Илья Добренко. Клуб «Серебряный олень»

Илья Добренко. Клуб «Серебряный олень» (Киев, «Джерело життя»)

Илья Добренко. Клуб «Серебряный олень» (Киев, «Джерело життя»)

Клуб «Серебряный олень» — вторая книга из серии «Приключения следопыта Лёни». Если в первой книге «Мой первый лагерь» Лёня только знакомится со всемирным подростковым движением следопытов, то в этой книге описывается, как в их городе создается подростковый клуб, их первые встречи и совместные походы. Особенно запоминающимся приключением стал зимний поход и поездка на музыкальный фестиваль. По-прежнему рядом с Лёней его закадычные друзья Миша и Сережа. Но ребята взрослеют, перед ними новые вызовы, в том числе для их дружбы. Отношения с родителями, вопросы Богу и попытки получить ответ, робкие шаги веры, мечты, первая влюбленность и многие другие важные темы вплетены в повествования о приключениях ребят. Книга рекомендована для детей от 10 до 15 лет. Последняя книга в этой серии ожидается в 2019 году.

Илья Добренко. Клуб «Серебряный олень» (Киев, «Джерело життя»)

Скучности

Небо затянуло тучами. Леня сидел во дворе школы. Домой идти ему не хотелось. Хотелось взять свой рюкзак, бросить на землю и тянуть за собой, смотря на широкую полосу, остающуюся за ним. Если быть до конца честным, Леня раньше такое уже делал.

Не то чтобы ему не нравилась осень. Наоборот, заходя в головокружительно пахнущий класс после летних каникул, можно было ощутить, как в горле буквально пересыхало от жажды знаний.

Более того, 31 августа, аккуратно выводя свою фамилию в новом дневнике с оптическими иллюзиями на задней обложке, Леня был уверен, что этот год будет особенным и, конечно, не будет омрачен плохими оценками и неудавшимися вечерами после родительских собраний.

– Дружок, а чего ты еще не дома? – знакомый голос вдруг прервал тягостные думы нашего героя. Леня поднял глаза и тут же опустил их, встретив пристальный взгляд учительницы по алгебре На­тальи Васильевны.

– Да я… друга жду. Он дежурный сегодня.

– Я только что мимо вашего класса проходила, там уже никого нет. Наверное, ты его пропустил, – сочувствующе произнесла учительница. – Ничего, еще увидитесь, беги домой.

– Хорошо. До свидания.

Леня решил не показывать фокусы с рюкзаком при учительнице и, взвалив его на плечи, пошел в сторону ворот. Со старыми скрипучими воротами тоже проделывались разные фокусы, например, «разгонись и вовремя спрыгни» или «нарисуй на мне что-нибудь», но благоразумие взяло верх, и вскоре Леня уныло брёл по знакомой дороге.

«Почему так? – думал он. – Вот только что было настроение, а тут раз – и нет его! Еще вчера хотелось аккуратно вести тетрадь, выучить целый абзац из учебника истории, а сегодня – «тоска зеленная»! Ни учиться, ни играть, ни в Интернете сидеть – ничего не хочется. И куда только это настроение девается?! Наверное, я один такой. Вот, к примеру, Илья. Сегодня, только уроки закончились. Он – на тренировку, завтра – опять тренировка. В четверг – в танцевальную школу. А еще в конкурсах школьных участвует, будет КВН вести в следующем месяце… Молодец, одним словом. А тут… ну ничего не хочется! А еще этот…»

Тут в кармане зазвенел телефон. Пришла смс-ка. «От кого, интересно?» Леня с энтузиазмом достал телефон из кармана и тут же разочарованно качнул головой. «Нет, день определенно неудачный – еще и деньги на счету заканчиваются. Стоп! А куда десятка делась, которую положил на счет в воскресе­нье? Вот Сашка! Вот недотепа! – Леня со всей силы пнул камень, отлетевший метров на пять. – А еще говорил: «Бесплатно качаем, сто процентов!»». Две игры, скачанные на уроке химии, «ударили» по Ле­ниному бюджету и кредиту доверия людям. Самое обидное, что игры-то не запустились. «Получается, напрасно потратил деньги? Вот беда!»

