАЛИСТИЧЕСКОЙ РЕСПУБЛИКИ…

…рассмотрели в открытом судебном заседании иск районного отдела народного образования к Иванченко Марии Васильевне о лишении родительских прав в отношении сына Андрея Владимировича 13 ноября 1966 года рождения…

…ссылаясь на тo, чтo oтветчица, являясь членoм религиoзнoй секты, не зарегистрирoваннoй в устанoвленнoм закoнoм пoрядке, не пускает Андрея в шкoлу, изнуряет его физически пoстами и религиoзными oбрядами, oказывает на него вреднoе влияние, пoэтoму пребывание Андрея на вoспитании у матери oпаснo…

…В сooтветствии сo статьями Кoдекса o браке и семье УССР рoдители дoлжны вoспитывать свoих детей в духе мoральнoгo кoдекса стрoителя кoммунизма, забoтиться oб их физическoм развитии, oбучении и пoдгoтoвке к oбщественнo-пoлезнoй деятельнoсти, oбязаны направить несoвершеннoлетних детей на oбучение в шкoлу в сooтветствии с закoнoм o всеoбщем oбязательнoм oбучении…

…Как устанoвленo при рассмoтрении дела, oтветчица пo суббoтам сына Андрея в шкoлу не пускала, запрещала ему принимать участие в oбщественнoй жизни класса и шкoлы. Ответчица привлекала Андрея к oтправлению различных религиoзных oбрядoв, внушала ему антинаучные, извращенные представления o жизни и oкружающей его среде.

…влияет на психику ребенка, мальчик мoлчалив, замкнут, запуган, oтказывается гoвoрить, частo задумывается, всегда взвoлнoван. Мальчик упoрнo и бездумнo пoвтoряет внушенные ему религиoзные дoгматы, у него oбнаруживается раздвoеннoсть взглядoв на сoбытия и oкружающую его среду. Мальчик раздражителен, пoдавлен…

…Из пoстанoвления кoмиссии пo делам несoвершеннoлетних oт 12 oктября 1974 г. виднo, чтo сын oтветчицы частo прoпускает занятия в шкoле и oтветчица не намерена oтправлять его в шкoлу в суббoтние дни и в дальнейшем. Из акта oт 8 февраля 1975 г., сoставленнoгo председателем и депутатами сельскoгo Сoвета, следует, чтo Иванченко Андрею дoма не сoзданы надлежащие услoвия для занятий, гoтoвит урoки oн в кухне, стoя у высoкoй тумбoчки. При рассмoтрении дела также устанoвленo, чтo oтветчица лишает сына, в силу религиoзных убеждений, живoтных прoдуктoв, в результате чегo мальчик истoщен, крoме этoгo у него синдрoм пoвышеннoй раздражительнoсти, oн нуждается в стациoнарнoм лечении, чтo пoдтверждается справкoй райпедиатра oт 16 марта 1975 г. и егo oбъяснениями в судебнoм заседании.

…oставлять Иванченко Андрея на вoспитании у матери oпаснo для него, в интересах Андрея его следует oтoбрать у матери…

…решил отобрать у Иванченко Марии Васильевны сына Иванченко Андрея Владимировича 13 ноября 1966 года рождения без лишения родительских прав и передать на попечение органов опеки и попечительства.

Кoпия верна

Нарoдный судья (пoдпись)

Секретарь (пoдпись)”.

Несколько слезинок упало на желтоватые листы. «Что же делать? Что же делать?». Мария села, положив листы на потрескавшийся подоконник…

Перед глазами стояли последние минуты суда, состоявшегося на прошлой неделе. Когда решение было зачитано, она больше не могла ничего говорить – расплакалась. В голове пульсировала мысль: «Это за веру, это за Бога, Мария, терпеть нужно…», но сердце разрывалось от человеческой обиды. Вокруг стояли люди, и никто даже слова не вставил в ее защиту! Как они могли написать, что Андрюша замкнут? Любой мог бы подтвердить, что беззаботней и веселее ребенка в их поселке не сыскать. А пожилая соседка то и дело говорила: «Какой умненький и живенький мальчонка у тебя, Маша. Все в поселке его любят!». Да, уроки он частенько делал на кухне, но не из-за того, что не было места в комнате, а потому что любил смотреть, как мама готовит что-то вкусное… Мария села, закрыла лицо руками и продолжала плакать: «Забирают Андрюшу, ребенка у меня отбирают… Что делать? Что делать?» Кто-то поставил перед ней стакан с водой, но никто даже не прикоснулся, не обнял эту несчастную женщину.

Свидетелей со стороны Марии не было. Все боялись сказать хоть одно словечко в защиту. Оставалась последняя надежда на кассацию. Прямо в зале суда, немного успокоившись, она начала писать кассационную жалобу, хотя не слышала еще не одного случая, чтобы кто-то удовлетворил  жалобу от «штунды». Но надежда на то и есть надежда, что она не умирает… Поэтому Мария пыталась как можно обширней описать всю несправедливость по отношению к ней. Знала, что 1,5 месяца ее трогать не будут и Андрюша будет с ней, а дальше…

***

В дверь постучали. Сердце Марии испугано сжалось. Глянув в окно, она никого не увидела. Подойдя к двери и услышав знакомый голос, открыла дверь.

– Ты, Света?

– Я, я, а кто же еще?

– Да мало ли…

Сестры во Христе обнялись, а потом сели возле стола.

– Ну как ты? Успокоилась уже? Никаких новостей нет?

Мария ничего не ответила, только слезы снова появились в ее глазах. Света села ближе и накрыла ее руку своей.

– Маша, мы все за тебя молимся. Жаль, что больше ничего сделать не можем. Но будем надеятся, что Бог поможет.

– Да и я, Светочка, надеюсь… Спасибо, кроме вас у меня ведь никого нет.

– Бог над нами. Все видит и Андрюшу твоего не оставит.

– Света, я уеду скоро.

– Как уедешь? Куда?

Света удивленно посмотрела на сестру.

– Я тихонько Андрюшу отвезу километров за 200 отсюда, к подруге, а сама вернусь и буду ждать. Пусть лучше меня терзают, лишь бы его не тронули. Решение не в мою пользу примут, чувствую я… Но родительских прав меня пока не лишили. Подожду немного – может как-то и забудется все это.

– Мария, ты представляешь, как с тебя спрашивать будут, как издеваться?

– А что: пусть лучше Андрюшу заберут? Не отдам! Ни за что не отдам, понимаешь?

– Ладно, ладно тебе. Понимаю я все… Бог в помощь тебе.

– Спасибо, Светочка. Как там здоровье твоих? Как мама?

– Слава Богу, все нормально. Завтра ты придешь к Левченкам вечером?

– Бог даст, приду. Кстати, может, чаю нагрею, останешься?

– Нет, Мария, побегу я. Хочу еще в магазин зайти.

Через несколько минут в комнате снова было тихо. Мария думала о предстоящей поездке. Андрюше тяжело будет без мамы у подруги, но все равно лучше, чем в интернате. А за себя она не боялась…

Вспомнила, как несколько лет назад у них молитвенный дом забирали…

***

Пришли они на собрание – на дверях и воротах печати стоят. Постояли, помялись немного, а потом вспомнили, что сзади еще одна дверь маленькая есть – авось ее не опечатали? Через забор перебрались, к двери той подошли – точно! Не опечатали! Вошли внутрь, помолились, несколько псалмов спели, как слышат – уже двери гремят входные и кто-то здание обходит. Дверь открылась, зашел участковый милиционер:

– Я спрашиваю, кто разрешал в здание входить?

Его лицо побагровело, а кулаки сжались. Все молчали.

– Я еще раз спрашиваю, кто разрешал в опечатанное здание входить?

Пресвитер церкви, пожилой Арсентий Иванович поднялся и приготовился отвечать:

– Товарищ милиционер, это наше здание, церковное и община наша зарегистрирована по закону. Мы вошли через дверь и никаких печатей не срывали. Мы в мирных целях собрались, пообщаемся и разойдемся.

Дверь отворилось и вошло еще трое в милицейской форме. Участковый не унимался. Он подошел к Арсентию Ивановичу, по ходу опрокинув несколько стульев.

– Наверное, это твоя идея была, шпион проклятый, вот за нее ты и поплатишься. Собирайся, пойдешь с нами, а вы, остальные, вон отсюда! Это уже не ваше здание, а библиотечное. Вон отсюда, я сказал! И чтобы я вас здесь не видел, штунды богомольные! Поразводилось…

Мария, которая молча наблюдала всю эту картину,  знала, что у Арсения Ивановича уже было несколько походов в милицию и этот вряд ли хорошо закончится для него, тем более что в последнее время его сердце непрестанно болело.