Прошло еще минут пять. Когда до зеленой ка­литки с желтыми ромбиками внизу оставалось метров пятьдесят, наступило время родительского контроля.

– Сынок, ты еще не дома? Я не поняла. Где был? Почему задержался?

– Мама, ну прямо-таки задержался! Пока вышел, пообщался с товарищами, дошел…

– Эх, товарищи по несчастью. Придешь – сразу садись кушать. Я тебе в микроволновке все оставила. Потом помоешь посуду – и за уроки.

– А отдохнуть?

– От чего?

– От школы.

– Вы там разве дрова носили или кирпичи таскали?

– Мама, ну ты не понимаешь!

– Вечером все вместе отдохнем.

– Так я к Сережке!

– Тем более! Нужно все быстро делать, если ты собираешься к другу.

– Ладно.

Леня вздохнул и полез в рюкзак за ключами. Вот он и дома.

Воспоминания о лете остались самые лучшие. И поездка в лагерь занимала первое место. Может, и не сам лагерь… Леня бережно хранил номер телефона Наташи, и они даже обменялись парочкой смс, но потом что-то не заладилось. Она как-то раз не ответила, Леня набрался смелости и позвонил, но у ее подруги был день рождения и поговорить не получилось. Одним словом, он решил для себя, что не будет писать и звонить, пока не получит намека, что ей это нужно. «Буду ждать, чего бы это мне ни стоило!» И сколько раз уже порывался написать сообщение, думая о тех хороших днях в лагере, – и все никак.

Обедая, Леня не переставал думать о жизни. Даже папа заметил, что сын был чем-то озадачен: брови сведены, морщины на лбу, смотрит куда-то вдаль. Однако папа был человеком конкретным и практичным. Замечая отсутствующий взгляд сына, он не раз повторял:

– Сынок, когда мысли не вмещаются в голову, самое время их немного погонять. И лучший способ, как ты уже догадался. – это полезный труд. Поэтому иди, переодевайся, сделаем генеральную уборку в гараже.

– Нет, папа, только не в гараже. Там уже завелись страшные звери. Там можно сломать ногу! Там невозможно навести порядок! Только не в гараж!

– Ну да, немного захламлено. Сегодня поработаем, на неделе еще денек выберем…

Леня устало опустил голову на стол. Такая неприятная практичность папы и мамы не давала ему покоя. Неужели он тоже станет таким… занудным? Везде правила, всегда нужно делать все как следует. «Неужели у меня самые правильные родители в мире? – думал он порой. – Вот было бы хорошо, если бы папа вместо гаража придумал выход на природу, а мама не приносила бы регулярно новые книги из библиотеки, а лучше дала спокойно вечером посмотреть фильм. Вот была бы благодать!»

Однако на самом деле Леня начал догадываться, что родители не всегда бывают одинаковыми. Вот, к примеру, на прошлой неделе папа пришел вечером усталый и о чем-то долго говорил с мамой на кухне. Леня сидел в своей комнате, но время от времени слышал, как мама что-то пыталась доказать отцу. И, судя по настроению родителей, разговор не удался. Пару дней все немного сердились, а потом как-то все наладилось. На кухне по вечерам много всего интересного происходит. И тетя Оля заходит в гости, и когда Василий Сергеевич заезжает и о чем-то говорит с родителями… «Взрослая жизнь – взрослые проблемы», – с улыбкой говорил себе Леня и даже боялся того, что стал таким всевидящим и понимающим.

Ладно, на мгновение забудем о родителях, школе и сложной жизни. Звонил Мишка:

– Алло!

– Ну, привет.

– Как дела?

– Хорошо. А сам как?

– Ничего.

– Что там в школе?

– Ничего.

– Двойку получил по геометрии?

– Нет, все хорошо.

– Ну, молодец. Придешь к Сереге?

– Приду. Увидимся.

– Ну, давай.

– Счастливо.

Леня бросил телефон на диван. «Эх, Мишка, Мишка, где твоя улыбка, полная задора и огня?» Этот стишок Леня вычитал летом у дедушки, найдя в ящике старые выпуски «Веселых картинок». «И чего это он застрял в голове?» Мишка стал такой важный, такой взрослый. Когда с ребятами постарше стоит в церковном дворе, то хоть и не подходи. Лене это не очень нравилось. Друг на­чал надевать туфли и рубашку (предатель!). Все стремился влезть в какую-нибудь компанию. И как только это получалось, пропадал. На звонки не отвечает, дома вечером его нет, на велосипеде погонять не хочет – опять идет на какой-то день рождения. Вот такие дела с Мишкой.