– Это моя идея была, я всех уговорила войти.

Ее спокойный, но твердый голос обратил на себя внимание всех. Участковый медленно повернулся и посмотрел на Марию.

– Твоя? Кто ты такая? Как зовут?

Арсений Иванович делал ей знаки, чтобы она замолчала:

– Иванченко Мария. Это моя идея и если вы его – она указала на пресвитера – не отпустите, то я за вами пойду и начальнику скажу, что это я виновата.

Бабушка Прасковья, стоявшая возле Марии, пыталась отдернуть ее.

– Мария, – шептала она, – у тебя же ребенок! Что ты делаешь?

Мария стояла, не шевелясь. Участковый покачал головой:

– Вы, товарищ, понимаете, что вы говорите?

– Да, товарищ милиционер.

–Тогда вы пойдете с нами. Всем остальным я ясно сказал: «Разойтись!».

Мария в сопровождении трех мужчин в милицейской форме шла по улице в отделение. Один держал ее за руку, выше локтя – чтобы не убежала. Участковый уехал раньше на мотоцикле. Люди повысыпали к заборам и молча смотрели на происходящее. Машу все хорошо знали и понимали, за что ее ведут в отделение милиции. Сначало ей было немного стыдно, что все смотрят на нее, а потом ей даже стало как-то смешно. Она улыбнулась и сказала: 

– Товарищи милиционеры, вы хоть перед людьми-то не позорьтесь. Не убегу я от вас, отпустите руку. Что ж вы молодую девушку, втроем ведете? Боитесь, что убегу?

Один, с угрюмым выражением лица, кивнул милиционеру и ее руку отпустили. До здания милиции они дошли минут за пятнадцать.

Марию сразу повели в кабинет к начальнику. За закрытой дверью слышался резкий голос. Мария слышала обрывки фраз… «как это забыли опечатать, я спрашиваю?»… «почему никто не дежурил?»… Кто-то тихо оправдывался. Через пять минут из кабинета вышел участковый с багровым лицом и туда завели Марию. Начальник рассматривал какие-то бумаги на столе, а потом поднял глаза на Марию. Пронзительный взгляд его серых глаз, казалось, достигал самых внутренностей, пытаясь понять, что за человек перед ним.

– Имя.

– Мария.

– А фамилия есть у тебя?

– Иванченко.

– Судима?

– Нет, товарищ начальник.

– Видно, очень хочешь?

– Нет, товарищ начальник.

Он закурил и резким жестом указал на стул. Потом отправил всех за двери. В кабинете на мгновение воцарилась гнетущая тишина. Начальник еще раз внимательно посмотрел на Марию.

– Товарищ Иванченко, что вы прикажете с вами делать? Вы знаете, что бывает с теми, кто входит в опечатанное здание?

Мария попыталась улыбнуться и промолвила:

– Дверь, через которую мы вошли, не была опечатана, товарищ начальник.

– Вы мне здесь не умничайте! Те, кто не проследили за этим, уже понесли наказание, а вам еще предстоит. Может, вы хотите сказать, что не видели, что входные двери опечатанные?

Мария молчала. Обманывать она не могла, хотя знала, что это могло бы смягчить наказание. Начальник, не отрываясь, смотрел на нее.

– Ну, что вы молчите, товарищ?

– Здание ведь церковное…

Он оборвал ее, стукнув по столу рукой.

– Никакое оно не церковное! Есть решение, чтобы отдать его под библиотеку. Не церковное, слышите?! А вы вошли туда без спросу!

– Но ведь мы не знали…

– Вы, верующие, всегда чего-то не знаете и не слышите, только мозги нам компостируйте вашими собраниями. Почему дома не сидеть и не верить в кого угодно? Чего собираться?

– Вера наша…

– Американская вера, а не наша! Шпионская вера, слышите, что я вам говорю?! Понапридумываете чего-то, а нам потом расхлебывать!

Начальник разошелся не на шутку, но через минуту успокоился:

– Откуда только берутся эти веры… Вместо того, чтобы верить в идеи, народом выстраданные, строить общество наше, вы на все заграничное падки. Что вы по этому поводу думаете, товарищ?