Но когда в руках Мишки оказывалась «мышка», все становилось на свои места: лучшего партнера в аркаде не найдешь.

***

С Сережей все было по-другому. Он серьезный какой-то стал. Это случилось после того, как он в конце лета попал в больницу и пролежал там две недели. Леня и Миша несколько раз заходили про­ведать, но привычный разговор в окружении бе­лых стен и кроватей, незнакомых ребят и кефира на столике как-то не клеился. «Да, точно! – подумал Леня. – Это на него больница так подействовала. Что с ним там сделали?»

Нет, ничего страшного, просто Сергей близко к сердцу принял все это. В церковь он приходит раньше всех, участвует в телефонной молитвенной цепочке. Библию берет в собрание… Сережу не узнать. И все бы ничего, если бы мама недавно не поставила его в пример: «Вот, пожалуйста, Сережа и в викторине участвует, и ведет себя спокойно и хорошо. Кстати, записался в кружок для более глубокого исследования Библии. А тебя от компьютера не оторвешь».

И хотя Леню задели мамины слова, больше чем на два дня разнообразных самоограничений его не хватило. Сергей был и оставался лучшим другом, несмотря ни на что. А серьезность исчезала, ког­да три друга, купив семечек, садились на парапе­те возле школьного парка и начинали вспоминать всякие приключения. Вот смеху-то было!

***

– Заходи!

Сережа открыл дверь шире, и Леня, на ходу снимая рюкзак, прошел в коридор.

– Привет.

– Ну, привет-привет.

– Мишки еще нет?

– Опаздывает, встречался с какими-то товарищами.

– Ох, уже мне эти товарищи! Сколько можно? Каждый день какая-то компания, встречи. Прямо министром стал! Что думаешь? – Леня посмотрел на друга.

Сережа насупил брови, пожал плечами и ничего не сказал.

«Что-то с Серегой не то», – еще раз мысленно подчеркнул для себя Леня и, прищурив глаза, исподтишка начал внимательно следить за другом: «Какой-то он спокойный стал. Ничем его не проймешь!»

Сережа неторопливо пошел в комнату, позвав за собой Леню:

– Заходи в мою пещеру. Может, сока?

– Не откажусь. А то когда медведь наш придет, мне уже ничего не достанется.

– У меня еще есть, не жалко, – Сережа, накло­нившись, начал собирать книжки и тетрадки в одну стопку и включил компьютер.

– А ты что делал? Уроки?

– Сначала уроки, а потом готовился к молодежной Субботней школе.

– Понятно…

Воцарилась тишина. Леня смотрел, как Сергей продолжает наводить порядок на столе. Прошло еще минут пять, ребята говорили о школе, ожидая, когда к ним присоединится последний из их команды.

– А вот и Мишка!

– Наконец-то! Кто опаздывает на такие серьезные соревнования? – Леня улыбнулся, глядя как на экране появляются знакомые очертания «Сейчас, устроим «заварушку» на полчасика, а потом можно и посмотреть что-нибудь».

Однако не тут-то было. Миша залетел в комнату весь трепещущий, раскрасневшийся. Ворот рубашки торчал дыбом, волосы взъерошены, руки разводились в разные стороны!

– Ребята, ребята! Я вам такое расскажу! Я вам сейчас расскажу… Сейчас… Сейчас…

– Что случилось? На тебя кто-то напал? Или за тобой гнались?

– Да нет, тут другое.

Сережа и Леня переглянулись. Они уже давно не видели своего друга на таком эмоциональном подъеме. Мишка уселся на диван, Леня возле стола, а Сергей побежал на кухню за стаканом воды – взволнованный товарищ никак не мог от­дышаться.

– Нет, я не только вам расскажу! Я вам покажу! Миша полез в карман и достал небольшую бумажку, исписанную с двух сторон карандашом.