Мария, набравшись смелости, сказала:

– Но ведь Маркс и Энгельс – тоже заграничные…

Начальник от этих слов улыбнулся:

– Ты посмотри, какая образованная. Это вас так в церкви учат?

Немного помолчав и еще раз посмотрев на какие-то бумаги на столе, он спросил:

– Дети есть?

– Сыночек, 4 года.

– А за детей кто думать будет, если ты в тюрьму попадешь?

Сердце Марии сжалось. Еще идя по улице, она тихонько молилась, чтобы Бог не допустил беды и сейчас она снова мысленно начала молиться:

– Ладно, товарищ Иванченко, на этот раз вам прощается, но если вы попадетесь еще раз – будут большие неприятности, понятно?

– Понятно, товарищ начальник.

Домой Мария летела, как на крыльях. Там ее уже ждал Арсений Иванович и другие братья и сестры, которые все это время молились, чтоб ее отпустили. Когда она зашла в дома, многие плакали от счастья. Схватив Андрюшу на руки, Мария и сама не могла сдержать слез.

На следующий день, проходя мимо церкви, она видела, как вывозят стулья и старенькое пианино и заносят стеллажи для книг. С того времени они начали собираться у семьи Левченко, которые выделили для служений большую комнату. Жалели только, что вместе с пианино забрали несколько бесценных хоровых сборников.

***

На лице Марии появилась счастливая улыбка, когда она вспоминала, как Бог спас ее. Вспоминая обетования Божьи, она вернулась к домашним делам, тихонько напевая: «…Единый Утешитель средь бедствий и скорбей…».

На следующий день, вечером, у Левченков, все разговоры только и были о Марии и о судебном деле. Вздыхали, кто-то и всплакнул немного, советовались, что делать, потом решили молиться об этом и пост назначить на неделе. В шесть часов вся община была в сборе – в комнате едва хватило места, чтобы разместить всех братьев и сестер. Помолившись и негромко спев несколько псалмов, приготовились слушать Арсения Ивановича. Тот достал старенькую Библию, бережно открыл ее, посмотрел на всех присутствующих и начал говорить.

– Слава Господу Богу нашему, что мы еще в числе живых, что, несмотря на все трудности и переживания, Он не оставляет нас. Последние две недели были нелегкие, но мы собрались, чтобы черпать утешение из Слова Божьего…

Мария слушала проповедь очень внимательно, ловя каждое слово, сказанное о Божьей любви и милости. Арсений Иванович понимал настроение всех присутствующих, поэтому читал тексты о надежде, скором приходе Иисуса Христа – то, что было особенно приятно слышать каждому адвентисту. На эту встречу пришли несколько незнакомых Марии людей. Они тоже внимательно слушали, хотя часто посматривали на окна и вздрагивали от случайных звуков, доносящихся с улицы.

Когда проповедь закончилась, Арсений Иванович поднял руку и сказал:

– Пожалуйста, послушайте все. У меня очень важное объявление. К нам через субботу приедет проповедник.

Комната наполнилась оживленным гомоном. Для их маленькой общинки это было большое событие – настоящий праздник.

Все одобрительно зашумели.

– А кто? Откуда?

Оказалось, что это был друг Арсения Ивановича, о котором он, если бы хотел, мог бы рассказывать часами. Около получаса он рассказывал всем присутствующим, через что пришлось пройти этому проповеднику, сколько горя и страданий вынесла его семья. В маленькой комнатке было тихо. Иногда слышалось, как кто-то тяжело вздыхал, думая о переживаниях, выпадавших на голову пастырей и проповедников.