– Вы представляете? Мы сегодня с компанией готовились к одному мероприятию, а потом решили поиграть в одну игру. Суть была в том, чтобы написать тому, кто очутился напротив за столом, комплименты. А напротив меня как раз пустое место было…

Тут сбивчивый рассказ Миши прервался взрывом хохота. Леня и Сережа, еле сдерживаясь, наперебой начали спрашивать:

– Ну и как, Михаил? Удалось ли Вам обменяться комплиментами с пустым местом?

– Ну, показывай, что тебе это место написало.

Миша отмахнулся:

– Да ну вас! Вы дослушайте только…

Леня взялся за голову. Сергей покачал головой. Все было ясно. Это была очередная история о де­вушке, понравившейся Мише. И он будет расска­зывать, как на очередном дне рождения уже почти удалось познакомиться…

– Миша, опять ты в кого-нибудь влюбился? Да что ж это такое? Тебя уже одного и отпускать нику­да нельзя. Обязательно попадешь в какую-нибудь любовную историю.

– Нет, вы только дослушайте. Этот раз – осо­бенный.

Миша протянул им листочек:

– Посмотрите! Тогда открылась дверь, и вошла опоздавшая девушка. И как вы думаете, кто это был?

– Откуда мы знаем?

– Аня.

Сережа посмотрел вверх:

– Аня… Аня… Какая-то Аня?

– Нет, нет, не какая-то, а Смирнова.

– Ты шутишь?

Леня внимательно смотрел на Мишку, думая, не сочинил ли его друг под влиянием своих чувств какую-то фантастическую историю. Однако Миша не умолкал. И было понятно: все ребята замолкали, когда мимо проходила Аня Смирнова. Конечно, никто и не думал о шансе когда-либо познакомиться с ней – она уже студентка 1-го курса местного пединститута. А они – подростки. Что-то возвышенное было во всем ее образе. Да и одевалась она всегда элегантно – пальто, модная обувь, темные очки…

Закончив рассказывать об этом происшествии, Миша аккуратно разгладил трофейный листочек с комплиментами и положил в карман рубашки.

– Вот такое случается, а вы мне не верили.

– Подумаешь, – ответил Сережа, – любой мог очутиться на твоем месте.

– Ну, может быть, но такие комплименты получить от нее не каждый может.

– Ладно, герой, – Леня махнул рукой, – пока твои рассказы слушали, уже время домой идти.

– Нет, ребята, почему? Хотя бы по разу…

– Тебе на сегодня мало приключений?

– Так это ведь совсем другое…

– Эх, что с тобой делать. Леонид, займите Вашу позицию! – воскликнул Сережа, удобнее устраиваясь на стуле. – Приступим к более серьезным делам!

***

Вечерний город был изумителен. Сумерки скрывают изъяны. Дорога казалась ровнее, под кустами и деревьями не были так заметны пачки из-под сигарет и пивные бутылки. Последние отблески солнца окрашивали привычный серый в фантастический оранжевый. Леня брел по краю дороги, наблюдая, как бесконечный поток машин, словно особая сила, энергия красно-белых огней, наполнял жизнью улицы. Он настолько отвлекся, что чуть не столкнулся с мужчиной, стоявшим на перекрестке:

– Эй, малой! Смотри, куда идешь!

«Сам малой, – подумал Леня. – Какой я тебе малой!» И действительно, уже в школе не первый год, нужно думать о будущей профессии. Неожиданно мысли вернули нашего героя к рассказу Миши. Он подумал: «Может, действительно поступать, как Миша? Одеваться, как вся эта… компания. Ходить на все эти «посиделки» (их уже приглашали на молодежные встречи в церкви, но Леня и Сергей еще не были там ни разу), купить себе портмоне, вместо того чтобы прятать деньги в карман рюкзака. Духи у меня уже есть, родители подарили на «День варенья»! Мобильник бы поменять на что-нибудь посолидней…» Леня до­стал из кармана потрепанный «Самсунг». «Купить, хотя бы такой, как у Андрея, – сенсорный экран, тоненький, две камеры. Ладно, когда-нибудь куплю, еще лучше куплю».

Мечты со скоростью света унесли Леню к другим городам, веселым компаниям, автомобилям, путешествиям. И где-то среди всех этих манящих улыбок будущего нашлось место и для Наташи. Леня загрустил…

image_pdfimage_print
Поділитися

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21