Мария шла по улице от Левченков и думала об услышаном. Рассказ Арсения Ивановича помог ей оторваться от собственных проблем и подумать о судьбе Церкви. Уже не в первый раз, когда на душе было тягосно, она напоминала себе жизненный путь многих верующих, пострадавших за истину. «А сколько проповедников не вернулось с тюрем? Без братского общения, в грязных казармах или на промерзлой земле далекого Севера многие из них прощались с жизнью со словами надежды на устах… Вот, недавно рассказывали про пастора в Сталинабаде, по-моему, его фамилия Короленко… Брат приводил ко Христу много людей. А один раз 54 человека сразу крестил, в основном молодых юношей и девушек. Вот тогда-то его власти и заметили. Обвинили в таком… стыдно и подумать (Мария с ужасом вспомнила обстоятельства обвинения). Только через 8 лет после многих тюрем и трудностей он смог вернуться домой – измученный и больной. Вот это испытания жизненные, вот это верность!». Живо представляя себе эту картину, Мария чувствовала, как ее сердце начинало стучать сильнее. Она спрашивала себя: «Мария, а как же ты? Почему плачешь, почему волнуешься? Христос сказал: «Меня гнали, будут и вас гнать». А ты еще не до крови сражалась! И жизнь никто не отбирает, и в тюрьмы не садит… Бог милует и благословляет. Подумай только!». Смотря вдаль, Мария снова и снова давала обещание Богу: «Если нужно, Господи, то за Тебя все терпеть буду, останусь верной до конца!».

Мария тогда еще не знала, насколько близко река испытаний приблизилась к ее жизни.

***

Прошло несколько недель. До отъезда оставалось совсем немного времени и поэтому Мария начала складывать сыновьи вещи. «Самое главное – увезти отсюда» – думала она и надеялась, что Бог благословит ее план. На кухне потрескивало радио. Отрывками до Марии доносились слова: «…широкое вовлечение рабочих и крестьян в советский государственный аппарат, в хозяйственное строительство, в партийную и профсоюзную работу… переход к мирному строительству, обеспечивший мощное развитие хозяйства и построение социалистической экономики…». Вдруг она услышала, как хлопнула входная дверь, а через несколько секунд, как маленький ураган, в комнату влетел Андрюша, чуть не запутавшись о коврик, лежавший у порога.

– Привет, мамочка! Я уже вернулся! А что это ты складываешь? Мы что уезжаем куда-то? К бабушке? – На его только что веселом личике появилось озадаченное выражение. Мария внимательно посмотрела на сынишку. Волосы растрепались в разные стороны, глаза и щеки горели, школьная сумка – в пыли.

– Так, а ну быстро иди, умойся, приведи себя в порядок, а потом задавай вопросы! – строго, но с улыбкой сказала она.

– Мамочка, ну скажи мне, куда мы едем?

– Андрюша, я что сказала? Ты как будь-то не из школы пришел, а с войны – весь грязный, взлохмаченный.

– Та, это я с Санькой наперегонки бежал. А он мне препятствовал!

Мария рассмеялась:

– Где это ты таких слов набрался? В школе?

– Та нет, мамуля? Это же Арсений Иванович всегда говорит: «Не препятствуйте, не препятствуйте».

– Так, ладно, иди, умывайся, мне нужно с тобой серьезно поговорить.

Через минуту Андрюша вернулся.

– Садись сюда и внимательно меня слушай.

– Хорошо, мамочка.

В последнее время Андрюша часто видел маму печальной. Не зная, что стало причиной этого, он пытался вести себя как можно лучше, хоть чем-то радуя маму.

– Андрюша, только давай сразу договоримся, что ты никому не скажешь, даже Саньке то, что сейчас скажу тебе я. Это будет наш секрет, договорились?

– Договорились.

– Андрюша, как только закончится школа, мы поедем с тобой в гости к моей хорошей подруге. Там ты еще ни разу не был. Но об этом никто не должен знать. Ты погостишь у нее немного, а мне нужно будет вернуться сюда.

– Но, мама, я не хочу там без тебя оставаться!

– Андрюшенька, нужно.

Мария еле сдерживалась, чтобы не расплакаться:

– Тебе нужно будет немного потерпеть, пока я здесь улажу все дела. А я буду писать письма и скоро приеду к тебе. Идет?

Андрей болтал ногами и смотрел куда-то в окно. Видно было, что он расстроился, узнав, что придется остаться у незнакомых людей без мамы.

– Ты меня слышишь, сынок?

– Мама, а можна я с тобой приеду? Буду помогать тебе. Во всем буду помогать!

Сердце Марии сжалось:

– Сыночек, давай мы не будем спорить. Сделаем так, как я сказала, а потом посмотрим. Договорились?

Низко опустив голову, Андрей кивнул в ответ.

Ужинала маленькая семья в тишине. Но вскоре настроение снова наладилось, и быстро справившись со своей порцией, Андрюша сказал:

– Мама, а ты представляешь, что мне учитель сегодня сказал?

– Ну, и что же?

– Он сказал, что Бога придумали люди, чтобы пугать им непослушных детей. Это что, правда?

– Ну, как же правда, миленький? Нет, конечно! Бог всегда был и никто его не придумывал.

– А почему же учитель так говорит?

– Он просто в Бога не верит. А может и верит, но боиться в этом признаться.

– А я спросил учителя за ангелов… Ведь ангелы есть же? Они меня ночью охраняют.

– Правильно. И что он ответил?

– Он сказал, чтобы я не говорил глупостей, потому что ангелов тоже придумали. Но ведь это не правда? Да, мамуля?

– Неправда. Ангелы есть, и они тебя всегда будут охранять. Вот будешь ты у тети Лены – они и там всегда с тобой будут.

Мария задумалась: «Тяжело будет Андрюшке в жизни, если он верующим будет. Сколько в школах издеваются? Вот, проповедник опыт рассказывал, как его сына в школе преподаватель географии обозвал врагом народа и скотиной, а на одиннадцатилетнюю дочку написали акт в райисполком и при всех детях сказали, что будут судить. И точно: эту девочку, дочку проповедника, вызывали в исполком районного совета депутатов, трудящихся на суд административной комиссии. Ужас! А в соседнем районе учитель сказал мальчику-баптисту: «Я таких как ты расстрелял двоих, а тебя в спецшколу отправлю!»…

– Мам, а мам! Ты чего не улыбаешься?

– Да, сынок… Сейчас улыбнусь.

– Улыбайся, улыбайся! Потому что у нас есть ангелы, а у других нету.

– И у других есть…

– И даже у Петьки, что меня обижает, у него тоже ангел есть? И у Василия Порфировича? Ведь он в них совсем не верит?

– Андрюшенька, Бог всех людей любит. Всем солнышко и дождик дает. И ангелы всем помогают.

Мальчик устремил свой взгляд куда-то в окно. То, что сказала мама, с трудом укладывалось у него в голове.

– Андрюша, давай садись за уроки, а то уже поздно. Стих выучил?

– Выучил!

«Этот чистит валенки, моет сам галоши,

Он хотя и маленький, но вполне хороший».

– Так, а теперь весь стих рассказывай. А еще – математика…

***

На полу стоял внушительных размеров коричневый чемодан, до половины наполненный детскими вещами. Рядом с ним лежала пожелтевшая стопка газет. Мария, как раз, взяла очередную и завернула в нее Андрюшины ботинки. То и дело она поднимала голову и смотрела куда-то в окно, где на небесах проплывали белые облака, и все было так спокойно и хорошо. До отъезда оставалось всего несколько часов.

Хорошо, что в школе начались каникулы – на первых порах никто не будет ничего спрашивать о сыне, а потом… А что будет потом, Мария не знала. Андрюша бегал с ребятами на улице. Мария позвала его, чтобы привести в порядок перед дорогой. Когда он кушал, она смотрела на него невидящими глазами:

– Мам, ты чего на меня так смотришь? Мам, мам, ты слышишь?

От этих слов Мария вздрогнула, и устало опустила голову:

– Слышу, слышу, сыночек.

– О чем ты думала?

– Та, так, ни о чем.

– Мама, а ты купишь мне мороженное и лимонаду по дороге?

– А тебе не много будет? Давай что-то одно.

Немного подумав, Андрюша ответил:

– Пусть будет одно: две бутылки лимонада или две порции мороженного. Идет?

Сказав это, он вскочил со стула и крепко обнял маму.

– Ладно, ладно тебе… Куплю тебе чего-нибудь, мой сладкоежка! А еще вот что я тебе скажу: когда будешь в гостях, пожалуйста, веди себя как воспитанный мальчик…

В голове Марии промелькнуло «воспитанный в духе коммунизма…» и она тут же добавила:

– … как настоящий христианин. Договорились?

– Не переживай, мамочка, договорились.

Пытаясь избежать лишних расспросов, Мария отослала Андрюшу на станцию раньше. Чемодан помог отвезти один из членов их маленькой общины. Взяв небольшую сумку, документы и деньги, Мария остановилась возле порога и в слезной молитве просила Бога устроить их путь.


Заказ книг — https://bookson.com.ua/

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21